Як у Києві оновлюють пішохідні мости над Борщагівською трамвайною лінією (ФОТО)

Уже в серпні розпочнеться реконструкція Солом’янського ландшафтного парку в Києві. Про це повідомили в міському управлінні екології.

Зазначається, що реконструкцію парку розділять на три черги. 

Як зміниться парк?

У парку відновлять сходи з боку вулиці Волгоградської, облаштують вхідну групу, фонтан. Покриття доріжок обіцяють зробити або асфальтованим або з граніту, там де він був до цього. Крім того, встановлять нові вуличні меблі – лавки та фракційні смітники для сортування відходів.

Це обсяг робіт, який буде виконаний цього року.

Читайте також: Ще сім зелених зон у Києві оголосили ландшафтними заказниками

З велопарковкою та місцем для пікніків

У другу та третю чергу відремонтують решту доріжок, облаштують дитячий та спортивний майданчики, місця для пікніків та вигулу собак, а також вбиральню. Буде встановлено тривожну кнопку та велопарковку.

Замовником  робіт є КП «Київміськрозвиток».

Співробітники Нижньодунайської археологічної експедиції Одеського археологічного музею натрапили на несподівану знахідку. Під час розкопок городища Картал біля села Орлівка знайшли старовинну фігурку Гермеса, передає Український інтерес.

У якому стані артефакт?

Як зазначається, теракотову статуетку, яка зображує одного з богів античного пантеону, виявили у шарах елліністичного-римського часу.

Археологи підкреслюють, що виріб гарно зберігся. Статуетки такого типу та в такому чудовому стані збереженості – рідкісна знахідка навіть у великих античних центрах Північного Причорномор’я.

Читайте також: Історики знайшли на Одещині старовинну пляшку часів Османської імперії (ФОТО)

“Для пам’ятки ж варварської периферії, яким було в античну епоху поселення в Карталі, така статуетка – виняткова рідкість, що межує з унікальністю”, – йдеться в повідомленні Одеського археологічного музею.

На території могильника городища також відкрили декілька цікавих поховальних комплексів. Зокрема, це поховання черняхівської культури та пізньоантичного періоду.

Зараз експедиція завершує дослідження шарів античної епохи та переходить до розкопок більш ранніх – гальштатського періоду та епохи енеоліту.

Фото: facebook.com/oam.nanu

В Одесі на пляжі «Дельфін», між траверсами № 12 та № 13), облаштують місце відпочинку для людей з інвалідністю та капітально відремонтують підпірну стінку.

Роботи будуть виконані за позабюджетні кошти, повідомляє пресслужба міськради.

Як пояснив заступник начальника управління Віталій Парфьонов, на адресу виконкому звернулися представники ТОВ «Фокус Лоджистікс» щодо готовності за рахунок позабюджетних коштів виконати роботи з капремонту підпірної стінки та облаштування місць для людей з інвалідністю на пляжі «Дельфін», між траверсами № 12 та № 13 першої черги протизсувних споруд.

ТОВ «Фокус Лоджистікс» (пляжний комплекс «Калетон») є орендарем вказаного пляжу.

Читайте також: Не тільки море: 8 унікальних місць Одещини, які варто відвідати кожному туристу

Крім робіт з капітального ремонту підпірної стінки, ТОВ «Фокус Лоджистікс» готове за власні кошти облаштувати пляж для людей з інвалідністю (встановити сходи, пандус, ліфт, роздягальні, туалет).

Відповідний проєкт рішення був схвалений на засіданні виконавчого комітету Одеської міськради 30 липня 2020 року.

У Львові розпочалися зйомки документального фільму про українських дисидентів. Стрічку про Ірину Стасів-Калинець, Святослава Караванського та Миколу Руденка знімають в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, інформує пресслужба УІНП.

Як зазначається, це спільний проєкт Українського інституту національної пам’яті та інтернет-видання “Історична правда”.

Читайте також: Фестиваль Docudays UA анонсував новий сезон: яка програма

Саме у 2020 році виповнюється 100 років від дня народження Святослава Караванського та Миколи Руденка, а також 80 років, як народилася Ірина Стасів-Калинець. Герої фільму є представниками дисидентського руху – вихідцями з різних регіонів України: Ірина Стасів-Калинець — зі Львова, Святослав Караванський — з Одеси, а Микола Руденко — з  селища Юр’ївка на Донбасі.

Наразі у “Тюрмі на Лонцького” знято окремі сцени до трьох нарисів кінопроєкту. Очікується, що робота над фільмом завершиться до кінця серпня 2020 року.

Фото: dyvys.info

Щороку українці виробляють майже 500 тонн відходів і лише 3% сміття переробляється. Як результат – стихійні звалища та місце у топі найбільш засмічених країн світу. Донеччина, як і інші регіони України, “задихається” від сміття та пластику. Тому активні громадяни беруть все у свої руки, не чекаючи поки влада потурбується про екологічний стан регіону, а самотужки навчають населення правильно сортувати сміття. Серед них і наша наступна героїня – Анна Чебан. Саме вона об’єднала населення Маріуполя навколо ідеї переробки відходів та ще й створила бізнес – переробляє плівку у гранули.

Анна розповіла нам, як навчила жителів багатоповерхівок роздільному збору побутових відходів та які ще екологічні ініціативи впроваджує у своєму місті.

Анна Чебан

Навчалась в Приазовському державному технічному університеті. 11 років займалась кондитеркою, а згодом заснувала власний бізнес – переробка плівки у гранули. Анна є ініціаторкою створення проєкту з роздільного збору побутових відходів у маріупольських багатоповерхівках “Забиваємо баки”, а також керівником громадської організації “ЕкоГурт” та співзасновницею ініціативної групи “Маріуполь сортує”.

Заробляти на смітті понад 200 тисяч

Мені хотілось не просто займатись бізнесом і отримувати прибуток, а нести свою цінність та користь. У нашому місті й області є величезна проблема стихійних звалищ, а про сортування сміття раніше взагалі мало хто чув.

Якось я почула про конкурс “Український Донецький куркуль” і подалась туди з ідеєю переробляти вторинну сировину. Я отримала 500 тисяч гривень, які витратила на лінію агломерації та грануляції плівки.  А ще на 200 тисяч закупила сировину. Програма зобов’язувала мене створити 2 робочі місця у себе на підприємстві. Я оформила трьох людей.

Читайте також: Як стати еко-френдлі: правило “п’яти R”

У нашому місті немає сміттєпереробного заводу, але є кілька підприємців, які його частково заміняють – хтось переробляє скло, хтось пластикові пляшки, хтось папір, а я – плівку. Ми зараз тісно працюємо з об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків – це ж клондайк вторсировини. Закуповуємо у них сировину і розподіляємо між собою.

Як працює виробництво? Спочатку сировина сортується за видами і кольором пластика: найдорожчий – прозорий, а найдешевший – мікс, де кольори не сортують. Потім його подрібнюємо, миємо і засипаємо в агломератор, де плівка спікається в крихту. Крихту засипаємо в гранулятор, де вона перетворюється в довгі пластикові нитки, які нарізаються на гранули.

Ці гранули необхідні підприємствам, які виготовляють труби, пакувальні сітки, технологічні плівки, ємності для технічних рідин, меблеву фурнітуру. Я зараз співпрацюю з підприємцем, який з гранул робить таку ж саму плівку для теплиць. В місяць я можу зробити 10 тонн гранул. А один кілограм коштує 21 гривню.

Та бізнес – це не основна моя зайнятість. Я разом з однодумцями з ініціативної групи “Маріуполь сортує” активно запроваджую екологічні проєкти та навчаю людей сортувати відходи. Та й на це потрібно чимало зусиль.

Крок 1. Шукайте однодумців всюди

До того, як я відкрила власний бізнес, то звернулась до міської ради, щоб заручитись підтримкою. Річ у тому, що 70% від виграного гранту перераховуються з обласного бюджету, а 30% – з місцевого. Тому я почала з кінця. Мене і мій проєкт з переробки відходів підтримали.

У вашому місті точно знайдеться безліч еко-активістів, які так само маленькими кроками впроваджують зміни. А ще звертайте уваги та групи у Фейсбуці та Инстаграм, де часто люди об’єднуються та діляться інформацією, наприклад “Мariupol_zero_waste“, “Маріуполь сортує“, “Реюз Маріуполь“, “ЕКО ГУРТ” і т.д.

Якось проходив тренінг “Схід сортує”, де я і познайомилась з однодумцями, з якими об’єдналися у ініціативну групу «Маріуполь Сортує», а згодом створили громадську організацію “ЕКО ГУРТ”. До цього кожен з нас вів свою еко-діяльність, але окремо. А тут ми знайшли одне одного. Не варто боятись просити підтримки – не байдужі люди точно знайдуться, адже всі бачать, яка екологічна ситуація у нашій країні.

Крок 2. Знайдіть фінансування

У Донецькій та Луганській області, як і по всій Україні, до сортування сміття ще не прийшли. Так, є невеликі проєкти, але інфраструктури, яка б регулювала сортування – немає. Ми маленькими кроками намагаємось змінюватись ситуацію. Створили проєкт по впровадженню роздільного збору побутових відходів у багатоквартирних будинків “Забиваємо баки”. Минулого року перемогли у щорічному конкурсі “Місто – нашими руками”. Тоді, на реалізацію задуманого отримали від групи компаній “Метінвест” грант у розмірі 100 тисяч гривень.

Читайте також: “Матеріал для тканини виловлюємо з дна океана”: як бренд продає сукні зі сміття

На ці кошти закупили 135 контейнерів для збору скла, пластику та паперу у 16 багатоквартирних будинках. За нашими підрахунками, це дасть можливість зменшити навантаження на маріупольський полігон на 97 тонн сміття. До слова, важливо забезпечити чітке маркування контейнерів – що викидати, а що ні. Наприклад, не приймають на переробку пакування Tetra Pak, лотки для яєць тощо. Самі контейнери з п’ятишарового картону можна придбати в “Green box”, “Україна без сміття”, “Зелений птах”, “EcoEst”.

Сарафанне радіо та клич на Фейсбуці дали свої результати – ОСББ почали самі до нас звертатись. Ми отримали 100 заявок і почали шукати можливості. Подались на Громадський бюджет з таким же проєктом “Забиваємо баки” . Так, виграли півмільйона гривень і забезпечили баками 85 будинків. У цю сумму увійшла інформаційна кампанія. Тому, якщо хочете реалізувати проєкти, потрібно шукати фінансування саме через гранти і різні проєкти. Зараз є дуже багато можливостей, головне – не боятись діяти.

Крок 3. Вибрати свою цільову аудиторію

Чому наша цільова аудиторія саме ОСББ? Бо там сусіди вже комунікують між собою, а разом сортувати сміття набагато простіше.Якщо одна людина буде сортувати сміття, здавати його, то отримає за це близько семи гривень. Погодьтесь, мало кому буде цікаво це. А от для ОСББ гроші є мотивацією, адже разом жителі можуть заробити 500-700 гривень, які витрачають на потреби будинку, наприклад, купують економні лампочки в під’їзди, встановлюють вхідні двері з домофонами або ремонтують дахи.

Один багатоквартирний будинок може зібрати близько 500 кг сировини на місяць. Після збору відходів жителі викликають машину, яка забирає відсортоване сміття.

Цю вторсировину централізовано забирають заготівельники за цінами вищими, ніж в міських приймальних пунктах. Та і 500 кг – це не багато. Часто у багатоквартирних будинках двірник окремо займається збиранням вторсировини і він може зібрати сам до 2 тонн. Скло можна здати за 1 грн, макулатуру – 1, 60 грн ,пластик – 3 грн.

У наші проєкти була включена інформаційна кампанія, яку ми провели для голів ОСББ – роздали листівки про те, як сортувати сміття, про види вторсировини, дали наклейки на баки.

Читайте також: Здай пляшку – отримай винагороду: українці створили екологічний додаток

Проте, якщо у вашому місті немає ОСББ, це не означає, що місія провалена. У моєму будинку немає об’єднання, тому я звернулась до найактивніших жінок, які люблять садити квіти під будинком. Запропонувала сортувати сміття, а кошти витрачати на розсаду чи шланги для поливання. Вони долучились і я дала оголошення в будинку. Не все може одразу вийти. От біля мого будинку спалили баки. А деякі люди виступають проти, мовляв, баки будуть смердіти і т.д.. Потрібно все показувати на власному прикладі і бути готовим до спротиву. Тоді люди підтримають вас.

Крок 4. Постійно розказуйте про сортування

Поставити баки недостатньо – потрібно проводити просвітницьку роботу з населенням. Ми провели вже 6 заходів, де розказували головам ОСББ про те, як об’єднати сусідів та як правильно сортувати сміття.

Зараз разом с громадською спілкою “Зелений центр Метінвест” ми запустили ще одну ініціативу – “Екодвір: – Ви ще не сортуєте? – Тоді ми йдемо до вас!”. Ходимо у двори будинків і розповідаємо про сортування. Раніше ми проводили багато лекцій, але на них приходили лише найвідповідальніші громадяни. А тут ми приїдемо у двір, де завжди прогулюється багато людей. Хтось буде сидіти позіхати, але якусь-то інформацію запам’ятає. Просто так на лекції ці люди не приїхали б. А так більшість почують про сортування і, ймовірно, підтримають.

Тому не бійтесь розказувати людям та проводити заходи. Навіть якщо на них прийде 5 людей – це вже щось.

А ще ми почали виходили за межі міста. У місті Торецьк також будемо реалізовувати наш проєкт “Забиваємо баки” для 20-ти ОСББ за підтримки ПРООН.

Крок 5. Будьте готові, що сортування – це важко

Більшість думає, що якщо людина займається сміттям, то вона мільйонер. Але це помилка. Такий бізнес – це дуже тяжко. Наприклад, потрібно чимало коштів для підприємства, бо під кожний вид пластику потрібне окреме обладнання, яке працює при різних температурах.

Є також проблеми з законодавством, тому зараз всі еко-активісти чекають підписання нового закону №2207-1. Там повинна бути прописана розширена відповідальність виробника, як у Європі. Тобто, якщо людина купує пляшку води, то одразу платить і за утилізацією цієї тари. Виробник закладає цю суму у товар і потім платить таким підприємцям, як я, за переробку. У Європі ця пляшка не повинна потрапити на звалище, як це часто відбувається у нас.

Читайте також: Прикраси зі сміття: як соціальний бізнес піклується про екологію

А ще є проблеми з тим, що з-за кордону часто надходить сировина, яка коштує копійки. І якщо собівартість паперу у мене буде коштувати 4 гривні (бо сюди закладена логістика, фонд оплати праці та інше), то імпортний можна купити за 35 копійок. І для підприємців, які використовують макулатуру в якості сировини для виробництва кінцевих товарів, це вигідніше, а нам тяжче.

Як правильно сортувати сміття

Якщо хочете навчити інших сортувати сміття, то почніть з себе та навчіть своїх близьких. Ось кілька порад для тих, хто хоче сортувати у себе вдома.

• Знайдіть пункт прийому вторсировини поруч з будинком. Краще відсортовувати лише те сміття, яке приймають на станції. Або ви можете хоча б не кидати у загальний контейнер вторсировину – поставте поруч з баком і його підберуть.
• Виділіть окреме місце для відсортованого сміття. У мене є окреме відро для харчових відходів, а також невеличкий кабінет, де я збираю папір. Багато людей ставлять коробки для сортування у себе на балконі – це зручно і не заважає.
• Підготуйте сировину. Потрібно помити її від залишків їжі та висушити. Відокремлюйте частини пакування з різних матеріалів. Знімайте металеві кришки з пляшок, кришки з фольги з йогуртів чи сметани.
• Зменште об’єм пакувального матеріалу. Потрібно випустити повітря з пляшок і скрутити їх, розкласти коробки та упаковки Tetra Pak, спресувати залізні бляшанки. Це допоможе підвищити ефективність збору сортованого сміття та заощадить місце у вашому контейнері для сортування.
• Прочитайте про правильне сортування. Ви маєте розбиратись в тому, у який контейнер що можна і не можна викидати. Наприклад, у контейнер з папером не можна викидати серветки, горнятка для кави та пергамент, а у контейнер з пластиком – файли, зубні щітки та обгортки від цукерок.
• Станьте еко-свідомими. Окрім сортування, ми повинні також ставитись свідомо до покупок, наприклад, відмовитись від поліетиленових пакетів і замінити їх на еко-сумки, або хоча б купувати менше продуктів у пластикових тарах.

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Наталії Бондаренко зі Слов’янська було 52 роки, коли вона особисто зіштовхнулась з дискримінацією за віком. Роботодавець надав перевагу молодшій кандидатці, не зваживши на величезний досвід роботи й професіоналізм самої Наталії.   

Звісно, в обличчя їй ніхто цього не сказав – кулуарні розмови поставили всі крапки над і.

То що, виходить, в українському суспільстві після п’ятдесяти людині одна дорога – на дачу?

А от і ні. Блогерство, комп’ютерна грамотність, курси психологічної допомоги, скандинавська ходьба – це ще не весь перелік активностей, якими сьогодні займаються пенсіонери у прифронтовому Слов’янську. 

Як Наталії Бондаренко вдалось самотужки організувати майже університет третього віку в прифронтовому містечку – читайте в нашому інтерв’ю.

Наталя Бондаренко 

Голова Фундації підтримки осіб старшого віку “Вік щастя”, 53 роки

До війни в Наталії Бондаренко був свій туристичний бізнес у Святогірську – і доволі успішний. Але навесні 2014 року, коли в Донецькій області почались військові дії, всім стало не до туризму. Повернулася до Слов’янська Наталя лиш, коли місто звільнили від окупантів. 
Два роки допомагала постраждалим від війни, і протягом цього часу зіштовхнулася з дискримінацією людей поважного віку зі сторони. А особисто – коли шукала нову роботу. Проте відчай – не в характері Наталії, а тому вона вирішила змінювати стан справ власноруч. 

Все почалось, коли сама зіштовхнулась з дискримінацією за віком

Після звільнення Слов’янська я пропрацювала два роки в організації People in need, допомагаючи людям, що постраждали від війни. І от настав момент, коли мій проект завершився, і потрібно було шукати нову роботу. 

Коли я у свої 52 подавала резюме, мені прямо не відмовляли, але з моїми навичками, досвідом та освітою на роботу не брали. Навіть після співбесіди. 

Звісно, ніхто відкрито мені не говорив: “Ми тебе не беремо, бо тобі 52 роки. Краще візьмемо от ту дівчину 35 років”. Але кулуарно мені розповіли про справжні причини того, чому я не підходила на вакансію. 

Було боляче це сприймати: я ж маю навички, маю відповідний досвід та освіту – і раптом отримую відмову!

За звичайних обставин в наших реаліях так людей мого віку зустрічають всюди – і я це розуміла. Тому вирішила: сама створю собі можливості. 

Вік у 55 років – не для доживання на дачі

Наприкінці 2016 року я поїхала вчитись на тренінги від ПРООН, і там для мене ще виразніше окреслилась проблема: люди літнього віку дискримінуються за віком в тому суспільстві, де живуть. Але вони ще сильні й повні енергії, і можуть бути корисними цьому суспільству, яке їх обмежує. 

Що має робити людина у 55 років в уявленні суспільства? Займатись дітьми-онуками та городом. Пекти пиріжечки – це роль для бабці, ловити рибку у ставочку неподалік – це для дідуся. 

А насправді люди літнього віку мають повноцінно жити. Щоправда, для того, щоб пенсіонер був активним і корисним суспільству, він дійсно має трохи повчитись навичок, яких йому не вистачає у нашому сучасному діджитал-просторі. 

І от, на тренінгах, я вперше й озвучила цю свою ідею.Вона була підтримана: я знайшла кілька жінок, які поділились своїми історіями таких от “вікових” утисків. 

Саме після тренінгів я вирішила: буду допомагати людям віком 50+ у їхньому розвитку, у тому, щоб вони, отримуючи якісь сучасні навички, могли їх використовувати для того, щоб бути затребуваними в суспільстві. 

Спершу самотужки організувала курси комп’ютерної грамотності

Так, в грудні 2016 року я вирішила створювати організацію, а вже 13 травня 2017 року отримала документи на ГО “Фундація “Вік щастя”.

Паралельно я пішла в міський Центр культури й довкілля – не маючи документів, не маючи зовсім нічого (це був, мабуть, лютий-березень). Просто зайшла до директора і сказала, що хочу допомагати вивчати роботу з комп’ютером людям похилого віку. І він залюбки погодився, ще й комп’ютерів кілька в користування виділив. 

Так я одномоментно почала викладати комп’ютерну грамотність. При чому, вчила я так, щоб не просто заходити на “Однокласники”, або у скайп з онуками поспілкуватись.

Ми досконально вчимо програму Word, вчимо, як писати тексти, як ілюструвати текст картинками. Вчимо, що таке файли, як їх зберігати в комп’ютері. 

Завершуючи курс, мої учні вже мають свій акаунт в Гуглі, електронну пошту, вільно обмінюються листами та користуються фейсбуком.

Востаннє – перед початком карантину – ми вчились працювати з онлайн-банкінгом: заплатити за комуналку чи інтернет, отримати пенсію. 

Чого сьогодні можуть навчитись люди похилого віку у “Віці щастя”?

В нас, зазвичай, поза карантином можна записатись на курс йоги та скандинавської ходи.

Нещодавно у нас відбувся фотопроект “Краса у будь-якому віці”, де метою перформансу було привернути увагу до краси людей саме похилого віку. Я запрошувала для цього до співпраці місцевих фотографів. 

Тему краси я та колеги розвинули також у модному показі за участі жінок за 50. В Слов’янську він пройшов на ура, і зараз з’явились думки про спеціалізоване модельне агентство. 

Ще в докарантинні часи ми робили виїзди околицями Слов’янська чи катались маршрутами здоров’я на велосипедах. Обов’язково відновимо цю практику після карантину. 

І ще в цьому році організовували школу блогерства для літніх людей. Вчились знімати та навіть монтувати відео в Adobe Premiere. Наші роботи можна побачити на Youtube. 

Як організація працює в умовах карантину?

На карантині ми організували онлайнову психологічну підтримку для людей поважного віку. 

Вже майже чотири місяці психологи-експерти в нас щотижня читають лекції за трьома напрямками:

– з загальної психології: де брати ресурси, як відстоювати свої кордони; 

– це лекції з конфліктології. Під час карантину діти до школи не ходять, дорослі на роботу не йдуть – тож три покоління вдома, і тому між ними можуть виникати конфлікти. Ми вчимо, як правильно поводитись під час конфлікту;   

 – лекції з взаємопідтримки на карантині, які модеруються цими ж психологами-експертами. 

Ми тримаємо зв’язок з членами нашої організації, і поки що таким чином надаємо психологічну допомогу. 

У нас аудиторія досить широка, не лише з нашого міста. Зараз до онлайн-лекцій долучаються люди і з Луганської області, і з Сєвєродонецька. Навіть з окупованого Донецька та української столиці. 

Хай долучаються, ми допоможемо всім. 

Гаряча лінія для жертв домашнього насильства

У нас дуже дієва гаряча лінія. Ми у “Віку щастя”, коли створили її, спершу дуже переймались – чому ніхто не телефонує? Але це, мабуть, було пов’язано з тим, що ще мало про неї знали. 

Гаряча лінія працює зараз як телефон довіри – сюди люди поважного віку телефонують, щоб виговоритись, розповісти про свої проблеми.

Бо вони зараз і так в соціальній ізоляції. Їм складно, бо вони відчувають самотність – це типові вікові психологічні проблеми. А тут ще й карантин.

Гаряча лінія працює ще й як телефон допомоги жертвам домашнього насильства. 

Біля слухавки – кваліфікована людина, яка пройшла тренінги та сертифікацію. Вона може спрямувати постраждалого, куди йому звернутись й по місцю швидко отримати допомогу. Звернутись в притулок чи ще кудись. Або в місцеве відділення психологічної допомоги. 

Через цю ж гарячу лінію ми доєднуємо людей до наших лекцій з конфліктології та взаємодопомоги. І таким чином все дуже злагоджено працює. 

Де шукати гроші на власні ініціативи?

Кошти на діяльність організації мені свого часу вдалось залучити з допомогою проекту USAID. 

Він якраз називався “Підтримка віку щастя”, і завдяки йому я змогла залучити кошти на облаштування нашого простору, на тренінги для членів організації. 

Завдяки міжнародним донорам ми налагодили стосунки з Луцьким університетом третього віку, з київською Асоціацією університетів третього віку “Клепсидра”. 

Ми дуже багато часу присвятили налагодженню стосунків з партнерами, і зараз за потреби можемо розраховувати на їхню підтримку.

Плани на майбутнє 

Зараз “Фундація “Вік щастя” розширилась географічно, ми вже маємо кілька осередків по області – хоча спершу й не планували. 

З розширенням ми вирішили передивитись стратегію власного розвитку як організації –  і зосереджуватись не лише на Слов’янську, а в перспективі працювати на регіон. Для початку, звісно. 

Тож наступні  три роки будуть дуже насиченими для команди “Віку щастя”: хочемо не лише вирости до регіонального рівня роботи, а й навчитись впливати на прийняття владою рішень. 

Зараз уже розроблений проект рішення нашого Слов’янського виконкому для створення Ради сеньйорів при міськвиконкомі. Рада сеньйорів – фахівці віком 50 років і більше.

Це буде консультативно-дорадчий орган при міськвиконкомі. І туди увійдуть люди різних організацій, які працюють з людьми з інвалідністю, ветеранами, з держорганами чи територіальними центрами.

Разом люди поважного віку спробують змінити політику одного міста стосовно них самих. Бо ми самі краще за всіх розуміємося на проблемах, з якими стикається наше покоління 50+. А тому кому, як не нам самим, ініціювати їх вирішення? 

Люди похилого віку варті більшого, аніж доживання. Життя ж не закінчується після 50. Завдання “Віку щастя” – аби це було не лише на словах, а й на практиці.