Суспільство
«Перший день у школі ми тренувались бігати в укриття». Як Іванівська громада на Чернігівщині відбудовується після російського терору та повертає жителів додому
Росіяни так і не дізнались, де місцева влада – односельці щоразу вигадували нову версію і не викрили сільську голову Іванівки на Чернігівщині. 39 людей вбито і десятки жителів загинули через жахливі умови. Половина домогосподарств пошкоджені, зруйнована соціальна інфраструктура, заміновані поля та багато людей виїхали після пережитої окупації – це те, з чим зіткнулася громада.
Нині Іванівка оживає: понад 30 донорів підписали меморандуми для відбудови житла, оновлено шкільне сховище і фактично весь минулий навчальний рік відбувся офлайн. Про незламність та досвід повернення до життя після окупації – у матеріалі ШоТам.
Олена Швидка
голова Іванівської громади у Чернігівській області.
Ніхто і ніщо не залишились такими, як були до окупації
Ми з сімʼєю якимсь дивом пережили окупацію. Спочатку були у своєму будинку, поки його не зруйнували. Потім перейшли до сусідів. А коли рашисти нас вигнали з дому (бо для них це була підходяща локація для розміщення техніки), наша родина розділилась: брат з сімʼєю пішли жити у школу, а ми вирішили йти далі. Це зробили з безпекових питань, адже окупанти у всіх постійно запитувати: «Где ваша власть?».
Аби мене захистити, багато місцевих людей казали, що влади тут немає, що вона поїхала чи то в іншу область, чи то взагалі з України. Боляче уявляти, що б з нами було, якби не переховування.
Лише вбитих людей в громаді 39. Навіть одна насильницька смерть – це велика трагедія. А така кількість для нашої малої громади – це дуже і дуже боляче. На превеликий жаль, цими жертвами не обмежується горе нашої громади. Багато людей померли, бо не мали можливості ні на лікування, ні на евакуацію. Зокрема, у підвалі Ягіднянської школи – від нестатку їжі, води, ліків і кисню… Чи можна їх назвати вбитими, якщо у них не стріляли? Та якби не прийшли рашисти, ці люди були б живі.
Коли окупанти покинули нашу територію у кінці березня, наступного ранку я зібрала людей в приміщенні школи в Іванівці. Тоді ми ухвалили рішення створити гуманітарний штаб. Це потім ми його так назвали, а в той момент ми просто зібрали людей. Визначили старшого, розібрали обовʼязки і поділили село на локації. Найперше і найправильніше рішення тоді – це зробити перепис населення. Наші люди пройшлись по кожному будинку в селі, аби перевірити, хто залишився і кому чим можна допомогти. За такою ж схемою як в Іванівці, ми створювали такі гуманітарні штаби та перепис населення у всіх селах громади, що надалі звільнялись.
Окрім страшних людських жертв, ми зіткнулись зі значними руйнуваннями наших сіл. У нашій громаді серед 4 тисяч домогосподарств половина (а саме 2015) було пошкоджено, з них 226 – знищені вщент.
В Іванівці 2015 домогосподарств з 4000 було пошкоджено. Фото: ШоТам.
Також зазнали руйнувань комунальна власність – жодна будівля не залишилась такою, якою була до війни. Громада повністю втратила три ФАПи, три будинки культури. Були пошкоджені всі інші комунальні будинки – адміністративні, будівлі шкіл, садочків та інші.
Немає людей – немає громади
1 квітня я була у Куликівці (ред. – сусідня громада, яка стала евакуаційним хабом Чернігівщини). Там зловила мобільний звʼязок, тож набирала всіх, хто був у моїй телефонній книзі. Чесно, я не знала, що мені просити у той момент, а просто розповідала те, що з нами трапилось.
Вже протягом тижня ми відчули зворотний звʼязок. Першими приїхали волонтери з продуктами, гігієною та ліками. Були і такі, хто приїжджав автобусами і вивозили жителів громади. Адже люди втратили дім та загалом після всього пережитого не вірили, що тут можна залишатись. Спостерігаючи, як люди покидають громаду, єдине про що я думала – як потім повернути їх назад. Зараз це залишається найбільшим викликом і найголовнішим пріоритетом громади – повернути людей додому. Немає людей – немає громади. Але щоб повернути людей, треба відбудувати житло.
Ті телефонні обдзвони наче сарафанне радіо рознесли інформацію про нашу біду. Ми не відмовлятись від жодної допомоги й приймали все: будівельні матеріали, робочу силу, техніку чи програмне забезпечення. Використовували все, не було нічого, що лежало без діла. І це дало результат – близько 800 з 2015 постраждалих будинків вже відремонтовано.
Допомогло те, що у квітні 2022 ми розпочали з обстеження та фотофіксації руйнувань на власні телефони. З цього зробили власний реєстр зруйнованого та пошкодженого майна, доступ якого надали всім донорським організаціям, які до нас заходили. Ми вдячні всім за їхню допомогу та небайдужість, називаючи всіх боюсь забути якусь організацію. Адже лише меморандумів про співпрацю з громадою укладено понад 30. Тут працювали NewWay, Acted, БФ «Рокада», «Людина в біді», МОМ, Червоний Хрест, «Медейер», Repair Together і ще багато інших допомагали й допомагають нам відбудовувати житловий фонд громади.
У кожної організації були свої критерії. Хтось обирав багатодітні сімʼї, хтось – осіб з інвалідністю, одні були спроможні робити невеликі ремонти, інші – брались за великі проєкти чи будівництво. Однак руйнування настільки значні, що і після майже півтора року від звільнення, багато будинків залишаються не відремонтованими, тому є над чим працювати далі.
Із соціальних закладів найпершою ми відремонтували і відновили роботу амбулаторії. Адже медичні послуги – це критично важлива сфера для жителів. Далі перейшли до відновлення шкіл, адже дуже хотілось з вересня запустити навчальний процес і ми це зробили! Завдяки донорам, волонтерам, батькам і небайдужим мешканцям громади наші дітки навчаються за шкільними партами офлайн.
Із соціальних закладів найпершою відремонтували амбулаторію. Фото: ШоТам.
І звісно про роботу. Оскільки наша громада сільськогосподарська, потрібне було розмінування полів. Така праця досі триває, адже через нестачу ресурсів і загалом кропіткий процес повне розмінування займе не один місяць, а то й рік. Та наші незламні підприємці змогли відновити роботу: засіяли хоч і не 100% земель, але цього року збирають врожай.
Очевидно, 2022 рік наші бюджетні витрати переважали над доходами. Протягом усього часу від деокупації ми пишемо різні проєкти, подаємось на усілякі гранти та залучаємо всі можливі кошти. І я з гордістю можу сказати, що на цей час у громаді вже є три локальні громадські організації, які реалізують суспільно корисні грантові проєкти. Тож в цьому році ми поки маємо перевиконання плану і тримаємось цього ж курсу.
Ігор Черевко
директор Іванівського ліцею.
У 200 кв.м. сховища спали до 200 осіб
Під час окупації Іванівки я знаходився у сусідній громаді у селищі Олишівка. Але зі слів колективу вчителів та техперсоналу, в різні періоди в укритті Іванівської школи знаходилось від 80 до 200 осіб. Тоді це було суто технічне приміщення без комунікацій. За кілька тижнів до окупації ми хотіли в декількох класах застелити підлогу. Але ці деревʼяні плити знадобились для іншого. Поверх плит люди облаштовували спальні місця з підручних матеріалів: хтось з дому приносив ковдри та матраци, хтось збивав з дерева ще ліжко, аби хоч трошки відділитись від холодного бетону.
Тут і ночували, і харчувались в приміщенні їдальні, і приймали душ та загалом облаштували побут, наскільки це було можливо. А це було не так легко, адже у школі не було ні світла, ні води. І якщо останню якось добували у криницях, то з підігрівом було важче. Аби приготувати їсти та навіть помитись, воду гріли на вогнищах, попередньо залишаючи її у більш теплих приміщеннях школи.
Харчувались тим, що було. Звісно, у людей були якісь закрутки та запаси круп, борошна і всього різного. Безпосереднього у їдальні школи пекли для всіх хліб та готували страви. У періоди затишшя від обстрілів, люди ходили додому, аби не тільки перевірити обстановку, а й принести ще якісь залишки своїх запасів для громади.
Близько 50 дітей знаходились у шкільному укритті. Аби відволіктись від жахливої реальності, використовували все шкільне приладдя, мʼякі іграшки з молодших класів та звісно літературу.
Три-чотири-пʼять разів на тиждень у школу приходили рашистські патрулі. Забирали мобільні телефони, перевіряли наявність нових людей – шукали на тілах татуювання, які на їхню думку відносили б їх до якихось збройних формувань.
Майже весь навчальний рік діти знаходились у школі
30 березня російські війська вийшли з Іванівки і вже 10 квітня я дістався до ліцею. Що може бути після окупації? Розбиті вікна та паркани, уламки, ящики з боєприпасів та кацапське сміття. Була зруйнована шкільна їдальня від прильоту снаряда: впала стіна, вибито вікна, потрощено меблі та техніка.
Ми розпочали з того, що могли – прибирання. Та вже скоро до нас приїхали міжнародні організації з допомогою і пріоритетом стало саме облаштування шкільного сховища.
Наразі ми маємо сучасне укриття школи, відновлене за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), а підрядною організацією була ТОВ «Моноліт-Київ». Тепер тут є все: сучасна вентиляційна система, замінені всі двері та проводка, зроблені вбиральні, вирівняно підлогу, стіни та загалом проведенні ремонтно-дизайнерські роботи. Виправлені навіть такі здавалося б дрібниці як східці у сховище, які раніше чомусь були під нахилом, та збільшені вхідні двері, які теж за незрозумілих причин були висотою всього 160 см.
Ще одна проблема: наша їдальня була розбита, тож ми цілий рік не могли надавати гаряче харчування дітям. Завдяки фінським донорам, вже зараз біля школи будується модульна їдальня, яка з вересня цього року має запрацювати.
Модульна їдальня запрацює вже з вересня цього року. Фото: ШоТам.
Та школа працює вже давно: хоча 1 вересня 2022 року умови в укритті ще не дозволяли нам відкритися, ми розпочали навчання у дистанційному форматі. Однак вже 17 вересня прийняли наших дітей у школі. Звичайно, це супроводжувалось переживанням батьків та вчителів, адже повітряні тривоги продовжувались. Перший день ми тренувались класами по дзвінках бігати в укриття. Хоча система трьох дзвінків виявилась не зовсім потрібною, адже у всіх є мобільні телефони зі сповіщеннями про повітряну тривогу. У самому укритті є розмітка, де має знаходитись кожен клас. Ми провели інструктаж, як діяти і що робити під час тривоги у сховищі. Тиждень за тижнем діти звикли, зник страх.
Цілий навчальний рік ми перебували переважно у приміщенні школи. Лише на деякі дати за рекомендаціями Міносвіти переводили уроки в онлайн, як от на річницю повномасштабного вторгнення. Були й інші перепони офлайн-навчанню, але вже з більш приємним приводом. Наприклад, благодійна організація у січні приїхала перекривати дах. Тому близько тижня діти також знаходились вдома.
В Іванівці готові до нового навчального року. Фото: ШоТам.
Зараз ми майже готові до нового навчального року: завершуємо незначні доопрацювання та фарбуємо коридори. Усі класи та вчителі в очікуванні зустрічі з нашими учнями та ученицями.
Суспільство
Міжнародний Благодійний фонд «Карітас України» оголосив аукціон зустрічей «Прихистки добра», щоб зібрати 2 мільйони гривень на шість прихистків для переселенців старшого віку. В аукціоні розігрують зустріч з письменниками, підприємцями та музикантами.
Про це повідомила пресслужба фонду.
Мета збору
У шести прихистках мережі Карітас — в Бориславі, Івано-Франківську, Коломиї, Тернополі, Чорткові та Одесі — зараз мешкають 154 людини старшого віку. Через скорочення міжнародного фінансування «Карітас України» просять про допомогу, аби ці люди й надалі могли отримувати безпечне житло, медичну допомогу, харчування, гігієнічні засоби, психосоціальні послуги та догляд.
Читайте також: Фестиваль добра: 700 дитячих мрій чекають на здійснення
Мешканці шістьох прихистків — це переважно вимушені переселенці старшого віку, одна з найуразливіших категорій населення під час війни. Більшість з них самотні, з інвалідністю або хронічними захворюваннями. Раніше ці бабусі й дідусі мешкали у Лимані і в Курахово, на сході і на півдні, але через постійні загрози з боку рф евакуювалися.
З ким можна зустрітися
Для участі у зборі треба зробити доброчинну ставку. Так можна виграти зустріч з лідерами думок за кавою, на прогулянці чи онлайн Розіграш проводять на інстаграм-сторінці аукціону. Аукціон триватиме до 29 травня до 23:00. Переможцем стає той, чия ставка підіймається найвище Початок — 2 тисячі гривень, один крок — 200 грн.
В аукціоні вже беруть участь: Оксана Забужко, Ірена Карпа, Артем Бородатюк, Костянтин Розенштраус-Макаров, Антоніо Лукіч, Тетяна Трощинська, Євгенія Клепа, Антон Птушкін, Лілія Пустовіт, Євгенія Кузнєцова, Роман Бахарєв, Олександра Матвійчук, Марина Саприкіна, Елизавета Фещенко, Володимир Луцик, Тарас Панасенко, Саша Ганапольська, Софія Андрухович.
Також на збір можна зробити довільну пожертву
Нагадуємо, що в Києві з’явиться новий безбар’єрний маршрут: деталі.
Фото: фейсбук-сторінки «Карітас Україна» та проєкту «Прихистки добра»
Суспільство
Двоє ветеранів ГУР з ампутаціями зійшли на Гімалаї. Іван Тарн та Олександр Дашко з позивними «Артан» і «Кракен» привертали увагу, аби зібрати 3 мільйони гривень на боротьбу з фантомними болями у проєкті Limitless.
Про це повідомили в ГУР Міноборони України.
«Життя після ампутації є!»
Двоє ветеранів спецпідрозділів ГУР МО України Іван Тарн та Олександр Дашко, які мають ампутації, піднімалися на Гімалаї для благодійного проєкту Limitless. Бійців у горах супроводжували професійні альпіністи Тетяна Яловчак і Тарас Поздній.
Розвідники піднялися на висоту 5280 метрів, тобто до базового табору «Еверест». Олександр Дашко, який має велику ампутацію ноги, поділився, що його знайомі до останнього не вірили у реальність такого задуму: «Мені казали, мовляв, туди люди навіть з двома ногами не піднімаються, а в тебе й так ноги нема, ти ще більше своє здоров’я угробиш — не лізь. Тож мені було важко, але це сходження мають побачити інші хлопці з ампутаціями. Вони повинні побачити, що життя після ампутації є!»
Читайте також: Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро
Місія проєкту
Під час сходження прагнули привернути увагу до проблем бійців, які мають ампутації, та зібрати 3 мільйони гривень на боротьбу з фантомними болями.
«Фантомний біль ― це коли в тебе нема кінцівки, але так болить, ніби вона в тебе є. Вона може боліти, може свербіти — і мозку треба якось прийняти. Деякі хлопці мучаться з цим роками», ― розповіли ветерани ГУР.
Нагадуємо, що в Криму активісти вшанували жертв геноциду кримськотатарського народу (ФОТО).
Фото: ГУР Міноборони України
У Чернівцях проведуть вісімнадцятий благодійний фестиваль «Буковинська мрія». Для дітей, які переживать складні періоди життя, підготують подарунки. До ініціативи можуть долучитися всі охочі, ставши для маленьких мрійників чарівниками.
Про це редакції повідомили в БФ «Місто Добра».
Мрії, які можуть стати реальністю
Захід готують для дітей, які вже зіштовхнулися з жорстокістю і серйозними проблемами дорослих. На свято завітають вихованці «Міста Добра» та пацієнти медичного центру «Дім метеликів». Серед них є діти з важкими, часто невиліковними діагнозами. Організатори хочуть подарувати свято й тим, хто через війну втратив батьків, дім — це підопічні проєкту «Наші діти», який фонд втілює спільно з Datagroup. Також на захід запрошують дітей, які живуть в родинах, де щодня борються з бідністю та відчаєм.
Читайте також: Три роки не бачив тата: 15-річного хлопця повернули в Україну з ТОТ
«Мрії цих дітей — реальні, щирі й дуже земні. Вони не просять зірку з неба. Вони пишуть листи з мріями про нове взуття, рожеві сукні, мультяшні” ляльки, цікаві книжки, перші в їхньому житті велосипеди, фарби для малювання, Лего або планшет, бо в їхньому світі це – щось велике і недосяжне», — розповідають у фонді.
Організатори пропонують відчути себе чарівниками та здійснити мрію когось із дітей. Таких людей у «Місті Добра» називають добродіями. Долучитися може кожен охочий. Для цього потрібно прочитати листи та надіслати подарунок. Крім того, «мрію» можна вручити й особисто. Усього у фонді потребують 700 пакунків з подарунками.
Деталі можна дізнатись за поштою: [email protected].
Мрії дітей щодня публікує засновниця фестивалю Марта Левченко на своїй фейсбук-сторінці.
Про фестиваль
«Буковинська мрія» — найбільший благодійний фестиваль Східної Європи, на якому вже понад 10 років втілюють дитячі мрії.
Вихованці дитячих притулків, малюки з інвалідністю та діти з бідних сімей пишуть листи-мрії, а дорослі можуть стати добрими чарівниками та допомогти реалізувати ці листи в життя.
За час існування фестивалю-табору більше 10000 мрій дітей стали реальністю. За словами організаторів, учасники перших фестивалів вже виросли і самі стали благодійниками.
Нагадуємо, що Артем Пивоваров подарував перуку з власного волосся пацієнтці Охматдиту (ФОТО).
Фото: БФ «Місто Добра»
