Суспільство
Як працює єдина водійка швидкої на Кіровоградщині (ВІДЕО)
Уже 20 років вона – єдина на Кіровоградщині водійка швидкої. Та що ж кажуть про її роботу колеги-чоловіки?
“Мені було 11 років, коли я сіла за кермо мотоцикла, а автомобіля – це було років вже 18”, – Галина Чекерлан.
Читайте також: Свято – привід зробити приємно іншим: три новорічні історії, які змусять повірити у добро
Галині Чекерлан 58 років, і 38 з них вона кермує автівками. Сама ремонтує, сама порається із важкими ношами на рівні з чоловіками.
“У нас є така платформа, з якою чоловікам навіть важко справлятись, наша Галина Борисівна справляється з ними добре”, – Віталія Козирєва, фельдшерка.
Від неї у захваті і колеги, і керівництво.
“Професіонал з великої літери. Машини ремонтує на рівні, та навіть ганяє інколи напарників своїх”, – Геннадій Щорба, старший механік.
А вона робить свою роботу, бо інакше не може.
“Емблема машини – лев, то я до автівки звертаюсь “котик мій маленький”. Її треба любити, щоб їздила добре”, – Галина Чекерлан.
Читайте також: «Алло! Мені більше нема кому подзвонити». Як волонтери стають телефонними друзями для самотніх людей
Галина Чекерлан могла вступити на медичний, але обрала професію водія. Водила КРАЗи на заводі, потім влаштувалася на швидку.
“Я люблю свою роботу. Якби я не любила її, то я б давно уже тут не працювала”, – Галина Чекерлан.
Нагадаємо, у Львові успішно провели четверту операцію з трансплантації серця.
Суспільство
Міжнародна архітектурна платформа ArchDaily, яка має понад 13 мільйонів відвідувань щомісяця, опублікувала на своєму сайті матеріал про створення та дизайн Львівського муніципального мистецького центру.
Про це повідомляє пресслужба міської ради.
«Неоготична будівля, голі стіни з автентичними фресками всередині, перший пандус, виконаний з урахуванням усіх законодавчих стандартів та вимог, картини та стільці, знайдені на смітнику (у кращих традиціях берлінських інтер’єрів), сучасні якісні меблі та світло — речі, які зробили Центр суперечливим та нетривіальним. Ніхто не очікував таких поєднань у комунальному закладі культури, де дизайнерські рішення вражають відвідувачів з самого порогу”, — пише сайт, посилаючись на архітекторів проєкту.
Читайте також: Павільйон музею Революції Гідності претендує на європейську архітектурну премію
Що відомо про створення Центру?
Авторкою архітектурного проєкту Центру є Христина Бадзян, співзасновниця архітектурного бюро Replus.
«Ми ставили собі за мету зробити дизайн абсолютно не так, як це роблять на міських чи державних об’єктах. І, мені здається, нам це вдалось. Дизайн без дизайну», — коментує проект Христина Бадзян.
Читайте також: Два будинки українських архітектурних бюро увійшли до топ-12 найцікавіших нереалізованих проєктів
Проектною менеджеркою створення та виконання Центру була Ляна Мицько, після відкриття вона тепер керує інституцією.
«Дизайн Центру складає перше враження про нього, дехто навіть не розуміє, чи закінчений ремонт і не заходить далі рецепції. Іноді це спрацьовує як лакмусовий папірець. Архітектурне рішення задало нам вектор якісного та сучасного контенту, який супроводжує відвідувачів Муніципального мистецького центру. Те, що Центр потрапив на ArchDaily — підтвердження нашого правильного напрямку», — каже Ляна Мицько.
«Дизайн Центру складає перше враження про нього, дехто навіть не розуміє, чи закінчений ремонт і не заходить далі рецепції. Іноді це спрацьовує як лакмусовий папірець. Архітектурне рішення задало нам вектор якісного та сучасного контенту, який супроводжує відвідувачів Муніципального мистецького центру. Те, що Центр потрапив на ArchDaily — підтвердження нашого правильного напрямку», — каже Ляна Мицько.
Робота над створенням центру тривала від листопада 2019 року, а з 19 жовтня 2020 року Центр вже приймає відвідувачів.
Офіційний сайт Львівського муніципального мистецького центру — www.lvivart.center.
Фото: city-adm.lviv.ua
Суспільство
У Миколаєві в краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми» відкрили унікальну виставку уламків метеоритів.
Про це повідомляє Укрінформ.
Зазначається, що експозиція демонструється вперше і приурочена до 75-ї річниці з часу падіння метеоритного дощу «Кримка» – одного з чотирьох, які будь-коли падали на території України.
Як повідомила співробітниця експозиційного відділу музею Ганна Вєдєнєєва, 21 січня 1946 року біля села Кримка Первомайського району Миколаївської області впав великий метеорит. Його падіння спостерігали не лише на території Миколаївщини, а й в Одеській, Кіровоградській і навіть у деяких районах Київської і Полтавської областей. У с. Кримка організували збирання уламків під керівництвом учених астрономічної обсерваторії Одеського державного університету. З 1946 до 1954 роки там було зібрано 78 екземплярів загальною вагою 39,646 кг.
Читайте також: З’явився віртуальний 3D-тур Музеєм космонавтики у Житомирі
Чим особливий метеорит?
Метеорит рідкісний, бо містить унікальну інформацію про фізико-хімічні процеси, що відбувалися на ранніх етапах формування Сонячної системи. Відповідно до норм законодавства, такі метеорити мають зберігатися лише в науково-природничих музеях республіканського значення при Академії наук. Тому всі уламки забрали на зберігання до національного науково-природничого музею НАН України, а до Миколаєва надіслали муляж.
Наукові співробітники академії наук України професорка Віра Семененко та кандидат геологічних наук Кирило Шкуренко, які займалися дослідження метеорита, у своїй праці під назвою «Історія падіння метеорита «Кримка» зазначили, що він відноситься до одного з чотирьох відомих в Україні метеоритних дощів (Кримка, Княгиня, Жовтневий Хутір та Червоний Кут). Причому тільки два з них — Княгиня і Кримка — широко відомі в світі як серед дослідників, так і серед колекціонерів.
Також на «метеоритній» виставці в музеї представлені й інші експонати. Зокрема, це уламки метеоритів з колекції Емануїла Францова, яка стала основою під час створення природно-історичного музею в м. Миколаєві в 1913 році. Вони містять залізо (шліфи) і мають вагу 130 грамів і 31,5 грамів відповідно. Є тут і ще одна цікава знахідка – уламок Сіхоте-Алінського метеориту, який входить до десятки найбільших у світі (загальна маса до 100 тонн). Його надіслав до Миколаєва ще в 1959 році Комітет з метеоритів Академії наук СРСР. Він теж залізний, його маса 515 грамів.
Читайте також: Біля метеоритного кратера на Вінниччині облаштують центр відпочинку
Досі всі ці експонати перебували в фондах музею і жодного разу не виставлялися для широкого загалу.
Фото надано музеєм та з вільного доступу
Суспільство
У селі Хомутинці, що у Калинівському районі на Вінниччині, встановили пам’ятник пісні “Повій, вітре, на Вкраїну”.
Як пише видання Вежа, рядки Степана Руданського викарбували на гранітних плитах у вигляді книжки.
Як повідомили на сайті “Калинівка Сіty”, пам’ятник з’явився поблизу музею Степана Руданського. На гранітних сторінках розгорнутої книги викарбувані слова однієї з найвідоміших поезій Степана Руданського, яка стала не лише символом туги за коханою, а й за Батьківщиною.
Зі слів Оксани Мудрик, в.о. старости Хомутинців, вона сподівається, що пам’ятник “Повій, вітре…” стане ще однією локацією, поряд з музеєм поета, пам’ятником, могилою батьків Степана Руданського, а також стане черговою складовою Садиби Руданських – “місцевого туристичного об’єкта, задля якого переважно і приїжджають в Хомутинці люди”.
Читайте також: В Одесі встановили скульптуру – символ нового року (ФОТО)
Що відомо про вірш і пісню
Відомо, що “Повій, вітре, на Вкраїну” Степан Руданський написав у 1856 році в Петербурзі, під час навчання у медико-хірургічній академії. Отже, цьогоріч поезії виповнюється 165 років.
“Степан Руданський, навчаючись у Подільській духовній семінарії, жив деякий час на квартирі вдови-матушки Єлизавети Княгницької. У вдови було три доньки, між ними Марія була надзвичайної краси і, кажуть, мала добре серце й душу. […] Але бути разом Степанові Руданському і Марії Княгницькій не судилося”, – розповіла Оксана Мудрик.
Коли юнак замість Петербурзької духовної академії вступив до медико-хірургічної, мати Марії заборонила доньці й думати про Руданського.
Вірша “Повій, вітре, на Вкраїну” надрукували через п’ять років після написання. Рівно 160 років тому – 12 січня 1861 року, у дебютному номері першого українського журналу в Російській імперії “Основа”. А через рік – у календарі “Львов’янин”, що сприяло ширшій популярності твору Руданського.
А піснею вірш “Повій, вітре, на Вкраїну” став тоді, коли його поклала на музику Людмила Александрова. Цей романс аранжував для голосу й фортепіано Владислав Заремба.
Читайте також: У Полтаві оголосили конкурс на спорудження пам’ятника Симону Петлюрі
«Повій, вітре» була в репертуарах видатних українських співаків Івана Козловського, Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Костянтина Огнєвого, прем’єра Київської опери Івана Шведова, соліста Большого театру Івана Жадана.
Також повідомляється, що “Повій, вітре, на Вкраїну” переклали багатьма мовами світу. Польською – Іван Франко, російською – Павло Грабовський, а вільний переспів поезії Руданського зробив данський письменник і вчений-славіст Тор Ланге. Крім цього у 2003 році літературознавці Борис та Кость Хоменки видали книгу, де зібрали всі відомі переклади “Повій, вітре, на Вкраїну” мовами народів світу (всього 114 текстів).
Довідка
Степан Руданський (1833-1873) закінчив духовну семінарію, але вивчився на лікаря. Крім того був справжнім сатириком, який писав живою мовою на злобу дня. Маючи прекрасне почуття гумору, він писав і біблійні переспіви, і сороміцькі та еротичні гуморески, які довгий час були цензуровані. Також, навчаючись у Петербурзі та працюючи в Ялті, спілкувався і писав українською. На це не вплинув навіть батько-священик, який просив писати йому листи винятково російською і до кінця життя конфліктував із сином. Крім того у творчості Руданського є багато співомовок на антиімперську та міжнаціональну тематику, де він висміював негативні риси, в тому числі й українців, і які залишаються актуальними й досі.
Фото: kalynivka.city