Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Культура

Забуте ремесло: як родина на Львівщині відновлює різдвяні зірки

Опубліковано

Надлітає сніг, на вулиці ніч, і серед мороку світиться єдине віконце майстерні в селі Дубляни на Львівщині. Саме тут відбувається справжня магія — творяться різдвяні зірки. Забуті, знищені, їх ховали в торбах, аби ніхто не побачив, а тепер відроджують, аби знову об’єднати Україну.

Михайло Швець і його донька Юлія Гризлюк взялися досліджувати та відтворювати різдвяні звізди й створили свою майстерню. ШоТам поговорили з Юлією про таємницю з сімейного альбому, першу відтворену зірку та всі наступні, а також про те, чому важливо передавати цю традицію далі.

Юлія Гризлюк

досліджує різдвяні звізди вже 20 років

Таємниця старого фото й перша зірка

Моя історія з різдвяними звіздами почалася з крихітної світлини в сімейному альбомі.

Чорно-біла, така маленька фотографія — всього 5 на 10 приблизно. Моя прабабця, теж Юля, часто гортала альбом — для мене це було так звично. Жаль, що я не занотувала усі її розповіді. Бо тепер лишилася таємниця — чому ж те фото опинилося в нашому альбомі?

На ньому четверо хлопців і велика різдвяна зірка, але жоден із зображених — з нашої родини. Це фото з села Мацьковичі, яке тепер є територією Польщі. Жителів цього села переселили в межах операції «Вісла», і моя прабабця теж звідти. Люди шукали собі місця й осіли в Дублянах.

Як же це фото опинилося в нас? Ніхто й не запитував. Знаєте, в ті радянські часи це фото ще й приховували, на ньому не акцентували увагу. Прабабуся виймала альбом лише в особливі моменти, а тоді знову загортала в хустку й ховала до шафи.

Те саме фото з сімейного альбому з величезною зіркою та молодими колядниками в Мацьковичах. Фото надала героїня

Для мене то була звичайна знимка — вона мене не торкала, аж поки я не побачила ту зірку вживу. Я — катехитка (навчає основ християнського віровчення — ред.), тож розповідаю про нашу віру, дбаю про духовний розвиток підлітків. Зокрема, ходила з дітьми колядували. Якось ми готувалися до вертепу, і я подумала: треба одна-єдина різдвяна зірка. Я не знала, що з цього моменту кардинально зміниться моє життя. 

Згадала наш альбом і те фото, і я так загорілася! Мій тато Михайло Швець погодився зробити мені першу зірку — це тепер наша сімейна реліквія, стільки вже наколядувала!

Та сама перша зірка, відтворена з фотографії з альбому. Фото надала героїня

За порадою чоловіка я обмотала її нитками, тож вона була особлива. Тепер всюди бачу зірки — у вікнах, ледь не в калюжах: іду собі, а тут форма зірки. Вони мене вже переслідують — і влітку, і взимку.

Уже з першої зірки я зрозуміла, що цю нашу українську традицію знищували та робили все, щоб ми її забули. І навіть коли мені говорили: «Нащо ти тим займаєшся? Що там такого особливого?», я все одно не відступала, бо що більше відкривала для себе різдвяну зірку, то більше розуміла, що це особливий пласт культури — коляда колись не могла обійтися без неї. 

Читайте також: Де купити дух Різдва: це зірка, павук і дідух, що поєднують українські традиції та сучасність

«Бери фото, малюй конструкцію й роби»

Одразу почала шукати інформацію про інші різдвяні зірки, читала статті в інтернеті. Цілими ночами я сиділа, переглядала онлайн-музеї, знаходила старі знимки й це все друкувала. Десь нічого не видно, бо фото старе, але все одно ми старалися відтворити ту зірку. Зараз мені люди вже самі надсилають світлини та розказують історії, а спочатку все сама.

Звісно, були й сумніви. У перші роки люди дивилися на нас із татом, як на диваків. Підсміювалися з мене, мовляв, що ти там таке робиш? І я приходила додому, плакала й думала: «А нащо воно дійсно мені?».

А потім якось переосмислила: та це ж культура, традиція, за зірки й до в’язниці садили, як за вишиванки. Старі люди говорили, що коли хотіли із звіздою поколядувати, то брали її в якусь торбинку, ріжки розбирали, заходили до родичів і складали все, щоб звізда колядувала. 

А зараз про це все можна розказувати, і я буду, бо це важливо. Оцей комплекс меншовартості — це великий мінус. Ми вішаємо віночки на дверях — так, це гарно — але чому поруч не повісити різдвяну зірку? У нас із татом така є, ми підвели туди світло, і щойно настають свята, то ставимо її. 

Майстер-звіздар Михайло Швець у своїй майстерні. Фото надала героїня

Тож я шукала старі фото зірок, а тато продовжував робити ту першу, мацьківську — то комусь на подарунок, то для вертепу для церкви. Одного разу приходить до мене й каже: «Ти знаєш, мені так вже надоїла та зірка — одна й та сама. Давай щось придумаємо нове». Гм, а в мене якраз є старі фото — ще кінця 19–початку 20 століття. Тож кажу: «Бери фото, малюй конструкцію й роби». Так вийшло змайструвати п’ять різних зірок. І я зрозуміла, що мушу мати колекцію. 

Конструкція тернопільської зірки, яку вдалося відновити з розбитого зразка. Фото надала героїня

Коли мене запрошують розказати про різдвяну зірку, я завжди говорю, що вона в нас від Сяну до Дону. Це справді так — у моїй колекції близько 20 різних звізд. Вони неповторні — наприклад, історія колядника Марка Залізняка, який 100 років тому змайстрував різдвяну зірку на Донеччині. Цей 10-річний хлопчина купив фотоапарат і зробив селфі з зіркою! Пізніше він став видатним фотографом, бо зафіксував на світлинах Голодомор. Мені дуже важливо донести людям, що й на тих землях була Україна, були українці, які шанували традиції, колядували, говорили українською. 

Читайте також: 8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

На старих фото різдвяні зірки повторюються — знаєте, чому? Бо що люди мали — наприклад, сито, яке порвалося, — з того й майстрували зірку: просвердлювали отвори, додавали гілочки тощо. Може, не всі зірки надзвичайно особливі, але вони для мене саме такі, бо це робота майстра, та зірка кимось придумана, у неї вкладена душа. 

«Тепер я буду цілий рік робити ті зірки»

Зазвичай зірка має бути прикрашена, а я принципово відмовилася їх прикрашати, щоб побачити, які вони зсередини, якою кропіткою була праця хлопця 100 років тому, щоб зробити таку гарну зірку. 

Я завжди захоплююсь нашими вишитими сорочками — їх робили прості жінки, деякі навіть у школі не вчилися. А які кольори, які узори! Щось таке подібне з тими звіздами. Я вже побачила, що ці звізди перегукуються з вишитими сорочками. Я собі думаю, чи часом ці хлопці, стоячи в церкві, бачили в дівчини гарну вишиту сорочку, і зимою майстрували за таким зразком ту звізду? А ще на писанках дуже багато різдвяних звізд. У нас усе поєднано, тож і звізда була в тому колі традицій. Вона як пісня вливалася, а її вирвали й замінили п’ятикутною радянською, як символом того, що нищить нашу націю. А зазвичай українська зірка має вісім кутів чи променів. 

Різдвяна зірка так поволі увійшла в моє життя, як і всі наші традиції. Я зрозуміла, що якщо не я, то хто? Якщо мені Бог вклав ту зірку в сімейний альбом — то це знак. Я почала ходити на ходу звіздарів, і мої діти теж. Це тепер наша сімейна традиція. Щороку ми представляємо якусь свою зірку. Переважно там крутяться мацьківські різдвяні зірки, а я приношу різні, й люди в захваті від такого різноманіття.

Родина Юлії Гризлюк на традиційній ході звіздарів. Фото надала героїня

Колись тато казав, що не має настрою цілий рік робити ту зірку. От уже коли стає зимно, а робота на городі закінчується, тоді й пора. Але замовлень було багато, і він не встигав. То я й кажу: «Тату, ну сядь собі трошки раніше, змайструй ту зірку, і будеш уже спокійніше себе чути зимою». Він казав, що так не робиться — то як писанки пишуть лише на Великдень. 

Але в його життя ввійшла недобра хвороба, і ми за нього боролися. Коли він уже вийшов з того стану, то сказав: «Дитино, я буду робити цілий рік ці зірки, поки мені Бог дає сили, щоб люди їх мали».

Тепер тато майструє вдень і вночі. Зараз узагалі з-за столу не встає. Ці звізди відродили його до життя і стали його життям.

Він прокидається, снідає, іде в майстерню. Йому тяжко, але все в нього тепер крутиться навколо майстерні. Моя старша донька переконує записати всі етапи й спробувати зробити зірку з дідусем, щоб нічого не забулося, адже ми робимо по-стародавньому — дубові планки гнемо в гарячій воді, щоб зробити коло, наприклад. Це справді непроста фізично справа, але й перейняти нема кому — скільки я чоловіків просила, але поки нічого. Ми плануємо записати повне відео з усіма лайфхаками.

Юлія Гризлюк з різдвяною зіркою, яка стала справою її життя. Фото з соцмереж героїні

Хочу спробувати зробити зірку сама. Знаєте, раніше звіздарством жінки не займалися, бо це була справа молодих хлопців. Але зараз, у часи війни, все змінюється — я знаю багато жінок, які майструють різдвяні зірки, і дуже хочу, щоб і молодші переймали це. 

Ми передаємо з татом зірки на фронт, навіть на «нуль». І хлопці з того тішаться, кажуть: «Ми ж за це стоїмо». Тому працюємо й далі.

Культура

Фасад притулку для тварин у Києві прикрасили муралами (ФОТО)

Опубліковано

На Виноградарі фасад притулку для тварин «ДворНяшкам Дім» став артоб’єктом — його прикрасили яскравими муралами.

Про це повідомили на сторінці притулку в інстаграмі.

Стінописи створили художники Владислав Павленко та Георгій Козлов з команди мисткині Євгенії Фуллен. Керівниця проєкту зазначила:

«Цей фасад — більше, ніж просто будівля. Це голос тих, хто чекає на любов і турботу. Кожен малюнок нагадує: проблема безпритульних тварин — це відповідальність кожного з нас».

Читати також: Рятує коней, а вони — людей. Переселенець, який пережив полон, відкрив кінний клуб на Одещині

Тварини, які пережили війну

У притулку мешкають 80 собак і 75 котів. Багатьох із них врятували з прифронтових чи окупованих територій — Харкова, Ізюма, Миргорода, Торецька, Херсона та Каховки.

Допомогти притулку можна за посиланням, опублікованим на їхній сторінці.

Нагадаємо, що КиївЗоо отримав 18 тонн професійного корму від європейських зоопарків.

Фото: «ДворНяшкам Дім».

Читати далі

Культура

На «Оскар» номінували український фільм «Порцелянова війна» (ВІДЕО)

Опубліковано

Стрічка змагатиметься за премію «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». Режисерами картини стали українець Слава Леонтьєв та американець Брендан Белломо.

Про це повідомили в Академії кінематографічних мистецтв і наук.

Про що фільм

Стрічка розкриває історію трьох українських митців: Славу Леонтьєва, його дружину Аню Стасенко та їхнього друга Андрія Стефанова. Після повномасштабного вторгнення вони залишилися в Харкові, що з перших днів опинився під невпинними ракетними ударами росіян.

У цих умовах митці створюють порцелянові вироби та оздоблюють ними зруйновані будівлі.

Читайте також: 7 фільмів, які змінять ваше ставлення до класичного українського кіно

Відео: ютуб-канал Picturehouse

Премія «Оскар 2025»

Уперше премію «Оскар» Академія кіномистецтв провела у 1927 році. Цьогоріч урочиста церемонія вручення відбудеться 2 березня. Ведучим події стане комік та телеведучий Конан О’Браєн. Захід організують так, аби вшанувати загиблих та постраждалих під час масштабних пожеж у Лос-Анджелесі.

Торік премію за найкращий документальний фільм здобула українська стрічка «20 днів у Маріуполі».

Нагадаємо, що українсько-болгарський фільм «Край ріки» здобув нагороду у Голлівуді (ВІДЕО).

Фото обкладинки: кадр із фільму «Порцелянова війна»

Читати далі

Культура

У лютому на київському вокзалі відкриють «Книгарню Є»: як вона виглядатиме (ФОТО)

Опубліковано

Відкриття нової книгарні на головному залізничному вокзалі Києва запланували на 14 лютого 2025 року. Нову крамницю площею 102,7 м² створять безбар’єрною для людей з інвалідністю.

Про це повідомила «Книгарня Є» для «Суспільне Культура».

«Співпраця з Укрзалізницею»  це важливий крок для нас. Разом ми створюємо нові можливості для популяризації української книги та підтримуємо розвиток читацької культури в країні. Нас надихає, що ми причетні до такої важливої події в книжковому ринку, як відкриття літературного простору на вокзалі», — розповіла директорка мережі Катерина Федоренка.

Фото: сайт «Суспільне Культура»

В асортименті книгарні буде:

  • класика;
  • українська та закордонна література;
  • видання іноземними мовами;
  • подарункові видання тощо.

У мережі зазначили, що майбутня крамниця нагадуватиме книгарні на вулицях Сагайдачного та Лук’яненка.

Читайте також: Українські фахівці цифровізували синагоги Буковини (ФОТО)

Про аукціон «Укрзалізниці»

Мережа виграла тендер на оренду приміщення із найвищою ставкою у 403 777 гривень на місяць. В аукціоні також змагалися книгарні «Сенс», «ВСЛ» Readeat та інші. Серед вимог до книгарень були такі:

  • узгодження інтер’єру та екстер’єру з УЗ;
  • інклюзивність;
  • в асортименті не менше 20 видавництв та англомовні видання.

Нагадаємо, що видавництво «Основи» перевидає фотокнигу про українські балкони (ФОТО).

Фото обкладинки: сайт «Суспільне Культура»

Читати далі