Звичайно, мовиться не про мітологію чи про отруйні властивості рослини (а хотілося б). Ідеться про мову, а саме про діялекти, що не дозволили московитам викорінити українську з одеських терен.
То ж при чому все-таки кропива? Справа в тім, що в одеситів є власна назва для цієї жалкої рослини – «бджолиця». І є ще чимало цікавих, забарвлених одеським колоритом слів: «горгоші» – плечі, трохи зневажений «лапсердак» – незграбний піджак, «пшонка» – кукурудза, «синенькі» – баклажани, «тараконити» – базікати, «хвирса» – завірюха, «цибати» – стрибати, «цигея» – жвава дитина, «чумацький дощ» – дрібний дощ, «вилітитися» – легенько одягнутись абощо. Ця лексика самобутня й оригінальна, вона відповідає фонетичним і морфологічним нормам української мови. Себто це ще один доказ, що Одещина живе українською. Живе тихо, адже все нав’язана московська мова була (і, на жаль, досі є) гучнішою.
Ви можете поставити цілком логічне питання: чому ж російська заглушила рідну мову одеситів? А відповідь достатньо проста і журлива: українськість мала в собі потенціял зруйнувати російську імперію, тому імперія знищувала будь-який прояв національної самобутности. московія діяла тотально і пожадливо, асимілюючи українців, призначаючи на керівні посади московитів разом з їхньою культурою. Тому аби отримати посаду, українці мусили переходити на московську і зменшити вжиток «малоросійської», забороненої більше 100 разів мови. Та поки українську витіснили з науки, літератури, урбаністичного розвитку, вона тихо переливалася добрим (инколи й не дуже) словом з-поміж народу, особливо в селах, куди не досягла «залізна рука города». І так села, насичені бджолицями, водянками (глечик для води), запридухами (горілка), гунками (плащ), хрустиками (вергун), вакарами (пастух), чапкуванням (сапанням) стали фортецею української мови.
Як і в найміцнішій фортеці є свої діри, так і сільське населення не змогло втримати нашу мову в її первісному вигляді без московсього втручання. Нав’язаний «язик» вчепився реп’яхом у нашу мову, утворюючи суржик: відмінюючи українські слова за правилами російської, будуючи словосполучення всупереч українським історично-природним моделям, вживаючи слова в нехарактерній граматичній формі тощо. Суржик – це недуга мови, такий собі хворий зуб, на який не звертаємо уваги, аж доки не стане зовсім боляче й нестерпно. А коли біль (читати: суржик) буде перекривати всі радощі життя (мовні норми), тоді вже не так легко буде лікувати (мову). Щоби завчасно запобігти хворобі, треба знати симптоми:
Можна ще довго продовжувати цей список, але не псуймо собі настрій і перейдімо ліпше до вирішення проблеми.
Насамперед пам’ятаймо, що, вживаючи суржик, ми не шануємо ні мови, ні себе. Адже чиста мова – це ознака любови до себе та свого оточення. Ваше досконале мовлення формуватиме у вашій свідомості довершені думки, потім дії і зрештою життя. Удосконалюйте свій мовний смак, читаючи українську літературу та дивлячись фільми в якісному перекладі. Старайтеся практикувати літературну мову в кожній сфері життя: у побуті, на роботі, у соцмережах. Звичайно, миттєво позбутися від суржику неможливо, але головне вірити в себе, і результат буде вартий ваших зусиль.
А поєднувати красиву українську мову із особливими діялектами вашого регіону – це давати потужну відсіч ворогу, який атакує нас не лише зовні, а й зсередини. Дослухаймося до поради активіста Романа Ратушного, який загинув, захищаючи Україну: «Випалюйте в собі всю російську субкультуру… Інакше це все випалить вас». Отож, випалюйте, обпікайте і жаліть бджолицею все нав’язане москвою і турбуйтеся про чистоту свого мовлення та мислення.
Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.