Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«У податковій про це вперше почули від мене». Як потрапити в реєстр волонтерів: інструкція від першопрохідця

Опубліковано

Дмитро Тіщенко – волонтер з багаторічним досвідом, який займається допомогою українському війську ще з 2014 року. Тоді разом із однодумцями вони заснували Благодійну організацію «Громадський фонд «Суми» та почали опікуватися побутом бійців. Активна робота тривала до 2018-го – допоки держава не змогла самостійно закривати базові потреби військових.

До волонтерства команда повернулася 24 лютого – практично з першими вибухами. Відтоді їм вдалося залучити понад 16 мільйонів гривень, а Дмитро став одним із перших у місті, хто потрапив до реєстру волонтерів. Для цього йому довелося не лише зібрати пакет документів, а й пояснити місцевим держслужбовцям, про що взагалі йдеться. Покроковою інструкцією співзасновник Громадського фонду «Суми» поділився із ШоТам.

 24-го фонд відродився як фенікс

Пригадую, коли благодійна організація лише починала своє існування, ми збирали кошти доволі аналоговими методами. А якщо бути точним, через реквізити та готівкою. На той час це було абсолютно логічним та більш-менш зручним рішенням для нас. Тоді ми ще не знали, як до рахунку «Громадського фонду» прикрутити той самий LiqPay чи щось інше.

Утім Фонду цього було достатньо, щоб збирати необхідні суми, але на рахунки благодійної організації. У 2018-му році фонд фактично призупинив свою роботу. Це було пов’язано з тим, що українська армія почала значно краще забезпечувати потреби бійців, якими до цього опікувалися волонтери. 

Для команди це стало, як з’ясувалося згодом, своєрідним відпочинком – до лютого 2022 року. 24-го числа фонд, майже як фенікс, зродився з попелу та люті до ворога і майже миттєво відновив свою роботу. Оскільки досвід, алгоритми робити, та знання, як і що потрібно робити, вже були – система налагодилася доволі швидко.

реєстр волонтерів: як потрапити

Коли війна стукає у двері, стає байдуже на податкову

Після початку повномасштабного вторгнення місцева ІТ-компанія допомогла нам розробити більш зручний та доступний сайт з реквізитами благодійної організації. Вже, здається, 7-го березня він почав функціонувати. Крім того, ми почали вказувати й особисті рахунки, аби максимально спростити збори коштів для забезпечення українських військових. Адже на цей момент історія українських банків стала більш зрозумілою та комфортною.

І людям, як з’ясувалося, зручніше скинути гроші через телефон, аніж йти на сайт, розбиратися і вводити номер своєї картки. Хоча ще до того, як у «Монобанку» з’явилася опція «Відкрити банку», нам вдалося зібрати далеко не один мільйон гривень саме за допомогою сайту благодійної організації.

На рахунках «Громадського фонду», включно з особистими картками, які ми фактично асоціювали з діяльністю Фонду, за час повномасштабної війни було зібрано орієнтовно 16 мільйонів гривень. Тож мої особисті рахунки побачили суму приблизно у п’ять мільйонів. А це майже третина від усіх зборів.

Читайте також: «Замовити Starlink – просто, але є нюанс». Як купити та налаштувати «коробку з космосу» від Маска

Звісно, коли війна буквально стукає у твої двері, стає абсолютно байдуже на будь-яку податкову та можливі фінансові наслідки. Та й особистого тригера щодо податкової у мене не було. Зізнаюся, мені завжди було цікаво випробовувати на собі якісь певні цікаві процеси, якими мало хто цікавиться. Наприклад, у 2015-му році у Сумах я був ледь не одним з перших, хто онлайн зареєстрував ФОП. Тоді у чергах на мене дивилися доволі дивно, бо я приходив і казав: «Дайте мені виписку, бо я зареєструвався онлайн».

Щодо реєстру і потенційних перевірок – я не очікую і не прогнозую якихось великих проблем у волонтерів, які збирали кошти публічно. Але мені стало цікаво, і тому я вирішив спробувати потрапити до реєстру волонтерів і подивитися, що ж з цього буде і наскільки це корисно у наших реаліях.

готівкова монобанка

До податкової доведеться йти особисто

І, як з’ясувалося практичним шляхом, – це зробити зовсім не складно. Один з нюансів полягав у тому, що «гугл» знає закон про реєстр волонтерів, але не розповідає зрозумілою мовою, як туди потрапити і що для цього потрібно. Наступний мінус – до податкової потрібно прийти. Ну і третій, так би мовити, заключний – податкова у Сумах мало знала про те, що в Україні реєстр волонтерів існує ще з перших років війни на сході.

Та оскільки я звик бути першопрохідцем, то просто питав, хто може мені допомогти, показував інформацію про цей реєстр волонтерів і пояснював, чому хочу там опинитися. Зрештою мені довелося спілкуватися практично з керівництвом місцевої податкової, яке було в курсі існування цього реєстру. Адже тих, хто розумівся на цьому, серед працівників, що приймають документи, практично не було. Водночас я впевнений: якщо ви захочете зареєструватися, і перед вами вже були волонтери у податковій, то все відбуватиметься значно швидше і зрозуміліше.

Звісно, врешті-решт мені все вдалося, і я опинився у реєстрі волонтерів разом зі своїми рахунками. Тому можу точно розповідати, які документи для цього справді потрібні і де ж їх взяти.

витяг з реєстру волонтерів

Візьміть із собою копії усіх документів

1. Довідка з банку (якщо він у вас один) або ж банків (якщо ви користуєтеся декількома). Форма довідки 4-РВ. Українські банки, на щастя, знають, що це таке. Наприклад, у Приваті ця форма є просто у додатку, а Монобанк робить її максимально швидко – потрібно лише звернутися до підтримки.

2. Обов’язково захопіть із собою копію паспорта чи ID-картки, копію прописки та ІПН (індивідуальний податковий номер).

3. Заява за формою 1-РВ – її легко можна знайти у вільному доступі. Про всяк випадок раджу брати з собою принаймні дві копії.

Вибір редакції: Як ми відкрили свій «Пункт незламності»: з генератором, Starlink і настолками. Кейс «Солом’янських котиків»

З цим пакетом документів ви можете сміливо рушати до податкової і дивувати їх своїми знаннями про існування реєстру волонтерів й про те, як туди потрапити. Вже після того, як ви все заповнили та віддали, вас мають внести до реєстру буквально через добу.

Існує також варіант подачі цієї заявку поштою. Тоді всі документи потрібно нести до нотаріуса і завіряти. Утім, як на мене, цей спосіб може значно затягнути ваш вступ до реєстру. 

Та загалом потрапити до реєстру волонтерів – просто, легко і, з мого особистого досвіду, швидко. Але важливо розуміти, що всі фінансові надходження на картки, які ви вкажете, будуть вважати коштами, які ви зобов’язані використовувати лише на потреби українського війська. Тобто отримувати заробітну плату і розраховуватися доведеться будь-якою іншою карткою, а ці – залишити виключно для благодійності.

Реєстр волонтерів: варто чи ні?

Варто чи ні «ставати на облік волонтерів» – точно сказати не можу. Це рішення індивідуальне, і його потрібно ухвалювати самостійно. Реєстр волонтерів існує, але не є обов’язковим. Принаймні, поки що. Водночас існує законодавство, яке може змусити заплатити податок з усіх надходжень на картку. Тому, думаю, краще все ж це зробити, аби потім відстоювати свою правоту в правовому полі.

Адже великий «плюс» реєстру – це якраз звільнення від сплати податків за кошти, які надійшли на картку волонтера. Інакше всі надходження на ваш рахунок автоматично вважаються прибутком, і через рік за нього потрібно буде сплатити чималий податок. Звісно, уникнути сплати податків можна лише за умови, що дійсно використовували всі зібрані кошти для забезпечення українських військових, і жодних «зайвих» рухів на цих благодійних картках не було. 

За законом, усі надходження на картку податкова може вважати прибутком, а тому може змусити заплатити річний податок 18% ПДФО та 1,5% військового збору. Варто пам’ятати, що сама державна служба не має доступу ані до банківських рахунків українців, ані до інформації про будь-які надходження на ці рахунки. Такими даними оперує лише банк.

А банки зазвичай ставляться лояльно до волонтерів і перевіряють здебільшого тих, чиї платежі перевищили 400 тисяч гривень на місяць. Але і в цьому випадку важливо знати, що банк може попросити підтвердження вашої благодійної роботи, наприклад, чеки із закупівель. І їх потрібно надати, аби рахунок не заблокували, а донати залишилися на картках.

Зберігайте усі документи, що стосуються благодійності

А про себе можу сказати, що я у цілковитому режимі очікування. На сьогодні те, що я опинився у реєстрі волонтерів, мене ще ні від чого не вберегло. Але в той самий час – ще ні до чого не примусило. 

Можу порадити зберігати всі документи, які стосуються вашої благодійності. Адже у подальшому саме це дозволить не допустити хибних претензій від правоохоронних органів щодо якихось махінацій. Зрештою саме так ви зможете довести свою невинуватість. 

реєстр волонтерів: зберігайте чеки

Суспільство

6 традиційних пасок з різних регіонів України: рецепти від Ужгорода до Одеси

Опубліковано

З настанням весни майже кожна українська родина готується до великого християнського свята — Великодня. Серед усіх традиційних страв паска займає особливе місце, бо для вірян це символ воскресіння та нового життя. Цікаво, що в кожному регіоні України рецептура різна. Крім того, відрізняються традиції щодо початку приготування: в одних місцях тісто замішують ще в Чистий четвер, в інших — у Страсну п’ятницю. 

ШоТам підготували для вас шість варіантів традиційних пасок з різних регіонів України.

Закарпатська несолодка паска

Закарпатська паска схожа на коровай і вражає насамперед декором. Жодних кольорових посипок чи глазурі нема — тільки завитки з тіста різних форм: квіти, коси, віночки, хрести, сонце, місяць. Паски слугують не лише їжею, а й оберегом.

На відміну від більшості регіонів України, де паска традиційно є солодкою, закарпатська виступає як білий хліб з високоякісного борошна, яке колись вважалося розкішшю. Це борошно називали «петльованим», і це означало, що воно вищого ґатунку.

Ми знайшли цікавий старовинний обряд приготування закарпатської паски. Ним поділилася з нами жителька Хуста Тетяна Бондаренко. 

«Увечері перед днем випікання просіяти борошно, щоб воно «нагрілось» і стало легшим. Рано-вранці всі жінки в родині повинні зібратися та молитися, поки бабуся з молитвою замішує тісто. Це забезпечує, що хліб буде наповнений хорошою енергією та точно вдасться. Оскільки в закарпатській пасці не використовують родзинки, курагу чи білу глазур, основні інгредієнти залишаються традиційними: якісне борошно, вода, дріжджі, трохи солі та яйця. Паску прикрашають просто, але зі смаком — косичками та хрестиками з тіста. Перед випіканням обов’язково змащують сирим яйцем для красивого золотистого кольору. Традиційно паски печуть у четвер або суботу перед Великоднем. Важливо стежити, щоб піч була рівномірно нагріта, а паски розміщені так, щоб кожна з них рівномірно зарум’янилась», — каже жінка.

Закарпатський етнограф Федір Потошняк описує на своїй сторінці у Facebook традицію подачі випеченої паски: її кладуть на велику тарілку, яка стоїть на особливій великодній скатертині. Нижче паски завжди лежать яйця, ковбаса, шинка, сир, масло, сіль тощо. З часом з’явилася традиція святити паски в кошиках, виплетених у селі Іза, що призвело до зменшення їх розмірів, хоча традиційна закарпатська господиня й досі може вирішити покласти в кошик велику паску, підтримуючи спадщину минулих поколінь.

Тернопільські господині прикрашають паски зайцями на паличках

Традиційно процес випікання пасок у Тернополі розпочинається ще в Чистий четвер. Це роблять для того, щоб встигнути все приготувати до нічної служби на Великдень.

Однією з характерних особливостей тернопільських пасок є їхнє декорування. Зазвичай їх покривають біленькою глазур’ю, яку легко приготувати з яєчних білків і цукру. Для додаткового смаку й естетики до глазурі часто додають трохи лимонної кислоти, що надає легкої кислинки. Красу пасок підкреслюють за допомогою харчових барвників. Після нанесення глазурпосипають кольоровою стружкою, сухофруктами та родзинками. Особливим декором є маленькі солодкі зайці на паличках, які встромляють у верхівку паски.

Молода майстриня з Тернополя Антоніна Лахманюк у своєму блозі поділилася секретами випікання ідеальних пасок, які вона навіть продає. Антоніна вважає, що паска — це більше, ніж просто традиційний великодній хліб. Це символ свята, і до її приготування потрібен особливий підхід. Жінка підкреслює, що настрій пекаря може вплинути на якість випічки, тому якщо ви нервуєтесь або відчуваєте тривогу, паска може не вдатися. Важливо заспокоїтись і налаштуватися на позитив перед тим, як приступати до роботи.

У сім’ї Антоніни рецепти пасок передаються від бабусь і мам. 

«Напередодні замочіть родзинки, цукати та сухі ягоди в коньяку або ромі на ніч. Нагрійте 100 г молока, розчиніть у ньому 6 г сухих дріжджів або 15 г свіжих, додайте 2 ст. л. цукру та 70 г борошна. Накрийте й залиште в теплому місці на 30-40 хвилин. До цієї опари додайте 100 г розтопленого вершкового масла, 2 збиті яйця, 70 г цукру, вимочені цукати, трохи солі та 250-300 г борошна. Тісто має бути м’яким, але не липким. Замісіть, накрийте й залиште в теплому місці на 1-1,5 години. Розділіть тісто та викладіть у форми, дайте ще раз піднятися. Випікайте паски в духовці при 160° протягом 50 хвилин. У результаті ви отримаєте дві пасочки вагою по 400 грамів», — пише господиня.

Подільські бабки

На Поділлі — регіоні, який охоплює частини Вінницької, Хмельницької, Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей — великодні традиції мають свої унікальні особливості. Тут великодній хліб називають не паскою, а бабкою. Бабка — це пишна здобна кругла випічка, яку прикрашають візерунками з тіста й у суботу перед Великоднем освячують у церкві, після чого вона стає центральним елементом святкового столу.

Бабку на Поділлі готують з особливою увагою до деталей. Тісто для бабки роблять здобним, часто використовуючи яйця, масло, молоко, цукор і ванілін для аромату. Після замісу тісту дають добре піднятися, а потім формують у круглу форму, декоруючи поверхню візерунками, які можуть включати косички, зірки чи квіти, зроблені з того ж тіста.

Поліська великодня випічка — нічого зайвого

Паски Полісся, які печуть у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській і Сумській областях, відрізняються своєю простотою та традиційністю. Замість використання родзинок чи ванільного цукру господині часто обмежуються звичайним цукром у значній кількості. Цікавою особливістю є додавання відвареної картоплі, яка допомагає пасці залишатися м’якою довший час. Такий інгредієнт не тільки збагачує смак, але й підтримує текстуру випічки.

Традиційні поліські паски прикрашають досить скромно — простими візерунками з тіста та хрестами, що символізують великодні мотиви. Ці прикраси підкреслюють глибину релігійних традицій регіону.

Особливістю Полісся є збереження старовинних традицій замішування тіста. Господині часто використовують великі дерев’яні бочки, які потім накривають вишитим рушником, підперезують червоним поясом — крайкою — і кладуть на них гроші та гілочки верби. Це роблять з надією на добробут і здоров’я. 

Ще одна унікальна традиція полягає в тому, що вже випечений хліб виносять на вулицю перед світанком, щоб він отримав «благословення» сонця. Це роблять ті, хто через стан здоров’я не може дійти до церкви, але хоче, щоб їхні паски були освячені.

Сирні донецькі паски

На Донеччині особливо популярними варіантами є ванільні та сирні паски, кожна з яких має унікальні рецепти та значення.

Традиційно ванільну паску готують на молоці, додаючи родзинки для смаку. Завершальним акордом є покриття глазурʼю, яку роблять із цукрової пудри та білків, та яскравою цукровою посипкою.

Сирна паска в Донецькій області готується з особливим значенням. Для її приготування використовують кисломолочний сир, який перетирають в однорідну масу, додають цедру, цукати, родзинки та значну кількість яєць — десяток або більше. Таку паску зазвичай випікають у формі піраміди, яка символізує Гріб Господній. Цей символізм підкреслює глибину релігійних вірувань і традицій, що зберігаються в регіоні.

Існує повір’я, що якщо крихти падають з освяченої паски на підлогу, то це є поганою ознакою, тому за столом завжди панує особлива увага та повага до цього святкового хліба.

Мистецтво декорування пасок на Одещині

Одеські господині використовують для випікання пасок тільки борошно найдрібнішого помолу та найвищого сорту. Його використання забезпечує відмінну текстуру та смак випічки, що робить паски особливо пишними й ароматними. Особливу увагу приділяють декоруванню: це можуть бути сухоцвіти, фрукти, безе, тістечка макарони, маршмелоу тощо. 

Одеські ресторани не тільки печуть паски, а ще й змагаються, чия красивіша. Цукати, темні родзинки, горіхи, глазур з білого шоколаду, золоті злитки — чим тільки не дивують.

Марія Іванівна родом із села Маразлієвка Одеської області. Господиня готує паски з 25 років. Зараз їй 82, але вона продовжує випікати великодній хліб. Жінка поділилася з нами своїми секретами.

«Головне добре вимішати тісто руками — хвилин 40, не менше, щоб тісто аж пищало. І головне, щоб у хаті було тепло — не має бути протягів, коли тісто підходить. Я накриваю його ковдрою та вмикаю кондиціонер, щоб на кухні було аж жарко», — каже пані Марія. 

Кілька років тому з випіканням пасок жінці почала допомагати її онука Руслана. Вона підійшла до процеcу з особливою креативністю. Паски почали виходити настільки естетично привабливими, що люди почали їх замовляти до свого столу, і бабусі з онукою, звісно ж, додалося роботи. 

«Коли я з бабусею почала випікати паски, то ми стали додавати цукати на кшталт вишні, манго, персика — дуже смачно виходить. Є ще один секрет: коли замішуємо тісто руками, обов’язково молимося, згадуємо душевні сімейні історії. Серце наповнене любов’ю, у всіх обов’язково гарний настрій», — розповідає Руслана Орленко. 

Для випікання за рецептом бабусі Марії знадобиться літр молока, 20 жовтків, 700 г цукру, 2 пачки ванільного цукру, 300 г вершкового масла, 100 г соняшникової олії, 200 г живих дріжджів, 3,5 кг борошна, а також цукати за смаком.

«Цукор з жовтками збиваємо міксером, додаємо молоко кімнатної температури, висипаємо всі дріжджі, додаємо борошно та перемішуємо (має вийти консистенція трохи густіша за сметану). Посипаємо зверху трохи борошном і накриваємо рушником. Лишаємо в теплому місці на годину — тісто має гарно піднятися. Потім починаємо замішувати й додаємо потроху борошно, яке лишилося. Додаємо розтоплене вершкове масло й соняшникову олію. Тісто вимішуємо не менше 40 хвилин. Додаємо цукати, цедру лимона, ванільний цукор. Накриваємо рушником або ковдрою та залишаємо в теплому місці на 1,5 години. Розливаємо тісто по формах, які попередньо треба змастити олією. Форма має бути заповнена менше, ніж наполовину. Чекаємо годину, щоб тісто підійшло до краю формочки. Ставимо в духовку й випікаємо 45-50 хвилин при температурі 170°», — ділиться господиня. 

Паски в різних регіонах України — це більше, ніж просто великодній хліб. Кожен край вносить у свої рецепти частинку місцевої культури, історії та традицій. Це не просто страва, а символ спільноти й спадщини. Від Поділля до Полісся, від Бессарабії до Донеччини кожен рецепт зберігає зв’язок між поколіннями.

Читати далі

Суспільство

«Віримо в малі міста та хочемо для них розвитку». Як подружжя відкрило першу галерею-кав’ярню в Дрогобичі

Опубліковано

Понад 2 роки тому Юлія Дима поїхала в Париж, але не дивитися на Ейфелеву вежу, як це роблять усі туристи, а шукати там Дрогобич. Жінка досліджувала життя й творчість письменника Бруно Шульца з Дрогобича, а також інших митців зі свого рідного міста.

«Я повернулася в Дрогобич і сказала чоловіку, що це не випадковість, що в нашому маленькому місті так багато митців. Їх обожнюють у Парижі, Варшаві, Берліні, а тут взагалі ніхто не знає», — каже Юлія.

Так виникла ідея створити в районному центрі на Львівщині першу мистецьку галерею-кав’ярню, аби популяризувати мистецтво. Яке значення для містян має заклад «юна» на честь коханої Бруно Шульца розповідаємо в ШоТам.

Юлія та Роман Дими

заснували галерею-кав’ярню «юна» в Дрогобичі

Відкрили «26 і кава» в перший рік повномасштабної війни

Юлія та Роман Дими — подружжя, друзі та партнери по бізнесу. Першим їхнім спільним проєктом стала кав’ярня «26 і кава» в Дрогобичі — рідному місті Юлії, куди Юлія повернулася в 2020 році, а Роман переїхав через рік. Цьогоріч у липні закладу виповниться 2 роки. Про «26 і кава» ШоТам уже писали наприкінці 2022-го.

Читайте більше: «Нас називали божевільними». Як відкрити бізнес під час війни і не прогоріти? Історії підприємців, яким вдалося

«Якби не повномасштабна війна, то заклад просто не існував би — ми б не наважилися його створювати. Рома в нас відповідає за цифри та структуру, а я — за ідеї й емоції. Це місце — не просто кав’ярня, а простір, де люди спілкуються, жартують чи сумують. Тому це не просто про каву, а про середовище. Цю кав’ярню творять люди», — стверджує Юлія.

Кавʼярня «26 і кава» в Дрогобичі. Фото надала Юлія Дима

У заклад подружжя запрошує жителів Дрогобича або тих, хто родом з міста, яких знають в Україні аби ті прочитали лекції чи провели свої майстер-класи. У Дрогобичі є багато художників, тому Юлія каже, що список митців, чиї роботи виставлятимуть у закладі, можна ще довго доповнювати. 

«Хочемо змінити спосіб життя містян»

«Наша мета — знайомити дрогобичан одних з одними для обміну досвідом. Ми спробували посадити “дерево” і бачимо, як це середовище навколо кав’ярень розростається», ділиться жінка. 

Засновниця закладу каже, що в Дрогобичі багато молоді, адже тут є різні навчальні заклади. Тому кав’ярня є своєрідним молодіжним простором зі смачною кавою, яких у великих містах дуже багато, а от у маленьких — обмаль. Але загалом заклад відвідують люди різного віку.

На першу річницю закладу «26 і кава» містяни приносили йому подарунки, аби облаштувати інтер’єр, та залишали спогади про те, чим ця кав’ярня є для них. 

Роман Дима каже, що тут заварюють лише натуральну каву без сиропів, вершків чи кориці, а ще використовують альтернативні методи заварювання. У кавʼярні пригощають кавою та десертами, а головне — дають можливість долучатися до заходів, які тут відбуваються. 

«Нашим закладом ми хочемо змінити стиль життя людей у маленькому місті, а ще постійно покращуємо його. Наша мета — не просто відбити ті кошти, які ми вклали в бізнес, а робити класну штуку в маленькому місті», — розповідає Роман. 

Юлія каже, що за час існування закладу вдалося залучити дві грантові підтримки на обладнання для кав’ярні та навчання для персоналу. 

Їхала в Париж шукати Дрогобич

Заклад «26 і кава» є невеличким — усього 35 метрів квадратних. Юлія та Роман вкладали в нього багато власного часу та ресурсів і не планували більше відкривати нових кавʼярень. Проте кожну подію в «26 і кава» Юлія починала словами: «Ми знаємо, що поки маленькі, але колись обов’язково розширимось».

Взагалі переїхати до рідного міста у 2021 році Юлію мотивував відомий письменник і художник з Дрогобича Бруно Шульц. «Хтось їде на відпочинок у гори, а я вирішила відпочити в маленькому місті, тому приїхала сюди читати Шульца», — розповідає Юлія. 

Вона досліджувала життя й творчість Шульца, тому поїхала в Париж, аби пройти його слідами в місті, яке митець відвідував. «Я їхала в Париж не дивитися на Ейфелеву вежу, а шукати там Дрогобич», — жартує підприємиця.

Основним путівником для жінки стали листи Шульца, в яких він багато писав про людей, які теж є митцями з Дрогобича й творили в Парижі. Більша частина з них належали до Паризької школи художників. Юлія тоді придбала найціннішу книгу у своїй бібліотеці, присвячену Паризькій школі, де була інформація про митців з Дрогобича. Жінка ходила по кав’ярнях, які вони відвідували і, можливо, за кавою спілкувалися про її рідне місто. 

Відвідувачі галереї «юна» під час однієї з виставок. Фото надала Юлія Дима

Далі Юлія поїхала на виставку митців Паризької школи в Єврейський музей у Берліні. Серед імен прочитала про митця Леопольда Готтліба, який народився в Дрогобичі.

«Я тоді стояла біля його автопортрета й розуміла, що його історію в Дрогобичі, мабуть, мало хто знає. Я повернулася й сказала Ромі, що це не випадковість, що в нашому маленькому місті так багато митців. Їх обожнюють у Парижі, Варшаві, Берліні, а тут мало хто знає їх », — ділиться Юлія. Так виникла ідея відкрити галерею «юна».

Галерея-кавʼярня в Дрогобичі на честь коханої відомого митця

Юлія каже, що назву «юна» для галереї обрали невипадково. Вони з чоловіком юні за віком, ніколи не мали досвіду у створенні галерей, а також кохану Бруно Шульца звали Юзефіна Шелінська, яку він називав Юною. 

Заклад доповнює невелика кав’ярня, тому, як кажуть Юлія та Роман, це галерея-кав’ярня сучасного мистецтва в малому місті. «юна» більша за «26 і кава», тому може вмістити більше відвідувачів. І хоч приміщення має мінімалістичний дизайн, люди щодня сюди приходять для фотосесій.

Роман каже, що в меню кав’ярні є смачні перекуси, гранола — все, що можна приготувати швидко. А ще «юна» популяризує українське вино, зокрема, з Тернополя, бо кохана Шульца родом звідти. 

«Ми конкуруємо не з місцевими закладами, а зі звичним способом життя містян. Хочемо переконати, що вийти в галерею та роздивлятися твори мистецтва з келихом вина це дуже витончено. Ми відкрили кав’ярню при галереї, бо хотіли пити смачну каву, а додали винну карту до меню, бо хотіли пити смачне вино все просто», — ділиться Роман Дима.

«Віримо в малі міста та хочемо для них розвитку»

Юлія каже, що їхньою метою було створити основний подієвий майданчик міста.  В «юні» проходять виставки українських митців і лекції експертів з різних сфер. «Для мене заклад “26 і кава” є таким собі хіпстером, а “юна” як простір більш витончена та ніжна».

Коли подружжя відкривало «юну», то влаштувало публічну дискусію про те, як працювати і розвивати культуру в малих містах й дослідити, чому звідти виїжджає молодь. Юлія стверджує, що вони з чоловіком мріють, аби ситуація змінилася: «Ми дуже віримо в малі міста й хочемо їх розвивати. А ще хочемо і вболіваємо, щоб мистецьких середовищ міста ставало більше».

Співачка Софія Лешишак, яка родом з Дрогобича, виступає в галереї «юна». Фото: Алла Борис 

Подружжя Димів дуже радіє, коли їм пишуть сучасні художники та запитують, чи можуть презентувати в них свої картини. А ще завдяки закладу містяни дізнаються все більше раніше невідомих для себе імен.

«Нам часто кажуть відвідувачі, що завдяки “юні” знову записали собі в блокнотик прізвище якогось митця, про якого хочуть дізнатися більше. Я дуже хочу, аби наша галерея продовжувала розвивати смак у містян і до українського сучасного мистецтва, і до українського вина», — підсумовує Юлія Дима.

Читати далі

Суспільство

Стала відома дата та місце проведення фестивалю “Вуличної їжі”

Опубліковано

Вперше за понад два роки фестиваль «Вулична їжа» проведуть на «Артзаводі Платформа» 1 та 2 червня. Організатори анонсують найбільший фудмаркет в Україні із 40 резидентами.

Про це стало відомо із анонсу організаторів в Іnstagram.

Серед форматів – котлета по-київськи, ребра на грилі й бургери із фермерським мʼясом. Окрім того, чебуреки та янтики, морозиво зі смаком гарбуза та карамелі, буряка та бринзи, полтавські галушки із соусами та пончики й пироги.

Читайте також: В Україні оголосили відбір проєктів для реставрації культурних пам’яток: що треба знати

Також проведуть благодійні аукціони та маркети крафтових товарів від локальних виробників й товарів для домашніх улюбленців. Серед іншого –обіцяють виступи музичних гуртів, кінотеатр та лекторій, дитячий майданчик, зони відпочинку й спортивні розваги.

Квитки уже можна придбати за посиланням. Для військових, дітей до 12 років, вагітних і людей пенсійного віку – вхід безкоштовний. Вони зможуть отримати квитки на касі в день заходу, за умови надання посвідчення чи свідоцтва про народження.

Нагадаємо, на Київщині висадили екзотичні дерева.

Фото: Рубрика

Читати далі
Продовжити в браузері
Щоб встановити натисни
та обери
Додати на Початковий екран
Встановити
Встановлення майже не використовує пам’ять і забезпечує швидкий спосіб доступу до цієї програми.
Встановити
Update Contents
ШоТам Ми хотіли б показувати вам сповіщення про останні новини та оновлення
Відхилити
Дозволити сповіщення