Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Тварини летять до нас через паркан». Як живе найбільший в Україні притулок для тварин

Опубліковано

Побачити безпритульну собаку на вулиці — не рідкість. Вони сплять на зупинках громадського транспорту чи бігають територію місцевого ринку. Одні потрапляють під колеса автівок, інші — відчувають на собі, що таке людська жорстокість. Щоб допомогти чотирилапим, 20 років тому на Київщині відкрили притулок «Сіріус», який з перших днів існує за кошти благодійників.

Спочатку там опікувалися кількома тваринами — тепер їх у притулку більш як три тисячі. Собак і котів там годують, стерилізують, доглядають за ними, а волонтери — вигулюють та допомагають шукати нових господарів. Понад 5000 тварин знайшли свій дім. Сьогодні «Сіріус» потребує підтримки небайдужих, адже через карантин люди почали рідше забирати звірят та допомагати йому існувати фінансово.

Олександра Мезінова,
Олександра Мезінова,

Директорка притулку «Сіріус»
З дитинства мріяла стати оперною співачкою, але через любов до чотирилапих присвятила їм все своє життя. Створила та вже понад 20 років очолює найбільший в Україні притулок для тварин. Зараз він розміщений у селі Федорівка, Київської області

 

Хотіла стати співачкою, а зайнялася собачками

За своїм фахом я не мала жодного стосунку ні до ветеринарії, ні до кінології. Я не працювала з тваринами. Мене просто з дитинства батьки привчали, що найбільша цінність — життя. І неважливо, про людину це чи про інших істот. Мої батьки завжди рятували домашніх і диких звірів. Ми часто додому приносили й сов, і їжаків — лікували їх, а потім випускали.

Ми дуже любили тварин, в нас було чотири акваріуми рибок, коти й собаки. Мама була педагогом і завжди прилаштовувала знайдених собак чи котів серед своїх учнів. Тому це все було в крові. 

Я взагалі мріяла про сцену, хотіла стати оперною співачкою, але так склалося життя, що почала займатися іншою справою.

Вже у дорослому віці я почала допомагати чотирилапим сама. Спочатку забирала їх додому, лікувала, а потім влаштовувала. І це тривало доти, доки я не зрозуміла, що таким чином допомагати багатьом тваринам не вдасться. І тому почала думати про те, як відкрити свій притулок.

Буквально голодувала заради притулку

Почала я з того, що більш як 20 років тому організувала благодійний фонд «Сіріус». Через нього хотіла зібрати хоч якісь кошти, щоб потім можна було на них побудувати або відремонтувати будівлю й обладнати її під притулок. Але позитивного відгуку від людей я не знайшла.

Всі дивно на мене дивилися і вважали, що це дурний намір, мовляв, «навіщо займатися безпритульними тваринами — вони й так нікому не потрібні». Коштами ніхто не допомагав, тим більше, що у мене не було ні проєкту, ні точного плану.

Мій чоловік постійно був у відрядженнях, а перед від’їздами залишав гроші на сім’ю. Цю суму я ділила на сина, чотирьох домашніх собак, притулок і, що залишалося, на себе. Доводилося дуже сильно заощаджувати на їжі. Зізнаюся, іноді я втрачала притомність через голод. Але якось той період ми пережили.

Тягла мішок корму власноруч

Так чи інакше, за 50 км від Києва я знайшла приміщення колишнього корівника і домовилася про оренду. Тоді ще не було особливого уявлення про те, як повинен виглядати притулок. Для розуміння, спочатку я взагалі вважала, що притулку не потрібна велика територія, і він може бути розміщений на одному з поверхів якоїсь будівлі. Думала, буду виводити бездомних тварин на повідцях на прогулянку. Та й сімейних грошей було недостатньо, щоб займатися цим «на широку ногу». Але ось так потихеньку в нас почали з’являтися звірі.

Чесно, мені було так приємно, що я десь можу цим займатися і рятувати тварин. За потреби, я возила їх до ветеринарів, а потім ще й на стерилізацію, коли дізналася про цю процедуру, шукала їм нові родини. Опікувалася ними я одна, але потім потрохи почали долучатися волонтери, щоб допомогти у догляді, та перші меценати. Стало трішки легше. Але брак коштів ми відчували чи не постійно.

Найбільшою складністю тоді було те, що в мене не було машини, тож ці 50 км до притулку давалися складно. Доводилося їздити на ринок громадським транспортом, купувати мішок крупи та тягти його на собі. Уявіть, моя вага — 42 кг, а доводилося нести мішок вагою 50 кг. Як могла, так і тягнула до автобуса, їхала, а потім ще пів кілометра знову тягла.

Для пухнастиків головне — сім’я

І ось так ми росли — поки не стало майже 3300 тварин одночасно у притулку. Переважна більшість у нас — собаки (їх десь 3000), решта — коти. Доглядають за ними дев’ять фахівців та кухар. Ми їх годуємо, поїмо, деяких вигулюємо. Крім того, на вихідні до нас приїжджають волонтери, які допомагають розливати воду, розносити їжу, вигулювати, прибирати, фотографувати, соціалізувати чотирилапих. Також до нас з Німеччини приїжджала кінологиня, яка займалася з нашими пухнастиками на волонтерських засадах.

Намагаємося максимально пристроювати їх «в хороші руки». У цьому допомагають наші волонтери, які роблять їм дуже чудові фотографії та поширюють у соцмережах і на інших ресурсах. Взагалі це наша головна мета — врятувати й прилаштувати. Тому що проживання в притулку я не вважаю правильним: як би ми не любили наших тварин, ми не маємо фізичної можливості ними займатися так, як це робили б у сім’ї.

І хоча в останні роки люди частіше беруть звірів з притулку, ніж це було на початку існування «Сіріуса», більшість чотирилапих все ж проживають своє життя з нами. Для розуміння, торік у нас було приблизно 3000 тварин, з них ми влаштували десь 800. Зараз через карантин люди рідко їх забирають. Тобто, ми можемо знайти сім’ю десь для восьми собак чи котів на місяць, хоча надійде до нас пів сотні нових.

Тварин кидають до нас через паркан

Люди часто запитують, як чотирилапі до нас потрапляють. Переважно нам їх підкидають. Наприклад, ми виходимо за ворота і бачимо мішки чи коробки з кошенятами та цуценятами, або ж вони прив’язані до стовпчиків. Іноді люди перекидають нам котів прямо через ворота, і це сумно, адже вони потрапляють у вольєри, і нічого доброго з цього не виходить. Люди навіть не дивляться, куди вони їх кидають. Буває й так, що через паркан до нас летять мішки — переважно це має плачевні наслідки.

Читайте також: Сайт для зоознайомств. Як GladPet допоможе вам знайти друга, не виходячи з дому

Також люди приносять до нас побитих звірів, адже не всі можуть ними займатися. Доводиться нам брати це на себе: і лікування, й оплату, й догляд.  Буває, що їх нам просто привозять, бо господарі кудись їдуть і не хочуть їх брати з собою. Або ж небайдужі повідомляють, коли знаходять десь хворих тварин. Дзвонять нам і кажуть, що не можуть забрати додому, запитують, чи зможемо взяти до себе. Ми не дозволимо собі, щоб людина просто залишила собаку чи кота на трасі, де немає жодної «живої душі». Доводиться забирати.

Зараз намагаємося особливо не брати безпритульних, тому що у нас важка ситуація. Їх забагато, вольєри переповнені, а коштів бракує. Ми в нескінченних боргах. Наш притулок витрачає приблизно 800 тисяч гривень на місяць, а збирає від меценатів та небайдужих у кращому випадку лише половину суми. Особливо складно стало в період карантину, тому що багато підприємств скоротили благодійні програми, а деякі взагалі їх «заморозили». Та й люди не так охоче допомагають, адже самі не розуміють, що буде завтра.

Нові вольєри допоможуть з влаштуванням

З роками у нас сильно руйнуються вольєри, тому моя мрія — втілити в життя проєкт реконструкції притулку. Хочемо, щоб у нас з’явилися модулі, в яких буде по 16 вольєрів, куди вміщатимуться приблизно по 50 тварин. Це будуть сучасні стаціонарні вольєри, а не тимчасові дерев’яні, зі спальними місцями та вигульним двориком.

На це відгукнувся один меценат, який вирішив нам допомогти. З його допомогою нам вже встановили один такий модуль і зараз будують ще один. Це просто космос в порівнянні з тим, що у нас є. І хотілося б знайти організації, які б допомогли нам до кінця реалізувати цей проєкт. Це життєво важливо для комфорту тварин та наших співробітників, які щодня прибирають, годують, доглядають за ними.

Також нові вольєри приваблюють відвідувачів. Їм набагато приємніше ходити й вибирати собі нового члена родини ось в таких модулях, ніж рядами напіврозвалених вольєрів. Я просто спостерігаю, що люди рідко звертають увагу на тих котів та собак, які сидять в дерев’яних вольєрах. Тож це ще й додаткове залучення людей для влаштування звірів, що дуже важливо для нас.

Хочемо стати найменшим притулком

Ще одна моя мрія — максимально скоротити кількість тварин у притулку, влаштувавши їх у родини. Я б дуже хотіла, щоб ми з найбільшого в Україні притулку стали самим маленьким. Не знаю, як інші притулки, але я думаю, що вони теж були б не проти скоротитися. Це величезна праця, особливо в таких масштабах.

Ми пропонуємо таку концепцію, що притулок повинен стати перевальним пунктом, тому що найголовніше — це, щоб чотирилапі не застрявали в притулках. Якщо раніше для мене головним був порятунок чотирилапих, то тепер розумію, що пошук родини — це дуже важлива річ. Це щастя тварини, вона повинна потрапити до хорошого господаря і прожити життя гідно.

Шукаємо кошти для підготовки до зими

Те, що нам 20 років, — це велика цифра. Ми змогли стільки проіснувати за свій кошт та з допомогою небайдужих, і це дійсно дивовижна річ. Це українське чудо. Напевно, усе це завдяки порядним і світлим людям, які мене розуміють. Вони знають, що притулок — це для мене життя, і що цих пухнастиків я ніколи не покину. Тому вони спокійні, і можуть допомагати як фінансово, так і фізично.

Зараз нам вкрай потрібна допомога людей, яким не байдуже на долю чотирилапих. Нам бракує коштів для підготовки до зими, а морози вже почалися. Також ми закликаємо людей: не купуйте тварин. Заходьте до нас у гості, і, можливо, серед тисяч чотирилапих ви знайдете того, хто припаде вам до душі та стане не просто другом, а повноцінним членом родини. Він з нетерпінням чекає на вас!

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі