Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Українські бренди переосмислюють етнічну спадщину України. Ось чому це нормально і правильно

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

З початком повномасштабної війни українці все частіше звертаються до національних мотивів. І якщо в перші місяці ми навчилися по-новому цінувати те, що маємо тут і зараз, то сьогодні – заново відкриваємо для себе українську історію, народні традиції та етнічну спадщину загалом. Це стосується і громадських ініціатив, і державної політики, і навіть вітчизняного бізнесу.

Гадаю, наразі ми стаємо свідками природного і цілком закономірного переосмислення нашої культури. Виробники одягу додають до своїх речей елементи вишивки минулих століть, в моду знову повертаються прикраси, які носили наші предки, а подекуди навіть відроджуються товари, забуті під тиском радянського режиму.

Наскільки це все коректно з точки зору інтелектуальної власності? Абсолютно коректно і навіть правильно. Якщо ми говоримо про соціальне надбання, культурну спадщину, то позиція ІР Офісу чітка й зрозуміла: бізнес не має жодних перешкод для роботи в цьому напрямі. Навіть більше, я переконана, що такі ініціативи варто підтримувати й популяризувати. Головне – не перетинати умовні червоні лінії, за якими завершується смак, культура, а починається до болі відома всім нам шароварщина. Чи – як це називається в наших реаліях – байрактарщина.

Особливо цінно, коли підприємці не намагаються спекулювати на попиті, не перетворюють етнику на масмаркет, а ставляться до цього з трепетом, повагою та відповідальністю

Гальмувати процес популяризації бізнесом етнічних мотивів неправильно з безлічі причин. По-перше, за умови правильного й осмисленого підходу, подібні проєкти допомагають зберегти й без шкоди для минулого осучаснити традиції наших предків. По-друге, споживачі дають доволі чіткий сигнал: попит на українське є, етнічна спадщина на піку своєї популярності. Просто подивіться на перехожих під час наступної прогулянки: ви здивуєтеся, наскільки часто можна помітити сорочки з мінімалістичною вишивкою, сумки чи шопери з народними елементами, дівчат у силянках і ґерданах. 

І особливо цінно, коли підприємці не намагаються спекулювати на цьому попиті, не перетворюють етнику на масмаркет, а ставляться до цього з трепетом, повагою та відповідальністю. І, знову ж, це не ультиматум, не засторога, а звичайна порада. Створюючи той самий одяг з етнічними мотивами, варто подбати не лише про відтворення, скажімо, бойківської вишивки, а й про матеріали сорочки. Адже, погодьтеся, навіть ідентично відтворений елемент виглядатиме кострубато й дивно на дешевих футболках, замовлених гуртовою партією із Китаю. Слід пам’ятати, як до вишиванок чи прикрас ставилися наші пращури, й дотримуватися такої ж обережності, якщо забажаєте, поваги до осучаснення минулого.

Звісно, остаточний вердикт про якість чи відповідність минулому винесе сам споживач. А тому маю ще одну невеличку пораду для підприємців: проводьте бодай невеличке опитування перед запуском виробництва. Спілкуйтеся зі своєю аудиторією, а якщо це можливо – намагайтеся консультуватися з культурологами, істориками, дослідниками нашої спадщини. «Автентичне» – це не про точну копію, а про філософію та пам’ять. Про повагу, обережність і вдумливість.

Етика та моральна оцінка – це дещо важливіше й ґрунтовніше за місячні прибутки чи розпродажі. Споживачі не вибачають паразитування й спекуляцію на настільки інтимних для країни речах.

Чи може підприємець, який популяризує культурну спадщину в своїй продукції, вважатися повноправним автором такого продукту? Тут не варто не передати куті меду. Так, якби ми говорили про умовний роман, за яким ставлять п’єсу (себто про адаптацію тексту з чітким автором), ми б роздумували над відсотковим співвідношенням автора-прозаїка та автора-режисера. Але в питаннях етнічної спадщини чіткого автора немає. Автор тут – український народ, цілі покоління, жителі різних регіонів, соціальних статусів та часів. 

Тож в цьому кейсі питання радше в тому, наскільки проявляється ваш авторський елемент. Можливо, ви поєднали в умовній сорочці традиції різних областей, додавши власне бачення. Або взяли ту саму силянку й додали до давніх узорів сучасні написи чи мотиви. Авторством буде вважатися новизна й представлення цього твору. А про «співавтора» такої продукції споживач пам’ятатиме за будь-яких умов – зрештою, саме з таким запитом і виступає ринок. Сучасні речі з елементами нашої спадщини.

Безумовно, етника – не для всіх бізнесів. Я не можу цензурувати це питання, але впевнена, що гральний чи тютюновий бізнеси – це дещо про інше. І використання культурних мотивів у цих нішах – моветон. Їм цього ніхто не заборонить, але й не пробачить. Етика та моральна оцінка – це дещо важливіше й ґрунтовніше за місячні прибутки чи розпродажі. Споживачі не вибачають паразитування й спекуляцію на настільки інтимних для країни речах. Особливо, коли ця спадщина – те, за що сьогодні триває війна.

Немає нічого поганого в тому, аби орнаменти минулого оживали на речах сучасності. Погано – не відчувати межі.

Тож бізнесу, який наважується на використання етнічних мотивів, я раджу насамперед подумати, оцінити, наскільки доречно це тут і зараз. Можливо, зі мною хтось не погодиться, але найкраще з переосмисленням культурного минулого сьогодні справляються саме малі й середні бізнеси. Підприємці, які дбають не про обсяги чи масштаби, а про якість, фідбек покупця та репутацію навіть в очах однієї людини. 

Немає нічого поганого в тому, аби на основі однієї сорочки вашої прабабусі створити сотню подібних, з більш сучасним фасоном, але з такою самою витонченою вишивкою, хай навіть машинною. Немає нічого поганого в тому, аби орнаменти минулого оживали на речах сучасності. Погано – не відчувати межі, висувати на перший план бізнес, а не значно дорогоцінніше й сакральніше – українські традиції.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Колонки

Торгівельна війна – це помилка

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Польські, угорські та словацькі чиновники ввели односторонню заборону на імпорт української аграрки. Наші почали погрожувати торговими бар’єрами у відповідь. Тепер з Польщі – нашого традиційного союзника – лунають заяви про можливе зниження загальної підтримки.

Питання, а навіщо це все?

Коли польські урядовці починають займатися протекціонізмом, то від цього в першу чергу страждає їхній народ. Адже що відбувається, коли вони обмежують імпорт агропродукції? Одиничні фермери виграють, але більшість поляків почнуть втрачати гроші, бо “захищений” від іноземної конкуренції бізнес завищить ціни. А ще цей бізнес стратить мотивацію розвиватися. Захист місцевих виробників від конкуренції завжди закінчується їхнім програшем, бо «тепла ванна» дестимулює розвиток продуктивності та зводить нанівець інновації.

Для нас ефект стане прямо протилежним. Так, для підприємців-експортерів це шкода, вирощували полякам зерно, кукурудзу або яблука, мали дохід, а тепер така халепа. Але підприємці – вони тому і підприємці, що вміють викручуватись в складних ситуаціях, пристосовуються та щось вигадують. Заробили менше, зробили висновки, відкоригували бізнес-процеси і поїхали далі! У перспективі наші агропідприємці вийдуть з цієї битви сильнішими. А що споживачі? Вони теж виграють, бо ціни стануть нижчими, а купівельна спроможність зросте.

На жаль, мало людей по обидва боки кордону розуміють як працює економіка. Через це політики обох країн керуються політичною доцільністю і тому втягуються в незрозумілу торгівельну війну з негативними наслідками для всіх сторін.

Які висновки та кроки маємо зробити ми?

По-перше, нам не можна воювати на всі фронти одночасно.

По-друге, від торгівельних воєн, які розв’язують чиновники, найбільшої шкоди зазнають громадяни їхньої власної країни. Тож не потрібно вестися на провокації та відповідати симетричними заборонами. Ба більше, нам потрібно знімати бар’єри на імпорт, знижувати мита та зменшувати навантаження на бізнес всередині країни, щоб компенсувати втрати, які понесла українська сторона від протекціонізму. Це одночасно зніме напругу у відносинах замість нікому не потрібної ескалації.

В жодному разі не можна повторювати хибні дії, через які страждатимуть українці. А зі шкодою для польських споживачів через дії їхніх політиків нехай розбираються вони самі.

Будь-яка перешкода торгівлі завдає шкоди всім учасникам вільного обміну. Проте більше страждає сторона, що “захищає” своїх підприємців від імпорту. Підприємців не треба захищати, їм головне не заваджати.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Чому Еритрея голосує «проти»? Ефіопське козацтво

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Після повномасштабного вторгнення московії українці неочікувано відкрили для себе невелику африканську країну — Еритрею. Вона разом із КНДР, Сирією та білоруссю голосувала в ООН проти резолюції, що визнає московію агресором і вимагає припинити війну. Якщо з іншими недокраїнами ситуація відносно зрозуміла, то до Еритреї постають питання. Тож, копнемо трошки історичного ґрунту, щоб розібратися у цих відносинах. 

Еритрея стала незалежною державою лише в 1993 році — унаслідок тривалої боротьби з Ефіопією.

Але до чого тут взагалі московія, і що вона робить в Африці? 

Річ у тім, що в московії та Ефіопії давні дипломатичні відносини, і почалися вони ще наприкінці ХІХ сторіччя, при чому доволі сумбурно. Жив колись московитський аферист-авантюрист Миколай Ашинов. Він постійно їздив імперією і просив гроші на казкові проєкти. Одним із них було проникнення до Ефіопії під виглядом православної місії і створення там московської колонії.

Зрештою він отримав добро від царя, й 10 грудня 1888 року з Одеси вийшов корабель, набитий попами й різного роду пройдисвітами, яких Ашинов видавав за «вільних козаків». 6 січня 1889 року вони висадилися на африканський берег у районі Таджурської затоки й на місці розваленої фортеці заснували колонію «Нова москва». Та вже через місяць французький флот знищив її, а переселенців відправили додому.

Такий фінал нікого не збентежив, навпаки, у тому ж 1889 році до Ефіопії прибуває нова експедиція. Цього разу вже зі справжніми кубанськими козаками на чолі з Віктором Машковим, якого прийняв ефіопський імператор Менелік II.

Тоді й було встановлено дипломатичні зв’язки між Ефіопією та московією

Водночас Італія офіційно визнає сусідню до Ефіопії Еритрею своєю колонією. Ця територія ще в 1869 році придбала італійська компанія «Rubattino» у місцевого султана, а в 1882 році передана у власність уряду Італії (наберіться трошки терпіння, скоро цей клаптик безплідної землі ще вистрілить).

Ефіопія приваблювала європейців насамперед своїми природними багатствами й вигідним географічним положенням, крім того, її населення сповідувало християнство. У 1889 році Італія підписує Уччальський договір про мир і співпрацю з Ефіопією в обмін на визнання за собою Еритреї. Проте одна обставина договору зробила його відомим і донині. Амхарською мовою стаття 17 звучала як: «Його Величність цар царів Ефіопії МОЖЕ вдаватися до послуг уряду Його Величності італійського короля у всіх справах з іншими державами та урядами». Але італійською мовою «може» перетворилося на «повинен».

Певний час ефіопський імператор намагався дипломатичним шляхом вирішити цю проблему, але йому це не вдалося, тому в 1893 році він розірвав Уччальський договір.

У 1895 році починається італо-ефіопська війна

Союзниця Ефіопії московія надсилає загони кубанських козаків під проводом осавула Миколая Леонтьева. Він проводять модернізацію армії і навчає її воювати за європейським зразком. Окрім цього Ефіопії допомагали Британія і Франція, які переслідували власні інтереси.

Уже в 1896 році Італія була вимушена підписати мирний договір, за яким визнала незалежність Ефіопії й виплатила їй контрибуції. Натомість обидві сторони погоджуються залишити Еритрею під владою Італії. Реваншистські настрої та самолюбство перемогли, і в 1935–1936 роках відбувається друга італо-ефіопська війна.

У результаті Ефіопія була повністю захоплена й об’єднана з Еритреєю та Сомалі в італійську колонію. У 1941 році Британія звільнила Ефіопію, але Еритрею залишила під своєю владою, доки в 50-тих роках на засіданнях ООН не підняла питання її майбутнього. Представники самої Еритреї просили надати їм незалежність, але Ефіопія наполягала на приєднанні цих територій до себе на правах автономії. Більшість учасників ООН підтримала другий варіант.

Так і з’явилася на світ Федерація Ефіопії та Еритреї

Однак уже в 1962 році автономія була скасована, після чого почалася громадянська війна. У період з 1975 по 1991 роки радянські війська відкрито допомагали Ефіопії.

Імовірно, коли ви прочитали це все, могли поставити запитання: навіщо це все Еритреї, та чому вона зараз підтримує колишнього ворога? Питання цілком влучне, адже за всіма законами логіки та здорового глузду Еритрея повинна була б, навпаки, підтримувати боротьбу України за свободу та незалежність, бо їм це до болю знайомо. 

На жаль, все доволі прозаїчно. Після проголошення незалежности влада в Еритреї опинилася в руках колишніх повстанців. Президентом став Ісаяс Афеверкі, який править і сьогодні (уже понад 40 років!), а організація «Народний фронт за демократію та справедливість» стала єдиною дозволеною партією.

Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі

У період своєї незалежності Еритрея в основному воювала зі своїми сусідами, а також підтримувала повстанців, які виступали проти урядів сусідніх країн. Дійшло до того, що в 2009 році Радбез ООН, ЄС та низка країн, у тому числі московія, наклали санкції на цю африканську країну за постачання зброї сомалійським повстанцям. І московія та Еритрея не довго були ворогами. Вони відновили свої відносини у 2018 році. Цьому сприяли санкції, накладені на московію після вторгнення в Україну в 2014 році, та підписання миру між Еритреєю та Ефіопією. Як ми бачимо, їхні відносини з того моменту лише теплішають.

Нині Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі. Так країна, котра поклала стільки сил та крові за свою незалежність, під проводом диктатора потрапила до справжньої економічної та соціальної прірви.

З 2004 року в Еритреї діє наказ уряду відкривати вогонь на ураження по всіх, хто намагається втекти з цього «раю на землі». Що ж, московія знайшла собі гідного союзника.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Прозорість під час війни та її важливість у відбудові

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Що таке прозорість?

Чітке та вичерпне розкриття терміну “прозорість” українське законодавство не містить. Різні нормативно-правові акти пояснюють його у своєму аспекті. Принцип прозорості та відкритості закладено у ЗУ «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про публічні закупівлі», «Про державну службу» та інших.

Загалом, національне законодавство визначає необхідність дотримання принципів прозорості та відкритості у різних сферах і лише в окремих випадках деталізує їх складові.

Стан прозорості під час війни

Варто зазначити, що до війни рівень прозорості в Україні можна було визначити як високий, що підтверджують міжнародні рейтинги:

Детальніше про інші рейтинги можна дізнатися у розділі 1.3.1 у аналітичній записці “Прозорість: базовий принцип успіху української відбудови”

З початку повномасштабного російського вторгнення, було призупинено доступ до Єдиного державного веб-порталу відкритих даних. та до реєстрів, які знаходяться у підпорядкуванні Мін’юсту та НАЗК (частково відкрили у серпня 2022 року). Окрім цього, Мін’юст видав Наказ, яким зупинило на час дії воєнного стану оприлюднення інформації у форматі відкритих даних.

Однак, попри вищезазначені обмеження чинною є постанова Кабміну №835 “Про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних” і ЗУ “Про доступ до публічної інформації”. Отже, їх виконання є обов’язковим, як це було до повномасштабного російського вторгнення.

Через те, що питання відкриття доступу до публічної інформації ніяк не обговорювалося у владі, то в березні 2023 р. оприлюднили заяву з вимогою відновити доступ до реєстрів та інформації, яка була закрита з 24 лютого 2022 р., яку підписали 60 представників ОГС. Основні тези заяви це повернення доступу до:

  • декларацій;
  • звітів партій;
  • діяльності парламентських комітетів;
  • Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та інших реєстрів Мін’юсту;
  • судового реєстру;
  • реєстру арештованих активів АРМА.

Також, змін зазнала сфера публічних закупівель. 28 лютого 2022 року Кабмін дозволив проводити закупівлі шляхом укладання прямих договорів, без проведення аукціонів на платформі Prozorro, а вже в червні 2022 р. уряд цю норму повернув. З жовтня 2022 р., якщо вартість закупівля менша ніж 100 тис. грн для товарів та послуг, 200 тис. грн. для поточного ремонту та 1,5 млн. грн. для робіт, то можна укласти прямий договір, якщо більше, то необхідно проводити тендер.

Важливість прозорості у повоєнній відбудові

Прозорість – один з головних принципів відбудови України. Тому, відновлення довоєнного рівня доступу до інформації (з урахування безпекових міркувань) повинно бути. Цю тезу заклали у Меморандумі між МВФ та Україною. Також, прозорість є одним з керівних принципів, який відображений у підсумковому документі “Декларація Лугано” під час Міжнародної конференції з питань відновлення України (URC 2022).

Відкритість і прозорість процесів відбудови важлива, бо вже можна стверджувати, що велику частку необхідних коштів будуть надавати міжнародні партнери. Кількість цих партнерів буде велика і кожен буде мати власні вимоги, щодо звітування, закупівель і т. п. Тому, важливо мати загальну відкритість всіх проєктів відбудови, для того, щоб громадяни та партнери, мали змогу моніторити весь процес.

Для відкритого процесу відбудови запустилась державна електронна екосистема DREAM, яка забезпечує єдиний цифровий маршрут для всіх проєктів відбудови. Ця платформа дозволить громадам створювати свої проєкти, залучати кошти не тільки з бюджету, а і від міжнародних партнерів та дасть змогу контролювати результативність і ефективність реалізації проєкту. Презентація публічного модуля цифрової екосистеми управління відновленням DREAM відбулася під час конференції Ukraine Recovery Conference (URC) в червні 2023 в Лондоні.

Висновок

Хоч повноцінна відбудова буде проходити після перемоги України, проте закласти головні засади та створити умови прозорості процесу необхідно зараз. 

Повернення довоєнного доступу до публічної інформації є важливим рішенням, яке необхідно ухвалити, для забезпечення прозорості влади перед громадянами та міжнародними партнерами. Відбудова України буде відбуватися більшою мірою коштами партнерів, тому відкритість процесу необхідна для подальшої підтримки та позитивної репутації України, як демократичної  та відкритої країни.

Як один з інструментів забезпечення прозорості процесу відбудови створено платформу DREAM, яка допоможе як у залученні коштів, так і у контролі їх використання.

Отже, принцип відкритості та прозорості є фундаментальним для відбудови, розвитку та демократизації України.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство16 години тому

«Центром Львова я ще обов’язково погуляю»: історія переселенки на кріслі колісному, яка працює на себе та майже не виходить з дому

Стара 9-поверхова панелька, ліфт голосно приїздить на 4-й поверх. Двері відчиняє невисока жінка: «Доброго дня!...

Суспільство16 години тому

«Лайк» з операційної та нове життя на Харківщині: як підприємиця стала бойовою медикинею

Божену Гринько з Києва мобілізували навесні 2022 року. Жінка сама пішла до військкомату як медикиня....

Суспільство2 дні тому

Росіяни жили в кімнаті для дошкільнят: на Київщині волонтери відновили сільську бібліотеку

На столі в бібліотеці села Дружня Анна Михайлівна зберігала папку з документами наших військових. Коли...

Суспільство2 дні тому

Бочки з томатною пастою були пробиті снарядами й уламками. На Херсонщині відновив роботу консервний завод, який майже знищили росіяни

Георгій та Ольга Червєнкови — підприємці та власники консервного заводу на Херсонщині, якому понад дев’ять...

РЕКЛАМА: