Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Опубліковано

Легендарні решетилівські килими на Полтавщині виготовляє кілька династій майстрів. Ірина Мосієнко не належить до жодної з них, утім зайнявшись килимарством, ненароком виявила, що має вроджений хист до цього ремесла. Та ще й знайшла на горищі в селі справжній скарб ­­­– домоткані полотна бабусі та створені дідом прядку й веретено. Спочатку поціновувачами килимів майстрині були її друзі. Але згодом надихатися творчістю Ірини почали ткалі з різних країн. Зараз для майстрині ця справа – хобі. Але вона вірить, що колись відкриє двері власної майстерні.

Ірина Мосієнко
Ірина Мосієнко

Майстриня килимів родом із Решетилівки (Полтавщина) – центру килимарства в Україні

У моїй уяві ткалі були чарівницями

Я родом із Решетилівки – центру килимарства в Україні. Ще з першого класу в школі розповідали, що саме наш регіон славиться найкращими килимами. Нас водили у Всеукраїнський центр вишивки та килимарства на екскурсію, проводили навіть маленькі майстер-класи. Але я ніколи не думала про це, як про роботу чи серйозне заняття. От є вчителі, лікарі, юристи… А де беруться ткалі, де вони навчаються, я взагалі не знала. Уявляла собі їх як окрему касту: таких собі чарівниць, які днями працюють у своїх майстернях. Коли вже подорослішала, зустрічала багато людей, які про килими взагалі нічого не знали, не кажучи вже про технологію виготовлення. Для мене ж це було чимось звичним.

Загалом я була посидючою дитиною, змалечку навчилася грати на фортепіано. Мені подобалося щось робити руками. Пам’ятаю, ще дитиною мене мама навчила в’язати спицями та гачком, тому на уроках трудового навчанні я легко з цим впоралася. Ткати я не вміла, але бачила, як це роблять місцеві. А ще бувала на виставках килимів і дивувалася, як руками можна робити таку красу. Колись на одному з фестивалів я побачила відому майстриню Ольгу Пілюгіну, яка серед іншого займається і килимарством. Підійшла до неї та запитала, чи можна якось прийти на годинку до її майстерні й подивитися, як вона працює. Я не очікувала, що вона погодиться. Ольга дала мені свої контакти, я прийшла до неї й навіть отримала невеличкий майстер-клас. Уявіть, просто з вулиці людина підійшла, напросилася, і вона з доброї душі дозволила долучитися до її робочого процесу.

Решетилівські килими як окремий вид мистецтва

Наше містечко Решетилівка споконвіку залишається справжньою скарбницею українського народного мистецтва. Створені тут килими відомі на всю Україну ще з кінця 19 століття. За традицією, в Решетилівці килими ткали переважно на вертикальних станках. Вони були такі барвисті, квіткові. Майстри малювали ескізи, підбирали відтінки, самостійно фарбували нитки, використовували різні техніки ткання. Важко описати, чим саме вони були унікальні. Але такі килими я зустрічала лише в Решетилівці, я їх легко впізнаю. Це як петриківський розпис – так, як у Петриківці, не малюють ніде.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

Кілька століть тому на Полтавщині килими одночасно виготовляли тисячі майстрів. У радянський час досить успішно працювала фабрика імені Клари Цеткін. Але після проголошення Незалежності України він розвалився і багато років стояв порожнім. Сьогодні тут залишилися лише декілька поодиноких майстринь, які ще з тих часів працюють і самостійно продовжують традиції. Наскільки я знаю, на себе працює тільки Ольга Пілюгіна. Також є майстерня, де тчуть килими на замовлення.

У нашому місті є художнє училище, де все ще викладають ткацтво і не дають зникнути технологіям автентичного килимарства. Але, зрозуміло, що студентів там небагато. Лише кілька років тому в Решетилівці відкрили Центр килимарства, де намагаються відбудувати фабрику імені Цеткін. Зараз там голі стіни, на підлозі – сіно, і лише нещодавно змінили вікна та покрівлю. Поки що фінансування, на жаль, припинили, але центр юридично працює. У них є невелика зала, де зберігаються килими, вишиванки та решетилівські ремесла. Місцеві сподіваються, що цей цех вдасться відновити й там зможуть працювати багато майстринь. Але поки ситуація не тішить.

Ткацький простір створила просто в квартирі

Я 20 років займалася музикою, тому вважала логічним здобувати вищу освіту саме в цій сфері. Так вступила до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова в Києві на вчителя музики й історії мистецтв. І вже під час навчання зрозуміла, що навряд чи буду викладати. І тут зорі зійшлися: столична майстерня ткацтва OLK manufactory набирала людей без досвіду. Там казали: «Ми всього навчимо, потрібне лише ваше бажання». А бажання в мене дійсно було. Студентство я вдало поєднала з робою, адже в майстерні був вільний графік. Це просто доля мені усміхнулася, що вдалося туди потрапити. Власне, там я і навчилась ткати та набралася досвіду.

Потім майстерня тимчасово зачинилася. Це сталося кілька років тому. Було боляче усвідомлювати, що я більше не зможу ткати, адже я справді покохала цю справу. Я була в такому підвішеному стані. Не знала, що робити: чекати, коли майстерня знову відкриється, чи йти кудись далі. Потрібно було шукати іншу роботу, аби якось виживати. Тому влаштувалася менеджеркою до інтернет-магазину книгарні. Але так кортіло знову почати творити!

полиця з килимами
Облаштований ткацький куточок майстрині

Тому просто в квартирі облаштувала невеликий ткацький куточок. На пальцях показувала друзям, які займаються столярством, що мені потрібна ось така рамка, таких розмірів, щоб ось так прокручувалася. І вони мені допомогли – зробити дерев’яний верстат. І тепер у вільний час я продовжую ткати, адже мені цього бракує. Що вигадую, те й створюю. Якоїсь миті в мене вже було забагато килимів, купа ниток і вже нікуди було все складати. Тому я придбала стелажі. А потім знайшла собі ще кілька менших станків. Ось так і працюю.

Фабричні килими не похизуються такою енергетикою

Я кайфую від того, що роблю. Люди, які займаються в’язанням або вишивкою, мене зрозуміють. Потрібно мати певний тип характеру чи темпераменту, щоб довго виконувати одну й ту саму роботу. Коли я тчу, можу забути про їжу і сон, а встати лише після того, як почне бурчати живіт чи на годиннику проб’є дванадцяту ночі. Це своєрідна медитація, я в це повністю занурююся. Іноді в процесі ловлю себе на думці, що я така щаслива. Просто сиджу, вмикаю музику, роблю чай чи каву – і тчу. Минає година, а мені так добре і спокійно. Ця справа мене заспокоює і врівноважує. До того ж можу про щось своє подумати, розкласти в голові все по поличках.  

Звичайно, кожен може просто придбати дешевий фабричний килимок і повісити його на стіну. У цьому немає нічого поганого, він буде гарний і яскравий. Але це як картина, яку теж можна надрукувати на принтері. У моєї мами на стіні висить картина, не знаю, де вона її купила. Але це полотно не має ні для кого особливої цінності. Натомість можна придбати картину художника, який проявив свою творчість, витратив час. Звичайно, вона буде коштувати набагато дорожче. Але й цінність матиме значно вищу.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

Так само і килими – це передана любов від людини до людини. Мої килими завжди виткані в гарному настрої. Якщо я знервована – точно не сяду за роботу. А коли я щаслива, про щось мрію, тоді починаю ткати й вже уявляю, як цей килим висітиме в когось дома і буде когось тішити. Людина прокидатиметься зранку і буде ним милуватися. Я вірю, що такі речі зберігають енергетику. Мені хочеться, аби мої вироби приносили якщо не вдачу, то хоча б якусь теплу енергетику. Фабричні речі таким не можуть похвалитися.

Мої килими поєднують екологію, красу та ручну роботу 

Виготовлення одного килима площею в квадратний метр займає десь 2-3 тижні. Та перед цим ще необхідно натягнути нитки – це декілька годин. І коли вже знімаю готовий килим, на оброблення країв, обшиття, обрізання хвостиків потрібно ще пів дня або й день. Важко лише в сенсі витрати часу, фізично ж це просто – не мішки тягати. Якщо людина хоче вишити собі гарну сорочку, вона теж має витратити на це декілька місяців. Але після цього отримає річ, яка буде їй дуже цінною, і згодом її захочеться передати комусь у спадок.

У килимах переважно зображаю автентичні геометричні орнаменти: трикутники, квадрати, прямокутники. Мені подобається мінімалізм у кольорах, пастельні відтінки, прості лінії. Використовую винятково натуральні матеріали. Купую бавовняну основу і шерсть. Мені зручніше ткати шерстю, до того ж вона екологічніша. Але там не надто багато відтінків. Я все відкладаю момент, коли самостійно навчуся фарбувати нитки. Це не такий вже й складний процес, але потрібно мати спеціальну велику каструлю, фарбники, треба це десь сушити. Поки що у квартирі я не наважуюся це робити. Але осягнути мистецтво фарбування – це плани на майбутнє, які я колись здійсню.

килими на підлозі
Килими, створені майстринею Іриною Мосієнко

Знайшла на горищі справжній скарб

У дорослому віці я почала більше цікавитися українською старовиною, тим, що створювали наші пращури. Якось розпитувала про все у своєї бабусі. І вона мені сказала, що в неї десь є рушники, які вона ткала разом із сестрами. А створювали вони це на веретені, які зробив мій прадід. Я запитала: «А де ці пралі?». І бабця відповіла, що валяються десь на горищі. Кажу: «Як валяються? Давай знімемо і подивимося». І, дійсно, знайшли веретено, пралі та домоткані полотна. Не скажу, що моя родина займалася мистецтвом. Їм просто треба було щось носити та чимось вкриватися. От вони це й робили власноруч, як і в будь-якому селі. Рідні дивуються, нащо мені цей мотлох. Вони це так не цінують. Знаю, що часто скуповують такі речі за безцінь. Люди в селі не розуміють, наскільки велику цінність мають такі речі.

Читайте також: Бренд одягу Shkoura. Про верстат 18 століття, вивалювання у гірській річці та відмову від електрики

Для мене це все – скарби. Я вже всіх попередила, що знахідки нікому не віддаються, бо це мій спадок. Ще знайшла велику дерев’яну скриню ручної роботи, якій вже понад сто років. У ті часи її використовували замість шафи. Людям потрібно було десь складати свої речі. Якби я її не знайшла, бабуся могла просто порубати ту скриню та спалити. Я все порозшукувала, познімала з горища. І тепер воно стоїть і чекає свого часу. Колись я точно створю власний маленький музей. 

Мої килими припали до душі британській майстрині

Першими поціновувачами моїх килимів були найближчі друзі. Я викладала роботи у соціальних мережах. Згодом там стало так багато фото, що я подумала, можливо, не всім підписникам це цікаво. Особистий профіль в Instagram поступово перетворювався на ткацький. Тому я створила окремий, аби не спамити всіх своїми нитками. На мене підписуються люди з різних країн, і серед них чимало ткаль. Є митці з Данії, Норвегії, США. Я заходжу на їхні сторінки, роздивляюся. Вони роблять такі різні речі, але всіх нас об’єднує ткацтво. Особливо цікаві та своєрідні візерунки у митців із Перу. Моя сторінка створює певну ткацьку тусовку. Бачу, що люди зберігають мої дописи, аби потім передивитися. Приємно, що я когось надихаю своєю творчістю.

незавершений килим
Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

У Лондоні є майстриня Крістабель Бальфур, на яку я рівняюся. У неї своя велика майстерня, часто її роботи друкуються в британських дизайнерських журналах. Цього літа вона підписалася на мою сторінку, написала, як їй подобаються мої роботи. Я була просто в дикому захваті. Деякі мої роботи вона навіть постила собі в stories, що було для мене великою подією. Не знаю, як вона мене знайшла. Я «лайкала» її публікації, але в неї дуже багато підписників, навряд чи серед них можна було мене помітити. Можливо, звернула увагу за гештегами.

Мрію про власну ткацьку майстерню

Вартість килиму залежить від розміру та малюнку. Якщо взяти 50 на 50 сантиметрів, то це приблизно 250-300 доларів. Було б добре продавати їх десь у Європі, але я поки що до цього не дійшла. Для мене це більше хобі. Частенько я можу і просто подарувати комусь килим, якщо знаю, що близька людина його дуже хоче. Декілька разів я також проводила платні майстер-класи. Приємно, що комусь цікаво переймати мій досвід. Для людей це може бути такий самий вид творчості як в’язання. Наприклад, на маленькому станочку можна зіткати собі підставку під горнятко.

У майбутньому я хочу мати свою невеличку студію, де змогла б розмістити всі свої речі. Тоді зможу придбати великий станок, де ткатиму килими вже 2 на 3 метри, як були у столичній майстерні, де я працювала. На цьому ж місці можна буде проводити регулярні майстер-класи. Тому що зараз, коли до мене звертаються, доводиться шукати місце для навчання. Одного разу в мене був майстер-клас онлайн – досить незвичний досвід. А колись і просто сідали в кав’ярні, брали невеличкі рамки, нитки та працювали. Майстерня буде ще й своєрідним музеєм моїх робіт, де можна буде влаштовувати виставки. Такий собі маленький простір саме для ткацтва. Ось такий «план-мрія».

Суспільство

Україна підписала безпекові угоди з Канадою та Італією

Опубліковано

У роковини повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого Україна уклала дві важливі угоди про безпеку — з Канадою та Італією.

Про це повідомив президент України Володимир Зеленський у своєму Telegram-каналі.

Угода с Канадою

«Сьогодні з прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо ми підписали Угоду про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Канадою. Цей документ передбачає виділення Канадою у 2024 році понад 3 млрд канадських доларів макрофінансової та оборонної допомоги Україні», — заявив Зеленський.

Він також висловив подяку Трюдо та всім канадцям за підтримку України від перших днів повномасштабної війни.

У повідомленні на сайті президента зазначено, що документ також підтверджує підтримку з боку Канади майбутнього членства України в НАТО, сприяючи українським реформам та сумісності Сил безпеки й оборони України з Альянсом.

Читайте також«Ця планета створена не тільки для людей». Волонтерка з Одещини рятує тварин від війни та шукає їхнє «місце під сонцем»

Угода також визначає механізм 24-годинного екстреного реагування у разі повторної військової агресії проти України та надає допомогу нашій країні у зміцненні власних спроможностей для належного реагування на можливу ескалацію агресії з боку РФ.

Документ діятиме протягом десяти років з дати його підписання й може бути переглянутий партнерами у разі вступу України до НАТО до завершення строку його дії.

«Наші зустрічі з главою уряду Італії Джорджею Мелоні завжди продуктивні. Сьогодні ми також підписали двосторонню безпекову угоду. Цей документ закладає міцну основу для тривалого безпекового партнерства між Україною та Італією», — заявив президент України у ще одному повідомленні.

Угода с Італією

Він також висловив подяку Італії за підтримку України, зокрема в області обороноздатності й відбудови, та за продовження надання військової допомоги Україні до кінця 2024 року.

Угода закріплює основні компоненти безпекових зобов’язань з боку Італії, зокрема щодо довгострокової військової та фінансової допомоги. Вона також визначає пріоритетні сфери співпраці між Україною та Італією у військовій і невійськовій сферах, включаючи політичну, фінансову, гуманітарну та реформаторську діяльність.

Італійська Республіка вже продовжила на 2024 рік дію відповідного законодавства, що дозволяє надання військової підтримки, і буде надавати допомогу Україні протягом десяти років дії цієї угоди.

Читайте такожУ підвалі мріяла про бокс: історія юної чемпіонки з Маріуполя, що вміє тримати удар

Крім того, Італія і далі буде залучена до Місії ЄС з надання військової допомоги Україні, забезпечуючи підготовку військовослужбовців та підтримку Одеси та області в їхній відбудові, підвищенні стійкості та реформуванні.

Італія також продовжуватиме працювати над санкційним тиском на агресора та притяганням Російської Федерації до відповідальності за її дії.

Чому це важливо

Укладені угоди з Канадою та Італією є важливим кроком у зміцненні обороноздатності України та підтримці українських зусиль у боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність. Ці документи відображають глибоке розуміння міжнародних партнерів щодо необхідності об’єднаних зусиль для стабілізації ситуації в регіоні та запобігання подальшій ескалації конфлікту.

Завдяки цим угодам, Україна отримує значну фінансову та військову підтримку, яка допоможе їй зміцнити свої оборонні можливості та забезпечити безпеку своїх громадян. Такі дії свідчать про тверду підтримку міжнародного співтовариства у відстоюванні прав України та відверту відвертість в реагуванні на агресію з боку Росії.

Читайте також«Замовити Starlink – просто, але є нюанс». Як купити та налаштувати «коробку з космосу» від Маска

Наступні кроки України будуть спрямовані на максимальне використання цієї підтримки для зміцнення обороноздатності країни, вдосконалення систем безпеки та захисту, а також на підтримку українських зусиль у відновленні та будівництві миру на території країни.

23 лютого Україна та Данія підписали угоду про гарантії безпеки.

Також угоди у сфері безпеки Україна підписала з Великою Британією, Німеччиною та Францією.

Нагадаємо, для повної взаємосумісності ЗСУ та НАТО Альянс спільно з Україною створив Спільний центр з аналізу, підготовки та освіти.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

Німеччина змінила написання Києва відповідно до української транслітерації

Опубліковано

У Німеччині відтепер використовуватимуть назву української столиці як Kyjiw. Раніше Берлін на офіційному рівні використовував слово Kiew, яке базується на російській транслітерації.

Про це повідомило Міністерство закордонних справ Німеччини.

«Від Kiew до Kyjiw. Те, що давно для багатьох було звичною практикою, тепер змінюється і в «Довіднику країн для офіційного вжитку». Тепер українське написання назви “Київ” використовується в німецькому офіційному спілкуванні», — йдеться у повідомленні.

Читайте також: Сам у полі – воїн. Як один активіст змусив заговорити українською топчиновників та міжнародні компанії? Інтерв’ю зі Святославом Літинським

У відомстві додали, що цим довідником користуються органи влади Німеччини, компанії тощо. Німецьке МЗС теж поступово змінюватиме написання. Це стосується вебсайтів, вивісок посольства України та офіційних печаток.

Про мовну акцію CorrectUA

У жовтні 2018 року стартувала кампанія #CorrectUA, в межах якої МЗС України закликало іноземні офіційні установи і комерційні компанії відмовитися від використання заснованих на російській транскрипції назв українських міст і перейти на коректні #Kyiv #Odesa, #Kharkiv, #Lviv, #Zaporizhzhia В рамках компанії запустили флешмоб #KyivNotKiev.

Нагадаємо, з’явився тест для визначення рівня української мови: А, В чи С.

Також ми повідомляли, що створили мобільний застосунок, що розповідає історію русифікації України. Як завантажити.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

У мережі з’явився інтерактивний Літопис оборони Маріуполя

Опубліковано

Національний музей історії України та Bіg City Lab за підтримки Mariupol Reborn створили літопис, що проливає світло на кожен із 86 днів оборони Маріуполя.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Big City Lab.

У Літописі вперше зафіксована поденна хроніка боротьби за Маріуполь на початку повномасштабного вторгнення і протягом 86 днів оборони міста. Активну участь у його створенні брали захисники Маріуполя: надавали свої свідчення, ділилися фактами,  доповнювали один одного.

«Кожна велика битва неодмінно має бути оспівана та закарбована в культурних артефактах. Деталізація тих подій – це перший крок на шляху до глибинного осмислення та розкриття того феномену самовідданості та мужності, який зробив цю битву МОЖЛИВОЮ», — вважає Денис Редіс Прокопенко.

Читайте також: «Оцінки не є показником успіху». Вчителька з Маріуполя відкрила на Дніпропетровщині центр для дітей, аби розвивати їхні таланти

Про літопис

Сайт m86.city (переглянути можна тут) є частиною проєкту «М86. Літопис оборони Маріуполя», який охоплює виставку плакатів (до 3 березня її можна відвідати в Музейно-виставковому центрі Музею історії Києва) та відеоексплейнер, який стисло пояснює хроніку оборони міста. Важливо, що всі, хто на власні очі бачив оборону Маріуполя, можуть додати свої свідчення до Літопису.

Ще одна важлива місія Літопису оборони Маріуполя – це адвокація повернення полонених.

Сайт Літопису буде оновлюватися щотижня, також його автори пропонують доєднатися до його сторінок у соцмережах та підписатися на мейл-розсилку, аби день за днем дізнаватися про події у Маріуполі 2 роки тому.

Про оборону Маріуполя

Оборона Маріуполя тривала 86 днів, з 24 лютого по 20 травня 2022 року. Відповідно до заяви Генштабу, подвиг оборонців міста не дозволив росіянам перекинути угруповання кількістю до 17 батальйонних тактичних груп (близько 20 000 осіб) на інші напрямки. Тим самим гарнізон Маріуполя завадив реалізувати план швидкого захоплення Запоріжжя, здійснити вихід на адміністративний кордон Донецької та Запорізької областей і створити умови для оточення українських військ.

Нагадаємо, запустили платформу архітектурного моделювання та відбудови Маріуполя.

Також ми розповідали, що у Львові створили віртуальний тур Маріупольським драмтеатром.

Фото: Big City Lab.

Читати далі