Суспільство
Цитати Франка та Костенко на футболках. Історія бренду Marmurstore, який просуває українську культуру через мерч
Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
«Marmurstore» ⎯ проєкт, що просуває українську культуру через одяг та контент. Заснували його 2 роки тому, тоді ще студенти з Харкова, Роман Алімаскін та Олексій Талалаєв. У крамничці можна придбати речі з цитатами українських літературних діячів: від Шевченка до Жадана. А в телеграм-каналі «MARMUR» ⎯ прочитати про Аллу Горську, Харківський правопис, комплекс меншовартості та багато-багато іншого. Співзасновник «Marmurstore» Роман Алімаскін розповів про бізнес на культурі, чому їхня основна авдиторія ⎯ це молодь, про «Тур поезії» у 24 містах, та якими були втрати через локдаун.
Роман Алімаскін
Співзасновник «Marmurstore». Раніше працював логістом. Родом із Нової Каховки, навчався в Харківському економічному університеті
Кинув роботу, щоб розвивати «Мармур»
До того, як стати співзасновником «Мармуру», я займався логістикою. Я був відповідальний за перевезення контейнерів вагою 24 тони по країні. Шукав автомобілі, які можуть поїхати й забрати той чи інший вантаж та перевезти його в Одеський порт. Або навпаки, якщо це імпорт, то взяти контейнер із готовим вантажем і доправити до покупця.
Засновниками «Мармуру» був Олексій Талалаєв, який зараз працює над дизайнами мерчу, і я. Ми з ним вчилися в одному університеті, Харківському економічному. Там і познайомилися.
Це Олексію спали на думку сама концепція «Мармуру» та ідеї перших дизайнів. Ми якось зустрілися, і він поділився задумом. Спочатку мені все це здалося абсурдним. Але інтуїція підказала, що літературний контент та речі українцям таки потрібні.
Ми розуміли, що чим більше часу зможемо вкласти в проєкт, тим швидше вийде його розвинути. Тому я кинув свою попередню роботу, бо ж у нову справу потрібно було вкласти максимум любові та зусиль.
Кістяк проєкту – це не крамничка. Основна ідея ⎯ це просувати українську культуру.
Про помилки та перехід на українську мову
Коли тільки починали, то вклали в «Мармур» лише 8 тис. грн. Кошти пішли на закупку першої маленької партії одягу та торбинок, а також щоб запустити таргетовану рекламу Instagram. Через місяць вклали ще 7 тисяч. І після 3 місяців роботи почали отримувати перші прибутки.
Але на початку шляху ми допустили дві помилки. Першою було те, що ми недостатньо вірили в себе. Друга ⎯ ми ніяк не могли організувати робочий процес таким чином, щоб усе працювало як годинник. Без збоїв і за алгоритмом. Однак ми не здавалися, і торували цей шлях попри все.
Спочатку друкували цитати лише на футболках. Через два місяці додалися наліпки, а через три ⎯ екоторбинки. А потім уже з’явилися і чохли для телефонів, і худі, і чашки та чай – багато нового.
Назвали проєкт саме «Мармур», тому що це неймовірно красивий, але крихкий матеріал. Як і сама культура.
Ми загорілися ідеєю, бо ж мета була така шляхетна: просувати українську культуру в Харкові, та ще й російськомовним парубкам. З народження ми спілкувалися російською: я – 22 роки, Олексій – близько 19 років. У межах проєкту, звичайно ж, комунікували українською. Але це якось не дуже правильно: про що ж ти говориш, якщо сам обираєш іншу мову?
Проте минуло 2-3 місяці, і ми повністю перейшли на українську. Та література й культура, яку ми просували, допомогла це зробити. Якось були ми за кордоном з робочих питань. І знаєте, отам дуже чітко відчувається нестача рідної мови, культури. Саме тоді ми й перейшли на спілкування українською. І це вже було безповоротно. Російською більше не говоримо.
Почали з того, що створили сторінку «Мармуру» в Instagram
Від моменту, коли виникла ідея «Мармуру» до її втілення, пройшов місяць. За цей час ми створили план: як будемо просуватися, де друкувати мерч та знайшли людей, з якими буде легко й приємно все це втілювати.
Починали робити все інтуїтивно. Створили сторінку «Мармуру» в Instagram та запустили таргетовану рекламу. На нас почали підписуватися. І авдиторія реагувала на наш проєкт чудово. Багато хто поширював дописи «Мармуру» собі в сторіс, і їхні друзі теж на нас підписувалися.
Люди сприйняли цю ідею схвально, бо в душі була потреба чогось подібного. Була необхідність читати, надихатись саме українським. І ми це бажання задовольнили.
Хоча пізніше були випадки, коли «Мармур» хейтили. Наприклад, після колаборації з «Gender Z» (це організація, що просуває толерантність та обізнаність про ЛГБТ+ спільноту). Разом ми проводили тематичні дослідження, результати яких публікували, та зробили дизайни з портретами Кобилянської, Українки й Ольжича та висловами у підтримку того, що різні = рівні.
І дехто почав нас критикувати. Типу: «Боже, який жах! Що ви таке несете в маси?!» Але то нічого. Метою цієї колаборації було породити в головах людей питання: «А чи правда ненависть до якоїсь частинки українського населення приведе нас до чогось хорошого? Чи правда ненависть до людей зможе побудувати сильну українську сім’ю, традиції і порядок?»
Весь бізнес побудований на взаємодії лише з українськими виробниками
Первинна сировина для нашого одягу, наприклад бавовна, купується за кордоном, але речі з неї шиють в Україні. Ми закуповуємо базовий одяг, блокноти, торби, а потім наносимо на них друк.
Принт на речах друкуємо на обладнанні наших партнерів. Майже на всьому одязі використовуємо технологію прямого друку: фарба вприскується у тканину, і завдяки цьому не вимивається. Аби виготовити 1 річ, треба небагато часу ⎯ 30-60 хвилин. Усе залежить від кольору одягу. Якщо це біла річ, то швидше, якщо чорна чи якогось іншого кольору – довше.
Свого обладнання поки не маємо, бо коронавірус зіпсував наші економічні плани: не змогли відкласти гроші на техніку якраз тоді, коли вона мала прийнятну ціну.
У нас вже більше сотні дизайнів, та найчастіше купують мерч із цитатою Стуса «Терпи, терпець тебе шліфує» та словами Ліни Костенко «Важко любити розумну жінку».
Інформацію про себе поширюємо за допомогою таргетингу в Instagram, купуємо рекламу у блогерів, або по бартеру з ними працюємо. Також організовуємо культурні події – через них дізнаються про проєкт.
І вже зараз про «Мармур» знає вся країна, кожна область, майже кожне містечко. Також є покупці з-за кордону. Уже з понад 20 держав: Канади, США, із більшості європейських країн. Замовляє або діаспора, або українці, які везуть туди подарунки.
Читайте також: Вірші Костенко та пісні Павліка: п’ять брендів, які створюють одяг з крутими принтами
Бо коли ти бачиш людину в певному одязі, наприклад етнічному, або в «Мармурі», або в чомусь схожому, то ти ж відразу розумієш її цінності. А коли зустрічаєш когось в одязі від якихось мегабрендів, то абсолютно не розумієш, що це за людина. Ніякої характеристики.
Почався локдаун і прибуток упав до нуля
Потрібно було платити за оренду офісу, та й самим треба за щось жити. А грошей не було. Оскільки ми були новенькими підприємцями, то думали лише про ідею, про культуру, а не про якусь там фінансову грамотність. У нас не було відкладених коштів для зарплатні, для техніки, інших речей. Ми просто жили. Всі кошти, що не йшли на зарплатні, вкладали в розвиток «Мармуру».
І коли біда прийшла, то грошей не було ні на що. Але ми стоїчно пережили цей період. Чекали місяць, а потім потроху почалися замовлення, і ми такі: «О-о, не доведеться йти на завод!»
Коли почався локдаун, нам довелося робити у три, у п’ять разів більше, щоб залишатися на тому ж рівні. За рік ми все відновили. Навіть трошки примножили. Але це абсолютно не ті показники, щоб робити круті культурні проєкти: фестивалі, тури поезії, запускати YouTube та TikTok.
Зараз ми намагаємося започаткувати поліграфічний бізнес: піти у сферу продажів речей для широкої авдиторії. Прагнемо повністю відійти від прибутків «Мармуру», щоб все фінансування йшло тільки на культуру. А ми вже маємо заробляти собі кошти іншим шляхом.
Зараз головне – це вкладатися у молодь
В основному, нашим читачам від 16 до 24 років. Але за останній рік авдиторія і читацька, і та, що купує, розширилася. Тепер це від 16 до 30, а може навіть і до 35 років.
І це дуже легко пояснити. Бо молоді люди більше відкриті до пізнання. Адже «Мармур» – це не просто про «шмотки». Це про можливість щодня читати, розвиватися, аналізувати. А це дуже складно зробити дорослій людині, яка закостеніла у своїх переконаннях. Також старшому поколінню складніше вийти з русифікації, яка відбувалася сотні років, а в Радянському Союзі взагалі розквітла: після Голодомору, після Другої світової війни. А потім ще й русифікація 60-х років все посилила.
Тому старшій авдиторії треба набагато більше часу, щоб довіритися, щоб відкритись, щоб впустити в себе нові знання. Бо коли людина доросла, то часто думає, що вже все знає, розуміє світ, що у неї вже все по поличках розставлено. Але ж іноді полички треба протирати й ставити нові книжки.
Тому ми розуміємо, що зараз вклад у молодь ⎯ це найголовніше. Бо саме цим молодим людям далі розбудовувати нашу країну
Колаборація з Національним музеєм Голодомору-геноциду
Організації зі спільними цінностями мають єднатися. І ми почали співпрацювати, створювати тематичні дописи, робити мерч з музеєм Голодомору. Разом ми розробили дизайни принтів, які можна надрукувати на футболці, світшоті або екоторбинці. Серед написів є такі: «Час важливої історії», «Або в музей, або в нікуди», «І камінь, що летить, обернеться на птаха» тощо. Стосовно цін, то футболка, наприклад, коштує 400-450 грн (залежно від кольору). Мерч продавали на сторінці «Мармуру» в Instagram.
Авдиторія на цю колаборацію чудово відреагувала: і наша, і Музею. Нам надзвичайно приємно, що українці підтримують такі ініціативи. Це справді важливо.
Людям подобається, коли два великі проєкти об’єднуються і створюють щось спільне. Зараз «Мармур» продовжує співпрацювати з Музеєм Голодомору, робимо разом дописи в Instagram.
«Тур поезії» ⎯ це найбільший проєкт «Мармуру»
Ця ідея виникла минулого року: було б класно зробити тур. Як тур музики, тільки поезії. Але тоді почався локдаун, і ми фізично не змогли втілити ідею. Перенесли все на травень. А в травні знову локдаун, і знову все перенесли. І лише тепер запалили. Намагаємось, як Шевченко писав: «Та сію слово. Добрі жнива колись-то будуть».
Цей тур охоплює 24 міста ⎯ по одному в кожній області. Від Львова до Маріуполя, від Сєвєродонецька до Ужгорода. Тобто вся-вся-вся країна.
У кожному місті ми проводимо по 2 події: читання віршів на центральній площі, та у якомусь приміщенні. Це безкоштовно, запрошуємо всіх охочих. Там люди можуть і послухати, і прочитати власні вірші або поезії українських класиків.
Ми вже проїхали 11 міст за 14 днів. Загалом нас відвідало більше тисячі людей. На одну з подій прийшло близько 250 слухачів. Словом, запалили ми добряче по всій країні. А це тільки початок. Друга частина туру буде у вересні й триватиме 15-16 днів. Ми будемо їхати від Одеси до Сєвєродонецька. Тому попереду тільки най-най цікавіше.
Авторка: Анна Чулінда
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Щоб допомагати дітям і дорослим з інвалідністю, Юлія Шевченко здобула фахерготерапевтки. Для обстеження пацієнтів вона мусила просити допомоги в колег, адже має порушення зору. Та завдяки державній програмі компенсації лікарня облаштувала для Юлії зручне робоче місце, і тепер вона може самостійно заповнювати документацію та проводити огляди.
Прагнула допомагати й дітям, і дорослим
Юлія Шевченко працювала вчителькою української мови у школі для дітей з порушеннями зору. Прагнула допомагати вихованцям, бо сама з дитинства мала діагноз «катаракта», тож її очі розрізняли лише світло. Згодом Юлія вирішила змінити свій фах і пішла навчатися на ерготерапевтку, аби працювати ще й із дорослими. Втім, впоратися без допомоги колег Юлія не могла — вони заповнювали документацію та читали довідки, які приносили пацієнти.
Згодом фахівчині запропонували роботу в реабілітаційному центрі обласної психоневрологічної лікарні — його відкрили у 2023 році, адже все більше людей потребували відновлення в зв’язку з повномасштабною війною. Пошук реабілітологів, які взялися б за «тяжких» пацієнтів, став для директорки закладу Софії Кучерук непростим завданням:
«Дефіцит кадрів фахівців з реабілітації був і є по всій Україні, тому що таких фахівців дуже мало хто раніше готував. А Юля — фахівчиня з ерготерапії. Ми з нею поспілкувалися, побачили її в роботі й зрозуміли, що це саме та фахівчиня, яка нам потрібна. Тож до нас звернувся з пропозицією Центр зайнятості, який розповів нам про державну програму для оснащення робочого місця».
Від робочого місця залежить, як працівники можуть надавати допомогу пацієнтам
Так Софія вирішила купити для Юлії світлодіодну панель, обладнання для оцінки рухливості рук, комп’ютер і тактильну тростину. Ерготерапевтка пояснює:
«Тростина допомагає мені виходити з пацієнтами за межі відділення. Комп’ютер дозволяє самостійно вести документацію. Також адаптували світло, оскільки в мене є світловідчуття, а тут дуже багато пацієнтів, які погано рухаються, щоб я їх не збила — при яскравому освітленні я їх бачу, як тіні. Ще для мене придбали тест ARAT, і це дозволяє мені самостійно оцінювати функціональність пацієнтів, зокрема їхніх верхніх кінцівок».
У лікарню також нещодавно взяли на роботу працівника на кріслі колісному, тож додатково встановили для нього підйомник. Загалом облаштування робочих місць для двох співробітників коштувало медзакладу 200 000 грн. Та директорка оформила компенсацію через Службу зайнятості, й закладу повернули ці гроші.
«Ми думаємо про те, як облаштувати працівникам комфортне робоче місце, адже від цього залежить, яку допомогу та як вони зможуть надавати пацієнтам. Тим, що ми закупили, користуються не лише наші співробітники, а й пацієнти. За допомогою тростини Юля навчає тих, хто має проблеми з зором, як необхідно рухатися», — розповідає Софія Кучерук.
Тож тепер Юлія допомагає пацієнтам відновити рухливість, аби ті самі могли взутися чи приготувати їжу:
«Нове обладнання дозволяє мені самостійно оцінити пацієнта й менше смикати колег із проханнями про допомогу. Я є мотиваторкою для своїх пацієнтів, оскільки вони бачать, що я працюю, і в них є можливості для полегшення та покращення свого стану».
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
Менторка реабілітаційного центру UNBROKEN Вікторія Хемич і протезистка Оксана Лехняк прибули до Канн, щоб підтримати українську команду творчого об’єднання TABOR під час прем’єри документальної стрічки «Мілітантропос».
Про це повідомляють UNBROKEN і Hromadske.
Стрічка розповідає про вплив війни на повсякденне життя українців, трансформацію суспільства та адаптацію до нової реальності.
Під час премʼєри Вікторія Хемич — колишня пацієнтка UNBROKEN, яка втратила ногу внаслідок російського обстрілу і нині працює менторкою, — зʼявилася на червоній доріжці фестивалю.
Читайте також: Анджеліна Джолі на гала-вечорі в Каннах згадала українську письменницю Вікторію Амеліну
«Коли ми дивилися фільм, то, хоч і були в Каннах, а відчували себе неначе вдома — в Україні. Адже у “Мілітантропосі” передано все те, чим ми живемо вже понад три останні роки. Фільм надзвичайно гарно знятий. Це біль і краса водночас. Стрічка викликає сильні емоції, сльози та мурахи. Все, що показано на екрані — до болю знайоме. Це чесно, пронизливо і максимально правдиво», — поділилася Вікторія.
Фото: інстаграм UNBROKEN
Нагадуємо, що Ахтем Сеітаблаєв презентував у Каннах тизер шпигунської драми «ГУР: Код «Сікора».
Фото обкладинки: Hromadske
Сьогодні додому повернулися ще 307 українських захисників у межах масштабного обміну полоненими у форматі 1000 на 1000, про який домовилися в Туреччині.
Про це повідомив Президент України Володимир Зеленський.
Так за два дні обміняли вже 697 наших воїнів. Обмін продовжиться і завтра.
Серед звільнених — військові ДШВ, СБС, Військово-Морських Сил, Сил ТрО, а також Державної прикордонної служби та Національної гвардії України. З окремих підрозділів і військових частин полонених вдалося визволити вперше.
В Головному управлінні розвідки також зазначили, що додому зокрема повернулися 27 захисників Маріуполя.
Читайте також: «Не зрозумів, чому я плачу»: жінка з Павлограда вперше побачила чоловіка після трьох років полону
«Дякую всім, хто залучений до процесу обміну, хто цілодобово працює. Наша мета – повернути кожного й кожну з російської неволі. Продовжуємо нашу взаємодію з партнерами, щоб це стало можливим», — наголосив Президент.
Нагадуємо, що перші 390 українців вдома в межах обміну 1000 на 1000 (ФОТО)
Фото: Володимир Зеленський
