Від дачі до ландшафтного парку. На Дніпропетровщині створили простір за європейським зразком

Світлана Кульбашина – ландшафтна дизайнерка, авторка та господарка саду в селі Військове, що в Дніпропетровській області. За фахом жінка – інженер-будівельник, у минулому проєктувала мости, шляхи та будинки. Тепер Світлана з сім’єю займається унікальним в регіоні ландшафтним парком на 1,5 гектара землі.

Про те, як парк квітне попри війну, та як тут допомагали біженцям, Світлана розповіла ШоТам.

Світлана Кульбашина

власниця ландшафтного парку, що на Дніпропетровщині.

Ця ділянка обрала нас, а не ми її

Ми відкрили цей парк у 2014 році. У нас не було плану робити тут такий простір, моя сім’я просто придбала ділянку, щоб їздити сюди як на дачу. Проте у нас було багато ентузіазму і сил, тож ми вирішили створити тут парк. Нам навіть здається, що ця ділянка обрала нас, а не ми її. 

Створюючи тут ландшафтний парк, ми хотіли показати, передусім собі, що ми – Європа. Адже в європейських країнах більшість садів відкриті для відвідувачів. Тож ми були одними з перших, хто відкрив свій приватний простір для людей. За 9 років існування нашого парку тут побувало вже близько 70 тисяч відвідувачів. 

У цьому парку проходять весільні церемонії та фотосесії. Родини приїжджають на прогулянки. Можна долучитися до екскурсій. Ми також проводимо тут фестивалі та музичні батли. Перед повномасштабним вторгненням почали будувати камерний музичний театр, щоб організовувати концерти щотижня. 

В європейських країнах більшість садів відкриті для відвідувачів. В Україні тепер також є такий сад. Фото: ШоТам.

Коли почалося повномасштабне вторгнення – ми завмерли

Почалося повномасштабне вторгнення, було дуже важко на серці, і я майже не могла ходити. Можна сказати, що ми з сім’єю завмерли. А потім пішли у пункт і попросилися в тероборону. Вартували ночами. Прильотів тут майже не було, проте все одно було страшно.

Також ми почали приймати тут біженців. Приїжджали люди з Волновахи, Запоріжжя, Харкова, Бахмута чи Маріуполя. В один момент тут ночувало дуже багато людей. Ми усіх приймали. 

Сконтактувалися з волонтерами «Восток-SOS», які одразу зрозуміли як можна використати наш парк з користю для біженців. Тут для них проводили психологічні тренінги, екскурсії. Для дітей організовували вистави за участі лялькового театру. Також ми багато спілкувалися з людьми, і це позитивно впливало на їхній стан. 

Після 24 лютого 2022 року ми провели у парку безліч благодійних подій, куди запрошували музикантів, письменників, танцюристів. Гроші із заходів йшли на закупівлі турнікетів, аптечок чи зимового одягу для ЗСУ. Це потужні події, які об’єднують людей у бажанні щось робити для війська. 

Влітку гості парку гуляють цими алеями босоніж

З початком повномасштабної війни туристів поменшало, але відвідувачі все ж бувають. Тут дуже спокійно, затишно і душевно. Коли гості заходять у ворота нашого парку, то я часто помічаю, що вони пригнічені. Коли ж вони виходять від нас – то це зовсім інші люди. 

Часом гості гуляють цими алеями босоніж, лежать чи катаються по траві. Слухають мої розповіді. Це дозволяє їм перемкнутися та розвантажитися. Вони можуть відчути себе тут дітьми. Багато людей просто підходить обійнятися. І я залюбки обіймаюся з іншими людьми. Мене це дуже надихає. 

Після 24 лютого гостей стало менше. Фото: ШоТам

Над парком працює уся наша родина

Територія цього парку – близько 1,5 гектари землі та тисячі видів рослин. Працівників мало, тому що я вже сформувала тут певну екосистему, яка не вимагає багато догляду. Над парком працює моя родина і кілька найнятих працівників. Мій син обожнює готувати, і на вихідних зайнятий у кафе, яка працює на території парку. Я обрізаю кущі чи створюю букети, які можна побачити тут на столиках. 

Бути флористом для мене – це загалом дуже цікавий досвід. Я ніколи не вивчала цю справу, а тут щотижня роблю по 20-30 букетів. Складаю їх з того, що росте у парку. Такого різноманіття матеріалу не знайти у квіткових магазинах. У кожний свій букет я стараюся підібрати щось особливе.

Світлана щотижня створює по 20-30 букетів. Фото: ШоТам

Місце, де реве та стогне Дніпро 

Коли я проводжу екскурсії парком, то завжди починаю з історичної довідки. Адже це місце Дніпровських порогів. Трапляється, що відвідувачі плачуть, коли слухають мої розповіді про Тараса Шевченка, про те, де «реве та стогне Дніпр широкий». Бо він реве та стогне саме тут. 

Це ще одна особливість нашого парку – Шевченківські дні. Сюди приїжджає спільнота, яка малює Тараса Шевченка в усіх іпостасях. Ми проводимо тут фестиваль «Страсті по Тарасу», і з кожним роком ця подія стає все більш потужна. Долучаються не лише вчителі та бібліотекарі, але й поети, філософи та письменники. Вони збираються для того, щоб переосмислили особистість Шевченка, зробити її більш сучасною та ближчою до наших поколінь. 

Місце, де «реве та стогне Дніпр широкий». Фото: ШоТам

У цей парк я вклала свої знання та уявлення про прекрасне

Коли ми відкрили цей парк, то люди відчували, що в цю справу вклали душу. Я створювала цей простір для себе та своєї сім’ї. У ньому є мої знання та уявлення про прекрасне. Гуляючи чи пораючись тут, я щодня помічаю зміни. І це те, що приносить мені насолоду. 

Тому цей парк і оригінальний, не такий як в усіх. Я мрію про те, щоб люди, які до нас приїжджають, надихнулися нашим прикладом.