Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

У «Дії» запустять цифровий кабінет пацієнта, щоб стежити за здоров’ям

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У мобільному застосунку «Дія» запустять кабінет пацієнта, що дозволить людям старше 55 років дізнаватися, чи пройшли вони необхідні для обстеження процедури.

Про це міністр охорони здоровʼя Віктор Ляшко розповів під час форуму «Україна 30. Здорова Україна».

Якщо пацієнт не пройшов всіх процедур – він отримуватиме спеціальні повідомлення.

Додатково до кабінету пацієнта розробляють мотиваційні стимули. Це можуть бути пропозиції фітнес-клубів, басейнів чи спортивних залів. Кабінет пацієнта мають запустити до осені.

«Кабінет пацієнта дозволить у цифровому форматі, в додатку «Дії», чітко відмічати всі щорічні медичні огляди, або раз на два роки, їхні результати, їхню динаміку. За результатами цих оглядів – мотивувати, як медпрацівника, вашого сімейного лікаря, так і людину, впроваджуючи певні пільги, компенсації для здорових людей», – розповів Ляшко.

Читайте такожЯк змі­ни­ло­ся ста­вле­ння до мен­таль­но­го здо­ро­в’я під час пан­де­мії COVID-19?

Міністр уточнив, що кабінет може запрацювати вже цієї осені.

Також Ляшко розповів, що раз на два роки планується проводити безкоштовний скринінг неінфекційних хвороб, а для людей від 55 років він проводитиметься раз на рік.

Графік також буде відображатися в електронному кабінеті.

Нагадаємо, в Україні запустили флешмоб серед вакцинованих від COVID-19.

Головне фото: volyn24.com.

Підтримай ШоТам

Суспільство

Частинка Криму у Львові. Як родина переселенців заснувала пекарню «Кримська перепічка» та об’єднує людей зі спільними цінностями

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Напередодні окупації у Оксани Новікової був успішний бізнес, замовлення та постійні клієнти. Однак змиритися з анексією та продовжувати роботу під дулами російських автоматів вона не змогла. Тому разом із родиною виїхала до Львова, де перший час займалася волонтерством та допомагала іншим переселенцям. З часом Оксана відчула, що готова повернутися до бізнесу, й разом із сестрою відкрила домашню пекарню «Кримська перепічка». Сьогодні це улюблене місце багатьох львів’ян, в якому завжди панує атмосфера сімейного затишку. А ще пекарня нагадує про український Крим та робить все, аби півострів не зникав з порядку денного.

Оксана Новікова

Співзасновниця домашньої пекарні «Кримська перепічка», волонтерка, голова громадської організації «Кримська хвиля»

Передчуття чогось погано з’явилося ще в 2012 році

Я прийшла в бізнес у 18 років, а останнім довготривалим проєктом, який закінчився з окупацією Криму, була фірма «Агроарт». Я відкрила це підприємство ще в 2001 році, тобто під час анексії йому було вже 13 років. Бізнес був доволі успішним, ми налагоджували міжнародні контакти, планували розвиток. На паперах фірма існує і досі, але, залишаючи півострів, я розуміла: продовжувати цю справу вже не буду. Так, ми могли перереєструвати її та відновити на материковій частині України, але бізнес-модель «Агроарту» була прив’язана саме до Криму та місцевих клієнтів.

Взагалі проблеми бізнесу, які виникали в Криму, не були суто локальними. Це були проблеми всеукраїнського масштабу. Після 2004 року бізнес на певний час залишили в спокої, ми почали розвиватися, були на підйомі. Підприємцям було, куди рости, почалося кредитування, нас не чіпали. А ось вже в 2010 році (з приходом до влади Віктора Януковича, — ред.) почалося найцікавіше.

Кримська перепічка
Фото: Oksana Romanenko / Facebook

Крим завжди входив до території, що перебувала під впливом східних регіонів. І з новим президентом цей вплив посилився, перша за все, на Донбас та Крим. Тоді всіх кримських намагалися відтиснути від головних потоків. Наша фірма працювала відкрито й прозоро, все було чесно, але мої знайомі з податкової постійно казали: «Тобі краще не світитися, бо залишишся без бізнесу». Так воно і було. Будь-яка цікава справа, що приносила прибуток, ставала частиною агломерації команди Януковича. Тому ми трохи «просіли», думали, що робити далі. Вже в 2012 з’явилося якесь погане передчуття. І віри в те, що ми можемо щось змінити, було вкрай мало.

Коли влада зупинила процес підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, це вже було очікувано. Вихід на протести, Євромайдан — було дивом, моментом єднання позитивної енергії. І коли ми перемогли, з’явилася надія, що в Криму також щось зміниться. Тому окупація була для нас неочікуваною. Бо як це: у 21-му столітті просто в центрі Європи так порушують міжнародне право. Сумнівів, їхати чи ні, у мене не було. Як і шансів, що нас захищатимуть. 

Читайте також: З війни – у бізнес. Історії українських ветеранів, які відкрили власну справу після повернення з фронту

Обрали Львів, бо не знали, де зупиниться окупація

Переїзд був моєю ідеєю. Я розуміла, що не зможу більше жити в Криму. Існувати, нічого не створюючи, я просто не можу. А створювати і щось робити на території, що окупована РФ, — точно не моє. Наша родина до останнього намагалася чинити спротив, але з кожним днем це ставало дедалі небезпечніше.

Коли на півострові почали зникати люди, а ми зрозуміли, що за нами слідкують, — відправили дітей до Вінниці. Там їх зустрів чоловік та відправив до Львівської області. Ми ще кілька днів залишалися, щодня виходили на акції, але вже було надто пізно.

Напередодні виїзду ми кинули клич: «Хто з нами?». Долучилися колеги, друзі, родина моєї сестри. Ми зібралися й поїхали. Серед міст, куди нас запрошували, були Чернівці, Чернігів, Одеса і Донецьк. Але треба було розуміти, хто може прийняти нашу родину. У Львові були друзі, які сказали, що чекають на нас. А ще ми не розуміли, де саме зупиниться російська окупація. Львів був найбільш віддаленою точкою.

Фото: Сашко Балабай / Facebook

Люди у Львові дуже переймалися нашими долями. Спочатку нас поселили на туристичній базі неподалік від польського кордону. Там нас зустріли місцеві з купою різних продуктів. Ми дуже розчулилися, адже не очікували на такий прийом. Згодом родини почали їхати з бази: хтось до друзів, хтось — до знайомих. Але питання в тому, що будь-яка допомога має обмежений ресурс. Навіть у найближчих родичів неможливо жити довго. У них своя родина, свої правила, своє життя. А ще це складно. Особливо — коли ти вже не дитина, а сформована доросла особистість, яка покинула все. 

Сьогодні це все сприймається, наче художній фільм. Але, на жаль, це реальне документальне кіно. І це твоє кіно. Яке назавжди залишиться з тобою.

Не могла повертатися в бізнес, тому почала допомагати іншим 

За своєю натурою я не могла сидіти на місці, тому намагалася включитися в будь-яку активність. Тоді я не була готова до повернення в бізнес, тому почала допомагати іншим переселенцям з Криму, а згодом — і з Донбасу. Ці люди дійсно втікали від війни. Вони їхали хто в чому, сподіваючись, що повернуться через тиждень-два. Але так і не повернулися.

Та будь-яке волонтерство не може довго існувати без фінансової допомоги. Його потрібно інституціоналізувати. Так з’явилася громадська організація «Кримська хвиля». Ми потребували стабільного фінансування, адже за рахунок виключно власних коштів могли робити хіба що якісь точкові речі, а це не надто ефективно. Принаймні, для мене, як для людини з бізнесу. Так, було і є чимало ініціатив, громадських організацій, які роблять прекрасні невеликі справи. І я не засуджую це. Але мені важливо бачити ефективність з точки зору результату, витрачених зусиль та ресурсів. Коли ти впродовж тривалого часу просто б’єшся головою об стіну — це дуже демотивує. 

Фото: Іоланта Пришляк / Facebook

Зі спробами інституціоналізувати нашу волонтерську діяльність прийшло й розуміння, що ми новачки в цій системі. Системі, де все вже поділене, є люди, які вміють класно та правильно писати заявки, складати звітність. Ми ж просто робили це, поки у нас була якась моральна сила.

З часом у всіх учасників виникла потреба якось забезпечувати себе, адже більшість із нас також були переселенцями. Людьми, яким ми й допомагали, просто в дещо кращому фінансовому та моральному стані. А хтось — і в гіршому, але вони все одно прагнули допомагати, аби відчувати себе потрібними. Так хтось пішов до подібних організацій, інші почали думати над власними справами, ще хтось — просто шукав роботу чи вигадував нові проєкти. Ми зрозуміли, що не можемо більше залишатися в межах «Кримської хвилі». 

Після чергової кризи мій чоловік сказав: «Давай повертатися в бізнес. Так, він буде меншим, не таким, як у Криму. Але це все одно прозоріше і зрозуміліше для нас і наших партнерів». 

Оксана Новікова з чоловіком Миколою.

Перший рік довелося буквально жити в пекарні

Тоді ж виявилося, що моя сестра хоче спробувати себе в бізнесі. Вона якраз закінчила курси для переселенців, які прагнуть стати підприємцями, від фонду «Відродження». Утім Світлана не отримала грант, бо експерти не повірили в перспективність ідеї, а грошей, аби запуститися самостійно, у сестри не було. Тоді ми з чоловіком запропонували допомогти, мовляв, давай, ми вкладаємо гроші і робимо. І почали робити. 

Якщо чесно, я не планувала займатися пекарнею. Але коли вже залізла — зрозуміла, що без цього нічого не вийде. Я завжди серйозно ставлюся до всіх своїх справ. А виробництво, особливо харчове й у нашому форматі, — це надзвичайно прискіплива штука. Тому потребує величезної кількості часу та сил. 

Перший рік я буквально жила в пекарні, практично без вихідних. Але це мене водночас і рятувало. Так, було дуже складно фізично, але морально це стало своєрідною реабілітацією. Крім того, ми розуміли, що не маємо свого місця у Львові. І почали його будувати.

Сестри Світлана та Оксана, які заснували пекарню Кримська перепічка
Сестри Світлана Лопатіна та Оксана Новікова.

Ми створювали у Львові представництво Криму

Крім того, що Світланка хотіла створити пекарню, я весь цей час думала про простір, який стане представництвом Криму у Львові. Мені хотілося, аби це було не просто про смачну та якісну їжу, а про місце зібрань та знайомств. І саме над цим ми працювали й працюємо надалі.

«Кримська перепічка» допомогла познайомитися великій кількості кримчан. На самому початку ми навіть влаштовували спеціальні зустрічі. Зараз такого вже немає, але ця тусовка збереглася. Люди знають одне одного, спілкуються між собою, дружать. Є й ті, хто створили родину, виховують дітей. І йдеться не лише про переселенців з Криму. А взагалі про всіх: про людей, які виїхали з Донбасу, про тих, хто має якесь кримське коріння, і тих, хто ніколи не бував на півострові. 

Оксана Новікова, засновниця пекарні Кримська перепічка
Фото: Viktoria Temna / Facebook

Я дуже сподіваюся, що завдяки нашій пекарні Крим не забудеться. Не зникне з порядку денного назавжди. Адже час іде, життя триває, виникають нові проблеми. Але це все одно наша батьківщина, наше місце сили. Я дуже хотіла показати його людям, які стали для нас рідними та важливими. Перш за все, дітям. Наш проєкт не так для кримчан, як для дітей. Усіх. Аби вони знали бодай щось про Крим, чули його назву.

У нашому колективі є багато людей, які так чи інакше поєднані з Кримом. Наприклад, наші кондитери — кримчани, які з перших днів працюють разом із нами. Адміністраторка — також із Криму. А наша технологиня працювала в моїй колишній компанії. Так, через «Кримську перепічку» пройшло багато людей, але ми завжди шукаємо людей, які поділяють ті самі принципи. 

Загалом у пекарні сьогодні працюють 35 людей. І це достатньо великий колектив, як для маленького підприємства. Але всі ці люди разом із відвідувачами стали нашою новою великою родиною. 

Домашня пекарня Кримська перепічка

Коли нас хотіли виселити — львів’яни вийшли на акції підтримки

Коли ми підписували договір про оренду приміщення в торговельному центрі «ІнтерСіті», спілкування відбувалося з менеджментом забудовника — компанії «Інтергал-Буд». Тоді вони мали доволі чітку та зрозумілу концепцію, в яку наш заклад ідеально вписувався. Пам’ятаю, знайомі казали, що це нереально — Сихів, тильна сторона будівлі, порожній ТЦ. Навіть наші сусіди робити ставки, як довго ми протримаємося. А потім почали заходити й купувати нашу продукцію. Поступово ми стали локацією, в яку почали ходити місцеві мешканці, а сам ТЦ став більш дитячим. Місце ожило, нас відвідувала молодь, родини, проходили курси англійської мови для дорослих. Але в травні 2021 року ми отримали листа з вимогою покинути приміщення протягом 30 днів.

Я була в розпачі. Це нагадувала історію з Кримом, коли тебе просто беруть і ні за що викидають із власної домівки. Я не знала, що робити. Та посеред цього розпачу весь колектив зібрався й одностайно заявив: «Ми готові боротися разом із вами». Згодом з’явилася підтримка інших орендарів. Про ситуацію дізналися місцеві мешканці, люди виходили на акції підтримки. А ми почали судовий процес.

Мітинг на підтримку пекарні Кримська перепічка
Акція на підтримку пекарні. Фото: Еспресо.

Після цього нас почали посилено перевіряти. Напевно, хотіли визнати недобросовісними орендарями, але наш бізнес був абсолютно прозорим. Ми нічого не приховували і завжди за все платили. Тому зачепитися за щось було нереально. Через це забудовник розірвав договір із супермаркетом, який мав заїхати на наше місце, — аби ми програли процес по суті. Тоді нам вже було зрозуміло, що працювати на цій локації не вийде.

Але ці шість місяців судової тяганини дали можливість нам залишитися в «ІнтерСіті» до кінця терміну оренди та підшукати нове приміщення. Ми вимушено розширилися, довелося вкладати ще більше грошей. Та сподіваємося, що перпективи у нас є, а нові місця «Кримської перепічки» стануть такими ж затишними точками зібрань.

Будівля — це минуле, майбутнє — це діти

Усвідомлення того, що ми не помилилися з «Кримською перепічкою», з’явилося, коли я побачила перші черги. Для мене це було дивно, адже в Криму ми звикли до літнього сезону. А тут зовсім інакше, робочі місяці — це березень, квітень, травень, вересень та жовтень. І в цей період у нас були величезні черги, ми навіть не встигали пекти та викладати продукцію на вітрини. Якби я була покупцем та побачила таку чергу, я б ніколи не стояла в ній. Але люди стояли. Отже, цінують.

пекарня Кримська перепічка у Львові

Дуже класно, коли до нас приходять родинами: батьки, діти, дідусі, бабусі. Це реально круто. Особливо, коли бачиш, скільки дітей за цей час виросли на твоїй випічці. Заради цього хочеться продовжувати, навіть коли опускаються руки. І ти вже думаєш, ну його, ту будівлю, це вже минуле. А діти — наше майбутнє. 

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Українську стрічку «Терикони» відібрали до конкурсної програми Берлінале

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Світова прем’єра української стрічки режисера Тараса Томенка «Терикони» відбудеться на 72-му Берлінському кінофестивалі. Фільм відібрано до конкурсної секції Берлінале – Generation Kplus.

Про це повідомили у пресслужбі Держкіно.

Про сюжет

Зазначається, що це історія про дітей, котрі бачать війну не по телевізору і про дитинство. Терикони – місце, де відбувається дія, і водночас, образ «відпрацьованих» і полишених людських життів. Історія дітей, які постраждали від обстрілів, які втратили батьків та близьких, але продовжують жити та любити там, де для інших життя полишило надію.

Читайте такожЯкісний контент рідною мовою. Українські YouTube-блогери, за якими варто стежити в новому році

Головна героїня стрічки – Настя. Їй 15 років. Вона проживає в маленькому шахтарському містечку Торецьк, що розташоване на Сході України та до цього часу знаходиться в «сірій зоні». Місто стоїть на лінії розмежування: це означає, що майже кожного дня воно знаходиться під обстрілами. У Насті посттравматичний синдром. У 2015 році, в новорічну ніч, три снаряди ГРАД зруйнували її будинок. Від світу Настя ховається у віртуальній реальності: вона живе музикою з інтернету та набирається надії з мережі. Школа, в яку зрідка ходить Настя, знаходиться на відстані 800 метрів від позицій терористів і неодноразово ставала мішенню російських військ.

У подібній ситуації перебувають понад 10 000 дітей в Україні, які проживають у «сірій зоні» на Сході країни.
Читайте також«Ані в смітник, ані до зоопарку». Що робити з ялинками після свят та про які поради варто забути

Про режисера

Тарас Томенко досліджує цю тему з початку війни на Донбасі. З 2014 року ним було зібрано безліч матеріалів та свідчень, які у 2017 році, після розмови із продюсером Володимиром Філіпповим (ІнсайтМедіа), перетворились на проєкт «Терикони». У 2021 році фільм «Терикони» став учасником секції Work in Progress Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах та отримав Перший приз від телеканалу «Україна» у секції Work in Progress Одеського міжнародного кінофестивалю.

Режисер стрічки Тарас Томенко

Важливими учасниками створення стрічки стали також оператор Михайло Любарський, завдяки майстерності якого діти перестали помічати камеру й це дало можливість показати їхнє життя зсередини, та режисер монтажу Віктор Маляренко, який розібрав велику кількість відзнятого матеріалу. Це дозволило Тарасу Томенку створити саме той фільм, який буде показано на 72-му Берлінале.

Читайте такожЩо подивитися під час канікул? 6 українських фільмів до новорічних свят

Generation — одна из конкурсних секцій Берлинського кінофестивалю. Вона присвячена фільмам про дітей та розділена на дві частини (за віком): Generation Kplus (діти) и Generation 14plus (підлітки). Режисер Тарас Томенко вже має нагороду Best short film програми “Panorama” 51-го Берлінського кінофестивалю за стрічку “Тир”.

Проєкт фільму «Терикони» став одним із переможців Десятого конкурсного відбору Держкіно. Виробництво ІнсайтМедіа за підтримки Державного агентства України з питань кіно. 72-й Берлінський кінофестиваль пройде з 10 до 20 лютого 2022 року, його очолить режисер, сценарист та продюсер М.Найт Ш’ямалан

Нагадаємо, карпатський кінофестиваль оголосив конкурс відео на гірську тематику. Також спортивна драма «Із зав’язаними очима» вийшла онлайн.

Як ми повідомляли раніше, українська стрічка «Магда» перемогла на Будапештському кінофестивалі.

Фото: usfa.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Унікальні кадри: як українці святкували Різдво в Канаді в 1942 році (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Це унікальне відео 1942 року! Українці колядують і святкують Різдво у… Канаді!

Стрічка «Українські зимові свята» розповідає про життя нашої діаспори. Знімали в канадській провінції Манітоба в 1940-х роках. Канадці захопились красою українських звичаїв.

Читайте також«Добрий вечір тобі, пане господарю». Як добре ти знаєш українські колядки? (ТЕСТ)

Та вирішили зафільмували їх на прикладі однієї родини. Ці люди у пошуках кращого життя залишили рідні землі 40 років тому.

Але вони зберегли свої традиції та передали їх дітям і онукам. Родина прикрашає привезені з дому ікони.

12 пісних страв на столі. Родина чекає на колядників у канадських горах.

Читайте також«Ані в смітник, ані до зоопарку». Що робити з ялинками після свят та про які поради варто забути

Ці кадри – справжній документальний скарб! Тут є і підкидання куті до стелі, і пригощання худоби.

Це звичаї, які вже забулись у сучасній Україні. А які звичаї наших предків бережуть у вашій родині?

Нагадаємо, на Прикарпатті встановили рекорд колядування.

Як ми повідомляли раніше, у Краматорську музиканти переспівали «Щедрика».

Підтримай ШоТам

Читати далі

Шопочитати

Суспільство1 годину тому

Частинка Криму у Львові. Як родина переселенців заснувала пекарню «Кримська перепічка» та об’єднує людей зі спільними цінностями

Напередодні окупації у Оксани Новікової був успішний бізнес, замовлення та постійні клієнти. Однак змиритися з...

freeki freeki
Суспільство2 дні тому

«Кайфуємо від того, що різні». Як бренд FREEki створює стильний одяг та допомагає працевлаштуватися людям з інвалідністю

Це історія про те, що мрія та ідея можуть крокувати поруч і одного дня перетворитися...

Суспільство6 днів тому

З війни – у бізнес. Історії українських ветеранів, які відкрили власну справу після повернення з фронту

Вони захищали нас на передовій, а повернувшись до мирного життя – відкрили бізнес. Власні ферми,...

Суспільство1 тиждень тому

Від торгівлі на ринку до власного бізнесу. Засновник натуральних соусів Tato Pepper Jam про ейджизм, старт із $5 та «дивні» поєднання

Журавлина з кмином чи полуниця з імбиром? Комусь такі поєднання можуть здатися дивними, але виробник...

Суспільство2 тижні тому

Шкільна ідея перетворилася на бізнес. Як український стартап Re-Leaf створює папір із листя та підкорює світові бренди

Створення паперу з деревини – неекологічний процес, переконує Валентин Фречка із Закарпаття. Ще школярем він...