Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Усе моє життя – це швейна справа». Як «Покровчанка» з Донеччини переїхала до Львова та одягає воїнів ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Вікторія Карпова з Покровська все життя займається швейною справою. Захоплення, яке передалося від бабусі, поступово перетворилося на спосіб заробітку, а згодом – на власну справу.

Напередодні повномасштабного вторгнення Вікторія в ролі керівниці-технологині допомагала із запуском нового швейного виробництва у Слав’янську. Зранку 24 лютого вона, як завжди, їхала на роботу. Однак вже за сорок хвилин в салоні почалася паніка: країну почали обстрілювати.

Після цього Вікторія переїхала до мами, а згодом – на Львівщину. Тут майстриня об’єдналася з релокованими підприємцями та розпочали шити одяг для воїнів ЗСУ. А ще поступово відновлює власний бізнес. До речі, під тим самим брендом, що й на Донеччині, – «Покровчанка».

Швейна справа – це все моє життя

Я все життя займалась швейною справою. Почала ще 1992 року, щойно закінчила школу. Звісно, усвідомлення, що це дійсно моє, прийшло не одразу. Однак з часом я переконалася, що шиття – це справді те, що мені подобається, і те, що я можу робити найкраще. Часом я навіть не знаю, звідки розуміюсь на тих чи інших речах, але все виходить. 

Моя бабця також шила, але якогось цілеспрямованого навчання чи підготовки до професії у мене не було. Так, у дитинстві я часто була з бабусею й слідкувала, як вона щось шила для своїх подружок. Однак в сім’ї ніхто й не припускав, що я пов’яжу з цією справою все життя.

швачки

Фабрика – це була робота, а шити на замовлення – хобі

Протягом десяти років я працювала на швейній фабриці: починала з простої швачки, потім закінчила технікум з легкої промисловості. Після цього, вже в 2000-х роках, працювала технологинею. Однак це були часи, коли виробництво занепадало, а тому й платили нам вкрай мало. 

Паралельно до мене зверталися люди з різними замовленнями: хтось шукав діловий костюм, хтось – шкільну форму чи щось ексклюзивне. Я не відмовляла і бралася за замовлення. Завдяки цьому у мене поступово зʼявилася власна база клієнтів.

У 2002 році я наважилася на звільнення з фабрики, стала на облік у центр зайнятості. Там пройшла курс з написання бізнес-планів та, отримавши одноразову виплату, відкрила власну справу. На ці кошти я придбала перші розкрійні ножиці та тканину, а швейна машинка, на щастя, у мене вже була – мамина. Памʼятаю, як заплатила перший податок – 50 гривень. Це було зовсім нічого, адже замовлення були й працювала багато.

Першу колекцію створила за дизайнами з журналів

Я шила все, але здебільшого це був одяг ділового стилю: брюки, спідниці, жакети. Тоді не було інтернету, тож ми експерементували, як могли. Виписували найкрутіший журнал «Бурда», знаєте такий? Це закордонне видавництво, спочатку він взагалі виходив лише польською мовою. Могли поєднувати моделі з різних номерів: там взяли макет рукава, там – ще щось, і виходило щось своє. У мене досі залишилися малюнки, як передивилась – там ціла унікальна колекція.

Поступово хотілося шити швидше й якісніше. Ще й тканини зʼявлялись нові, а старі машинки не могли з ними працювати. Тож я потребувала нової техніки. Коли зʼявилися перші побутові швейні машинки (а професійних ще навіть у продажі не було), ми з чоловіком взяли кредит. Це був 2004 рік, ми придбали машинку-прямострочку та оверлок. 

жінки з одягом

Підприємництво – це не так просто, це робота 24/7

Доволі довго я все робила самотужки: і дівчат наймала, і їздила ринками Одеси й Харкова в пошуках матеріалів, і вела весь облік. Приблизно рік я пропрацювала в такому форматі вдома, однак роботи не меншало, а лише додавалося. А поза нею були й інші клопоти, домашні справи. Тому я вирішила закрити цю «сімейну лавку».

Тоді одна з моїх клієнток якраз відкривала швейне виробництво. Трохи подумавши, я пішла працювати до неї. Так минуло ще три роки, допоки я не зрозуміла, що хочу робити щось самостійно. Знаєте це відчуття, коли хочеш стрибнути вище, а тобі не дають? Ось саме це я відчула. 

Паралельно я вже вчилась у Київському університетів технологій та дизайну, де готувала свій другий бізнес-план. Саме там я отримала більше знань і, відповідно, сміливості у власній справі. Тож з нового 2009 року я звільнилась, орендувала приміщення на швейній фабриці й почала справжню ФОПівську роботу з індивідуального пошиття. Ательє функціонувало девʼять років, а команда складалася з 12 швачок. Це була колосальна робота!

засновниця бренду «Покровчанка»

Підприємець – це і професіонал у своїй справі, і спеціаліст широкого профілю

Ще у 2010-х роках я проходила курс у центрі зайнятості щодо роботи з інвесторами. Вже тоді нам казали, що у держави є програми підтримки бізнесу, але як на них потрапити – було невідомо. Та по-справжньому доступ до грантів у нас зʼявився після 2014 року, коли почалась війна. Тоді давали багато грантів на купівлю різного обладнання, єдине, чого бракувало, – це знання. Ну купив ти машинку, посадив дівчинку шити, але ж це не все.

Читайте також: «Ми пройшли крізь пекло, тож нам під силу все». Як маріупольці будують мережу молодіжних хабів на заході країни 

Недостатньо просто шити, щоб бути успішним підприємцем. Потрібно розумітись і в бухгалтерії, і в маркетингу, і в юридичних питаннях. Виходить, ти не просто підприємець, а фахівець широкого профілю. А цезавжди час, сили та розуміння.

У 2017 я закрила ательє. Як то кажуть, професійне вигорання або просто набридло. Я перестала сприймати роботу як творчість, натомість постійно займалася вирішенням проблем. Енергії не було зовсім. Тож я знов повернулася на навчання.

Новий етап роботи – дитячі та сімейні колекції одягу

Доволі довго я намагалася зрозуміти, що саме мені подобається. Зупинилася на дитячому одязі, здебільшого шила шкільну форму. Це був наче експериментальний цех, де створювали костюми й сукні. Мені взагалі хотілось одягнути дітей не у форму, а у щось незвичне. У 2019 році ми презентували нову колекцію на Baby Fashion у Києві, її малювала дівчинка, яка вчилась у 10-му класі. Це був дитячий одяг для школи з джинсової тканини. 

А коли скасували обовʼязкову форму, а якісну джинсову тканину я не знайшла, колекція «заснула». Але щось потрібно було шити. Це був 2020 рік, карантин, усі сиділи вдома. І якоїсь миті у нас стали замовляти спортивні костюми. Усе почалося з простих дитячих, але доволі швидко переросло у сімейні. Батьки приходили й казали, що хочуть такі самі костюми, як у їхніх дітей. Так зʼявилася колекція Family Look.

Спортивны костюми від бренду «Покровчанка»

Почала навчати людей швейній справі

У 2020-2021 роках я навчала людей швацькій справі в межах проєкту від німецької організації GIZ. Вони профінансували рік навчання, а ми випустили 40 швачок. Паралельно працювала над запуском швейного підприємства «Покровчанка». 

Ми відшили дві колекції Family Look, які згодом презентували на Fashion Week в Одесі та Києві. Поступово я почала займатися пошуком замовників і запуском магазину на «Розетці». 

Усе йшло добре, однак трапилися непередбачувані обставини: наше приміщення продали. Мені не було, куди діватись, адже виробництво було велике: ми займали 250 квадратних метрів. Був і магазин, і цех, і склади. Підшукати схожу локацію в місті було неможливо: приміщення здавали або без опалення, або під капітальний ремонт, або за великі кошти. Тому своє виробництво я сховала на склад і вирішила відпочити. 

«Покровчанка»  на Kyiv Fashion Week

Нова робота у Словʼянську

Я зупинилась, але не надовго. Якось відкриваю інтернет, а там купа вакансій: технолог-конструктор або керівник швейного підприємства у Київ за 60 тисяч гривень. Ну як можна сидіти вдома?! Продовжила гортати оголошення й побачила, що шукають керівника швейного підрозділу в Словʼянську. 

Надіслала резюме, в якому доволі смішно описала свою спеціальність: технологиня-власниця. Думала, мене не візьмуть, але поїхала на співбесіду і вже наступного дня вийшла на роботу. Відтоді я щодня витрачала на дорогу до Слов’янська та додому п’ять годин.

Я прокидалася о 04:00, о 05:20 сідала на автобус, а вже о 08:40 була на роботі. Назад виїжджала о 17:15, о 20:00 була вдома. Але ця робота мені дуже подобалася. Я встигала купу всього, ще й книги читати!

Тиждень на фабриці, два тижні – у храмі

Два місяці ми працювали на запуском швейної фабрики у Словʼянську, купували нове обладнання, налагоджували всі процеси. Однак виробництво пропрацювало всього тиждень. 

24 лютого я, як зазвичай, сіла на ранковий автобус, а вже за сорок хвилин люди почали виходити з транспорту та повертатися додому. Весь автобус гомонів, що наші міста бомблять. Я не вірила в це до останнього, чекала на якесь оголошення. А коли приїхала до Слов’янська, транспорту додому вже не було. Люди просто кудись поділися, на вулицях було порожньо. Ледве знайшла водія, який за 500 гривень погодився відвезти мене назад.

Читайте також: «Ми запросили понад 500 підприємців». Як Володимир-Волинська громада допомагає українському бізнесу під час війни

Залишатися вдома було небезпечно: наш будинок – перший, якщо їхати з Донецького напрямку. Тому ми зібрали всі речі й поїхали до мами в передмістя. Наступний тиждень ніхто й нічого не розумів, усі чекали, що все ось-ось закінчиться. 

Але містечко невелике, всі одне одного знають. Тож мене попросили пошити розгрузки на бронежилети. Я дістала всі свої машинки, але з’явилася нова проблема: не було місця, де працювати. Пощастило, що неподалік від маминого будинку був храм. Отець Олександр дозволив розмістити в будівлі обладнання. І так я протягом двох тижнів шила «розгрузки». Просто в храмі.

Перевезла обладнання у Львів і продовжила шити для ЗСУ

Пізніше мені зателефонували знайомі і запропонували переїхати, а мою подругу-партнерку набрали представники USAID з пропозицією вивезти обладнання. Наступні три дні ми заповнювали документи, складали все необхідне, а потім трьома мікроавтобусами вивезли все до Львова.

Знайомі знайшли для мене вільні приміщення під оренду. За кілька днів ми встановили все обладнання й почала шукати людей. Але пощастило й тут: мене познайомили з дічатами з Харківщини. Щоправда, вони ніколи не шили на таких сучасних машинках, а тому перші два тижні ми просто навчалися. 

швейний цех

Знайомі нам порадили об’єднатися зі схожими бізнесами. Скажімо, я вмію шити, але не вмію продавати. Тож мене познайомили з родиною з Краматорська, у якої був власний магазин, та дівчиною з Добропілля, яка займалася текстилем.

Відновлюємо бізнес і продовжуємо шити для військових

Коли я їхала до Львова, то розуміла, що їду працювати. Тому всі свої мрії й бажання розвивати бренд, створювати нові колекції – все це відклала в далеку шухляду. Бо першочерговим стало бажання відшивати одяг для ЗСУ, адже хлопцям потрібно одягатись. 

Такою ж була умова співпраці – ми могли шити лише для військових. Це було очевидним у перші місяці, але зараз стає менш прийнятним для нас. 

команда бренду «Покровчанка»  шиє одяг для ЗСУ

Минуло три місяці роботи без заробітку, і зараз я розумію, що час рухатись далі й відновлювати бізнес. Це не лише творчість, а й моє життя, мій заробіток. Адже всі громадяни не будуть носити військову форму, а отже, замовлень у нас вистачатиме.

І тепер ми втрьох з Ларисою з Добропілля та Олею з Сєвєродонецька запускаємо власне швейне виробництво. У новій команді я займаюсь нашим виробництвом, Лариса займається магазином, а Оля – пошуком людей, замовлень, документацією. Робота кипить!

70% – військовий одяг, а 30% – своя продукція

Ми відокремились від співпраці з партнерами, щоб почати власну справу. Звісно, потрібен час, аби поставити виробництво на рейки. Утім ми вже уклали договір з одним брендом, який розробляє та шиє одяг для військових, і починаємо співпрацювати на аутсорсі.

У Олі виходять класні брендові сумки, у Лариси – крута вишивка, а в мене з’явилося бажання відшивати дощовики. Хоча з тканиною доволі складно, та хочу на сезон відшити бодай тисячу штук. Тож планів у нас чимало.

одяг від бренду «Покровчанка»

А назву підприємства залишили «Покровчанка». Нам дуже подобається це слово, адже Покрова – це асоціація: жіночність, берегиня, захист, одяг, свято. Взагалі бізнес – це дуже важливо, це масивна допомога для держави. Якщо кожен закотить рукави і не буде чекати, що держава чи хтось інший щось дасть, то ми станемо значно сильнішими. Та й навіть сьогодні держава настільки об’єднана, що в мене немає сумнівів: ми переможемо і все буде добре. Разом ми – сила!

Суспільство

У Рівному переселенець із Краматорська навчає дітей китайської

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Рівному переселенець із Краматорська Тимофій Редько навчає дітей китайської мови.

Історію викладача з Донеччини розповіли на сайті Рівненської облради.

Донедавна Тимофій Редько жив і працював у Краматорську. З початку агресії переїхав і тепер викладає китайську мову у Рівному в ліцеї №2.

Китайську мову викладач вдосконалював, працюючи перекладачем у Пекіні. Нині на факультатив до Тимофія уже записалось понад 90 учнів.

Зазначається, що загалом на Рівненщину з початку війни переїхало майже 47 тисяч внутрішніх переселенців, які знайшли своє місце у Рівному та інших куточках області.

Читайте також«Виконали замовлення для Nike попри обстріли». Створена українцем компанія перетворює пластикове сміття на інноваційний матеріал

Нагадаємо, на Волині переселенець відкрив ятку із шаурмою під синьо-жовтим стягом.

Також ШоТам розповідав, як 93-річний переселенець із Лисичанська став «пігулкою бадьорості» для волинян.

Фото: ror.gov.ua.

Читати далі

Суспільство

Харківський виробник губок і мочалок запустив бізнес «з чистого паперу» на Прикарпатті (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Харківський виробник банних та кухонних господарських товарів «Мейсон Трейд» через війну став бізнес-переселенцем.

Як за три роки вдалося пережити пандемію, війну, світову економічну кризу та вистояти, розповідає ШоТам.

Вони щойно почали завойовувати ринок, а тут ‒ війна. Довелося все починати спочатку вже на іншому кінці країни.

«Мейсон Трейд» ‒ харківський виробник господарських товарів. Вони виготовляють ексклюзивні кухонні губки та банні мочалки. Їхні вироби добре справляються з брудом, а ще вони дуже зносостійкі.

«Як засоби для миття тіла вони мають різні ступені жорсткості, можна підібрати навіть під найвибагливіших споживачів. Вони якісно масажують тіло за рахунок властивостей поліпропіленової нитки», — розповідає директор компанії «Мейсон Трейд».

Реклокація була складною

24 лютого Костянтин разом із родиною виїхав на захід України. А вже в кінці березня зрозумів: треба рятувати й бізнес.

«У нас через дорогу від нашого виробництва, від нашого цеху, був танкоремонтний завод, він і є, і в нас була камера спостереження. Ми протягом березня два рази бачили там пожежу», — каже директор компанії «Мейсон Трейд» Костянтин Савран.

Читайте також«Виконали замовлення для Nike попри обстріли». Створена українцем компанія перетворює пластикове сміття на інноваційний матеріал

Реклокація була тривалою та складною. Але наслідок виявився того вартим.

«З’явилися нові бізнес-партнери і у Франківську, й на заході України, навіть дистриб’ютор, який переїхав сюди зі Слов’янська, теж почав життя наново, почав свій бізнес наново, і ми тут стали добрими партнерами», — Костянтин Савран, директор компанії «Мейсон Трейд» Костянтин Савран.

Тут пишаються, що, попри пережите, стабільно працюють.

«Робота дуже заспокоює: тут усі умови праці є, колектив дружний», — каже Галина Дребот, контролерка та пакувальниця компанії.

«Це допомога моїй родині в такий час скрутний, а по-друге — це хоч якась мізерна, але допомога  нашій країні», — Роман Зайченко, майстер цеху.

«Ми маємо не опускати рук, підтримувати наших хлопців із передової тут, у тилу. Слава Україні!», — Костянтин Савран, директор компанії.

Нагадаємо, на Запоріжжі виноробня влаштовує дегустацію вина Перемоги і підтримує місцевих крафтовиків.

Також ШоТам розповідав, як завод газового обладнання за два тижні запустив нове виробництво на Вінниччині.

Читати далі

Суспільство

На аукціоні у Франківську зібрали понад 3 млн грн для ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

В Івано-Франківську відбувся благодійний аукціон на підтримку українських захисників, під час якого зібрали понад 3 млн грн.

Про це повідомила голова Івано-Франківської обласної держадміністрації Світлану Онищук.

На торги виставили понад 50 унікальних речей.

Лоти аукціону

Розпочали із виробу, виготовленого з глини теракоти. Він зроблений нашими воїнами під час проходження першого заїзду реабілітації. Присвячений пам’яті загиблих побратимів. Його придбали за 27 тис грн.

Поет Богдан Томенчук, котрий днями отримав Шевченківську премію, виставив на аукціон 7 своїх збірок. Їх придбали за 100 тисяч гривень.

Мама загиблого на Майдані Героя, Романа Гурика віддала його срібний значок «Революція Гідності». Його придбали за 37 тис. грн

Прапор України з автографом соліста гурту «Калуш» Олега Псюка, переможця «Євробачення 2022» з піснею «Стефанія», було реалізовано за 95 тис. грн.

За футболку з автографом заслуженого майстра спорту України та володаря титулів «Найсильніша людина України» Василя Вірастюка було виручено 25 тис. грн.

Читайте також: «Виконали замовлення для Nike попри обстріли». Створена українцем компанія перетворює пластикове сміття на інноваційний матеріал

Боксерську рукавичку Олександра Усика з його підписом придбали за 150 тис. грн.

Портрет Степана Бандери художника Федора Майка купили за 100 тисяч гривень.

Найдорожчий лот реалізували за 500 тисяч грн. Це портрет кардинала Любачівського, полотно із сімейної колекції Любові Лаврів – дружини художника Олега Лавріва, який і є автором картини. Цей витвір мистецтва був написаний у 2010 році.

Нагадаємо, у Луцьку волонтер на «кавових лотах» з відомими людьми зібрав 2 млн грн для ЗСУ.

Раніше ми повідомляли, що сценарій фільму «Мої думки тихі» виставили на аукціон для допомоги ЗСУ.

Фото: onyshchuksvitlana.

Читати далі