Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Від 90-х і до сьогодні. 10 знакових фільмів незалежної України

Опубліковано

Кінематограф незалежної України подарував нам десятки робіт, якими варто пишатися. Фільмів, які зривали овації на закордонних показах та ставали улюбленими для тисяч українців. Цьогорічний День незалежності не схожий на жоден із попередніх. І саме сьогодні ми як ніколи пишаємося усім українським.

Разом з онлайн-платформою Takflix зібрали 10 фільмів, що проведуть нас українським кінематографом від 90-х років минулого століття до сьогодення. Тут і сучасна комедія, і фантасмагорія, і coming-of-age. Різне, але єдине, бо українське.

Вперед, за скарбами гетьмана!

класика, комедія, містика, режисер Вадим Кастеллі, 1993

У давнину український гетьман відіслав зі своїм сином скарби у британський банк, сподіваючись, що згодом Україна позбудеться московського ярма й тоді золото допоможе народу. Повідомив він синові й код. Уже в наш час за нащадком гетьмана Іваном Полуботком, хлопцем флегматичним і недалеким, полюють агенти КДБ та чужоземні шпигуни, щоб з його допомогою здобути скарби.

Фучжоу

класика, драма, фантасмагорія, режисер Михайло Іллєнко, 1993

Придніпровські містечка й села в Україні, узбережжя Флориди, Бермудський трикутник – місця дії фільму. Нащадка українців, які колись емігрували за океан, Ореста, шаленим вітром стихій закидає в українське село. Власне, це стихія самої історії, котра розвіяла українців по світах. В стилістиці поетичного кіно, через небезпечні, кумедні і безглузді пригоди, автори поєднують свого героя з коханою дівчиною, Катериною.

Мамай

драма, режисер Олесь Санін, 2003

Козак-утікач закохується в приголомшливо вродливу кримськотатарську жінку, яка рятує його від неминучої смерті. Це українська версія Ромео і Джульєтти, створена на основі двох народних переказів 15-16 століття – українського та кримсько-татарського. 

Фільм є авторською версією виникнення одного з провідних образів українського епосу – козака Мамая, християнина з тюркським ім’ям. Його зображення – воїн, що сидить з люлькою та кобзою в руках поряд із вірним конем – протягом декількох століть було невід’ємним елементом народного мистецтва, своєрідним уособленням «українського Будди». Фільм зберігається в Фільмофонді Довженко-Центру.

Молитва за гетьмана Мазепу

драма, історичний, фантасмагорія, режисер Юрій Іллєнко, 2010

Фантасмагорія про кривавий бенкет трьох історичних персонажів європейської культури – Петра І, Карла ХІІ та Гетьмана України Мазепи на полі Полтавської битви 1709 року. В основі сюжету – діалог «на ножах» історичних антагоністів: Петра I, що плюндрує Іванів саркофаг, та гетьмана Івана, який встає з могили, щоб оповісти своє життя, передусім таке, що пов’язане з боротьбою двох державців.

Брати. Остання сповідь

драма, Карпати, режисерка Вікторія Трофіменко, 2013

Історія любові та ненависті двох братів, які доживають віку в карпатському селі. Екранізація роману «Джмелиний мед» шведського письменника Торґні Ліндґрена.

Жива ватра

етнографія, екологія, Карпати, режисер Остап Костюк, 2016

Десь далеко-далеко, в серці українських Карпат, існує та бореться за виживання світ традицій та ремесла. Світ, в якому гори – живі, а вівчарство – це покликання, а не робота. «Жива ватра» розповідає про трьох чоловіків-вівчарів різних поколінь. 82-річний Іван нещодавно поховав дружину і сам вже готується до смерті. 39-річний Василь намагається з усіх сил зберегти своє тваринне господарство, а 10-річний Василь переходить до нової школи-інтернату.

Жива ватра – це вогонь, який оберігає. Саме так головні герої оберігають древні традиції у сучасному світі. Людям великих міст є чому у них повчитися – жити суголосно поклику серця та у єдності з природою.

Співає ІФТКЕ

трагікомедія, музичний, режисерка Надія Парфан, 2019

Іван Васильович багато років очолює профспілку комунального підприємства Івано-Франківськтеплокомуненерго. Його opus magnum – профспілковий хор, у якому співають диспетчери, ремонтники, слюсарі, бухгалтери. Опалювальний сезон вносить корективи у графік репетицій. Чи зігріє холодну батарею українська народна пісня?

Мої думки тихі

трагікомедія, режисер Антоніо Лукіч, 2019

Молодий звукорежисер Вадим отримує замовлення – записати голоси закарпатських тварин. Це може стати його шансом назавжди залишити «незручну Україну» і переїхати до Канади, подалі від проблем. Помічником у цій роботі стає його мама.

Додому (Evge)

драма, режисер Наріман Алієв, 2019

У кримського татарина Мустафи помирає первісток. Батько приїжджає до Києва, куди його два сини поїхали після анексії Криму, аби повернути молодшого сина додому, а старшого поховати на батьківщині в Криму згідно з мусульманськими традиціями.

Стоп-Земля

драма, coming-of-age, режисерка Катерина Горностай, 2021

16-річна Маша вчиться в звичайній київській школі в 11-А класі. Не почуватися дивно та відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна та Сєня, по-своєму переживаючи напружену шкільну буденність. Окрім майбутніх екзаменів вийти з зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашу. Вона розуміє, якщо не наважишся спитати – ніколи не знатимеш, чи це взаємно. 

Коментарі

Суспільство

«Листи до вільного Криму»: Фагот прочитав лист незаконно ув’язненого Богдана Зізи (ВІДЕО)

Опубліковано

У межах ініціативи «Листи до вільного Криму» Олег Михайлюта прочитав лист політвʼязня Богдана Зізи.

Про це повідомили у Представництві президента України в АР Крим.

Богдан — кримський художник та активіст з Євпаторії, незаконного засудженого росією до 15 років позбавлення волі у колонії загального режиму.

Фото: інстаграм-сторінка Богдана Зізи

Олег Михайлюта прочитав лист Богдана Зізи, щоби привернути увагу до усіх незаконно засуджених росією громадян України.

Наразі Богдан Зіза перебуває в ув’язненні на пересиланні у виправній колонії №29 міста перм.

Читайте також: Українцю пересадили серце, яке відправили гелікоптером: подолали 600 кілометрів

«Долучайтеся до ініціативи “Листи до вільного Криму”. Напишіть листа, розкажіть про акцію друзям та колегам, поділіться інформацією в соцмережах. Ці нескладні кроки допоможуть нашим співгромадянам відчути, що попри всі перешкоди — ми продовжуємо боротися за їхню свободу. Спротив триває!» — написали у представництві.

Нагадаємо, що на Київщині запрацювала «Мобільна служба підтримки» для ветеранів та їх близьких.

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Олега Михайлюти

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Рятувальники ДСНС пройшли навчання у Польщі за міжнародними стандартами (ФОТО)

Опубліковано

У Польщі завершився тренінг, у якому взяли участь українські рятувальники. Він проходив у місті Новий Сонч з 7 по 11 жовтня.

Про це повідомили у пресслужбі ДСНС.

Фото: фейсбук-сторінка ДСНС

Навчання об’єднало оперативні групи та логістичних спеціалістів задля переатестації фахівців за міжнародними стандартами INSARAG.

Читайте також: Шахістка з Київщини удванадцяте стала чемпіонкою світу з шахів

Фото: фейсбук-сторінка ДСНС

«Українські рятувальники продемонстрували високий рівень майстерності та готовність працювати за найсучаснішими світовими стандартами. Це ще один важливий крок до переатестації за INSARAG та досягнення більшої інтеграції українських служб порятунку у світову систему реагування на надзвичайні ситуації», — написали в пресслужбі.

Читайте також: Українцю пересадили серце, яке відправили гелікоптером: подолали 600 кілометрів

Фото: фейсбук-сторінка ДСНС

Тренінг став другою фазою спільного проєкту з Польщею, який спрямований на вдосконалення пошуково-рятувальної команди важкого класу MRC Ukraine. Під час занять учасники удосконалювали свої технічні навички, підвищували рівень командного управління та підготувалися до майбутніх викликів.

Нагадаємо, що Литва передає Україні ударні дрони на понад п’ять мільйонів євро.

Фото: фейсбук-сторінка ДСНС

Коментарі

Читати далі

Суспільство

«Починати працювати з пам’яттю потрібно вже зараз»: як українці вшановують загиблих і фіксують досвід війни

Опубліковано

Повномасштабне вторгнення висвітлило потребу формулювати нову мову пам’яті як відгук про трагічні події, фіксацію свого досвіду чи віддання шани полеглим героям.

ШоТам розповідає про три проєкти, в яких учасники шукають спосіб висловитися про переживання цієї війни та того, як ми будемо пам’ятати її в майбутньому.

Документальний театр як інструмент роботи з історіями

У 2018 році в Україні відкрили філіал міжнародного «Музею воєнного дитинства», що розпочав роботу зі збору свідчень дітей і підлітків, на життя яких вплинула тимчасова окупація Донбасу та Криму. Після повномасштабного вторгнення музей почав поповнюватися історіями дітей з усіх областей України. 

Ці свідчення та особисті речі стають основою виставок по всій країні. Окрім цього, інструментом роботи з пам’яттю став театр — у 2024 році в музеї створили експериментальну майстерню документального театру «Озимі», в якій 10 підлітків з різних регіонів України створили виставу на основі власних історій. Прем’єра відбулася в «Театрі юного глядача» у травні.  

«Мистецтво пропонує безліч форматів говоріння про складний досвід. Документальний театр — один з таких, що швидко реагує на зміни в суспільстві та здатен їх зафіксувати в моменті. До того ж, у театрі комунікація з глядачем відбувається напряму: ми бачимо на сцені людей, які самі про себе говорять, що створює для музею нові можливості репрезентації дитячого досвіду», — говорить куратор вистави Андрій Борутя.

Вистава на основі власних воєнних історій підлітків. Фото: «Музей воєнного дитинства»

Після проєкту учасники майстерні й далі спілкуються, зустрічаються на святкування днів народжень і спільні прогулянки.

Тим часом музей продовжує документувати дитячі історії війни. На сьогодні там зібрали вже понад 600 свідчень і 60 інтерв’ю.

Досліджувати пам’ять через мистецтво

З березня по липень 2024 року ГО «Культурні практики» разом з ГО «Музей сучасного мистецтва» проводили Лабораторію практик меморіалізації — проєкт пошуку візуальної мови для пам’яті подій та героїв російсько-української війни й розширення підходів до створення меморіальних проєктів.

«Для багатьох українців сьогодні важливо в той чи інший спосіб вшановувати загиблих, фіксувати події та свій досвід у публічному просторі. Ми переконані, що будувати національний меморіал можна лише після закінчення війни, але починати працювати з пам’яттю про трагічні події, особливо локальною, потрібно вже зараз», — пояснюють організатори проєкту.

Насамперед у межах Лабораторії провели освітній онлайн-курс від практиків, на який подали заявки понад 350 учасників.

Для практичної роботи над проєктами меморіалізації відібрали 38 учасників, яких кураторки поділили на чотири групи. Кожна з груп вирушила в дослідницьку експедицію — до Харкова, Мощуна, Чернігова й Одеси, де учасники зустрічалися з представниками громад та професійними спільнотами, збирали інформацію в архівах, відвідували виставки та меморіали. Наприкінці вони розробили та представили 25 проєктів меморіалізації для громад, з якими працювали.

Унікальний підхід громад до створення меморіалів

Хоч меморіали — вже звичний інструмент збереження історичної пам’яті, в Україні досі немає нормативів чи правил їхнього створення: відповідальність за те, як меморіали формуватимуть простір навколо себе та які сенси нестимуть, лежить на місцевих громадах. Звісно, є розроблені рекомендації для громад від Українського інституту національної пам’яті, однак як саме їх втілювати, залежить від потреб, розуміння та доступних ресурсів спільноти.

Наприклад, три громади Чернігівської області в межах діяльності ГО «Асоціація демократичного розвитку» створили незвичайні меморіали — алеї червоних кленів-рубренів. Активісти посадили ці клени під час толок, щоб вшанувати і втрати, і сміливість та взаємодопомогу людей.

Відкриття алеї в Колицівці. Фото: ГО «Асоціація демократичного розвитку»

«Ця алея, яка в майбутньому розростеться, назавжди залишиться в пам’яті як символ подій у 2022 році. Особлива подяка тим, хто згодився записати свої спогади та зробити їх публічними. Це дуже важливо, бо невблаганний час стирає спогади, змінює їх», — поділилася асистентка керівниці проєкту в ГО «Асоціація демократичного розвитку» Наталія Апанасько.

Створення меморіалів об’єднало громади. Наприклад, у Киїнці місцевий садовий центр подарував громаді додаткові саджанці дерев, кущів і квітів, аби алея стала сквером — першим відкритим публічним простором у селі. У Количівці ж поливати дерева приїхала пожежна команда. 

Разом з деревами громади встановили й уніфіковані пам’ятні знаки, а на них — таблички з QR-кодами, що ведуть на сайти громад, де зібрані історії з початку російського вторгнення.

Фото: Дмитро Пруткін

Коментарі

Читати далі