Суспільство
«Електропастух» рятує овець. Як WWF-Україна допоміг вівчареві не боятися вовків
За майже 40 років вівчарювання Богдану Поповичу доводилося «зустрічатися» з вовками, а опісля — рахувати втрати в отарі. Та він знайшов спосіб захистити худобу від нападів хижаків — його овець тепер охороняє «електропастух», подарований WWF-Україна. Вівчар обрав свій спосіб співжиття з хижаками на одній території — він не бажає воювати, а шукає миру і гармонії. Його худоба тепер захищена, а хижакам доводиться повертатися до лісу у пошуках здобичі.
Овець звозять з десятка сіл
Вівчарством я займаюся вже 39 років, зараз мені 65. Я давно любив цю справу, ще змалечку ходив з вівцями на полонини. А після армії з 1975-го десять років цим не займався. А потім знову почав, і дотепер я кожен рік виходжу на полонини. Зараз маю 15 своїх овець, три корови та два бики. Випасаю не лише своїх — з сусідніх десяти сіл люди привозять мені своїх овець, а потім забирають.
Щороку на початку травня я телефоную всім, хто постійно дає випасати тварин. І до мене починають звозити худобу: кому далеко, ті машинами. А якщо лише через гору перейти якихось сім кілометрів, виганяють пішки. Кілька днів я чекаю, збираю разом усіх овець і потім рушаю в гори. І десь у вересні — на початку жовтня ми повертаємося.
Відрізняю кожну вівцю
Раніше мені давали багато худоби, у дев’яностих було по 600 овець. А зараз мало, люди вже не дуже хочуть їх тримати. Тепер на полонину я виходжу зі 150 тваринами. У нас їх мають переважно для виготовлення натуральної бринзи, сиру, дехто і для м’яса. Та й корів менше стало: якщо раніше було 40-50, то зараз вже 10-15.
Читайте також: Ферма оленів та ланей на Сумщині: як професійний каскадер розвиває нову для України галузь
Відрізняти, де чия вівця, не складно. У мене це відкладено у пам’яті ще з дитинства. Коли було по шість сотень голів худоби, то я знав і відрізняв кожну. А тепер же їх менше, що ж їх там запам’ятовувати. Люди своїх овець ніякими знаками не позначають. Коли вони ведуть їх до мене, то знають, що я їх не обміняю. Хіба що якщо пропаде котрась, то тоді запитую господаря, купувати йому нову, віддати свою чи гроші.
Син переймає батькову справу
Я маю двох синів. Старший змалку побув з вівцями, а тепер не хоче. Йому більше до вподоби столярська справа. А молодший щоліта ходить зі мною на полонину. Він переймає в мене увесь досвід і, думаю, продовжить мою справу. Але вівчарство — це не так легко, як здається. О п’ятій годині ранку ми щодня йдемо доїти овець, а потім корів. Після цього з молока робимо сир. І все те ж саме повторюється о п’ятій вечора. Приблизно о дев’ятій тварин заганяємо на ночівлю.
Раніше на полонину зі мною ходила ще жінка. А зараз вона хворіє, тому залишається дома. Ми по черзі міняємось із сином. Тепер він більше буває на полонині, я ж у цей час заготовлюю сіно на зиму та корм коровам. Молодь не дуже рада такій роботі, адже сіно ми косимо власноруч косою, спецтехніки у нас немає.
Загалом молодь зараз не дуже цікавиться вівчарством, така тенденція спостерігається чи не у всіх Карпатах. У нашому селі Микуличин можна на пальцях перерахувати тих, хто тримає овець. Переважно молоді люди зараз працюють на туристів, адже їх тут щороку вдосталь. Полонина з їх допомогою тепер хоч трішки славиться. Деякі люди ще тримають корів та биків.
Худоба припала до душі звіру
Одна з причин, через яку овець не дуже хочуть тримати, — напади дикого звіра. Три роки тому, у 2018 році вовки з’їли 30 голів худоби, яку я випасав. Довелося мені віддавати своїх та платити господарям. Одна вівця в середньому коштує від 1000 до 1300 гривень, тож це був значний удар для нашої родини. Я ж, на щастя, фізично не постраждав.
Відтак про цю історію якось дізналися у Всесвітньому фонді природи WWF-Україна. Вони самі мене знайшли, приїхали й подарували мені «електропастуха». Він встановлюється як електрична огорожа і б’є током усіх, хто наближається. Шість стрічок я натягую на стовпчики приблизно у півтора метра в висоту. Звір її перескочити не може і по під неї не пролізе.
Цей пристрій працює на сонячній енергії. Я огородив приблизно кілометр, і на ніч туди заганяю овець. Знаючи, що жоден вовк чи ведмідь не підійде, я можу спокійно спати. Бо раніше щоразу, як собаки загавкають, доводилося підійматися, світити ліхтариком і перевіряти. У мене собака привчений бігти до овець, і коли я встановив цей пристрій, його трішки вдарило током. Але з ним усе гаразд, просто пів дня до худоби не підбігав. Я й на собі випадково його перевірив. Одного разу забув вимкнути, доторкнувся, то мене трохи вдарило.
«Електропастух» спрацював на відмінно
Й от вже як два роки я користуюсь електроогорожею, і все добре. Більше втрат серед худоби у нас не було. Я іншим вівчарям, які теж ходять на полонини, дав контакти WWF-Україна. Вони зателефонували й також отримали п’ять таких «електропастухів». Ми їм вдячні за небайдужість.
Мені подобається займатися вівчарством. Це справа мого життя. Я розумію, що якщо овець не будуть розводити, то й не буде натурального сиру. До мене якось приїхав гість із Дніпропетровської області, а я у цей час зливав молоко у свою посудину на 150 літрів. Й от він мене запитує, скільки сиру має вийти. Я кажу, що 15 кілограмів. На що він відповідає: «Я якби мав 150 літрів молока, я б тонну зробив би сиру». Уявити не можу, який це був би сир. Сподіваюся, що мій син таки перейме мою справу, і хоч десь люди зможуть і надалі вживати натуральні продукти й не вбивати себе хімією.
Люди вбивають, щоб помститися
Конфлікт господарського характеру є однією з причиною нелегального вбивства великих хижаків в Україні: ведмедів, вовків, рисі. Це помста місцевих за шкоду, завдану їх майну чи худобі. Наприклад, для карпатських господарів втратити вівцю чи вулики є значним матеріальним збитком, який ніхто не компенсує. Тому вбивство для них — єдиний шлях розв’язання проблеми.
Проєкт WWF-Україна «Співжиття заради збереження» (Coexistence for Conservation) ставить на меті вивчення та збереження рідкісних ведмедів та рисі, розв’язання конфліктів «людина — дика природа». Проєкт ми реалізовуємо з 2018 року. Однак робота WWF-Україна з покращення співжиття з великими хижаками почалась у 2016 році, коли ми встановили перші електричні огорожі. Відтоді фонд безкоштовно розповсюдив їх більш як 20.
«Електропастух» з вами надовго
До 2023 року ми плануємо продовжувати просвітницьку роботу зі сталих практик співжиття та запобігання конфліктам, а також поширювати електроогорожі у Карпатах, а вже з 2021 року і на Поліссі. Сьогодні такі пристрої вже встановлені в усіх карпатських областях. При правильній експлуатації вони можуть служити доволі тривалий термін.
Місцеві господарі охоче погоджуються безкоштовно отримати у користування електроогорожі, адже вартість одного комплекту може коливатися від 800 до 1300 євро без вартості робіт на встановлення. Позитивний результат видно майже одразу: дикі тварини можуть і далі приходити до господарства, але не можуть дістатися за огорожу. До встановлення «електропастухів» господарі могли втрачати десятки овець чи вуликів на рік.
Працюємо на випередження
Завдяки електроогорожам фермери та пасічники спокійно господарюють — пристрій працює на випередження конфлікту з хижаком. Крім того, ведмеді, рисі й вовки, які є рідкісними хижаками України та важливою частиною екосистем Карпат, і далі мешкають у лісах. Ризик, що їм помстяться за завдану шкоду, мінімізується разом зі зменшенням цієї шкоди.
Також електрична огорожа сприяє збереженню традиційного господарства у Карпатах, адже з нею господарі мають змогу й надалі отримувати запашний мед і натуральну бринзу. Вівчарювати чи тримати пасіку у горах — нелегко, а постійний збиток від ласих тварин взагалі ставить під питання доцільність такої роботи. Адже в Україні досі не існує механізму компенсації господарям за шкоду, завдану рідкісними видами.
Україна прагне змін
Щоб захистити від нелегального вбивства великих хижаків, WWF-Україна проаналізував чинне законодавство на предмет можливості запровадження механізму компенсації шкоди, завданої хижаками. Йдеться, в першу чергу про тварин, внесеним до Червоної книги України. Це дозволить державі надавала підтримку тим, кому необхідні превентивні інструменти, такі як електроогорожі. І не лише у Карпатах, але і по всій Україні.
Зараз наші експерти проводять фінансово-економічну оцінку впровадження законодавчих змін та шукають джерела фінансування цієї статті витрат. Цей комплексний підхід природоохоронців дозволить не тільки зберегти рідкісних тварин, але й забезпечити стабільний дохід фермерських господарств, розвинути туристичну привабливість регіону та зберегти сталі традиції господарювання у Карпатах.
Суспільство
“Постільна білизна, що робить дім затишнішим, а світ добрішим”, – каже Юлія Бігун, засновниця бренду Ohra Home. Це унікальний проєкт, адже постіль створена незвичайними жінками – мамами особливих дітей. Зазвичай, їм складно знайти роботу, адже більшість часу потрібно проводити з малечею. Ohra Home розв’язує цю проблему. Тепер мами мають можливість працювати та створювати стильну постільну білизну. А кошти від продажу йдуть на медичну допомогу дітям з інвалідністю.
Юлія Бігун розповіла нам про те, як вдалось заснувати проєкт, особливості соціального бізнесу та допомогу мамам дітей з інвалідністю.
Мами дітей з інвалідністю не можуть знайти хорошу роботу
Історія почалась два роки тому. Я завжди любила та вміла шити, але ніколи не мала швейної машинки. Та якось друзі здійснили мою мрію і подарували її. Спочатку я почала шити одяг для храму, де служить мій чоловік. Адже церковна продукція дуже дорога, тому я створювала її сама. Але згодом подумала, що можна було б зайнятись пошиттям постільної білизни на продаж.
Чотири роки тому я заснувала фонд “Твоя любов”, де ми допомагаємо дітям з інвалідністю з Фастівського реабілітаційного центру. За час роботи ми побачили, що 70% сімей з такими дітками є неповними та малозабезпеченими. Є величезна проблема – мами не можуть влаштуватись на роботу зі звичайними графіками, адже потрібно постійно доглядати за малечею. Тому вони зазвичай працюють прибиральницями, або взагалі сидять вдома. Їм дуже складно.
І якось ми з чоловіком сиділи біля храму і я розповіла про свою ідею шити постільну білизну. Тоді він і каже, що можна спробувати навчати цих мам дітей з інвалідністю шити і дати хорошу роботу. І у цей же момент мені написала знайома волонтерка з Німеччини, мовляв, знайшла грант, давай щось вигадаємо і подамося. Їй сподобалась моя ідея і ми подали заявку. Так отримали 3 500 євро від Partnerschaft Ost-Bistum Magdeburg на обладнання, машинки та перші тканини.
Читайте також: Екотовари руками незрячих. Історія вінницького підприємства «КлубОк»
Я почала навчатись та читати багато інформації, бо зовсім не розумілась на веденні бізнесу. Спочатку навіть не уявляла, як це все працюватиме – було лише бажання допомогти цим мамам.
Зарплата вище ринкової та можливість реалізації
Зі своєю ідеєю я звернулась до директора Фастівського реабілітаційного центру, де ми з фондом допомагаємо сім’ям. Там почали запитувати мам чи хотіли б вони попрацювати у нас. Знайшлося вісім жінок, які погодились. Але потім зіштовхнулись з новою проблемою – навчити їх шити. Довгий час ми шукали технолога, а потім виявилось, що одна з мам дітей з інвалідністю професійна швачка. Зараз вона працює у нашому проєкті та навчила всіх інших шити. Це зайняло близько пів року, адже почати з нуля працювати на машинці важко.
Спочатку долучитись до проєкту погодилось вісім мам, а залишилось п’ять. Було декілька критеріїв відбору – бажання вчитись, відповідальність та акуратність. Деякі мами прямо казали, що це не для них.
Зараз ми ще навчаємо двох мам – одна буде шити, а інша – пакувати продукцію. Всі працівниці мають вільний графік роботи, але є чіткі терміни виконання 1-3 дні. Кожна мама саме бере в роботу стільки комплектів, скільки може зробити – хтось може 10, а хтось і 20. Але обов’язково потрібно здати продукцію у чіткі терміни. Звичайно, ми зважаємо і на складні ситуації жінок. Наприклад, якщо у дитини з синдромом Дауна стаються приступи, то звісно мама може не працювати в цей час.
Зараз наші працівниці отримують хорошу зарплату – вищу за ринкову на 20-30%. Я спеціально дізнавалась ціни на різних фабриках. Наш проєкт розв’язує головну проблему – мами дітей з інвалідністю можуть працювати та отримувати за це гідну оплату.
Люди повертаються за новими комплектами
Перші продажі постільної білизни у нас почались лише місяць тому, але підготовка до запуску бренду зайняла майже два роки. Спочатку ми виграли грант, а потім навчання мам припало на мою вагітність. У мене був сильний токсикоз, тому я не могла повноцінно керувати процесами. Планували запуститись у березні 2020 року, але через карантин все відклали.
Читайте також: Сім українських брендів текстилю з льону
Але найбільша пауза була пов’язана з пошуком тканин. Знайти дійсно якісну однотонну бавовну в Україні дуже складно. Багато постачальників пропонують щось на кшталт 7-го кілометра, якусь тканину у квіточки чи поганої якості. Також пропонували матеріал 50 на 50 з поліестером, але ми одразу вирішили, що нашу постіль будемо шити тільки з 100% бавовни без ніяких домішок. Зараз закуповуємо тканину в Азербайджані, Молдові, Польщі та Білорусі. Поки в асортименті лише однотонна постіль, але ми плануємо співпрацювати з художниками та робити унікальні принти. Та на все потрібні ресурси. Грантові кошти давно закінчились, а щоб втілити ідею в життя потрібно докладати чимало своїх грошей.
Поки прибутку проєкт не має, коштів вистачає тільки на оренду приміщення, тканину та зарплату працівникам. Але хоч ми і працюємо лише місяць, проте вже маємо багато клієнтів, яким подобається і колір, і якість продукції. Але найбільше мене радує те, що вони повертаються за другим, третім комплектом. Це неймовірно.
Поки ми продаємо постіль тільки онлайн. Скоро будемо представлені на “Куражі” і “Всі. Свої “. Крім того, плануємо вийти на міжнародну платформу Etsy.
Особливі мами з особливими історіями
Знаєте, от часто у мене бувають важкі моменти, коли щось йде не по плану і опускаються руки. Тоді мені здається, що проєкт взагалі нікому не потрібний і ми робимо все даремно. У такі моменти мене заспокоюють мої працівниці. Я радію від того, що вони щасливі працювати у нас, можуть собі заробляти на життя та стають незалежними від чоловіків.
Також ми ще й намагаємось допомагати дітям. От у нас є мама з інвалідністю і у її сина вади слуху. Минулого року ми купили для Назарчика слуховий апарат. Емоції дитини, коли вона починає чути, просто не передати словами. Так само і мама розцвіла. Вона має ще трьох дітей, жила в селі, ніде не могла працевлаштуватись і сиділа вдома. А тепер заробляє на життя. Я розумію, що проєкт справді корисний.
Читайте також: Проєкт «не про жалість». Як працює інклюзивна кондитерська «ФіолЄтово»
Всі наші працівниці особливі жінки з власними історіями. Я планую зібрати історію кожної, щоб розказати про них людям.
От у нас ще є мама, яка всіх навчила шити. Алла справжня бджілка – налаштовує процеси, перевіряє якість та дає настанови іншим. У неї хлопчик з інвалідністю, його звати Андрійко. У нього вроджена вада серця. Алла часто приводить його в майстерню і він нам охоче допомагає – то тканину перенесе, то щось подасть. Я взагалі хочу облаштувати якийсь куточок у майстерні, де б діти змогли проводити час, поки мами працюють. Адже дуже часто мамам немає з ким залишити малечу навіть на кілька годин.
Ще одна мама зараз навчається і скоро буде у нас працювати. Її старший син має ДЦП. Вони живуть в селі у дуже старому будинку, де стеля була повністю вкрита пліснявою. Ми вирішили їм допомогти. Мій чоловік до свого дня народження зібрав кошти і ми повністю утеплили будинок та перекрили дах. Тому такими маленькими кроками допомагаємо сім’ям і в проєкті Ohra Home, і у фонді “Твоя любов”.
Кошти від продажу – на допомогу дітям з інвалідністю
У центрі “Твоя любов” є 152 родини, якими ми опікуємось. Основний прибуток від продажу постільної білизни плануємо віддавати на реабілітацію дітей, оплату ліків та операцій. Адже були такі моменти, коли терміново за добу треба зібрати 25 000 гривень. Це дуже складно, тому потрібно, щоб кошти були завжди для таких випадків.
З цього і вийшла ідея соціального бізнесу з двома основними цілями – забезпечити роботою та реалізацією мам дітей з інвалідністю, а також допомогти цим дітям вчасно.
Читайте також: Інклюзивні теплиці: як на Вінниччині люди з інвалідністю стають аграріями
Наш фонд “Твоя любов” ми заснували ще 4 роки тому. Його створення – це такий поклик душі. На той час я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і він мені сказав, що мріє усиновити 10 дітей, дати їм освіту та реалізувати у житті. І каже, що було б чудово створити якийсь фонд зараз, щоб можна було допомагати дітям. Тоді я познайомилась з мамою хлопчика, у якого був рак. Я допомагала родині знайти донорів та кошти на лікування. Відтоді ми почали шукати людей, для яких можемо щось зробити. Одразу почали звертатись у дитячі будинки, але там нам відповіли, що їм допомога потрібна тільки фінансова. Тому зараз ми допомагаємо тільки малозабезпеченим родинам і таким центрам, як у Фастові.
Уже 4 роки ми допомагаємо людям. Все почалось з бажання і переросло у велику справу – фонд “Твоя любов” та бізнес “Ohra Home”. Ти розумієш, що ти потрібний і робиш хорошу справу. Я навіть не думала, що ми зможемо врятувати стільки родин. Ще на початку я не розуміла як допомогти 20-м дітям з інвалідністю. Для мене це було неможливо. А зараз вже є в центрі 152 родини.
Суспільство
Українці створили інтерактивну мапу місцями життя і творчості Лесі Українки – там відображено понад 20 міст світу, де відбулися переломні події у житті письменниці з описами цих подорожей.
Розробила мапу команда журналу «Локальна історія». Переглянути карту можна за посиланням.
«Ми знаємо її як Українку. І часто замикаємо у кордонах України. Ще частіше шкодуємо через хворобу, яка вбила її молодою. Попри те, Лариса Косач за свої 42 роки не мала меж. Ані географічних, ані літературних. Озеро Нечимне на Волині надихнуло її на «Лісову пісню», а «Камінного господаря», дії якого відбуваються в Іспанії, завершила у Грузії», – йдеться у повідомленні.
Читайте також: VR з шоломами чи повна темрява: сім незвичних квест-кімнат в Україні
Зазначається, що мапа розповідає про те, як Леся Українка вийшла далеко за межі України, при цьому України не втратила.
Нагадаємо, вийшов тизер-трейлер анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня».
Як ми повідомляли раніше, підлітки з Ужгорода зачитали реп-біографію Лесі Українки.
Головне фото: bbc.com.
Суспільство
До 150-річного ювілею Лесі Українки студія Animagrad представила новий тизер-трейлер повнометражного анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня».
Зазначається, що реліз мультфільму відбудеться в 2022 році.
Про мультфільм
«Мавка. Лісова пісня» – повнометражний анімаційний фільм української студії Animagrad, заснований на образах із драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та древніх міфів. Це історія про чудодійну силу любові, яка здатна об’єднувати, рятувати і дарувати життя. У проєкті переплітаються безліч елементів традиційної та сучасної української культури: міфології, літератури, музики і танцю.
Персонажі
Сценарій анімаційної стрічки «Мавка. Лісова пісня» засновано на класичному сюжеті драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та на образах із української міфології.
У новому тизері-трейлері розгортаються захопливі події! Головна героїня Мавка приходить на допомогу наляканим зубрам. Вона – Берегиня й Душа Лісу, тонко відчуває настрої лісових жителів і здатна долати їхні страхи. Її магічна сила заспокоює і спрямовує стривожених мешканців Лісу на рятівний шлях.
Ця сцена відображає екологічну місію мультфільму – привернути увагу до захисту тварин, що знаходяться на межі зникнення: зубра, чорного лелеки, євразійської рисі та бурого ведмедя, а також рослин і метеликів. Про цю важливу тему в тизері-трейлері нагадує і зворушливий епізод із риссю та рисеням. Партнером проєкту в цій місії став Всесвітній фонд природи WWF-Україна.
Читайте також: VR з шоломами чи повна темрява: сім незвичних квест-кімнат в Україні
Поряд із реальними тваринами у відео можна побачити й міфічних лісових створінь з давніх українських легенд. А ще вперше глядачі побачать коханого Мавки – талановитого музику Лукаша.
Також вперше в українській анімації для роботи над пластикою та рухами 3D-героїні Мавки було запрошено приму-балерину Національної опери, народну артистку України Катерину Кухар. На знімальному майданчику вона відтворювала дії головної героїні, їй навіть довелося виконати кілька трюків. Результат цієї кропіткої, технічно складної роботи можна побачити у сцені з зубрами.
Музика фільму
Також особливу увагу в мультфільмі приділено музиці. До створення саундтреку тизера-трейлера залучили українських музикантів, серед яких – відомий фольклорний мультиінструменталіст Максим Бережнюк. Спільно з італійським композитором Даріо Веро була розроблена концепція об’єднання кінематографічної оркестрової музики та українських народних інструментів.
Читайте також: “Так” українському кіно! Як працює онлайн-кінотеатр Takflix
Унікальний та самобутній образ Мавки, зітканий із древніх легенд та елементів живої природи, доповнює низку сильних жіночих характерів, створених студією Animagrad, серед яких – героїні мультфільмів «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» (2018) та «Роксолана».
Чарівність слов’янської автентики, сюжет, сповнений пригод, багатогранні характери героїв і добрий гумор роблять цей мультфільм привабливим для дітей і дорослих у всьому світі.
Нагадаємо, у Львові стартували зйомки кіносеріалу за романом української письменниці.
Як ми повідомляли раніше, до лонг-листа премії «Оскар» потрапили два українські фільми.