Суспільство
Цитати Франка та Костенко на футболках. Історія бренду Marmurstore, який просуває українську культуру через мерч
Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
«Marmurstore» ⎯ проєкт, що просуває українську культуру через одяг та контент. Заснували його 2 роки тому, тоді ще студенти з Харкова, Роман Алімаскін та Олексій Талалаєв. У крамничці можна придбати речі з цитатами українських літературних діячів: від Шевченка до Жадана. А в телеграм-каналі «MARMUR» ⎯ прочитати про Аллу Горську, Харківський правопис, комплекс меншовартості та багато-багато іншого. Співзасновник «Marmurstore» Роман Алімаскін розповів про бізнес на культурі, чому їхня основна авдиторія ⎯ це молодь, про «Тур поезії» у 24 містах, та якими були втрати через локдаун.
Роман Алімаскін
Співзасновник «Marmurstore». Раніше працював логістом. Родом із Нової Каховки, навчався в Харківському економічному університеті
Кинув роботу, щоб розвивати «Мармур»
До того, як стати співзасновником «Мармуру», я займався логістикою. Я був відповідальний за перевезення контейнерів вагою 24 тони по країні. Шукав автомобілі, які можуть поїхати й забрати той чи інший вантаж та перевезти його в Одеський порт. Або навпаки, якщо це імпорт, то взяти контейнер із готовим вантажем і доправити до покупця.
Засновниками «Мармуру» був Олексій Талалаєв, який зараз працює над дизайнами мерчу, і я. Ми з ним вчилися в одному університеті, Харківському економічному. Там і познайомилися.
Це Олексію спали на думку сама концепція «Мармуру» та ідеї перших дизайнів. Ми якось зустрілися, і він поділився задумом. Спочатку мені все це здалося абсурдним. Але інтуїція підказала, що літературний контент та речі українцям таки потрібні.
Ми розуміли, що чим більше часу зможемо вкласти в проєкт, тим швидше вийде його розвинути. Тому я кинув свою попередню роботу, бо ж у нову справу потрібно було вкласти максимум любові та зусиль.
Кістяк проєкту – це не крамничка. Основна ідея ⎯ це просувати українську культуру.
Про помилки та перехід на українську мову
Коли тільки починали, то вклали в «Мармур» лише 8 тис. грн. Кошти пішли на закупку першої маленької партії одягу та торбинок, а також щоб запустити таргетовану рекламу Instagram. Через місяць вклали ще 7 тисяч. І після 3 місяців роботи почали отримувати перші прибутки.
Але на початку шляху ми допустили дві помилки. Першою було те, що ми недостатньо вірили в себе. Друга ⎯ ми ніяк не могли організувати робочий процес таким чином, щоб усе працювало як годинник. Без збоїв і за алгоритмом. Однак ми не здавалися, і торували цей шлях попри все.
Спочатку друкували цитати лише на футболках. Через два місяці додалися наліпки, а через три ⎯ екоторбинки. А потім уже з’явилися і чохли для телефонів, і худі, і чашки та чай – багато нового.
Назвали проєкт саме «Мармур», тому що це неймовірно красивий, але крихкий матеріал. Як і сама культура.
Ми загорілися ідеєю, бо ж мета була така шляхетна: просувати українську культуру в Харкові, та ще й російськомовним парубкам. З народження ми спілкувалися російською: я – 22 роки, Олексій – близько 19 років. У межах проєкту, звичайно ж, комунікували українською. Але це якось не дуже правильно: про що ж ти говориш, якщо сам обираєш іншу мову?
Проте минуло 2-3 місяці, і ми повністю перейшли на українську. Та література й культура, яку ми просували, допомогла це зробити. Якось були ми за кордоном з робочих питань. І знаєте, отам дуже чітко відчувається нестача рідної мови, культури. Саме тоді ми й перейшли на спілкування українською. І це вже було безповоротно. Російською більше не говоримо.
Почали з того, що створили сторінку «Мармуру» в Instagram
Від моменту, коли виникла ідея «Мармуру» до її втілення, пройшов місяць. За цей час ми створили план: як будемо просуватися, де друкувати мерч та знайшли людей, з якими буде легко й приємно все це втілювати.
Починали робити все інтуїтивно. Створили сторінку «Мармуру» в Instagram та запустили таргетовану рекламу. На нас почали підписуватися. І авдиторія реагувала на наш проєкт чудово. Багато хто поширював дописи «Мармуру» собі в сторіс, і їхні друзі теж на нас підписувалися.
Люди сприйняли цю ідею схвально, бо в душі була потреба чогось подібного. Була необхідність читати, надихатись саме українським. І ми це бажання задовольнили.
Хоча пізніше були випадки, коли «Мармур» хейтили. Наприклад, після колаборації з «Gender Z» (це організація, що просуває толерантність та обізнаність про ЛГБТ+ спільноту). Разом ми проводили тематичні дослідження, результати яких публікували, та зробили дизайни з портретами Кобилянської, Українки й Ольжича та висловами у підтримку того, що різні = рівні.
І дехто почав нас критикувати. Типу: «Боже, який жах! Що ви таке несете в маси?!» Але то нічого. Метою цієї колаборації було породити в головах людей питання: «А чи правда ненависть до якоїсь частинки українського населення приведе нас до чогось хорошого? Чи правда ненависть до людей зможе побудувати сильну українську сім’ю, традиції і порядок?»
Весь бізнес побудований на взаємодії лише з українськими виробниками
Первинна сировина для нашого одягу, наприклад бавовна, купується за кордоном, але речі з неї шиють в Україні. Ми закуповуємо базовий одяг, блокноти, торби, а потім наносимо на них друк.
Принт на речах друкуємо на обладнанні наших партнерів. Майже на всьому одязі використовуємо технологію прямого друку: фарба вприскується у тканину, і завдяки цьому не вимивається. Аби виготовити 1 річ, треба небагато часу ⎯ 30-60 хвилин. Усе залежить від кольору одягу. Якщо це біла річ, то швидше, якщо чорна чи якогось іншого кольору – довше.
Свого обладнання поки не маємо, бо коронавірус зіпсував наші економічні плани: не змогли відкласти гроші на техніку якраз тоді, коли вона мала прийнятну ціну.
У нас вже більше сотні дизайнів, та найчастіше купують мерч із цитатою Стуса «Терпи, терпець тебе шліфує» та словами Ліни Костенко «Важко любити розумну жінку».
Інформацію про себе поширюємо за допомогою таргетингу в Instagram, купуємо рекламу у блогерів, або по бартеру з ними працюємо. Також організовуємо культурні події – через них дізнаються про проєкт.
І вже зараз про «Мармур» знає вся країна, кожна область, майже кожне містечко. Також є покупці з-за кордону. Уже з понад 20 держав: Канади, США, із більшості європейських країн. Замовляє або діаспора, або українці, які везуть туди подарунки.
Читайте також: Вірші Костенко та пісні Павліка: п’ять брендів, які створюють одяг з крутими принтами
Бо коли ти бачиш людину в певному одязі, наприклад етнічному, або в «Мармурі», або в чомусь схожому, то ти ж відразу розумієш її цінності. А коли зустрічаєш когось в одязі від якихось мегабрендів, то абсолютно не розумієш, що це за людина. Ніякої характеристики.
Почався локдаун і прибуток упав до нуля
Потрібно було платити за оренду офісу, та й самим треба за щось жити. А грошей не було. Оскільки ми були новенькими підприємцями, то думали лише про ідею, про культуру, а не про якусь там фінансову грамотність. У нас не було відкладених коштів для зарплатні, для техніки, інших речей. Ми просто жили. Всі кошти, що не йшли на зарплатні, вкладали в розвиток «Мармуру».
І коли біда прийшла, то грошей не було ні на що. Але ми стоїчно пережили цей період. Чекали місяць, а потім потроху почалися замовлення, і ми такі: «О-о, не доведеться йти на завод!»
Коли почався локдаун, нам довелося робити у три, у п’ять разів більше, щоб залишатися на тому ж рівні. За рік ми все відновили. Навіть трошки примножили. Але це абсолютно не ті показники, щоб робити круті культурні проєкти: фестивалі, тури поезії, запускати YouTube та TikTok.
Зараз ми намагаємося започаткувати поліграфічний бізнес: піти у сферу продажів речей для широкої авдиторії. Прагнемо повністю відійти від прибутків «Мармуру», щоб все фінансування йшло тільки на культуру. А ми вже маємо заробляти собі кошти іншим шляхом.
Зараз головне – це вкладатися у молодь
В основному, нашим читачам від 16 до 24 років. Але за останній рік авдиторія і читацька, і та, що купує, розширилася. Тепер це від 16 до 30, а може навіть і до 35 років.
І це дуже легко пояснити. Бо молоді люди більше відкриті до пізнання. Адже «Мармур» – це не просто про «шмотки». Це про можливість щодня читати, розвиватися, аналізувати. А це дуже складно зробити дорослій людині, яка закостеніла у своїх переконаннях. Також старшому поколінню складніше вийти з русифікації, яка відбувалася сотні років, а в Радянському Союзі взагалі розквітла: після Голодомору, після Другої світової війни. А потім ще й русифікація 60-х років все посилила.
Тому старшій авдиторії треба набагато більше часу, щоб довіритися, щоб відкритись, щоб впустити в себе нові знання. Бо коли людина доросла, то часто думає, що вже все знає, розуміє світ, що у неї вже все по поличках розставлено. Але ж іноді полички треба протирати й ставити нові книжки.
Тому ми розуміємо, що зараз вклад у молодь ⎯ це найголовніше. Бо саме цим молодим людям далі розбудовувати нашу країну
Колаборація з Національним музеєм Голодомору-геноциду
Організації зі спільними цінностями мають єднатися. І ми почали співпрацювати, створювати тематичні дописи, робити мерч з музеєм Голодомору. Разом ми розробили дизайни принтів, які можна надрукувати на футболці, світшоті або екоторбинці. Серед написів є такі: «Час важливої історії», «Або в музей, або в нікуди», «І камінь, що летить, обернеться на птаха» тощо. Стосовно цін, то футболка, наприклад, коштує 400-450 грн (залежно від кольору). Мерч продавали на сторінці «Мармуру» в Instagram.
Авдиторія на цю колаборацію чудово відреагувала: і наша, і Музею. Нам надзвичайно приємно, що українці підтримують такі ініціативи. Це справді важливо.
Людям подобається, коли два великі проєкти об’єднуються і створюють щось спільне. Зараз «Мармур» продовжує співпрацювати з Музеєм Голодомору, робимо разом дописи в Instagram.
«Тур поезії» ⎯ це найбільший проєкт «Мармуру»
Ця ідея виникла минулого року: було б класно зробити тур. Як тур музики, тільки поезії. Але тоді почався локдаун, і ми фізично не змогли втілити ідею. Перенесли все на травень. А в травні знову локдаун, і знову все перенесли. І лише тепер запалили. Намагаємось, як Шевченко писав: «Та сію слово. Добрі жнива колись-то будуть».
Цей тур охоплює 24 міста ⎯ по одному в кожній області. Від Львова до Маріуполя, від Сєвєродонецька до Ужгорода. Тобто вся-вся-вся країна.
У кожному місті ми проводимо по 2 події: читання віршів на центральній площі, та у якомусь приміщенні. Це безкоштовно, запрошуємо всіх охочих. Там люди можуть і послухати, і прочитати власні вірші або поезії українських класиків.
Ми вже проїхали 11 міст за 14 днів. Загалом нас відвідало більше тисячі людей. На одну з подій прийшло близько 250 слухачів. Словом, запалили ми добряче по всій країні. А це тільки початок. Друга частина туру буде у вересні й триватиме 15-16 днів. Ми будемо їхати від Одеси до Сєвєродонецька. Тому попереду тільки най-най цікавіше.
Авторка: Анна Чулінда
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
