«За раз вивезли 10 тонн сміття». Як дружина загиблого розвідника об’єднала сотні людей та рятує Закарпатське море

Почалося все з мукачівців Романа та Лєни, які звернули своє авто «на пів годинки», щоб помилуватися незвичайним плесом серед гір. Так подружжя Жуків стало символом боротьби за Закарпатське море. Уже третій рік поспіль сотні волонтерів з усієї країни та з-за кордону приїжджають на береги Вільшанського водосховища рятувати унікальне плесо: сім’ї з дітьми, українські артисти та військові, люди на колісних кріслах.
Аби залучити до прибирання ще більше людей, придумали особливий формат – екопікнік. За 20 таких екопікніків зібрали уже 122 тонни відходів, 65 тонн відправили на переробку.

Розвідник Роман Жук загинув на фронті 26 травня 2022 року. Лєна не зупинилася навіть втративши коханого. Навпаки – тепер працює і бореться за двох та має потужну підтримку від команди та величезної екородини. Цьогорічна серпнева толока під Персеїдами була присвячена Роману.

Про боротьбу у лісах та у судах, про спів посеред сміття та чому люди не сплять у ніч відкриття реєстрації на чергове прибирання, Лєна розповіла ШоТам.

Лєна Жук

екоактивістка, співзасновниця ініціативи CHYSTO.DE?! 

Закарпатське море, Берег, прибиральчани

Що таке Закарпатське море? Так місцеві називають Вільшанське водосховище на Міжгірщині. В 50-х роках минулого століття тут штучно з’єднали річки: Ріку та Тереблю і побудували ГЕС, затопивши територію села Вільшани. Так утворилося величезне, як для гірського регіону, плесо. Хоч водойма і штучно створена, але надзвичайно красива: дзеркало води в обрамленні гір. Але понад останні 30 років море тонуло у смітті. 

Сміття залишали на берегах жителі навколишніх сіл, відходи приносило водою з громад вище за течією. Ці села розташовані в Національному парку, і облаштування полігонів для сміття там заборонено законом. Втім, такий полігон все ж був у нульових роках. Саме коли його закрили (за законом), ситуація зі сміттям зовсім вийшла з-під контролю: люди, не маючи куди вивозити відходи, залишали їх просто у лісі, на берегах річок. 

Берегом прибиральчани називають узбережжя водосховища, це для нас особливе місце, і ми пишемо його з великої літери. Прибиральчани – це люди, які рятують Закарпатське море від сміття. Це слово придумав Роман, воно світле і тепле – дуже пасує людям, які їдуть за сотні кілометрів, аби вдягти рукавички та зробити кращим цю частинку української землі. Він казав: є заробітчани, що їдуть далеко, щоб заробити грошей. А є прибиральчани, які їдуть далеко, щоб поприбирати, рятувати природу, а також за класними емоціями та знайомствами.

Прибиральчани – це люди, які рятують Закарпатське море від сміття. Фото з архівів CHYSTO.DE.

Пів години, які змінили Закарпатське море

Вперше Закарпатське море я побачила 5 жовтня 2020 року, разом зі своєю сім’єю. Сюди мене привіз Роман. Коли їхали з гір нашим авто, сказав: «Давай звернемо сюди, я покажу тобі чарівне місце, ці пів годинки нічого не змінять»… Ці пів години переросли в неймовірну серію екопікніків з величезною любов’ю до цього місця і бажанням його врятувати.

Тоді Закарпатське море зустріло нас тоннами сміття. Лежали цілі мішки відходів, а весь Берег був всіяний пластиковими та скляними пляшками, підгузками, меблями та залишками побутової техніки. Зараз у цій частині вже чисто і це не може не тішити. А яка краса навесні! Берег вкривається червонокнижними крокусами, колір води після танення снігу просто неймовірний, а на вершині Дарвайки ще лежить сніжна шапка.

У той перший день ми загадали дуже правильні мрії, які складалися з конкретних кроків. Зараз ми етап за етапом втілюємо кожен, щоб здійснити ту велику мрію про збереження цієї унікальної території. Ми продовжуємо боротьбу, бо відчуваємо Романову підтримку.

Подружжя Жуків стало символом боротьби за Закарпатське море. Фото з сімейних архівів родини Жуків.

Роман продовжує нас надихати

Роман пішов на фронт добровольцем одразу, коли почалось повномасштабне вторгнення. Казав, що це вирішальна битва і ми маємо зробити все, аби покінчити з цим ворогом, і щоб нашим дітям не довелося воювати. Роман був розвідником у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Він загинув, захищаючи Україну на південно-східному напрямку, 26 травня 2022 року.

Саме Роман почав боротьбу за Закарпатське море. Він надихнув та запалив тисячі інших сердець, вірив – ми виборемо чисте Закарпатське море. Тому ми просто не мали права зупинитися, а мрія двох стала мрією тисяч українців. Роман продовжує нас надихати, хоч фізично і не поруч. Його гасло: «Прибери Карпати, як у себе біля хати!» було за початковим задумом націлене на місцевих жителів, аби нагадати їм, що дім не обмежується стінами чи парканом. Дім – це значно ширше: твоя громада, область, країна і твоя планета. Ми «цілились» в село, а «влучили» навіть за сотні кілометрів від Колочави. Це гасло надихнуло українців з різних куточків країни і вони їдуть сюди, аби врятувати це місце.

Прибиральчани об’єдналися у спільноту CHYSTO.DE?! Dream Team з 11 людей щоденно працюють над тим, щоб ця ініціатива жила і реалізовувалися. Боротьба триває, і ми вже маємо одну перемогу.

Роман вірив – Закарпатське море можна вибороти. Фото з сімейних архівів родини Жуків.

Сотні людей загадали одне бажання під зорепадом – і воно збулося

21-й Екопікнік 12-13 серпня у нас був «Зірково-науковий». Це особливі дати. 13 серпня – день народження Романа. Культурна програма теж була особлива, адже це якраз був пік Персеїдного потоку. Ввечері усі прибиральчани полягали на траву та дивилися, як з неба ллються метеоритні вогні, спілкувалися, згадували, мріяли.

У нас була така сімейна традиція – на день народження Роми ми їздили в гори або до води спостерігати, як падають зорі. І зараз ми всією екородиною продовжуємо цю традицію. Минулого року під Персеїдним зорепадом ми загадали бажання про створення ландшафтного заказника на цій території. І через 4 місяці титанічних зусиль та недоспаних ночей воно збулося!

У жовтні разом з ГО «Українська природоохоронна група» ми ініціювали клопотання про статус заказника. Навіщо він потрібен? Ця територія тепер є захищеною законодавчо, і ми вже можемо реагувати на порушення. А їх чимало. Окрім прибирань та роботи з керівниками місцевих громад, ми також захищаємо Берег в суді. Ми беремо участь в судових процесах на стороні позивача – Хустського лісгоспу – проти забудовників, які незаконно розпочали забудову території. Спільно з нами в судовому процесі на боці позивача виступають також МБФ «Екологія.Право.Людина» та Закарпатська ОВА.

Статус заказника передбачає, що землі і далі охоронятиме лісгосп, але буде заборонено будь-яке будівництво, проведення  комунікацій, полювання та деякі види вирубок. Тобто цей статус – ніби «імунітет» для Закарпатського моря. В першу чергу – від охочих тут будуватися або нищити природу в будь-який інший спосіб.

За 20 екопікніків зібрали уже 122 тонни відходів. Фото з архівів CHYSTO.DE.

Навіщо ми співаємо серед сміття

Екопікнік – це така особлива подія, на яку з’їжджаються люди з різних куточків України, і вона не тільки про прибирання. Це місце пробуджує. Побувавши тут, побачивши цю красу, бачиш також і ту кривду, яку завдають люди природі. Ти починаєш мислити інакше, повертаєшся додому зовсім іншим.

Окрім того, що ми прибираємо на Березі, ми тут же вчимо людей сортувати відходи. Вони повертаються додому, шукають у себе пункти прийому вторсировини і облаштовують у своїх домівках місця для сортування сміття. Щораз на Березі або в місцевих громадах ми проводимо наш еколекторій #слідпособі, де розповідаємо й про те, що сортування – не панацея, і прививаємо культуру свідомого споживання та екологічного відпочинку.

Ми традиційно запрошуємо на наші екопікніки артистів, аби створити настрій для тих неймовірних людей, які приїжджають за сотні кілометрів у свій вихідний день і підтримують нашу ідею зберегти Карпати чистими. Нам хочеться не лише донести їм важливі ідеї, але й подарувати класні емоції.

Також нам важливо, щоб це було у вигляді перфомансу. Бо просто говорити, що «наша планета вмирає», «екологи б’ють на сполох» – це вже не діє в сучасному світі. Люди втомились від негативних новин, у кожного з нас всередині багато болю. Тому ми за креативний підхід, який надихає, а не лякає. Тому ми співаємо серед сміття, показуємо, що у нас крута культура, але інколи вона межує з безкультур’ям. І саме це нам варто змінювати. Бо ми є круті, просто нам треба частіше задумуватися про наслідки наших вчинків, або про те, на що ми закриваємо очі, а не мали б.

Окрім прибирання, тут також вчать людей сортувати відходи. Фото з архівів CHYSTO.DE.

Диван, ляльки й центнер підгузків

За 20 екопікніків ми вивезли з Берега понад 120 тонн сміття. Чого тільки не знаходимо: телевізори, дивани, взуття, ляльки… Дуже, дуже багато підгузків! Це дуже огидно і боляче. Невже ліс – місце для цього всього?

Значну частину становить вторинна сировина, яка може отримати друге життя. І з найпершого екопікніка ми сортуємо відходи: придатні для переробки скло та пластик – відвозимо у пункт прийому вторсировини. У нас є партнери – ТОВ «Грінгер» з Мукачева, які підтримали нас і дали автомобіль. Звісно, везти вторсировину так далеко абсолютно не вигідно. Але попри це, їм близькі цінності зі збереження довкілля, як і нам, і тому ми в партнерстві уже три роки. 

Крім того, ми збираємо на Березі небезпечні відходи: це є голки зі шприців, системи крапельниць, різні капсули та баночки з медичних препаратів – вони їдуть на спеціальне підприємство, яке знаходиться в Києві. В середньому за один екопікнік з Берега вивозиться від 3 до 5 тонн відходів. Наймасовіший екопікнік у нас був під номером 10. Тоді ми вивезли понад 10 тонн відходів.

На Березі збирають й голки зі шприців, системи крапельниць, різні капсули та баночки з медичних препаратів. Фото з архівів CHYSTO.DE.

Люди не сплять, аби зареєструватися на прибирання

Екопікніки існують й відбуваються завдяки небайдужим людям. Прибиральчани вносять реєстраційні внески – за ці кошти ми можемо придбати певний інвентар: мішки, рукавички. Нас підтримують навіть віддалено: хтось може спекти хліба, хтось може дати фруктів, хтось може оплатити автобус. Це все працює комплексно,  величезна допомога, завдяки якій існують екопікніки. Останнім часом ми активно співпрацюємо з місцевими громадами, і вони часто пригощають прибиральчан колоритною місцевою їжею, знайомлять з культурою своїх громад.

Іноді в команді ставимо собі питання: ми самі б поїхали прибирати в сусідню область? А у нас люди з Харкова, Одеси, Дніпра, Києва, Львова, Запоріжжя, Бахмута. З-за кордону навіть люди їдуть, аби прибирати наші Карпати. Ви розумієте? Це вражає. Нам розповідають історії, як люди не сплять, чергують онлайн, аби точно зареєструватися і приїхати сюди носити сміття. Коли нам кажуть: «Честь потрапити до вас на трансфер і приїхати сюди, честь приєднатися», – це до мурах, до щему.

Чому Берег став таким магнітом під час війни та що далі

Дбати про власне здоров’я – завжди на часі. А отже і берегти довкілля, бо це безпосередній вплив на наше здоров’я. У період, коли в країні повномасштабна війна, і значна частина природоохоронних об’єктів пошкоджена або втрачена, маємо ще більше зусиль докладати, щоб зберегти ті, які можемо.

Крім того, наші екопікніки допомагають перезавантажитись. Тут ви в єдності з природою та однодумцями. Очищаючи природу, ви позбуваєтеся певного внутрішнього болю. Про це часто говорять нам учасники. Буває, що люди на Березі плачуть, а хтось вперше за довгий час щиро сміється.

Екопікніки допомагають перезавантажитись. Фото з сімейних архівів родини Жуків.

Найближчим часом ми плануємо встановити уловлювач сміття, щоб запобігти подальшому надходженню відходів на ці береги. Це перше. Плануємо завершити прибрання цієї території, бо роботи ще чимало. А далі будемо розвивати напрямок екологічного, свідомого туризму.

Через п’ять-десять років я бачу Берег таким: захищена природа з облаштованими екологічними стежками, які будуть знайомити гостей Закарпатського моря з природою та культурою Тереблянської долини. Обов’язкова доступність для людей з інклюзивними потребами. Також мріємо в одній з громад побудувати музей екології. Сучасний, інтерактивний, де буде цікаво і дітям, і дорослим.

Мотивацію продовжувати і продовжувати нам дають фотографії Берега: три роки тому і сьогодні – різниця вражає. Мотивують люди, які приїжджають прибирати Закарпатське море вперше, і люди, які приїздять сюди вже вдесяте. 

Багато з тих прибиральчан, які були разом з нами на перших екопікніках, взували гумаки і надягали рукавички, аби прибрати шматочок рідної землі. Тепер взули берці та надягли бронежилети, аби захисти всю Україну. І вони пишуть нам, що ми – їхнє натхнення, бо ми не здаємося. Один екопікнік ми вже провели спільно зі 128-ою  гірсько-штурмовою бригадою, це бойові побратими Романа. Для прибиральчан грав військовий оркестр. Цей екопікнік я буду пам’ятати довго, тому що він залишив по собі неймовірні мурашки. 

Для прибиральчан грав військовий оркестр. Фото з архівів CHYSTO.DE.

Я дуже хочу, щоб наші захисники та захисниці з Перемогою повернулися уже в зовсім іншу країну, щоб вони відчували – у них є міцний і надійний тил. Ми не сидимо, а працюємо разом з ними над тим, аби змінювати нашу країну на краще.   

Цей матеріал створено у співпраці з Фондом імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ – Україна.