Як Одесі нав’язали чужу мову?

Я переїхала в Одесу з окупованої Донеччини у 2020 році. Мені було 17, коли вперше спробувала перейти на українську. Виїжджаючи з окупації, я думала, що тут більшість розмовляє українською. Уявіть мій шок, коли дізналася, як є насправді. Я намагалася гнути свою лінію, однак тоді в Одесі не вистачило підтримки та однодумців. 

Загалом передумови такого жорсткого зросійщення Півдня України були відомі та зрозумілі, однак після повномасштабного вторгнення на собі відчула, як одеситам неймовірно важко відмовитись від чогось російського, особливо від мови. То чому так сталося?

Почнімо з російської імперії

Одесити, кожен з вас повинен знати рік заснування рідного міста. Який? 1794? А що ви скажете, якщо це зовсім не так? Справді, за московитською історією, 27 травня 1794 року єкатєріна видала наказ про заснування порту в Гаджибеї, однак, родзинка в тому, що на місці вже побудованого міста. Але чому знати це так важливо для нас зараз? Бо саме цим впевнено маніпулюють московити: Одеса не існувала без російської імперії. Хоч ми бачимо протилежне. Коли в петербурзі ще кумкали жаби, на території сучасної Одеси вже функціонувало  місто. 

Справді, Одеса була дуже потрібна імперцям: портове місто, тож навколо продажу зерна оберталися шалені гроші. Тому московити не бажали віддавати цю територію, а понад усе боялись пробудження української ідентичности. Костянтин Зеленецький писав, що мова одеситів настільки багата «малоросіянізмами та галицизмами», що є питання в тому, що це російська чи все таки малоросійська (читай: українська) мова? Український чинник тут був достатньо серйозним. Він впливав на ті слова, які тут вживались, хоч зросійщення і було масштабним. 

Лише усвідомте, що за часи існування імперії було створено 31 указ для утиску української мови, а ще Валуєвський циркуляр та Емський указ. Також російська імперія намагалася асимілювати українців, призначаючи росіян на керівні посади в українських селах та містах. Приїжджаючи сюди, “очільники” не намагалися пізнати нашу культуру, а навʼязували свою. Українці ж були вимушені заради бодай мінімального кар’єрного росту переходити на російську. Це головна причина, чому міста були більш зросійщені, ніж села. Українське ж село, як бастіон ідентичности, витримав натиск російської імперії. 

Одеса часів окупації радянським союзом

Коли у 1917 року російська імперія розпалася, Одеса, як і инші території України, потрапила під радянський контроль. І почалося справжнє пекло. Імперські репресії виявилися лише демо-версією, більших «успіхів» досягла радянська влада. 

Спочатку репресії щодо нашої мови: списки «небажаних» слів, втручання в орфографію та правопис. Вони нахабно забороняли, виправляли, спрощували, знищували нашу мову. Наступний етап — вбивство української інтелігенції. Першим судовим процесом став розгляд справи «Спілка визволення України» у березні 1930 року. Метою арешту була дискредитація української інтелігенції. За офіційною версією, ця спілка була створена для збройного повстання з метою повалення більшовицького режиму. На лаві підсудних опинилися 45 осіб, звинувачених за цією справою. Серед них був і одесит Андрій Ніковський. 

Комуністична партія боялася наших митців, бо розуміла, що вони воюють на культурному фронті. Мрію, щоб це зараз зрозуміли всі українці, і припинили толерувати російську культуру. Але не відходьмо від теми. 2 липня 1937 року Сталін підписав рішення, за яким Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР мав розшукувати «ворогів режиму». На жаль, невідомі точні втрати серед української інтелігенції у період Розстріляного відродження, однак імовірно ця цифра сягала 30 000 осіб. А у 2021 році в Одесі виявили 29 могил жертв НКВС. У 1930–1940 роках в Овідіопольському районі біля Одеси функціонував спецоб’єкт НКВС, де проводилися масові страти.  Історики вважають, що там поховано від 5 до 20 тисяч жертв Великого терору. 

Увесь цей період в історії України залитий кровʼю репресованих громадян. На Одещині масові репресії застосовувалися проти представників усіх народів регіону: євреїв, болгар, молдаван й инших, але найбільше жертв було серед українців.

Голодомори

Радянський союз намагався знищити не лише українську інтелігенцію, а й українське село. Вони бачили загрозу кривавому режиму в селянах, бо ті, хто вчора тримали в руках лопату, сьогодні могли взяти зброю. Для цього  штучно було створено голод. Одещина пережила жах усіх трьох Голодоморів. 

З кінця 1932 року систематично конфісковували зерно, бо Одеська область «не виконувала своїх зобов’язань з віддавання хліба». У книжці Тані Пʼянкової «Вік червоних мурах» читаємо: «На початку зими ще в порту кораблі із зерном стояли. А люди вже тоді голодували… Обліплять берег та й чекають, аби хоч якось кілька зернин перехопити. А моряки на кораблі сидять, рейсу чекають, ну і сумно їм. Вийдуть, гадини, на палубу та й кидають звідти на берег у натовп людський зерно жменями, наче рибу годують чи гусей диких. А люд з берега зривається та й у воду скаче – дарма що лють зимова. Бабраються у крижаній воді, пісок руками риють – аби хоч щось там дістати…»

Пік Голодомору припадає на червень 33 року. Тоді щодоби помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20. Сучасні історики стверджують, що жертвами Голодомору стало 10,5 мільйонів українців. Люди помирали в муках, втрачали розум від голоду… Тому, так, їм було легше підлаштуватися під систему, почати з нею співпрацювати, забути своє коріння, зробити будь-що, аби вижити. 

Зазначу, що голоду практично не було в регіонах, які не належали до УРСР. Це території нинішньої Львівської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької областей України. Саме ця частина України не має такого масштабу зросійщености, просто цікавий факт, висновки робіть самі.

Переселення

Я сподіваюсь, ви не думали, що совєти на цьому зупинилися? О ні, після знищення українських сіл, було створено Всесоюзний переселенський комітет для переміщення в Україну 21 тисячі сімей колгоспників. Куди вони могли переселити ці сімʼї? Правильно, на місце замордованих, вбитих українців.

Існує унікальна карта «Голодомор 1932–1933 років», на якій позначено не лише локації «чорних дошок» (каральних заходів, коли голодне село оточували озброєними загонами, чим прирікали його на загибель), а й шляхи переселення на вимерлі території людей із московії та Білоруси. З Білоруської РСР до Одеської области направили 61 ешелон, з Горьківської області (московія)  — 35 ешелонів з людьми.

Як ви думаєте, коли росіяни оселялися на  наших землях, вони поважали нашу культуру, історію та мову? Звичайно, ні. Вони приїжджали зі своєю культурою і змушували нас підлаштовуватись. Чи залишилися ще питання, чому Одеса не говорить українською? Добре, перейдімо до останнього пункту. 

Часи незалежности

У 1991 році ми не стали вільними від усього московитського. Прикметно, що Південь України був окупований близько 600 років. Те, як московія вплинула на суспільство, неможливо нівелювати за 31 рік незалежности. Наприклад, в Одесі аж до 2020 року існували російськомовні школи, в яких навіть у 2020-му були випадки цькування дітей за спілкування українською. Також тоді красувався білборд (нарешті забороненої) партії «ОПЗЖ» з обіцянкою «повернути Одесі — Одессу». 

Наразі у нас  багато питань до одеських владних сил: то ми чуємо, що у когось є російський паспорт, то хтось знову тягне російську культуру в Україну, то вони бояться залишитись без «вєлікіх» російських письменників, то єкатєріну вони не знають, куди припхнути. Однак це все можна вирішити, бо на наших очах вибудовується нова версія одеської ідентичности. Моє покоління вже не ностальгує за срср. Ми поважаємо та вивчаємо історію України, переходимо на українську мову.

… 

Вони сотнями років намагалися знищити нас, навʼязати чуже. Вони захопили наші серця, наші голови й душі. Вони відібрали мову. московитам вдалось забрати мій дім, знищити його, і я дуже не хочу, щоб це сталося вдруге. 

Одесі все ще багато треба буде відрефлексувати: Голодомори, репресії, переселення. От тільки тепер ми вільні, незалежні, ми боремось. І наша мова — зброя. Ми показуємо світові, що ми українці, ми існуємо й хочемо жити. І ніякої московії, московитів і нічого їхнього (зокрема й мови) Одесі не потрібно.