Випускник КПІ, який три роки жив у США, повернутися до Києва та вступив до лав ЗСУ, щоб боронити Батьківщину.
Історію успішного ІТ-фахівця Юрія (ім’я змінене з міркувань безпеки), який залишив комфортне життя за океаном, розповіли у виданні dev.ua.
Рішення воювати
Коли в Україні розпочалася війна, Юрій перебував у у Сіетлі. Йому зателефонували друзі і повідомили, що почалася війна.
«Я не зрозумів, про що ці люди говорять, і поклав слухавку. Хвилин через 10, подивившись новини, передзвонив і спитав, де вони знаходяться. Вони були під Черніговом, і туди вже входили танки», — розповідає хлопець.
Юрій зрозумів, що треба щось робити.
«Але що саме, я зрозумів не відразу, бо я намагався першу добу додзвонитися до консульства України в США, їх три. Те саме намагалася зробити моя дружина, але ми так і не додзвонилися», — розповідає він.
Хлопець зізнається, що в голові було багато думок, як дістатися до Києва. А раптом на момент приїзду столицю вже буде оточено, що тоді, як прориватися?
Спочатку Юрій подумав про те, щоб відправити якусь гуманітарну допомогу, але швидко зрозумів, що авіасполучення з Україною вже немає.
Читайте також: «Маріуполь, я люблю тебе». Чотири короткометражні фільми про місто-герой
«І тоді мені дружина купила квиток на літак із датою вильоту через день. Паралельно з цим ми з’ясовували у родичів — кадрових військових, що з собою брати, чого не вистачає», — розповідає айтішник.
Все, що порадили досвідчені військові, Юрій почав шукати у місцевих магазинах. У списку були термобілизна, кордові натовські черевики (SB NATO), фреймовий рюкзак і побільше снікерсів.
«Я все це зібрав, купив бронежилет, написав у Facebook пост із пропозицією щось привезти, на який відгукнулися дівчата з проханням дістати ліки для хворих дітей у Львові. Потім кинув це все до рюкзака і полетів», — розповідає Юрій.
Дорога в Україну
Шлях його був непростим: із Сіетла хлопець прилетів до Франкфурта, звідти — до Кракова, де його зустріли польські жінки-волонтери та довезли до українсько-польського кордону.
«У Кракові на своїй машині мене зустріли дуже душевні дівчиська. Я назвав їх babushka SWAT, вони мені пишуть щодня. Вони зустрічали біженців на кордоні, пропонували донести мій рюкзак до прикордонного переходу. Я дуже здивувався такій чуйності. Вони сприймали наше лихо як щось особисте. У них обох уже чоловіки, діти, і вони весь час витрачають на те, що допомагають людям з України», — розповідає Юрій.
Кордон хлопець перейшов пішки.
Військкомат і стрілецький взвод
Юрієві необхідно було потрапити до Києва в район Теремків — там у батьків зберігався його військовий квиток, без якого хлопець не міг піти у військкомат.
«Я офіцер, молодший лейтенант після воєнної кафедри в КПІ. Військова спеціальність — зв’язок. А документи лежали у батьків. Ми заїхали до Києва щойно закінчилася комендантська година. Я взяв документи, і хлопці дорогою до ВДНГ — їхнього пункту призначення — закинули мене у військкомат», — розповідає Юрій.
До військкомату Юрій того дня прийшов одним із перших.
Читайте також: «Ми з України»: як керівник Миколаївщини Віталій Кім став розрадою для українців (ВІДЕО)
«Мене запитали, хто я, де живу. Інформації про те, що я живу не в Україні, там приємно здивувалася. Офіцер, який розподіляв людей, повідомив, що він теж за фахом зв’язківець, але людей із таким профілем зараз не розподіляють», — розповідає Юрій.
Він запропонував сісти з ним поруч та займатися прийманням та оформленням документів новобранців. Але Юрієві такий варіант не підходив.
«Я запитав, чи є інша опція, і мені запропонували службу в окремій бригаді (номер не вказуємо з міркувань безпеки)», — говорить Юрій.
Наразі американський айтішник — командир стрілецького взводу, який обороняє Київську область.
Юрій каже, що не вважає себе героєм. «Я не унікальний у своєму рішенні. У мене у взводі восьмеро людей, які пройшли війну. І є хлопці, які воювали не один рік», — каже він.
Свою мотивацію він описує ось так: «У мене скоро буде дитина, вдома вагітна дружина. І я подумав: якщо років через п’ять дитина мене запитає, що таке Україна, а я відповім, що це місце, де могли б убити твоїх бабусю і дідуся. І потім дитя запитає: а ти де був? І у мене не буде відповіді хорошої. Я зрозумів, що не зможу з цим жити. Ось тому я приїхав».
Читайте також: Як міністр-оборонець Резніков допомагає нашим захисникам (ВІДЕО)
Хлопець зізнається, що найяскравішим враженням для нього в цій війні є дитячий малюнок, який йому передали волонтери.
А ще — гарячі хачапурі. «Це були найсмачніші хачапурі в житті, нас на блокпосту почастувала людина, машину якої ми перед цим доглядали. О 5-й ранку я не знаю, де він їх узяв. Гарячі, посеред поля у мінус дев’ять градусів», — розповідає айтішник, що став до війська.
Нагадаємо, на Закарпатті художники створюють «пташок» для окупантів та пічки для ЗСУ.
Фото: dev.ua.
