Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Відновлюють деокуповані міста Київщини. «Район #1» про волонтерів зі США, «Іскандер» під ногами та конкуренцію комунальникам

Опубліковано

Організація «Район #1» три роки тому вирішила дати нове життя одній столичній вулиці, а тепер відновлює цілі міста. Вже майже півтора місяця десятки волонтери щотижня вивозять сміття з деокупованої Київщини, герметизують вікна, замінюють дахи. У фокусі ентузіастів – переважно школи та садочки. Команда відновлює область власним коштом, із допомогою донатів небайдужих. А в майбутньому готова працювати й в інших містах – аж до українського Криму.

Андрій Копиленко

Співзасновник організації «Район #1», яка займається відновленням зруйнованих під час війни інфраструктурних обʼєктів

Відновили Рейтарську завдяки вечіркам

Майже 10 років я займаюсь організацією фестивалів та вечірок. Одна з останніх — «Річковий Рейв». Частково працював із донорськими організаціями, з якими ми проводили різні конференції. У 2014 році багато бував на сході України в межах проєктів ООН та ОБСЄ. Ми їздили туди, допомагали людям розвивати бізнес та облаштовуватися в інших містах.

З Андрієм Тітаренком я був знайомий давно, адже ми були залучені до організації кількох комерційних івентів. У 2018 році у нього виникла ідея створити проєкт, за допомогою якого можна покращити стан вулиці Рейтарської в Києві. На цій вулиці в нього був свій магазин. Та й загалом була велика спільнота людей, готових покращити стан цієї території.

Вечірка від організації «Район #1»

Ідея була в тому, щоб залучити на Рейтарську якомога більше людей, показати, які там є магазини, як вона живе, а паралельно зібрати кошти на її відновлення. Для цього команда проєкту «Район #1» вирішила влаштувати вечірку Block Party.

Міська рада пішла на зустріч: за кілька днів погодила проєкт заходу та дозволила повністю перекрити вулицю. Вечірка була безкоштовною для гостей, артисти також нічого не отримували. Місцеві бізнеси певний відсоток від продажів передавали проєкту. Гості могли донатити свої кошти на відбудову вулиці. 

Після цього заходу команда влаштувала ще кілька. Це дозволило відновити сквер, замінити сміттєві баки та паркани. Проєкт прожив два роки. У 2019 члени команди розбіглися по різних проєктах. Якоїсь глобальної цілі на той момент не було.

Вирішили дати «Району» нове життя

Я був упевнений, що повномасштабна війна буде. Ми з дружиною трохи готувалися до неї. Хоча плани на найближче майбутнє в мене були досить амбітні – чотири фестивалі на це літо. 

Коли почалося вторгнення, я подумав, що було б добре свої навички вдосконалити або перенести в інший напрямок. Хотілося допомагати людям, які зараз цього потребують. Приблизно на 20-й день ми з Андрієм Тітаренком зідзвонилися. Я запропонував зробити проєкт з відновлення країни. На що він відповів: «Та треба просто відновити “Район”».

Ми цим загорілися, почали збирати нову команду, адже за три роки багато що змінилося. Ми телефонували знайомим і розповідали про свою ідею. Здається, що не було жодної людини, яка б нам відмовила. Думали, що найважче буде шукати архітекторів, адже це вузькопрофільна професія. Хоча й тут, кому не пропонували, всі казали: «Круто, буду з вами в команді». Нині в нас чотири людини працює над проєктами з реконструкції.

Наш третій співзасновник, Дмитро Надєєв, працює на підприємстві, повʼязаному з будівництвом. До того ж із попередніх проєктів у нас залишилася велика база контактів людей із різних компаній. Такі звʼязки дозволили нам брати в оренду необхідну техніку на вигідних умовах.

За перший день прибрали три квартали Гостомеля

Ми вирішили почати з відновлення Київщини. Після звільнення Гостомеля я поїхав туди 10 квітня, а вже наступного тижня ми виїхали з групою людей. До цього я вже був на Херсонщині й бачив, що війна робить з містами, тож якось більш-менш був готовий. А от наші волонтери під час першої поїздки були шоковані. Їм було емоційно складно там перебувати.

У тих населених пунктах, де ми були, майже не було неушкоджених обʼєктів, навіть серед приватної власності. Наприклад, у Гостомелі цілою залишилася лише адміністрація, в якій перебували самі окупанти. А все інше – зруйноване вщент або пошкоджене. Будинки стоять без даху, залишилися лише частини стін і дверей. Росіяни винесли з домівок усе, навіть позрізали батареї.

Волонтери «Район #1» прибирають Київщину

Про роботи у Гостомелі я попередньо домовився з обласною адміністрацією. Просто сказав, що в нас є техніка, і ми можемо допомогти. Вони відповіли: «Ми ніколи не відмовляємося від допомоги, тому, якщо є можливість, – їдьте». І ми вже наступного дня прибули на місце.

Хоча влада насправді не дуже розуміла, чим ми можемо бути корисними. Та вже за перший день ми повністю прибрали від сміття два чи три квартали Гостомеля й вивезли його своєю технікою. В облдержадміністрації були шоковані. Сказали: «Ого, та це краще, ніж працюють наші комунальні підприємства».

У нашій команді – волонтери з Канади, США та Швеції

Вперше ми приїхали на місце з щонайменше 40 волонтерами. Попередньо робили Google-форму й планували, що буде не більш як 15 людей. Але буквально після першого допису ми отримали майже пів сотні заявок, тож навіть довелося деяким відмовити.

Охочі допомогти вказують свої дані, зокрема професію та наявність автомобіля. Далі модераторка фільтрує заявки та створює список волонтерів на кожен день. Наприклад, якщо у когось є машина, то «садить» туди людей, які не мають, чим доїхати. Згодом знайомі передали нам мікроавтобус на вісім місць, тож тепер можемо везти більшу кількість людей меншою кількістю машин.

Наразі у нас майже 600 активних волонтерів, які готові підключатися. Ми беремо на кожен об’єкт стільки, скільки потрібно. 

Волонтери «Район #1» прибирають Київщину

Ми будемо раді поповненню команди. Адже цифра в 600 волонтерів дуже нестабільна. У якийсь день можуть прийти 500, а в інший – 20. У багатьох людей ще є основна зайнятість. А ми ж хочемо далі розширюватися, щоб одночасно на добу відновлювати до пʼяти об’єктів. Тому всі охочі можуть звʼязатися з нами через Facebook. Особливо цінними будуть люди з вузькопрофільними професіями: покрівельники, столяри тощо.

До речі, до нас активно долучаються іноземні волонтери. Маємо у команді людей із Канади, Швеції та США. Наша адміністраторка чату вільно володіє англійською, тож перебуває з ними на постійному контакті. Раді, що вони теж зголосилися відновлювати Україну.

Міни до рук не беремо – викликаємо саперів

Працювати на щойно звільнених від окупації територіях, звісно, страшно. Ми проводимо інструктажі з техніки безпеки для наших волонтерів спочатку в Києві, а потім ще раз на місці. Наприклад, нам казали, що в будинки цивільних взагалі не можна заходити без дозволу. Якщо людина не приїжджала, то, найімовірніше, сапери там і не працювали.

Тому ми домовляємося з волонтерами: якщо вони бачать речі, схожі на вибухівку, у жодному разі їх не чіпають. Вони гукають когось з організаторів, а ми вже викликаємо військових з адміністрації. Щонайменше разів пʼять траплялися такі виклики. В одному місці із землі стирчав «Іскандер», а ми працювали буквально в тридцяти метрах від нього. Зʼясувалося, що він здетонувати не зможе. Територію оточили стрічкою, а ми продовжили роботу.

Насправді наша команда досить адекватно сприймає все це. Не було випадків, щоб хтось побачив міну і почав брати її в руки. Травмованих, на щастя, не було.

Повертаємо до життя садочки та школи

Ми були одними з перших, хто почав масово відновлювати Київську область, залучаючи архітекторів. З 16 квітня ми закрили питання з герметизації дитячого садочка у Гостомелі, зняли там згорілий дах та розбиті вікна, прибрали будівлю.

У тому ж населеному пункті працювали й на території ліцею, де, до речі, жили окупанти. Прибирання там зайняло у нас приблизно тиждень часу. Ми знайшли матеріали для повного відновлення даху й незабаром це зробимо. Також у Гостомелі прибрали у державній ветеринарній клініці.

Волонтери «Район #1» прибирають Київщину

У селі Озера біля Гостомеля ми працювали на території школи, ліцею та амбулаторії. Так само все прибрали, частково полагодили вікна та дах. У дитячому садочку робимо повний проєкт реконструкції – у будівлю влетів снаряд, тож її треба зносити.

Потім ми поїхали в Бородянку. Там прибирали в аграрному коледжі, заклеювали вікна. Зараз шукаємо варіанти відновлення даху, бо потрібен дуже великий об’єм шиферу. Також відновлювали інфраструктурні обʼєкти у селі Макарів (дитсадок) та в Ірпені (багатоповерхівка). 

Реанімуємо Київщину власним коштом

Спершу ми робили все власним коштом. Просто всі дістали свої збереження і вирішили закинути в проєкт. Згодом приєдналися небайдужі, хоч ці гроші й незначні. Нині наш бюджет наполовину складається з благодійних внесків небайдужих, наполовину ­­– з власних коштів членів команди. Деякі організації почали безкоштовно нам допомагати: хтось дає воду, хтось – плівку для вікон.

Волонтери «Район #1» прибирають Київщину

Візьмемо, наприклад, школу. Рулон плівки коштує 5 тисяч гривень, а її потрібно на тисячу доларів. Загалом герметизація будівлі обходиться до 80 тисяч гривень. А далі ще потрібно полагодити дах, відновити фасади, замінити вікна. Це значні кошти, яких у нас немає.

Часу на відновлення обмаль – скоро морози

Я спілкувався з владою міст, і вони не мають грошей, аби повністю полагодити всі інфраструктурні обʼєкти. Якщо розраховувати лише на міські бюджети, то ми просто зіштовхнемося з тим, що відновлять, умовно, одну школу замість пʼяти. Або сільрада відремонтує садочок, але їй не вистачить грошей на школу. І це буде якийсь колапс. А людям у такому випадку повертатися додому буде складно.

Ми розраховуємо отримати гроші на відновлення регіону від міжнародних донорів. Наразі у тих організаціях, з якими я думав працювати, ще немає програм, які б нам підійшли. Світ ще взагалі не розуміє, що робити. Війна триває, і всі кошти, які Україні зараз виділяють, витрачають на озброєння.  

Читайте також: Сєвєродонецьк – моє серце і душа. Аріф Багіров про волонтерство під обстрілами та 70 км велосипедом до Бахмута

У деяких країнах влада обіцяла профінансувати відновлення цілих міст. Але поки це лише заяви, а нині вже кінець травня. Для того, щоб відновити будівлю, потрібно хоча б місяць-два. Ще мине три місяці – і вже вересень, діти підуть у навчальні заклади. Вже з середини осені буде холодно, і людям не буде, де жити. До цього часу треба повністю розвʼязати питання критичної інфраструктури, щоб мешканці просто не позамерзали.

Зупинимо проєкт після відбудови Криму

Відновлювати країну треба вже зараз. Приблизно третина мешканців раніше окупованих міст навіть не виїжджали. Вони зараз живуть без води, світла та нормальної інфраструктури. Й узагалі я з тих людей, які вважають, що додому повернуться всі, хто тікав від війни. Я вже це бачу.

Волонтери «Район #1» прибирають Київщину

На початку ми хотіли займатися лише Київською областю – допомагати міській владі прибирати великогабаритне сміття. Але зараз розуміємо, що маємо змогу відновлювати цілі інфраструктурні об’єкти. Останнім етапом проєкту стане відновлення повністю зруйнованих будинків. Ми запропонуємо житло для людей, які його втратили.

Проєкт «Район #1» буде працювати доти, доки ми не відбудуємо Крим. Я хочу, аби ми не зупинялися на Київській області, а й далі рухалися регіонами, які потребують нашої допомоги. Перш за все, це Суми та Харківщина. Таких команд, як наша, має бути багато. І вони всі мають працювати прозоро, ефективно та якісно. І тоді ми швидше зможемо побачити нову Україну.

Коментарі

Суспільство

У Києві відкриють фотовиставку про Антарктиду: де її подивитися

Опубліковано

Фотовиставку Національного антарктичного наукового центру відкриють 7 грудня у ТРЦ Gulliver. Вона має назву «Україна в Антарктиці: дослідження та незламність».

Про це повідомили у науковому центрі.

Які фотографії представлять

У ТРЦ покажуть 27 знімків:

  • української станції «Академік Вернадський»;
  • криголаму «Ноосфера»;
  • досліджень українських полярників і полярниць;
  • природи та зміни клімату на материку.

Читайте також: Українці створили офлайн-соцмережу для спільних активностей

Як відвідати виставку

Експозицію відкриють 7 грудня о 16:00 за адресою: місто Київ, площа Спортивна, 1А. Вхід на виставку вільний.

Під час заходу український полярник Олександр Полудень розповість про світлини на виставці. Науковець проводив на станції «Академік Вернадський» п’ять річних експедицій.

Виставка триватиме в Gulliver до 25 грудня, її можна буде відвідати з 10:00 до 22:00.

Нагадаємо, що українські полярники запускають благодійний антарктичний аукціон: як взяти участь (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка НАНЦ

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Сімейна лікарка для мазанок: як кінорежисерка рятує старі хати та вчить будувати з глини й соломи

Опубліковано

Свою першу глиняну хату-мазанку кінорежисерка Наталія Супрун купила імпульсивно: їй просто захотілося мати свою власну справжню українську хату. І лише згодом жінка зрозуміла, що не може навіть найняти майстрів, які б поремонтували будинок, бо таких просто немає: ніхто вже не пам’ятає, які працювати з глиною та соломою.

Тоді Наталія вирішила стати такою майстринею сама. Тепер вона знає все про натуральне будівництво та жартома називає кінську ферму своїм улюбленим будівельним супермаркетом, адже там завжди є й солома, й кізяки. 

Чому мазанки — це не лише про традиції, але й про екологію та майбутню відбудову України, Наталія розповіла ШоТам.

Наталія Супрун

мазанкарка

Ще з дитинства не подобалось у місті

Зараз у мене вже три хати-мазанки в різних селах Полтавщини та Черкащини, і я хочу ще.

Географія життя моєї родини розкидана по всій Україні. Бабуся родом з Полтавщини — вона виросла й жила в Решетилівському районі, але під час голоду в 1947-му полишила рідне село й поїхала в Крим у пошуках роботи та їжі.

Хата в Решетилівському районі, в тому ж селі, де росла бабуся, — це для мене зараз більше, ніж просто про хату. Це ніби повернення до свого коріння.

Сама ж я росла в Запоріжжі і щороку їздила в Крим. Бабуся жила в степу, недалеко від Джанкоя. Я там проводила кожне літо та решту канікул, і для мене був великий контраст між індустріальним Запоріжжям і кримським селом.

Уже тоді в місті мені не подобалось, а в селі я була абсолютно щаслива.

Кінорежисерка й мазанкарка Наталія Супрун. Фото з інстаграму Наталії 

Поїхала в Нью-Йорк знімати кіно про музикантів

Після окупації Криму, в якому я на той момент жила, у мене почалася депресія. Я не знала, що робити, тож вирішила поїхати в США. Так собі подумала, що знаю англійську мову, що там зможу знайти собі роботу за своїм фахом кінорежисерки. Подорожуватиму, врешті-решт.

Так у 2015 році я поїхала в Америку й залишилася там на кілька років. Знімала документальне кіно про андеграунд-музикантів, які грають у підземних переходах. Той фільм не вийшов, але я близько познайомилася з музичною сценою Нью-Йорка.

Потім переїхала в Клівленд і теж там знімала кіно. Паралельно працювала на різних роботах, які зовсім не стосувалися моєї професії, аби просто виживати.

Наталія Супрун працює над короткометражкою у своїй хаті на Черкащині. Фото: ШоТам

Першу мазанку практично зруйнувала

За рік я приїхала в Україну у відпустку й купила свою першу глиняну хату в селі на Черкащині. Витратила на неї все, що лишилося на той момент із заробленого в Штатах — $800.

Це була емоційна покупка — я просто зайшла на OLX і купила мало не першу-ліпшу хату, зовсім не вникаючи в деталі.

Почала її ремонтувати. Хотіла робити це виключно якимись екологічними способами, за допомогою природних матеріалів, але зовсім нічого про це не знала. Пробувала питати місцевих, але вони або теж у тому не розумілися, або казали щось на кшталт: «Та навіщо з цим возитися — швидше збудувати нове!». Тому я робила все навмання й фактично майже зруйнувала ту хату своїми експериментами.

Наталія Супрун за роботою — зводить стіни. Фото з інстаграму Наталії

Після невдачі з першою хатою я знову поїхала в США й там випадково познайомилася з людьми, які професійно займаються зведенням будинків з природних матеріалів за допомогою автентичних технік будівництва.

Вони знали навіть про українські традиції та показали мені раритетне відео, як в Україні місять кіньми саман — це така суміш глини, піску та соломи. Я була вражена. Почала вчитися в тих людей, ми здружились.

Наталія Супрун під час роботи над зведенням будинка в техніці натурального будівнцитва в США. Фото надала Наталя

Спроба відтворити дитячий рай

Взимку 2020 року я повернулася в Україну з уже серйозним багажем знань і ще серйознішими намірами відновити хату. Купила свою другу мазанку теж на Черкащині, під Каневом, бо мені дуже сподобались ті краї.

Звідки в мені таке бажання — врятувати стару хату, — я навіть не можу пояснити. Мабуть, це була така підсвідома спроба відтворити той дитячий рай, який був у мене в Криму.

Звісно, тут зовсім інша природа, клімат. Ця хатка розташована посеред лісу, найближча інфраструктура дуже далеко, дорога туди погана. Я люблю приїжджати сюди, коли мені треба щось написати. Також це таке місце перезавантаження для мене.

Читайте також: Викупила прабабусину хату, де бувала в дитинстві: як мандрівниця будує свою Ісландію в селі на Вінниччині

Миска для варення з OLX стане трендовою раковиною

Хоча за вікном цієї хати черкаські ліси, а не кримські степи, я все одно хочу всередині її  зробити в такому південно-морському стилі, щоб в інтер’єрі зчитувалося тепло українського Півдня.

Щоб додати якісь унікальні штрихи в інтер’єр, я зазвичай шукаю цікаві та вінтажні речі на OLX — щось таке, чого не купиш у будівельних чи інтер’єрних магазинах. Наприклад, ткані доріжки, які роблять наші сучасні майстри, килим чи мідний таз, в якому раніше варили варення, а зараз він став трендовою раковиною.

Старі речі мають свій особливий характер і, поєднуючись, створюють у домі щось оригінальне, не схоже на Ікею.

Наталія Супрун вибиває свій улюблений килим, який придбала на OLX. Фото: ШоТам

Випадково купила 100-літню хату

Свою третю хату я купила у 2023 році в тому селі на Полтавщині, де народилася моя бабуся. Це такий мій особистий проєкт з повернення до своїх коренів. 

Я придбала обійстя з хатою в дуже поганому стані й задумала збудувати там новий будинок, в якому буду жити, бо відчуваю це село своїм домом.

Але цього року почала розпитувати людей про хату, бо в мене були певні підозри, і за розповідями місцевих з’ясувалося, що моїй «новій» хатинці більше 100 років!

Я мала план законсервувати стару хату й потроху будувати соломʼяну мазанку, бо була впевнена, що весь той хутір згорів під час Другої світової, і його будували з нуля. Але глина не горить!

Наталія Супрун фотографує свою третю мазанку — 100-літню хату на Полтавщині. Фото з інстаграму Наталії

Я зрозуміла, що не можу просто покинути її в такому стані, а мушу врятувати. І не просто залатати, підрівняти, а зробити новий очеретяний дах, призьбу — все, як це було у 20-х роках минулого сторіччя. Щоб хоча б один приклад народної архітектури був у цьому селі.

Зараз я вивчаю світлини хат з того регіону, аби врахувати всі нюанси, і шукаю гранти на реалізацію задуму, адже на це потрібні чималі кошти. А коли відновлю хату, зроблю там таку собі резиденцію під очеретом для письменників і ветеранів, бо там для цього ідеальне місце.

Наталія Супрун з учасниками толоки зі зведення хати-мазанки. Фото з інстаграму Наталії

Була кінорежисеркою — стала мазанкаркою

Я майже повністю відійшла від роботи в кіноіндустрії. Зараз завершую свій авторський короткий метр, і далі в планах поки лише мазанки — вони мене захопили повністю!

Робота з глиняними хатами стає моєю новою професією: я проводжу толоки, консультую людей щодо їхніх хат, вчу відновлювати мазанки. Окремої назви для цього ремесла немає, тож я вигадала термін «мазанкарка» — це ніби сімейна лікарка для мазанок.

Я була в багатьох регіонах і помітила, що люди в селах, які досі пам’ятають, як працювати з глиною, очеретом чи соломою, не хочуть цього робити. У суспільстві панує така асоціація, що будувати з глини в сучасному світі можна хіба що сарай або якісь господарчі споруди.

Я хочу змінити це, бо мені здається, що це важливо для відбудови зруйнованих міст і сіл в Україні, це важливо для нашої екології.

Толока на Київщині. Відео з інстаграму Наталії

У мазанці не потрібен кондиціонер

Зараз на Чернігівщині, наприклад, уже йде активна відбудова зруйнованих сіл. Ми на власні очі побачили, скільки в процесі утворюється будівельного сміття, коли хати побудовані з якихось сучасних матеріалів.

А хати з природних матеріалів, коли там ніхто не живе, просто ніби входять у землю, і людського сліду майже не залишається. Я вважаю, що найкращим, найекологічнішим і найшвидшим будівництвом буде хата з соломи, обмазана глиною, а також просто глинобитні хати. У своїх проєктах я намагаюсь використовувати менше дерева, щоб зберегти ліси.

Мазанки можуть бути набагато комфортнішими, ніж сучасні будинки — їм не треба кондиціонер. У такій хаті з глини класно зберігаються тепло і холод.

Толока з ремонтом мазанки. Фото надала Наталя

Хочу вчити людей «лікувати» свої хати

Зараз я розробляю путівник з пошуку та вибору хат, тому що виявилось, що це не так вже й просто — знайти свою ідеальну хату. Я сама натрапила на свій дім тільки з третього разу. У своїх власних пошуках та експериментах я отримала цінний досвід і готова ділитися ним з іншими.

Також хочу навчати людей «лікувати» свої хати, відновлювати мазанки у своїй місцевості. Ми з кінорежисеркою Ґалою Козютинською, яка створила мистецьку резиденцію в старій хаті на Гуцульщині, працюємо над спільним освітнім проєктом.

Це буде онлайн-курс із натурального будівництва. Ще з одним мазанкарем будемо відновлювати хати в різному стані й під час цього фільмуватимемо всі етапи, техніки. З цього потім сформуємо навчальний матеріал. Проєкт вирішили назвати «Ліплянки» — це ще одна народна назва глиняних хат.

Будувати хату з нуля чи купити сучасний будинок дуже дорого. Натомість звести нову глиняну хату-мазанку вийде набагато дешевше. Відновлення до комфортного житлового стану старої хати з глини взагалі може стартувати від нуля гривень, якщо у вас багато друзів, і вони готові допомагати.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

У Таращі відкрили перший інклюзивний майданчик для дітей з інвалідністю

Опубліковано

У передмісті Києва, в місті Тараща, відкрили перший інклюзивний дитячий майданчик. Його облаштували на території комунального закладу «Таращанський інклюзивно-ресурсний центр».

Про це повідомляє Таращанська міська рада.

Проєкт для всіх дітей

Майданчик розроблений з урахуванням потреб дітей з інвалідністю, щоб забезпечити їм комфорт і безпеку під час гри. Серед обладнання — спеціальні гойдалки для дітей, які пересуваються на колісних кріслах, а також інтерактивні ігрові зони для розвитку моторики й комунікаційних навичок.

Читати також: У Києві відкрили реабілітаційний центр для військових та рятувальників

Важливий крок для громади

Сьогодні це єдиний інклюзивний майданчик у Таращі — місті з населенням близько 10 тисяч осіб. Після початку повномасштабного вторгнення кількість жителів зросла через внутрішньо переміщених осіб.

«Інклюзія — це про рівні можливості для всіх дітей. Завдяки цьому майданчику ми робимо наше місто більш доступним і дружнім до кожного», — зазначили в інклюзивно-ресурсному центрі.

Нагадаємо, що у Бучі відкрили перший інклюзивний дитячий майданчик.

Фото: фейсбук Таращанської міської ради.

Коментарі

Читати далі