Суспільство
«У податковій про це вперше почули від мене». Як потрапити в реєстр волонтерів: інструкція від першопрохідця
Дмитро Тіщенко – волонтер з багаторічним досвідом, який займається допомогою українському війську ще з 2014 року. Тоді разом із однодумцями вони заснували Благодійну організацію «Громадський фонд «Суми» та почали опікуватися побутом бійців. Активна робота тривала до 2018-го – допоки держава не змогла самостійно закривати базові потреби військових.
До волонтерства команда повернулася 24 лютого – практично з першими вибухами. Відтоді їм вдалося залучити понад 16 мільйонів гривень, а Дмитро став одним із перших у місті, хто потрапив до реєстру волонтерів. Для цього йому довелося не лише зібрати пакет документів, а й пояснити місцевим держслужбовцям, про що взагалі йдеться. Покроковою інструкцією співзасновник Громадського фонду «Суми» поділився із ШоТам.
24-го фонд відродився як фенікс
Пригадую, коли благодійна організація лише починала своє існування, ми збирали кошти доволі аналоговими методами. А якщо бути точним, через реквізити та готівкою. На той час це було абсолютно логічним та більш-менш зручним рішенням для нас. Тоді ми ще не знали, як до рахунку «Громадського фонду» прикрутити той самий LiqPay чи щось інше.
Утім Фонду цього було достатньо, щоб збирати необхідні суми, але на рахунки благодійної організації. У 2018-му році фонд фактично призупинив свою роботу. Це було пов’язано з тим, що українська армія почала значно краще забезпечувати потреби бійців, якими до цього опікувалися волонтери.
Для команди це стало, як з’ясувалося згодом, своєрідним відпочинком – до лютого 2022 року. 24-го числа фонд, майже як фенікс, зродився з попелу та люті до ворога і майже миттєво відновив свою роботу. Оскільки досвід, алгоритми робити, та знання, як і що потрібно робити, вже були – система налагодилася доволі швидко.
Коли війна стукає у двері, стає байдуже на податкову
Після початку повномасштабного вторгнення місцева ІТ-компанія допомогла нам розробити більш зручний та доступний сайт з реквізитами благодійної організації. Вже, здається, 7-го березня він почав функціонувати. Крім того, ми почали вказувати й особисті рахунки, аби максимально спростити збори коштів для забезпечення українських військових. Адже на цей момент історія українських банків стала більш зрозумілою та комфортною.
І людям, як з’ясувалося, зручніше скинути гроші через телефон, аніж йти на сайт, розбиратися і вводити номер своєї картки. Хоча ще до того, як у «Монобанку» з’явилася опція «Відкрити банку», нам вдалося зібрати далеко не один мільйон гривень саме за допомогою сайту благодійної організації.
На рахунках «Громадського фонду», включно з особистими картками, які ми фактично асоціювали з діяльністю Фонду, за час повномасштабної війни було зібрано орієнтовно 16 мільйонів гривень. Тож мої особисті рахунки побачили суму приблизно у п’ять мільйонів. А це майже третина від усіх зборів.
Читайте також: «Замовити Starlink – просто, але є нюанс». Як купити та налаштувати «коробку з космосу» від Маска
Звісно, коли війна буквально стукає у твої двері, стає абсолютно байдуже на будь-яку податкову та можливі фінансові наслідки. Та й особистого тригера щодо податкової у мене не було. Зізнаюся, мені завжди було цікаво випробовувати на собі якісь певні цікаві процеси, якими мало хто цікавиться. Наприклад, у 2015-му році у Сумах я був ледь не одним з перших, хто онлайн зареєстрував ФОП. Тоді у чергах на мене дивилися доволі дивно, бо я приходив і казав: «Дайте мені виписку, бо я зареєструвався онлайн».
Щодо реєстру і потенційних перевірок – я не очікую і не прогнозую якихось великих проблем у волонтерів, які збирали кошти публічно. Але мені стало цікаво, і тому я вирішив спробувати потрапити до реєстру волонтерів і подивитися, що ж з цього буде і наскільки це корисно у наших реаліях.
До податкової доведеться йти особисто
І, як з’ясувалося практичним шляхом, – це зробити зовсім не складно. Один з нюансів полягав у тому, що «гугл» знає закон про реєстр волонтерів, але не розповідає зрозумілою мовою, як туди потрапити і що для цього потрібно. Наступний мінус – до податкової потрібно прийти. Ну і третій, так би мовити, заключний – податкова у Сумах мало знала про те, що в Україні реєстр волонтерів існує ще з перших років війни на сході.
Та оскільки я звик бути першопрохідцем, то просто питав, хто може мені допомогти, показував інформацію про цей реєстр волонтерів і пояснював, чому хочу там опинитися. Зрештою мені довелося спілкуватися практично з керівництвом місцевої податкової, яке було в курсі існування цього реєстру. Адже тих, хто розумівся на цьому, серед працівників, що приймають документи, практично не було. Водночас я впевнений: якщо ви захочете зареєструватися, і перед вами вже були волонтери у податковій, то все відбуватиметься значно швидше і зрозуміліше.
Звісно, врешті-решт мені все вдалося, і я опинився у реєстрі волонтерів разом зі своїми рахунками. Тому можу точно розповідати, які документи для цього справді потрібні і де ж їх взяти.
Візьміть із собою копії усіх документів
1. Довідка з банку (якщо він у вас один) або ж банків (якщо ви користуєтеся декількома). Форма довідки 4-РВ. Українські банки, на щастя, знають, що це таке. Наприклад, у Приваті ця форма є просто у додатку, а Монобанк робить її максимально швидко – потрібно лише звернутися до підтримки.
2. Обов’язково захопіть із собою копію паспорта чи ID-картки, копію прописки та ІПН (індивідуальний податковий номер).
3. Заява за формою 1-РВ – її легко можна знайти у вільному доступі. Про всяк випадок раджу брати з собою принаймні дві копії.
Вибір редакції: Як ми відкрили свій «Пункт незламності»: з генератором, Starlink і настолками. Кейс «Солом’янських котиків»
З цим пакетом документів ви можете сміливо рушати до податкової і дивувати їх своїми знаннями про існування реєстру волонтерів й про те, як туди потрапити. Вже після того, як ви все заповнили та віддали, вас мають внести до реєстру буквально через добу.
Існує також варіант подачі цієї заявку поштою. Тоді всі документи потрібно нести до нотаріуса і завіряти. Утім, як на мене, цей спосіб може значно затягнути ваш вступ до реєстру.
Та загалом потрапити до реєстру волонтерів – просто, легко і, з мого особистого досвіду, швидко. Але важливо розуміти, що всі фінансові надходження на картки, які ви вкажете, будуть вважати коштами, які ви зобов’язані використовувати лише на потреби українського війська. Тобто отримувати заробітну плату і розраховуватися доведеться будь-якою іншою карткою, а ці – залишити виключно для благодійності.
Реєстр волонтерів: варто чи ні?
Варто чи ні «ставати на облік волонтерів» – точно сказати не можу. Це рішення індивідуальне, і його потрібно ухвалювати самостійно. Реєстр волонтерів існує, але не є обов’язковим. Принаймні, поки що. Водночас існує законодавство, яке може змусити заплатити податок з усіх надходжень на картку. Тому, думаю, краще все ж це зробити, аби потім відстоювати свою правоту в правовому полі.
Адже великий «плюс» реєстру – це якраз звільнення від сплати податків за кошти, які надійшли на картку волонтера. Інакше всі надходження на ваш рахунок автоматично вважаються прибутком, і через рік за нього потрібно буде сплатити чималий податок. Звісно, уникнути сплати податків можна лише за умови, що дійсно використовували всі зібрані кошти для забезпечення українських військових, і жодних «зайвих» рухів на цих благодійних картках не було.
За законом, усі надходження на картку податкова може вважати прибутком, а тому може змусити заплатити річний податок 18% ПДФО та 1,5% військового збору. Варто пам’ятати, що сама державна служба не має доступу ані до банківських рахунків українців, ані до інформації про будь-які надходження на ці рахунки. Такими даними оперує лише банк.
А банки зазвичай ставляться лояльно до волонтерів і перевіряють здебільшого тих, чиї платежі перевищили 400 тисяч гривень на місяць. Але і в цьому випадку важливо знати, що банк може попросити підтвердження вашої благодійної роботи, наприклад, чеки із закупівель. І їх потрібно надати, аби рахунок не заблокували, а донати залишилися на картках.
Зберігайте усі документи, що стосуються благодійності
А про себе можу сказати, що я у цілковитому режимі очікування. На сьогодні те, що я опинився у реєстрі волонтерів, мене ще ні від чого не вберегло. Але в той самий час – ще ні до чого не примусило.
Можу порадити зберігати всі документи, які стосуються вашої благодійності. Адже у подальшому саме це дозволить не допустити хибних претензій від правоохоронних органів щодо якихось махінацій. Зрештою саме так ви зможете довести свою невинуватість.
«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації. «Рей» — поклон, голови торкаються зелених матів. Три пари очей стежать за тренеркою — 21-річною Олею, — яка впевненим голосом повторює команди.
Та це не звичайні школярі, що після уроків пішли на гурток. Кожен з хлопчиків має вроджену хворобу й живе без батьків у медичному центрі «Дім метеликів», що допомагає діткам з інвалідністю та невиліковними діагнозами у «Місті добра». Цей гурток карате тут називають «Бойовими метеликами».
Троє друзів двічі на тиждень перетворюються на каратистів у кімоно, відпрацьовують удари, вчаться поваги та показують суперсилу — сміливість боротися з діагнозом, навіть якщо здається, що це неможливо.
Про «Дім метеликів»
«Дім метеликів» — це неофіційна назва ліцензованого медичного центру, який об’єднав у собі госпіс для паліативних дітей (з невиліковними діагнозами) та реабілітаційне відділення. Усі його послуги безкоштовні й покриваються завдяки благодійним внескам. У стінах центру лікують та доглядають діток від народження до 14 років. Крім медичної частини, тут намагаються організувати й дозвілля для пацієнтів — малювання, гімнастику та карате.
ШоТам побував на занятті «Бойових метеликів» і розкаже про кожного каратиста та його суперсили.
Халк: відстоює свої кордони та першим опанував карате
Максиму 10 років, він має діагноз ДЦП. Батьки мали наркотичну залежність, тож хлопчик ріс майже без уваги — тільки навчився повзати, і свої перші кроки він зробив у «Домі метеликів». У центрі він уже рік, і медики бачать зміни.
На карате Максим пересувається на колінах — так йому звично. Але якщо потрібно, наприклад, дістати іграшку з вищої полиці, то він встає, хоч поки й ходить з підтримкою. А ще хлопчик добре рахує — він найперший з-поміж усіх вивчив лічбу до 10 японською, і перші точні удари вдавалися саме в нього.
«Ці діти мають повноцінне право на освіту, на щасливе дитинство, на життя. Незважаючи на те, що в них є певні обмеження, для мене вони звичайні. Вони спокійно займаються карате», — каже Оля, яка спочатку стала в центрі нянею, а тоді й тренеркою для непосидючих хлопців.
Максим на все має свій погляд: якщо йому щось несмачно, то навіть попри те, що їжа подобається його друзям, він їсти не буде — вміє відстоювати свою кордони.
Хлопчик захоплюється Халком — міцним супергероєм, що вміє постояти за себе. Силу свого кумира він показує на заняттях з карате: відпрацьовує удари й має дух суперництва. Та там важливий також дух дружби, тому коли Оля помічає, що Максим насміхається над кимось із друзів, який прибіг пізніше, то нагадує, що «тут ми не сміємося одне з одного». А чому? «Бо ми одна команда!» — в один голос кричать малі каратисти.
«Лікарі борються за життя дітей, лікують, продовжують їхні дні. А я даю дітям можливість навчатися, розвиватися. І це теж командна робота — психологів, реабілітологів, логопедів», — зауважує Оля. Щоб підготувати хлопців до занять, їм довелося пройти консультації та огляди лікарів, працювати з фахівцями.
Звісно, карате не було ідеєю самих хлопців. Коли медичний директор «Дому метеликів» Денис Колюбакін дізнався про ці навички Олі, то запропонував їй взятися за гурток:
«Ми їх так хитренько заохочували — на планшеті показували фото каратистів і питали: “Що б ти на це сказав?”, а дитина: “Я хочу! Давай уже завтра буде?”. І все — кімоно купили й почали. Спочатку діти трохи остерігалися, а тепер тільки й чекають на ці заняття».
Спайдермен: має особливі ноги та називає себе директором
Між Максимом та Михайликом сидить Ваня. У нього не згинаються коліна, тож хлопчик має спеціальні бандажі від стегна до стопи. Але це не зупиняє малого каратиста — він спритно сідає, перевертається на живіт і бігає.
Старша медсестра Христина каже, що восьмирічний Ваня називає себе директором реабілітаційного центру. Він дуже любить ходити в школу й підбирати собі стильний одяг. Хлопчик обожнює піжами-кігурумі. А ще у нього чудова пам’ять — він з легкістю запам’ятовує людей, з якими знайомиться, і вивчає англійську мову.
Ваня — прихильник Спайдермена, навіть має його костюм. А ще він вірить, що в нього теж є особливі здібності, адже він і сам особливий — таких ніг більше ні в кого немає.
Хлопчик — сирота, і якщо раніше він не запитував про своїх батьків, то коли почав минулого року ходити до школи, у нього все частіше виникають такі болючі питання. У «Домі метеликів» усі обожнюють Ваню та намагаються його забезпечити всім необхідним.
«Що треба дитині? Здоров’я та щастя. У більшості дітей, які перебувають в “Місті добра”, немає батьків, але кожен з нас старається віддати себе сповна й створити такі умови, щоб діти не відчували від цього дискомфорту», — ділиться Денис.
Друзі почали займатися карате у вересні минулого року. Оля каже, що спочатку за непосидючістю каратистів було складно помітити результат, але вже в грудні тренерка побачила зміни — хлопці опанували основні прийоми. Для привернення їхньої уваги в Олі на шиї є чорний свисток на шнурку.
«Карате — це той вид спорту, де ти заходиш на татамі, робиш поклон — це повага, — і коли закінчуєш, теж робиш поклон. Це про мудрість і філософію. Мистецтво дуже давнє, тонке та витончене», — пояснює тренерка.
Ваня дещо нетерпляче виконує команди Олі, кілька разів повторює, що вже не хоче займатися, але все ж іде до кінця. Наприкінці тренування хлопці отримують по цукерці та збираються в тісне коло, щоб традиційно завершити заняття здмухуванням паперових метеликів. Тут теж потрібна дисципліна — вони мають дочекатися, поки Оля поставить виріб на простягнуту долоню, та всім разом здмухнути. Метелики легко кружляють і приземляються на мати.
«Ми вирішили створити щось таке, що покращить емоційний фон дітей, їхню дрібну моторику. Щось, що допоможе витягати їх і мотивувати, зможе створити з відокремлених дітей єдиний колектив, де вони стануть друзями», — каже медичний директор «Дому метеликів».
Супермен: шибеник, який обіймає до хрускоту кісток
У Михайлика є свій ритуал на завершення заняття з карате — обійми з Олею. Він радісно підбігає до тренерки та міцно обіймає її за талію, тулиться. Хлопчик подолав довгий шлях до «Дому метеликів»: спочатку жив у київському дитбудинку, після повномасштабного вторгнення його разом з іншими дітками евакуювали в Тернопіль, а вже звідти він переїхав до Чернівців.
Семирічний Михайлик має русяве волосся й носить окуляри. Нещодавно хлопчикові зробили операцію на спині, тож зараз він проходить реабілітацію. Та попри такий невинний вигляд, він ще той шибеник.
Михайлик дуже любить читати, запам’ятовує казки та віршики. А також обожнює годинники — це його улюблена іграшка. Має цілу колекцію, адже всі йому їх дарують. Ще одна його пристрасть — різноманітне взуття.
Весь персонал центру впізнає Михайлика за його фірмовою фразочкою «Ти моє коханнячко» та обіймами до хрускоту кісток. Особливо він любить тварин, зокрема, лежати на великій кудлатій собаці Лайлі — така у нього каністерапія.
Влітку минулого року, коли він тільки потрапив у «Місто добра», йому було складно звикнути, але вже невдовзі хлопчик став серцем цього місця: ніжним, добрим і трішки з хитринкою. Христина пригадує, як ввечері питала Михайлика про його справи, а він — руки в боки й каже: «Я не знаю, що тобі сказати. Вони так негарно себе поводять, а я такий слухняний» — та саме він часто підбиває друзів на різні капості. У цій трійці супергероїв він схожий на Супермена: у звичайному житті — хлопчик в окулярах, але в ньому криється велика сила.
Коли заняття закінчується, зала для реабілітації порожніє. Хлопці підіймаються з нянею у свої кімнати, але ще чути, що дорогою обговорюють тренування, щоб за кілька днів прийти на наступний урок карате, знову перевдягтися в кімоно й завдати ще одного удару по своїй хворобі.
Український захисник Олександр вижив після того, як провів із турнікетом на пораненій нозі 36 діб. Сил триматися йому давали думки про родину та зустріч із синами.
Про це розповіли в інстаграмі ШоТам за матеріалами Харківського шпиталю.
Як чоловік отримав поранення
Боєць отримав поранення під Вовчанськом на Харківщині, наступивши на міну. Через постійні ворожі атаки, евакуації з передової довелося чекати понад місяць. Увесь час Олександр провів з щільно затягнутим джгутом, що і врятувало його.
«36 діб турнікета — це 900 годин. Ми не зустрічали в літературі даних про такий довготривалий турнікет. Людина вижила завдяки правильному менеджменту турнікета, взагалі за рахунок того, що його наклали і не чіпали», — зазначив заступник начальника Харківського шпиталю Вячеслав Курінний.
Читайте також: Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону
Лікування та реабілітація
До Харківського шпиталю Олександр потрапив у важкому стані. Він був настільки втомленим, що навіть не пам’ятав, коли востаннє їв та пив. У нього була анемія, зневоднення, велика крововтрата і почався некроз ноги. Операція була ризикованою, але медики зробили все можливе, і чоловік витримав.
«На жаль, виконана ампутація тієї ділянки кінцівки, яка була з турнікетом, але якщо б цей турнікет зняли, — він би помер»‚ сказав Вячеслав Курінний.
Медики назвали випадок бійця справжнім дивом, а його — міцним чоловіком. Бо вже на другий день після ампутації, Олександр почав ходити на милицях. На захисника чекає подальше лікування, реабілітація і протезування.
«Я вже усвідомлював що я втрачу ногу і я вже не зациклювався, я розумів, що втрачу. Ну і цим жив. Хотів жити, хотів до родини»‚ — сказав Олександр.
У військового двоє синів: старшому 12, а молодшому всього 2 роки. Заради них він зміг протриматися так довго, попри складне поранення.
Нагадаємо, що подружжя відомих сироварів із Бердянська стали на захист України (ВІДЕО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Харківського шпиталю
На базі Київського обласного центру зайнятості жителі області у лютому та березні зможуть пройти одноденний курс з тактичної медицини за алгоритмом MARCH.
Про це повідомили в Київській обласній військовій адміністрації.
Групи для навчання збирає Київський обласний центр зайнятості, який надасть приміщення для занять у всіх районах області.
«Заняття будуть проводити інструктори нашого центру, які мають великий бойовий досвід та є ветеранами Третьої штурмової бригади, бригади “Азов” та інших легендарних підрозділів. Матеріальну базу для навчань забезпечує наш центр. Ми відкриті до співпраці з організаціями та компаніями, бо вважаємо, що тільки навчаючи вже зібрані групи або трудові колективи, можна пришвидшити підготовку населення на рівні області та держави загалом», — зазначив директор Київського обласного центру підготовки населення до нацспротиву Володимир Авдєєнко.
У КОВА додали, що у 2024 році Київський обласний центр підготовки населення до нацспротиву провів чотири базових курси, понад 25 одноденних курсів і випустив більш ніж три тисячі курсантів.
Нагадаємо, що на Південному вокзалі в Києві встановили «Серце України» (ФОТО).
Також ми писали, що Миколай Сєрга випустив пісню «Я буду кохати тебе», кліп зняли в аеропорту «Бориспіль» (ВІДЕО).
Фото обкладинки: сайт КОВА
