Зберегти історичні будівлі. Як волонтери «Мапи Реновації» рятують українську спадщину, пошкоджену окупантами

З початку повномасштабної війни окупанти зруйнували в Україні десятки історичних споруд. Російські снаряди знищують будівлі, які пережили світові війни, вірячи у власну безкарність. А місцева влада подекуди поспішає знести пошкоджені споруди, відкидаючи можливість подальшого відновлення.

Усі ці речі детально документують волонтери громадської організації «Мапа Реновації». До повномасштабного вторгнення волонтери фіксували незаконні знесення, боролися із забудовниками, захищали споруди в юридичній площині та влаштовували мистецькі акції. Сьогодні команда продовжує свою роботу та готується до відбудови історичних будівель після перемоги України.

Повернути життя історичним будівлям

Даша Корба, архітекторка, співзасновниця ГО: Я працювала архітекторкою в одному бюро. Паралельно займалася соціальними ініціативами в Кременчуці та була активною учасницею місцевої громадської організації «Культурний діалог». Ми проводили різні урбаністичні активності, зокрема, просували ідею реновації на місцях.

Також ми мали проєкт у Мелітополі, в межах якого влаштовували тактичну акцію для містян у закинутому теплопункті. Провели соціологічне дослідження, сформували сценарії використання будівлі, зробили толоку з місцевими та організували «Свято району» прямо всередині будівлі та у її подвір’ї. Тобто те, що раніше було закинутим, оживало на декілька тижнів. Так мелітопольці знайомились із колись недоступним закритим  простором. 

Ксенія Пальцун, головна дизайнерка і дослідниця, співзасновниця ГО: Я працювала в архітектурному бюро і брала участь у соціальних архітектурних проєктах. Ми їздили в Маріуполь з проєктом облаштування соціального житла. У якийсь момент я почала всім скиглити, що треба реновувати старі пам’ятки, а не будувати щось на їхньому місці. І знайомі відправили мене до новоствореної «Мапи».

Катерина Демерза, головна комунікаційниця в ГО: Я філософиня за освітою. Ще коли навчалася на магістратурі, працювала піарницею в одній київській компанії. Якось мене познайомили з Ксюшею, а вона мене – з «Мапою». І так різні тусовки та мої постійні «влізання» в те, що вони роблять, довели до того, що я стала частиною команди.

На ідею проєкту підштовхнули подільські будівлі 

Даша: Після проєкту в Мелітополі я повернулась до Києва, гуляла Подолом і побачила дуже багато закинутих будівель. Власне, там і народилася суха ідея майбутнього проєкту. Мені подумалося, що таких об’єктів дуже багато, вони всі занедбані, і не зрозуміло, хто їхній власник. У нашій професії є така тема: «Якщо я архітектор, то зараз як візьму і реновую цю будівлю за 5 хвилин, і все буде добре». Та згодом виявляється, що це так не працює.

Перша більш серйозна думка була про те, що всі ці будівлі не обраховані, невідомо, що за їхніми фасадами, чи може хтось прийти та зруйнувати їх замість відновлення. І тут я кажу собі: «О, треба мапу робити». Ця ідея просто лежала десь в уяві, доки я не розповіла про неї подрузі Лізі. Вона теж архітекторка, і якщо їй щось подобається, вона цим сильно загоряється. Так і сталося. Я кажу їй: «Слухай, ми маємо щось із цим зробити».

Ми вирішили, перш за все, описати ці об’єкти: які вони, яка їхня історія, які особливості. Хотіли показати людям, що це не просто мотлох, а місця, які мають потенціал. І вирішили почати саме з мапи. Через декілька тижнів розповіли свою ідею нашому другу-програмісту Сергію. Він відповів, що ідея крута, і йому було б цікаво долучитися до цього на технічному рівні. Так почала народжуватися громадська організація «Мапа Реновації».

Захищаємо споруди та вчимо цьому інших

Даша: Ми почали свою діяльність зі створення бази будівель, які мають історичну та архітектурну цінність. Спочатку дослідили Шевченківський район Києва, а згодом Подільський. Наразі на «Мапі» вже є 313 занедбаних будівель. Так ми навчилися робити якісні дослідження, які досить швидко перейшли у площину створення охоронних статусів. Вміємо робити облікову документацію й ініціювати надання статусів пам’яток будівлям. 

Також ми провели чимало акцій. Наприклад, біля шматочка 120-річної будівлі влаштовували просвітницький івент, де зібрали сотню людей. На таких заходах пояснюємо, у чому цінність будівель, чому вони занепадають, хто за цим «стоїть», чому їх треба реновувати, які для цього є інструменти.

Ще один вектор роботи – захист будівель у юридичній площині. Ми долучалися до різних судових справ як сторона (по будинку Родіна, Квітам України, по садибі Дмитрієва). 

Зі свіжого досвіду – зробили навчальний курс для захисників архітектурної спадщини. Тобто будь-хто, кого цікавить тема, може вивчити інструменти та використовувати їх для захисту архітектури навколо свого будинку.

Через мистецтво вчимо берегти будівлі 

Ксенія: Окрему нішу в нас займають мистецько-освітні проєкти. Ми влаштовували виставки у просторах закинутих будівель. А ще створювали мальовничі сесії. Це як екскурсія, але при цьому ти з командою «Мапи» створюєш замальовки старих будинків.

Також ми випустили путівники історичним ареалом Шевченківського району Києва – першого, який ми досліджували. Це зайняло не мало часу, адже було багато інформації. Загалом ми вже маємо три путівники, які є логічним продовженням один одного і розказують локальну історію з цікавинками з сучасного життя.

Працюємо «за ідею»

Катерина: Якщо казати про кістяк команди, то це 13 людей. Також у нас приблизно пів сотні волонтерів та 20 експертів із різних сфер, які допомагають нам під час комунікаційних кампаній, надають фахові коментарі.

Даша: Насправді команда за весь час проєкту практично не змінювалася. Декілька людей пішли від нас, кілька прийшли. Кістяк – це ті, хто на початку були волонтерами, а надалі стали постійними членами. У нас всі рішення ухвалюються колективним голосуванням засновників.

Катерина: Ми мали кілька грантів на проведення нашої діяльності. Але фактично вони були радше бонусами, адже загалом вся постійна діяльність «Мапи» – волонтерська. Ніхто з команди не орієнтується на організацію як на місце заробітку. Ми це робимо винятково з доброї волі та за ідею.

Даша: Але коли розуміємо, що нам у межах якогось проєкту треба працювати по вісім годин на день, то шукаємо фінансування. Але так, насправді це парт-тайм. У кожного є або основна робота, або якесь джерело заробітку.

Боролися проти руйнації модернізму

Даша: Ми з командою до останнього не вірили в можливе повномасштабне вторгнення Росії. За три доби до цього влаштовували акцію протесту проти будівництва президентського університету. Якщо зараз вже якось не прийнято «котити бочку на Зеленського» зі зрозумілих причин, то тоді ми активно пояснювали, як саме він руйнує модернізм і чому це шкідлива практика. Пам’ятаю, налетіло багато ботів у коментарях, які розказували, що ми «вносимо розбрат у спільноту».

Ксенія: Коли почалася війна, було страшно. І люди намагалися гуртуватися, зокрема, і в нашій команді. Коли ми виявили, хто залишився в місті та які має приблизні плани, намагалися організуватися до якихось скупчень, допомагати одне одному.

«Під шумок» вторгнення активізувалося знесення цінних споруд

Катерина: Найбільшим шоком для нас стало те, що наступного дня після вторгнення з’явилася новина, що на Подолі демонтують стару пам’ятку. Ми не розуміли, як можна, коли нас бомблять, власноруч руйнувати свою спадщину.

Даша: Згодом вдалося зупинити це будівництво спільно з міськими департаментами та громадою. Але там вже встигли розвалити дві третини споруди, і на місці постійно чатує бульдозер. Потім ми бачили те саме щодо кількох інших столичних пам’яток. Нам здавалося, що на тлі війни роботи в нас поменшає, бо нікому буде «валити» будівлі. Думали, що забудовники зупиняться. Реальність виявилася інакшою.

У перші два тижні повномасштабної війни один із волонтерів «Мапи» мобілізувався до ЗСУ. І ми навіть не встигли помітити, як спільно з іншими волонтерами із «Солом’янських котиків» назбирали трохи більш як 589 тисяч гривень.

Читайте також: Такмед, аптечки та гуманітарне розмінування. Як «Соломʼянські котики» з Києва рятують життя українських бійців

За ці кошти ми закупили у Варшаві спорядження для його батальйону. Відтак ще два тижні доставляли військове спорядження для декількох київських підрозділів. Та згодом вирішили все ж повернутися до своєї профільної діяльності, адже вже вистачало організацій, які допомагали ЗСУ.

Документуємо знищені окупантами пам’ятки

Даша: Після цих зборів ми почали думати, чим ми насправді можемо бути корисними як організація, які вектори руху нам варто обрати. Вже тоді було зрозуміло, що архітектуру почали руйнувати, і бомби прилітають в цінні пам’ятки. 

Так народилося два нові вектори «Мапи»: захист монументального мистецтва та дослідження/фіксація архітектури, що вже постраждала від ворожих обстрілів. Щодо першого, то, знову ж таки, спільно з «Солом’янськими котиками», ми вже встигли захистити вітражі двох станцій київського фунікулера. Тепер працюємо над захистом 100-річної скульптури Лева у Києві.  

Щодо нашого нового дослідження цінної української архітектури. Ми усвідомлювали, що необхідно створити проєкт, який описуватиме українську архітектуру, яка постраждала внаслідок обстрілів. І не просто «геолокація плюс фото», а з інформацією, яка знадобиться профільним спеціалістам та чиновникам. Реставратори знайдуть там для себе вихідні дані для проєктування, а влада зрозуміє, який ступінь руйнації, які будівлі включати в план на фінансування.

Ми вирішили, що фіксуватимемо не лише постраждалі пам’ятки, але й історичну забудову, яка не має охоронного статусу. Тобто де-юре це не пам’ятки, але де-факто вони мають історичну та архітектурну цінність. 

Цей проєкт ми назвали «Мапа Руйнації». У ньому збираємо дані з 13 областей, де наразі вже зафіксовані пошкодження. Перший пакет даних зібрали по Чернігову, наразі переходимо до Слобожанщини (Тростянець та Харківщина). Зараз шукаємо на це фінансування і вже співпрацюємо, наприклад, із міською владою Тростянця. Вони дуже зацікавлені у дослідженні та подальшій консервації цінних будівель.

Від геомітки – до 3D-cкану

Даша: Є кілька етапів збору інформації щодо пошкоджених і зруйнованих об’єктів. По-перше, існує декілька баз даних, з яких ми можемо брати інформацію. Для прикладу, це база Мінкультури. Вони фіксують пошкоджену архітектуру у контексті воєнних злочинів. До вже заагрегованих даних ми підтягуємо інформацію з інших відкритих баз, із новин та з Державного реєстру пам’яток України, аби розуміти, які будівлі з охоронним статусом було пошкоджено.

На другому етапі відбувається поглиблення даних: пошук фотографій, збір історичних відомостей. Фактично, це опис цінності об’єкта. Додаємо туди роки побудови, приблизний стан будівлі, відомості про статус та власність та інші дані, які знадобляться під час реставраційних робіт. 

Читайте також: Відновлюють деокуповані міста Київщини. «Район #1» про волонтерів зі США, «Іскандер» під ногами та конкуренцію комунальникам

Катерина: Третім етапом нашої роботи стане налагодження контактів із регіонами – з людьми, які там проживають. Хочемо, аби вони допомагали нам із фотофіксацією пам’яток, зокрема, тих, про які ми не знаємо. Зрозуміло, що не про все зараз пишуть у новинах, особливо, якщо це якісь невеликі міста. Наприклад, Тростянець, який сильно постраждав під час окупації. Там, мені здається, рознесли майже все.

Ксенія: Ми будемо залучати людей тільки у тих регіонах, де вже немає активних бойових дій. Адже не можемо просити людей, наприклад, у Харкові, ходити й фотографувати, бо це небезпечно. У Чернігівській області з цим вже значно простіше.

Катерина: Ми також домовляємося з організаціями, які займаються скануванням будівель. Надалі на нашій мапі будуть ЗD-скани цінних об’єктів, що також допомагатиме в реставрації та реновації. По Києву вже маємо дві партнерські організації: одна засканувала нам три різні будівлі, а інша – два об’єкти закинутої спадщини, які не експлуатуються (будинок Рутковського та особняк Баккалинського у Києві).

У планах – власноруч консервувати будівлі

Даша: Наступним етапом проєкту «Мапа Руйнації» стане робота в напрямку консервації будівель. Насправді це перший крок, який потрібно зробити з пошкодженими внаслідок обстрілів об’єктами. Від атмосферних впливів пошкоджені будівлі щодня повільно руйнуються.

Ми вже мали комунікацію з одним фондом щодо фінансування консервації цінної забудови, що постраждала від війни. У складі нашої команди є архітектори та реставраторка-технологиня, які з радістю долучаться до цього. Хочемо займатися цим локально в містах, які вже дослідили. Власноруч пройдемо цей шлях, аби потім розказати громадам і владі, які є фонди, хто це фінансує та які існують етапи консервації.

Міська влада також руйнує історичну спадщину

Катерина: «Мапа Руйнації» – це також освітній проєкт, покликаний донести до місцевої влади, що не варто одразу все зносити. Нещодавно у Харкові дуже гарну будівлю пошкодила бомба, і міський голова сказав: «Ну, все, розбираємо, її вже не відновити». Але ж мер – не реставратор і не архітектор. Ймовірно, він не провів жодної експертизи, але вже виніс таке судження. Це дуже шкідливо для архітектурної й історичної спадщини України.

Тому цим проєктом ми також намагаємося донести, що все можливо відновити. Навіть якщо від споруди залишилися дві стіни. Головне – не пошкодити все своїми руками, як от коли згрібають цеглу та вивозять її на звалище. Саме це унеможливлює процес реставрації в майбутньому. Ми хочемо це попередити інформаційно.

Даша: Наша база даних стане першим чекпойнтом, який треба буде пройти, перш ніж спробувати щось зруйнувати. Якщо люди розумітимуть, що це щось цінне, не зруйноване і має потенціал до реставрації – буде більше охочих це зберігати. Будуть люди, які адвокатуватимуть ці будівлі та зберігатимуть їх. Не вийде сказати, що цієї будівлі не було, адже вона є на «Мапі».

Реновація міст залежить від кожного з нас

Катерина: Загалом масштаби руйнувань в Україні дуже важко оцінити. Щодня десь знову відбуваються «влучання». Страшно подумати, що там на сході. Ми не маємо жодного доступу до даних по Маріуполю. Також по країні є історично важливі дерев’яні будівлі. Складно уявити, як їх реставрувати, якщо вони згоріли. 

Крім того, треба постаратися, аби згадати бодай якийсь масштабний реставраційний проєкт останніх років. У нас була «Велика реставрація», але це про інші речі. У його межах відновлювали відомі будівлі, яким насправді й так нормально жилося. Наприклад, в одному оперному театрі просто по-новому виклали бруківку. В ідеалі відновлення України має відбуватися за прикладом Варшави чи інших повоєнних міст.

Ксенія: Варто говорити не лише про загальний план відбудови, а й про місцеві громади. Наприклад, Маріуполь після того, як його штурмували раніше, відбудовувався і намагався відновити життя. Треба, аби на місцях люди теж були зацікавлені в реновації й брали в ній участь. Зараз у цьому плані сплеск громадянської зацікавленості зріс.

Кожен має взяти під опіку один будиночок

Катерина: Проєкт «Мапа руйнації» буде досить тривалим. Коли Україна переможе, ми будемо його «допилювати» до ідеального стану. Розраховуємо стати медіаторами між інвесторами, громадою та місцевою владою. Будемо консультувати та допомагати реставрувати цінні будівлі.

Ксенія: Ми свідомо взяли цей вектор, знаючи, що він буде дуже довгий. Паралельно будемо і далі долучатися до локальних історій Києва, з яких ми й почали. Можливо, це будуть уже більш практичні речі, а ще ми точно повернемося до мистецьких акцій.

Даша: Якось ми складали документ про цінності «Мапи», про нашу мету та візію. І хтось із команди в анонімному опитувальнику написав: «Аби ситуація в країні покращилася, кожен має обрати собі один будиночок і зробити щось для нього». І, дійсно, ми маємо визначити пошкоджений окупантами об’єкт, об’єднати навколо нього громаду і «пушити» його реставрацію всіма доступними методами. 

Ми у своїй роботі прийшли до думки, що реставрація починається з кожного з нас, з кожного містянина. Коли всі працюють в одному напрямку, і не важливо, по 8 годин на день, чи по одній годині на тиждень, – сумарно виходить потужний рух. Так ми виборюємо для української цінної архітектури шанс на життя. Шанс бути окрасою міст, де житимуть наші діти.