Економіка і бізнес
Як містечко на Івано-Франківщині здивувало Європу енергоефективними досягненнями
Долина – єдине українське місто у цьогорічному фінальному переліку претендентів на премію Європейського Союзу із сталої енергії серед країн Східного партнерства. Для районного центру України із населенням 20 тисяч осіб таке визнання – поки великий здобуток. Досягнути його вдалося завдяки стратегії сталого енергетичного розвитку від влади міста, проекту на мільйон євро та містянам, готових до активної участі у розвитку Долини.
Більше 25 тисяч квадратних метрів утеплених стін. Скорочення споживання газу на 24%. Левова частина українських міст досі не спромоглися досягти такого показника. Долині на це знадобилося три роки. Хоча передумови для такої модернізації почали закладати більше десяти років тому.
З чого почалась модернізація?
Ще у 2007-2008 роках місто почало розробляти стратегію сталого енергетичного розвитку та плани для енергомодернізації окремих сфер господарства. Заступник міського голови Долини Володимир Смолій каже, що ці прагнення не мали під собою досвіду та конкретних знань:
“Ми хотіли запровадити зміни. Але не могли зробити це системно. Тому звернули увагу на «Угоду мерів щодо клімату та енергії». Вона пропонувала амбітну мету – зменшити викиди CO2 та споживання природного газу на 20%, збільшити використання альтернативної енергії.
Вже 2009 року – одним із перших серед міст України – Долина підписала «Угоду мерів». За два роки у міста з’явився План дій із сталого енергетичного розвитку. Він проголошував амбітну мету – знизити викиди вуглекислого газу у місті на 21% до 2020 року”, – розповів заступник.
Читайте також: Зекономити на опаленні вдвічі! Як це вдалось Вознесенську?
Одночасно з амбітними цілями, «Угода мерів» відкривала Долині доступ до експертної підтримки із боку Європейського Союзу та сучасних знань у сфері енергоефективності. Це було важливо, з огляду на те, що в Україні у 2008-2010 роках ще не було затверджених сучасних енергомодернізаційних рекомендацій (існували старі, створені на початку 2000-их років або й ще раніше).
Водночас міська рада Долини не мала у своєму штаті спеціалістів, здатних самостійно проводити енергоаудит чи розробляти повноцінні проекти зменшення енергоспоживання. Але під час реалізації Плану дій із сталого енергетичного розвитку працівники Управління комунального майна Долинської міської ради навчилися цим компетенціям у партнерів.
Тепер вони надають фахові консультації з енергоаудиту та енергетичної модернізації будівель. Їхніми послугами користується все місто. Але у 2011-2012 роках про це поки не йшло мови.
Володимир Смолій каже, що конкретні кроки до енергоефективності після затвердження Плану дій починалися із локальних рішень. 2012 року місто саме отримало перший грант від Європейського Союзу на енергомодернізацію будівель. Міська рада насамперед сконцентрувалася на поліпшенні тих будівель, які безпосередньо були під її управлінням: садочків, закладів освіти, лікарень та інших комунальних установ.
Спершу у таких будівлях проводили енергоаудит і встановлювали систему моніторингу споживання ресурсів. Далі утеплювали їхні фасади та цокольні поверхи, замінювали дах, системи водопостачання та навіть встановлювали альтернативні джерела енергії (сонячні колектори на дахах для підігріву води і опалення відходами деревообробних підприємств). Сьогодні три дитячі садочки у Долині повністю енергомодернізовані за європейськими вимогами. Місто також взяло на себе значну частину витрат на об’єкти.
Де взяли гроші?
Незважаючи на те, що реалізація «Угоди мерів» у Долині набирала темп саме завдяки проектам у бюджетних установах, не лише ці успіхи зробили місто номінантом премії Європейського Союзу зі сталої енергії. Для цього досягнення крізь суттєву зміну мало пройти усе місто.
Нагода трапилася 2014 року, коли у рамках «Угоди мерів» Європейський Союз оголосив конкурс демонстраційних проектів. Ідея полягала в тому, що міста-учасники ініціативи мали подати масштабні енергомодернізаційні пропозиції до участі. Європейські партнери були готові взяти на себе більшу частину їх фінансування (від 60% до 80%). Загальна вартість кожного із проектів переможців коливалася у межах 500 тис. -1,5 мільйона євро.
У списку учасників програми демонстраційних проектів опинилася і Долина. Але її проект здивував представників інших учасників з України: місто пропонувало масштабну енергомодернізацію значної частини своїх багатоквартирних житлових будинків.
Усі пострадянські міста мають спільну проблему – надмірне споживання енергії у панельних будинках. Володимир Смолій каже, що міська влада вивчала обсяги споживання енергії у різних спорудах Долини за сферами. Виявилося, що на опалення житлового фонду йде найбільше ресурсів. На будинки 1960-1970-их років чекала модернізація.
“Набагато простіше утеплити садочок чи школу, бо міська рада має на балансі ці будівлі. А в утеплюванні будинків завжди купа питань: у того – антена, в іншого – балкон, той – готовий рівно платити за модернізацію всього будинка, а інший – вважає, що його відповідальність обмежується лише квартирою”, – розповідає керівник Управління комунального майна Долинської міської ради Сергій Гаргат. Раніше він також був менеджером із комунікацій демонстраційного проекту «Угоди мерів» у Долині.
За словами Сергія Гаргата, міська влада пішла на співпрацю із мешканцями багатоквартирних будинків не лише тому, що на їхніх об’єктах були найбільші витрати енергії. Це також був спосіб провести дійсно масштабні перетворення у місті, змінити основу ставлення людей до ефективного споживання ресурсів у своїх домівках. Тому проект сконцентрувався лише на тих будинках, де вже були створені ОСББ, а також на тих, які обслуговували управлінські компанії.
Водночас важливою була фінансова складова. Жодне об’єднання мешканців багатоквартирних будинків у Долині не спроможне самостійно оплатити повну енергомодернізацію своїх домівок. Згідно із первинними умовами, Європейський Союз був готовий виділити 773 тисячі із 1,03 мільйона євро, передбачених для реалізації цього проекту. Решту витрат на себе мали взяти мешканці і міська рада.
“Ми хотіли показати, що люди також можуть покращувати своє житло. Що вони теж мають це робити. Тому передбачили, що певний відсоток за утеплення нададуть вони”, – каже Володимир Смолій.
Він розповідає, що пізніше співвідношення часток перетворилося на 60% (кошти ЄС без зміни обсягу), 20% і 20% (рівні частки міськради та жителів). Зрештою у проектів виявилися нові непередбачувані витрати (наприклад, необхідно було утеплити цокольні приміщення у будинках). Їх покрив міський бюджет.
Як переконали мешканців?
За словами Сергія Гаргата, спершу жителі Долини поставилися до ініціативи міської влади із пересторогою. Згідно із результатами опитувань жителів міста, у 2015 році близько 45% із них не знали, скільки можуть виділити на енергомодернізацію своїх будинків, а 25% – готові були віддати на це 3 тисячі гривень. Коли ринкова ціна утеплення однієї квартири у 8-9 разів вища.
Обережність жителів виявилася в інтенсивності їх участі в ініціативі на початку. Долинська міська рада 2015 року оголосила перший конкурс серед багатоквартирних будинків на утеплення. Того року надійшло лише 16 заявок, із яких 13 допустили до модернізації. Наступного року число будинків-учасників зросло до 24. Із них 17 отримали кошти на теплий фасад.
Конкурси, погодження усіх документів, збори коштів мешканцями, закупівля матеріалів, утеплення фасадів і цокольних поверхів тривала із 2015 до 2018 року. За цей час енергомодернізацію пройшли 30 будинків. Більшість із них має по 60 квартир.
Загалом у Долині більше 300 багатоквартирних будинків. Але лише 108 із них мають ОСББ або ними керують управлінські компанії. І 29% із низ них – утеплені. До 2014 року у Долині був лише один подібний будинок.
“Коли демонстраційні проекти «Угоди мерів» закінчували реалізувати, Долинська міська рада запропонувала нову програму: «50 на 50». Згідно із нею, ми готові профінансувати половину або навіть 60% витрат мешканців на енергетичну модернізацію своїх багатоквартирних будинків. Якщо є чітка пропозиція і готовність надати решту грошей”, – розповідає Сергій Гаргат. У списку претендентів на участь у цій програмі вже є 10 будинків.
Будівлі у центральній частині Долини змушують думати, що це місто розташоване не на Західній Україні. Тут вкрай мало споруд австрійської доби чи часів Другої Речі Посполитої. Хоча місто було засновано більше тисячі років тому, до сучасного вигляду його розбудували вже у 1960-1980-их роках. Адже тут розташовані важливі нафтовидобувні підприємства.
Відповідно, центр Долини заповнений будівлями радянського періоду. Більшість із них – панельні житлові будинки. До 2014 року їхні фасади виглядали похмуро.
“Скажіть, гарний колір вибрали! – Галина Кузнєцова вказує на рожеві стіни будинку, головою ОСББ якого вона є. – Ті, хто не здавав гроші на його утеплення, досі мені кажуть, що у погані барви вифарбували”.
Яка економія?
За словами Галини Кузнєцової, нарікання на колір фасаду зараз залишилися єдиними аргументами проти утеплення будинку із боку незгодних мешканців. Адже побоювання, що витрачені на модернізацію гроші не принесуть результату, не підтвердилися. Споживання газу у кожній квартирі (мешканці багатоквартирних будинків Долини мають автономне опалення) знизилося в середньому на 30%.
“Я вже давно мріяла утеплитися, рахувала потенційну користь від того. Навіть ходила до своїх сусідів із такою пропозицією. Вони були не проти, але відповідали: «Самі ми такі роботи не потягнемо»”, – каже Галина Кузнєцова. Шанс з’явився разом із програмою демонстраційних проектів «Угоди мерів».
У будинку Галини Кузнєцової були дуже тривалі перемовини з усіма мешканцями та збори коштів. Голова ОСББ розповідає, що в один момент ледь не впала у розпач: наближалася осінь, роботи з утеплення досі не почали, а до необхідної суми (20% вартості модернізації мали покрити мешканці) бракувало декілька десятків тисяч гривень.
Тоді Галина Кузнєцова дізналася про програму «теплих кредитів». Вона дозволяла ОСББ взяти кошти на модернізацію під низькі відсотки, а держава гарантувала повернення частини позики. Згідно із нею, ОСББ Галини Кузнєцової отримало 172 тисячі гривень, із яких державний бюджет компенсував 72 тисячі. Кредит повернули, енергомодернізацію будинку у рамках «Угоди мерів» провели, а на повернені кошти у під’їздах зробили ремонт.
“Не всі квартири здали кошти на утеплення. В останньому під’їзді таких лише 7 із 20. Тому кошти на ремонт ми розподіляли пропорційно зданим грошам. Я, наприклад, заплатила найбільше з усіх мешканців – 5200 гривень. Але відчуваю конкретну користь”, – резюмує Галина Кузнєцова.
Голова ОСББ також хизується новим дахом у своєму будинку. Його змогли встановити за раніше заощаджені кошти об’єднання. Галина Кузнєцова каже, що споруда зараз близька до повної енергомодернізації.
Керівник іншого ОСББ Долини – «Французького дому» – Віктор Семкулич також каже, що жителі його будинку вже оцінили переваги модернізації. Вони подалися на конкурс демонстраційних проектів «Угоди мерів» 2016 року. Будинок утеплили дуже швидко – з весни до осені 2017 року.
“Оскільки у нас усіх автономне опалення, складно говорити про якісь спільні цифри. Особисто у мене споживання газу скоротилося на 20%. Найбільше ж вдячності за цей проект я чую від мешканців із перших поверхів – у них нарешті тепло у помешканнях”, – каже керівник ОСББ.
Віктор Семкулич говорить, що кожна квартира витратила не більше 3600 гривень на утеплення.
Голова ОСББ «Французький дім» свідомий, що його будинок ще далекий від досконалості, якщо говорити про енергоефективність: треба, щонайменше, поміняти дах. Але за словами Віктора Семкулича, мешканці його ОСББ повірили у дієвість ініціатив із співфінансуванням завдяки демонстраційним проектам «Угоди мерів«. Тепер вони збираються подати заявку на конкурс «50 на 50» від Долинської міської ради.
Фінська компанія Peikko Group Corporation запустить нове виробництво на території індустріального парку «Біла Церква». На підприємстві виготовлятимуть бетонні з’єднання та композитні конструкції для будівельної галузі.
Про це повідомив заступник голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.
Що відомо про проєкт
Ввезення обладнання триватиме протягом травня. Після завершення монтажу на заводі розпочнуть виробництво. Протягом двох років у розвиток заводу планують інвестувати близько трьох мільйонів євро. На підприємстві створять приблизно 50 робочих місць.
Peikko Group Corporation скористається державними стимулами для учасників індустріальних парків — під час ввезення обладнання компанія отримає звільнення від ПДВ та ввізного мита.
Компанія Peikko Group має виробничі потужності у 12 країнах світу. В Україні вона працює з 2023 року через дочірню компанію «Пейко Україна», яка бере участь у проєктах з відновлення інфраструктури.
Читайте також: У Києві презентували оновлений проєкт Житнього ринку з урахуванням думки містян (ФОТО)
Нагадаємо, що оскароносний актор Шон Пенн зробив татуювання із гербом України (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Кисилевського
Економіка і бізнес
Аби розповісти про неймовірні історії успіху малого та середнього українського бізнесу, який попри війну продовжує динамічно розвиватися. Цей проєкт – частина нашого великого дослідження явища української мрії.
Для більшості українців звичний смак ківі — це часто недостиглий імпорт із супермаркету. Але мало хто знає, що фрукт можна вирощувати й в Україні — без теплиць, отрутохімікатів і навіть без страху перед морозами.
Генріх Стратон — селекціонер, який не просто вивів унікальний сорт українського ківі, а зробив з нього справу життя. Він створює екологічно чисті плоди, розробляє нові сорти й показує, як вирощування цього екзотичного фрукта може стати справжнім фермерським бізнесом.
ШоТам розповідає про понад 30 років селекційних експериментів, виклики війни, довіру українців і мрію про власне ківі на кожному подвір’ї.
Генріх Стратон
власник компанії «Ківі Карпат Стратона»
Єдиний сорт ківі, внесений до Держреєстру сільгоспкультур України
Це було на початку 90-х. Я тільки вступив на перший курс біологічного факультету Ужгородського національного університету — тоді ще державного. Якось на прилавках з’явилося ківі — екзотика на ті часи, його завозили з Угорщини.
Мені стало цікаво, звідки воно родом, як росте, як його вирощують і виводять нові сорти. Трохи покопався в біології цієї рослини й подумав: а чому б не спробувати самому? Мета була амбітна — створити сорт, який не потребує теплиць і може зимувати просто неба.
Я висівав сотні тисяч насінин різних сортів і гібридів, проводив добір, спостерігав, фіксував. І десь у 1998 році таки вдалося вивести сорт з потрібними характеристиками — «Карпат Стратона Валентайн». У 2000-х почав офіційне оформлення, і тепер це єдиний сорт ківі, внесений до Держреєстру сільгоспкультур України — його офіційно дозволено вирощувати на всій території країни. Я — його автор і власник.
Фото надав Генріх Стратон
Спочатку все йшло повільно: культура незвична, люди ставилися з обережністю — мовляв, невже в нас таке взагалі може рости? Саджанці купували неохоче.
Але з часом про мою справу дізналися ЗМІ — почали з’являтися сюжети, публікації, — і це змінило ситуацію. Попит став зростати.
Минуло вже понад 30 років, а я досі в цій справі й зупинятись не збираюся. Роботи вистачає: на підході новий сорт — українське жовтоплідне ківі. Поки що не зареєстрований, але вже вирощується. Його фішка — м’якший смак, менше кислотності, більше цукристості.
Новий сорт українського ківі під робочою назвою Aurum Karpat Stratona. Фото надав Генріх Стратон
В Україні легше виростити ківі, ніж яблука чи черешню
Ківі, які ми звикли бачити на прилавках, насправді ще недозрілі — кислуваті, з твердою м’якоттю. Наші ж повністю стиглі. Але головна їхня перевага — натуральність: ми вирощуємо ківі без жодних отрутохімікатів, бо в наших умовах у цієї культури немає природних шкідників і хвороб. Парадоксально, але факт: в Україні легше виростити ківі, ніж яблука чи черешню, бо не треба постійно боротися з комахами й грибками.
Ще один плюс — ківі швидко дає врожай, уже за 2–3 роки після висадки у відкритий ґрунт. І це довговічна рослина — плоди можна збирати з одного куща десятиліттями, іноді навіть кільком поколінням родини. Воно добре переносить морози — витримує до -30°C.
Засніжені кущі ківі. Фото надав Генріх Стратон
Попит зростав щороку і, за моїми підрахунками, вже немає такого села чи містечка в Україні, куди ми не надсилали хоча б кілька саджанців.
Але, як це часто буває, популярність має і зворотний бік. В інтернеті з’явилася купа фейкових оголошень: продають саджанці нібито моїх сортів з моїми ж фото й відео. Але насправді це не ківі, а дикорослі рослини. Тож треба бути уважним, обираючи, в кого купувати.
На Закарпатті традиційно готують сливовицю, а я зробив ківовицю
Для мене це не просто робота — це справа мого життя. Зараз мене хвилює питання: що фермер, який вирішить вирощувати ківі, може отримати, окрім плодів?
Тому я пробував буквально все, що можна зробити з фруктів, — на Закарпатті традиційно готують сливовицю, а я зробив ківовицю. Також варив джеми, варення, настоянки, наливки, желе, соки — і, знаєте, все це має потенціал.
Фермер, який посадить плантацію, зможе не лише збирати врожай, а й, наприклад, відкрити цех з переробки: готувати джеми, наливки чи перетворювати дрібні плоди на міцні напої.
Продукти з ківі. Фото надав Генріх Стратон
До того ж, кілька років тому я заклав невелику плантацію ківі на гектарі за межами Ужгорода. Це своєрідний мінімакет — зразок, за яким фермери з агрономами можуть побачити все на власні очі: як виглядає плантація, яку систему поливу використовувати, яку агротехніку застосовувати.
Мета проста: відпрацювати всі технології, щоб потім масштабувати їх до промислових обсягів на кілька гектарів і більше.
Я займаюся цим уже кілька років та дуже сподіваюся, що після завершення війни фермери активніше шукатимуть нові напрями для бізнесу, і серед традиційних культур знайдеться місце для українського ківі.
Адже це може бути не лише продукт для власного споживання, а й позиція для експорту. Наші ківі мають перевагу — вони екологічно чисті.
Віктор Пащенко
директор компанії «Ківі Карпат Стратона»
Ми вірили, що рухаємося в напрямку відкритого суспільства та Європи
Я викладав в університеті психологію, і саме тоді познайомився з Генріхом — він був моїм студентом. Спочатку просто спілкувалися, згодом почали товаришувати.
Після викладання я працював у журналістиці, займався політологією та соціологією, потім перейшов на державну службу. Але коли до влади прийшов Янукович, залишатися в системі стало неможливо — я звільнився. Це був 2012 рік.
На той момент у Генріха вже налагоджувався бізнес, і ми вирішили розвивати його разом. У лютому 2014 року оформили справу офіційно — створили ТОВ «Ківі Карпат Стратона». Генріх — селекціонер і відповідає за все, що стосується біології, а на мені адміністративна частина.
Цікаво, що процес реєстрації нового сорту й організаційні справи збіглися з буремними політичними подіями 2014 року. Попри все, тоді панував доволі оптимістичний настрій, — ми вірили, що рухаємося в напрямку відкритого суспільства та Європи.
Продавали саджанці — з’являлися гроші на розвиток
Це повністю самодостатній і самоокупний бізнес — ми не отримували державних субсидій, не брали кредитів і не покладалися на жодну сторонню допомогу. Усе будували на власних ресурсах: продавали саджанці — з’являлися гроші на розвиток.
Починали з малого — з трьох присадибних ділянок. Там поставили теплиці й вирощували саджанці. Це і був стартовий капітал. Перевага в тому, що такий бізнес не вимагає значних вкладень, — не потрібно купувати дорогу техніку чи будувати складні приміщення.
Згодом орендували більшу ділянку — півтора гектара. Облаштували систему зрошення, створили штучне озеро.
Увесь запуск обійшовся приблизно в 3–4 тисячі доларів, хоча зараз уже й не згадаю точну суму. Найбільше довелося витратити на електрифікацію — це була й дорога, і тривала історія. Без електрики не працював би полив, тому це був критично важливий етап.
Врожай українського ківі. Фото надав Генріх Стратон
Ківі не вимагає якогось особливого догляду чи обробки. На початках навіть про добрива не думали: ґрунту вистачало звичайної органіки — кори, листя. Але з часом, після 5–10 років активного плодоношення, земля почала виснажуватись — от тоді й виникла потреба підживлювати ґрунт.
І, як не дивно, непогано довелось витратитися не на добрива чи техніку, а на охорону. Проблема була не в природних шкідниках, а, так би мовити, в «людських». Щоб уберегти саджанці, ми наймали працівників для цілодобового нагляду. Зараз, до речі, ситуація значно покращилася — витрати на охорону вже не такі великі, як були у 2014–2015 роках.
Як розбомблять — то чорт з ними. Але треба жити
Через війну попит на саджанці суттєво скоротився. У 2014 році припинилися замовлення з Криму — а це був один з регіонів, де вони користувалися особливим попитом. Потім зникли клієнти з Донеччини, Луганщини. Вже під час повномасштабного вторгнення поменшало замовлень і з Херсонщини, хоча там якраз починали працювати фермери, які робили ставку на ківі.
Можливості звужуються, обороти зменшуються. Та ми все ж сподіваємось на перспективний ринок у Європі. Там уже почали цікавитися нашими саджанцями, але є перепони: суворі карантинні вимоги, спрямовані на захист рослин. Ми можемо оформити всі потрібні сертифікати та документи, але поки що Україна не входить до списку «надійних» країн — нам ще не дуже довіряють.
Українське ківі. Фото надав Генріх Стратон
А от українці довіряють і вірять. Тільки звільнили територію — з неї вже телефонують. Щойно завершилися бої в Ізюмі — ми отримали звідти замовлення. Після звільнення Херсона знову почали телефонувати. Цього року дзвонили з Запоріжжя, надходять замовлення з Сумщини. Іноді з клієнтами виникає просто тепла людська розмова. Один чоловік сказав: «Я все одно хочу посадити ківі у себе. Як розбомблять, то чорт з ними. Але треба жити». Люди буквально поруч з лінією фронту, і все одно хочуть щось зробити, щось посадити, поліпшити життя навколо себе. Такі історії дають надію. Це дуже сильна мотивація для нас.
Вони змінюють світові індустрії, залучають мільйони в інвестиціях і стають частиною повсякденного життя безлічі людей. Але мало хто знає, що за цими успішними технологічними компаніями стоять українські засновники.
ШоТам пропонує добірку з 10 стартапів, які стали глобальними брендами, але їхнє коріння — в Україні.
Grammarly
Grammarly — це стартап, який став світовим лідером у сфері штучного інтелекту для письма англійською мовою. Заснований у 2009 році трьома киянами — Максимом Литвином, Олексієм Шевченком та Дмитром Лідером — сервіс спочатку був орієнтований на студентів, але згодом став універсальним інструментом для всіх, хто друкує англійською.
Розробка допомагає користувачам писати граматично правильно, чітко та переконливо. Сервіс доступний як розширення для браузерів, додаток для мобільних пристроїв і десктопів, а також взаємодіє з такими платформами як Google Docs, Microsoft Office, Slack та іншими.
Зараз Grammarly має понад 30 мільйонів активних користувачів щодня та понад 30 тисяч команд бізнес-клієнтів. У 2021 році компанія залучила понад 200 мільйонів доларів інвестицій, що підвищило її оцінку до 13 мільярдів доларів. Після початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році Grammarly припинила діяльність у росії та білорусі, а також пожертвувала 5 мільйонів доларів на гуманітарні потреби України. Компанія також продовжує підтримувати українських журналістів, надаючи їм безкоштовний доступ до своїх продуктів.
WhatsApp — цодин з найвідоміших месенджерів у світі, створений українцем Яном Кумом. Народився у Фастові на Київщині, а в 1992 році Кум переїхав до США разом з матір’ю та бабусею. У 2009 році після придбання iPhone разом з Браяном Ектоном заснував WhatsApp.
Застосунок змінив спосіб спілкування мільярдів людей по всьому світу, надаючи можливість обміну повідомленнями, фотографіями, відео та здійснення дзвінків без додаткових витрат. Це особливо важливо для країн, де традиційні засоби зв’язку є дорогими або недоступними.
Після початку повномасштабної війни в Україні Ян Кум не залишився осторонь — він пожертвував десятки мільйонів доларів на гуманітарну допомогу українцям, підтримуючи програми евакуації та надання житла для переселенців.
Headway
Headway — це освітній додаток, який перетворив саморозвиток на захопливу гру. Заснований у 2019 році в Києві Антоном Павловським, Headway пропонує користувачам з усього світу 15-хвилинні текстові та аудіо узагальнення нонфікшн-бестселерів, щоденні інсайти та челенджі в ігровому форматі.
Headway швидко здобув популярність — додаток завантажили понад 30 мільйонів разів у більш ніж 140 країнах. У січні 2024 року він став найбільш завантажуваним освітнім застосунком у США в App Store, обігнавши навіть таких гігантів, як Duolingo, Facebook та Netflix.
Команда Headway також приділяє увагу культурному контексту. У 2023 році вони запустили проєкт Essence of Ukraine, який розповідає про українську ідентичність через відгуки на книги істориків, мистецтвознавців та підприємців.
Firefly Aerospace
Firefly Aerospace — американська аерокосмічна компанія зі штаб-квартирою в Сідар-Парку в Техасі, яка розробляє ракети-носії малого та середнього класу для комерційних запусків на орбіту.
Компанію у 2017 році, після придбання активів збанкрутілої Firefly Space Systems, створив український підприємець Максим Поляков. Саме він допоміг Міністерству оборони України в закупівлі супутника компанії ICEYE за гроші, що були зібрані українцями за програмою «Народний байрактар».
Під керівництвом Полякова Firefly Aerospace зосередилась на розробці ракети-носія малого класу Alpha, здатної доставляти понад 1000 кг вантажу на низьку навколоземну орбіту. У 2023 році компанія успішно здійснила запуск місії VICTUS NOX для Космічних сил США, продемонструвавши здатність до швидкого реагування на запити. Firefly також розробила посадковий модуль, який у 2025 році доставив на Місяць наукові прилади. Місія Blue Ghost стала першою повністю успішною м’якою посадкою приватної компанії на Місяць.
Preply
Preply — це стартап, який зробив вивчення мов зручним і доступним для людей у всьому світі. Заснований у 2012 році трьома українцями — Кирилом Бігаєм, Дмитром Волошиним та Сергієм Лук’яновим, — Preply починав як платформа для пошуку репетиторів англійської мови. З часом сервіс розширився і тепер пропонує заняття з понад 50 мов, об’єднуючи десятки тисяч викладачів і мільйони учнів у понад 180 країнах світу.
Додаток використовує машинне навчання для підбору оптимального педагога відповідно до потреб користувача.
У 2023 році компанія анонсувала запуск AI-помічника, який допомагає викладачам створювати індивідуальні заняття та граматичні пояснення, що ще більше підвищує ефективність роботи.
Jooble
Jooble — це компанія, яка допомагає людям у всьому світі знаходити роботу. Заснована у 2006 році Романом Прокоф’євим та Євгеном Собакарьовим, Jooble починалася як студентський стартап. Сьогодні сервіс працює в понад 70 країнах і доступний 25 мовами, щодня допомагаючи мільйонам користувачів шукати вакансії.
Після початку повномасштабної війни в Україні Jooble припинила свою діяльність у росії та білорусі. Компанія також запустила ініціативу Give a Job for UA, яка допомагає українським біженцям знайти роботу за кордоном.
У листопаді 2024 року компанія Jooble офіційно повідомила про факти незаконного використання свого бренду на території росії та білорусі. Зокрема, на доменах «jooble.ru» та «jooble.by» розміщуються вакансії та новини, використовуючи фірмову айдентику Jooble без дозволу компанії. Jooble підкреслив, що не контролює ці домени, а будь-який контент, опублікований на цих сайтах, не має стосунку до компанії.
Читати також: Український сервіс CodeUA номінували на технологічну премію The Webby Awards
Depositphotos
Depositphotos — це стартап, який став одним з найбільших у світі фотобанків. Його заснував у 2009 році підприємець Дмитро Сергєєв, ідея якого була простою — створити платформу, де фотографи й дизайнери з усього світу можуть продавати свої зображення, а бізнеси — легко знаходити якісний візуальний контент. За кілька років Depositphotos перетворився на глобальний майданчик з понад 200 мільйонами зображень, відео та музичних файлів.
Сервіс працює в понад 190 країнах і підтримує 20 мов, завдяки чому став незамінним інструментом для дизайнерів, маркетологів, видавництв і рекламних агенцій у всьому світі. Головний офіс компанії протягом довгого часу був у Києві, де сформувалася сильна команда розробників і контент-фахівців. Після придбання компанією VistaPrint, головний офіс Depositphotos знаходиться в Нью-Йорку, США.
У 2021 році Depositphotos придбала міжнародна компанія VistaPrint за $85 мільйонів. Ця угода стала не лише підтвердженням успіху українського продукту на глобальному ринку, а й важливим сигналом для інвесторів щодо потенціалу креативних бізнесів з України.
Petcube
Petcube — це застосунок, який допомагає власникам домашніх тварин залишатися на зв’язку зі своїми улюбленцями, навіть коли вони далеко від дому. Заснований у 2012 році в Києві Ярославом Ажнюком, Олександром Нескіним та Андрієм Кленом, Petcube створює розумні камери, які дозволяють спостерігати за тваринами, розмовляти з ними, гратися за допомогою лазера або пригощати ласощами — усе це через смартфон.
Ідея виникла, коли один із засновників Олександр Нескін намагався знайти спосіб розважити свого собаку Роккі, який нудьгував удома під час його відсутності. Чоловік створив прототип пристрою з камерою та лазерною указкою, що дозволяло йому гратися з песиком дистанційно. Цей прототип став основою для першого продукту.Компанія також активно займається благодійністю, співпрацюючи з притулками для тварин і беручи участь в ініціативах на підтримку України. Наприклад, Petcube приєдналася до проєкту UNITED24, спрямовуючи частину прибутку на відновлення України.
Respeecher
Respeecher — це стартап, який розробляє технології синтезу мовлення, що дозволяють відтворювати голоси людей за допомогою штучного інтелекту. Заснований у 2018 році в Києві Олександром Сердюком, Дмитром Бєлєвцовим та Грантом Рібером, Respeecher став відомий завдяки співпраці з голлівудськими студіями, зокрема Lucasfilm, для відтворення голосів персонажів «Зоряних війн».
У 2021 році Respeecher отримав премію Emmy в категорії «Видатні інтерактивні медіа: документальний фільм» за участь у проєкті In Event of Moon Disaster. У цьому документальному фільмі було використано технологію Respeecher для відтворення голосу президента Річарда Ніксона, який виголошує промову, підготовлену на випадок невдалого завершення місії Apollo 11. Цей проєкт продемонстрував потенціал технологій штучного інтелекту у створенні реалістичних аудіо- та відеоінтерпретацій історичних подій.
Respeecher активно працює над етичним використанням своєї технології, отримуючи дозвіл від родичів або самих осіб, голоси яких будуть відтворювати. Компанія також бере участь у соціальних проєктах, спрямованих на підтримку української культури й мови. Крім того, у 2023 році Respeecher розпочав проєкт з популяризації кримськотатарської мови — команда збирає аудіозаписи носіїв мови, щоб навчити нейромережу розпізнавати кримськотатарську.
Фото: сайт Respeecher
Esper Bionics
Esper Bionics — це українсько-американський стартап, який створює інноваційні біонічні протези рук, що допомагають людям, які втратили кінцівки, повернутися до активного життя. Заснована у 2019 році Дмитром Газдою, Анною Белеванцевою та Ігорем Ільченком, компанія розробила Esper Hand — «розумну» руку, яка реагує на м’язові сигнали користувача й адаптується до його потреб завдяки штучному інтелекту.
Після початку повномасштабної війни в Україні Esper Bionics зосередила зусилля на допомозі українським військовим, які втратили кінцівки. У межах ініціативи Esper for Ukraine компанія безкоштовно надає біонічні протези захисникам, допомагаючи їм повернутися до активного життя. У 2022 році журнал Time включив Esper Hand до списку найкращих винаходів року, відзначаючи його інноваційність і значний вплив на життя людей.
Читати також: Ці роботи можуть розмінувати Україну за 10 років. Як українські розробники створили «ЗМІЙ»
