Такмед, аптечки та гуманітарне розмінування. Як «Соломʼянські котики» з Києва рятують життя українських бійців

Щоб врятувати життя на полі бою, треба три речі: турнікет, аптечка та вміння ними користуватися. Саме в цьому нашим бійцям допомагає столичний благодійний фонд «Соломʼянські котики». За останні півтора місяця вони навчили тактичної медицини та забезпечили турнікетами й аптечками майже дві тисячі бійців. А ще постійно збирають та передають саперні сумки, аби допомогти в розмінуванні України.

Війна розбудила вибухами та вибитим склом

Андрій Єрофєєв, співзасновник та виконавчий директор: Засновниками ініціативи «Соломʼянські котики» є активісти Солом’янського району Києва, урбаністичні організації, які в мирний час займалися покращенням міста. Також студенти та випускники НАУ і КПІ, команда депутатської приймальні Романа Грищука і Ксенії Семенової.

Ксенія Семенова, співзасновниця, депутатка Київради: Ми хотіли вірити, що війни не буде, але при цьому готувалися до найгіршого. 22 лютого зібралися з усіма нашими друзями, колегами, знайомими, й обговорили, які можуть бути сценарії розвитку подій. Вирішили, що якщо почнеться війна – зустрічаємося в депутатській приймальні, яка до вторгнення одночасно була і Громадським хабом Солом’янки. Тут часто проходили зустрічі київського активу. Ми, звісно ж, хвилювалися, але знали, що залишаємося на місцях та допомагаємо, чим можемо.

Геннадій Новіков, співзасновник, операційний директор: Хтось прокинувся під звук вибуху та вибитого скла у кімнаті, дехто дізнався про початок війни через кілька годин у нашому спільному чаті. 24 лютого ми всі були абсолютно шоковані, проте навіть тоді нам вдалося зробити мінімальні закупки для місцевих сил ТРО та знайти їм матраци та каремати.

Валентин Майданюк, співзасновник та проєктний директор: Іншу половину дня ми просиділи в укритті без інтернету та зв’язку. До ранку слухали радіо. Це була найдовша ніч у нашому житті.  

Спершу бралися за все, допомагаючи кожному

Валентин: Спочатку ми працювали просто як ініціатива волонтерів. Брали в роботу буквально всі запити. В основному займалися допомогою літнім людям, людям з інвалідністю, сім’ям з дітьми, лікарням та захисникам, але старалися не відмовляти нікому. Тому вийшло, що ми й евакуювали, й укріплювали культурні пам’ятки, й тваринам допомагали.

У перші дні війни ми буквально замінили собою соцслужбу та органи влади. Виконували всі задачі, які тільки з’являлися в місті, поки механізми допомоги не були налагоджені вже на рівні міста і держави. Загалом за перші 50 днів війни ми допомогли на більш ніж 40 млн гривень. Крім того, більш як 5 млн гривень зібрали завдяки благодійним внескам.  Уже згодом ми офіційно стали благодійною організацією.

Андрій: Перші дні вторгнення дуже важко згадувати. Ми лягали спати десь о першій-другій ночі, а вже о сьомій-восьмій ранку ставали до роботи. Щодня у штабі кількість людей подвоювалася. Починали з допомоги всім, потім вибудували основні напрями роботи, створили власну систему отримання та обробки запитів.

Марія Паливода, комунікаційна директорка: Складнощі полягали у моральному та фізичному виснаженні – ми працювали на межі можливостей. Також дуже важко було працювати з людьми, які не розуміли ролі волонтерів і дозволяли собі щось вимагати або у грубій формі пояснювати, як нам треба робити свою роботу. 

Передаємо бійцям аптечки та вчимо надавати допомогу 

Валентин: Коли росіяни відійшли від Київської та Чернігівської областей, ми змогли трішки видихнути та сфокусуватися на допомозі захисникам. Гуманітарна допомога – надзвичайно важлива, але маємо насамперед думати про військо. Як каже перша леді, дитяче харчування буде непотрібним, якщо діти вмирають, – нам потрібна зброя.

Геннадій: Зараз маємо два основні напрями роботи: тактична медицина та гуманітарне розмінування. Також постійна група волонтерів плете сітки, ми їх називаємо «маскувальними павучками». І ще ми завжди готові обговорювати співпрацю та проєкти, які наближають країну до перемоги.

Андрій: Щодо тактичної медицини: ми не просто даємо аптечки, а вчимо ними користуватися і надавати допомогу собі та іншому на полі бою. Інакше аптечка – це просто аксесуар. Важливо також розуміти, що аптечка бійця – це не бинт і йод. Захисник з простреленою рукою що має робити з цим набором?

У нашій аптечці стандарту НАТО якісні та життєво необхідні інструменти. Оригінальний турнікет, оклюзійна наліпка, назофарингеальна трубка, спеціальні ножиці, бандаж, гемостатичний бинт. Працюємо з підрозділами і поштучно не видаємо аптечки. 

У бійців мають бути однакові аптечки, щоб під час стресової ситуації швидко знайти необхідні інструменти, і щоб вони були такими, на яких проводилися тренування. Одна аптечка та тренінг коштують 6 000 гривень.  

Боремося з появою саморобних турнікетів

Геннадій: У нас є котики-інструктори – це наші експерти з тактичної медицини. Вони вчать захисників та цивільних надавати домедичну допомогу. Крім того, вони чудово розбираються у тому, якими мають бути ідеальні тактичні аптечки та навіть на фото можуть знайти підроблений турнікет.

Валентин: У них багаторічний досвід викладання домедичної допомоги та тактичної медицини, вони знають, як ефективно навчити бійців. Зазвичай тренінг для захисників триває 8-10 годин. Інструктори не тільки пояснюють теорію, але й відпрацьовують її на практиці. Тренінги розробляємо під запит військової частини. Наприклад, окремо для військових медиків проводили поглиблений курс. 

Андрій: Найболючіше питання для нас зараз – саморобні турнікети. Люди, які купують, передають чи роблять несертифіковані турнікети, прямим чином несуть відповідальність за смерть людини. Принцип «краще щось, ніж нічого» тут не працює. Пояснення дуже просте – турнікети мають унікальний запатентований процес виробництва. Це те саме, що з металолому в гаражі варити винищувач F-16.

Допомагаємо розміновувати країну

Валентин: Ще один наш напрям роботи – гуманітарне розмінування. Маємо якнайшвидше повертатися до домівок, якщо дозволяє влада, ходити на роботу, сіяти поля і збирати врожай. Окупанти полишали вибухонебезпечні засоби у таких місцях, що закипає мозок – піаніно, дитячі майданчики, м’які іграшки. Ще більше мін на полях, а зерно є вагомою частиною прибутку країни в експорті. 

Хтозна, наскільки затягнеться війна, тому ми маємо відновлювати економіку вже сьогодні. Безпека життя, пересування, роботи – це один із пріоритетів. У ДСНС заявляють, що на повне розмінування знадобиться від 5 до 10 років. Тому це ще й важливе стратегічне завдання.

Валентин: Ми надаємо саперні сумки. Кілька разів на тиждень зустрічаємося з саперами Нацполіції, ЗСУ та науковцями. Вони дають зворотний зв’язок, кажуть, що працює добре, що треба замінити. Так наша сумка у процесі покращення зросла з 6 тисяч до приблизно 11 тисяч гривень, але це все ж базовий набір. Кожен сапер купує спеціально під свої задачі унікальні інструменти. Вартість сумки сапера-експерта може сягати мільйона гривень. 

Ксенія: Зараз ми вийшли на середню комплектацію, яка годиться для більшості саперів. Щупи (інструмент для пошуку розтяжок у ґрунті) ми виготовляємо з Інститутом металофізики НАН України. Мультитули (універсальні складені інструменти) замовляємо професійні саперні в США, як і ліхтарики. Також в сумці має бути обов’язково лопата, карабіни, обценьки (знаряддя у вигляді щипців), армований скотч. Сама сумка має бути зручною і допомагати, а не заважати в роботі. Нюансів дуже багато. 

Команда – одне ціле: разом спали та ділили їжу

Роман Грищук, співзасновник, депутат Верховної Ради: За весь час з нами працювали більш як 300 людей. Координаційна команда містить 30-40 учасників. Усе це велика спільнота району – друзі, колеги, знайомі, одногрупники, сусіди. Ми всі одне одного знали прямо або заочно, бо проводили спільні проєкти на районі. Проте у перші дні радо запрошували нових членів команди.

Валентин: Чудовий кейс – студенти перших курсів НАУ, КНЕУ та КПІ. До війни ми не були знайомі. Спочатку хлопці та дівчата зголосилися допомогти нам із розвантаженням гуманітарної допомоги. Але так активно влилися в колектив, що за пару місяців фактично стали одними з координаторів напрямів.

Читайте також: «Страх кудись відійшов, і я наважилася». Історія фельдшерки з Луганщини, яка врятувала автівки «швидкої» з-під обстрілів

Роман: Для волонтерів, окрім основної причини (можливості підтримати свою країну у війні), участь в організації – ще й велика особиста перевага. Значно простіше пережити таке потрясіння, коли ти постійно проводиш час із кимось у роботі. Здається, якби ми не волонтерили, то просто зійшли б із розуму. 

Марія: Протягом цього часу ми разом спали в укриттях, ділили їжу, плакали, коли було тяжко, підхоплювали у робочих задачах, у вільну хвилину грали в настільні ігри чи про щось говорили.

Працюємо завдяки внескам та грантам

Геннадій: Наш благодійний фонд підтримує величезна спільнота тих людей, які розуміють важливість нашої роботи. Раніше переважну більшість питань закривали внесками від громадян. Тепер фокусуємося на підтримці партнерів та грантах. Ми, які й інші фонди, помітили, що в українців уже мало коштів. Крім того, грант чи підтримка партнера надійніша – точно знаєш, що гроші будуть, а отже, можеш планувати закупівлі.

Андрій: Маємо друзів за кордоном, які допомагають збирати кошти там. Вони купують тепловізори, рації або комплектувальні до аптечок. Ми допомагаємо з доставленням такої техніки на фронт.

Ксенія: Наразі ми в пошуках людей, які готові нас системно підтримувати. Це може бути підписка на щомісячні донати або партнерство. Наприклад, якщо ваша організація готова подарувати сумки підрозділу саперів, ми з цим допоможемо і навіть листівочку від вас передамо.

Радянські сумки саперів мають бути забуті

Ксенія: Запит на екіпірування бійців все ще величезний. Фокус держави зараз на постачанні зброї та захисту для ЗСУ. Трохи в стороні залишаються сапери. Вони нам показували сумки ще радянських часів, з якими вони ведуть розмінування. На навчання з тактичної медицини отримали заявок на два місяці вперед. Тому постійно шукаємо тренерів, щоб поповнити команду. 

Роман: Кошти збираємо різними креативними способами. Відкрили «Спільнокошт» – там збираємо 600 тисяч гривень на тактичну медицину. Завдяки аукціонам уже зібрали приблизно 200 тисяч грн – лотами стали відома марка «Укрпошти» та Васильківський півник. 

Прикольний формат придумали з нашими знайомими – коли у когось день народження, просимо збирати подарунок у вигляді внесків нашому фонду. Це дуже персональна історія, а саме це є причиною внеску більшості людей. 

Не чекаємо від людей мільйони – важлива кожна гривня

Валентин: Доволі часто захисники заїжджають у наш штаб в гості або самостійно забирають допомогу зі складів. Тоді ми разом сідаємо за чашкою кави та ділимося історіями. Бійці розповідають про своє життя в окопах, про організацію роботи. І, звичайно, дякують за допомогу. 

Марія: Іноді, коли є час, ми переписуємося з бійцями. Вони надсилають нам щасливі фото з обновками, показують нашу техфніку та інструменти в дії. Сапери скидають фото з мінами в найдивніших місцях. Радять, як нам вдосконалити нашу роботу, які ще засоби для розмінування їм потрібні.

Валентин: Ми відчуваємо, що переможемо. Сили є, бо розуміємо, для чого працюємо, куди рухаємося. Війна не закінчилася, і розслабитися зможемо лише тоді, коли відбудуємо країну. Але, звісно, зараз ми всі відчуваємо дику втому. Здається, ні разу за цей час не брали вихідні. Але поки наші хлопці та дівчата захищають нас у бою, ми теж стоїмо і працюємо.

Андрій: Ми хочемо зберегти життя захисників та цивільних і дуже потребуємо підтримки людей, бо переможемо тільки разом. Хибно думати, що благодійні фонди очікують від людей мільйони. Ні, надішліть нам, будь ласка, 50-100 гривень. А ще краще – зробіть це регулярним платежем.

Після перемоги будемо продовжувати роботу, бо маємо стратегічні цілі. Розмінування триватиме ще приблизно 5-10 років, а то й більше. Після Другої світової війни, наприклад, досі знаходять боєприпаси. 

Тема тактичної медицини важлива завжди. Якщо не буде попиту для захисників, що, звісно, навряд чи, то зможемо більше часу приділити цивільним. І будемо відбудовувати країну – продовжимо урбаністичні та освітні проєкти.