Бухгалтерка врятувала старовинну хату, а її вареники з равликом зібрали більше гостей, ніж живе в селі

Родичі радили знести стару хату й звести на її місці склад під зерно, бо так було б вигідніше. Натомість бухгалтерка Ярослава Палієнко вклала в будівлю зі щілинами, крізь які могла пролізти дитина, усі свої заробітки й заощадження.

#ШОТАМ дізнався, як Ярослава створила равликову ферму в Теплівці на Дніпропетровщині, влаштувала низку подій у старовинній хаті й зібрала в селі 400 гостей.

Ярослава Палієнко

власниця равликової ферми, яка відновлює етнохатинку на Дніпропетровщині

Роки відбудовувала хатинку, щоб об’єднувати в ній людей

Дев’ять років тому я переїхала жити в Теплівку на Дніпропетровщину (година автівкою від Дніпра). В Україні існує три села з подібною назвою — в Криму, на Полтавщині та наша, яку засновували полтавські переселенці. Учителька місцевої школи на екскурсії розповіла мені про карту з колекції її родини, яка датується ще серединою XIX сторіччя. Тобто місцевість давнішня, з історією. З початком повномасштабного вторгнення молоде покоління, яке раніше виїхало, почало повертатися сюди, особливо з дітками. Теплівка потроху ожила. 

Шість років тому я викупила хатинку у місцевої громади. Вона перебувала на балансі у сільради, оскільки власники роками не з’являлися. Аби добратись до будівлі, разом з родиною та друзями витратили на зачистку території понад рік. Стіни мали такі щілини, що в них могла пролізти дитина. Довелось перезаливати фундамент, реставрувати стіни, робити ремонт всередині. Це дуже недешева забаганка. 

Я точну суму не підраховувала, хоча й працюю бухгалтером у місцевому аграрному виробництві, я досить системна людина. Але остання цифра витрат зупинилась на позначці 700 тисяч гривень, і до завершення ще далеко. Цьогоріч почав протікати дах, трохи підлатала, але капітальний ремонт вимагає чималеньких грошей. Якщо чесно, на початках родичі пропонували взагалі знести хатинку й звести на тому місці склад під зерно — це було б значно вигідніше, ніж екскурсійна історія.

Та я знала, що хочу з неї зробити місце, яке об’єднує людей. Як на мене, ми трохи втратили цю спроможність єднатися, стали більш закритими. Тому у мене була свого роду місія.

Цього року на Масницю я відкрила етнохатинку. Напередодні художниця з Кам’янського розмалювала її, і я почала запрошувати майстринь для проведення майстер-класів (з виготовлення мотанки, петриківського розпису тощо), спільного ліплення вареників. Коли займаєшся подібним у старовинній хаті — це зовсім інша енергетика. 

Зліпили 3171 вареник для 400 гостей Фестивалю

Поступово до нас у Теплівку почали приїздити туристи з Дніпра, Кам’янського, цьогоріч навіть із Запоріжжя. Гості привозили старовинні речі у подарунок й таким чином у нас з’явився музей. Жителька села принесла 130-річний глечик, в якому кашу запікала ще її бабуся. Ікону Святого Миколая подарувала 85-річна бабуся мого хлопця, вона передавалась із покоління в покоління на весілля.  

Цієї осені ми провели Фестиваль вареничків — це шосте масштабне свято у Теплівці. Протягом кількох днів разом із місцевими жителями у хатинці ліпили вареники. Всього 3171! Такої кількості ледь вистачило відвідувачам заходу. Ми не розраховували, що до нас приїде 400 гостей — більше, ніж самих мешканців Теплівки. Готували вареники з м’ясом равлика, а також класичні з картоплею, сиром.

Минулого року я відкрила територію своєї равликової ферми для відвідувачів. Тож бажаючі могли приїхати у хатинку на майстер-клас, вареники чи каву. А на територію — за співом пташок і ескарго (запечений в мушлях равлик із вершковим маслом, часником і петрушкою). Таке собі українсько-середземноморське відновлення.

До когось родичі приїздять на посадку картоплі, а мої — на висадку равлика

У спадок від бабусі мені передалось фермерське господарство. На початку 90-х з родиною починали з п’яти гектарів, нині маємо 16. Проте для того, аби зробити аграрну справу своїм основним видом діяльності, цих земель замало. Фермери кажуть, що для чогось більш-менш масштабного потрібна хоча б півсотня гектарів.

Ще до війни я почала шукати щось цікаве, нетипове для нашого регіону, аби використовувати частину своїх земель. Хотіла йти у тваринництво, бо вирощувала курей, бройлерів, навіть сальних свиней тримала. Але у нашому регіоні сало з них не мало попит (еге ж, справжня дивина). 

Врешті надивилася відео в ютубі й обрала равликів — прибутковий бізнес, нібито не складна тваринка для вирощування (принаймні так розповідали). Я пройшла кілька профільних навчань, подалася й виграла два гранти для старту справи. Вони покривали не більше 25% витрат, але дуже підтримали на старті.

Виявилося, що равлик неймовірно чутлива тварина до погодних умов, водного режиму. Я вже третій сезон ним займаюсь, і щоразу сюрпризи. Навесні під засаджування равлика готую 50 соток поля. Він сидить у коробочках (близько 900 штук), з яких його потрібно швиденько витягнути, аби не задихнувся, й випустити на поле розповзатися. До цієї роботи долучається вся родина, аби впоратися за кілька годин. До когось родичі приїздять на посадку картоплі, а мої — на висадку равлика. 

Протягом місяця-двох тваринки їдять салат перко (гібрид ріпаку й капусти), який для них спеціально вирощую. Пізніше починаю прикорм з пшениці, сої, перемеленої люцерни, кальцію, аби мушля міцнішала. Висипаю корм на дерев’яні щити, під якими вони живуть. Вночі, коли вечеряють, то все село чує хрумкіт — це дуже смішно. 

Відправляла равликів в Іспанію, а тепер вирощуватиму лише для гостей

У вирощуванні равликів є купа нюансів, які потрібно враховувати. Оскільки це не єдина моя зайнятість, то у мене всі три сезони, як не в нуль, так у мінус. Не соромлюся зізнатись, що маю поганий приклад прибутковості ферми. Тому що перший рік виростила 1,7 тонни, хоча зі своєї площі мала б зібрати врожай хоча б у сім чи навіть десять  тонн. Втім цьогоріч їздила до знайомих, які равликами займаються вісім років і мають площу у 15 гектарів. Виявилося, що вони вийшли на самоокупність лише в останні два роки. До того інвестували в розвиток ферми з інших бізнесів.

Працівників на збір врожаю знайти важко. Нібито в селах немає роботи, то має бути більше бажаючих, коли з’являється можливість заробити 800-1000 гривень в день на зборі равликів. Утім цьогоріч людей катастрофічно не вистачає.

Майже всю частину врожаїв трьох сезонів відправляла у Львів, а потім в Іспанію. Це відома смакота у світі, але українці ще не розпробували — втім ми над цим працюємо. До речі, для приготування ескарго равлик завжди береться свіженький. Тобто у холодильнику мушля не заморожена, а спить. Так «висипатися» вона може аж до двох років. З часом трохи втрачає вагу, але равлик залишається живим, поки його не посмажать.

Цьогоріч я зрозуміла, що наступного сезону все зроблю інакше. Буду висаджувати равлика лише під потреби наших гостей у хатинці та для тих, хто приїздить на екскурсії. Попередні врожаї стали моїм досвідом та навчанням — дуже дорогим та виснажливим, але необхідним.

Проте я дуже вперта і в мене класні близькі люди. Саме це й надає сил продовжувати справу, яку поки що не можу назвати прибутковою.