Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Відбудували після 30 російських влучань. Як в Ірпені відновив роботу ліцей №3

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Вітер гуляв крізь розбиті вікна, а стіни, що вціліли, були чорні від пожеж. Таким побачила свій робочий кабінет Людмила Костюченко, вчителька молодших класів, а нині заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірпінського ліцею №3. Через війну жінка втратила дім та чоловіка, але змогла знайти в собі сили жити далі та працювати. 

До повномасштабного вторгнення в Ірпінському ліцеї №3 навчались близько 2 тисячі учнів у дві зміни. Славився заклад не лише освітніми програмами, а й спортивними напрямами та навіть були класи національно-патріотичного навчання. Однак у лютому-березні 2022 року російські окупанти випустили по території ліцею понад 30 снарядів.

Людмила та інші вчителі розповідають ШоТам про руйнування і відродження ліцею та як це – працювати заради майбутніх поколінь попри особисті втрати.

Людмила Костюченко

заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірпінського ліцею №3, нагороджена медаллю «Захисник Вітчизни» від Президента України.

24 лютого відправляли дітей додому

6:30 ранку 24 лютого директор Ірпінського ліцею №3 написав повідомлення у батьківські чати, аби дітей не відправляли на навчання. Паралельно він попросив вчителів, які живуть ближче до ліцею, бути вранці на роботі: на випадок, якщо якісь батьки не чули новини і діти все ж таки прийдуть на уроки. Серед цих вчителів була і я – разом з кількома колегами зустрічала дітей, звʼязувалась з їхніми батьками й відправляла додому.

Після кількох годин у ліцеї, повернулась додому. Поговорила з чоловіком і разом вирішили, що я поїду, а він залишиться. Зібрала речі, і того ж дня мені вдалось виїхати з Ірпеня до подружки. Я їхала ховатись від клятої війни, а потрапила у саме її лігво – село на Житомирській трасі. Майже місяць ми провели під бомбардування, допоки змогла вибратись до родичів на Львівщину. 

Вже там, у безпеці, я дізналась про влучання снарядів у наш будинок. Перше, друге, третє – врешті-решт дім просто згорів. Мій чоловік дивом встиг вискочити з квартири. А добрі люди надали йому і речі, і старенький мобільний телефон, щоб звʼязатись з нами. На жаль, невдовзі він загинув. Це сталось у проміжку між 26 та 28 березня, коли йшов заряджати телефон на сусідню вулицю і, ймовірно, потрапив під обстріл. Після повернення ми довго намагались знайти його тіло: казали шукати у Боярці, а виявили у сусідній Білогородській громаді, де люди з повагою похоронили всіх ірпінчан. 

Тепер без чоловіка, даху над головою, але поруч з дітьми та внуками продовжую жити і викладати у ліцеї на благо громади та майбутніх поколінь.

Попри особисті втрати Людмила продовжує піклуватися про дітей. Фото: ШоТам.

Шкільні кабінети, що замінюють дім

Я працюю у цьому ліцеї з 1993 року вчителькою початкових класів. Коли приходять маленькі дітки в школу, знаєте, вони просто сяють. Ми ж, вчителі, маємо показати їм, що вони можуть здобути все в своєму житті. І як ото говорять: коли бачиш, що з маленької зернини проростає вже колос, то це дуже приємно. 

До вторгнення російської федерації мій робочий кабінет був місцем і роботи, і розради. Сюди заходили діти як у свій другий дім. Тут ми збирались з колегами, обговорювали життєві й робочі питання. Допоки не настала ця біда. 

Коли мені показали фото нашого ліцею, я не хотіла вірити. Що це? Невже мого кабінету немає? Вікна вибиті, дірки у стінах, до другого поверху чорні сліди від пожежі… До цього я так собі думала: якщо немає де мені жити, значить я буду жити на роботі у своєму кабінеті, поки придбаю якесь житло. А от, на жаль, і кабінету не стало. 

По ліцею були прямі прильоти. Фото: ШоТам.

Я повернулась в Ірпінь у травні та відразу прийшла до ліцею. Без сліз на це не можна було дивитися. Вибиті шибки, розтрощені меблі, вітер гуляє по приміщенню – ну просто жах. 

Та зараз завдяки благодійникам, зараз я працюю у світлому, просторому і просто чудовому класі. Для мене подвійне щастя працювати тут, бачити колег і приймати нових дітей, які з сімʼями повертаються до рідного дому. Бо як таку роботу можна не любити?


Після 30 влучань: як міжнародні й українські благодійники відбудовували ліцей

Олександр Купрянко, вчитель історії, пригадує, як одразу після звільнення він з іншими волонтерами прийшли розбирати завали: «Багато показували у ЗМІ, як ліцей тоді виглядав. Та в реальності виглядало ще моторошніше: прямі прильоти по будівлі, згорілий дах порушені конструкції».

Будівля була зруйнована на 75%: майже всі вікна було вибито, згоріла покрівля та порушені стіни на всіх поверхах. Росіяни пошкодили й спортивні майданчики та комунікаційні мережі, а котельню знищили вщент.

Майже одразу з допомогою приїхали міжнародні та благодійні організації, а основним спонсором відбудови став UNICEF. Трохи більше як рік тривала відбудова та капітальний ремонт ліцею, в той час, вчителі продовжували заняття онлайн.

Тепер вчителі працюють у світлих, просторих класах. Фото: ШоТам.

Багато інших благодійників долучилось на конкретні задачі, наприклад, з відновленням шкільної їдальні допоміг БФ «Жовто-блакитні крила», а Епіцентр відбудував спортивні майданчики. Потреб було багато: крім будівельних робіт як от відновлення даху та утеплення фасаду, треба було ще й наповнити класи меблями, партами, технікою. 

16 вересня 2023 року попри все пережите, ліцей знов відкрив двері для дітей. Нині Ірпінський ліцей №3 – це знову сучасний заклад освіти з новими спортивними просторами для 20 видів спорту, стильним дизайном, енергоефективним фасадом та безбар’єрною інфраструктурою.

Ірпінський ліцей №3 – знову сучасний заклад освіти. Фото: ШоТам

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Суспільство

Рух «Єдині» запускає новий курс з переходу на українську мову

Опубліковано

Для усіх охочих відкрита реєстрація на 25-й курс із вивчення української мови від руху «Єдині».

Про це повідомляє  Київська міська державна адміністрація.

«Сьогодні, 6 травня, стартують базовий курс підтримки для новачків у переході на українську та складніший, поглиблений граматичний курс від всеукраїнського руху «Єдині». Амбасадором 25-го курсу став Євген Кот, зірковий хореограф і режисер-постановник», – йдеться в повідомленні.

Тривалість кожного курсу – 28 днів. Долучитися можна з будь-якої точки світу.

Навчання повністю безоплатне. Реєстрація – на сайті.

Як зазначають у КМДА, 20 квітня «Єдині» відсвяткували другу річницю з дня заснування. За цей час відбулось понад 7 800 зустрічей розмовних клубів української мови, до проєкту долучились 500 волонтерів.

Читайте також: Укрзалізниця приготувала Великодні обіди для Харківщини – фото

Наразі в межах проєкту щотижня відбувається 55 розмовних клубів на тиждень.

Наступна мета «Єдиних» – допомогти 1 000 000 земляків опанувати мову.

Нагадаємо, у Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині європейських країн на сході України.

Фото: Укрінформ

Читати далі

Суспільство

Стало відомо, скільки сімей отримали кредити на житло за програмою “єОселя”

Опубліковано

9 757 родин отримали кредити на суму понад 15,2 млрд грн у рамках урядової програми єОселя з моменту її старту. За минулий тиждень видано 264 кредити на загальну суму 467 млн грн.

Про це повідомляє Урядовий портал.

Серед отримувачів:

● 124 військовослужбовці та силовики;
● 23 педагоги;
● 17 медиків;
● 1 науковець;
● 81 родина без власного житла;
● 9 ВПО;
● 9 ветеранів.

Читайте також: Google запускає додаткову програму грантів для українських стартапів на 10 мільйонів гривень

Про проєкт

єОселя – нова програма доступного кредитування житла, ініційована Президентом України.

Кредитування

  • Пільгова  ставка на весь термін  кредиту —  3%
  • максимальний строк кредиту — 20 років
  • мінімальний початковий внесок — 20%
  • кредитують банки-учасники програми: Ощадбанк, ПриватБанк, Глобус Банк, Укргазбанк, Sky Bank

Нагадаємо, британець українського походження проїде на велосипеді 7 тис. км для допомоги дітям в Україні.

Фото: єОселя

Читати далі

Суспільство

Вільне для вільних: зооволонтерка з Бахмута евакуювала понад 150 собак (ВІДЕО)

Опубліковано

Зооволонтерка Марина Шажко отримала Всеукраїнську зоозахисну премію від UAnimals. Це відзнака для людей, які самовіддано рятують тварин і дбають про них. Інакше про Марину й не скажеш, адже понад 10 років вона разом з подругами рятувала собак Бахмута, потім евакуювала їх на Дніпровщину, а тепер будує притулок з нуля. Як одна собачка змінила життя Марини, евакуацію та мрії на майбутнє, дивіться в новому випуску ШоТам.

“Шістьох, на жаль, ми так і не знайшли. Я про них постійно думаю та згадую. Це біль на все моє життя. Я Шажко Марина, народилася у місті Совєцьк Калінінградської області. Коли мені було пів рочку, ми повернулися на Донеччину. І мама обрала місто Бахмут – тоді він був Артемівськ. Там я вже росла. До 16 років у мене не було тварин. Коли мені було 16 до мене у вікно залетів папуга. Моя бабуся навчила його розмовляти, і він дуже любив говорити “Марішка, вчи уроки!” Після папуги був котик, а потім вже була собака. І з цієї собаки – Бобочка її звали, саме із неї почався мій шлях до зооволонтерства.

Це був 2009 рік, і в нашому місті міська влада боролася з безхатніми тваринами, шляхом кривавих відстрілів. Ми знали, що кожного понеділка та четверга, їздить машина, і люди, які у ній, вбивають місцевих тварин. Кожен понеділок і четвер, коли їздила така машина, я прокидалася о 4 ранку та дивилася, якщо ця машина буде їхати, то я буду бігти на вулицю і рятувати нашу Бобочку”, – згадує Марина.

Одного понеділка Марина таки врятувала собаку та забрала її додому. А у 2011 році жінка створила притулок для тварин “Лада”. Коли у 2014 році почалися обстріли, були проблеми зі світлом.

Читайте також: Квітуча історія захисника України з Одеси (ВІДЕО)

“Ми знаходилися на території комунального підприємства. Був перевищений ліміт використання електроенергії і світло відключили. Так 3.5 роки ми були без нього. Ми з ліхтарями робили усю роботу: обробляли тварин, лікували їх, годували”, – каже волонтерка.

Щойно Марині з волонтерами вдалося налагодити життя притулку, почалося повномасштабне вторгнення.

“Ще коли був перши приліт, це було 1 серпня, ми почали шукати територію. Наша волонтерка Ольга евакуювала свою родину у Вільне. Я їй зателефонувала і попросила її, щоби вона звернулася до сільського голови з проханням щось знайти тут. Ольга пішла до сільського голови, і він запропонував оцю територію, але оренда території – 15 тисяч гривень. Ми розуміли, що це дуже дорого. Наприкінці серпня був ще один приліт біля нашого майданчика і тоді уламки пролетіли через увесь майданчик і впав у будучку нашої твариночки – собачки Дади. Я для себе зрозуміла, що це знак. Наступного дня я зателефонувала власнику цієї території. Сказала, що ми згодні на 15 тисяч гривень, і ми будемо вивозити тварин, – згадує зооволонтерка.

Дівчата знайшли волонтерів і за один день евакуювали усіх тварин.

“Я виїхала із першою партією тварин, і вже тут на місці, ми їх розташували. Це був дуже важкий день”, – розповідає зооволонтерка Людмила.

“Ми вигрузили усіх собак, то ми видихнули з полегшенням. Бо забрали всіх. У нас зараз більше 200 тварин, це 145 тварин, які ми вивезли з Бахмута, і 60 тварин ми прийняли із зони бойових дій – це Донеччина, Харківщина, Херсонщина. Зараз у нас будується медичний кабінет, для того, щоби ми мали можливість лікувати тваринок. Також у нас в планах є побудувати вигульний майданчик. Після війни я хочу об’їхати кожне місто та кожне селище нашої України”, – підсумовує Марина.

Нагадаємо, у Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років.

Фото: ШоТам!

Читати далі