Як цивільним підготуватися до зустрічі з нападником. Поради інструктора з самооборони

Від нападу не застрахований ніхто, а агресор може перестріти нас навіть на знайомій вулиці. Тому вкрай важливо вміти постояти за себе, і найкращий варіант – покращити навички із самооборони. Як підготуватися до зустрічі з нападником та як діяти у конкретних ситуаціях – розповідає інструктор із самооборони.

Олександр Петреченко

Тренер із самооборони, інструктор Федерації крав-мага України
тренер дитячої безпеки у проєкті «Krav Kids»

Знайшов шлях до системи збереження життя

Світ бойових мистецтв цікавив мене з самого дитинства, а вже у 13-річному віці я почав тренуватися регулярно. Спочатку були традиційні єдиноборства – китайське кунг-фу, потім займався за системою cаньда, паралельно вивчав муай-тай. Далі – бокс, джиу-джитсу і ножовий бій.

У мене була жага до знань, хотілося дізнатися якомога більше про світ бойових мистецтв, познайомитися з різними школами. Завжди брав участь у змаганнях, хоча амбіцій у професійному спорті не мав. Спочатку хотілося стати сильним і набути впевненості. Але не менш привабливою виявилася й філософія бойових мистецтв. 

Згодом мотивація для занять спортом змінилася, і я почав шукати систему, яка вчить більш ефективно захищати себе під час вуличного конфлікту. Так я познайомився із крав-мага, яку зараз викладаю.

Крав-мага – це ізраїльська система самооборони. Дослівний переклад з івриту – «контактний бій». Система передбачає швидку нейтралізацію загрози життю. Я маю конкретну методику роботи з учнями, яка гарантує результат. Також вважаю великим плюсом свій досвід занять спортивними єдиноборствами та досвід роботи в охороні, де доводилося неодноразово застосовувати навички, здобуті на тренуваннях. До речі, там же – в охороні – і з’явилися думки про те, що спортивні прийоми не завжди так само ефективні на вулиці, як і на рингу.

Нині працюю інструктором у Федерації крав-мага України, веду регулярні тренування для всіх охочих. Також проводжу семінари з самооборони на теми: «Дитяча безпека», «Самооборона для жінок» тощо. Також я є інструктором рукопашного бою для тілоохоронців. Ще проводжу індивідуальні навчання та онлайн-заняття, які в сучасних реаліях стали актуальними й показали свою ефективність.

Впевненість дає лише практика

У будь-який момент ми можемо опинитися наодинці з нападником, і нам доведеться покладатися тільки на свої знання, вміння та навички. На вулицях українських міст зараз небезпечно. Люди налякані й розлючені. Градус емоційної напруженості високий, зірватися в такому стані може кожен.

Заняття самообороною – це спосіб окультурити свою агресію, спрямувати її в потрібне гирло. Зрештою, єдиним ефективним рішенням проти злих і жорстоких людей є добрі люди, більш кваліфіковані в насиллі.

Дехто вважає, що достатньо знати теорію, як діяти у певних випадках. З одного боку, знаючи, які загрози можуть на вас чекати, ви можете уникнути їх, просто обходячи місця підвищеної небезпеки. Та з іншого – набагато важливіше мати реальну впевненість у своїх силах, що ґрунтується на знаннях і досвіді. Якщо такого внутрішнього відчуття немає, то шанси на успіх малі. Впевненість у своїх силах закріплюється на тренуваннях, коли ви неодноразово отримуєте позитивний результат від своїх дій.

Самообороні треба вчитися змалечку

Починати тренування з самооборони можна вже з семи років. У цьому віці дитина отримує свій перший «шматок свободи». Вона починає самостійно ходити до школи та повертатися додому. Це період, коли вона може взаємодіяти з іншими людьми без контролю батьків.

У цьому віці дитині вже час пояснити, хто такий незнайомий дорослий, як поводитися зі сторонніми людьми. Необхідно розʼяснити, як правильно падати так, щоб не травмуватися, наприклад, під час ожеледі. У дитині треба розвинути спритність і гнучкість, сенситивний період яких – саме у віці 7-12 років.

Регулярні заняття в загальній групі підійдуть відносно здоровим людям, які не мають протипоказань. Якщо в людини є проблеми зі здоров’ям, то краще займатися індивідуально з тренером. Або слід бодай попередити інструктора про свої проблеми та керуватися головним правилом на тренуваннях: «Уникай пошкоджень!».

Адаптовуйте прийоми під вуличні умови

Заняття самообороною можна розділити на дві частини: технічну та тактичну. Техніка була запозичена з різних видів спорту – бокс, боротьба, карате тощо – і адаптована до реалій вуличного конфлікту.

Наприклад, я не вчу завдавати високих ударів ногами в голову, бо на вулиці не буде можливості розминатися, чоловік може бути в джинсах, дівчина – у спідниці й на підборах, під ногами може бути лід або багнюка, тому це ризиковано. Але ми можемо, наприклад, вдарити коліном у пах або завдати ударів по ногах.

Прийом з боксу – удар у голову кулаком – також можна адаптувати для використання на вулиці, і удар буде завданий долонею, аби не травмувати руку. Такий удар буде не менш ефективним, ніж кулаком, але набагато безпечнішим для вас.

Агресію з тренувань не «беріть» додому

У контексті тактики також є кілька «ключів», які ми використовуємо. Перш за все – психологічна установка. Потрібно розуміти, що для придушення чужої агресії потрібна більша агресія з вашого боку. Є спеціальні вправи, які вчать людину проявляти керовану агресію.

Також є два принципи, які завжди треба мати на увазі та враховувати:

1) Противник не один.

2) Противник озброєний.

Уміння входити в певний стан психіки є дуже важливим. Це навичка, яку можна й потрібно тренувати. Було помічено, що є стан, у якому людина стає більш схильною до травмувань. Я б назвав його «розхлябаністю». Він протилежний концентрації й уважності, які так необхідні на тренуваннях.

Один майстер тайцзицюань сказав: «Сто кроків до тренування і сто кроків після – приведуть до 100 років життя». Грати зі смислами цієї фрази можна по-різному, але мені подобається думати, що йдеться саме про вміння взяти правильну психологічну «вистройку» перед тренуванням та не забути змінити її на більш доречну після закінчення заняття.

Той рівень агресії, який культивується в спортзалі, не потрібно тягнути у своє буденне життя. Навпаки, працюючи правильно і регулярно з енергією агресії, людина розвиває фонову приязність у повсякденному житті.

Дбайте про власну безпеку

Головне правило – «уникай пошкоджень». Потрібно розуміти, що тренуєтеся ви не заради спортивних результатів, ваше завдання – не стати жертвою вуличного конфлікту. Будь-яка отримана травма може призвести до зворотного ефекту.

Приділяйте велику увагу розминці. Привчіться якісно розігрівати тіло перед початком заняття. Найчастіше травми виникають через неправильний і недостатній розігрів. Є стара приказка у світі спорту: «Краще розминка без тренування, ніж тренування без розминки».

Новачки часто бояться ставати в пару з досвідченими учнями, бо вважають, що у них не буде шансу протидіяти, так ще й по голові отримають. Але це зовсім не так. Новачки ще не напрацювали навичку дозувати силу своїх дій. Крім того, люди без досвіду частіше піддаються емоціям, наприклад, під час спарингів. Досвідчений же учень навпаки володіє самоконтролем, уміє дозувати силу й добре відчуває дистанцію. Тренуйтеся з тими, хто сильніший, – і ви самі станете сильнішими.

Травми бувають досить рідко. Найчастіше це трапляється у новачків або людей, які не виконують завдання, поставлене тренером. Самооборона – це контактний вид, і ризик травми є, хоча й мінімальний. Частіше це синці й садна.

Перед тим, як піти на заняття, переконайтеся, що ви взяли із собою засоби індивідуального захисту: капу (захист зубів) і бандаж для захисту паху. Це мінімальний набір джентльмена на уроках самооборони (для дівчат так само).

Ми використовуємо екіпірування: шоломи, рукавиці, захист гомілки тощо. Навчальні макети ножів і палиць не травматичні, тому рівень безпеки на заняттях високий. Але все залежить від вас.

Закріплюйте навички у стресі

Існує кілька тем тренувального процесу: робота проти озброєного нападника, звільнення від захватів, бій лежачи, груповий бій, захист третіх осіб, сценарні тренінги.

Важливо навчитися застосовувати прийоми в реальному житті. Для цього існує методика вивчення технік. Вона міститься з декількох етапів:

1) повільний і слабкий;

2) повільний і сильний;

3) швидкий і сильний.

Коли всі ці етапи пройдені та багаторазово повторені без помилок, переходимо до наступного етапу. Тепер потрібно навчитися діяти в умовах, наближених до реальних. Для цього ми використовуємо стрес.

Механізм стресу такий, що в кров викидається коктейль гормонів, який змінює наш стан. Це ефект тунельного зору, збільшення пульсу, погіршення дрібної моторики, підвищення грубої моторики. У такому стані більшість складних методик, заснованих на дрібній моториці, припиняють працювати.

Ми використовуємо природний механізм стресу для того, щоб зрозуміти, на що ми дійсно здатні, але робимо це штучно. Наприклад, рівень пульсу ми підіймемо до необхідного виконанням швидкісно-силових вправ, периферичний зір приберемо вправою для тренування вестибулярного апарату тощо. А ще приберемо освітлення, включимо гучну музику, застосуємо стробоскоп. І ось за всіма параметрами людина перебуває в стані стресу, і тоді пробує звільнитися від захвату знайомою технікою.

Стрес-тренування та сценарні тренінги показують, наскільки ви реально готові застосувати свою навичку. Але все це відбувається дуже поступово та методично.

Атакуйте нападника в одну з трьох зон

Техніка прийомів сильно залежить від антропометрії, тобто різниці в зрості та вазі двох сторін. Наші дії мають досягати максимальної ефективності при мінімальних зусиллях. Отже, удари слід завдавати туди, де нападник не буде захищений одягом або розвиненими м’язами. Це три зони ураження: очі, горло, геніталії. Навіть якщо перед вами спецпризначенець у повному спорядженні, з шоломом і бронежилетом, ви зможете атакувати ці зони.

В очі атакуємо пальцями рук, у горло можна завдати удар ліктем, кулаком або ребром долоні, у пах краще бити коліном чи ногою – залежно від відстані.

Читайте також: Рятуємо українців від російських снарядів. Як «БАЗА UA» евакуює людей із прифронтових територій

Якщо вас схопили за горло і душать або тримають за руку чи одяг, намагаються затягнути в підворіття або машину, то слід застосувати правило «точка загрози». Воно вчить спочатку визначити, яка дія суперника завдає вам максимального ризику, і відразу ж її усунути.

Наприклад, вас душать двома руками за шию спереду. Здавалося б, людина стоїть прямо перед вами, напрошується думка завдати удару у пах. На перший погляд, це логічно, але він тримає вас за шию, і є ймовірність, що противник стисне пальці від нестерпного болю. Не варто так ризикувати.

Алгоритм дій має бути таким: спочатку прибираємо загрозу (скидаємо руки нападника з шиї), а наступною дією, майже одночасно з першою, завдаємо удару в пах.

Відступайте, якщо погрожують зброєю

Коли противник озброєний, ми розділяємо два шляхи розвитку конфлікту. Перший – це загроза зброєю. Наприклад, він дістав ніж і вимагає віддати вміст ваших кишень. У цьому випадку дешевше розплатитися грошима, їх ви ще зможете заробити. Ризикувати життям і здоров’ям заради матеріальних цінностей не розумно.

Але, знову ж таки, немає жодної гарантії, що після пограбування конфлікт не переросте в напад. І тут ми зіштовхуємося з другим типом збройного конфлікту – це атака зброєю. Мотивація такої людини в іншому – вона хоче вбити або завдати значної шкоди вашому здоров’ю.

Протистояти озброєному, агресивному нападнику дуже проблематично навіть для підготовленого інструктора. Вибратися з такої сутички без пошкоджень, найімовірніше, не вийде. Є таке прислів’я: «Якщо ти граєш із водою – ти намокнеш». Тобто, якщо ти захищаєшся від ножа, у тебе будуть порізи.

Знаходьте тренера-фахівця

Важливо мати спільну з тренером спільну мету. Колись прочитав книгу Моріхея Уесіби, засновника айкідо, де він давав поради щодо пошуку вчителя. Запам’яталася фраза: «Хочеш знайти хорошого вчителя – шукай небайдужого». Співпереживання до результату свого учня – це якість, яка притаманна професійному тренеру, але не єдина.

Особистісні якості, власний досвід і, найголовніше, знання методики навчання – ось, що робить тренера професіоналом. Також, щоб зрозуміти рівень тренера, можна подивитися на його кращих учнів. Таких зазвичай небагато: 2-3 людини з великої групи. Дивлячись на кращих, ви зрозумієте, чого можна навчитися у цього тренера, маючи особисте прагненням і працелюбність.

Шукайте якісну літературу та фільми

Я не рекомендую читати літературу, в якій ілюструються техніки та прийоми. Це може бути цікаво, але отримати практичну користь складно. Зовсім інша справа – книги про культуру особистої безпеки, психологію вуличних конфліктів, методи деескалації, ситуативну готовність, вербальне дзюдо. Там описується багаж теоретичних знань, який допоможе зрозуміти, за якими правилами розвивається конфлікт, які засоби самооборони носити з собою, як правильно поводитися в складній ситуації.

Мабуть, найкраще, що я читав на цю тему, – книга президента Федерації крав-мага України Антона Фарба «Сам собі тілоохоронець». Там конкретні поради, без «води» та глибоке бачення цього питання.

У фільмах варто звертати увагу на деталі. Наприклад, фільм «Забавні ігри» – це енциклопедія порушень пильності. Головні герої впускають у дім людей, які знущаються з них. Усе це стає можливим через низку несуттєвих, на перший погляд, порушень пильності. У сюжеті – реальна історія.

Перегляд відео – корисний, пізнавальний інструмент, яким потрібно користуватися. Але замінити цим увесь тренувальний процес не можливо. З плюсів – ви перебуваєте в інформаційному полі, яке підігріває ваш інтерес до теми, вивчаєте теорію і, як наслідок, не відкладатимете повернення в зал, щойно така можливість з’являється.

Більше практикуйтеся

У самостійній практиці (тренування без контролю тренера) важливо не напрацьовувати помилки, бо їх буде складно виправляти, і це забере багато часу.

Але якщо ви впевнені у своїх знаннях, тоді вперед: чим більше повторень, тим краще. Візьміть улюблену техніку і відточіть її до автоматизму. Великий Брюс Лі казав: «Я не боюся того, хто вивчає 10 тисяч різних ударів, я боюся того, хто вивчає один удар 10 тисяч разів».