Суспільство
Victoria Museum показали, як працює перший приватний музей моди
Вбрання модників “вікторіанської епохи” колекціонує та демонструє Вікторія Лисенко. 2017 року вона заснувала музей костюма і стилю Victoria Museum.
Побували “за лаштунками” приватного музею і розповідаємо: чому робота з експонатами часом переростає в детективну історію, які пригоди доводиться пережити, аби отримати нові артефакти, чому в музеї працюють в білих рукавичках та чи прибуткова це справа.
Вікторія Лисенко
засновниця “Victoria Museum”.
Музейної справи Вікторія навчалася в Лондоні у експертки Рене Пфістер, котра викладає в City University та Sotheby’s Institute of Art.
Аби відкрити власний культурний простір, мисткиня придбала та відреставрувала “царський будинок”, за адресою Бутишев провулок, 23.
Нещодавно її висунули на звання “Людина року-2019” у номінації “Культурно-мистецький проект року”. Досвідом про відкриття приватного музею Вікторія поділилася у власній книзі “Шлях до Victoria Museum”.
Victoria Museum у цифрах
- 3 людей працює у постійній команді музею: засновниця Вікторія, адміністраторка Ольга та менеджер залу Ярослав. Аби музей працював, залучають: пожежну та охоронну служби, аудиторські компанії, фахівців, які слідкують за кондиціонуванням, IT-фахівців, бухгалтера, кількох реставраторів, фотографів, експертів, які консультують у різних галузях (ювелірні вироби, віяла, тростини, картини). Над кожним проектом задіюють від 3 до 30 осіб, залежно від періоду.
- 5 євро коштує найдешевший експонат. Це срібне брязкальце ХІХ століття, з кільцем із слонової кістки. Але річ безцінна. Такі іграшки дарували на перший зуб у заможних родинах.
- 7 експонатів було у фонді музею під час першої виставки. За 2,5 роки зібрали вже близько 1000 речей.
- 65 гривень коштує квиток для школярів та студентів, 130 – для дорослих. Безкоштовний вхід для пільгових груп.
- 600 відвідувачів всередньому приходять щомісяця до Victoria Museum.
- 9000 гривень коштує влаштувати івент в музеї.
Чому одяг саме вікторіанської епохи
Раніше в Україні не існувало місця, де можна було б роздивитися вбрання українських модниць, побачити через костюми, аксесуари, світлини власну історію та міську моду. Вирішила, що потрібна експозиція, яка заповнить прогалини.
Ефемерний період 1840-1920х років називаємо “Вікторіанською епохою”. Це дореволюційний час, після якого історія та життя людей круто змінилися.
У нашій країні, після двох революцій та двох світових війн, майже не збереглися артефакти того періоду. Тому ми збираємо з різних куточків світу такі речі, щоб відтворити, як могли виглядати містяни і в Києві, і в Харкові, і в Одесі.
Помітила, як люди переоцінюють своє життя, виходячи з музею. Подивившись на всі ці тісні корсети і громіздкі криноліни, які доводилося носити жінкам, починають цінувати сьогоднішню свободу від колишнього диктату моди, з його суворими правилами.
Пошук одягу – лотерея
Не дуже вірю в те, що десь в Україні, у прабабусиних скринях лежать речі, які придатні для музею. Купую експонати на іноземних аукціонах, на блошиних ринках у різних країнах, у дилерів, колекціонерів. Буває, музеї розпродають “дублі” зі своїх фондів.
Іноді це полювання, інколи – щасливий випадок, часом – детективне розслідування.
Унікальний експонат, єдину в Україні весільну сукню від модного будинку Чарльза Уорта, мені подарував мій чоловік. Меморіальну брошку 19-го століття подарувала сім’я Корсакових.
Нещодавно до відкриття виставки “Аркани жіночої долі”, отримали від Наталії Лисенко, власниці галереї “Боско”, картину 19-століття, на якій зображено жінку в класичному вікторіанському вбранні. Імена дарувальників вказуємо на нашому сайті.
Найстарішому експонату 200 років
1820-м роком датується найстаріший експонат музею. Це віяло “Слонове мереживо”. Зберігається у фонді музею, побачити можна під час тематичних виставок, або в каталозі.
Якщо говорити про костюми, в колекції представлені речі з 1840-х до 1920-х років. Найстаріший – парадний мундир гусара, датується 1830 роком. Він трішки випадає з нашої тематики, але пишаємося тим, що він є. Також маємо чоловічий жилет, який датується 1820-30-ми роками.
З костюмами працюють в рукавичках
Зберігати тканини складно. Вони руйнуються під впливом повітря й світла, і просто від часу. Ці сукні ніколи не прали. Іноді їх неакуратно носили, ставили плями, втрачали ґудзики, випадково могли порвати. Вулицями тоді їздили кінні екіпажі, і це не додавало вбранню чистоти.
Але відвідувачам музею потрібно показувати доладні речі. Звичайно ж, ми звертаємося до реставраторів. Сукні та костюми чистять і підшивають, обробляють спеціальними пластифікаторами.
Наших суконь торкаємося виключно в білих рукавичках. Експонати вимагають спеціальних умов зберігання, тому перебувають за склом і в спеціальному мікрокліматичному режимі, щоб і через 50 років наші діти й онуки мали можливість їх побачити. Прагнемо зберегти “портал часу”.
Музей – це більше про благодійність
Це моє меценатство. Вдячна відвідувачам за те, що вони купують квитки. Гроші потрібні на сплату роботи персоналу, на реставрацію, комунальні послуги. Але музей не є прибутковою справою.
Найдорожчим вийшло приміщення і його ремонт. Придбали будівлю у середмісті Києва, неподалік від метро Арсенальна.
Вважаю себе амбасадором приватних музеїв і впевнена, що за наступні 10 років таких побільшає. Сподіваюся, українські колекціонери стануть більш сміливими і відкриватимуть власні музейні простори для своїх колекцій.
Вважаю, що навіть якщо маєте $1 тисячу, можна починати власну справу. Сенс є завжди, якщо ви його бачите. І це не визначається сумою – $20 чи $200 тисяч. Якщо у вас є $20 млн – то це, мабуть, буде арт-музей на 1500 кв.м. Чому ні? Треба пробувати. Музей – це чудова ідея!
У планах – виїзні виставки по містах України. Подали документи на участь у European Museum of the Year Award (EMYA), і маємо намір бути визнаними музеєм року.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
