«Тіло бачимо руками». Як незрячі масажистки «Очі Тари» допомагають жінкам долати стрес

Незрячим в Україні досить важко знайти роботу. Через недостатню інклюзивність в інфраструктурі та несприйняття їх у соціумі, такі люди часто намагаються зайвий раз не виходити з домівок. Вони зіштовхуються з тим, що роботодавці неохоче розглядають їхні кандидатури, адже не мають спеціального обладнання і пристосувань для комфортної роботи та хвилюються за якість виконаних завдань. Щоб допомогти таким людям, у Києві рік тому запустили соціальний проєкт «Очі тари».

Там навчають жінок із порушеннями зору професії майстра масажу, розкриваючи їхню природну чуттєвість і унікальний дар «бачити руками». Ба більше, вже трьом дівчатам надали постійне місце роботи. Паралельно засновники ініціативи розвивають культуру холістичного масажу і своєчасної реабілітації в Україні. Повертають українських жінок до турботи про своє тіло і цим сприяють відновленню їхнього здоров’я і психоемоційного стану.

Ірина Павлик,

Співзасновниця соціального проєкту «Очі Тари»
Має досвід заснування та управління креативними підприємствами, була співзасновницею двох українських дизайнерських брендів: жіночого одягу та аксесуарів і товарів домашнього вжитку

Незрячим складно з пошуком роботи

Ми живемо в країні, де інклюзія розвинена не найкращим чином і людям з інвалідністю досить важко знайти роботу. А ту, яка б їм ще й подобалася, то взагалі рідкість. В Україні не ведуть точну статистику людей з інвалідністю зору, але називають цифру від 50 до 300 тисяч. Якщо вірити ВООЗ, їх може бути значно більше — до 4% всього населення світу і, відповідно, України також.

Щоб допомогти таким людям знайти професію, ми запустили соціальний проєкт «Очі тари». Це масажний кабінет, де працюють незрячі та слабозорі майстрині й надають жінкам послугу відновлювального масажу, спрямованого на глибоку релаксацію і звільнення від стресу. Ми хочемо, щоб українські жінки з порушеннями зору були інтегрованими в соціум і мали можливості для творчої та професійної реалізації. У нас вони спочатку вчаться техніці масажу, а потім працюють й отримують гідну оплату.

Наша майстриня масажу з інвалідністю зору Олена Бородкіна ділилася, що для неї участь у нашому проєкті — це можливість займатися корисною й улюбленою справою та отримувати гідний дохід, а не копійки, як в бюджетній сфері. Особливо її радує працювати в атмосфері взаєморозуміння, де достатньо професійно виконувати свою роботу і бути доброзичливим. Бо, мовляв, серед зрячих людей потрібно довго адаптуватися, і все одно їм важко зрозуміти, бо вони ніколи не були в такій ситуації. «Завжди потрібно доводити, що ти такий як всі. Часто трапляється упереджене ставлення», — розповідала вона.

Релаксу хоче не лише душа, а й тіло

Наш холістичний масаж-медитація — особливий. Він про баланс ментального, емоційного і фізичного. Жінка через релаксацію вчиться чути своє тіло. При регулярних сеансах він звільняє від стресу і зцілює організм. Майстрині проводять процедуру з думкою про те, що клієнтка має вийти з відчуттям розслаблення і гармонії. І ось цей намір вже є дуже важливим. Перед кожним сеансом масажистки співналаштовуються з собою через медитативну техніку та вправи для дихання — це потрібно, щоб заспокоїть розум і краще почуватися в процесі. Також це дає можливість передавати стан спокою і клієнтці.  

У сучасному нескінченному потоці думок ми часто забуваємо про свої тілесні потреби. Навколо все настільки динамічне, що створюється ілюзія, ніби ми можемо бути такими ж швидкими — варто лише більше розігнатись і ще швидше побігти. Ми рідко помічаємо, що відбувається у тілі. В основному, спостерігаємо лише за тим, що на його поверхні. Науковці вже давно підтвердили, що мозок з’єднаний із сіткою нейронів і в нашому серці, і в травній системі. Тому ми думаємо й усвідомлюємо не лише за допомогою голови. Ми вчимося за допомогою всього тіла, тому маємо приділяти йому належну увагу.

Незрячих не вигідно брати на роботу в салони

Ідея проєкту виникла в моєї подруги, психотерапевтки та масажистки Уляни Гриневич. У якийсь момент вона зрозуміла, що багато жінок, яких вона навчає масажу, закривають очі, щоб краще відчути тіло клієнта. Власне, вона й сама так робить. Так у неї з’явився задум, що можна було б навчити масажу і незрячих людей. Тим більше, що є так званий метод сліпого майстра. Він дуже популярний у багатьох країнах. Дійсно, вважається, що незрячі люди є дуже хорошими масажистами.

Вона почала шукати таких жінок, щоб навчати їх безкоштовно. Але коли вони вивчилися, стало зрозуміло, що їм немає де себе реалізувати. Річ у тім, що для звичайного масажного кабінету не вигідно брати незрячого майстра. Зокрема через те, що там зазвичай великий потік клієнтів, а це сильне фізичне навантаження. Не всі люди з порушеннями зору до цього готові. Також масажисти зазвичай готують кабінет до і після процедури, але цього не можуть робити незрячі. А ще їм важко самостійно шукати собі клієнтів.

Вивчили майстринь самі й дали роботу

Влітку 2019 року ми з Уляною почали створювати свій проєкт. Для цього я навіть вивчилася на акселераторі соціальних підприємств. Там я розробила проєкт окремого салону, де мали працювати від восьми до дванадцяти жінок із порушеннями зору. Але пандемія трохи відклала ці плани на кращі часи. Поки що нам вдалося відкрити кабінет у вже сформованому салоні та дати роботу трьом таким майстриням.

Колись у Києві та ще в деяких містах були коледжі, в яких незрячі люди могли вивчитися на професію медичної сестри — масажиста. Зараз вони вже не діють, останній закрився у 2012 році. Я обдзвонювала декілька перед стартом проєкту і запитувала, чи ще будуть вводити такі напрямки. І всі сказали, що не можуть точно сказати. Мовляв, на це немає державного фінансування. Тому ми вирішили навчати майстринь самостійно.

Медосвіта — не вимога, а приємний бонус

Дівчат із порушеннями зору ми знаходили у їхніх спільнотах, де вони спілкуються. Вони проходили курси декілька разів на тиждень. Нашому майстру було трохи важче навчати таких жінок, адже їм потрібно було більше уваги, тож це займало вдвічі більше часу. Вони «вчилися на дотик». Але їм це подобалося, тож ми розуміли, що рухаємося у правильному напрямку. Починали ми навчати вісім дівчат, з них чотири завершили курси до кінця. Не всі готові були працювати, з деякими ми не хотіли. Адже це досить плавний і антистресовий масаж, його потрібно робити спокійно і правильно. Деякі жінки в процесі навчання розуміли, що це не їхнє, і йшли.

На навчання ми витрачали власні фінанси, адже почали все це як благодійність. Курси для однієї людини масажу коштували нам приблизно вісім тисяч гривень, плюс ще олія для навчання та інші супутні матеріали. У салоні ми з Уляною та ще одна наша адміністраторка Юлія, яка зустрічає клієнтів, готує та прибирає місце масажу, працюємо як волонтери. Так буде до того часу, поки не закриємо наші витрати на матеріали та оренду. А ось три наші майстрині, Наїля Салімова, Олена Бородкіна, Свілана Цись, отримують зарплату за кожен масаж.

Часто нас запитують, чи мають спеціальну освіту наші масажистки. Тут зазначу, що взагалі зараз у світі є дві категорії: терапевти-масажисти, яким потрібна медична освіта, та масажисти, для яких вона необов’язкова. У першому випадку ми говоримо про лікувальний масаж, коли майстер торкається хребта. Якщо говорити про масаж як релаксацію, потреби спецосвіти немає. В однієї з трьох наших майстринь є медична освіта, що приємно як бонус. Ще одна має освіту психолога, що також важливо саме для нашого виду масажу. А третя навчається на психологічному факультеті Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Робимо масаж дише жінкам: з чоловіками складніше

Клієнтками в нас є тільки жінки, та й процедуру роблять лише дівчата. Річ у тім, що масаж для жінок відрізняється від того, який роблять чоловікам. З тілом останніх трішки складніше працювати. Для такої процедури потрібно більше сили, витримки, і багатьом важко його робити. А оскільки у наших майстринь уже є певні порушення здоров’я, їм не рекомендують перенавантажуватися. Нашою місію як підприємства є відновлення жінок, тому ми не можемо заради клієнтів робити так, щоб наші майстрині піддавалися стресу. До того ж сам центр тілесної терапії, де ми маємо кабінет, працює тільки з жінками. Тому ми це перейняли й для проєкту «Очі Тари».

Читайте також: «Алло, це лінія підтримки?» Як Acoustic UA допомагає незрячим ставати операторами кол-центру

Переважно клієнтки задоволені нашими послугами. Приблизно 70% з тих, які йшли вперше, відвідували нас ще хоча б раз. Є люди, які приходять щотижня. Багато відвідувачок розповідали, що йшли до нас із бажанням зробити соціальний вклад у розвиток наших майстринь і навіть не очікували отримати таку якісну послугу. Їм подобається відчуття розслабленості, яке вони отримують після процедури. Хоча для деяких потенційних клієнток масаж у нас — це, за їхніми словами, зустріч із чужим горем. Але для нас є пріоритетом показати, що наші майстрині цілком добре себе почувають. Вони можуть дарувати розслаблення і задоволення та надавати послугу нарівні з іншими.

Мріємо про свій центр відновлення

Ми працюємо на Солом’янці у центрі тілесної терапії «Монсалада», вул. Освіти 22/8. Наші дівчата роблять там до чотирьох масажів на добу двічі на тиждень: у четвер і суботу. Процедура триває 1 годину 15 хвилин, ще хвилин 20 після масажу потрібно для частування аюрведичним чаєм, який також збалансовує тіло після масажу. Ціна за один сеанс становить 650 гривень. Якщо брати абонемент на три сеанси, тоді вартість буде 600 гривень за масаж. 

Зараз наш кабінет повністю адаптований для незрячих людей. Він — доволі просторий, і дівчатка завжди знають, де стоїть яка річ. У планах — зробити окремий салон, де могли б працювати більше жінок із порушеннями зору. Також плануємо навчити наших майстринь ще масажу обличчя, адже про це нас просять клієнтки. А взагалі у нас є мрія створити центр відновлення «Очі Тари», де був би не лише масаж, а й послуги психологів та психотерапевтів. Так ми зможемо допомогти ще більшій кількості жінок із порушеннями зору працевлаштуватися. Ми віримо, що все примножується і повертається, особливо добро. Тому ми всі стаємо щасливіші, коли бажаємо щастя для інших.