Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як вінницькі школярі рятують місто від сміття

Опубліковано

Станція сортування сміття Shuttle працює вже рік. Її заснували старшокласники на території школи «АІСТ», де вони навчаються. За цей час школярі вивезли понад 3 тонни сміття, збільшили кількість категорій вторсировини до 24 та пережили крадіжку.

Попри волонтерський формат роботи та карантин, станція сортування продовжує приймати сировину і в майбутньому планує розширюватися.

Ініціаторка проекту та екоактивіста Марія Ошовська разом з волонтером Андрієм Бураковим розказали, як перетворили закинутий шкільний сарай на станцію «глибокого» сортування сміття, з якими зіштовхнулися проблемами та чому це не просто дитячий шкільний проект.

Марія Ошовська

Марія Ошовська

Навчається на першому курсі УКУ. Займається еко-просвітою та охороною довкілля. Дівчина втілила декілька екопроектів в своїй школі та місті. Зокрема ініціювала акцію у вінницьких кав’ярнях, щоб заохотити людей зменшити використання одноразових горняток та купувати каву в свої. Зараз Марія працює в організації European Democratic Education Community.

Хто приходить на станцію

Коли ми відкрилися минулоріч, то багато чого не знали. Не було досвіду. Навіть зробити вивіски виявилося проблемою. За рік змінилося майже все, зокрема зрозуміли, що приймають зі сміття на переробку, а що ні. Куди це здавати, в яких об’ємах і умовах.

Бувало і буває, що люди приносять вторсировину, для якої немає фракції (фракції — категорії, на які сортують сміття для подальшої переробки – ред.) — утилізувати її ми не зможемо. Тоді пояснюємо чому, що і як. Вони можуть або забрати її назад і знайти своє застосування. Або викинути в смітник на нашій станції, щоб не возити з собою.

Є постійні «клієнти», які знають, як сортувати. Є новенькі, яким потрібно допомогти з цим. Приходять вінничани, яким в середньому 20-30 років, часто сім’ї. Наші однолітки забігають, інколи батьки відправляють дітей самих і ті приходять сортують. Більшість приносять нормальні не брудні речі, найчастіше пет-пляшки та скло.

Загалом виходить тонна сировини в місяць з усіх фракцій. В команді 11 волонтерів, які чергують по тижням і допомагають з сортуванням. Також допомагають місцеві організації. Школа надала приміщення, а це вже неабияке везіння. Адже знайти безкоштовне приміщення в місті майже нереально.

Всередині станції сортування Shuttle


Сортують сміття на 24 фракції

Ми зачинялися на карантин і відкрилися на початку літа. За період самоізоляції у людей назбиралося чимало вторсировини, тому навантаження на волонтерів збільшилося. Ми працюємо в чотирьох два рази на тиждень по три години позмінно. На одній зміні працюють 4 людини. В середньому до нас приходить 10-15 людей кожні три години. Але останні два тижні людей побільшало рази в три, й об’єм сировини також збільшився.

Зараз в нас 24 фракції. Приймаємо майже все з побутових речей: скло, макулатуру, алюмінієву та сталеву банки, поліетилен, пет-пляшку, пластик за маркуванням 2, 4, 5, 6, 7, тетрапак та одяг.

Усього чотири основних потоки, куди йде сировина. Два найбільших — ТОВ «Вторма Юа», куди здаємо скло та пет-пляшки та завод «Руслана», який виготовляє з поліетиленових відходів полімеркомпозитні вироби: люки, садову плитку та «лежачих поліцейських» зі сміття.

Сортування сміття


Зазвичай в інших містах не приймають такий вид пластику, але нам пощастило, що завод знаходиться у Вінниці та приймає непопулярні для переробки речі як от пакети тоненькі, упаковку з-під печива, шоколадок, контейнери для їжі. Тому багато хто дивується, що ми взагалі можемо таку сировину на переробку віддавати.

Читайте також: Здай пляшку – отримай винагороду: українці створили екологічний додаток

Тканину та одяг віддаємо в проект «Vereta», який виготовляє ткані килимки на старовинних верстатах. Іншу частину відсортованого сміття, яке не переробляється, відправляємо у Київ на високотемпературне спалювання. Скоро шукатимемо людей, які допоможуть з цим. Раніше в нас були менші об’єми, тому могли посилками відправляти до Києва. Зараз це вже не вигідно.
Не приймаємо те, з чим небезпечно працювати школярам: лампи, батарейки, електроніка.

Зробили сортувальню Shuttle із сараю

Ми назвались Shuttle, тому що мені до вподоби космічна тематика. Це щось тісно пов’язане з надією на краще. Крім того, шатл — космічний човен багаторазового використання. А в цьому ми вбачаємо важливу відповідь на проблему відходів.

Станція сортування зараз — це три кімнати. Вхід в кожну з вулиці. Перша кімната — сортувальна: в ній відбувається основна робота з людьми, та сортування на різні фракції. Друга — для більш подрібненого зберігання: те, що ми здаємо у менших об’ємах, але відсортоване на багато різних фракцій. Також зберігаємо там всілякі інструменти. Третя — основне приміщення для зберігання великих об’ємів вторсировини.

Сортування сміття


Станція сортування знаходиться в приміщенні колишнього шкільного сараю, про існування якого мало хто взагалі знав. Його не використовували і приміщення виглядало кепсько. Там не було освітлення, усі кімнати були вщент заповнені непотрібними речами, які туди складалися протягом років.

Спочатку ми з волонтерами усе почистили, полагодили і облаштували. Постелили підлогу, яка згоріла. Фасад пофарбували та розмалювали. А потім нас обікрали…

«Все що залишається біля станції — пропадає»

Виламали навісний замок разом з петлями. Тому двері довелося замінити на металеві. Встановили світильник, який, на жаль, також викрали разом з візком, який певно можна перепродати або на металобрухт здати. І те, що ми досі не можемо зрозуміти — забрали маленький екран від ваг. Самі ваги не чіпали.
Не думаю, що це був продуманий заздалегідь план. Мені здається, що це просто поштовх душі не дуже дорослих людей.

Інколи ми проводимо експерименти. Після чергування, приміром, залишаємо тумбочку біля станції. Наступного дня приходимо — її немає. Все що залишається біля «Шатлу» — пропадає.

Коли тільки відкривалися, в одній з кімнат була величезна шафа. Ми її виносили втрьох. Тоді щодня працювали і залишали шафу назовні, адже було важко її кожний раз вносити і виносити. Шафа стара, побита, в жахливому стані. Ми в неї речі складали, ганчірки усілякі. Думаємо, ну шафу точно ніхто не забере. Проте одного разу шафи не стало.

Ми зробили майже все, що від нас залежить, щоб максимально убезпечити станцію від крадіжок. В школі є охоронець, встановлений датчик руху. Думали як поставити камери, але через проблеми з електрикою, їх можна встановити тільки якщо протягнути проводку через шкільне поле. Окрім того гілки дерев затуляють огляд.

Частково Shuttle охороняється камерою, яка встановлена в школі. Але це понад 100 метрів відстані і розгледіти деталі на відео потім неможливо.

Сортування сміття
2019 рік. Школярі-волонтери роблять ремонт та готуються до відкриття станції


Сміття поштою

В нас є адреса, на яку люди відправляють сміття з інших міст, а наші волонтери його потім сортують. Зазвичай відправляють неліквідний пластик, який людина не має змоги здати у своєму місті. Він відправляється на завод «Руслана». На одному з тижней три посилки отримали: дві з Одеси та одна з Вінниці у Вінницю. Дівчина написала, що в неї дуже багато накопичилося сировини, тому вона не змогла приїхати і відправила поштою.

Деякі пишуть і цікавляться чи точно ми усе отримали і чи все добре. Але потім, коли ми вже на сторінці зробили офіційний пост про таку можливість, люди стали просто надсилати, попередньо не зв’язуючись.


Основна проблема — не вистачає волонтерів

Поки що розширюватися не виходить, однак плануємо. Хотілося б в центрі міста відкрилася ще одна станція сортування Shuttle, але потрібно приміщення, яке має бути поділене на дві частини для складування. Таке важко знайти.

Основна проблема з волонтерами в тому, що це мають бути саме школярі. Вони підходять для нашого проекту. Крім загальної еко-ідеї, ми підтримуємо дружні відносини в колективі, адже усі ми з однієї маленької школи й товаришуємо між собою.

Зараз працюємо над тим, щоб була змога брати волонтерів не з нашої школи. Просто в нас немає ніякої заробітної плати. Не кожен хоче працювати за таких умов. Волонтера потрібно ще місяць навчати, щоб він міг бути повноцінним членом команди.


Труднощі з логістикою

Проблема залишається в діалозі між чотирма ланками. Є людина, станція сортування Shuttle, заготівельник (Заготівельники — посередники на ринку заготівлі вторсировини; . скуповують і зберігають сировину та продають заводам на переробку – ред) і завод. Усі вони мають схожі цілі. Але діалог між нами усіма не дуже добре налаштований. Часто виникають проблеми. Сфера динамічна, з’являються нові способи переробки, а заводи інколи змінюють умови постачання. Це впливає на заготівельника, на нас і на людину, яка приносить вторсировину.

Є фракції, які не такі популярні як скло. Приміром, тетрапак, який має змішаний тип:
папір, пластик і алюмінієвий прошарок. А також продукція від побутових засобів з маркуванням PET. Вона матова, кольорова і її не так легко переробити. Це проблемні фракції в сортуванні сміття.

І ми мали справу з одним заготівельником, який нас запевняв, що приймає таку вторсировину, є місця переробки та все налаштовано. А потім дізналися від інших, що насправді він таку сировину не купує. Коли перепитали заготівельника напряму, нам пояснили, що заводи змінили свої умови і тепер не приймають такі фракції. Звичайно карантин також на це вплинув, однак те, що Shuttle не проінформували, поставило нас в незручну ситуацію.

Якщо у заготівельника залишається вторсировина, яку вже не приймає на переробку завод, то вони шукають інші шляхи її утилізації.

Тим паче, що за певну сировину вони вже заплатили, тому в їх же інтересах знайти консьюмера. Однак ми не можемо бути цілком впевнені в цьому, адже немає опублікованих звітів щодо їх роботи.

Ми потім знайшли інші шляхи збуту, але проблема відкритості тут — основна. Завжди думаю, що кожній ланці потрібно відкрито говорити про те, що вона робить і чому вона це робить. І тільки тоді можна буде щось покращувати.


Куди йдуть кошти з вторсировини

Це невеликі гроші за збут сировини і вони майже завжди витрачаються на те, шоб станція сортування розвивалась. Приміром за 233 кг шуршику, РЕ, PP, PS та змішаного пластику заробили 433 грн. Нам потрібно купувати мішки, коли, приміром, на заводі їх десь загублять і ми не можемо їх забрати звідти. Побутові потреби, медикаменти, скотч. Також відкладаємо фінанси на подальше розширення станції. Хочемо отримати грант, щоб відкрити приміщення, залучати волонтерів.



Для багатьох сортування — це зайва морока

Інколи люди думають, що це черговий проект, де все скидають в одну купу. Звісно, це не так. Одна з наших цілей — зробити сортування доступним, почати взаємодіяти в зручному форматі.

Мені запам’яталася досить дивна, але водночас реальна фраза одного чоловіка, який розмірковував над тим, що сортувати важко. Потрібно завжди думати, що ти купуєш і куди потім кинути. Для багатьох це зайва морока. Проте він сказав: «Але не можна інакше. Так же і має бути». Як показує наш проект — це реально. Хочеться вірити, що це не так важко як здається.


Словник


Шуршик — упаковка з матеріалу поліпропілен (маркування 5 РР). Вона рветься рівною лінією при надриві. До шуршику відносять етикетки від води, упаковки від круп, шоколадок тощо.

РЕ, PP, PS — маркування пластику. PE — поліетилен. Це пакети, маркування 2/4 (поділяється на HDPE та LDPE).

PP — поліпропілен. З нього виготовляють кришки для пляшок, пляшки для кетчупу, посуд для гарячих страв,контейнерів для продуктів тощо.

PS — полістирол. Використовується у виробництві піддонів для м’яса та птиці, контейнерів для яєць. А також одноразовий посуд, контейнери для їжі, стаканчики для йогуртів.

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі