ТОП-10: українські еко-бренди, які піклуються про довкілля

Стендап-комік Василь Байдак долучився до інформаційної кампанії Служби безпеки України «”Спали” ФСБшника». Ця ініціатива спрямована на протидію спробам російських спецслужб втягнути українських підлітків у диверсійно-терористичну діяльність.

Про це повідомили в СБУ.

У відео Байдак застерігає молодь від участі в підпалах, терактах і диверсіях, до яких можуть схиляти вербувальники з рф через соціальні мережі. Комік наголошує: для російських спецслужб діти — лише інструмент, якого не шкода.

«Росіяни намагаються використати наших дітей як зброю проти України. Для них нема нічого святого. Вони перетворюють неповнолітніх на терористів-смертників, підриваючи їх. Діти думають, що це гра, хоча насправді платять своїми життями за участь у ній», — зазначив Василь Байдак.

Читайте також: Школярка з Івано-Франківська допомогла СБУ зірвати теракт у місті

У разі спроби вербування українцям радять негайно звертатися:

• в офіційний чат-бот «”Спали” ФСБшника»;
• на гарячу лінію СБУ: 0 800 501 482;
• або за номером 102 до Національної поліції.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Служба безпеки України (@securityservice_ukraine)

Нагадаємо, що «Ветерани космічних військ» зібрали на стримі понад 1,4 мільйона гривень для «Вовків Да Вінчі».

Фото обкладинки: інстаграм СБУ

У Криму активісти руху «Жовта Стрічка» продовжують спротив російській окупації. Цього разу українці розмістили символи спротиву у Севастополі та Сімферополі.

Про це повідомили у русі.

У містах півострова з’явилися нові графіті, наліпки та стрічки. Представники руху зазначили:

«Активісти руху “Жовта Стрічка” щоденно і методично нагадують усьому світу, що Крим – це Україна. Віримо, любимо, чекаємо. Бо тут — Україна!».

Читайте також: «Крим — це Україна»: активісти у Сімферополі, Севастополі та Ялті поширили символи спротиву

Нагадаємо, що під час поетичного вечора з Жаданом у Києві зібрали пів мільйона гривень для «Хартії» (ФОТО).

Фото: телеграм-канал руху

24-річний Йоганнес до 2022 року мало знав про Україну. Але три роки тому він почав вчити українську, щоб відкрити цілком новий для себе світ. Тепер хлопець часто буває в Україні та ділиться своєю історією навчання в Threads.

ШоТам поспілкувалися з Йоганнесом, для якого українська — не просто мова, а спосіб висловити солідарність і розуміння нації, яка бореться за свою свободу.

Йоганнес Маямякі

студент-юрист з Фінляндії, що вже три роки вивчає українську мову

Мене звати Йоганнес. Я навчаюся на юриста у Фінляндії, в Гельсінському університеті. Працюю в маленькій юридичній фірмі, а основне моє хобі — я вчу українську мову вже три роки.

Мене часто питають, чому я вирішив це робити, але причин багато. Колись я зустрів одну дівчину, що вчила англійську. За рік у неї був значний прогрес, і мене тоді вразила така трансформація, що людина може вивчити нову мову настільки швидко. 

Вперше я мав якийсь контакт з українською через пісні Eileen на ютубі — вона робить кавери на пісні з відеоігор. Коли писав есе по навчанню, шукав музику, щоб не відволікала, — якщо там є зрозумілі слова, це дуже збиває. Тож обрав те, чого не знав, — це для мене була екзотична мова. Я не міг відрізнити, де починається й закінчується слово, але звучало приємно.

Ось ми дійшли й до 24 лютого. Я виріс навколо історії про Другу світову війну. Для Фінляндії це був неймовірно травматичний досвід — усі мої родичі якось були пов’язані з тими подіями. У кожній школі в нас є бомбосховище.

Для нас, фінів, війна — це один зі сценаріїв, про які ми думаємо й готуємося, поряд зі звичними аваріями з авто чи літаками.

Тож я тоді читав неймовірно багато новин — по 8 годин щодня. Це було моє життя.

Але після тижня почав розуміти, що не дуже добре бути настільки зосередженим на чомусь, на що я не маю ніякого впливу. Це просто психологічно неймовірно складно. Тож уже тоді задумувався, що можу зробити такого, що матиме якісь видимі результати, — принаймні для мене. 

Що я знав про українську мову

Шведська мова в нас обов’язкова до вивчення, але я нею взагалі не розмовляю, і це велика проблема. Щоб завершити університет, її потрібно знати хоча б на рівень B1. Чесно, я не люблю цю мову, але розумію, що треба її вчити. І от у 2022 році дуже неохоче відкрив Дуолінго, а там була реклама курсу української мови, і я вирішив відволіктися трохи на це. Я про українську не знав нічого — ні що там кирилиця, ні яка це група мов. У мене зовсім не було очікувань. Я просто пройшов цей маленький курс, а після місяця вирішив вивчати мову більш серйозно.

Вікторія з Києва була моєю першою репетиторкою — з нею я займався десь півтора року щотижня. За вісім місяців зробив перший допис про моє навчання в інстаграмі — до того нікому не казав. Для ютуб-каналу я почав записувати відео, як проходжу «Сталкер». 

Після невеликої паузи вирішив вести Threads. Чому б і ні? Це гарна практика для мене, і якщо когось в Україні це збадьорить, то чудово.

Коли я почав вчити українську, я не знав, наскільки вона важлива для ідентичності українців. Звісно, зараз це розумію та бачу, як ви захоплені тим, що іноземці звертають увагу на вашу мову.

Що я знав про Україну

Я мало знав про Україну. Пам’ятаю, що в школі ми вивчали про Голодомор і роль України в Першій світовій війні, про УНР тощо. Але це не дуже докладно. Було нечітке уявлення, де знаходиться ця країна на мапі. Але влітку 2023 року я вперше сюди приїхав. 

Була ніч, автобус запізнився, тому я приїхав у Львів уже в комендантську годину. SIM-картка не працювала, в мене не було інтернету — я тільки розумів, що треба якось дійти до готелю. Мав скриншоти мапи і якось так дістався. 

Було таке відчуття, що Україна має швидкий темп життя, і що там все досить хаотично. У Фінляндії все трішки чіткіше: більше знаків, які описують, що робити, і все ніби більш у порядку. А тут більш вільно. 

До приїзду я дивився багато відео про Україну, тож було таке цікаве відчуття, коли ти багато читав про щось, дивився, а тепер бачиш це на власні очі. Наприклад, якщо я потраплю до Америки, то в Нью-Йорку побачу жовті таксі, як у фільмах. Думаю, це буде таке ж відчуття для мене, як бачити Україну й українські літери, написані у фізичному просторі, на знаках.

Загалом я мав сім подорожей в Україну — був у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Києві й Одесі. Всі ці міста дуже різні. Я цього не очікував, бо у Фінляндії всі міста більш-менш однакові. 

У Львові історичний центр просто величезний, дуже красиві будинки, хоч і трішки занедбані. В Івано-Франківську є озеро — я виріс у місті, що якраз побудоване навколо озера, тому маю відчуття, що біля озер живуть порядні, добрі люди. А в Чернівцях дуже багато собак, від яких постійно потрібно було тікати, тому таке головне враження — багато злих собак і церков. Одеса — це море, але й дуже багато російської мови, хоч проблем з обслуговуванням українською не було.

А в Києві просто все величезне. У нас найбільше місто — це Гельсінкі. Але в Києва такий масштаб, що мені неможливо збагнути. Я дізнався з соцмереж, що величезні будинки тут називають «мурашниками». Я взагалі ніколи не жив у багатоповерховому будинку, мені складно навіть уявити це — тисячі людей! 

Що мені подобається і що є викликом

Мені дуже подобається слово «добренько» — таке миле. Я люблю, як звучить українська. Мені завжди приємно її чути — навіть після тисячі годин.

Не набридає взагалі. Подобається, як слова будуються на базі інших слів — от «світлина» від «світло». Українська відкриває для мене зовсім новий світ: наприклад, у музеї я можу прочитати рукописні щоденники часів Першої світової війни — це просто неймовірно.

Найскладніше — суржик, бо я не знаю російської й не розумію, як вони будують слова, для мене це просто незрозумілі звуки. Десь місяць тому я почув слово «ізвінітє», але чув його як «от свиня ти». Не маю уявлення, як це пишеться, і українці не дуже охоче мені пояснювали, що означають всі ці слова. От як «смотрі» — я чув це як «Мадрид» і не міг зрозуміти.  

Зараз у Threads мені багато пояснюють, але все одно із суржиком ще складно. Бо мені, який вчить літературну мову, тяжко його зрозуміти. Мій мозок спочатку сприймав такі слова, як лайку, і я намагався вчити список зі 100 російських слів. Але коли чув російську мову, то для мене кожне слово там матюк, і в перший час мені було дуже смішно від цього. Я розумію, що слід зросійщення в Україні досі відчутний, але для мене це зовсім закритий світ. 

Що допомогло мені вчити українську

У дитинстві я дивився відео про Minecraft. Це такий світ, у якому існує буквально 100 різних предметів, які всі мають дуже чіткі назви, а ще є 20-30 різних дій, тож кількість слів обмежена. Хтось на форумі написав для мене такий список українською — я його запам’ятовував і міг подивитися такі відео саме українською. 

Загалом я багато дивлюсь ютуб. Також маю інший додаток для вивчення української — там можна читати тексти.

Так після семи місяців навчання прочитав першу книжку українською — «Вероніка вирішує померти» в перекладі.

Це було складно, оскільки в кожному реченні було якесь незнайоме слово. Але я читав — речення за реченням — і врешті вивчив багато слів. Я вже майже прочитав трилогію «Володар перснів» у перекладі. У Львові придбав «Колонію» Макса Кідрука й поки перший розділ прочитав.  

Спілкування в Threads — теж частина мого навчання: там я отримую багато мовної практики, відповідаючи на коментарі. Дуже цікаво, що українці постійно припускають, що або в мене родичі тут, або дівчина-українка, або я хотів би її знайти, — ніби щоб вчити українську мову потрібно мати іншу причину. Але мені справді цікава ця мова.