Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Про сина казали: «Святік – дурний, не гуляй з ним». Історія матері дітей з інвалідністю, яка відкрила центр раннього розвитку

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Ольга – мати двох діток з аутизмом. Такий діагноз міг би деморалізувати її, та натомість – змотивував робити світ кращим. Жителька Київщини, учителька за професією, зізнається: про інклюзію лише чула, і з такими дітьми не працювала. Тому вирішила набратися досвіду, аби потім віддати всю себе вихованню синочків. А щоб соціалізувати їх, Ольга навіть створила власний центр раннього розвитку. Там – усі на рівні, без «нормальних» і «таких» дітей.

Ольга Маковенко

засновниця Центру раннього розвитку дітей у Василькові Київської області.

Відкрила дитячий центр заради сина

За фахом я вчителька початкових класів. У школі працювала 12 років, доки не пішла у декрет. Так сталося, що у мене народився хлопчик з інвалідністю. Вперше я почула це страшне слово «аутизм», коли Святославу було два роки. Для мене цей діагноз був дуже болючим. Тоді про нього ще дуже мало знали, ніхто про це в голос не говорив. 

Я відчувала, що мені бракує досвіду виховання особливої дитини. Тому  вирішила трішки змінити фах і спробувати себе у ролі виховательки.

Найперше, що мені порадили лікарі – соціалізація дитини. Потрібен був дитячий садок. Але його, такого маленького, ще ніхто не хотів туди брати. Значить що, треба шукати інший вихід. Тому я вирішила відкрити власний простір у нашому Василькові – Центр раннього розвитку дітей. Зараз у мене вже двоє діток з інвалідністю і багато вихованців. 

Ольга вирішила відкрити власний простір у Василькові. Фото: ШоТам.

Дітей з інвалідністю не завжди приймає соціум

Взагалі з інклюзією важко, особливо у невеликих містах, як от наше. Люди, коли чули слово «інвалідність», вжахалися, ніби це якийсь вірус. Доки Святік рік ходив у садок, і ніхто не знав про його особливість, було все добре. А коли нам дали «інклюзію», мені в соцмережі батьки почали писати скільки бруду. Ви уявіть: вимагали, щоб я забрала свою дитину, бо ще «повітряно-крапельним шляхом хвороба передасться» їхнім діткам. Я мовчки це «ковтала», бо розуміла, що нічого не доведу.

Бувало, на Святіка пісок дітки кидали, пхали його, ображали. З синяками приходив додому, з розбитою губою. Але він мені нічого не міг сказати. А ось інші дітки розказували, мовляв, Святослав упав зі стільця, і на нього сварилася вихователька. Хіба можна так?

Коли у садку зʼявляється дитина з інвалідністю, її багато хто (особливо батьки інших дітей) розглядають ніби під мікроскопом. Чи чисті та обрізані в неї нігтики, чи гарненько вона одягнена, чи вимите і причесане в неї волосся. А скільки я чула від батьків, які казали своїм дітям, що «Святік – дурний, не гуляй з ним».

Думаю, це головна причина, чому батьки ведуть дітей у садки, школи та класи без інклюзії та замовчують їхню особливість. Мовляв, «Не хочемо ставити ярмо на дитині». Але ж кому від того краще? Дитині точно ні, бо вона не встигає за однолітками, й останнім не пояснюють, чому поведінка цієї дитини може відрізнятися.

За час «ходіння» старшого сина у садок я дійсно багато наслухалася і натерпілася. А тепер Всеволод йде туди ж, і я трохи хвилююся.

Добре, що зараз вже інклюзія більш популярна, ніж раніше. Про це говорять батькам, працювати з такими дітками навчають вихователів і вчителів. Може, і далі будемо рухатися вперед – до усвідомлення того факту, що немає «таких» і «звичайних» дітей, адже всі однакові та рівні.

Перш ніж запускатися, вчилася підприємництва

Відкрити власну справу я змогла за підтримки «СОС Дитячі Містечка», а перед цим проходила навчання. Нам розповідали, як правильно починати бізнес, ділилися власним досвідом. Потім у межах гранту я придбала для студії наповнення: килимок, проєктор, принтер, матеріали для рукоділля.

Центр, який я відкрила, став особливо актуальним для дітей, на зростання яких спершу припав локдаун, а потім і повномасштабне вторгнення. Через закриття садків їм бракує соціалізації, і ми надаємо її повною мірою.

Центр для дітей став особливо актуальним у період локдауну та повномасштабної війни. Фото: ШоТам.

Вчимо дітей, що помилятися – це нормально

До нас приходять дітки 4-5 років. Тут вони спілкуються, вчаться ділитися смаколиками, які їм батьки кладуть у тари, обмінюватися іграшками. Бо спершу, коли діти приходять, вони знають тільки слова «хочу» і «дай». А ми вчимо, як правильно попросити, як бути чемним і самому ділитися.

Також дітки вчаться вирізати ножицями, бо для багатьох це проблема: вони не вміють їх тримати. Навчаємо малюків й правильно тримали олівці, ручки, пензлики, щось обводити та розмалювати.

«Я зробив помилку», – буває, скаржаться. «Нічого страшного, – відповідаю, – Ми зараз виправимо». Деякі діти лякаються, коли у них щось не виходить. Тут, у студії, на них ніхто не кричить, але, можливо, вдома… Словом, ми вчимо дітей, що помилятися – це нормально.

Вони такі щирі, відверті. Розказують, де вони були, що робили. Я б сказала, що у нас «студія добра» чи «студія спілкування».

Тут навчають малюків правильно тримали олівці. Фото: ШоТам.

Даруємо діткам свята

Програму для студії я розробляю, аналізуючи, яка вона у дитсадків і шкіл. Приміром, переглядаю, що, згідно з нормою, дитина повинна вміти, коли приходить до першого класу. Звісно, у нас не стоїть завдання пройти шкільну програму наперед, тому що дитині буде нецікаво потім ходити на уроки. Але базу ми намагаємося освоїти. Менших діток ми знайомимо з цифрами, друкованими літерами, зі складом, реченням, а старших – з навичками письма, підрахунками, розвʼязуванням задач.

Для дітей ми організували секції з хореографії, художньої творчості, футболу. Вже навіть готуємося до турніру. Там дітки спілкуються між собою, взаємодіють, виявляють емоції. Ми ж намагаємося приділяти увагу кожній дитині. 

У нас цікаво. Ми не  просто вирізаємо трикутники як у садках, а створюємо візуальні шедеври. Всі заняття такі насичені та унікальні, що дітям хочеться сюди приходити знову і знову.

А ще ми регулярно проводимо свята – на відміну від більшості шкіл і дитсадків, які зупинили такі активності на тлі війни. Навіть батьків залучаємо, щоб проводили з дітками більше часу. От було у нас Стрітення, і дітки з дорослими прийшли у вишиванках і мали спільні активності. Всі чудово провели час.

У центрі не тільки навчаються, а й разом проводять свята. Фото: ШоТам.

Звуки вибухів? Та ні, це щось інше

Повномасштабна війна для нас почалася одразу з потужних обстрілів. Ми живемо за три кілометри від місця, де тоді почалися бої. Я просто бачила у небі, як одне за одним щось летить. У мене була паніка. Я зібрала дітей, але ми лишилися в будинку – боялася, що просто не дійдемо до укриття. Війна і на дітях, і на нас залишила «гарний» відбиток. Я їх намагалася трішки відволікти від того.

З батьками ми все проговорили наперед: якщо тривога – дітей потрібно швидко забрати. Але був випадок, коли мама дитини була на роботі в момент початку обстрілів і не встигала швидко прийти. І дитина мені каже: «Щось бахкає». «Це, – кажу, – з СТО звуки, там ремонтують машину». Їй було страшно, але і мені не менше. Я відволікала увагу дівчинки як могла, доки не прийшла її мама.

Ми застали й відключення електрики. Памʼятаю, світло вмикали на дві-чотири години. Я приходила у студію зазвичай о 8:45, а заняття починалися з 9:30. Оскільки вирахувала, що світло буде орієнтовно до 11-ї, то вмикала на повну обігрівач, зачиняла двері. Заняття ми проводили під ліхтариками. 

Свята в центрі ми підлаштовували під графіки відключень. Вечірка до Нового року була взагалі «цікава». Ми запланували її на 29 грудня, але були сильні обстріли Києва, тому перенесли на наступний день. Основну частину з дітьми ми встигли провести, а як тільки почали працювали аніматори світло згасло. Добре, що в них була колонка. Так і продовжили у напівтемряві.

Вся справа – заради дітей

Мій Святослав відвідував студію два роки. Заради нього я, власне, її тоді й відкрила. Мій син навчався у середовищі здорових діток, і вони всі гралися та навчалися разом. Це було чудове місце для соціалізації Святіка та виховання поваги й гідності в інших діток.

Це дійсно допомогло. Святослав почав розповідати віршики, співати, танцювати. Якщо так глянути, він не відрізняється від інших дітей. Можливо, він не може пояснити щось детально, але дуже намагається. Святослав дуже добрий – заступається за інших діток, якщо бачить, що когось ображають. Такий же борець за справедливість, як і його мама.

Центр дійсно допоміг Святославу. Фото: ШоТам.

Створюю добріший світ

Мені б хотілося, аби українці стали більш освіченими у питаннях інклюзії. Щоб нарешті перестати тикати пальцем на дитину з інвалідністю та виганяти її з приміщення (як було у нас). Щоб суспільство дійсно сприймало всіх на рівні.

Зараз триває війна, і, на жаль, стає все більше військових, які також отримують інвалідність внаслідок поранень. І є дуже багато дітей, які постраждали від війни. Ми мусимо почати розуміти, що є такі люди, і вони потребують більше уваги та турботи. Я хочу, щоб світ став добрішим. Це моя мрія.

Коментарі

Суспільство

В Україні запустили кампанію, аби знизити нештрафований ліміт перевищення швидкості

Опубліковано

Інформаційну кампанію «Прискорюйся в житті, але не на дорозі» запустив Центр демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) у межах проєкту «За безпечні дороги».

Про це повідомили в ЦЕДЕМ.

Мета кампанії

Наразі максимальна дозволена швидкість руху в населених пунктах — 50 км/год, та в Україні не штрафують за перевищення цього ліміту до 20 км/год. Тому загальна швидкість без штрафу складає 70 км/год.

Проєкт створили для того, щоб на законодавчому рівні знизити швидкість, за який не штрафують, з 20 км/год до 10 км/год.  

Читайте також: В Україні зареєстрували понад 8500 книжкових бізнесів

«Дитина, яка йде до школи, жінка на велосипеді чи чоловік на мопеді мають мінімальний шанс вижити, якщо наїзд стався на швидкості 70 км/год і більше. Саме тому у світовій практиці стандартне обмеження у містах дорівнює 50 км/год, і в Правилах дорожнього руху України це також 50 км/год. Важливо нарешті ліквідувати цю смертельну суперечність між Правилами й Кодексом України про адміністративні правопорушення», — зазначила директорка ЦЕДЕМ Олеся Холопік.

Як вказують в організації, подібні ліміти перевищення швидкості, за які не штрафують, діють тільки в Україні та росії.

«Навіть під час війни важливо реформувати законодавство та наближати його до найкращих практик ЄС і міжнародних рекомендацій у сфері безпеки руху», — додають в ЦЕДЕМ.

Про ЦЕДЕМ

Центр демократії та верховенства права — це аналітично-адвокаційна організація, що працює в громадському секторі України з 2005 року. Фахівці центру розвивають незалежні медіа, громадянське суспільство та розбудовують правову державу в Україні.

Нагадаємо, що юні українці здобули 16 нагород на міжнародній виставці винаходів.

Фото обкладинки: Freepik

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Тепер діти можуть безпечно гратися: в селищі на Миколаївщині збудували інклюзивний майданчик біля укриття

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Понад десяток шкіл і садочків, тенісні столи, дитячий майданчик біля будинку культури — всі ці місця відвідували дітлахи в селищі Первомайське до того, як їх зруйнували росіяни. 

Зараз у громаді проживають близько 600 дітей, і до цього року вони не мали де погратися з друзями. Але тепер батьки спокійніше відпускають малечу погуляти, адже в селищі збудували майданчик біля укриття. До того ж тут поставили інклюзивну гойдалку для дітей з інвалідністю. 

Наталія Ліщук

спеціалістка з безпеки освітнього середовища Первомайської селищної ради.

У майданчику врахували потреби дітей з інвалідністю 

Усе своє життя я живу в рідному селищі Первомайське. Останні 20 років до повномасштабної війни я була тут власницею продуктового магазину, а з її початком волонтерила — возила місцевим хліб, борошно, інші продукти, а чоловік допомагав людям з евакуацією. 

Згодом мені запропонували посаду у відділі освіти селищної ради — я займаюся місцевими школами та садочками, контролюю облаштування укриттів. 

Також ми з іншими місцевими активістами створили громадську організацію, аби допомагати людям з інвалідністю в нашій громаді. Наприклад, забезпечуємо їх продуктами та засобами гігієни, милицями, кріслами колісними. А ще завдяки фонду «Карітас України» облаштували перший в громаді майданчик, який також доступний для дітей з інвалідністю.

Дітлахи граються на майданчику в Первомайському. Фото: ШоТам

Малечі не було де гратися та проводити час із друзями. У нашій громаді є 13 освітніх закладів, але росіяни їх усі пошкодили. До вторгнення біля будинку культури та сільської ради були майданчик і тенісні столи, проте їх також знищили. Та й батьки боялися відпускати діток гуляти.

Місцеві волонтери допомогли облаштували майданчик

У нашому селищі троє діток з інвалідністю, тому ми хотіли врахувати їхні потреби: встановити інклюзивну гойдалку, на яку можна заїхати на кріслі колісному, а також пісочницю з двома поверхами — верхній саме для дітей з інвалідністю.

Нам виділили 150 тисяч гривень на закупівлю гойдалок та іншого обладнання. Проте насипати пісок, встановити ці гойдалки та все облаштувати допомогли місцеві волонтери лише за місяць після закупівлі. 

Хлопчик, який живе поряд, приходить на майданчик зі своєю мамою. Фото: ШоТам

Новий майданчик відвідують дітки з трьох років, а в теплу пору ми проводимо тут квести й інші активності, аби відволікти малечу від війни. Дітям зараз дуже не вистачає спілкування, тому дорослі мають зрозуміти, як важливо їм це надати.

Якщо кожен з нас піклуватиметься про рідних, сусідів, самотніх, а також дітей, то наша держава точно стане кращою. Зокрема, жителі сіл нашої громади підтримують воїнів — плетуть сітки та передають продукти. Хочу, щоб люди більше працювали з громадськими організаціями, тому завжди запитую в жителів, які вони мають потреби, та залучаю їх до ініціатив. 

Валерій Ліщук

заступник начальника Первомайської селищної військової адміністрації з гуманітарних і відновлювальних питань

«Хочемо, щоб такі майданчики були в усіх селах громади»

Коли створювали дитячий майданчик, наша громада вперше отримала досвід грантової підтримки. Ми не витрачали кошти з місцевого бюджету, адже зараз у громаді мало грошей і багато проблем, тому люди точно критикували б таке рішення. Проте місцева влада виділила для майданчика територію, пісок і транспорт, аби перевезти обладнання.

Росіяни обстріляли всі культурні та освітні заклади нашої громади. Ми хочемо їх відновити, тому співпрацюємо з районною та обласною адміністраціями, а також із благодійними фондами, які нас підтримують і допомагають з відновленням. Наприклад, «Карітас України» відбудовує три житлові будинки.

росіяни зруйнували всі школи та садочки в громаді. Фото: ШоТам

Через повномасштабне вторгнення кількість жителів громади скоротилася вдвічі: тепер тут живе майже 5 тисяч людей. Ми хочемо, щоб вони розуміли, що про них не забули. 

Коли ми нарешті почули на майданчику дитячий сміх, то були щасливими, що наважилися та зробили. Ми зобов’язані допомагати дітям, щоб хоч трохи повернути їм дитинство, яке руйнує росія.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

У Львові запустили «Автобус турботи» для людей, які не мають домівки (ВІДЕО)

Опубліковано

Транспортом можна скористатися, аби безплатно доїхати до центру соціальної допомоги, де бездомні люди зможуть поїсти, помитися, взяти одяг, відвідати перукарів або лікарів.

Про це повідомили у Львівській міській раді.

Люди, які не мають дому, зможуть їздити на автобусі щотижня по п’ятницях. Транспорт працюватиме в зимовий період.

Перший рейс у цьому сезоні відбувся 6 грудня. Тоді людей відвезли до центру підтримки імені Олесі Саноцької «Оселя» у Винниках.

Читайте також: У Львові створять першу в Україні університетську лікарню

Відео: ютуб-канал Львівської міської ради

«Наша організація започаткувала традицію у 2008 році, а це вже другий рік міська рада надає автобус, щоб людям було зручно до нас потрапити. За день нас у середньому відвідують 70 людей. За два роки нас постійно відвідують близько 3000 людей», — зазначила заступниця голови спільноти «Емаус-Оселя» Наталія Саноцька.

Узимку 2023-2024 років «Автобусом турботи» скористалися близько 200 осіб.

Нагадаємо, що у Львові на маршрути вийшли ще два енергоощадні трамваї.

Фото обкладинки: ютуб-канал Львівської міської ради

Коментарі

Читати далі