Суспільство
Успішний айтішник повернувся в Україну зі США, щоб захищати Батьківщину
Випускник КПІ, який три роки жив у США, повернутися до Києва та вступив до лав ЗСУ, щоб боронити Батьківщину.
Історію успішного ІТ-фахівця Юрія (ім’я змінене з міркувань безпеки), який залишив комфортне життя за океаном, розповіли у виданні dev.ua.
Рішення воювати
Коли в Україні розпочалася війна, Юрій перебував у у Сіетлі. Йому зателефонували друзі і повідомили, що почалася війна.
«Я не зрозумів, про що ці люди говорять, і поклав слухавку. Хвилин через 10, подивившись новини, передзвонив і спитав, де вони знаходяться. Вони були під Черніговом, і туди вже входили танки», — розповідає хлопець.
Юрій зрозумів, що треба щось робити.
«Але що саме, я зрозумів не відразу, бо я намагався першу добу додзвонитися до консульства України в США, їх три. Те саме намагалася зробити моя дружина, але ми так і не додзвонилися», — розповідає він.
Хлопець зізнається, що в голові було багато думок, як дістатися до Києва. А раптом на момент приїзду столицю вже буде оточено, що тоді, як прориватися?
Спочатку Юрій подумав про те, щоб відправити якусь гуманітарну допомогу, але швидко зрозумів, що авіасполучення з Україною вже немає.
Читайте також: «Маріуполь, я люблю тебе». Чотири короткометражні фільми про місто-герой
«І тоді мені дружина купила квиток на літак із датою вильоту через день. Паралельно з цим ми з’ясовували у родичів — кадрових військових, що з собою брати, чого не вистачає», — розповідає айтішник.
Все, що порадили досвідчені військові, Юрій почав шукати у місцевих магазинах. У списку були термобілизна, кордові натовські черевики (SB NATO), фреймовий рюкзак і побільше снікерсів.
«Я все це зібрав, купив бронежилет, написав у Facebook пост із пропозицією щось привезти, на який відгукнулися дівчата з проханням дістати ліки для хворих дітей у Львові. Потім кинув це все до рюкзака і полетів», — розповідає Юрій.
Дорога в Україну
Шлях його був непростим: із Сіетла хлопець прилетів до Франкфурта, звідти — до Кракова, де його зустріли польські жінки-волонтери та довезли до українсько-польського кордону.
«У Кракові на своїй машині мене зустріли дуже душевні дівчиська. Я назвав їх babushka SWAT, вони мені пишуть щодня. Вони зустрічали біженців на кордоні, пропонували донести мій рюкзак до прикордонного переходу. Я дуже здивувався такій чуйності. Вони сприймали наше лихо як щось особисте. У них обох уже чоловіки, діти, і вони весь час витрачають на те, що допомагають людям з України», — розповідає Юрій.
Кордон хлопець перейшов пішки.
Військкомат і стрілецький взвод
Юрієві необхідно було потрапити до Києва в район Теремків — там у батьків зберігався його військовий квиток, без якого хлопець не міг піти у військкомат.
«Я офіцер, молодший лейтенант після воєнної кафедри в КПІ. Військова спеціальність — зв’язок. А документи лежали у батьків. Ми заїхали до Києва щойно закінчилася комендантська година. Я взяв документи, і хлопці дорогою до ВДНГ — їхнього пункту призначення — закинули мене у військкомат», — розповідає Юрій.
До військкомату Юрій того дня прийшов одним із перших.
Читайте також: «Ми з України»: як керівник Миколаївщини Віталій Кім став розрадою для українців (ВІДЕО)
«Мене запитали, хто я, де живу. Інформації про те, що я живу не в Україні, там приємно здивувалася. Офіцер, який розподіляв людей, повідомив, що він теж за фахом зв’язківець, але людей із таким профілем зараз не розподіляють», — розповідає Юрій.
Він запропонував сісти з ним поруч та займатися прийманням та оформленням документів новобранців. Але Юрієві такий варіант не підходив.
«Я запитав, чи є інша опція, і мені запропонували службу в окремій бригаді (номер не вказуємо з міркувань безпеки)», — говорить Юрій.
Наразі американський айтішник — командир стрілецького взводу, який обороняє Київську область.
Юрій каже, що не вважає себе героєм. «Я не унікальний у своєму рішенні. У мене у взводі восьмеро людей, які пройшли війну. І є хлопці, які воювали не один рік», — каже він.
Свою мотивацію він описує ось так: «У мене скоро буде дитина, вдома вагітна дружина. І я подумав: якщо років через п’ять дитина мене запитає, що таке Україна, а я відповім, що це місце, де могли б убити твоїх бабусю і дідуся. І потім дитя запитає: а ти де був? І у мене не буде відповіді хорошої. Я зрозумів, що не зможу з цим жити. Ось тому я приїхав».
Читайте також: Як міністр-оборонець Резніков допомагає нашим захисникам (ВІДЕО)
Хлопець зізнається, що найяскравішим враженням для нього в цій війні є дитячий малюнок, який йому передали волонтери.
А ще — гарячі хачапурі. «Це були найсмачніші хачапурі в житті, нас на блокпосту почастувала людина, машину якої ми перед цим доглядали. О 5-й ранку я не знаю, де він їх узяв. Гарячі, посеред поля у мінус дев’ять градусів», — розповідає айтішник, що став до війська.
Нагадаємо, на Закарпатті художники створюють «пташок» для окупантів та пічки для ЗСУ.
Фото: dev.ua.
Про що фільм?
Що кажуть глядачі?
Коментарі
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Михайло Ділок
директор центру надання соціальних послуг Бобровицької сільської ради.
Уся допомога є безкоштовною
Геннадій Іванюк
виконувач обов’язків голови Бобровицької міської ради Чернігівської області
«Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно»
Марина Бушеленко
психологиня соціально-психологічного простору у Бобровицькій громаді
Люди часто бояться психологів, але ми хочемо допомогти
Коментарі
Реабілітація за світовими стандартами
- тренажерами для відновлення після мінно-вибухових травм;
- апаратами віртуальної реальності, що роблять реабілітацію цікавою завдяки гейміфікації;
- системами для точного оцінювання прогресу пацієнтів.
Команда та інклюзивність
Коментарі
Як у Залужного та «ДахиБрахи»: юрист з Кропивниччини створює вибійчані хустки та відроджує українське ремесло
Костянтин Данильченко — юрист і водночас засновник майстерні вибійкарства «Будяк Кучерявий». Вибійка — це техніка...
Степ, аромат полину, запахи моря і гір — це проєкт «Yuşan-Зілля» про єдність культур українців і кримських татар
У залі поволі згасає світло, простір наповнюють перші акорди. Український голос починає пісню, а в...
Адаптивний одяг, інклюзивний посуд і дошки для нарізання: ці ініціативи полегшують життя людям з пораненнями
Нарізати овочі, поснідати улюбленими стравами, одягти штани — всі ці повсякденні справи стають справжніми викликами...
«Чи я можу вам допомогти?»: це хлопці з соцмереж, які купують у бабусь квіти та роблять інші добрі справи
Ви точно бачили ці відео в соцмережах, коли хтось купує продукти для літньої жінки, скуповує...
Коментарі