Суспільство
Від 90-х і до сьогодні. 10 знакових фільмів незалежної України
Кінематограф незалежної України подарував нам десятки робіт, якими варто пишатися. Фільмів, які зривали овації на закордонних показах та ставали улюбленими для тисяч українців. Цьогорічний День незалежності не схожий на жоден із попередніх. І саме сьогодні ми як ніколи пишаємося усім українським.
Разом з онлайн-платформою Takflix зібрали 10 фільмів, що проведуть нас українським кінематографом від 90-х років минулого століття до сьогодення. Тут і сучасна комедія, і фантасмагорія, і coming-of-age. Різне, але єдине, бо українське.
Вперед, за скарбами гетьмана!
класика, комедія, містика, режисер Вадим Кастеллі, 1993
У давнину український гетьман відіслав зі своїм сином скарби у британський банк, сподіваючись, що згодом Україна позбудеться московського ярма й тоді золото допоможе народу. Повідомив він синові й код. Уже в наш час за нащадком гетьмана Іваном Полуботком, хлопцем флегматичним і недалеким, полюють агенти КДБ та чужоземні шпигуни, щоб з його допомогою здобути скарби.
Фучжоу
класика, драма, фантасмагорія, режисер Михайло Іллєнко, 1993
Придніпровські містечка й села в Україні, узбережжя Флориди, Бермудський трикутник – місця дії фільму. Нащадка українців, які колись емігрували за океан, Ореста, шаленим вітром стихій закидає в українське село. Власне, це стихія самої історії, котра розвіяла українців по світах. В стилістиці поетичного кіно, через небезпечні, кумедні і безглузді пригоди, автори поєднують свого героя з коханою дівчиною, Катериною.
Мамай
драма, режисер Олесь Санін, 2003
Козак-утікач закохується в приголомшливо вродливу кримськотатарську жінку, яка рятує його від неминучої смерті. Це українська версія Ромео і Джульєтти, створена на основі двох народних переказів 15-16 століття – українського та кримсько-татарського.
Фільм є авторською версією виникнення одного з провідних образів українського епосу – козака Мамая, християнина з тюркським ім’ям. Його зображення – воїн, що сидить з люлькою та кобзою в руках поряд із вірним конем – протягом декількох століть було невід’ємним елементом народного мистецтва, своєрідним уособленням «українського Будди». Фільм зберігається в Фільмофонді Довженко-Центру.
Молитва за гетьмана Мазепу
драма, історичний, фантасмагорія, режисер Юрій Іллєнко, 2010
Фантасмагорія про кривавий бенкет трьох історичних персонажів європейської культури – Петра І, Карла ХІІ та Гетьмана України Мазепи на полі Полтавської битви 1709 року. В основі сюжету – діалог «на ножах» історичних антагоністів: Петра I, що плюндрує Іванів саркофаг, та гетьмана Івана, який встає з могили, щоб оповісти своє життя, передусім таке, що пов’язане з боротьбою двох державців.
Брати. Остання сповідь
драма, Карпати, режисерка Вікторія Трофіменко, 2013
Історія любові та ненависті двох братів, які доживають віку в карпатському селі. Екранізація роману «Джмелиний мед» шведського письменника Торґні Ліндґрена.
Жива ватра
етнографія, екологія, Карпати, режисер Остап Костюк, 2016
Десь далеко-далеко, в серці українських Карпат, існує та бореться за виживання світ традицій та ремесла. Світ, в якому гори – живі, а вівчарство – це покликання, а не робота. «Жива ватра» розповідає про трьох чоловіків-вівчарів різних поколінь. 82-річний Іван нещодавно поховав дружину і сам вже готується до смерті. 39-річний Василь намагається з усіх сил зберегти своє тваринне господарство, а 10-річний Василь переходить до нової школи-інтернату.
Жива ватра – це вогонь, який оберігає. Саме так головні герої оберігають древні традиції у сучасному світі. Людям великих міст є чому у них повчитися – жити суголосно поклику серця та у єдності з природою.
Співає ІФТКЕ
трагікомедія, музичний, режисерка Надія Парфан, 2019
Іван Васильович багато років очолює профспілку комунального підприємства Івано-Франківськтеплокомуненерго. Його opus magnum – профспілковий хор, у якому співають диспетчери, ремонтники, слюсарі, бухгалтери. Опалювальний сезон вносить корективи у графік репетицій. Чи зігріє холодну батарею українська народна пісня?
Мої думки тихі
трагікомедія, режисер Антоніо Лукіч, 2019
Молодий звукорежисер Вадим отримує замовлення – записати голоси закарпатських тварин. Це може стати його шансом назавжди залишити «незручну Україну» і переїхати до Канади, подалі від проблем. Помічником у цій роботі стає його мама.
Додому (Evge)
драма, режисер Наріман Алієв, 2019
У кримського татарина Мустафи помирає первісток. Батько приїжджає до Києва, куди його два сини поїхали після анексії Криму, аби повернути молодшого сина додому, а старшого поховати на батьківщині в Криму згідно з мусульманськими традиціями.
Стоп-Земля
драма, coming-of-age, режисерка Катерина Горностай, 2021
16-річна Маша вчиться в звичайній київській школі в 11-А класі. Не почуватися дивно та відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна та Сєня, по-своєму переживаючи напружену шкільну буденність. Окрім майбутніх екзаменів вийти з зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашу. Вона розуміє, якщо не наважишся спитати – ніколи не знатимеш, чи це взаємно.
Суспільство
Коментарі
Суспільство
Документальний театр як інструмент роботи з історіями
«Мистецтво пропонує безліч форматів говоріння про складний досвід. Документальний театр — один з таких, що швидко реагує на зміни в суспільстві та здатен їх зафіксувати в моменті. До того ж, у театрі комунікація з глядачем відбувається напряму: ми бачимо на сцені людей, які самі про себе говорять, що створює для музею нові можливості репрезентації дитячого досвіду», — говорить куратор вистави Андрій Борутя.
Досліджувати пам’ять через мистецтво
«Для багатьох українців сьогодні важливо в той чи інший спосіб вшановувати загиблих, фіксувати події та свій досвід у публічному просторі. Ми переконані, що будувати національний меморіал можна лише після закінчення війни, але починати працювати з пам’яттю про трагічні події, особливо локальною, потрібно вже зараз», — пояснюють організатори проєкту.
Унікальний підхід громад до створення меморіалів
«Ця алея, яка в майбутньому розростеться, назавжди залишиться в пам’яті як символ подій у 2022 році. Особлива подяка тим, хто згодився записати свої спогади та зробити їх публічними. Це дуже важливо, бо невблаганний час стирає спогади, змінює їх», — поділилася асистентка керівниці проєкту в ГО «Асоціація демократичного розвитку» Наталія Апанасько.
Коментарі