Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Зберегти символ Карпат. Чому бурий ведмідь опинився на межі зникнення, та хто рятує українського хижака

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

За останні 50 років популяція бурого ведмедя на території України зменшилася з майже 1300 до 300 особин. Нелегальне полювання, вбивство через конфлікти з людиною та утримання в неволі – це лише мала частина причин, через які ми ризикуємо втратити символ Карпат. У межах програми «Знайди ведмедя у собі» разом із експертами WWF-Україна розповідаємо, чому бурий ведмідь опинився на порозі зникнення, та як можна врятувати ситуацію.

Зоолог WWF-Україна Ігор Дикий

Ігор Дикий

 зоолог, менеджер проєктів WWF-Україна

Бурий ведмідь може зникнути з території України

До середини ХІХ століття чисельність ведмедя в Карпатах була значною. Внаслідок інтенсивного промислу та тривалого і масштабного вирубування лісів цих тварин стало менше, і в першій половині ХХ ст. бурий ведмідь був взятий під охорону. Результати досліджень та порівняльного узагальнення літературних і статистичних даних свідчать, що в Карпатах за 40-річний період (1969–2009) чисельність бурого ведмедя поступово зменшувалася. Загалом за останні 50 років популяція скоротилася з 1300 особин всього до 300. 

Сучасна чисельність виду в Українських Карпатах за мисливською статистикою оцінена у 335 особин. Упродовж останніх років у лісах Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей кількість ведмедів оцінюється фахівцями від 200 до 400 особин. Утім через відсутність єдиної системи моніторингу точна цифра сьогодні, на жаль, відсутня.

Якщо темпи зниження популяції збережуться на рівні 1990-х років, ми можемо втратити карпатського ведмедя вже в близькому майбутньому. Водночас, завдяки збільшенню чисельності в лісах Словаччини, Румунії та Польщі, ми маємо щорічне поповнення і випадки заходів/переходів/міграції окремих особин на нашу територію. За останні роки це трохи зупинило стрімке зниження чисельності бурого ведмедя в Українських Карпатах, але не стало розв’язанням проблеми.

пара бурих ведмедів у Карпатах
© Ashley Morgan / WWF.

Крім того, за останні 8 років окремі особини ведмедя трапляються в деяких районах Полісся. З 2014 року фотопастки зафіксували дорослих особин ведмедя в межах Чорнобильської зони відчуження, на території Деснянсько-Старогутського НПП та Рівненського ПЗ.

Проте жодного разу не реєструвалися факти розмноження або присутності на українській території більш ніж однієї особини виду. Є припущення, що за сприятливих умов в майбутньому може відбутися розселення бурих ведмедів із білоруської частини. Однак, враховуючи рівень браконьєрства й ізоляцію цих тварин від осередків розмноження, про життєздатну стабільну субпопуляцію на Українському Поліссі говорити зарано.

Вирубка лісів та фрагментація оселищ – головний ворог бурого ведмедя

Найбільш помітною негативною причиною зміни середовища існування бурого ведмедя є інтенсивна вирубка лісів і велике рекреаційне навантаження. Зокрема помітно зменшується кількість місць, придатних для влаштування барлогів (старих дуплистих дерев, буреломів, захаращених ділянок).

До того ж, на популяцію впливає й масовий збір ягід та грибів місцевим населенням, а також турбування барлогів з новонародженими ведмежатами. Це і зимова вирубка лісу, і шум техніки, і гучна музика в районі витягів лижних трас. Також істотною перешкодою для життєдіяльності ведмедя стає розбудова мережі комунікаційних шляхів та туристичних об’єктів – так звана фрагментація середовища.

Звісно, на популяцію впливає й браконьєрське полювання та відстріл тварин через конфлікти з місцевим населенням. А також стихійні сміттєзвалища на туристичних стоянках. В останньому випадку відходи приваблюють ведмедів, після цього між хижаком та людиною виникає конфлікт, від якого страждає саме тварина.

бурий ведмідь посеред лісу
© Ola Jennersten / WWF-Sweden.

Нам потрібен аналітичний центр моніторингу ведмедя

Перш за все, нам необхідно визначити та затвердити єдину схему методик моніторингу ведмедя. Це допоможе з’ясувати реальну чисельність виду та динаміку популяції, адже ми досі не маємо точних цифр через подвійні обліки. Потрібно визначити систему стандартних моніторингових ділянок у різних областях України та започаткувати аналітичний центр моніторингу ведмедя при фаховій науковій установі. Це дозволить проводити збір і аналіз всієї отриманої інформації про вид. 

Крім того, варто проводити навчання і стажування працівників заповідників, нацпарків та підприємств, установ і організацій, які працюють на територіях, що є місцем перебування ведмедя. Не менш важливо – проводити екопросвітницькі заходи. Змін потребує і законодавча база. Зокрема необхідно посилити охорону бурого ведмедя від браконьєрів, удосконаливши механізм притягнення до кримінальної відповідальності за полювання, купівлю та продаж тварин, а також за утримання ведмедів у неволі.

Окремо необхідно подбати про охорону місць зимівлі ведмедя та обмеження лісогосподарських робіт і полювання в місцях розташування барлогів на період сну ведмедів. А також розробити та впровадити ефективні програми з охорони та відтворення популяції ведмедя в Карпатах та субпопуляції на території Полісся.

Зоолог WWF-Україна Остап Решетило

Остап Решетило

зоолог, менеджер проєктів WWF-Україна

На популяцію бурого ведмедя впливає зменшення кількості екокоридорів

Екокоридори – це такі елементи ландшафту, які, поєднуючи типові оселища існування видів, забезпечують переміщення, розселення і міграції особин. Прикладами екологічних коридорів для тварин є лісові масиви, русла рік, гірські хребти, узбережжя морів тощо. 

Екокоридори є життєво необхідними для існування багатьох видів. Адже їхні щоденні потреби (особливо у випадку великих і рухливих видів тварин) часто вимагають більших площ існування, аніж зазвичай вони можуть собі дозволити в сучасному трансформованому діяльністю людини середовищі. 

фотопастка зафіксувала бурого ведмедя
Закарпатська область, Кедринське лісництво © Андрій-Тарас Башта, WWF-Україна

Саме в такому середовищі й проявляється важлива структурно-функціональна роль екокоридорів. Вони покликані поєднати ізольовані «острівці» природних оселищ тварин, придатних для їх існування, у «морі» видозміненого ландшафту. Фактично, екологічні коридори виконують роль «мостів», якими тварини мають змогу переміщуватися між «островами», задовольняючи свої різноманітні потреби.

У випадку ведмедів екологічними коридорами є неперервні лісові масиви, яких, на превеликий жаль, в Україні стає дедалі менше. Через це тварини не мають змоги повноцінно існувати в обмеженому середовищі, що й впливає на спад життєздатності та чисельності популяції.

Повноцінна міграція неможлива без екокоридорів

Міграції забезпечують виживання ведмедів, і це є ключовим у цьому контексті. Без міграцій виживання ускладнюється аж до цілковитого занепаду популяцій. А повноцінні міграції неможливі без дієвих екологічних коридорів, що забезпечують мігруючих тварин усім необхідним: поживою, відпочинком, безпекою тощо. 

Конкретизуючи міграційні потреби ведмедів, слід відзначити велику роль лісових масивів гірських систем Карпат, адже поза ними в Україні ведмеді практично не трапляються. Карпатськими лісами ведмеді здатні мігрувати й за межі нашої держави – до сусідніх карпатських країн (Румунія, Польща, Словаччина). Або й навіть «карпатським транзитом» через Україну на сотні кілометрів.

бурий ведмідь біля дерева
© Ola Jennersten / WWF-Sweden

Вихід є – штучні екокоридори нарівні з природними

Безперервні масиви лісів можуть бути не лише сформовані природою, а й насаджені людиною. Однак важливо, аби ці штучні екокоридори були саме там, де вони потрібні, і забезпечували структурні та функціональні вимоги виду. Тоді ведмеді матимуть більше просторових можливостей, менше загроз і ризиків під час своїх сезонних переміщень. 

Одним з оптимальних на сьогодні сценаріїв втілення ідеї екокоридорів є такий варіант послідовності дій, який насамперед забезпечить наукову компоненту:

  • визначення/локалізація міграційних шляхів ведмедя у Карпатському регіоні;
  • подальший ландшафтний аналіз, який встановить вразливі місця екокоридорів. Там згодом можна буде пропонувати і реалізовувати заходи з мінімізації відповідних міграційних загроз (не лише насадження лісових масивів чи лісосмуг, а й створення екодуків чи «зелених мостів» у місцях перетину зі жвавими автомобільними трасами); 
  • тривалий моніторинг дієвості екокоридорів (перш за все, новостворених) задля відповідних висновків щодо їхньої придатності для ведмедя, ефективності і покращення у майбутньому. 

WWF-Україна сьогодні реалізує одразу два проєкти, пов’язані з вивченням екологічних коридорів та шляхів міграції диких тварин – SaveGREEN (Захист функціональних можливостей транснаціонально важливих екологічних коридорів басейну річки Дунай) та OBWIC (Відкриті кордони для дикої фауни у Карпатах).

Еколог WWF Роман Черепанин

Роман Черепанин

еколог, менеджер проєктів WWF-Україна

Від конфліктів з хижаками рятують електроогорожі

Проблема конфліктів між людиною і дикою природою особливо актуальна у Карпатах, де мешкають великі хижаки (вовк, бурий ведмідь і рись), і в районах, де розвинене пасічництво і пасовищне господарство. Особливо часто конфлікти (напади ведмедів на пасіки чи вовків на худобу) відбуваються в місцях концентрації диких тварин у віддалених районах. Наприклад, у Верховинському районі Івано-Франківської області чи Рахівському районі Закарпатської області.

Експерти WWF-Україна підрахували: за період 2019-2020 років сталося щонайменше 27 нападів великих хижаків на місцеві господарства у Карпатах. Внаслідок цього загальні збитки фермерів та пасічників склали понад 550 000 гривень. Це 91 вулик з бджолиними сім’ями та урожаєм меду, а також 67 свійських тварин.

бурий ведмідь у лісі
© Ashley Morgan / WWF

Аби запобігти нападам диких тварин необхідно працювати на локальному рівні з місцевими фермерами, пасічниками, громадами й асоціаціями для популяризації сталих інструментів співжиття і запобігання конфліктів як-от електроогорожі. 

Наразі в Українських Карпатах недостатньо інструментів для запобігання конфліктам з великими хижаками, тому команда WWF-Україна зайнялася цим питанням. Зокрема ми надали у користування 29 електроогорож (11 для пасічників та 18 – фермерам). Сьогодні ці господарства не мають збитків та матеріальних втрат внаслідок нападів вовків, бурих ведмедів чи рисей. Електроогорожі виявилися надійним і практичним інструментом попередження нападів на місцях. 

Читайте також: «Електропастух» рятує овець. Як WWF-Україна допоміг вівчареві не боятися вовків

Питання потребує уваги не лише на локальному рівні

Протягом літнього сезону 2021 року в Рахівському та Верховинському районах Закарпатської та Франківської областей великі хижаки забрали щонайменше 22 тварини (у 7 фермерів) та зламали 6 вуликів (у 2 пасічників). Усі ці господарі не мали сучасних засобів захисту. 

Для покращення співжиття людини і великих хижаків в регіоні необхідно:

  • на системному рівні здійснювати моніторинг конфліктів та нападів диких тварин на господарства (пасіки, ферми тощо);
  • популяризувати сталі інструменти співжиття, як-от електроогорожі та пастуші собаки, які теж є надійними охоронцями стад; 
  • відроджувати традицію полонинського господарювання, яка приносить як економічні, так і соціальні та природні блага.

Тобто лишень комплексно, використовуючи сталі методи господарювання та різноманітні інструменти захисту, ми зможемо досягти зменшення конфліктів із великими хижаками в Карпатському регіоні та гармонійного співжиття людини і дикої природи.

Утім важливо працювати не лише на локальному, а й на національному рівні. Зокрема, необхідно розробити і затвердити механізм компенсаційного законодавства. Аби держава могла відшкодовувати людям збитки, спричинені червонокнижними великими хижаками. Такий законопроєкт допоможе вирішити проблему на системному рівні країни, а не просто закрити питання в окремих регіонах.

Юрист WWF-Україна Анна Гайова

Анна Гайова

юрист, менеджер проєктів WWF-Україна

Законодавча база – не ідеальна та потребує змін

Крім покращення підготовки первинних матеріалів справ та збільшення мінімальних штрафів, варто здійснити ще кілька кроків, які б суттєво допомогли протидіяти порушенням проти дикої природи. 

  • Криміналізувати контрабанду видів, які охороняються Червоною книгою України та Конвенцією про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Зокрема до статті 201 ККУ (контрабанда) варто додати особин, що занесені до додатків CITES та Червоної книги України, їх частини та/або похідні. 
  • Подовжити строки для накладення адміністративного стягнення щодо правопорушень, пов’язаних із дикою природою та довкіллям, щонайменше до 6-12 місяців. Наразі стягнення може бути накладено не пізніше 3 місяців з дня вчинення правопорушення. А у випадку продовження правопорушення – не пізніше 3 місяців з дня його виявлення.

Сьогодні ми активно працюємо над цим разом із партнерами, зокрема і в рамках проєкту SWIPE («Ефективне розслідування злочинів проти дикої природи у Європі»). 

бурий ведмідь біля води
© Ola Jennersten / WWF-Sweden

Представники WWF-Україна також долучаються до роботи над законопроєктами, що перебувають на розгляді ВРУ: №2765 (щодо охорони водних біоресурсів та середовища їх існування – ініційований WWF, наразі готується до другого читання, порушує питання підвищення штрафів по статтям Кодексу про адміністративні правопорушення та криміналізації контрабанди), №5420 (щодо криміналізації контрабанди), №6175 (про адміністративні правопорушення в частині посилення відповідальності в сфері охорони природи та використання природних ресурсів) та №6175-1 (щодо посилення відповідальності у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів).

Громадськість також може вплинути на ситуацію

Крім того, важливо працювати над інтенсифікацією взаємодії і обміну досвідом, інформацією між різними органами влади. Зокрема, між адміністративними органами CITES в Україні та правоохоронними органами, Держмитслужбою.

Також не зайвим було б посилити тиск громадськості на судову, природо- і правоохоронну системи. Це сприятиме подоланню одразу кількох стримуючих факторів: низького рівня суспільного інтересу та розуміння проблеми, відсутності обізнаності та недостатньої уваги політикуму до питання. 

Важливою і необхідною умовою покращення ситуації із захистом дикої природи могло б стати і розв’язання питання відсутності рятувальних центрів. Адже це заважає владі вилучати тварин заради їхньої безпеки під час розслідування або ж взагалі починати розслідування. Активно порушується питання необхідності створення переліку організацій/ реабілітаційних центрів по роботі з дикими тваринами. Сьогодні існує лише 5-6 майже заповнених притулків для ведмедів. Тоді як з левами, дельфінами, вовками та іншими дикими тваринами досі існують величезні проблеми.

дитинча бурого ведмедя
© Tomas Hulik

Суспільство

«Моє серце залишилося у Кремінній». Кардіологиня з Луганщині рятує життя жителів Рівненщини

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Коли кардіологиня Ірина Титаренко покидала своє місто Кремінна, що в Луганській області, то забрала із собою тільки невелику валізу з найнеобхіднішим. До цього вона понад місяць жила в лікарні й постійно була поруч із хворими, поки місто обстрілювали. Так само зробили багато її колег – вони ночували в медичному закладі разом зі своїми сім’ями.

«Моє серце залишилося там», – говорить Ірина, яка тепер лікує серця людей на Рівненщині. Вона працює в Дубенській міській лікарні, і улюблена робота є її порятунком від суму за домом. Кардіологиня розповіла ШоТам про Кремінну до повномасштабної війни, про життя в лікарні та про те, як спонтанне рішення про евакуацію привело її в Рівненську область.

За останні вісім років Кремінна стала сучасним містом

Коли я закінчила медичний університет, мене направили працювати кардіологинею в Кремінську лікарню. Місто Кремінна, що на Луганщині, у 2014 році було на лінії фронту, але український прапор над нами майорів завжди. Місто невеличке й дуже зелене, розташоване поруч з лісовим масивом. За останні вісім років воно сильно змінилося: з’явилося багато новобудов, облаштували сквери з доріжками та лавками, і все виглядало набагато краще, ніж це було до 2014-го.

Кремінна взимку

Сподіваюся, там ще є фізкультурний центр «Олімп» – сучасний спорткомплекс з басейном і реконструйованим стадіоном, де тренувалися навіть олімпійські чемпіони. У Кремінній був популярним кінний театр «Лошадкін дом», який відроджував козацькі традиції. Багато дітей ходили туди займатися кінним спортом і виступали з виставами на свята. Нині ця стайня переїхала на Тернопільщину.

Жила в лікарні, щоб бути поряд з татом

Коли війна почалася у 2014 році, я й не думала нікуди виїжджати. У той період я весь час була на роботі – працювала в кардіологічному відділенні, як і завжди. Тоді було зовсім не так, як тепер, неможливо навіть порівнювати. Не пригадую, щоб у 2014-му хтось евакуювався з міста. Можливо, і були люди, які виїхали, але в будь-якому разі це було ненадовго, усі повернулися.

лікарка

24 лютого я теж провела на роботі. На відміну від багатьох міст України, того дня у нас вибухів не було, обстріли почалися трохи пізніше. Я почала ночувати в лікарні, інколи в денний час заходила додому за речами. По-перше, роботу ніхто не скасовував, а зайвий раз ходити по вулиці було небезпечно – ніколи не знаєш, коли може бути обстріл. По-друге, так склалося, що тоді в лікарні лежав мій тато. Він був у тяжкому стані й потребував моєї допомоги. Я не могла його залишити там без своєї підтримки.

Лікарня годувала хворих до останнього

Ночувала в лікарні не я одна – мої колеги вчинили так само. Ба більше, після того як на початку березня обстріли посилилися, працівники приходили зі своїми родинами. У підвалі нашого медичного закладу було багато людей. Загалом умови в нас були прийнятні: ми мали воду та їжу – отримували гуманітарну допомогу, та й у нас залишалися певні запаси. Лікарня годувала хворих до останнього, тож ніхто не був голодним.

Читайте також: «Я малюю, щоб люди не опускали руки». Художник з Донеччини влаштовує благодійні виставки на підтримку ЗСУ

Іноді внаслідок обстрілів перебивали лінії електропередач, і в лікарні зникало світло. Однак наші електрики добре справлялися із цим і доволі швидко все відновлювали. Поки я жила в лікарні, світла не було максимум день або, можливо, два. Згодом обстріли почали посилюватися, і одного дня прилетіло на подвір’я лікарні.

Виїхала з маленькою валізою без жодного плану

Після чергового сильного обстрілу я не витримала й почала збирати речі. Рішення виїхати було спонтанним. Я поговорила з батьками та 31 березня вийшла з дому з маленькою валізою, взявши тільки найнеобхідніше. Було кілька варіантів, як можна виїхати: або евакуаційним автобусом до залізничного вокзалу Слов’янська й там сісти на евакуаційний потяг, або своїм транспортом. Машинами виїжджали багато людей, і якщо хтось мав місце в автомобілі, то могли взяти ще когось із собою. Мене так взяла одна родина, яка прямувала до Дніпра.

Кардіологиня Ірина Титаренко

У мене не було чіткого плану потрапити в конкретне місто – я просто хотіла виїхати. Шлях був довгим – у мирний час дорога до Дніпра займала п’ять годин, а у нас вона тривала годин 12, зокрема, через проходження безлічі блокпостів. У Дніпрі жили мої знайомі, які евакуювалися напередодні, і я думала, що, можливо, у них трохи побуду й вирушу кудись далі. Поки я була в дорозі, мені зателефонувала подруга, яка раніше виїхала до Львова. Вона запитала мене, куди я збираюся. Коли подруга зрозуміла, що нічого конкретного не планую, то запропонувала вирушати до Львова – у неї була знайома з житлом, яка могла мене поселити. Я погодилася. Так і потрапила на Захід України, не затримуючись у Дніпрі.

Переїхала до Дубна, коли там шукали кардіолога

Перші дні у Львові я приходила до тями, заново звикаючи до відносно мирного життя. Навколо вулицями ходили люди, магазини працювали, ба більше – там було все, що ти хочеш. Знайома, яка мені допомогла з житлом, займалася волонтерством, і кілька разів я долучалася до неї. Паралельно шукала роботу у Львові, але нічого не вдалося знайти.

Читайте також: «До війни ми не розуміли, наскільки сильні й круті». Декораторка з півдня створила благодійний проєкт, аби допомогти воїнам ЗСУ

Я продовжувала підтримувати спілкування з колегами зі своєї лікарні, деякі з них на той час переїхали до міста Дубно на Рівненщині. Просила повідомити мені, якщо для мене десь буде вакансія. І невдовзі вони мені сказали, що там потрібен кардіолог. Наступного ж дня я переїхала до Дубна. Отже, у Львові я прожила три тижні. І якщо я там бувала й раніше, то на Рівненщину потрапила вперше.

Завдяки роботі вдалося швидко адаптуватися до нового життя

Перше, про що я подумала, коли побачила Дубно: це місто чимось навіть схоже на моє, тільки більше. Таке ж зелене й затишне. Перші днів 10 я жила в селі Іваннє, що неподалік від міста. Сільська рада дала там мені будинок, і я платила тільки за комунальні послуги. Згодом стало незручно їздити на роботу: почалися проблеми з пальним і автобуси ходили через раз. Я знайшла житло в місті, щоб бути ближче до роботи.

Кардіологиня Ірина Титаренко

Нині я працюю в кардіологічному відділенні Дубенської міської лікарні. На щастя, вдалося знайти роботу, якою я займаюся все життя, і не потрібно було шукати щось інше. Здебільшого завдяки цьому мені вдалося доволі швидко адаптуватися до нового міста. Я звикла працювати в лікарні, і робота всюди така ж сама: хвороби однакові незалежно від того, чи це Луганська область, чи Рівненська. До мене звертаються переважно місцеві мешканці, хоча переселенці також є. Мене добре прийняв колектив. Коли я працюю, то відволікаюся від сумних думок за домом. Якби не було роботи, то все переживалося б значно гірше.

Треба жити життя, незважаючи ні на що

У Дубні почала спілкуватися з місцевими, вони мені допомагають, якщо є потреба. За моїми спостереженнями, тут люди відкриті й балакучі. Дуже тішуся тому, що маю зв’язок зі своїми рідними та знаю, що у них все більш-менш добре. У вільний час люблю гуляти містом і в’яжу – хочу спробувати зробити кофтинку. У Кремінній захоплювалася вишиванням, але тут тимчасово припинила цим займатися.

вишивка

У Дубні добре жити, але, звісно, дуже хочеться повернутися додому. Думаю, після перемоги так і буде. Моє серце залишилося там. Однак поки що я не будую жодних конкретних планів, адже в житті може трапитися все що завгодно. Я цілком припускаю, що залишуся на Рівненщині або, можливо, взагалі поїду кудись далі.

Є багато людей, які опиняються в такій самій ситуації, як я: змушені покинути свій дім і самі з маленькою валізкою поїхати в інший кінець країни. З власного досвіду я б радила їм насамперед знайти для себе роботу – це дуже відволікає та дає стимул рухатися вперед. Життя у нас одне, і його треба жити попри все, що трапляється на шляху.

Читати далі

Суспільство

Їжа, що згуртовує. Як міське городництво допомагає переселенцям та бізнесу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Поява міського саду-городу впливає на адаптацію внутрішньо-переміщених осіб та допомагає сформувати мережу локальних партнерств. У цьому переконані учасники події «Їжа, що згуртовує», організована ПРООН та шеф-кухарем Євгеном Клопотенком.

ШоТам відвідав захід та на прикладі простору міського садівництва та городництва у Львові «Розсадник» розповідає, чому сьогодні – саме час створювати сади-городи у вашому місті.

Локальні рішення для системних викликів

За словами дослідника рішень із продовольчої безпеки Лабораторії інноваційного розвитку ПРООН Іллі Єременка, вирішення питань харчової безпеки потребують саме локальних рішень, які здатні забезпечити швидкий зворотний зв’язок та адаптацію до постійних викликів. 

«Завдяки підтримці цьогорічних ініціатив: від інклюзивних грядок для людей з інвалідністю до співпраці міського саду-городу з локальним бістро, – ми не просто досліджували взаємодію різних категорій населення, а й показали приклади майданчиків для соціальної згуртованості та партнерства заради розвитку», – зазначив Ілля Єременко.

«Розсадник» – альтернатива традиційним паркам

Одним з таких локальних рішень є кейс саду-городу «Розсадник» – проєкту, який пропонує реальну альтернативу класичному парку. Як зазначила начальниця управління екології та природних ресурсів Львівської міськради Олександра Сладкова, влада вже готова підтримувати подібні ініціативи

«Завдання міської влади – допомогти знайти хорошу ділянку, бо це довготривала ініціатива, і від того, як допоможе міська влада, залежатиме подальша робота. Потрібно популяризувати такі ідеї, щоби влада міста без остраху могла долучитися до допомоги і її реалізації.

«Розсадник» – це чи не найкращий приклад того, де замість звичного нам парку, де люди просто відпочивають, вони ще й згуртовуються заради спільної справи. Міста будуть підтримувати такі ініціативи, коли зрозуміють практичну цінність для своїх жителів та навколишнього середовища загалом», – додала Сладкова.

Кейси, які вже працюють 

У межах співпраці «Розсадника» та «Інших» з вирощених в міському саду-городі овочів приготували 120 порцій соціального «Меню №2», яким безкоштовно пригощають переселенців. Шеф-кухар та засновник бістро «Інші» Євген Клопотенко переконаний: українські заклади потребують продуктів вітчизняного виробництва.

«Якщо ти знаєш, що за продуктом стоїть людина, то в якості можеш не сумніватися. Не варто ускладнювати чи довго думати: з чого почати? Менше фантазувати про ризики, більше – просто робити! Мрію, щоб українські ресторатори могли весь рік готувати з українських продуктів. Найголовніше – напрацювати ефективну комунікацію між ресторанами, виробниками продукції та міськими соціальними ініціативами», – зазначив Клопотенко.

До створення «Розсадника» долучилися сотні переселенців

За словами співзасновниці проєкту «Розсадник» та координаторки проєктів ГО «Плато» Анжеліки Зозулі, до організації та реалізації проєкту вже долучилися щонайменше 600 переселенців. 

«Ми провели більше 45 подій, до яких долучилося понад 1000 учасників. У середньому, більше 60% з них – переселенці. У контексті продовольчої проблематики ми робимо свій просвітницький внесок, паралельно наголошуючи на потребі раціонального використання природних ресурсів, підтримки місцевого біорізноманіття, зменшення вуглецевого сліду від виробництва та транспортування продукції тощо. Наразі важливим є масштабувати досвід та залучати до цього процесу більше стейкхолдерів», – підкреслила Анжеліка Зозуля.

Город – колективна психотерапія для переселенців

Крім того, робота на городі може стати своєрідною колективною психотерапією для внутрішніх переселенців, які адаптуються на новому місці. У цьому переконана очільниця ГО «Жіночі перспективи» Любов Максимович.

За її словами, город для ВПО в місті Моршин, який в межах проєкту підтримала ПРООН, допоміг переселенцям відчути власну важливість. До того ж, організаторам проєкту вдалося створити нові робочі місця.

«Цей експеримент дав змогу людям знову жити, можливість відчувати себе потрібними. На базі притулку для внутрішньо-переміщених осіб ми також запустили їдальню. Таким чином ще й створили нові робочі місця», – додала Максимович.

Переглянути онлайн-трансляцію події можна за посиланням.

Зустріч «Їжа, що згуртовує» організовано ПРООН у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру спільно з Лабораторією інноваційного розвитку ПРООН за фінансової підтримки Європейського Союзу. Лабораторія інноваційного розвитку ПРООН в Україні активно долучається до розробки ініціатив із посилення харчової безпеки. Завдання Лабораторії – знайти і перевірити такі інноваційні та проривні рішення, які б не шкодили довкіллю та сприяли сталому розвитку.

Фото: facebook.com/rozsadnyk.

Читати далі

Суспільство

Сили ППО збили понад 20 дронів-камікадзе з 32, якими окупанти атакували південь

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сили протиповітряної оборони України знищили 22 дрони-камікадзе з 32, якими російські загарбники атакували населені пункти півдня.

Про це під час брифінгу повідомила речниця пресцентру Сил оборони півдня Наталія Гуменюк.

За її словами, українські військові переграють іранські безпілотники за результативністю. Крім того, з 10 дронів-камікадзе, яким вдалося обійти систему ППО, далеко не всі виконали свої завдання.

«З 20 вересня ми зафіксували застосування понад 30 дронів-камікадзе по нашій зоні відповідальності. Співвідношення збиття і влучання – не на користь окупантів: 22 було збито силами ППО і тільки 10 досягли влучань. Утім не всі ці влучання були результативними, оскільки були ситуації, коли дрони влучали просто в лінію узбережжя. Без завдання критичної шкоди, якої прагнули окупанти», – йдеться в повідомленні.

Гуменюк також запевнила, що українські захисники ефективно протидіють новій тактиці російських загарбників.

«Безпілотники дешевші, ніж ракети. Це нова зброя, і ворог сподівається, що ми не зможемо їй протидіяти. Але ми можемо й робимо це ефективно. Зараз проводимо вивчення по уламках: вивчаємо їхні тактико-технічні характеристики, способи протидії», – додала Наталія Гуменюк.

Нагадаємо, дрон-камікадзе спецпідрозділу СБУ «Альфа» знищив російський танк на Херсонському напрямку.

Також ми повідомляли, що Повітряні Сили знищили чотири дрони-камікадзе на Одещині.

Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua.

Читати далі