Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З Одеси до Карпат – на протезі. Як ветеран зібрав 7 млн на пікапи для побратимів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У 2015 році Олександр Швецов опинився на фронті випадково. На передовій він отримав поранення, яке закінчилося ампутацією ноги, тривалою реабілітацією та зневірою у власних силах. У Відні фахівці змогли поставити ветерана на ноги: протез дав йому можливість продовжувати повноцінне життя. 

З початком вторгнення Олександр вирішив допомагати побратимам у тилу. Для цього вигадав схему, яка мала допомогти зібрати 800 тисяч гривень на пікапи. Ветеран пішки вирушив до Карпат, а дистанцію скорочували українці – своїми донатами. Як це було та чи вдалося подолати весь шлях, Олександр поділився із ШоТам.

Олександр Швецов

Ветеран російсько-української війни. Зібрав для бійців мільйони гривень

На фронті опинився випадково

До початку війни у 2014 році я був звичайним хлопцем, мав молоде життя, любив дискотеки. Навчався в автодорожньому коледжі. Після цього пішов служити на строкову службу. Коли повернувся, працював у житомирському супермаркеті будматеріалів. Згодом поїхав до Польщі та влаштувався на завод TESCO. Далі був на будові, а після цього став електромонтажником. 

Склалося так, що у «постмайданний період» я захотів будувати житло біля оселі матері, і для цього були потрібні кошти. Тому вирішив продати свою квартиру. Для цього треба було піти до військкомату – аби взяти «приписне посвідчення».

У військкоматі комісар сказав, що люди з моєю військовою спеціальністю зараз потрібні на передовій (я був командиром розвідувального відділення). Можливо, він це говорив усім, аби набрати якомога більше бійців. Тоді у військкоматі було чимало добровольців, і їхнє бажання захищати країну вплинуло на мене. Власне, відмовитися від пропозиції комісара я просто не зміг.

Усі знайомі трохи сміялися, коли я розповідав про своє рішення. Це сьогодні всі йдуть на фронт, розуміючи, чому і навіщо. А тоді було трішки інакше.

Ветеран війни Олександр Швецов. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

Так я опинився у складі 30-ї окремої механізованої бригади. Мене на три тижні відправили на навчання на полігон «Широкий лан», що у Миколаївській області. Там ми вчилися стріляти з усіх видів стрілецької зброї та бронетехніки, кидали бойові гранати, стріляли з ручних протитанкових гранатометів. А вже в перших числах травня я опинився в зоні бойових дій.

Обманював лікаря, бо боявся ампутації

На фронті я був два місяці – до поранення. Ми з побратимами перебували у Сєвєродонецьку, Рубіжному, Лисичанську, Щасті. Згодом нас відправили на передову – Веселу Гору під Луганськом. Прибувши туди, ми навіть не встигли «окопатися», як на нас із трьох сторін пішла ворожа техніка й артилерія. Там я й отримав поранення.

Пам’ятаю, як поруч щось сильно гупнуло. Мені стало дуже боляче. Я лежав на животі – головою у напрямку ворога. Спробував встати, але зрозумів, що не можу. Побратими відтягнули мене з поля бою, а далі гелікоптером відправили до Харкова.

В операційній лікар узяв щось гостре й почав колоти мою ліву ногу, запитуючи, чи я щось відчуваю. Я розумів: якщо казатиму «ні», її можуть ампутувати. Тому брехав, що відчуваю, підглядав, куди він тисне. Лікар попросив відвернутися, однак я все ще бачив його у відображенні вікна, тож продовжував обманювати. Дуже просив, щоб врятували ногу.

Через 2-3 дні лікар розповів, що був консиліум, під час якого медики вирішували, чи варто ризикувати моїм життям, аби зберегти ногу. Оскільки я втратив багато крові, лікарі вирішили рятувати мене, а не кінцівку. Так я залишився без лівої ноги.

Змусив себе стати на протез 

Перший протез я отримав у 2015 році, коли рана загоїлася. Але півтора року майже не ходив на ньому, адже було незручно. Коли про це дізналися волонтери, запропонували мені поїхати до Відня у школу ходьби. Там я побачив, як старенькі люди, яким по 70-80 років, вільно ходять на протезах. А я, хлопець 29 років, сидів у візку. Тож змусив себе навчитися.

Я почав пробувати – через біль. Виявилося, що це не так просто: став і пішов. Треба, щоб нога звикла. Десь через півтора-два роки я зрозумів, що почав більш-менш нормально ходити.

Ветеран війни Олександр Швецов. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

У мене було два етапи: до поранення і після. Дуже не любив, коли до мене приїжджали знайомі, з якими я вів зовсім інший спосіб життя. Бачив у їхніх очах якусь печаль, і це мене дратувало. Тому намагався уникати таких зустрічей. Коли тренувався ходити на протезі, виїжджав в інше місто, аби не зустрічати знайомих з минулого життя.

Загалом реабілітація триває й досі. Два роки тому отримав новий протез у межах державної програми. Із ним я багато подорожую, бо дуже це люблю. Під час мандрівки до Риму проходив пішки цілий день і навіть не помічав, наскільки втомився.

Не вірив у вторгнення, та був до нього готовий

До повномасштабного вторгнення я працював у Житомирі торговельним агентом у найбільших компаніях міста. Я не готувався до великої війни, тривожної сумки не мав. Але коли виходив у магазин, завжди купував різні крупи, хоча вони й не були мені потрібні. Складав усе до комірки. Сусіди іноді заходили та сміялися. Проте дарма, адже все це знадобилося вже у лютому. Коли почалася велика війна, полички в магазинах швидко спорожніли, а мені було, що їсти та чим годувати собак у дворі.

Читайте також: «Зроблено в РФ, перероблено в Україні». Як уламки російських літаків перетворюються на мільйонні донати для ЗСУ

24 лютого мене розбудили сусіди зі словами: «Саня, вибухи!». Я чомусь їх не чув, хоча в Житомирі гуділо дуже сильно. Так зрозумів, що все почалося. Так ще склалося, що того самого дня у Житомирі прощалися з трьома бійцями, які напередодні загинули на Донбасі. Мене попросили допомогти, адже всіх військових терміново забрали до частин. 

Збирати донати ставало дедалі важче

Я відправив маму до Польщі, а сам залишився в Житомирі. З перших днів почав допомагати побратимам. Збирав кошти на тепловізори, квадрокоптери, автівки та все необхідне, як-от ліхтарики та генератори.

Розумів, що не можу просто сісти й дивитися телевізор, їсти печиво та пити чай. Ми всі маємо виконувати свій громадянський обов’язок, аби здобути перемогу над росіянами.

Ветеран війни Олександр Швецов на протезі збирав кошти для авто. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

На початку вторгнення люди реально дуже багато донатили. Але вже через пів року зібрати кошти на автівку для бійців було досить складно. Коли я вперше опублікував допис про збір 200 тисяч гривень, мені скинули всього 15. А вдруге після такої самої публікації я зібрав всього 5 тисяч. Було зрозуміло, що потрібно щось вигадувати, аби закрити цю потребу. 

Вирішив іти до Карпат, щоб назбирати на пікапи

Раніше у соцмережах я бачив, як стендапер Марк Куцевалов ішов пішки до Говерли, збираючи кошти для фронту. Подумав, що колись можна повторити його досвід, аби показати іншим людям на протезах, що пройти таку відстань цілком реально. Але раптом я зрозумів, що це може бути ще й способом збору донатів. Вирішив пройти від Чорного моря до Карпат, щоб назбирати на автівки для бійців.

Ветеран війни Олександр Швецов на протезі збирає кошти для ЗСУ. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

Я порахував, що два вживані пікапи коштуватимуть 800 тисяч гривень. Далі подивися на карті відстань від Чорного моря, аби було приблизно 800 тисяч метрів. Це вийшло місто Яремче. І вигадав таку схему: кожні 100 гривень донатів скорочуватимуть мою дистанцію пішої ходи приблизно на 100 кроків. І чим більше буде пожертв, тим менше мені доведеться йти на протезі.

Боявся, що не назбираю

Машиною 3 жовтня я доїхав до Одеси. Там переночував і наступного ранку вирушив від пляжу «Ланжерон». Відбувалося це так: пройшов я, наприклад, 15 кілометрів, сфотографувався біля певної точки та автостопом повернувся до своєї машини. Далі доїхав до місця, де минулого дня закінчив іти, та продовжив шлях. І так по колу.

Паралельно я знімав відео для соцмереж, щоб розповідати про свій шлях. Тож ще витрачав кілька годин на день. аби все змонтувати. Спав по 4-5 годин. 

Ветеран війни Олександр Швецов на протезі збирає кошти для ЗСУ. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

На четвертий день я зібрав приблизно 550 тисяч грн.У перші дні люди активно донатили, але згодом переказів ставало все менше. Найбільше боявся, аби не виявилося, що роблю все це даремно, а назбирати всю суму не вийде.

Зібрати кошти допомогла віра

Одного дня стався переломний момент у зборі. Дорогою я зустрів священника. Він запитав, куди йду і для чого. Я пояснив, що збираю гроші бійцям на пікапи. Батюшка попросив трохи почекати, а згодом приніс свої кошти та благословив. Того вечора я й сам помолився Богу, просив, щоб допоміг мені назбирати необхідну суму.

Наступного ранку я виставив відео з батюшкою і буквально через годину зрозумів, що можу далі не йти. Люди задонатили неймовірну суму! Але оскільки я налаштувався продовжувати шлях, то просто для себе пройшов іще 10 кілометрів.

Ветеран війни Олександр Швецов на протезі збирає кошти для ЗСУ. Скриншот із відео: Facebook / Oleksandr Shvetsov

Коли повернувся до машини, на рахунку вже було на пів мільйона більше необхідної суми. Загалом за вісім днів пішої ходи я зібрав сім мільйонів гривень. Знаю, зі цим мені допомогла віра. Замість тисячі гривень, яку дам батюшка, я поклав власні кошти, а ту купюру зберіг собі на вдачу.

За моїми підрахунками, я пройшов приблизно 85 кілометрів, хоча навігатор показує сотню. Між ходьбою я трохи відпочивав, бо здорова нога, на яку було сильне навантаження, частенько боліла.

Шахраї хотіли вкрасти донати

Автівки для побратимів купуватиму самостійно. Також я вирішив передати 1,5 млн грн відомим житомирським волонтерам, щоб вони закрили нагальні потреби. Крім того, уже замовив квадрокоптери для військових.

Одразу після мого збору закупівля обладнання трохи затягнулася. Річ у тім, що шахраї намагалися зняти гроші з моєї карти. Однак банк це заморозив, тож у негідників нічого не вийшло. Натомість люди могли й далі донатити на цей рахунок. 

Мрію створити в Україні школу ходьби

Я не планую завершувати цей маршрут, але в планах маю інший, хочу пройти його з побратимами на протезах. Можливо, ми організуємо марафон, аби надихати інших повторювати наш досвід.

А ще до мене почали звертатися люди з питаннями щодо протеза. Намагаюся всім відповідати та щось радити. Думаю, я надихав їх своїми відео, адже бачу серед нових підписників чимало людей з протезами.

Хочу, аби в майбутньому в Україні зʼявилася школа ходьби – як у Відні. І щоб там працювали такі самі професіонали. Або взагалі попросити австрійських інструкторів навчити українців. Це був би дуже крутий проєкт. Можливо, цим займеться держава. А якщо ні – буду радий до цього долучитися.

Суспільство

Литва відправила Україні партію 155-мм боєприпасів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Литва відправила Збройним Силам України партію 155-мм боєприпасів.

Про це повідомив у твітері міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас.

«Литва відправляє 155-мм боєприпаси для української артилерії», — коротео написав міністр оборони Литви.

Читайте також: Кризовий центр став бойовим. Як ветеранська ГО «Бандерівський Схрон» перейшла на військові рейки

Нагадаємо, напередодні Литва передала Україні дві відремонтовані гаубиці PzH2000 і боєприпаси до них.

У середині листопада Литва передала ЗСУ важкі міномети «Тампелла» на броньованій платформі.

Окрім того, Британія відправила Україні ракети із лазерним наведенням Brimstone 2

Фото: twitter.com/a_anusauskas.

Читати далі

Суспільство

Як унікальні українські каміни від Neverdark купують у всьому світі (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Немає диму без вогню, а вогонь без диму є! І винайшли його українці та ще й навчили слухатися… через смартфон!

Як київський стартап Neverdark експортує «розумний вогонь» до ЄС і допомагає ЗСУ, розповідає ШоТам.

Ці хлопці навчили вогонь слухатися звичайного смартфона. А тепер ще й узялися виготовляти буржуйки для ЗСУ.

Винайшли розумні каміни без диму

2019-го київський стартап Neverdark презентував свої розумні каміни. Без диму, на рослинному етанолі та керовані із застосунку.

Це єдиний у світі камін зі справжнім полум’ям, який можна використовувати у звичайній квартирі без будь-яких комунікацій, — Ярослав Лисак, співзасновник та СЕО Neverdark.

Ярослав із командою мріяли, щоб в оселях по всьому світу було затишно і безпечно. Але війна змусила зупинити виробництво й покинути власні домівки.

«Перші питання, які стояли, – це питання виживання на перших порах. На других порах – питання хоч якоїсь стабілізації бізнесу, щоб робота йшла, щоб не зупинилась компанія, щоб не зупинились продажі, щоб не довелося нікого звільняти», — Андрій Заєць, директор із розвитку Neverdark.

Команда шукала безпечного місця і для людей, і для виробництва. Відгукнулися Чернівці: запропонували зайняти виробничі площі УТОГу.

Переїхали до Чернівців і зібрали перші каміни

Уже в квітні Neverdark зібрав свої перші каміни в Чернівцях. Але продаж в Україні повністю зупинився – не до камінів.

Тоді компанія вирішила зробити ставку на експорт і не прогадала.

«У нас тепер відповідальність не тільки, як бізнес перед клієнтами, але й відповідальність частково за імідж держави: якщо хтось купує щось українське за кордоном, купує це свідомо, купує з бажанням приєднатися до української історії емоційно та якось практично, то ми маємо підтримати їх», — Андрій Заєць, директор із розвитку Neverdark.

Читайте такожГенератор – лише початок: як відкрити «Пункт Незламності» та не наламати дров? Досвід «Солом’янських котиків»

Щойно пішов продаж, компанія взяла опіку над однією з бригад ЗСУ.

«Це різні потреби: пальне, купуємо і ремонтуємо автомобілі. Зараз до нас звернулась ще одна військова частина щодо виготовлення буржуйок. Наразі ми розробляємо це і плануємо ці буржуйки виготовляти і передавати безкоштовно у військову частину», — Ярослав Лисак, співзасновник та СЕО Neverdark.

Вогняний стартап готовий запалювати й інші українські бізнеси. Ярослав мріє згуртувати компанії, готові працювати на експорт.

«Ми зараз розробляємо проєкт експортного альянсу, який буде збирати декілька компаній, які вже працюють на зовнішньому ринку на різних етапах розвитку, і компанії з експортним потенціалом. І таким чином посилювати одне одного», — Ярослав Лисак, співзасновник та СЕО Neverdark.

Нагадаємо, Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновила виробництво у Львові.

Також ШоТам розповідав, як ворожі БМП заробили для ЗСУ мільйон гривень.

Читати далі

Суспільство

Херсон отримав три потужні генератори для лікарень від ЄС

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Херсон отримав три потужні генератори від ЄС для закладів охорони здоров’я

Про це повідомив голова Херсонської обласної військової адміністрації Ярослав Янушевич у телеграмі.

«У Херсон привезли три генератори потужністю 176 кВт, які надав ЄС за сприяння Міністерства охорони здоров’я України», — йдеться у повідомленні.

Він відзначив, що генератори передадуть у:

  • Херсонську дитячу обласну клінічну лікарню,
  • Херсонську обласну інфекційну лікарню ім. Г. І. Горбачевського,
  • Обласну лікарню відновного лікування.

Читайте також: Як ми відкрили свій «Пункт незламності»: з генератором, Starlink і настолками. Кейс «Солом’янських котиків»

Нагадаємо, Європа запустила кампанію «Генератори надії» для України.

Раніше ми повідомляли, що Франція відправила Україні 100 потужних генераторів.

Фото: t.me/khersonskaODA.

Читати далі