Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Всі айтівці живуть на Балі? Співзасновник IT-Camp про безкоштовне навчання діток і попит на хороших фахівців

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Ви точно чули про те, що всі айтівці — мільйонери й живуть на Балі. Насправді ж реальність зовсім інша, хоча ця сфера дійсно зараз одна з найбільш високооплачуваних. Однак крутими фахівцями стають одиниці — лише ті, хто постійно вчиться і вдосконалює свої знання, каже співзасновник соціального проєкту «IT-Camp Маріуполь» Ігор Ільвутченко. Два роки тому він з дружиною запустив курси, де навчають у сфері IT. Дітей, батьки яких не можуть заплатити за навчання, вчать безкоштовно. 

Ігор Ільвутченко
Ігор Ільвутченко

співзасновник соціального проєкту «IT-Camp Маріуполь»
Працював у різних сферах, пов’язаних з IT, згодом заснував власну вебстудію

Свій перший комп’ютер зібрав ще підлітком

Зі сферою IT у мене  пов’язане все життя. Свій перший комп’ютер, разом з батьком та братом, я зібрав ще в школі, приблизно в 12 років. Закінчив Приазовський державний технологічний університет у Маріуполі, працював у різноманітних сферах, всі вони були пов’язані з IT. Був інженером-програмістом на заводі, після цього адміністратором, прожект менеджером у міжнародній вебстудії, згодом розробником, заснував свою вебстудію.

Але через війну у 2014 році я пішов з міжнародної вебстудії. Згодом я став одним зі співзасновником освітнього хабу Halabuda. Ми розуміли, що в нашому місті бракує курсів, де безкоштовно навчають сфери IT тих, хто цього потребує. Цей напрям — один із найбільш популярних і високооплачуваних у наш час. Потреба в хороших IT-спеціалістах у нашому місті та в країні загалом доволі значна. Згодом, коли в Маріуполі з’явився IT-кластер, цей попит став значно вищим, адже з’явилося багато компаній у цій сфері. Я як колишній керівник такої компанії розумію, наскільки значний дефіцит гарних фахівців в Україні, адже наших спеціалістів із задоволенням забирають міжнародні компанії. Зараз все переходить в IT, і наша країна — один із лідерів у цьому напрямку.

Вирощуємо майбутніх Стівів Джобсів

Є багато охочих потрапити в IT, але, на жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити. Якісне навчання у цій галузі дуже дороге. Здійснити свою мрію часто не можуть діти й підлітки з вразливих верств населення: переселенці, діти, які постраждали в зоні бойових дій, діти з інвалідністю, сироти, діти з малозабезпечених сімей.

Фото: facebook.com/mariupolit

Я переглядав статистику: 44% випускників інтернатів так і не стають повноцінними членами суспільства, 20% із них мають судимість, 14% займаються проституцією, 10% протягом двох років після випуску здійснюють самогубство. І тільки 10% дітей повністю інтегруються в суспільство. Але ж серед них дуже багато талановитих дітей, яким просто пощастило трохи менше, ніж іншим. Ми вирішили їм допомогти.

Вважаємо, що кожен має право на якісне навчання, і ми працюємо для того, щоб це реалізовувати й підвищувати конкурентоспроможність наших підлітків у галузі IT. Я сам батько, і чудово розумію, як важливо для дитини мати гарну освіту. Але, дійсно, не всі діти мають можливість навчатися. Стів Джобс також був прийомною дитиною, в родині якого бракувало коштів. То чому серед моїх учнів не може бути нового Стіва Джобса?

Всі айтівці працюють на Балі й заробляють мільйони?

У 2019 році ми разом з дружиною заснували свої курси для дітей, підлітків і дорослих «IT-Camp Маріуполь». Викладаємо різноманітні напрямки. Зокрема, ми вчимо дизайну і веброзробці, 3D-моделюванню, комп’ютерній грамотності тощо. Одразу ж знали, що матимемо і соціальну складову. Для цього ми вивчилися в від від школи усвідомленого підприємництва (School of ME) при підтримці Kinderhilfswerk ChildFund Deutsc. Це навчання допомогло нам зрозуміти, як саме має працювати соціальний проєкт. Й от ми вже два роки успішно ним займаємося.

У 2020 році ми за свій кошт навчили 14 підлітків. Це були різноманітні курси, більшість з яких була пов’язана з графічним дизайном. Учнями стали підлітки дуже різних категорій: сироти, діти з неповних сімей, діти з інвалідністю. Мотив у них насправді доволі різноманітний. По-перше, IT у їхньому розумінні — це круто. Діти вважають, що якщо стануть айтівцями, то будуть сидіти з ноутбуком десь на Балі під пальмою, відпочивати, пити коктейль і заробляти мільйони. Насправді це не зовсім так. Хоча вони дійсно зможуть працювати віддалено, сидячи вдома за комп’ютером, і вже починати заробляти якісь гроші, хоч спершу і невеличкі. Багато у кого є бажання дізнатися щось нове або ж просто почати заробляти, тому що в родині дуже мало коштів.

Навчання «з під палиці» або потай від батьків

Спочатку ми брали на навчання всіх дітей, які бажали навчатися, тому що охочих було не так вже й багато. Тепер, коли попит значний, ми проводимо співбесіди, щоб зрозуміти, кому це дійсно потрібно. Бувало таке, що підлітків до нас приводили батьки, і вони ходили, як кажуть, з під палиці. Ми це одразу бачимо, коли діти сидять, нічого не роблять, не запитують, у них не горять очі. Вони просто сидять у смартфонах і пропускають усе повз вуха. Хоча у цьому, мабуть, і наша задача як і викладачів — зробити так, щоб навіть їх зацікавити курсами IT-Camp.

Фото: facebook.com/mariupolit

Але є інші приклади. У нас вчилася дівчинка, яку батьки привели до нас на курси для загального розвитку. Після навчання вона продовжила займатися самостійно, без дозволу батьків. Хоча вони казали їй, що є інші, «нормальні» професії. Мовляв, йди там заробляй, дизайн — це несерйозно. Але вона все одно приходила, слухала наші лекції, консультується з нами. Попри все вона хоче займатися цим у майбутньому, бо їй цікаво. Багато дітей приходять на заняття, занотовують чи не кожне слово і як губки поглинають всю нову інформацію. Для них курси IT-Camp — це важливий етап в житті, на який вони покладають серйозні надії.

Платно навчаємо IT-сфери всіх охочих

Без співбесіди ми беремо на навчання всіх охочих на платну основу. Тобто, це ті ж курси, однак для людей, які можуть собі дозволити оплатити курси IT-Camp. Вартість залежить від напрямку, але в середньому це приблизно від 1000 до 1500 гривень на місяць. Тривалість навчання також залежить від курсу. Найкоротший — півтора чи два місяці, а найдовший — до пів року. Кожен напрям має свою програму, і ми не бачимо сенсу розтягувати її на довго. Ми даємо інформацію дуже інтенсивно, і максимально швидко учні можуть починати використовувати її для роботи. Це, певно, наша відмінність від курсів, які пропонують конкуренти.

Під час занять на IT-Camp ми не розділяємо учнів, які платили за навчання і які потрапили на соціальний проєкт, на різні групи. Тобто, у нас всі діти навчаються разом, вони так можуть краще соціалізуватися, знайомитися тощо. Ми набираємо невеличкі групи — максимум по 10 людей, а доволі часто це й менш як 6-7. Заняття тривають двічі на тиждень по 1-2 години з невеличкою перервою. У нас авторські програми курсів — їх повністю розробляють наші викладачі. Всі вони й самі працюють в IT, тому добре знають, що саме є має попит і є актуальним. Викладачі постійно змінюють програму, аналізуючи потреби на ринку.

Під час занять на курсах IT-Camp кожен студент сидить за своїм комп’ютером. Викладач або розповідає теорію, або демонструє через проєктор практичну частку. У другому випадку студенти намагаються повторити все за викладачем. Час від часу є самостійні практичні заняття. Але це все приблизно, тому що у кожного вчителя трохи свій підхід, тому навчальний процес може частково відрізнятися.

Вивчали айтівців з бабусі та її онука

Нашому наймолодшому учневі було 8 років, найстаршій учениці — приблизно 80. І, що цікаво, бабуся навчалася в одній групі зі своїм 16-річним онуком. Обоє хотіли отримати знання в галузі ІТ. Зараз ми фокусуємося на студентах віком від 14 років і вище. У процесі навчання вони роблять домашні роботи, які можуть використовувати у портфоліо. Також вони виконують екзаменаційну роботу й, у випадку успішного захисту, отримують сертифікат про закінчення курсів.

Читайте також: За партою в 50+. Як Університет третього віку вчить пенсіонерів цифровій грамотності

Ми намагаємося рекомендувати наших кращих студентів різним IT- компаніям, коли ті до нас звертаються. Хоча, звичайно, всіх працевлаштувати ми не можемо. Професія айтівця корисна тим, що людина не прив’язується географічно до роботодавця. Можна знайти роботу як в Україні, так і за її межами. Але ми все ж намагаємося вплинути на те, щоб дійсно хороші спеціалісти залишалися працювати в українських компаніях.

Не можна стати крутим айтівцем, знаючи базис

Серед наших викладачів переважно ті, хто прийшли як волонтери, але все одно ми вирішили виплачувати їм зарплату. Більшість — наші знайомі, які працюють у цій галузі. Один наш викладач — колишній АТОвець, коли прийшов, сказав: «Я знаю вашу місію, вона класна. Я теж хочу з вами працювати». Багато хто каже, що оплата для них не в пріоритеті — вони хочуть навчати дітей, тому що бачать у цьому своє покликання. Звичайно, багато хто приходив і казав, скільки хоче, щоб ми йому платили. Але чомусь так сталося, що або наші умови їм не підходили, або в нас було різне бачення того, що ми робимо і навіщо. У нас з такими людьми стосунки чомусь не складаються. А з тими, хто має з нами спільні цінності, ми співпрацюємо вже не один рік.

Багато хто з наших учнів після закінчення курсів починають працювати у сфері IT: хтось дизайнером, хтось у 3D-дизайні, залежно від того, який саме курс закінчували. Комусь вдається одразу, хтось продовжує практикуватися. Є підлітки, які виходять від нас і кажуть: «Все, я ввійшов у цей напрямок». Але є й певна частина людей, які схоплювали якість базові знання й одразу вважали себе крутими фахівцями. Вони то починають десь працювати, але з дуже низькою зарплатою, та й то роботодавці за них не тримаються. Це, мабуть, основна проблема цієї сфери — багато хто залишається на початковому рівні, розчаровуються в роботі й обирає іншу сферу. Натомість варто постійно практикуватися, вивчати щось нове, проходити курси й тренінги з суміжних напрямків. Тільки так можна стати не універсальним, а висококваліфікованим фахівцем, на якого полюватимуть всі IT-гіганти.

Підтримай ШоТам

Суспільство

Врятувати стародавню традицію. Як бренд Vereta перетворює ганчір’я на стильні килими та наповнює життям село на Вінниччині

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Приїхати до незнайомого села та почати відновлювати місцеві традиції. Це історія бренду, завдяки якому тонни текстилю замість сміттєзвалища опиняються в руках турботливих майстринь зі Стіни й перетворюються на стильні й сучасні вироби. Сьогодні команда Vereta мріє відкрити в селі центр ткацтва, аби не лише зберегти стародавню традицію, а й розповісти про неї всій країні. 

Юрій Степанець

засновник бренду Vereta, громадський діяч, екоактивіст, голова громадської організації «Наше Поділля»

Ніколи б не повірив, що так затримаюсь в громадському секторі

Я прийшов у громадську діяльність доволі давно, десь 16 років тому. Усе почалося, коли ми з друзями ще в університетські часи заснували громадську організацію. Як це завжди буває, у нас було багато енергії та бажання робити щось корисне для молоді. Якби хтось сказав, що я займатимусь цим через стільки років, я б, напевно, дуже сильно розсміявся. Але склалося саме так.

Приблизно 10 років тому ми вперше почали займатися питаннями екології. Тоді моя сестра працювала вчителькою у сільській школі й запропонувала нам провести суботник. А я не дуже люблю суботники, бо щоразу це розумні й хороші люди, які прибирають за не дуже розумними й поганими. Тому ми вирішили зробити щось інше. Так виникла ідея налагодити процес сортування. Тоді це не було так модно і популярно, мало хто розумів, що це й що з ним взагалі можна робити. Але ми ризикнули, і у нас вийшло.

Ця ідея працює й донині: в школі налагоджена система сортування, діти також сортують побутові відходи вдома. Раз на певний період часу вони збирають це все разом, продають компанії, що займається переробкою, та отримують кошти. І саме діти з батьками вирішують, на що ці гроші витрачати. Як правило, це щось на кшталт тенісних столів, футбольного спорядження тощо. І це не так про екологію, як про вміння управляти спільним. Діти вчаться, розуміють, що завдяки праці можна отримати щось власне. Не вчительське чи шкільне, а своє. 

засновник бренду Vereta  Юрій Степанець
Юрій Степанець, засновник бренду Vereta.

З часом ми почали залучати до сортування нові й нові школи. А пізніше одна з колег по громадські організації вступила до Донецького національного університету у Вінниці й почала шукати, чим корисним можна зайнятися. Ми вирішили створити станцію глибокого сортування просто в навчальному закладі: аби студенти також долучалися до сортування. Теоретично ідея була хорошою, та в реальності вийшло дещо навпаки. 

Для студентів це виявилося не надто цікаво, натомість ця станція стала своєрідним екологічним центром усієї Вінниці. Люди привозили відсортоване сміття з різних куточків міста, добиралися громадським транспортом, велосипедами, самокатами. Загалом на базі університету ми встановили понад 30 контейнерів. Для людей було навіть просто цікаво пройти цей квест: що і куди покласти.

Зараз ця станція вже не працює, оскільки Донецький університет не має власного приміщення. Але у нас були школярі-волонтери, які заснували власну сортувальну станцію Shuttle на території приватної школи «Аіст». І це також фантастично. Мені здається, вони зробили все навіть краще, ніж студенти. І все успішно працює донині.

Спочатку в селі на нас дивилися насторожливо

Паралельно з цим у 2016 році ми, як громадська організація, придбали будинок в селі Стіна, що на Вінниччині. Ані родичів, ані знайомих у нас там не було, тому тривалий час ми були «лівими» для місцевих мешканців. Люди ставилися до нас насторожливо, обходили стороною, не розуміли, хто ми такі й що тут робимо. Протягом перших двох років ми працювали над тим, аби люди почали сприймати нас як своїх.

Ми почали знайомитися, вивчати місцевий побут, зрозуміли, що в Стіні дуже добре збережені традиції. І якоїсь миті частинки пазлу склалися. З одного боку, є дуже багато текстилю, з яким потрібно щось робити, а з іншого — місцеві мешканці, у яких немає роботи. Спочатку планували працювати із вживаним одягом, який приносять на станцію. Адже туди приходять хороші люди, які відповідально ставляться до сортування відходів, завжди приносять чисті й сухі речі. А отже, їх можна переробити. Однак з часом виявилося, що цих речей замало, з ними складно працювати, а люди — не завжди хороші.

Vereta історія бренду

Прагнемо зберегти стародавню традицію

Водночас ми зрозуміли, що нового текстилю, який залишається після виробництва одягу чи інших речей, — надзвичайно багато. І, як правило, його просто викидають. Через те, що в нашій країні система поводження з побутовими відходами поки що налагоджена дуже погано, приблизно 90% залишків текстилю просто захоронюють. На жаль, більшість із нього — це не натуральні, а змішані чи синтетичні тканини. І це тисячами тонн прямує на сміттєзвалища. 

Vereta стала одним із інструментів боротьби з цією проблемою. Я не думаю, що ми її повністю вирішили, але бодай трохи наблизилися до цього. Насправді наш бренд — це дещо більше, ніж переробка текстилю. Крім вирішення екологічних проблем, ми також намагаємося допомогти літнім людям зі Стіни і водночас — зберегти традицію ткацтва, якій понад п’ять тисяч років. 

«Завдяки» розвитку промисловості та масовому виробництву більшість майстринь, які вміли ткати на верстатах, або вже не вміють, або просто не можуть фізично. А для молоді це здається чимось нудним і нецікавим. Зрештою, неприбутковим. Тому ми вирішили в такий спосіб зацікавити молодь, показати, що це модно, цікаво, екологічно й сучасно. 

Що відомо про бренд Vereta

Наші майстрині консервативні, але дуже сміливі

Відшукати в селі майстринь, які б погодилися взяти участь у проєкті, виявилося доволі непросто. Місцеві мешканці дуже сором’язливі. Перша зустріч відбулася завдяки моїй знайомій, яка поділилася номером. Я зателефонував майстрині — і вона погодилася все обговорити. Напевно, під час зустрічі я вмовляв її впродовж цілої години. Через місяць ми побачилися вдруге, вона показала, що вийшло створити за цей час. І відтоді все почалося. Нещодавно ця майстриня написала, що минуло рівно два роки, відколи вона розрізала першу тканину й знову сіла за верстат. 

Через пів року ми вмовили приєднатися ще одну жінку, згодом долучилися третя майстриня. Проблема в тому, що місцеві мешканці дуже консервативні, вони часто недооцінюють власні вміння. Та водночас вони дуже сміливі. Якщо переконати їх, що це важливо й потрібно, вони погоджуються. Сьогодні над виробами для Vereta працюють чотири майстрині та дві учениці. А вся продукція створюються на традиційних верстатах.

Майстрині бренду Vereta
Майстрині, які створюють продукцію Vereta.

Найгірші місяці — коли потрібно збирати картоплю

На етапі планування у мене була чітка картинка: у нає є будинок в Стіні, ми облаштуємо його під виробництво, і люди там разом працюватимуть. Але місцеві мешканці мають іншу думку. У них корови, свині, купа курей, город. Сказали, що працювати готові, але вдома. Ну, вдома — так вдома.

Так само і з кількістю виробів. Якщо це серпень, коли людям потрібно збирати картоплю, — це найгірший місяць за продуктивністю. А, скажімо, січень міг би теоретично бути хорошим місяцем, адже немає ані картоплі, ані всіляких робіт на городі. Утім тут багато свят, а в неділю та святкові дні майстрині не працюють. Тому ми навчилися підлаштовуватися . Загалом за місяць одна людина створює до 30 килимів. Здебільшого — 20. Наразі цього достатньо, аби задовольнити весь попит.

Із кожною майстринею ми обов’язково обговорюємо дизайн та розмір виробів. Тут важливо розуміти, що все залежить від ширини, яка встановлюється на верстаті. Вже потім ми переходимо до довжини та кольорів. Сьогодні у наших клієнтів вже є улюблені дизайни, тому експериментуємо не так часто. Але якщо все ж наважуємось на щось нове, то ділимо творчість 60 на 40. У більшості випадків жінки самотужки вигадують дизайн, але періодично я трохи підказую, розповідаю, як варто поєднати кольори та в якому стилі зробити ту чи іншу річ. 

бренд Vereta та його історія

Соціальна складова поки що переважає

Vereta — це соціальний бізнес, але поки що ця соціальна складова переважає над бізнесовою. Для мене, як засновника, ця справа поки що неприбуткова. Практично щомісяця доводиться вкладати нові кошти. Та сподіваюсь, що цьогоріч ми нарешті вийдемо на прибуток.

Однак це дуже важливо — вирішувати певні соціальні проблеми саме через бізнесову складову. Достатньо пригадати наш досвід із сортуванням у школах: коли цей механізм побудований на коштах, він самопідтримується. Ми починали років з 10 тому, я вже не маю жодних контактів, а воно досі працює. За цей час змінилося ціле покоління дітей, а вони все одно продовжують сортувати та заробляти на цьому. Хочеться, аби з цим проєктом також усе вийшло. Аби можна було розширюватися, залучати нових людей і переробляти ще більше тканини.

український бренд Vereta

Співпрацюємо з екосвідомими брендами

Першим брендом, з яким ми почали працювати, стала вінницька «Володарка». І це було доволі багато текстилю, майже три тонни. Згодом бренди почали самостійно знаходити нас. Допомогло «сарафанне радіо» та звернення через місцеві ЗМІ. Сьогодні серед наших партнерів як навеликі виробництва (Adelin_ua та LEROY), так і більш відомі (PAPAYA та TTSWTRS). Вони надсилають текстиль поштою, а ми забираємо та переробляємо.

Варто сказати, що всі ці бренди справді екосвідомі. Я завжди прошу не віддавати нам все, а лише такі частини тканини, що мають у довжину бодай 50 сантиметрів. Звісно, це не завжди спрацьовує, але наші партнери все одно проводять невеличке сортування. І з того, що ми отримуємо на пошті, приблизно 95% вдається повністю переробити.

українські майстрині

Хочемо, аби ткацтво збереглося не тільки в музеях

 У цього села є дуже сумна історія, яка також пов’язана з рукоділлям. Можливо, ви чули про Борщівську вишивку, коли вишивають лише чорними нитками. У Стіні була аналогічна традиція із власною, специфічною технікою. Вишивати чорними нитками місцеві жінки почали після того, як в одній із битв загинуло багато місцевих мешканців. Утім сьогодні немає жодної живої майстрині, яка знайома з цією технікою. Тобто немає нікого, хто міг би передати цю традицію іншим.

Через це важливо, аби цього не повторилося з іншими ремеслами. Звісно, завжди бодай хтось вмітиме ткати й зможе в музеї показати, як це робиться. Але воно перестане бути живим, залишатиметься хіба що в музеї. І якщо ми захочемо придбати килимок — у нас буде лише ІКЕА чи магазини з китайськими виробами.

Саме тому ми намагаємося переосмислити ткацтво, наші традиції, зробити їх більш сучасними та близькими для людей. І ми створюємо не лише килимки. Так, вони кльові, але у нас є й чохли для ноутбуків, шопери, рюкзаки, косметички та декоративні подушки. Нам хочеться, аби якомога більше людей познайомилися з цією традицією.

Мріємо про центр ткацтва у Стіні

Ми відчуваємо, що необхідно вдосконалюватися, зростати та пробувати себе в чомусь більш складному. Тому сьогодні ми мріємо відкрити в Стіні центр ткацтва та залучити до роботи ще більше майстринь, а отже — створювати ще більше продукції.

На відкриття збору на «Спільнокошті» нас надихнула минулорічна поїздка до Вижниці. Ми вирішили влаштувати обмін досвідом для наших майстринь і відвезли їх до колежанок з Гуцульщини, які також займаються ткацтвом. У них дещо складніші технології, більш професійні, що дозволяє створювати безліч цікавих речей зі значно складнішими узорами. 

Після повернення ми зрозуміли, що потрібно якось вдосконалюватися, зростати, пробувати себе в чомусь новому. А водночас — допомогти селу. Адже якщо в одному з будинків поставити декілька верстатів та облаштувати місця для відпочинку — можна запрошувати туристів, інших майстринь, влаштовувати майстер-класи, популяризувати традиції, розвивати зелений туризм. 

Майстрині, які створюють продукцію Vereta.

В Україні справді бракує локальних продуктів: аби людина могла кудись приїхати, спробувати зробити щось власноруч, навчити чомусь, відпочити, познайомитися з культурою та повернутися додому. Як правило, у нас переважає відпочинковий туризм. А тут з’являється справжній шанс для цілого села.

Та й місцеві мешканці вже до цього готові. Вони знають про нашу ідею й підтримують її. Інколи мені здається, що більшість наших підписників у соціальних мережах — це саме мешканці Стіни. Вони дуже пишаються, що їхнє село знають, що про нього говорять. Для них це справді важливо. 

Придбати продукцію Vereta можна на сайті бренду або через сторінки у Facebook та Instagram. Також продукція доступна у шоурумах «Ясна річ» (Львів), «ШоШо» (Вінниця) та «Всі свої». 

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Київщині волонтери створили реабілітаційний центр для ветеранів і просять підтримати (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Це унікальний реабілітаційний центр для ветеранів на межі зникнення. Тут бійці заново вчаться ходити, говорити і їсти.

«Я зараз ходжу! Ви бачили?», – Павло Кокошко, ветеран АТО.

«А я приїхав сюди на ходунках отаких! Я приїхав на ходунках…».

Такі тренажери в Україні є лише тут.

Next Step – це шанс для наших ветеранів стати на ноги вдома, а не шукати кошти на лікування за кордоном. Але Центр не має спонсорів в Україні. Усі кошти на утримання Центру збирає його команда.

Читайте також: БратуБрат: як ветеран із Житомирщини піклується про побратимів (ВІДЕО)

Next Step розпочали збір на спільнокошті. Робота Центру на 4 місяці – це 1 млн грн. Місяць реабілітації одного ветерана коштує 25 000 грн.

Українці та українські компанії масово долучаються до збору. За перших півгодини зібрали 50 000 грн.

Але до мільйона ще далеко!

Давайте і ми допоможемо тим, хто ризикнув усім заради нас!

Нагадаємо, ветеран АТО після важкого поранення ремонтує вантажівку і доводить: можливо все.

Як ми повідомляли раніше, на Житомирщині розробили турмаршрути на квадроциклах для ветеранів

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Десантники відпрацювали безпарашутну висадку з гелікоптера (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Львівські десантники відпрацювали безпарашутну висадку з гелікоптера.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ.

Зазначається, що військові відпрацювали десантування із гелікоптера Мі-8 за допомогою комплекту знімного бортового обладнання «Канат-1».

Спуски проводились зі штатною зброєю й екіпіровкою штатними підрозділами, які потім виконували поставлені перед ними завдання з тактичної підготовки.

Наголошується, що безпарашутне десантування із використанням комплекту знімного бортового обладнання «Канат-1» — невід‘ємна частина бойового вишколу підрозділів Десантно-штурмових військ. Такий спосіб десантування можна застосовувати на болотистій місцевості, де гелікоптеру важко здійснити посадкове десантування.

Читайте такожДень Соборності: перевір себе та дізнайся більше про цю дату в історії України (ТЕСТ)

Також це може бути урбанізована місцевість, де забудова не дозволяє посадити вертоліт, так само і ліс — машина зависає, випускає троси, за допомогою яких здійснюється десантування.

Читайте такожЯк наші Сили спецоперацій тренуються на міжнародних маневрах Combined Resolve 16 (ВІДЕО)

Частина бійців вже мають досвід безпарашутного десантування, проте більшість робить це вперше, але діяли чітко, злагоджено та професійно.

Нагадаємо, на Хмельниччині авіація провела «командирські» польоти.

Як ми повідомляли раніше, українські військові авіатори тренувалися літати у складних погодних умовах. 

Фото: facebook.com/80brigade.

Підтримай ШоТам

Читати далі