Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Електропастух» рятує овець. Як WWF-Україна допоміг вівчареві не боятися вовків

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

За майже 40 років вівчарювання Богдану Поповичу доводилося «зустрічатися» з вовками, а опісля — рахувати втрати в отарі. Та він знайшов спосіб захистити худобу від нападів хижаків — його овець тепер охороняє «електропастух», подарований WWF-Україна. Вівчар обрав свій спосіб співжиття з хижаками на одній території — він не бажає воювати, а шукає миру і гармонії. Його худоба тепер захищена, а хижакам доводиться повертатися до лісу у пошуках здобичі.

Овець звозять з десятка сіл

Вівчарством я займаюся вже 39 років, зараз мені 65. Я давно любив цю справу, ще змалечку ходив з вівцями на полонини. А після армії з 1975-го десять років цим не займався. А потім знову почав, і дотепер я кожен рік виходжу на полонини. Зараз маю 15 своїх овець, три корови та два бики. Випасаю не лише своїх — з сусідніх десяти сіл люди привозять мені своїх овець, а потім забирають.

Щороку на початку травня я телефоную всім, хто постійно дає випасати тварин. І до мене починають звозити худобу: кому далеко, ті машинами. А якщо лише через гору перейти якихось сім кілометрів, виганяють пішки. Кілька днів я чекаю, збираю разом усіх овець і потім рушаю в гори. І десь у вересні — на початку жовтня ми повертаємося.

Відрізняю кожну вівцю

Раніше мені давали багато худоби, у дев’яностих було по 600 овець. А зараз мало, люди вже не дуже хочуть їх тримати. Тепер на полонину я виходжу зі 150 тваринами. У нас їх мають переважно для виготовлення натуральної бринзи, сиру, дехто і для м’яса. Та й корів менше стало: якщо раніше було 40-50, то зараз вже 10-15.

Читайте також: Ферма оленів та ланей на Сумщині: як професійний каскадер розвиває нову для України галузь

Відрізняти, де чия вівця, не складно. У мене це відкладено у пам’яті ще з дитинства. Коли було по шість сотень голів худоби, то я знав і відрізняв кожну. А тепер же їх менше, що ж їх там запам’ятовувати. Люди своїх овець ніякими знаками не позначають. Коли вони ведуть їх до мене, то знають, що я їх не обміняю. Хіба що якщо пропаде котрась, то тоді запитую господаря, купувати йому нову, віддати свою чи гроші.

Син переймає батькову справу

Я маю двох синів. Старший змалку побув з вівцями, а тепер не хоче. Йому більше до вподоби столярська справа. А молодший щоліта ходить зі мною на полонину. Він переймає в мене увесь досвід і, думаю, продовжить мою справу. Але вівчарство — це не так легко, як здається. О п’ятій годині ранку ми щодня йдемо доїти овець, а потім корів. Після цього з молока робимо сир. І все те ж саме повторюється о п’ятій вечора. Приблизно о дев’ятій тварин заганяємо на ночівлю.

Богдан Попович на своїй полонині

Раніше на полонину зі мною ходила ще жінка. А зараз вона хворіє, тому залишається дома. Ми по черзі міняємось із сином. Тепер він більше буває на полонині, я ж у цей час заготовлюю сіно на зиму та корм коровам. Молодь не дуже рада такій роботі, адже сіно ми косимо власноруч косою, спецтехніки у нас немає.

Загалом молодь зараз не дуже цікавиться вівчарством, така тенденція спостерігається чи не у всіх Карпатах. У нашому селі Микуличин можна на пальцях перерахувати тих, хто тримає овець. Переважно молоді люди зараз працюють на туристів, адже їх тут щороку вдосталь. Полонина з їх допомогою тепер хоч трішки славиться. Деякі люди ще тримають корів та биків.

Худоба припала до душі звіру

Одна з причин, через яку овець не дуже хочуть тримати, — напади дикого звіра. Три роки тому, у 2018 році вовки з’їли 30 голів худоби, яку я випасав. Довелося мені віддавати своїх та платити господарям. Одна вівця в середньому коштує від 1000 до 1300 гривень, тож це був значний удар для нашої родини. Я ж, на щастя, фізично не постраждав.

Відтак про цю історію якось дізналися у Всесвітньому фонді природи WWF-Україна. Вони самі мене знайшли, приїхали й подарували мені «електропастуха». Він встановлюється як електрична огорожа і б’є током усіх, хто наближається. Шість стрічок я натягую на стовпчики приблизно у півтора метра в висоту. Звір її перескочити не може і по під неї не пролізе.

Електроогорожі від WWF-Україна

Цей пристрій працює на сонячній енергії. Я огородив приблизно кілометр, і на ніч туди заганяю овець. Знаючи, що жоден вовк чи ведмідь не підійде, я можу спокійно спати. Бо раніше щоразу, як собаки загавкають, доводилося підійматися, світити ліхтариком і перевіряти. У мене собака привчений бігти до овець, і коли я встановив цей пристрій, його трішки вдарило током. Але з ним усе гаразд, просто пів дня до худоби не підбігав. Я й на собі випадково його перевірив. Одного разу забув вимкнути, доторкнувся, то мене трохи вдарило.

«Електропастух» спрацював на відмінно

Й от вже як два роки я користуюсь електроогорожею, і все добре. Більше втрат серед худоби у нас не було. Я іншим вівчарям, які теж ходять на полонини, дав контакти WWF-Україна. Вони зателефонували й також отримали п’ять таких «електропастухів». Ми їм вдячні за небайдужість.

Мені подобається займатися вівчарством. Це справа мого життя. Я розумію, що якщо овець не будуть розводити, то й не буде натурального сиру. До мене якось приїхав гість із Дніпропетровської області, а я у цей час зливав молоко у свою посудину на 150 літрів. Й от він мене запитує, скільки сиру має вийти. Я кажу, що 15 кілограмів. На що він відповідає: «Я якби мав 150 літрів молока, я б тонну зробив би сиру». Уявити не можу, який це був би сир. Сподіваюся, що мій син таки перейме мою справу, і хоч десь люди зможуть і надалі вживати натуральні продукти й не вбивати себе хімією.

Люди вбивають, щоб помститися

Конфлікт господарського характеру є однією з причиною нелегального вбивства великих хижаків в Україні: ведмедів, вовків, рисі. Це помста місцевих за шкоду, завдану їх майну чи худобі. Наприклад, для карпатських господарів втратити вівцю чи вулики є значним матеріальним збитком, який ніхто не компенсує. Тому вбивство для них — єдиний шлях розв’язання проблеми.

Проєкт WWF-Україна «Співжиття заради збереження» (Coexistence for Conservation) ставить на меті вивчення та збереження рідкісних ведмедів та рисі, розв’язання конфліктів «людина — дика природа». Проєкт ми реалізовуємо з 2018 року. Однак робота WWF-Україна з покращення співжиття з великими хижаками почалась у 2016 році, коли ми встановили перші електричні огорожі. Відтоді фонд безкоштовно розповсюдив їх більш як 20.

«Електропастух» з вами надовго

До 2023 року ми плануємо продовжувати просвітницьку роботу зі сталих практик співжиття та запобігання конфліктам, а також поширювати електроогорожі у Карпатах, а вже з 2021 року і на Поліссі. Сьогодні такі пристрої вже встановлені в усіх карпатських областях. При правильній експлуатації вони можуть служити доволі тривалий термін.

Місцеві господарі охоче погоджуються безкоштовно отримати у користування електроогорожі, адже вартість одного комплекту може коливатися від 800 до 1300 євро без вартості робіт на встановлення. Позитивний результат видно майже одразу: дикі тварини можуть і далі приходити до господарства, але не можуть дістатися за огорожу. До встановлення «електропастухів» господарі могли втрачати десятки овець чи вуликів на рік.

Працюємо на випередження

Завдяки електроогорожам фермери та пасічники спокійно господарюють — пристрій працює на випередження конфлікту з хижаком. Крім того, ведмеді, рисі й вовки, які є рідкісними хижаками України та важливою частиною екосистем Карпат, і далі мешкають у лісах. Ризик, що їм помстяться за завдану шкоду, мінімізується разом зі зменшенням цієї шкоди.

Електроогорожі від WWF-Україна

Також електрична огорожа сприяє збереженню традиційного господарства у Карпатах, адже з нею господарі мають змогу й надалі отримувати запашний мед і натуральну бринзу. Вівчарювати чи тримати пасіку у горах — нелегко, а постійний збиток від ласих тварин взагалі ставить під питання доцільність такої роботи. Адже в Україні досі не існує механізму компенсації господарям за шкоду, завдану рідкісними видами.

Україна прагне змін

Щоб захистити від нелегального вбивства великих хижаків, WWF-Україна проаналізував чинне законодавство на предмет можливості запровадження механізму компенсації шкоди, завданої хижаками. Йдеться, в першу чергу про тварин, внесеним до Червоної книги України. Це дозволить державі надавала підтримку тим, кому необхідні превентивні інструменти, такі як електроогорожі. І не лише у Карпатах, але і по всій Україні. 

Зараз наші експерти проводять фінансово-економічну оцінку впровадження законодавчих змін та шукають джерела фінансування цієї статті витрат. Цей комплексний підхід природоохоронців дозволить не тільки зберегти рідкісних тварин, але й забезпечити стабільний дохід фермерських господарств, розвинути туристичну привабливість регіону та зберегти сталі традиції господарювання у Карпатах.

Суспільство

Норвегія надасть Україні нову партію зброї — Резніков

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Норвегія надасть Збройним Силам України нову партію зброї та навчатиме наших військових.

Про це повідомив очільник Міноборони України Олексій Резніков у твіттері.

«Я мав телефонну розмову зі своїм другом і колегою Міністром оборони Норвегії. Ми вдячні уряду Норвегії за рішення надати новий пакет військової допомоги та підготовку українських солдатів», – йдеться у повідомленні.

Читайте такожРоблю все, аби про Херсон не забули. Як активістка Оксана Глєбушкіна попри відстань допомагає рідному місту

Дивіться відеоКолишня депутатка Норвегії захищає Україну на передовій

Нагадаємо, Норвегія передасть Україні реактивні системи MLRS M270, а також:

Окрім того, Норвегія оголосила про збір коштів на Байрактар для ЗСУ.

Також ми повідомляли, що Норвегія приєднається до навчання воїнів ЗСУ в Британії.

Фото: mva.gov.ua.

Читати далі

Суспільство

19-річна кулеметниця з Франківська захищає Україну на передовій (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

19-річна кулеметниця з Прикарпаття смалить на фронті окупантів.

Коли 8 років тому росія вдерлася в Україну, Оксані було лише 11. Тоді воювати за Україну пішов її дядько. А тепер і вона разом із ним боронить рідну землю.

Дівчина захищає позиції зі стрілецькою зброєю великого калібру. Та за потреби евакуює поранених і допомагає розвідці.

Дивіться відео«Будь ласка, змініться»: захисниця Ярина Чорногуз звернулася до українців

«Я не можу змиритися з тією думкою, що я сидітиму в тилу, а тут гинутимуть люди. Я не можу допустити думку, що я не житиму в Україні, десь переїду», — Оксана Рубаняк, захисниця України.

Пліч-о-пліч із досвідченими воїнами вона знищує ворогів. Побратими захоплюються стійкістю та відвагою Оксани.

«Це боєць, який має стальний характер, який знає свою роботу, який на рівні зі всіма чоловіками виконує свої функціональні обов’язки», — розповідають про Оксану побратими.

«Найважче на війні, – каже Оксана, – це втрачати побратимів».

Але, попри все, юна кулеметниця вірить у перемогу, бо впевнена: українці – нація нескорених людей.

«Вітання всім українцям! Ми обов’язково переможемо! Слава Україні!», — Оксана Рубаняк, захисниця України.

Нагадаємо, LEGO присвятив фігурки українським військовим медикиням.

Читати далі

Суспільство

Майстер на Волині «вишив» будинок із пластикових кришечок (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Майстер на Волині Микола Левчук з Іваничівської громади виклав на своєму будинку національний орнамент із пластикових кришечок.

Про це пише видання «Буг».

В орнаменті пан Микола використано понад 20 тисяч кришок. Візерунок спершу малював на папері, а тоді викладав його вдома на підлозі.

Як виникла ідея?

Микола Левчук – художник, раніше він малював картини. Однак після нещасного випадку з рукою улюблену справу довелося покинути. Одного разу прочитав статтю про жінку із Закарпаття, яка прикрасила свій двір різнокольоровими кришками.

Ідея так сильно йому сподобалася, що вирішив її «позичити». Але не просто прикрасити кришечками стіни хати, а викласти ними узори із вишиванки.

Так захопився, що забув про шкідливі звички

Захопився настільки, що навіть забув про свої шкідливі звички. Зокрема, кинув курити.

Будинок вийшов, немов справжня вишиваночка. Спочатку хотів зробити чорно-білий візерунок. Але пізніше зрозумів, що тоді буде не той ефект. Адже кольоровий – яскравіший і на будинку виглядає набагато гарніше.

«16 років збирав кришки. Але не кожного дня. А кілька днів на місяць. В основному зимою їх шукав. Але якщо порахувати усі дні, то більше року точно вийде потраченого часу на збір кришок», – зауважив майстер.

Дивіться відео: Прянична майстриня пече солодкі джавеліни для ЗСУ

Чоловік зізнався, що хоч заняття це йому й приносить величезне задоволення, але «вишивати» будинок не легко. Це довга й кропітка робота, яка вимагає не лише таланту, а й терпіння й наполегливості.

«Усі узори малював на папері, робив чернетки, підбирав кольори, кілька разів їх міняв. Потім тренувався – викладав ці візерунки на підлозі. Опісля виміряв стіну, робив спеціальні розрахунки і на вигладженій ґрунтовкою поверхні будинку креслив невеличкі квадратики, щоб знати куди саме чіпляти кришечку, і писав якого саме кольору він має там бути. А вже після цього брав кришечку на морозостійкий клей для зовнішнього використання, щоб довше трималась», – розповів чоловік.

Дивіться відео: Підприємець із Сєвєродонецька збирає дерев’яні будиночки, ніби дитячий конструктор

Самі узори почав наносити на будинок торік, а закінчив 2022 року навесні.

За словами Миколи, під час «вишивання» будинку виникали й труднощі. Наприклад, є кришечки, які на сонці вигоряють, втрачають свій колір і стають білими. Тоді їх приходиться замінювати. Також майстер боявся, що приклеєні кришечки не витримають сильного вітру і повідпадають. І тоді всі зусилля будуть даремними. Але вітер не завдав «вишиванці» ніякої шкоди.

Тепер пан Микола тішиться, що його будинок став найгарнішим і найоригінальнішим у селі.

Нагадаємо, майстер на Київщині виготовив скульптуру козака з уламків «Іскандера».

Також ми повідомляли, як майстрині на Вінничині створюють екокилимки та відроджують традиції ручного ткацтва.

Фото: bug.org.ua.

Читати далі