Суспільство
«Електропастух» рятує овець. Як WWF-Україна допоміг вівчареві не боятися вовків
За майже 40 років вівчарювання Богдану Поповичу доводилося «зустрічатися» з вовками, а опісля — рахувати втрати в отарі. Та він знайшов спосіб захистити худобу
За майже 40 років вівчарювання Богдану Поповичу доводилося «зустрічатися» з вовками, а опісля — рахувати втрати в отарі. Та він знайшов спосіб захистити худобу від нападів хижаків — його овець тепер охороняє «електропастух», подарований WWF-Україна. Вівчар обрав свій спосіб співжиття з хижаками на одній території — він не бажає воювати, а шукає миру і гармонії. Його худоба тепер захищена, а хижакам доводиться повертатися до лісу у пошуках здобичі.
Овець звозять з десятка сіл
Вівчарством я займаюся вже 39 років, зараз мені 65. Я давно любив цю справу, ще змалечку ходив з вівцями на полонини. А після армії з 1975-го десять років цим не займався. А потім знову почав, і дотепер я кожен рік виходжу на полонини. Зараз маю 15 своїх овець, три корови та два бики. Випасаю не лише своїх — з сусідніх десяти сіл люди привозять мені своїх овець, а потім забирають.
Щороку на початку травня я телефоную всім, хто постійно дає випасати тварин. І до мене починають звозити худобу: кому далеко, ті машинами. А якщо лише через гору перейти якихось сім кілометрів, виганяють пішки. Кілька днів я чекаю, збираю разом усіх овець і потім рушаю в гори. І десь у вересні — на початку жовтня ми повертаємося.
Відрізняю кожну вівцю
Раніше мені давали багато худоби, у дев’яностих було по 600 овець. А зараз мало, люди вже не дуже хочуть їх тримати. Тепер на полонину я виходжу зі 150 тваринами. У нас їх мають переважно для виготовлення натуральної бринзи, сиру, дехто і для м’яса. Та й корів менше стало: якщо раніше було 40-50, то зараз вже 10-15.
Читайте також: Ферма оленів та ланей на Сумщині: як професійний каскадер розвиває нову для України галузь
Відрізняти, де чия вівця, не складно. У мене це відкладено у пам’яті ще з дитинства. Коли було по шість сотень голів худоби, то я знав і відрізняв кожну. А тепер же їх менше, що ж їх там запам’ятовувати. Люди своїх овець ніякими знаками не позначають. Коли вони ведуть їх до мене, то знають, що я їх не обміняю. Хіба що якщо пропаде котрась, то тоді запитую господаря, купувати йому нову, віддати свою чи гроші.
Син переймає батькову справу
Я маю двох синів. Старший змалку побув з вівцями, а тепер не хоче. Йому більше до вподоби столярська справа. А молодший щоліта ходить зі мною на полонину. Він переймає в мене увесь досвід і, думаю, продовжить мою справу. Але вівчарство — це не так легко, як здається. О п’ятій годині ранку ми щодня йдемо доїти овець, а потім корів. Після цього з молока робимо сир. І все те ж саме повторюється о п’ятій вечора. Приблизно о дев’ятій тварин заганяємо на ночівлю.
Раніше на полонину зі мною ходила ще жінка. А зараз вона хворіє, тому залишається дома. Ми по черзі міняємось із сином. Тепер він більше буває на полонині, я ж у цей час заготовлюю сіно на зиму та корм коровам. Молодь не дуже рада такій роботі, адже сіно ми косимо власноруч косою, спецтехніки у нас немає.
Загалом молодь зараз не дуже цікавиться вівчарством, така тенденція спостерігається чи не у всіх Карпатах. У нашому селі Микуличин можна на пальцях перерахувати тих, хто тримає овець. Переважно молоді люди зараз працюють на туристів, адже їх тут щороку вдосталь. Полонина з їх допомогою тепер хоч трішки славиться. Деякі люди ще тримають корів та биків.
Худоба припала до душі звіру
Одна з причин, через яку овець не дуже хочуть тримати, — напади дикого звіра. Три роки тому, у 2018 році вовки з’їли 30 голів худоби, яку я випасав. Довелося мені віддавати своїх та платити господарям. Одна вівця в середньому коштує від 1000 до 1300 гривень, тож це був значний удар для нашої родини. Я ж, на щастя, фізично не постраждав.
Відтак про цю історію якось дізналися у Всесвітньому фонді природи WWF-Україна. Вони самі мене знайшли, приїхали й подарували мені «електропастуха». Він встановлюється як електрична огорожа і б’є током усіх, хто наближається. Шість стрічок я натягую на стовпчики приблизно у півтора метра в висоту. Звір її перескочити не може і по під неї не пролізе.
Цей пристрій працює на сонячній енергії. Я огородив приблизно кілометр, і на ніч туди заганяю овець. Знаючи, що жоден вовк чи ведмідь не підійде, я можу спокійно спати. Бо раніше щоразу, як собаки загавкають, доводилося підійматися, світити ліхтариком і перевіряти. У мене собака привчений бігти до овець, і коли я встановив цей пристрій, його трішки вдарило током. Але з ним усе гаразд, просто пів дня до худоби не підбігав. Я й на собі випадково його перевірив. Одного разу забув вимкнути, доторкнувся, то мене трохи вдарило.
«Електропастух» спрацював на відмінно
Й от вже як два роки я користуюсь електроогорожею, і все добре. Більше втрат серед худоби у нас не було. Я іншим вівчарям, які теж ходять на полонини, дав контакти WWF-Україна. Вони зателефонували й також отримали п’ять таких «електропастухів». Ми їм вдячні за небайдужість.
Мені подобається займатися вівчарством. Це справа мого життя. Я розумію, що якщо овець не будуть розводити, то й не буде натурального сиру. До мене якось приїхав гість із Дніпропетровської області, а я у цей час зливав молоко у свою посудину на 150 літрів. Й от він мене запитує, скільки сиру має вийти. Я кажу, що 15 кілограмів. На що він відповідає: «Я якби мав 150 літрів молока, я б тонну зробив би сиру». Уявити не можу, який це був би сир. Сподіваюся, що мій син таки перейме мою справу, і хоч десь люди зможуть і надалі вживати натуральні продукти й не вбивати себе хімією.
Люди вбивають, щоб помститися
Конфлікт господарського характеру є однією з причиною нелегального вбивства великих хижаків в Україні: ведмедів, вовків, рисі. Це помста місцевих за шкоду, завдану їх майну чи худобі. Наприклад, для карпатських господарів втратити вівцю чи вулики є значним матеріальним збитком, який ніхто не компенсує. Тому вбивство для них — єдиний шлях розв’язання проблеми.
Проєкт WWF-Україна «Співжиття заради збереження» (Coexistence for Conservation) ставить на меті вивчення та збереження рідкісних ведмедів та рисі, розв’язання конфліктів «людина — дика природа». Проєкт ми реалізовуємо з 2018 року. Однак робота WWF-Україна з покращення співжиття з великими хижаками почалась у 2016 році, коли ми встановили перші електричні огорожі. Відтоді фонд безкоштовно розповсюдив їх більш як 20.
«Електропастух» з вами надовго
До 2023 року ми плануємо продовжувати просвітницьку роботу зі сталих практик співжиття та запобігання конфліктам, а також поширювати електроогорожі у Карпатах, а вже з 2021 року і на Поліссі. Сьогодні такі пристрої вже встановлені в усіх карпатських областях. При правильній експлуатації вони можуть служити доволі тривалий термін.
Місцеві господарі охоче погоджуються безкоштовно отримати у користування електроогорожі, адже вартість одного комплекту може коливатися від 800 до 1300 євро без вартості робіт на встановлення. Позитивний результат видно майже одразу: дикі тварини можуть і далі приходити до господарства, але не можуть дістатися за огорожу. До встановлення «електропастухів» господарі могли втрачати десятки овець чи вуликів на рік.
Працюємо на випередження
Завдяки електроогорожам фермери та пасічники спокійно господарюють — пристрій працює на випередження конфлікту з хижаком. Крім того, ведмеді, рисі й вовки, які є рідкісними хижаками України та важливою частиною екосистем Карпат, і далі мешкають у лісах. Ризик, що їм помстяться за завдану шкоду, мінімізується разом зі зменшенням цієї шкоди.
Також електрична огорожа сприяє збереженню традиційного господарства у Карпатах, адже з нею господарі мають змогу й надалі отримувати запашний мед і натуральну бринзу. Вівчарювати чи тримати пасіку у горах — нелегко, а постійний збиток від ласих тварин взагалі ставить під питання доцільність такої роботи. Адже в Україні досі не існує механізму компенсації господарям за шкоду, завдану рідкісними видами.
Україна прагне змін
Щоб захистити від нелегального вбивства великих хижаків, WWF-Україна проаналізував чинне законодавство на предмет можливості запровадження механізму компенсації шкоди, завданої хижаками. Йдеться, в першу чергу про тварин, внесеним до Червоної книги України. Це дозволить державі надавала підтримку тим, кому необхідні превентивні інструменти, такі як електроогорожі. І не лише у Карпатах, але і по всій Україні.
Зараз наші експерти проводять фінансово-економічну оцінку впровадження законодавчих змін та шукають джерела фінансування цієї статті витрат. Цей комплексний підхід природоохоронців дозволить не тільки зберегти рідкісних тварин, але й забезпечити стабільний дохід фермерських господарств, розвинути туристичну привабливість регіону та зберегти сталі традиції господарювання у Карпатах.
Суспільство
Рей та Хаку з Одеси і Мрія з Києва — такі імена носять чотирилапі, що допомогають надзвичайникам шукати людей на місцях російських обстрілів.
ДСНС поділилася фото собаки-рятівниці, а United24 поширили відео з рятувальних місій.
На місцях російського удару в Києві спільно з рятувальниками працює бельгійська вівчарка Мрія. Під час пошукових робіт собака обстежує зруйновані території та робить позначення саме там, де доцільніше зосередити пошук загиблих під завалами. Як розповідають працівники ДСНС, спеціально треновані службові собаки допомагають фахівцям значно скоротити пошук людей на місці трагедії.
Читайте також: У Києві шукають чотирилапого, який врятував дитину під час обвалу багатоповерхівки
В Одесі після масованої нічної атаки рф цілий день працювали Рей та Хаку.
«Собаки-помічники – герої рятувальних місій після російських атак. Разом зі своїми кінологами вони шукають людей, які опинилися під завалами, — прокоментували роботу ДСНС із чотирилапими в United24 та додали: — Те, що ви робите, – це надзвичайно».
Нагадуємо, що 16-річна Оля з Дніпропетровщини урятувала дитину, що провалилася під кригу. Дівчині присвоїли дві державні нагороди (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка ДСНС України
Суспільство
Узимку 16-річна студентка з Кривого Рогу Ольга Лактіонова витягла з води дівчинку, що провалилася під кригу. Тіла двох братів урятованої дитини надзвичайники змогли знайти лише за дві доби. За свій вчинок Оля отримала державні нагороди від президента та міністра внутрішніх справ.
Про це повідомляє Міністерство Внутрішніх справ України.
Ризик заради порятунку
13 лютого на річці Інгулець четверо дітей гралися на кризі, коли та розкололася — двоє братів та їхні сестри провалилися. Оля впізнала своїх знайомих і побігла допомагати.
Дівчина розповіла, що взяла імпровізований пліт, вхопилась за нього та почала плисти на порятунок і сама ледь не втонула, коли цвях, що стирчав у дошці, зачепився за її одяг. На поверхні води Оля змогла втримати 12-річну Віолетту, яка до цього провалилася під кригу. Місцеві жителі допомогли витягти обох дітей.
Читайте також: В Україні вперше вручили дітям відзнаку «Майбутнє України»: хто отримав нагороду (ФОТО)
За допомогу дітям Ольгу Лактіонову нагородили відзнакою Міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка. Також дівчині присвоїли нову нагороду «Майбутнє України»від президента.
Нагадуємо, що 10-річна дівчинка з Одеси врятувала маму під час масованої атаки «Шахедів» (ВІДЕО).
Фото: Офіційне інтернет-представництво Президента України
Філіп Котлер перевернув світове уявлення про маркетинг і вписав себе в історію. Його книжки розлітаються по світу, а студенти завдяки його знанням опановують навчальні дисципліни. Та чи знаєте ви, що цей маркетолог — син українців?
ШоТам дослідили його біографію та розповідають, як Філіп став батьком сучасного маркетингу.
Емігранти, що шукали кращої долі у Штатах
Філіп Котлер народився в 1931 році в Чикаго, США, але з Україною його пов’язують батьки — Моріс Котлер (Котляревський) і Бетті Бубар. Різні джерела подають місця їхнього народження по-різному: начебто обоє були з Чернігівської області, або ж батько з Ніжина, а мама з Бердичева.
Але факт лишається таким, що двоє молодих мігрантів у 1917 році шукали кращої долі за океаном, а врешті знайшли одне одного, створили сім’ю та дали життя майбутньому цілої галузі. Крім Філіпа, у Бетті та Моріса народжуються ще двоє синів. Котлер пригадує, що тато хотів, аби всі троє стали атлетами, але в жодного спортивна кар’єра не склалася. Пізніше батько таки сказав, що пишається своїми синами, попри те, що ті обрали інші шляхи. Молодший Ніл став професором і дослідником політичних наук, середній Мілтон — бізнесменом, а найстарший нащадок Котляревських зробив величезний вклад у маркетинг як галузь.
Кар’єра та перша книжка для студентів
Філіп Котлер ще з дитинства думав, яку професію йому обрати. Хлопчик любив читати і фантазував про своє майбутнє, приміряючи різні кар’єрні ролі.
«У дитинстві, коли чув про людину, яка зробила щось цікаве, одразу ж теж хотів цим займатися. Коли читав статтю про астронавта, хотів ним стати. Про Ейнштейна — хотів бути вченим і математиком. Коли ознайомився з біографією Лінкольна, мріяв потрапити у світ політики», — пригадує Філіп Котлер свої ранні роки.
Але його вибір зупинився на економіці, тож магістерський ступінь він отримав у Чиказькому університеті, а докторський — у Массачусетському технологічному. Потім почав викладати, і написав першу книжку саме для занять зі студентами — «Менеджмент маркетингу. Аналіз, планування та контроль» (1967). Але вона вийшла за межі класу та стала бестселером — її переклали на понад 25 мов. На зараз у Філіпа Котлера вийшло вже близько 100 книжок.
Зробити світ кращим
У чому ж полягає основна ідея економіста та чому його вважають «батьком» сучасного маркетингу? За Котлером, маркетинг — це спосіб не просто продати товар чи послугу, а задовольнити потребу споживача й показати свої цінності.
«Хороша компанія пропонує відмінні продукти та послуги. Чудова компанія також це пропонує, але ще й прагне зробити світ кращим місцем», — писав науковець.
Тож дослідник запевняє, що бізнес мусить мати місію та дбати не тільки про прибуток, адже світ змінюється, а з ним і маркетинг.
«Мій вчитель Мілтон Фрідмен висловлював ідею: коли ви хочете виміряти успіх, вам треба мати одиницю прибутку. І якщо це є, то не хвилюйтеся про все інше. Але тепер все змінилося. Ми маємо практикувати сталість, і, на щастя, зараз компанії намагаються відновити ресурси, використати їх повторно, позбутися сміття», — казав Філіп Котлер під час лекції проєкту ReІnforceUA від Бізнес-школи МІМ.
У 2010 році він створив Всесвітній маркетинговий саміт (World Marketing Summit) — незалежну організацію зі штаб-квартирою в Торонто, що прагне завдяки маркетингу створити кращий світ для майбутніх поколінь.
Котлер та Україна
94-річний Філіп Котлер пам’ятає про своє українське коріння, хоч і народився в Штатах. У 2006 році він отримав звання Почесного доктора НаУКМА та прочитав у Могилянці лекцію.
А у 2022 році науковець висловив підтримку нашій державі та виступив з безоплатною онлайн-лекцією:
«Коли почалась війна проти вашої країни, я сподівався, що всі великі країни світу, як-то Індія та Китай, підтримають Україну. І був дуже розчарований, коли цього не сталося — вони захотіли бути нейтральними. Але також Сполучені Штати Америки та інші союзники мають вести переговори, в яких вони зробили недостатньо. Вони мають публічно говорити з тими країнами про те, що робить зараз росія».
Фото обкладинки: Branding Mag