Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Всі айтівці живуть на Балі? Співзасновник IT-Camp про безкоштовне навчання діток і попит на хороших фахівців

Опубліковано

Ви точно чули про те, що всі айтівці — мільйонери й живуть на Балі. Насправді ж реальність зовсім інша, хоча ця сфера дійсно зараз одна з найбільш високооплачуваних. Однак крутими фахівцями стають одиниці — лише ті, хто постійно вчиться і вдосконалює свої знання, каже співзасновник соціального проєкту «IT-Camp Маріуполь» Ігор Ільвутченко. Два роки тому він з дружиною запустив курси, де навчають у сфері IT. Дітей, батьки яких не можуть заплатити за навчання, вчать безкоштовно. 

Ігор Ільвутченко
Ігор Ільвутченко

співзасновник соціального проєкту «IT-Camp Маріуполь»
Працював у різних сферах, пов’язаних з IT, згодом заснував власну вебстудію

Свій перший комп’ютер зібрав ще підлітком

Зі сферою IT у мене  пов’язане все життя. Свій перший комп’ютер, разом з батьком та братом, я зібрав ще в школі, приблизно в 12 років. Закінчив Приазовський державний технологічний університет у Маріуполі, працював у різноманітних сферах, всі вони були пов’язані з IT. Був інженером-програмістом на заводі, після цього адміністратором, прожект менеджером у міжнародній вебстудії, згодом розробником, заснував свою вебстудію.

Але через війну у 2014 році я пішов з міжнародної вебстудії. Згодом я став одним зі співзасновником освітнього хабу Halabuda. Ми розуміли, що в нашому місті бракує курсів, де безкоштовно навчають сфери IT тих, хто цього потребує. Цей напрям — один із найбільш популярних і високооплачуваних у наш час. Потреба в хороших IT-спеціалістах у нашому місті та в країні загалом доволі значна. Згодом, коли в Маріуполі з’явився IT-кластер, цей попит став значно вищим, адже з’явилося багато компаній у цій сфері. Я як колишній керівник такої компанії розумію, наскільки значний дефіцит гарних фахівців в Україні, адже наших спеціалістів із задоволенням забирають міжнародні компанії. Зараз все переходить в IT, і наша країна — один із лідерів у цьому напрямку.

Вирощуємо майбутніх Стівів Джобсів

Є багато охочих потрапити в IT, але, на жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити. Якісне навчання у цій галузі дуже дороге. Здійснити свою мрію часто не можуть діти й підлітки з вразливих верств населення: переселенці, діти, які постраждали в зоні бойових дій, діти з інвалідністю, сироти, діти з малозабезпечених сімей.

Фото: facebook.com/mariupolit

Я переглядав статистику: 44% випускників інтернатів так і не стають повноцінними членами суспільства, 20% із них мають судимість, 14% займаються проституцією, 10% протягом двох років після випуску здійснюють самогубство. І тільки 10% дітей повністю інтегруються в суспільство. Але ж серед них дуже багато талановитих дітей, яким просто пощастило трохи менше, ніж іншим. Ми вирішили їм допомогти.

Вважаємо, що кожен має право на якісне навчання, і ми працюємо для того, щоб це реалізовувати й підвищувати конкурентоспроможність наших підлітків у галузі IT. Я сам батько, і чудово розумію, як важливо для дитини мати гарну освіту. Але, дійсно, не всі діти мають можливість навчатися. Стів Джобс також був прийомною дитиною, в родині якого бракувало коштів. То чому серед моїх учнів не може бути нового Стіва Джобса?

Всі айтівці працюють на Балі й заробляють мільйони?

У 2019 році ми разом з дружиною заснували свої курси для дітей, підлітків і дорослих «IT-Camp Маріуполь». Викладаємо різноманітні напрямки. Зокрема, ми вчимо дизайну і веброзробці, 3D-моделюванню, комп’ютерній грамотності тощо. Одразу ж знали, що матимемо і соціальну складову. Для цього ми вивчилися в від від школи усвідомленого підприємництва (School of ME) при підтримці Kinderhilfswerk ChildFund Deutsc. Це навчання допомогло нам зрозуміти, як саме має працювати соціальний проєкт. Й от ми вже два роки успішно ним займаємося.

У 2020 році ми за свій кошт навчили 14 підлітків. Це були різноманітні курси, більшість з яких була пов’язана з графічним дизайном. Учнями стали підлітки дуже різних категорій: сироти, діти з неповних сімей, діти з інвалідністю. Мотив у них насправді доволі різноманітний. По-перше, IT у їхньому розумінні — це круто. Діти вважають, що якщо стануть айтівцями, то будуть сидіти з ноутбуком десь на Балі під пальмою, відпочивати, пити коктейль і заробляти мільйони. Насправді це не зовсім так. Хоча вони дійсно зможуть працювати віддалено, сидячи вдома за комп’ютером, і вже починати заробляти якісь гроші, хоч спершу і невеличкі. Багато у кого є бажання дізнатися щось нове або ж просто почати заробляти, тому що в родині дуже мало коштів.

Навчання «з під палиці» або потай від батьків

Спочатку ми брали на навчання всіх дітей, які бажали навчатися, тому що охочих було не так вже й багато. Тепер, коли попит значний, ми проводимо співбесіди, щоб зрозуміти, кому це дійсно потрібно. Бувало таке, що підлітків до нас приводили батьки, і вони ходили, як кажуть, з під палиці. Ми це одразу бачимо, коли діти сидять, нічого не роблять, не запитують, у них не горять очі. Вони просто сидять у смартфонах і пропускають усе повз вуха. Хоча у цьому, мабуть, і наша задача як і викладачів — зробити так, щоб навіть їх зацікавити курсами IT-Camp.

Фото: facebook.com/mariupolit

Але є інші приклади. У нас вчилася дівчинка, яку батьки привели до нас на курси для загального розвитку. Після навчання вона продовжила займатися самостійно, без дозволу батьків. Хоча вони казали їй, що є інші, «нормальні» професії. Мовляв, йди там заробляй, дизайн — це несерйозно. Але вона все одно приходила, слухала наші лекції, консультується з нами. Попри все вона хоче займатися цим у майбутньому, бо їй цікаво. Багато дітей приходять на заняття, занотовують чи не кожне слово і як губки поглинають всю нову інформацію. Для них курси IT-Camp — це важливий етап в житті, на який вони покладають серйозні надії.

Платно навчаємо IT-сфери всіх охочих

Без співбесіди ми беремо на навчання всіх охочих на платну основу. Тобто, це ті ж курси, однак для людей, які можуть собі дозволити оплатити курси IT-Camp. Вартість залежить від напрямку, але в середньому це приблизно від 1000 до 1500 гривень на місяць. Тривалість навчання також залежить від курсу. Найкоротший — півтора чи два місяці, а найдовший — до пів року. Кожен напрям має свою програму, і ми не бачимо сенсу розтягувати її на довго. Ми даємо інформацію дуже інтенсивно, і максимально швидко учні можуть починати використовувати її для роботи. Це, певно, наша відмінність від курсів, які пропонують конкуренти.

Під час занять на IT-Camp ми не розділяємо учнів, які платили за навчання і які потрапили на соціальний проєкт, на різні групи. Тобто, у нас всі діти навчаються разом, вони так можуть краще соціалізуватися, знайомитися тощо. Ми набираємо невеличкі групи — максимум по 10 людей, а доволі часто це й менш як 6-7. Заняття тривають двічі на тиждень по 1-2 години з невеличкою перервою. У нас авторські програми курсів — їх повністю розробляють наші викладачі. Всі вони й самі працюють в IT, тому добре знають, що саме є має попит і є актуальним. Викладачі постійно змінюють програму, аналізуючи потреби на ринку.

Під час занять на курсах IT-Camp кожен студент сидить за своїм комп’ютером. Викладач або розповідає теорію, або демонструє через проєктор практичну частку. У другому випадку студенти намагаються повторити все за викладачем. Час від часу є самостійні практичні заняття. Але це все приблизно, тому що у кожного вчителя трохи свій підхід, тому навчальний процес може частково відрізнятися.

Вивчали айтівців з бабусі та її онука

Нашому наймолодшому учневі було 8 років, найстаршій учениці — приблизно 80. І, що цікаво, бабуся навчалася в одній групі зі своїм 16-річним онуком. Обоє хотіли отримати знання в галузі ІТ. Зараз ми фокусуємося на студентах віком від 14 років і вище. У процесі навчання вони роблять домашні роботи, які можуть використовувати у портфоліо. Також вони виконують екзаменаційну роботу й, у випадку успішного захисту, отримують сертифікат про закінчення курсів.

Читайте також: За партою в 50+. Як Університет третього віку вчить пенсіонерів цифровій грамотності

Ми намагаємося рекомендувати наших кращих студентів різним IT- компаніям, коли ті до нас звертаються. Хоча, звичайно, всіх працевлаштувати ми не можемо. Професія айтівця корисна тим, що людина не прив’язується географічно до роботодавця. Можна знайти роботу як в Україні, так і за її межами. Але ми все ж намагаємося вплинути на те, щоб дійсно хороші спеціалісти залишалися працювати в українських компаніях.

Не можна стати крутим айтівцем, знаючи базис

Серед наших викладачів переважно ті, хто прийшли як волонтери, але все одно ми вирішили виплачувати їм зарплату. Більшість — наші знайомі, які працюють у цій галузі. Один наш викладач — колишній АТОвець, коли прийшов, сказав: «Я знаю вашу місію, вона класна. Я теж хочу з вами працювати». Багато хто каже, що оплата для них не в пріоритеті — вони хочуть навчати дітей, тому що бачать у цьому своє покликання. Звичайно, багато хто приходив і казав, скільки хоче, щоб ми йому платили. Але чомусь так сталося, що або наші умови їм не підходили, або в нас було різне бачення того, що ми робимо і навіщо. У нас з такими людьми стосунки чомусь не складаються. А з тими, хто має з нами спільні цінності, ми співпрацюємо вже не один рік.

Багато хто з наших учнів після закінчення курсів починають працювати у сфері IT: хтось дизайнером, хтось у 3D-дизайні, залежно від того, який саме курс закінчували. Комусь вдається одразу, хтось продовжує практикуватися. Є підлітки, які виходять від нас і кажуть: «Все, я ввійшов у цей напрямок». Але є й певна частина людей, які схоплювали якість базові знання й одразу вважали себе крутими фахівцями. Вони то починають десь працювати, але з дуже низькою зарплатою, та й то роботодавці за них не тримаються. Це, мабуть, основна проблема цієї сфери — багато хто залишається на початковому рівні, розчаровуються в роботі й обирає іншу сферу. Натомість варто постійно практикуватися, вивчати щось нове, проходити курси й тренінги з суміжних напрямків. Тільки так можна стати не універсальним, а висококваліфікованим фахівцем, на якого полюватимуть всі IT-гіганти.

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі