

Суспільство
Від «пиріжкових буднів» до роботи у Червоному Хресті. Як власниця турфірми з Сумщини допомагає людям і покинутим тваринам
До повномасштабної війни Світлана Шандиба працювала у власній туристичній фірмі та допомагала людям вибирати місця для відпочинку. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, жінка разом з сусідкою в невеличкому селі на Охтирщині зібрали інших жінок, разом пекли пиріжки та возили військовим на блокпости. Пізніше – розвозили продукти людям старшого віку та переселенцям, а також рятували тварин, які залишились без нагляду.
Зараз пані Світлана працює фахівчинею з волонтерства в осередку Червоного Хреста в Охтирському районі, мріє про перемогу, а також переконує ШоТам, що почувається щасливою, коли бачить посмішки людей завдяки її роботі.

Світлана Шандиба
власниця турфірми «5 зірок», фахівчиня з волонтерства в осередку Червоного Хреста в Охтирському районі.
Ми організовували відпочинок на всі «5 зірок»
Все життя я прожила в невеличкому селі на Сумщині. Понад 25 років працювала на промисловому підприємстві «Нафтопроммаш», а у 2006 році відкрила власну туристичну фірму «5 зірок» та стала її директоркою. Колись ми з сім’єю дуже любили відпочивати в Криму, і завжди зупинялись в Судаку в тому ж місці, у тих самих людей. Вони весь час прагнули розвитку та пропонували мені відкрити власну справу, пов’язану з туризмом, адже бачили, що я захоплююсь подорожами.
Пізніше ми часто їздили в Туреччину на відпочинок, я довго думала про те, аби нарешті запустити туристичну фірму і через півтора року наважилась. Тоді в житті в мене був такий момент, коли хотілось спробувати щось нове та цікаве. Я дуже люблю цю роботу, дарувати людям позитивні емоції та бачити, як вони задоволені повертаються з відпочинку. Тоді я відчуваю свою причетність, адже я все підібрала відповідно до вподобань і зробила людям добре. Агенція «5 зірок» була не лише моїм бізнесом, але й справою всього мого життя.
Не хотіли сидіти і плакати, тому випікали пиріжки
Коли почалась повномасштабна війна, то мені вночі зателефонували родичі з Києва. Ми відчинили вікна і почули звуки важкої техніки, яка наближалась. Я живу менш як 20 кілометрів від Охтирки, і повз нас йшла пряма траса на Київ. У перші дні окупанти їхали з різних сторін, ми тоді не бачили техніки, але чули вибухи та бачили зарево.
24 лютого, коли Охтирка та прилеглі села потерпали від обстрілів, ми зібрались з сусідами, почали телефонувати своїм родичам та забирати своїх батьків. Наступного дня ми з подругою та сусідкою Наталею зрозуміли, що потрібно щось робити, бо не можемо просто сидіти на місці. Багато чоловіків з села записались в тероборону і чатували в селі, а ми не хотіли сидіти і плакати, тому вирішили випікати пиріжки.

У селі зібрали жінок, щоб випікати пиріжки. Фото надала Світлана.
Кілька наступних днів ми не могли виїхати з села, були сильні бомбардування, наші захисники боролись і зупиняли росіян. Пізніше ми поїхали в Охтирку, аби дізнатись, чим можемо бути корисними.
Коли їхали, то бачили багато блокпостів і розуміли, що хлопці голодні. У місті було порожньо, працювали лише дві кав’ярні. Власники однієї з них є моїми знайомими, тому ми з ними домовились, що вони даватимуть нам хліб, а ми довозитимемо його військовим на блокпости туди, де можна було. Так на день відвідували по 4-5 блокпостів. Ми звернулись до молодіжної організації «Волонтери Охтирщини» та її директорки Маргарити Ткаченко, вони надавали нам продукти – олію, муку, дріжджі. Тому заодно возили й пиріжки.
Щоб наробити багато, ми збирали жінок з села, яким було по 70-80 років, гуртувались у двох хатинах і працювали. Хтось прокидався раненько й місив тісто, а ми приходили вже випікати. Хлопці зробили нам спеціальні термоящики, щоб ми могли привозити пиріжки військовим ще гарячими.
Десь за тиждень до того, як наші військові звільнили Тростянць в березні, нам подякували за роботу і сказали, що їжі тепер достатньо.

Волонтери розвозили продукти та найнеобхідніше. Фото: ШоТам.
Крім військових, допомагали всім, хто того потребував
Наше село в перші місяці повномасштабного вторгнення було дуже згуртоване, ми постійно комунікували з міською радою. Чиновники повідомляли нас про запити, направляли у віддалені куточки, а ми розвозили продукти та найнеобхідніше. Магазин «Мелба» безкоштовно надавав людям молоко, ми теж возили його та хліб тим, хто потребував допомоги. Люди завжди дякували від щирого серця і часто плакали.
Коли ми розвозили їжу, то часто зупинялись дорогою і підгодовували безпритульних тварин. Навіть собаки розуміли, що сталось щось страшне, вони не боялись підходити до мене, а я не боялась їх.
Друзі, які знали, що ми возимо їжу, телефонували нам і повідомляли, що їхні знайомі виїжджали, а собак залишали на ланцюгу. Якось був випадок, коли ми приїхали до одного будинку і разом з сусідом тих людей розпилювали ланцюг, на якому був прикутий покинутий голодний собака.
Ще пригадую історію про тварин, яка дуже зворушила всіх, хто її чув. Якось мій чоловік повіз їжу собакам, і одна з них не стала їсти кістки, а пішла кудись й привела за собою іншу собаку, яка щойно народила цуценят. Це і є справжня допомога, не лише люди на неї здатні.
З власниці турфірми – у фахівчиню з розвитку волонтерства
В Охтирці навесні 2022 року було дуже складно з продуктами та ліками, аптеки не працювали, але тоді багато допомоги привозили представники Червоного Хреста. В мене були знайомі в організації, ми звернулись до них та запропонували їм для роботи офіс нашої фірми, а через деякий час мені запропонували підписати договір та повноцінно долучитись до команди. Так в липні 2022 року я стала фахівчинею з розвитку волонтерства осередку Червоного Хреста в Охтирському районі. Ця робота потребує багато відповідальності, адже ми розвиваємо волонтерський рух всього району.

Світлані запропонували стати фахівчинею з розвитку волонтерства осередку Червоного Хреста в Охтирському районі. Фото: ШоТам.
Влітку минулого року перші донори виділили нам кошти і ми роздумували, куди їх спрямувати. Спершу вирішили допомагати відділенню психоневрологічного диспансеру. Ми дізнались їхні запити та допомогли придбати одяг, шкарпетки, взуття та матраци. Ці речі купляли в українських виробників, аби їх підтримати.
Загалом в осередку ми маємо чотири основні напрямки роботи: навчання першої домедичної допомоги, мінної небезпеки, психосоціальна підтримка, а також догляд вдома для людей, які прикуті до ліжка чи є маломобільними. У нас є декілька спеціалістів, які приїжджають до них, приносять їжу, готують, прибирають тощо. Завдяки їм люди змогли повірити в те, що допомога можлива.
Спільно з міською бібліотекою ми проводимо різні заходи для дорослих та дітей, організовуємо для них цікаве дозвілля. Завдяки гранту ми змогли придбати нові книги та облаштувати комфортний простір в бібліотеці. На її базі ми створили книжковий та історичний клуби, влаштовуємо творчі заняття, перегляд фільмів, а ще проводимо творчі вечори та тематичні концерти. А ще в нас є чудова волонтерка, 16-річна дівчинка Аліса, яка щосуботи безкоштовно навчає дітей грати в шахи.

Завдяки гранту у приміщенні бібліотеки діти можуть дивитися фільми. Фото надала Світлана.
Мене мотивують посмішки на обличчях людей
Цього року до нас знову почали звертатись люди щодо відпочинку, тому ми відновили роботу туристичної фірми. Тільки тепер роль директорки виконує моя невістка, а я консультую клієнтів. Відповідаю на запити та спілкуюсь з людьми переважно ввечері, після 18:00, коли завершую роботу в офісі осередку Червоного Хреста.
Ми почали працювати, бо все одно людям потрібно відволікатися, оздоровлювати дітей та дати собі можливість хоча б на деякий час перевести подих. Якщо люди будуть постійно в стресі, то всім нам знадобиться психосоціальна підтримка.
Зараз нас всіх об’єднує спільна мрія – наша перемога. А ще я мрію про те, аби все було добре, щоб люди були щасливі, насолоджувалися життям, цінували одне одного. Я отримую задоволення від того, що я роблю та коли бачу, як посміхаються люди. Це частина мого життя, і якщо я на цьому місці, то значить я тут потрібна.
Суспільство

Під час дорожніх робіт поблизу Львівської площі в Києві комунальники натрапили на фрагмент трамвайної рейки, яка пролягала тут понад сто років тому.
Про це повідомив активіст Дмитро Перов.
За словами Дмитра, перші згадки про трамвайний рух на сучасній вулиці Січових Стрільців, яка наприкінці 19 століття мала назву Львівська, датуються 1894 роком.
На початку 20 століття цією ділянкою проходили трамвайні маршрути №4 і №20 (до Лук’янівки) та №9, що з’єднував центр із залізничним вокзалом через вулицю Бульварно-Кудрявську.
Читайте також: Студенти з Києва передали «Довженко-Центру» дві німі стрічки, що вважали втраченими (ФОТО)

У цьому ж районі зберігся ще один елемент трамвайної інфраструктури — диспетчерський пункт, зведений у 1982 році за проєктом архітектора Яноша Віга. У 2021 році споруду планували демонтувати, однак завдяки ініціативі підприємця Алєкса Купера її вдалося зберегти.


Нагадаємо, що у Києві вперше за сто років виготовили автентичну цеглу для відбудови історичних будівель.
Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Перова
Суспільство

На Центральному залізничному вокзалі Києва відкрили скульптуру «Воля» українського художника Олексія Сая. Артоб’єкт виготовили із залишків вітального знака села Любимівка Херсонської області, яке перебувало під тимчасовою окупацією у 2022 році.
Про це повідомили в «Укрзалізниці».
Символізм артоб’єкта
Скульптуру створили у межах співпраці УЗ та PinchukArtCentre. Раніше її демонстрували виключно на міжнародних заходах, зокрема під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Тепер робота доступна для широкої публіки у столиці — на другому поверсі вокзалу біля ескалатора.
«Ця скульптура утворює слово “Воля”, яке несе в собі значення як “свобода”, так і “волевиявлення”. Це подвійне значення захоплює українську душу. Воно відображає те, що свобода не є пасивним станом. Це стан, який може бути досягнутий і підтриманий лише завдяки вольовим зусиллям. Ці два поняття онтологічно переплетені. Свобода вимагає волі до боротьби, терпіння і захисту. Саме через наполегливе волевиявлення свобода стає живою реальністю», — написали в УЗ.
Читайте також: «Внесок у мирне майбутнє»: німецький дизайнер закликав донатити українським медикам
Артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф додав, що скульптура «є монументом для всіх українців, який наголошує на нерозривному зв’язку між свободою і волею».
Також скульптура відсилає до роботи «LOVE» американського художника Роберта Індіани, створеної у 1960-х роках.


Нагадаємо, що пасажири УЗ зібрали понад 6,5 млн гривень на кейсеваки, коли купували чай у потягах.
Фото: фейсбук-сторінка УЗ
Суспільство

21-річному військовому Роману, який отримав важке осколкове поранення голови, хірурги з України, Канади та США провели унікальну реконструктивну операцію — йому встановили титановий імплант замість зруйнованих кісток чола. Операцію виконала міжнародна місія «Face the Future Ukraine», яка вже вп’яте приїжджає в Україну допомагати пораненим.
Про це повідомили в БФ «Пацієнти України».
Роман пішов на війну у 18 років і своє 19-річчя зустрів у Бахмуті. Під час боїв на Курщині поруч із його позицією розірвались чотири авіабомби. Хлопець опинився під завалами, отримав понад 20 поранень, зокрема й уламкове в голову, що зруйнувало кістки чола. Три місяці Роман не міг рухатися, проходив кілька складних операцій, а частина його мозку лишалась незахищеною.
«Ми провели операцію та встановили на місце знищених лобних кісток індивідуальний імплант з титану, який захистив мозок хлопця від ушкоджень та вирівняв чоло. Окрім імпланту ми пересадили сполучну тканину, аби титан не пошкоджував шкіру. Втручання тривало чотири години та дозволила захистити мозок від інфекцій, які знаходяться в носі і пазусі», — розповідає хірургиня з США українського походження Наталія Біскуп, яка вже втретє оперує поранених в Україні.

Читайте також: 13-річного хлопця із Сум відзначили за порятунок людей після ракетної атаки (ФОТО)
Роман став наймолодшим пацієнтом у цій місії. Загалом цього разу прооперували 25 поранених: проводили реконструкції носа, щелеп, орбіт очей, встановлювали індивідуальні імпланти. Усього — 83 операції.
За словами координаторки Наталії Комашко, за п’ять місій лікарі допомогли 160 пацієнтам. Деякі з них проходять багатоетапне лікування. Наступну місію запланували на осінь. Записатися можна за посиланням.


Нагадаємо, що канадці передали бійцям ГУР перший в Україні гелікоптер Sikorsky S-76A (ВІДЕО).
Фото обкладинки: БФ «Пацієнти України»