Суспільство
Врятувати, але не ризикувати — як вберегти волонтера? Історія тренерки, яка «лікує» розмовами
Ця історія про жінку, яка не злякалася оточення російських військ. Ба більше вона перетворила свій дім на волонтерський склад. А коли під час окупації Сумщини не вистачало медикаментів, вона буквально їх «добувала». Як риси менеджера допомогають закрити потреби суспільства?
Як волонтерам рятувати і при цьому самому не постраждати? Чому важливо говорити про емоційне вигорання? Та чому не варто казати «тримайся»? Якою має бути ваша безпека в умовах війни – команді ШоТам розповіла Оксана Мальченко, волонтерка та тренерка з особистої та психологічної безпеки.
Оксана Мальченко
Волонтерка, тренерка Української Волонтерської Служби, голова ГО “Простір рівних можливостей”
Я перепробувала різні види волонтерства
Волонтерство стало частиною мого життя задовго до російського вторгнення. Я очолюю громадську організацію, яка активно проводила події до Дня міста, організовувала благодійні акції, тренінги з проєктного менеджменту та дитячі табори.
У 2014 році, коли розпочалася російська агресія, моя організація займалася підтримкою внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Ми надавали їм консультації, збирали необхідні речі, допомагали з працевлаштуванням, житлом, а також влаштувати дітей в навчальні заклади у місті Суми. Крім того, ми проводили заходи з інтеграції цих людей на новому місці проживання. Ця діяльність тривала до повномасштабної війни.
Найбільші моя гордість – це дитячий табір, який ми організовували з 2017 року. Щорічно ми проводили три зміни. Половина нашого персоналу були волонтерами, зокрема і я. Ми розробили освітню програму, яка включала в себе теми з прав людини, міжкультурний діалог, ненасильницьку комунікацію та демократію.
Спочатку фінансування отримували від донарів, які покривали витрати на проживання, харчування та проїзд дітей. В 19-му році ми вийшли на продаж путівок, через брак коштів. На жаль, табір стояв на кордоні з росією, в селі Миропілля.
Оточення окупантів мене не злякало
24 лютого я була у місті Суми. Для себе вирішила не виїжджати. Але й сидіти вдома і нічого не робити – це не про мене. Тож почала телефонувати всім активним громадянам міста. Та кожен з них вже мав свою місію: хтось стояв на блокпості, хтось прямував на передову, а хтось організовував обіди для військових. Мене відразу запросили доєднатися до фонду “Суми” і очолити медичний напрямок.
Моя задача була їздити по аптеках, викуповувати ліки та розвозити їх по блокпостах, які не давали зайти ворогу в Суми. Місяць в оточені я буквально «літала» по місту і забезпечувала військових медичними препаратами, засобами гігієни. Найважче було дістати ліки, адже розпочався аптечний колапс: великі черги та відсутність медикаментів. Тоді вирішили напряму співпрацювати із завідувачами аптек і діставати ліки ящиками для лікарень.
Попит на ліки постійно зростав
Коли Суми були в оточені, у нас з’явилася можливість проскочити через контрольні пункти окупантів. Це були стежки, відомі лише місцевим мешканцям. Якщо комусь з наших знайомих вдавалося виїхати, згодом вони нам допомагали. Особисто я зв’язувалася з ними по телефону та передавала, які саме медикаменти нам необхідні. Вони закуповували їх маленькими партіями і передавали нам в Суми.
Ми дуже потребували ліків для нормалізації тиску та антибіотики. Стало зрозуміло, що донатами перекрити всі потреби в медикаментах нереально. Тому запропонували людям, класти трохи грошей у спеціальну банку в обмін на необхідні медичні засоби. Так ми могли робити оберти в закупівлі.
Мій дім став волонтерським складом
Згодом, у березні, коли розпочали діяти «зелені коридори», нам вдалося більше медикаментів завозити в місто. Кожен виїзд в околиці – це ризик. Ти не можеш спрогнозувати, коли почнеться обстріл. Тому в таких умовах ти має думати про власну безпеку.
Коли мій дім перетворився на склад – це теж було небезпечно. Бо як тільки б окупанти прорвалися до Сум, до мене дісталися б першими. Та й через критичну ситуацію з ліками люди могли піти на будь-які кроки. Тож ми знайшли непримітне приміщення старої студії звукозапису і перенесли наш склад.
Після деокупації, ми доставили певну кількість медикаментів до Боромлі та Тростянеця, які були тотально окуповані. Пам’ятаю, як представниці Боромлянської громади просто ділили специфічні ліки по 1-2 таблетки на кожну людину. Це перший раз за вторгнення, коли я дала волю сльозам. Бо уявити цю картину було складно.
У Тростянці гуманітарки було вдосталь. Ми зрозуміли, що тут наша допомога буде нераціональною. Єдине у міста був запит на карети швидкої допомоги. Виявилося окупанти розікрали автівки і медики не мали можливості обслуговувати місцевих жителів. Я попросила допомоги у львівських колег, які не забарилися і знайшли 2 машини на громаду.
Друга проблема була – це відсутність зв’язку. Деякі райони в Тростянці не знали про деокупацію. А місцева влада не мала ресурсів добратися до них. Тож буквально за три дні ми організували 8 волонтерських автівок, які виїхали до міста. Ми розгорнули намети з буржуйкою, їжею та спальниками для волонтерів. Завданням було зібрати списки людей, які потребують медичну допомогу. Щовечора ми передавали списки місцевій владі аби вони могли обслуговувати людей. А тим хто терміново потребував лікування – ми евакуювали до Сум.
Психотропні ліки теж важливі
У мене був контакт із головною лікаркою психіатричної лікарні м. Сум. Вона повідомила про катасторофічну ситуацію: пацієнти потребували постійного прийому цих ліків. Хворі, які не вживають такі таблетки 1-2 дні можуть стати соціально-небезпечними. Ми отримали детальний список медикаментів, який був дуже об’ємним і специфічним. Зібрати кошти на таку суми ми не могли. Та й закупити їх без рецепту – неможливо.
У Німеччині нас підтримувала волонтерка Юлія Ісай. Вона зуміла встановити зв’язок із швейцарськими та німецькими фондами, які придбали значну кількість психотропних медикаментів. Вони передала нам частину, а іншу частину оплатили у Львові. Так нам доставили пів буса ліків, які фактично забезпечили всю область.
Тренерство стало моєю професією
Нині я повернулася в свою стандартну професійну діяльність тренерки. Періодично проводжу навчальні зустрічі – безкоштовно. Волонтерю для різних організацій, проводячи тренінги з медицини, проєктного менеджменту, власної адвокації та безпеки волонтерів. Звісно, не полишаю координувати свою команду фонду і передавати ліки громадам.
А нещодавно мене запросили приєдналася до команди «Української волонтерської служби». Вони запустили надзвичайно важливий проєкт з безпеки «Рятуй, не ризикуй». Це офлайн-тренінги в 8 містах України. Місія цього курсу – допомогти волонтерам працювати якісніше, не підставляти себе під удар, не виснажувати себе до нестями, та продовжувати бути опорою для інших.
Як проходить навчання проєкту «Рятуй, не ризикуй»?
Навчання має 4 тематичні блоки: фізична безпека, психологічна безпека, цифрова та протимінна безпека. Тут і про те, як ідентифікувати ризики, як їх оцінити та які є стратегії власної безпеки слід будувати.
В команді тренерів Валентин Майданюк із фонду «Солом’яні котики». Він веде тренінг з мінно-вибухової безпеки. За дві години людина дає неймовірний обсяг інформації. Багато людей продовжують допомагати військовим, але не всі мають власні волонтерські протоколи безпеки. Тому про те, яким має бути цей кейс – ми обговорюємо на тренінгах. А блок з цифрової безпеки для мене особисто став відкриттям. Я стала по-іншому будувати систему захисту власних пристроїв та поштових сервісів.
На цьому курсі я веду тренінг з особистої та психологічної безпеки. Я ділюся важливими скілами, які допомагають витримати емоційні навантаження, долати вигорання та втому. Людям важливо говорити про це, бо вони не мають інструментів оцінити власний стан. Вони не не знають, коли вже час попросити про допомогу. Моя найголовніша порада: це 5-7 хв присв’ячувати собі між роботою та волонтерством.
Нас виховували бути героїнями та героями
Найбільше волонтери страждають на емоційне вигорання. Ми беремо більше роботи, ніж отримуємо ресурсу. Є інша проблема, коли волонтери працюють із жертвами війни. Триматися осторонь від болю та страждань українців – неможливо. А коли цього горя занадто ми втрачаємо здатність відчувати емоції. У нас погіршується сон, реакції, мислення, а це шлях до депресії.
Якщо ми говоримо людині «тримайся», ми забороняємо їй бути слабкою. Вона закривається в собі і не може вирішити проблему наодинці. Так ви зменшите свої темпи та інтенсивність, як результат швидко залишите пост волонтерства. Втомлюєшся – йди відпочинь. Набрався сили, знову повертаєшся! Нас чекає довгий марафон, тому бережіть себе.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
