Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
processed with vsco with f2 preset processed with vsco with f2 preset

Суспільство

Супермаркети у Хмельницькому переходять на розчинні пакети й екоторби

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Торгові мережі Хмельницького переходять на біорозчинні пакети, паперові та екоторби. Рішення щодо мінімізації використання поліетиленових пакетів у місті виконком ухвалив ще у серпні 2018 року, повідомили у міськраді.

За інформацією міськради, до рекомендацій дослухались торговельні мережі «Таврія», «АТБ», «Економ» та інші, а також підприємці ринків міста.

“Покупцям пропонують на вибір використання пакетів, які містять біорозкладну добавку і при утилізації повністю розкладаються та не шкодять довкіллю, або багаторазові торбини”, – йдеться у повідомленні прес-служби.

Читайте також: Львівські супермаркети відмовляють від поліетиленових пакетів на день

Управління торгівлі міської ради звертається до потенційних покупців з проханням: відповідально ставитись до використання пакетів з поліетилену, при купівлі товарів обирати ті, на яких є позначка «біо», «еко», або зазначається термін розкладання. Крім того, хмельничани завжди можуть, ідучи до магазину, взяти з собою, сумки з тканини або скляний посуд. Адже тільки разом ми зможемо вберегти наше довкілля, здоров’я своїх дітей та онуків.

Зауважимо, що стан екології безпосередньо позначається на якості життя і здоров’я. Серед найсерйозніших проблем для природи є вироби з пластика та поліетилену. Вони не розкладаються в землі, виділяють СО2 при згоранні. Це вбиває величезну кількість риб, ссавців і птахів. Термін розкладання традиційних пластикових предметів сягає 200 років.

Відео дня

Суспільство

На Запоріжжі тероборона пострілом із ПТРК знищила танк окупантів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

На Запоріжжі тероборона влучним пострілом із ПТРК знищила ворожий танк.

Відео опублікували на фейсбук-сторінці Запорізької окремої бригади територіальної оборони.

«Влучним пострілом із ПТРК екіпаж танка відправлено на концерт до Кобзона, а броню перетворено на металобрухт», — написали наші захисники.

Читайте також: «Виконали замовлення для Nike попри обстріли». Створена українцем компанія перетворює пластикове сміття на інноваційний матеріал

Фото: скриншот із відео.

Читати далі

Суспільство

Волонтери відремонтували обстріляний будинок бабусі із песиком у хустці (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Кадри з бабусею Марією, яка кутала песика Боню у хустку, щоб він не боявся обстрілів, навесні облетіли весь світ.

Як їхня історія отримала продовження, розповідає ШоТам.

Пенсіонерка Марія Юхимівна хусткою затуляла вушка Боні, бо тваринку дуже лякали вибухи. Вони разом пережили окупацію неподалік Бучі на Київщині.

«На тій картоплі в мішках лягали спати. З даху вода тече, глина тече, бомблять усюди. Боні платок одягаю, щоб у вушка не потрапили пісок та вода. Вона мене слухається», — згадує пенсіонерка Марія Юхимівна.

Три тижні окупанти лютували в їхньому селі. У будинок пані Марії влучив ворожий снаряд. Від пережитого жаху посивіла навіть Боня.

«Це у вікно влетіло, вдарило мене в голову вікном, у ногу. Це нещодавно знайшла за сервантом, коло газової труби лежав», — розповідає Марія Юхимівна.

Читайте також: «Виконали замовлення для Nike попри обстріли». Створена українцем компанія перетворює пластикове сміття на інноваційний матеріал

Три тижні пані Марія з Бонею ховалася у підвалі, доки село не визволили. На сьогодні волонтери відремонтували їхню хату після обстрілів.

І Боня теж зробила сюрприз своїй дбайливій господині. Народила їй на радість цуценяток.

«Що ти так оце до мами вже притулився? Такі хороші мої дітки. І це ж треба, що так Бог дав. Подивіться: права лапка біленька. Ну, треба ж так?», — милується Марія Юхимівна.

Нагадаємо, бабуся-захисниця з Маріуполя стала зіркою світових ЗМІ.

Також ШоТам розповідав, як волонтери подарували будинок для бабусі, яка втратила житло.

Читати далі

Суспільство

«Моє серце залишилося у Кремінній». Кардіологиня з Луганщині рятує життя жителів Рівненщини

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Коли кардіологиня Ірина Титаренко покидала своє місто Кремінна, що в Луганській області, то забрала із собою тільки невелику валізу з найнеобхіднішим. До цього вона понад місяць жила в лікарні й постійно була поруч із хворими, поки місто обстрілювали. Так само зробили багато її колег – вони ночували в медичному закладі разом зі своїми сім’ями.

«Моє серце залишилося там», – говорить Ірина, яка тепер лікує серця людей на Рівненщині. Вона працює в Дубенській міській лікарні, і улюблена робота є її порятунком від суму за домом. Кардіологиня розповіла ШоТам про Кремінну до повномасштабної війни, про життя в лікарні та про те, як спонтанне рішення про евакуацію привело її в Рівненську область.

За останні вісім років Кремінна стала сучасним містом

Коли я закінчила медичний університет, мене направили працювати кардіологинею в Кремінську лікарню. Місто Кремінна, що на Луганщині, у 2014 році було на лінії фронту, але український прапор над нами майорів завжди. Місто невеличке й дуже зелене, розташоване поруч з лісовим масивом. За останні вісім років воно сильно змінилося: з’явилося багато новобудов, облаштували сквери з доріжками та лавками, і все виглядало набагато краще, ніж це було до 2014-го.

Кремінна взимку

Сподіваюся, там ще є фізкультурний центр «Олімп» – сучасний спорткомплекс з басейном і реконструйованим стадіоном, де тренувалися навіть олімпійські чемпіони. У Кремінній був популярним кінний театр «Лошадкін дом», який відроджував козацькі традиції. Багато дітей ходили туди займатися кінним спортом і виступали з виставами на свята. Нині ця стайня переїхала на Тернопільщину.

Жила в лікарні, щоб бути поряд з татом

Коли війна почалася у 2014 році, я й не думала нікуди виїжджати. У той період я весь час була на роботі – працювала в кардіологічному відділенні, як і завжди. Тоді було зовсім не так, як тепер, неможливо навіть порівнювати. Не пригадую, щоб у 2014-му хтось евакуювався з міста. Можливо, і були люди, які виїхали, але в будь-якому разі це було ненадовго, усі повернулися.

лікарка

24 лютого я теж провела на роботі. На відміну від багатьох міст України, того дня у нас вибухів не було, обстріли почалися трохи пізніше. Я почала ночувати в лікарні, інколи в денний час заходила додому за речами. По-перше, роботу ніхто не скасовував, а зайвий раз ходити по вулиці було небезпечно – ніколи не знаєш, коли може бути обстріл. По-друге, так склалося, що тоді в лікарні лежав мій тато. Він був у тяжкому стані й потребував моєї допомоги. Я не могла його залишити там без своєї підтримки.

Лікарня годувала хворих до останнього

Ночувала в лікарні не я одна – мої колеги вчинили так само. Ба більше, після того як на початку березня обстріли посилилися, працівники приходили зі своїми родинами. У підвалі нашого медичного закладу було багато людей. Загалом умови в нас були прийнятні: ми мали воду та їжу – отримували гуманітарну допомогу, та й у нас залишалися певні запаси. Лікарня годувала хворих до останнього, тож ніхто не був голодним.

Читайте також: «Я малюю, щоб люди не опускали руки». Художник з Донеччини влаштовує благодійні виставки на підтримку ЗСУ

Іноді внаслідок обстрілів перебивали лінії електропередач, і в лікарні зникало світло. Однак наші електрики добре справлялися із цим і доволі швидко все відновлювали. Поки я жила в лікарні, світла не було максимум день або, можливо, два. Згодом обстріли почали посилюватися, і одного дня прилетіло на подвір’я лікарні.

Виїхала з маленькою валізою без жодного плану

Після чергового сильного обстрілу я не витримала й почала збирати речі. Рішення виїхати було спонтанним. Я поговорила з батьками та 31 березня вийшла з дому з маленькою валізою, взявши тільки найнеобхідніше. Було кілька варіантів, як можна виїхати: або евакуаційним автобусом до залізничного вокзалу Слов’янська й там сісти на евакуаційний потяг, або своїм транспортом. Машинами виїжджали багато людей, і якщо хтось мав місце в автомобілі, то могли взяти ще когось із собою. Мене так взяла одна родина, яка прямувала до Дніпра.

Кардіологиня Ірина Титаренко

У мене не було чіткого плану потрапити в конкретне місто – я просто хотіла виїхати. Шлях був довгим – у мирний час дорога до Дніпра займала п’ять годин, а у нас вона тривала годин 12, зокрема, через проходження безлічі блокпостів. У Дніпрі жили мої знайомі, які евакуювалися напередодні, і я думала, що, можливо, у них трохи побуду й вирушу кудись далі. Поки я була в дорозі, мені зателефонувала подруга, яка раніше виїхала до Львова. Вона запитала мене, куди я збираюся. Коли подруга зрозуміла, що нічого конкретного не планую, то запропонувала вирушати до Львова – у неї була знайома з житлом, яка могла мене поселити. Я погодилася. Так і потрапила на Захід України, не затримуючись у Дніпрі.

Переїхала до Дубна, коли там шукали кардіолога

Перші дні у Львові я приходила до тями, заново звикаючи до відносно мирного життя. Навколо вулицями ходили люди, магазини працювали, ба більше – там було все, що ти хочеш. Знайома, яка мені допомогла з житлом, займалася волонтерством, і кілька разів я долучалася до неї. Паралельно шукала роботу у Львові, але нічого не вдалося знайти.

Читайте також: «До війни ми не розуміли, наскільки сильні й круті». Декораторка з півдня створила благодійний проєкт, аби допомогти воїнам ЗСУ

Я продовжувала підтримувати спілкування з колегами зі своєї лікарні, деякі з них на той час переїхали до міста Дубно на Рівненщині. Просила повідомити мені, якщо для мене десь буде вакансія. І невдовзі вони мені сказали, що там потрібен кардіолог. Наступного ж дня я переїхала до Дубна. Отже, у Львові я прожила три тижні. І якщо я там бувала й раніше, то на Рівненщину потрапила вперше.

Завдяки роботі вдалося швидко адаптуватися до нового життя

Перше, про що я подумала, коли побачила Дубно: це місто чимось навіть схоже на моє, тільки більше. Таке ж зелене й затишне. Перші днів 10 я жила в селі Іваннє, що неподалік від міста. Сільська рада дала там мені будинок, і я платила тільки за комунальні послуги. Згодом стало незручно їздити на роботу: почалися проблеми з пальним і автобуси ходили через раз. Я знайшла житло в місті, щоб бути ближче до роботи.

Кардіологиня Ірина Титаренко

Нині я працюю в кардіологічному відділенні Дубенської міської лікарні. На щастя, вдалося знайти роботу, якою я займаюся все життя, і не потрібно було шукати щось інше. Здебільшого завдяки цьому мені вдалося доволі швидко адаптуватися до нового міста. Я звикла працювати в лікарні, і робота всюди така ж сама: хвороби однакові незалежно від того, чи це Луганська область, чи Рівненська. До мене звертаються переважно місцеві мешканці, хоча переселенці також є. Мене добре прийняв колектив. Коли я працюю, то відволікаюся від сумних думок за домом. Якби не було роботи, то все переживалося б значно гірше.

Треба жити життя, незважаючи ні на що

У Дубні почала спілкуватися з місцевими, вони мені допомагають, якщо є потреба. За моїми спостереженнями, тут люди відкриті й балакучі. Дуже тішуся тому, що маю зв’язок зі своїми рідними та знаю, що у них все більш-менш добре. У вільний час люблю гуляти містом і в’яжу – хочу спробувати зробити кофтинку. У Кремінній захоплювалася вишиванням, але тут тимчасово припинила цим займатися.

вишивка

У Дубні добре жити, але, звісно, дуже хочеться повернутися додому. Думаю, після перемоги так і буде. Моє серце залишилося там. Однак поки що я не будую жодних конкретних планів, адже в житті може трапитися все що завгодно. Я цілком припускаю, що залишуся на Рівненщині або, можливо, взагалі поїду кудись далі.

Є багато людей, які опиняються в такій самій ситуації, як я: змушені покинути свій дім і самі з маленькою валізкою поїхати в інший кінець країни. З власного досвіду я б радила їм насамперед знайти для себе роботу – це дуже відволікає та дає стимул рухатися вперед. Життя у нас одне, і його треба жити попри все, що трапляється на шляху.

Читати далі

Шопочитати

NewСхід12 години тому

«Найскладніше – переконати людей виїхати». Як громада на Хмельниччині стала другою домівкою для переселенців зі сходу

У громаді на Хмельниччині мешкає ціле поселення переселенців зі сходу нашої країни. Більшість із них...

Суспільство2 дні тому

Заряджає 25 телефонів та Starlink. 15-річний винахідник зі Львова створює унікальні повербанки для ЗСУ

15-річний Захар зі Львова збирав гроші на ноутбук та велосипед. Однак на тлі вторгнення вирішив,...

Суспільство2 дні тому

«Пасіка – це постійна робота та інвестиції». Як бджоляр з Миколаївщини популяризує медовий бізнес в Україні

Олег Калінін – пасічник з Миколаївщини, якому вдалося розвинути медову справу в регіоні та підштовхнути...

Суспільство2 дні тому

«Працюємо на перемогу». Як громада на Львівщині прийняла тисячі переселенців та допомагає воїнам ЗСУ

З перших днів повномасштабного вторгнення Новояричівська громада, що на Львівщині, перетворилася на осередок волонтерської діяльності,...