Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Електропастух» рятує овець. Як WWF-Україна допоміг вівчареві не боятися вовків

За майже 40 років вівчарювання Богдану Поповичу доводилося «зустрічатися» з вовками, а опісля — рахувати втрати в отарі. Та він знайшов спосіб захистити худобу

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

За майже 40 років вівчарювання Богдану Поповичу доводилося «зустрічатися» з вовками, а опісля — рахувати втрати в отарі. Та він знайшов спосіб захистити худобу від нападів хижаків — його овець тепер охороняє «електропастух», подарований WWF-Україна. Вівчар обрав свій спосіб співжиття з хижаками на одній території — він не бажає воювати, а шукає миру і гармонії. Його худоба тепер захищена, а хижакам доводиться повертатися до лісу у пошуках здобичі.

Овець звозять з десятка сіл

Вівчарством я займаюся вже 39 років, зараз мені 65. Я давно любив цю справу, ще змалечку ходив з вівцями на полонини. А після армії з 1975-го десять років цим не займався. А потім знову почав, і дотепер я кожен рік виходжу на полонини. Зараз маю 15 своїх овець, три корови та два бики. Випасаю не лише своїх — з сусідніх десяти сіл люди привозять мені своїх овець, а потім забирають.

Щороку на початку травня я телефоную всім, хто постійно дає випасати тварин. І до мене починають звозити худобу: кому далеко, ті машинами. А якщо лише через гору перейти якихось сім кілометрів, виганяють пішки. Кілька днів я чекаю, збираю разом усіх овець і потім рушаю в гори. І десь у вересні — на початку жовтня ми повертаємося.

Відрізняю кожну вівцю

Раніше мені давали багато худоби, у дев’яностих було по 600 овець. А зараз мало, люди вже не дуже хочуть їх тримати. Тепер на полонину я виходжу зі 150 тваринами. У нас їх мають переважно для виготовлення натуральної бринзи, сиру, дехто і для м’яса. Та й корів менше стало: якщо раніше було 40-50, то зараз вже 10-15.

Читайте також: Ферма оленів та ланей на Сумщині: як професійний каскадер розвиває нову для України галузь

Відрізняти, де чия вівця, не складно. У мене це відкладено у пам’яті ще з дитинства. Коли було по шість сотень голів худоби, то я знав і відрізняв кожну. А тепер же їх менше, що ж їх там запам’ятовувати. Люди своїх овець ніякими знаками не позначають. Коли вони ведуть їх до мене, то знають, що я їх не обміняю. Хіба що якщо пропаде котрась, то тоді запитую господаря, купувати йому нову, віддати свою чи гроші.

Син переймає батькову справу

Я маю двох синів. Старший змалку побув з вівцями, а тепер не хоче. Йому більше до вподоби столярська справа. А молодший щоліта ходить зі мною на полонину. Він переймає в мене увесь досвід і, думаю, продовжить мою справу. Але вівчарство — це не так легко, як здається. О п’ятій годині ранку ми щодня йдемо доїти овець, а потім корів. Після цього з молока робимо сир. І все те ж саме повторюється о п’ятій вечора. Приблизно о дев’ятій тварин заганяємо на ночівлю.

Богдан Попович на своїй полонині

Раніше на полонину зі мною ходила ще жінка. А зараз вона хворіє, тому залишається дома. Ми по черзі міняємось із сином. Тепер він більше буває на полонині, я ж у цей час заготовлюю сіно на зиму та корм коровам. Молодь не дуже рада такій роботі, адже сіно ми косимо власноруч косою, спецтехніки у нас немає.

Загалом молодь зараз не дуже цікавиться вівчарством, така тенденція спостерігається чи не у всіх Карпатах. У нашому селі Микуличин можна на пальцях перерахувати тих, хто тримає овець. Переважно молоді люди зараз працюють на туристів, адже їх тут щороку вдосталь. Полонина з їх допомогою тепер хоч трішки славиться. Деякі люди ще тримають корів та биків.

Худоба припала до душі звіру

Одна з причин, через яку овець не дуже хочуть тримати, — напади дикого звіра. Три роки тому, у 2018 році вовки з’їли 30 голів худоби, яку я випасав. Довелося мені віддавати своїх та платити господарям. Одна вівця в середньому коштує від 1000 до 1300 гривень, тож це був значний удар для нашої родини. Я ж, на щастя, фізично не постраждав.

Відтак про цю історію якось дізналися у Всесвітньому фонді природи WWF-Україна. Вони самі мене знайшли, приїхали й подарували мені «електропастуха». Він встановлюється як електрична огорожа і б’є током усіх, хто наближається. Шість стрічок я натягую на стовпчики приблизно у півтора метра в висоту. Звір її перескочити не може і по під неї не пролізе.

Електроогорожі від WWF-Україна

Цей пристрій працює на сонячній енергії. Я огородив приблизно кілометр, і на ніч туди заганяю овець. Знаючи, що жоден вовк чи ведмідь не підійде, я можу спокійно спати. Бо раніше щоразу, як собаки загавкають, доводилося підійматися, світити ліхтариком і перевіряти. У мене собака привчений бігти до овець, і коли я встановив цей пристрій, його трішки вдарило током. Але з ним усе гаразд, просто пів дня до худоби не підбігав. Я й на собі випадково його перевірив. Одного разу забув вимкнути, доторкнувся, то мене трохи вдарило.

«Електропастух» спрацював на відмінно

Й от вже як два роки я користуюсь електроогорожею, і все добре. Більше втрат серед худоби у нас не було. Я іншим вівчарям, які теж ходять на полонини, дав контакти WWF-Україна. Вони зателефонували й також отримали п’ять таких «електропастухів». Ми їм вдячні за небайдужість.

Мені подобається займатися вівчарством. Це справа мого життя. Я розумію, що якщо овець не будуть розводити, то й не буде натурального сиру. До мене якось приїхав гість із Дніпропетровської області, а я у цей час зливав молоко у свою посудину на 150 літрів. Й от він мене запитує, скільки сиру має вийти. Я кажу, що 15 кілограмів. На що він відповідає: «Я якби мав 150 літрів молока, я б тонну зробив би сиру». Уявити не можу, який це був би сир. Сподіваюся, що мій син таки перейме мою справу, і хоч десь люди зможуть і надалі вживати натуральні продукти й не вбивати себе хімією.

Люди вбивають, щоб помститися

Конфлікт господарського характеру є однією з причиною нелегального вбивства великих хижаків в Україні: ведмедів, вовків, рисі. Це помста місцевих за шкоду, завдану їх майну чи худобі. Наприклад, для карпатських господарів втратити вівцю чи вулики є значним матеріальним збитком, який ніхто не компенсує. Тому вбивство для них — єдиний шлях розв’язання проблеми.

Проєкт WWF-Україна «Співжиття заради збереження» (Coexistence for Conservation) ставить на меті вивчення та збереження рідкісних ведмедів та рисі, розв’язання конфліктів «людина — дика природа». Проєкт ми реалізовуємо з 2018 року. Однак робота WWF-Україна з покращення співжиття з великими хижаками почалась у 2016 році, коли ми встановили перші електричні огорожі. Відтоді фонд безкоштовно розповсюдив їх більш як 20.

«Електропастух» з вами надовго

До 2023 року ми плануємо продовжувати просвітницьку роботу зі сталих практик співжиття та запобігання конфліктам, а також поширювати електроогорожі у Карпатах, а вже з 2021 року і на Поліссі. Сьогодні такі пристрої вже встановлені в усіх карпатських областях. При правильній експлуатації вони можуть служити доволі тривалий термін.

Місцеві господарі охоче погоджуються безкоштовно отримати у користування електроогорожі, адже вартість одного комплекту може коливатися від 800 до 1300 євро без вартості робіт на встановлення. Позитивний результат видно майже одразу: дикі тварини можуть і далі приходити до господарства, але не можуть дістатися за огорожу. До встановлення «електропастухів» господарі могли втрачати десятки овець чи вуликів на рік.

Працюємо на випередження

Завдяки електроогорожам фермери та пасічники спокійно господарюють — пристрій працює на випередження конфлікту з хижаком. Крім того, ведмеді, рисі й вовки, які є рідкісними хижаками України та важливою частиною екосистем Карпат, і далі мешкають у лісах. Ризик, що їм помстяться за завдану шкоду, мінімізується разом зі зменшенням цієї шкоди.

Електроогорожі від WWF-Україна

Також електрична огорожа сприяє збереженню традиційного господарства у Карпатах, адже з нею господарі мають змогу й надалі отримувати запашний мед і натуральну бринзу. Вівчарювати чи тримати пасіку у горах — нелегко, а постійний збиток від ласих тварин взагалі ставить під питання доцільність такої роботи. Адже в Україні досі не існує механізму компенсації господарям за шкоду, завдану рідкісними видами.

Україна прагне змін

Щоб захистити від нелегального вбивства великих хижаків, WWF-Україна проаналізував чинне законодавство на предмет можливості запровадження механізму компенсації шкоди, завданої хижаками. Йдеться, в першу чергу про тварин, внесеним до Червоної книги України. Це дозволить державі надавала підтримку тим, кому необхідні превентивні інструменти, такі як електроогорожі. І не лише у Карпатах, але і по всій Україні. 

Зараз наші експерти проводять фінансово-економічну оцінку впровадження законодавчих змін та шукають джерела фінансування цієї статті витрат. Цей комплексний підхід природоохоронців дозволить не тільки зберегти рідкісних тварин, але й забезпечити стабільний дохід фермерських господарств, розвинути туристичну привабливість регіону та зберегти сталі традиції господарювання у Карпатах.

Суспільство

У львівському центрі реабілітації Superhumans відкрили відділення реконструктивної хірургії

Опубліковано

У реабілітаційному центрі Superhumans відкрили нове відділення реконструктивної хірургії.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці центру Superhumans.

Відкриття відділення припало на старт етапу спеціальної міжнародної медичної місії — французькі хірурги оперуватимуть разом із двома командами українських медиків — зі Львова та Києва.

Фахівці оперуватимуть цивільних і військових, які отримали травми обличчя під час війни. Місія буде і навчальною — українські лікарі перейматимуть знання у реконструктивній хірургії й обмінюватимуться власним досвідом, зокрема в роботі з мінно-вибуховими травмами.

Це другий етап міжнародної медичної місії. Перший відбувся влітку 2023 року. Тоді французькі лікарі проконсультували 55 пацієнтів.

Читайте також: «Наші пацієнти – суперлюди, від яких відмовилися інші клініки». Як працює центр протезування Superhumans? Розповідає СЕО проєкту Ольга Руднєва

У межах українсько-французької медичної місії вже відібрано 8 пацієнтів, яким невдовзі зроблять складні реконструктивні втручання: заміщення дефектів твердих та м’яких тканин за допомогою аутотрансплантації, заміщення дефектів твердих тканин за допомогою пацієнт-специфічних-імплантів.

Про Superhumans Center

Superhumans Center – це проєкт, створений за ініціативи співвласника компанії TIS Андрія Ставніцера та члена наглядової ради TIS Філіппа Грушка. СЕО Superhumans – Ольга Руднєва, багаторічна керівниця благодійного фонду «АнтиСнід» в Україні. Клініка побудована на базі військового госпіталю. Клініка фокусується на протезуванні дорослих і дітей, хірургічних операціях із реконструкції та відновленні понівечених частин тіла або обличчя, лікуванні посттравматичних розладів.

Нагадаємо, у Львові презентували концепцію ультрасучасної клініки Superhumans Center.

Крім того, у Львові відкрили сучасний корпус реабілітації Національного центру «Незламні». Його обладнали в старій будівлі міської поліклініки.

Фото: Superhumans/фейсбук.

Читати далі

Суспільство

Пошта Албанії випустила поштову марку, присвячену Україні

Опубліковано

Пошта Албанії представила нову марку, присвячену Україні, що має назву «Україна: Багатство і краса віків».

Про це повідомила віцепрем’єрка Албанії Белінда Баллуку у соціальній мережі.

Зазначається, що це стало важливою подією до саміту, приуроченого до України, який відбудеться сьогодні в столиці країни – Тирані.

«У цей особливий день саміту України, Албанська пошта презентує поштову марку, щоб висловити підтримку боротьби за захист цивільного населення. Марка “УКРАЇНА: Багатство і краса віків” відзначає багатогранність і витонченість української культури, яка протягом понад 1500 років залишається невичерпним джерелом натхнення», — написала посадовиця.

Дивіться відеоНайдружніша громада на Запоріжжі стала гуманітарним центром для переселенців

 У столиці Албанії — Тирані — сьогодні пройде саміт «Україна – Південно-Східна Європа», співорганізаторами якого є президент Зеленський і прем’єр-міністр Албанії Еді Рама. У заході очікується участь 13-ти лідерів держав. Президента Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, імовірно, звернеться до учасників онлайн.

Нагадаємо, у 2022 році Албанія відкрила перше посольство в Україні.

Раніше Україна отримала від Албанії €1 млн грантової допомоги.

Фото: Белінда Баллуку/фейсбук.

Читати далі

Суспільство

Асистенти вчителя та ресурсна кімната: як в Україні працює інклюзивна освіта під час війни

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

«Ми були в окупації, в оточенні. У цей час дитина пережила дуже багато страхів», – ділиться мама 8-річного Всеволода. Такий досвід негативно вплинув на психіку дитини: хлопчик перестав комунікувати з людьми, почав погано їсти та спати. Допомогу для нього батьки знайшли в інклюзивному центрі в Бучі, що на Київщині.

Під час воєнного стану в Україні відновили свою роботу більшість інклюзивно-ресурсних центрів. Там з дітьми працюють фахівці, які визначають, як на малечу вплинули травми, та знаходять шляхи для відновлення. Бучанський досвід інклюзивної освіти під час війни – у матеріалі ШоТам.

Інклюзивної освіти потребують понад 50 тисяч дітей

Попри воєнний стан, в Україні продовжують працювати спеціальні заклади освіти й інклюзивні класи. За інформацією Міносвіти, нині працюють понад 6 тисяч інклюзивних груп у дитсадках і 29,3 тисячі класів у школах, а також 690 інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ).

З 2022 року в таких закладах фахівці можуть проводити комплексну оцінку дітей, які отримали психологічні травми, та в разі потреби надавати їм психолого-педагогічний супровід під час навчання.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Дитина займається у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

За останні п’ять років кількість учнів, які мають особливі освітні потреби, зросла більш ніж удвічі. На кінець 2023 року особливі освітні потреби мали 11 тисяч дітей у садках,  40 тисяч школярів, а також 7 тисяч діток різного віку, які перебували на обліку в ІРЦ.

Війна не відкинула інклюзію на задній план

Один із закладів, який нині, в умовах війни, продовжує роботу з дітками, які мають особливі освітні потреби – Бучанський ліцей №3. Там навчаються ті, хто мають інтелектуальні, навчальні чи мовленнєві труднощі.

Зі школярами в класі працюють асистенти вчителя. Також для них організовують додаткові заняття: корекційні й розвиткові. У школі є практичний психолог, логопед і дефектолог, які працюють з дітьми.

інклюзивна освіта, Бучанський ліцей №3
Будівля Бучанського ліцею №3. Фото: ШоТам

Заступниця директорки Наталія Харченко розповідає, що на базі ліцею є «ресурсна кімната» – спеціально облаштоване приміщення, де проводять групові психолого-педагогічні заняття для діток з особливими освітніми потребами. Її постійно поповнюють корисними матеріалами, які потрібні для занять.

«На базі ліцею громада відкрила інклюзивно-ресурсний центр, на обліку в якому перебувають приблизно 600 дітей. Він ставить за мету надати право діткам з особливими освітніми потребами здобути якісну освіту», – каже директорка закладу Альона Комінко. Тут проводять комплексну оцінку, яка визначає освітні потреби дитини, а також надають рекомендації для закладів освіти щодо супроводу такої дитини на інклюзії надалі в її навчанні.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Дитина грається у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

«Основна наша мета – якомога більшою мірою сприяти соціалізації й адаптації дітей у суспільстві й навчальних закладах, зокрема», – розповіла директорка центру.

Замкнувся в собі й перестав говорити

Чимало дітей внаслідок війни зазнали травм, що вплинули на їхнє життя, зокрема, й на освітній процес. «Ми чуємо від батьків про «відкат» у розвитку дітей, погіршення їхнього стану, – каже Альона Комінко. – Це ті виклики, які фахівці центру приймають щодня».

Вплив війни відчула на собі, зокрема, родина Костяченків. Стан здоровʼя Всеволода з початком повномасштабної війни дуже погіршився. Як каже мама хлопчика Олена, він став більш замкнутим, роздратованим, перестав комунікувати з іншими та будь-що робити. Всеволод погано їв і спав. 

«Ми родиною виїхали з Маріуполя: були в окупації, в оточенні. У цей час дитина пережила дуже багато страхів. Нам вдалося виїхати, ніхто не постраждав фізично, але всі дуже постраждали морально. У дитини залишилося все, що вона мала – іграшки, друзі – в окупованому Маріуполі», – ділиться Олена.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Ресурсна кімната у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

Впоратися з цим самотужки батьки не змогли, тому звернулися по допомогу до фахівців. Зараз Всеволод за порадою психіатра має індивідуальне навчання, тобто вчителі приходять до нього додому проводити уроки. Також він відвідує інклюзивний центр, який уже допоміг хлопчику знову заговорити з іншими. Його мама ділиться, що Всеволод усе частіше почав перемикатися з думок про минуле на те, де він зараз і що має. Улюблені дні тижня Всеволода – вівторок і пʼятниця, бо саме тоді хлопчик приходить у свій улюблений центр.

Дбати про себе потрібно й дітям, і дорослим

«Через війну серед дітей почастішали випадки заїкань, погіршилася памʼять, зросла тривожність», – ділиться шкільна психологиня Ольга Ващенко. Каже, це почалося після переходу дітей на дистанційне навчання. Вдома з батьками такі діти можуть розмовляти й поводитися нормально, та щойно буде потреба виступити перед усім класом і вчителем, зʼявляться проблеми, яких раніше не було.

Ольга Ващенко
Дитяча психологиня Бучанського ліцею №3 Ольга Ващенко. Фото: ШоТам

Психологиня радить батькам дітей, які повертаються на навчання після травм, обовʼязково поговорити на тему безпеки, щоб школярі не боялися. Діткам, зокрема, слід розповісти, що в навчальному закладі є укриття, куди можна буде спуститися на випадок повітряної тривоги. Якщо страх не зникає, то варто відвести дитину до психолога.

А ще батькам варто стежити за власним психологічним станом. Згідно з результатами дослідження, опублікованого в Американському журналі психіатрії, ризики тривожних розладів, депресії та вживання психоактивних речовин були вищими в дітей тих батьків, які мали депресію, ніж у дітей тих батьків, які жили без депресії.

Альона Комінко
Директорка Бучанського інклюзивного центру Альона Комінко. Фото: ШоТам

Про це каже й директорка Бучанського інклюзивного центру Альона Комінко. Вона переконана: розвиток дітей насамперед залежить від внутрішньої стабільності дорослих, які перебувають поруч з ними. Тому дуже важливо, щоб батьки турбувалися й про себе та не боялися в разі потреби звернутися по психологічну допомогу.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Діти граються у дворі Бучанського інклюзивного центру. Фото: ШоТам

Щоб дорослі могли краще допомагати дітям, UNDP організувала тренінг з сенсорної інтеграції. 44 особи, серед яких фахівці ресурсних центрів, психологи, педагоги, логопеди та батьки дітей, які отримали травми та порушення внаслідок війни в Україні отримали нові знання як працювати та спілкуватися з такими дітками. 

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі