Суспільство
Українська кераміка: як вироби київських гончарів підкорюють світ
Кераміка від бренду SaGa Pottery нагадує кратер вулкану, морське дно, лавандове поле та зіркове небо. Ця українська майстерня виготовляє посуд незвичних форм з вигинами та природними фактурами, а її засновниками є закохана пара. Олександр та Галина спочатку захопились керамікою як хобі, а згодом перетворили його у бізнес. Пара працювала в міжнародних компаніях, але вирішила перейти у творчість. А сьогодні їх керамічні вироби купують за кордоном та замовляють топові українські ресторани.
Галина Канюка
Працювала маркетологом і міжнародній компанії. Чотири роки тому захопилась керамікою і разом з чоловіком Олександром заснували бренд SaGa Pottery.
Посуд з природними мотивами
Ми хочемо створювати не просто кераміку, а речі, які будуть дарувати насолоду та надихати. Виготовляємо чашки, склянки, тарілки та предмети інтер’єру. Починали робити також вази різних форм, горщики, люстри, світильники, раковини для ванни.
Ми не хочемо створювати різні тарілки тисячами штук — це не наш напрям. Ми любимо, щоб в кожному виробі можна було побачити дотик людської руки. Нерівні рвані краї виробів, оригінальні форми і яскрава глазур — це про SaGa Pottery. Наш посуд може нагадувати вам порив вітру, хвилю, лавандове поле чи зіркове небо. Всі концепції народжуються в природі і вона не ідеальна. Тому ми хочемо, щоб і наші вироби були такими ж справжніми. У нас є кілька напрямків роботи. Перший — це яскраві кольори, друга — сезонні колекції у спокійних тонах, третій — посуд натуральних кольорів, який нагадує японські мотиви.
Наш бренд з’явився у 2016 році — облаштували майстерню з невеликим шоу-румом і робили керамічні речі, що були нам до душі, насолоджуючись процесом. Ми працюємо як з гончарним кругом, так і без. Звісно, робимо посуд і на замовлення. Але якщо клієнт приходить і хоче “ось таку тарілочку”, то ми завжди пропонуємо варіанти у нашому стилі, адже постійно експрементуємо.
Як створюється керамічний посуд?
Процес створення кераміки починається з задуму. Ми довго обговорюємо, надихаємось європейськими чи японськими авторами, які передають техніки роботи з покоління в покоління вже десятки тисяч років. Далі, коли вигадали виріб, надаємо йому форму — ліпимо руками, або на крузі. Форма повинна постояти кілька днів і підсохнути.
Читайте також: Сучасна українська кераміка: топ-8 українських виробників посуду
Коли ми бачимо, що виріб повністю сухий, то ставимо у піч при температурі 1000 градусів. Дуже важливо, щоб форма не була вологою, адже вона може просто тріснути. Виріб має стояти в печі доти, поки вона не охолоне. Далі дістаємо його і вже потім фарбуємо.
Є багато технік як можна надати глині кольору. Ми надаємо перевагу поливам і випалам у вогні. Поливу, або глазур наносимо на виріб і ставимо його ще на добу у піч при температурі 1100-1250 градусів. От тоді вже фінал. Дуже цікаво, що полива при температурному режимі змінює свій колір. Ви зможете ставити в піч одні кольори і малюнки, а дістати зовсім інші. Це найзахопливіший момент, адже результат завжди неочікуваний. Справжня магія. Ви дістаєте цей пиріжок ще теплий і розглядаєте всі ці кольори і поєднання, якісь там моменти, які ви задумували і як насправді вийшло. Можете дуже засмутитись, або зрадіти, бо при поєднанні полив виникають такі ефекти, про які ви навіть не знали. Взагалі для нас процес виготовлення — це медитація, коли думки відпочивають.
Та й ця робота має багато складнощів. Десь недосушили, чи зробили занадто товсте дно, погано перемішали глину — виріб трісне. А ще для кожної поливи може бути різний температурний режим і це також потрібно враховувати — при 1100 градусів вона дасть один колір, а при 1250 – зовсім інший. Дуже багато тонкощів і майстри, які займаються керамікою все життя, точно скажуть, що тільки методом постійних експериментів ви досягнете того ідеалу.
Як користуватись керамічним посудом?
- Не можна ставити на відкритий вогонь чи електричну плиту. Керамічний посуд може витримати максимальну температуру – 200 градусів.
- Посуд краще мити руками. Якщо постійно користуєтесь посудомийкою, то десь за рік фарба може потьмяніти і виріб буде не такий яскравий.
- Якщо тільки дістали посуд з холодильника — не варто відразу ставити в духовку. Він повинен трохи нагрітись. Інакше може тріснути.
Щоб стати керамістом головне – бажання
Якщо ви хочете стати керамістом, то найголовніше — дуже цього хотіти. Знаєте, це дуже важка праця, ти цілими днями брудний, весь одяг та руки у глині та пилюці. Потрібно марити цією справою і тоді все вийде.
Коли ми тільки починали, то нам казали, що це важке ремесло і обов’язково потрібно мати свій стиль, щоб відрізнятись від інших. Кожен кераміст має свою харизму.
А щоб відкрити свою майстерню, можна навіть не мати гончарного круга. Ми придбали його, бо хотіли навчитись працювати як на ньому, так і просто руками. Спочатку купили невеличку піч — це необхідно для кожного кераміста. Проте, якщо збираєтесь робити більш масштабне виробництво, то потрібно мати потужнішу техніку. Коли наша справа почала розвиватись, ми придбали піч німецького виробництва. Вона коштує десь $2000-2500. Але це того варте.
Ми купили гарну техніку і хороші матеріали. Поливи брали також в Німеччині, а от глину в Україні, у Слов’янську. Там є велике родовище глин і завод, який її переробляє. Глина є різна — чорна, біла, червона, з пігментом. Коштує десь 20 гривень за кілограм.
Покинули престижні роботи заради глини
Ми з чоловіком разом створюємо керамічні вироби і вдихаємо у них життя. SaGa – це наші ініціали (Саша та Галя), а Pottery перекладається як кераміка.
Спочатку ми з Олександром просто зацікавились глиною та вирішили спробувати щось зліпити своїми руками. Ми взагалі творчі люди, раніше разом писали картини і захотілось чогось нового. Пішли до майстра, який дає майстер-класи, почали вивчати різні техніки глини і температурні режими. Нам це сподобалось. Та й друзі, коли бачили перші вироби, казали, що у нас є свій стиль та відчуття глини. А ще багато подорожували, знайомились з іноземними керамістами, які залюбки ділились своїм досвідом. Тепер нас вдома є керамічна колекція, куди ми складаємо вироби різних майстрів з різних країн. Дуже захоплює і надихає.
Читайте також: Покутська кераміка: як гончарі просувають ідею “українське – це круто”
Спочатку ми працювали у невеличкій майстерні, а коли вироби вже не було куди ставити, то зрозуміли, що кераміка може стати справою нашого життя. Вирішили піти на перший маркет українських майстрів, щоб дізнатись думку чужих людей, а не тільки наших друзів. І у нас з’явились нові покупці.
Захват людей настільки нас надихнув, що ми з Олександром покинули свої роботи. Я працювала маркетологом в одній міжнародній компанії, а Олександр був директором з продажів. Це зовсім інший світ, який далекий від творчості. Тому ми вирішили, що хочемо присвятити кераміці своє життя. Так вже 4 роки ми маємо власну майстерню у Києві, активно займаємось розробкою нових дизайнів та нових цікавих проєктів. Є у нас вже і два помічники, адже неможливо вдвох робити такі обсяги. Можемо виготовити близько 500 виробів в місяць.
Кераміка коштує по-різному — чашки – 450-500 грн, тарілки – 400-100 грн, блюда – 1500-3000 грн. Все залежить від розміру, бо, наприклад, великі вази можуть коштувати і 12 000 і 20 000.
Серед клієнтів – українські ресторани та іноземці
Часто ми свій посуд представляємо на маркетах, тому кількість клієнтів лише збільшується. Наша кераміка представлена також в невеликих нішових магазинчиках Києва.
Одним із напрямків нашої роботи є співпраця з ресторанами. Для закладів Києва, Дніпра, Одеси, Харкова ми вигадуємо концепції, шукаємо кольори та форми. До речі, ресторани самі на нас виходили і казали: зробіть нам таких 300 тарілок. Та ми завжди переконуємо клієнтів, щоб створити індивідуальні речі. Нашу кераміку можна побачити у “Чачапурі”, “Sho”, “Мама-манана”, “China ma”, “Blur” та інші.
Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції
А ще у нас є клієнти за кордоном. Колись написала одна пара з Італії, яка надихнулась роботами українських майстрів. Чоловік працював шеф-кухарем, а дружина йому допомагала. Тому вони мали багато контактів ресторанів і захотіли продавати наші вироби в Італії. А от нещодавно готували 30 ваз для клієнтки з Катару. Її дуже надихнули саме наші розірвані форми, яскраві кольори і вона захотіла придбати такі вироби для івенту. Писали і з Відня — також хотіли продавати українську кераміку. Загалом, десь 10-15% наших продажів припадає саме на іноземців. Їх цікавлять наші майстри та вироби, тому якщо шукати можливості — знайдеш. Я вважаю, що нам пощастило, адже один може займатись виробництвом, а інший — відповідає за маркетинг, фотосесії, розвиток, співпрацю з партнерами. Такий сімейний творчий бізнес.
До Всесвітнього дня біженців ШоТам і Благодійний фонд «Рокада» за підтримки Агенства ООН у справах біженців в Україні розповідають історії трьох переселенців, для яких Україна стала новим домом. Вони залишили все — рідну країну, звичне життя, близьких — та почали життя заново.
В Україні відчувають себе вдома: історії біженців
Наталія Садикова
біженка з Казахстану
Наталія працює журналісткою та виховує трьох дітей. У 2014-му разом з чоловіком Айдосом — опозиційним політиком і журналістом — та дітьми втекла з Казахстану через переслідування. «Це був каток репресій: арешти, справи, спалене авто, психлікарня», — згадує вона.
В Україні родина отримала статус біженців. Наталія каже: «За 11 років — жодного випадку дискримінації. Українці — толерантний народ. Велика честь — бути тут».
У 2018-му подружжя створило ютуб-канал «Бәсе», що критикував владу Казахстану. У червні 2024 року у Києві Айдоса вбили. «Його вбили просто на моїх очах. Це прецедент — журналіста ліквідували за кордоном. Я втратила відчуття базової безпеки».
Наталія залишилася з трьома дітьми. «Найменша донька загадала на день народження, щоб я та її брат із сестрою були живі. Я нікому не побажаю такого», — зізнається вона.
Попри втрату, жінка повернулась до журналістики: «Я вірю: навіть один у полі воїн. Не можна здаватися — треба боротися».
Саба Ал Ямані
біженка з Саудівської Аравії
Саба народилася в Саудівській Аравії, але з дитинства жила між двома культурами: батьком-арабом і мамою-українкою, що працювала стоматологинею в Києві. «Мій батько не знав меж — я йому повністю належала», — згадує дівчина. У 15 років вона наважилася втекти до України, щоб уникнути примусового шлюбу з двоюрідним братом.
«Раніше я носила хіджаб, а в школу в Києві вперше прийшла без нього — моє пухнасте афро стало символом свободи», – каже Саба.
В Україні дівчина почала працювати асистенткою у мами, мріяла про університет, але мала проблеми з документами. Повернутися до Саудівської Аравії для неї означало втратити все, тому вона звернулася по захист до міграційної служби. У 2023-му, після понад року очікування, Саба отримала статус біженки.
Сьогодні дівчина має вищу освіту, пройшла багато курсів і завдяки гранту від УВКБ ООН в Україні відкриває власний стоматологічний кабінет. «Я знайшла тут не лише захист, а й віру — ми з мамою разом прийняли християнство. Тепер я постійно ношу хрестик і дихаю на повні груди».
Аббас Ахмаді
біженець з Ірану
Аббас народився в заможній родині в Тегерані, та після зміни режиму в країні його родину заслали в далеке село. «Я ходив тільки в школу та мечеть», — згадує чоловік. Згодом через переконання він став мішенню для фанатиків: «Мені відкрито погрожували смертю. Я мусив тікати».
У 27 років прибув до України. «Я не мріяв — я рятувався. Але тут зустрів усміхнених людей і зруйнував усі стереотипи», — каже Аббас.
Перші роки були складними — мовний бар’єр, самотність, бідність. «Коли вперше впізнав слово — радів, як дитина. Я навіть не розумів, що тут говорять двома мовами».
З часом чоловік знайшов кохання, створив сім’ю і прийняв християнство: «Це було свідомо — я ніби народився заново». У 2016-му він став громадянином України.
24 лютого 2022-го був в ОАЕ, але негайно повернувся. «Вивіз родину за кордон, а сам залишився допомагати. Я вже раз втратив дім, більше не хочу. Україна — мій вибір і мій дім».
Як коректно спілкуватися з біженцями: п’ять правил
- Правило 1 — прибираємо ярлики, бачимо людину
Перед нами — надзвичайно цікава авторка дитячих казок на ім‘я Вероніка, а не «ВПО», «біженка» чи «шукачка захисту». Отже, дивіться та бачте людину, особистість, а не її статус.
- Правило 2 — «Я розумію»? Ні!
Не кажіть так, бо вислів «Я розумію, через що вам довелося пройти» часто є недоречним. Ми не можемо по-справжньому зрозуміти біль і переживання людини, яка втратила дім та звичне життя, якщо самі не опинилися в подібній ситуації. Натомість захоплюйтеся силою духу та підтримуйте!
- Правило 3 — «А чому ти не страждаєш?»
«Ти втратив дім і при цьому ходиш у кафе? Ганьба, маєш страждати!»
Ні, людина і надалі має жити своє життя. Тому не судіть, а допомагайте.
- Правило 4 — «А як там було?»
Не розпитуйте про болісні події — це може повернути людину в травматичні спогади. Поважайте особистий простір і право не ділитися болем.
- Правило 5 — «Активність (робота, город, спорт…) лікує»
Дайте простір і час для майбутнього. Люди, які пережили переміщення, потребують не лише фізичної, а й психологічної безпеки. Тому не давайте порад, не тисніть, а будьте плечем.
Мова — це міст. Правильні слова не змінять ситуації, але здатні подарувати відчуття гідності, прийняття та підтримки. Будьмо уважні одне до одного — саме так ми зміцнюємо культуру поваги й взаєморозуміння.
Після поранення Едуард Биков понад рік не міг бачити. Воїн вижив після удару авіабомбою, що важила півтонни. Лікарі місяць боролися за життя Едуарда, який перебував у комі.
Унаслідок поранень він втратив праву ногу, ліву стопу та праву руку. Процес відновлення триває, а захисник ділиться першими успіхами після операції на правому оці.
Про це Едуард Биков та його лікар Ігор Ларін повідомили в інстаграмі.
«Люди, я бачу!» — говорить Едуард та посміхається. Після цього воїн розповідає своїм підписникам, які предмети лежать на столику поряд та з чого складається його прийом їжі. Едуарда підтримує його жінка Марина, яка супроводжує воїна на всіх етапах реабілітацій.
Читайте також: «Тату, я вагітна!»: звільнений з полону захисник дізнався, що стане дідусем (ВІДЕО)
Трансформаційний психотерапевт Ігор Ларін говорить, що захоплюється відданістю та самопожертвою жінки захисника. Самого ж Едуарда лікар називає прикладом жаги до життя.
«Вірте. У Любов, у Життя, у Світло. Практично всі лікарі, з якими я спілкувався, поки працював з Едуардом, казали мені, що надії немає», — ділиться Ларін успіхами свого клієнта.
Едуард Биков — військовослужбовець зенітного дивізіону 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ. У квітні 2024 року Едуард виконував бойове завдання зі своїм підрозділом медевакуації. Авіабомба вагою понад півтонни вибухнула неподалік, спричинивши багато смертей і руйнувань. Серед завалів і тіл вижив лише важкопоранений Едуард.
Лікарі довго боролися за життя Едуарда, він місяць перебував у комі. Едуард втратив праву ногу, ліву стопу та праву руку, частково відновили слух. Тепер лікарі із захисником працюють над відновленням зору.
Нагадуємо, що у Львові реконструювали обличчя військовому, який втратив ніс через поранення.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Едуарда Бикова
«Тату, я вагітна!» — кричить у слухавку донька захиснику. Військовий повернувся з полону та одразу дізнався, що стане дідусем. Чоловік зміг почути голос близьких під час чергового етапу обміну важкопоранених та тяжко хворих українських бранців.
Відео з поверненням захисників поширив міністр оборони Рустем Умєров.
Обмін військовополоненими провели у межах домовленостей у Стамбулі. У дописі Рустем Умєров повідомив, що всі визволені українці потребують медичної допомоги та реабілітації, яку їм невідкладно нададуть у профільних медзакладах.
«Памʼятаємо про кожного і заберемо кожного», — додав міністр оборони.
Нагадуємо, що «Ветерани космічних військ» зібрали на стримі понад 1,4 млн грн для «Вовків Да Вінчі».
Також ми писали, що у Львові реконструювали обличчя військовому, який втратив ніс через поранення.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими