Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Це не бомжі, а люди». Історія львівської «Оселі», яка допомагає безпритульним відчути себе потрібними та почати нове життя

Опубліковано

Підтримай ШоТам

«Як можна бути щасливим у суспільстві, де стільки нещасних людей?», – так гостро відчула несправедливість львів’янка Олеся Саноцька та започаткувала у Винниках спільноту допомоги безпритульним «Емаус-Оселя». Жінка робила все, аби допомогти іншим та подарувати їм шанс на нове життя. Через важку хворобу Олеся померла, але її справа живе і далі завдяки однодумцям і соратникам, серед яких і сестра Олесі – Наталя.
Сьогодні там разом мешкають 30 людей. Вони самостійно працюють, заробляючи на життя, та допомагають тим, хто все ще на вулиці. Колишні безпритульні залишають цей дім іншими, кожен – по-своєму успішним. 

Наталя Саноцька

Співвідповідальна за Спільноту взаємодопомоги «Емаус-Оселя», яка працює за принципом соціального підприємства. Кандидатка філософських наук

Все почалося з недільної школи та викладання для дітей

Спільноту взаємодопомоги «Емаус-Оселя» заснувала моя сестра, яка, на жаль, п’ять років тому померла. Олеся була художницею за фахом і мала багато амбіцій. 90-ті були дуже важким для багатьох періодом. Ми виживали як могли. І в цей час біля нашого будинку відновили греко-католицьку церкву з недільною школою. Нас із сестрою запросили проводити там безкоштовні гуртки для дітей із проблемних сімей. Олеся викладала малювання, а я – правила доброго тону. Сестра так віддано виконувала свою роботу, що поступово на її заняття почали приходити ще й батьки діток. Люди до неї дуже горнулися.

Згодом Олесю запросили проводити такі гуртки для алко- і наркозалежних людей, які проходили реабілітацію в організації «Дорога». Сьогодні це називається «арттерапія», але тоді про це ніхто не знав. Сестра почала помічати, що на уроках малювання люди розкривають свої таланти, втілюють якісь приховані мрії. 

Не кожен народжується в любові і родинному затишку

Олеся запалилася ідеєю створення середовища, де б люди разом мешкали, працювали та були задоволені життям. «Треба створити місце, де люди знедолені могли б підтримувати один одного і бути щасливими», – казала вона. Але в 90-ті роки створити щось подібне було нереально. Вона працювала на двох роботах, щоб самостійно утримувати доньку. Коштів бракувало навіть на найнеобхідніше.

Олеся Саноцька, яка започаткувала спільноту допомоги безпритульним «Емаус-Оселя»

Коли я ще не до кінця розуміла ідею Олесі, вона казала, що ми з нею нічим не заслужили таке дитинство. Наша родина була не заможна, але дуже тепла. Нас чекали, любили, дідусі й бабусі водили нас у музеї, читали казки, гріли нічні сорочки на пічці, щоб ми лягали в ліжко зігріті. Олеся завжди вважала, що це несправедливо – просто народитися в такій сім’ї. А комусь із родиною не пощастило. Ми в житті все обираємо, крім середовища, в яке приходимо в цей світ. І це визначальний етап у нашому житті, який дає серйозний відблиск у майбутньому.

Захопилася досвідом Європи й повірила в себе

Одного разу Олеся поїхала на конференцію до Польщі. І там випадково познайомилася з представником міжнародного руху «Емаус». Його у Франції після Другої світової війни започаткував священник Абе П’єр. Він об’єднав навколо себе безпритульних людей, запросив їх жити у свій будинок. Згодом подібні спільноти почали виникати в різних куточках світу. На конференції був представник руху з Любліну, й він запросив Олесю відвідати їхню спільноту.

Кожна спільнота «Емаус» має свої особливості. У більш заможних країнах, як от у Данії, немає безпритульних людей. Там усі забезпечені житлом. Бездомність там розуміють як самотність, коли людина сидить у своїй квартирі й не хоче нікуди виходити. Тому там спільноти стають об’єднаннями людей для спілкування та спільної праці.

З Польщі Олеся приїхала вже зовсім іншою. Сестра була просто одержима ідеєю створення спільноти в Україні. Казала: «Я так і знала, що є вихід. Він знайшов мене сам». Це був 2001 рік, коли соціальна робота з бездомними людьми взагалі не велася. Людей із душевними розладами закривали в психіатричних клініках за межами міста. І для сестри було дуже важливо щось змінити. Вона вірила, що це можливо і необхідно.

Без зубів, але усміхнені

Якщо людина чогось дуже хоче, світ відгукується на її бажання. Так сталося, що рух «Емаус» збирав кошти, аби допомогти відкрити спільноту в Росії. Але в останню мить їх щось зупинило – виникли сумніви щодо людей, які мали там це впроваджувати. І відповідальний за спільноту у Любліні, де Олеся гостювала, запропонував: «Я знаю Олесю з України, яка хоче відкрити спільноту в себе на батьківщині». Сестру запросили на зустріч і, попри тендітність її жіночої постави, досить молодий вік, їй повірили. Кошти – 8 тисяч євро – скерували в Україну.


Бездомні люди на Різдвяній вечері, яку щороку організовує Спільнота «Оселя»

Кошти на старт були дуже дрібні, але Олеся змогла за них купити земельну ділянку у Винниках з маленькою хатинкою. У Львові було дуже дорого, тож єдина можливість – придбати землю на околиці сусіднього міста, в болотах. Дві маленькі кімнатки, кухня з пічкою на дровах, туалет на вулиці. Це була звичайна сільська хата. Але для Олесі це була величезна радість. До будинку майже одразу почали тягнутися люди. Спочатку там поселився перший мешканець, потім їх вже жило семеро. Тодішня практикантка Мар’яна Соха, яка зараз є членкинею Ради «Емаус-Оселя», казала: «Для мене це було так дивно, що ці знедолені люди, які не мають роботи, живуть в обдертій хаті, всі на купі, без зубів, але чомусь усміхнені».

«Емаус» дуже прискіпливо ставиться до своїх членів. Тому «Оселя» два роки була на випробувальному терміні. Зараз ми є повноправним членом і найсхіднішою точкою Європи розповсюдження руху. Ми як члени руху допомагаємо тепер спільнотам, яким важче, ніж нам. Наприклад, зараз є спільноти в Індії, де люди навіть не мають доступу до питної води. Фактично кожна спільнота якимось чином намагається підтримати тих колег, які цього потребують.

Активно включилася в справу життя сестри у пам’ять про неї

Я фактично була свідком виникнення спільноти й за документами є співзасновницею «Оселі». Просто потрібно було кілька членів, аби створити організацію. Моя участь на початку була досить формальною. Тоді я навчалася в університеті, виховувала маленьких діток. Згодом працювала викладачкою, захистила кандидатську дисертацію. Я долучалася до діяльності «Оселі» лише як членкиня Ради, яка збиралася декілька разів на рік. Олеся радилася з Радою стосовно розвитку організації чи розв’язання складних питань. Час від часу я допомагала в організації різних благодійних акцій, як от Різдвяна вечеря для безпритульних людей.

Але, на жаль, п’ять років тому Олеся померла від раку. Вона була ще зовсім молодою 46-річною жінкою. Ще коли вона хворіла, просила мене часто відвідувати «Оселю», розповідати, що там відбувається. Я це робила заради неї, щоб сестра зайвий раз не хвилювалася. Але після смерті постало питання, як спільнота буде функціонувати далі. Для мешканців це був величезний стрес. 

Кажуть, що незамінних людей немає, але це неправда. Олеся була такою. Ми довго не могли знайти їй заміну. Потрібна була людина, яка так само органічно змогла б відповідати за все й одразу. Ми розподілили обов’язки Олесі між працівниками. І відтоді я вже активно включилася в роботу «Оселі». Відповідаю за розвиток організації, за зовнішні зв’язки, допомагаю як соціальна працівниця. Паралельно викладаю в університеті філософію. Та все ж Олеся залишилася частиною нашої команди, і ми всі відчуваємо її незриму присутність і допомогу.

Колишні безпритульні живуть пліч-о-пліч

«Оселя» – це не реабілітаційний заклад і не якийсь притулок. Це дім, який творить велика родина, що складається з майже 50 людей (мешканці та працівники). Сюди приходять безпритульні люди, які хочуть змінити своє життя. І відтоді отримувач допомоги перетворюється в її надавача, адже таку людину одразу включають у допомогу іншим. Так людина відновлює почуття власної гідності. 

Вигляд будівлі «Емаус-Оселя» на момент купівлі земельної ділянки

Подібних проєктів в Україні не було й немає. Є організації, які опікуються безпритульними. Але унікальність «Оселі» полягає в тому, що мешканці та працівники спільноти підтримують один одного, як це буває в дружній родині. У реабілітаційних центрах вважається, що є фахівці, які знають, як треба правильно жити, і є ті, хто прийшли просити про допомогу. Але вони не на рівні. В «Оселі» все не так. Ми не розв’язуємо чиїсь проблеми, не вказуємо, як слід чинити. Але підтримуємо людину у цьому процесі, перебуваємо поруч і готові підставити плече, якщо це буде потрібно. Це називається «допомога до самодопомоги», і така методика дуже добре працює.

Мешканців «Оселі» ми називаємо «компаньйони», що з французької можна перекласти як побратими, друзі. Вони разом живуть, ведуть спільне господарство, відпочивають, щось святкують, працюють і заробляють на власне утримання. Крім того, допомагають іншим, хто все ще мешкає на вулиці. 

За алкоголь чи крадіжку – на вихід

У спільноті є чіткі правила, одне з яких передбачає «жити та думати тверезо, не вживаючи алкоголь та інші засоби, які змінюють свідомість». Алкогольна залежність – це невиліковна хвороба, з якою треба навчитися жити, і її слід контролювати. Ми всіляко допомагаємо компаньйонам зробити це. Однак не всі мають бажання і не всім це під силу. Той, хто повертається до алкоголю, мусить покинути спільноту заради безпеки інших.

Ще одне правило – не виявляти жодної агресії щодо інших: ані фізично, ані психологічно. Також заборонено брали без дозволу чужі речі. За крадіжку людина мусить негайно покинути спільноту. Протягом місяця ми придивляємося до нової людини та розуміємо, чи зможе вона стати повноправним мешканцем «Оселі». А людина придивляється до спільноти та до наших правил.

Мешканці «Оселі» після акції «Святий Миколай для бездомних людей»

У спільноті проходить соціальне навчання – курс із декількох етапів. Спочатку колишній безпритульний складає з психологом карту особистісного зростання. Людина пише, що саме хоче змінити у своєму житті. Звичайно, все починається з базових потреб: мати дах над головою, нормальну роботу, підлікувати хронічні хвороби чи зуби. А вже через місяць цей список переглядається, і психолог запитує: «Що ти зробив для того, аби покращити здоров’я?». Фахівець підштовхує колишнього бездомного до дій та глибших цілей, як от професійні навички чи повернення родини. Також в «Оселі» є тренінги особистісного розвитку. Іноді, коли людина живе на вулиці, вона більше не хоче спілкуватися з іншими або стає дуже зосереджена на власних потребах. Спеціалісти допомагають розібратися в собі та стати кращою. 

Маленька хатинка перетворилася у великий родинний дім

За роки праці мешканців «Оселі» маленька хатинка перетворилася на два великі житлові будинки у Винниках на вулиці Івана Франка, 69. У кімнатах проживають по двоє, іноді – по троє людей, тому що місця бракує. Спільнота була розрахована на 25 ліжкомісць, а в час пандемії ми переобладнали частину кімнат загального користування на житлові, тому що люди на вулиці були перелякані й просилися їх прийняти, а нам було шкода їх виганяти. У нас є велика відпочинкова кімната, де відбуваються зустрічі, тренінги та святкування.

Сучасний вигляд будинку, де мешкають колишні безпритульні

Ми намагаємося замість алкоголю дати людям якісь приємні, радісні емоції. Влаштовуємо турніри з настільного тенісу, маємо свою футбольну команду. «Оселя» має всі атрибути дому. Кожен обладнує свою кімнату так, як йому подобається. Спочатку людина просто має застелене ліжко і невеличку тумбочку поряд. А згодом починає облаштовувати місце якимись фотографіями, статуетками, квітами тощо. Так колишня безпритульна людина починає перетворювати безлику кімнату у свій дім.

У мешканців запитували: «А де ж ваші бомжі?»

Кожна людина в нашій спільноті працює, аби заробити на своє існування та допомогти іншим. Переважно безпритульній людині здається, що вона – повний лузер, ні на що не здатна й нікому не потрібна. Але коли вона починає працювати, то бачить результати своєї роботи й знову вірить у власні сили. Почуття гідності повертається до неї, коли вона йде на обід з роботи та знає, що всі продукти куплені за спільно і чесно зароблені кошти. Благодійність, матеріальна допомога людям у кризі – це, звичайно, добре, це необхідно. Але теж важливо навчити людину самостійно заробляти на все необхідне для життя, а не застигати у вічному очікуванні допомоги.

«Оселя» заробляє кошти за принципом соціального підприємства. Спочатку ми починали з реставраційної майстерні. Мешканці давали друге життя меблям та посуду, які були в тій маленькій хатці. Потім почали звертатися до людей з проханням віддати непотрібні старі речі. Відновлюючи старі меблі, люди відчувають, що все в житті можна виправити. Це такий психологічний трюк: приїжджає обдерте страшне крісло, поступово відчищається й отримує нове життя. І людина, яка його відновлювала, відчула, що і вона змінилася.

Мешканець спільноти реставрує меблі

У 2004 році у Львівському історичному музеї Олеся організувала виставку, де були меблі, відреставровані колишніми безпритульними людьми. Вперше в історії України в музеї виставили твори не якихось відомих художників, а бездомних. Це була сенсація. «Оселяни» прийшли гарно вбрані, кожен зі своїм відреставрованим виробом. А журналісти ходили й казали: «А де ж ваші бомжі?». Майстерня функціонує і сьогодні. Тут реставрують старі меблі та скалічені людські долі. У 2007 році відкрилася перша благодійна крамниця при «Оселі», і в ній за благодійну пожертву віддають відновлені меблі, одяг, біжутерію тощо. Люди зараз або віддають нам непотрібні меблі, які ми покращуємо та продаємо, або замовляють платну послугу з реставрації.

Дбаємо про людей та довкілля

«Оселя» була першою в Україні організацією, яка у 2013 році встановила контейнер для збору вживаних речей. Було багато побоювань, що люди будуть кидати туди сміття. Але ці побоювання не виправдалися. Він одразу запрацював. Таке враження, що громада вже була готова до того, щоб віддавати свої речі. Наразі ми маємо 31 контейнер у різних локаціях Львова. 

Щодня мешканці «Оселі» їздять містом і збирають майже три тонни речей із контейнерів. Все це везуть на сортувальню, на якій теж працюють компаньйони «Оселі» – колишні безпритульні люди. Теплий, зручний і спортивний одяг ми відправляємо в Осередок підтримки бездомних людей, що функціонує при «Оселі». Там його роздають тим, хто цього потребує. Наші мешканці добре знають, як то, жити – на вулиці й мерзнути в подертому взутті, тому охоче допомагають іншим. 

Мешканці «Оселі» сортують речі

Частину речей ми надаємо організаціям, які допомагають дітям-сиротам, їхнім опікунам, багатодітним матерям, військовим тощо. Частина речей відправляється в наші крамниці, де їх можуть придбати всі охочі за благодійну пожертву. Одна з них розташована у Винниках на вулиці Франка, 53А, а інша – у Львові на Угорській, 2. Отримані кошти витрачаємо на розвиток спільноти та соціальні проєкти.

Якщо людина купує вживану річ, вона підтримує екологічну ситуацію в регіоні. Планета вже не може перетравити наших речей. Благодійні крамнички «Оселі» відвідують як не дуже заможні люди, так і екосвідомі громадяни. Усе, що непридатне до використання, ми здаємо на сировину, наприклад, поліетилен, макулатуру, скло, метал, бавовну, пір’я. Торік через мережу контейнерів ми зібрали 1220 тонн одягу, а на сміттєзвалище відправили 95 тонн, тобто лише 7% від зібраного. Решту – віддали на перероблення.

Колись приходив за благодійним обідом, а тепер готує і роздає

Щочетверга біля Порохової вежі у Львові ми безкоштовно роздаємо безпритульним приблизно 200 обідів, які готують наші «оселяни». Це теж психологічно відновлює мешканців. Ще вчора вони приходили отримувати їжу, а сьогодні вже самі її готують та їдуть роздавати іншим. 

Крім того, при «Оселі» функціонує осередок підтримки безпритульних людей. Санітарно-гігієнічний центр працює щодня, крім суботи та неділі. Послуги надають наші мешканці під керівництвом соціального працівника. Будь-яка людина може прийти, помитися, підстригтися, отримати необхідний одяг, попрати власний, отримати першу домедичну допомогу, розповісти про свої проблеми та просто посидіти й відпочити. Там ми запрошуємо їх долучитися до спільноти.

Мешканці «Емаус-Оселі» роздають благодійні обіди

Також щороку ми проводимо акції солідарності для безпритульних – Святу вечерю і Великодній сніданок. На спільну трапезу збирається приблизно 500 людей. Наша мета – не просто нагодувати людей, а дати їм відчуття родинного тепла, аби на Різдво чи Великдень ніхто не почувався самотнім. Ми ділимося любов’ю і створюємо затишок. І це все організовують наші мешканці – колишні безпритульні – за зароблені кошти.

«Оселя» – це шанс відкрити приховані таланти

Через нашу спільноту пройшли тисячі людей. Хтось повністю відновив своє життя, а хтось – пішов, наприклад, через постійні алкогольні зриви. Але кожна людина, яка якийсь час у нас побула, вийшла вже зовсім іншою. Вона розуміє, що таке допомога іншим, чому важлива любов і приязнь. 

Колись до «Оселі» за допомогою прийшов 19-річний хлопець Сашко Горонді. Тут він навчився шити у меблевій майстерні та поступово відчув, що це його покликання. Вечорами він із вживаних речей створював сумки, рюкзаки та наплічники. Зараз у Сашка є власний бренд Horondi, його речі мегапопулярні, їх купують по всій Україні та за її межами. Торік він увійшов до списку «30 успішних людей до 30 років» від Kyiv Post.

Читайте також: ​​Історія колишнього безхатченка, який створив відомий бренд рюкзаків

Успіх «Оселян» не можна порівнювати, бо кожен має свій, індивідуальний. У нас був мешканець, який втратив контакт із дружиною та дитиною. Завдяки «Оселі» він знову почав спілкуватися з донькою, запросив її в гості до спільноти, потім поїхав до неї. І зараз він повернувся в сім’ю, і дуже її любить. Може, він не досягнув «успішного успіху», не став бізнесменом, але для нього це було щось недосяжне. 

Бракує грошей, аби приймати нових мешканців

Суспільство дуже змінюється у ставленні до вразливих верств населення. «Оселя» постійно впливає на владу і соціальні служби, пропонує шляхи розв’язання проблем. Коли під впливом роботи «Оселі» влада міста таки відкрила першу у Львові нічліжку, ніхто не хотів працювати з людьми, які «погано пахнуть і приходять у нетверезому стані». Спочатку там працювали наші «оселяни». А ще ми постійно влаштовуємо різні соціально-культурні акції. Наприклад, була виставка «Без ознак мистецького життя» з фотографіями відомих людей, які переодягнулися у безпритульних. Серед них і поети Юрій Андрухович та Юрій Іздрик. Ця подія демонструвала суспільству, що ніхто не застрахований від складних життєвих обставин і що під брудним непримітним одягом важливо розпізнати людину.


Колишній мешканець спільноти Сашко Горонді

Час іде, «Оселя» розвивається, долає труднощі, відповідає на виклики сьогодення, міняє себе і громаду міста. Після аварії на Грибовицькому сміттєзвалищі у Львові виникла необхідність ще краще сортувати речі, щоб розв’язати проблему поводження з речами та відходами у місті. Ми вирішили створити нову сортувальню, яка стане центром рециклінгу європейського зразка. Будівництво вже завершили, але ще потребуємо обладнання. Наприклад, нам необхідні візки на колесах і навантажувач, бо зараз всі мішки з сировиною та одягом наші мешканці носять на плечах. 

Також мріємо про добудову будинку спільноти. Кількість охочих приєднатися до нас зростає, але у нас немає, де їх розмістити. Добре було б збільшити наш дім ще хоча б на п’ять кімнат. Зробити це своїми силами ми не можемо, тому розраховуємо лише на благодійників чи фонди, які захочуть нас підтримати.

Підтримай ШоТам

Суспільство

В африканській Руанді запрацював українськомовний аудіогід

Опубліковано

Підтримай ШоТам

В одному з найвідоміших музеїв Африки запрацював україномовний аудіогід, повідомили у пресслужбі глави держави.

Запуск 33-го українськомовного аудіогіда відбувся в Меморіалі геноциду в Кігалі в Руанді. Під час церемонії Посол України Андрій Праведник віддав шану загиблим та переказав співчуття руандійському народу від імені уряду та народу України.

Про музей

Меморіал – це центр пам’яті, що був заснований для вшанування загиблих під час геноциду в Руанді у 1994 році. У той час етнічна більшість країни – хуту – практично винищила етнічну меншість – тутсі. За приблизними підрахунками, жертвами геноциду стали близько мільйона людей, що становило 20% населення країни.

Читайте також: На український завод, що безперервно працює з 13 століття, запустили екскурсії (ВІДЕО)

Етнічну чистку підтримувало керівництво Руанди, що на той момент складалося з представників хуту. А також провладні ЗМІ, зокрема «Радіо тисячі пагорбів», яке навіть озвучувало в ефірах адреси майбутніх жертв. Пропагандисти порівнювали тутсі з «тарганами, яких треба винищити», таким чином дегуманізуючи суспільство.

Після зміни влади в Руанді у 1994 році розпочав роботу міжнародний трибунал із розслідування злочинів геноциду. У результаті кількох урядовців та командирів каральних загонів вдалося притягнути до відповідальності.

Читайте такожРозлючують російських дипломатів та виправляють помилки. Як молодь популяризує українську мову в соцмережах

На території Меморіалу розташована братська могила, де поховано понад 250 тис. жертв насильства. Меморіальний центр – один із найвідвідуваніших музеїв Африки, його мета – запобігти геноцидам у світі. Частими відвідувачами Меморіалу є світові лідери та делегації іноземних країн.

Втілення проекту зі створення аудіоекскурсій українською в музеях світу було розпочато у 2020 році. Українськомовний аудіогід у Меморіалі геноциду в Кігалі став першим у Руанді та другим у Східній Африці.

Проект реалізовано за підтримки Посольства України в Кенії.

Нагадаємо, створили двомовний аудіогід «Замками Закарпаття».

Як ми повідомляли раніше, на Рівненщині створили п’ять нових туристичних маршрутів давніми городищами.

Фото: president.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Українські курсанти започаткували проєкт «Вірте в ЗСУ»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Курсанти факультету телекомунікаційних систем Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут започаткували проєкт «Вірте в ЗСУ», приурочивши його до 30-ї річниці Збройних Сил України.

Про це повідомили в пресслужбі військового вишу.

Курсанти у рамках проєкту «Вірте в ЗСУ» відвідали київську спеціалізовану школу «Еллада», де зустрілися з учнями 2, 5 та 8 класів.

Мета – популяризація професії військового, служби в ЗС України, аби молодь більше знала та поважала тих, хто захищає Батьківщину та мирне небо України.

Читайте також: #ЩедрийВівторок. Як українські діти долучаються до благодійності та допомагають іншим

Учні із задоволенням поспілкувалися з курсантами Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та залюбки приміряли засоби індивідуального захисту, які носять військові.

Нагадаємо, в Україну випускають пам’ятну монету на честь Гарнізонного храму у Львові.

Як ми повідомляли раніше, Морські піхотинці здали кров задля порятунку людського життя.

Фото: viti.edu.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

1 грудня Музей Ханенків у Києві запрошує на день відкритих дверей

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Киян і гостей міста Музей Ханенків запрошує на день відкритих дверей у середу, 1 грудня.

Про це повідомляють на сторінці музею у соцмережі.

Упродовж дня вхід буде вільний і безкоштовний для всіх охочих.

Музей працює з 10:30 до 17:30.

Як потрапити?

У музеї нагадують, що можна завітати за наявності:

  • сертифікату про повну вакцинацію (паперового з мокрою печаткою лікарні чи у додатку Дія);
  • негативного ПЛР-тесту (дійсний 72 години) або експрес-тест на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2;
  • довідки про одужання від Covid-19 (дійсна 180 діб з моменту отримання позитивного ПЛР-тесту).

Дотримання маскового режиму для всіх є обов’язковим. Правила щодо наявності документів поширюються лише на повнолітніх.

Про музей

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків — музей світового мистецтва, що презентує найзначніші в Україні колекції мистецтва Європи, Азії та Давнього світу. Музей засновано в 1919 році відповідно до заповіту колекціонера Богдана Ханенка (1917) та дарчої його дружини Варвари на ім’я Всеукраїнської академії наук (1918).

Читайте також: #ЩедрийВівторок. Як українські діти долучаються до благодійності та допомагають іншим

Основою колекції музею є художнє зібрання Богдана та Варвари Ханенків — українських колекціонерів та благодійників кінця 19 — початку 20 століття. Фонди музею налічують понад 25 тисяч предметів. Близько 1000 вибраних артефактів експонується постійно.

Нагадаємо, у трьох львівських музеях запустили українськомовні аудіогіди.

Фото: facebook.com/khanenkomuseum.

Підтримай ШоТам

Читати далі