

Суспільство
Що насправді стоїть за незламністю: відверто про волонтерство від жінок, які керують фондами й ГО
На початку повномасштабного вторгнення засновниця «Клубу Добродіїв» Марія Тодорчук мала маленьку дитину, діти засновниці фонду «Свої» Лесі Литвинової опинилися в окупації, а сестра чоловіка Ксенії Драганюк з ГО «Землячки» долучилася до війська. Та жінки знайшли в собі сили опікуватись не лише рідними людьми, а й тими, хто потребував їхньої допомоги.
Щодня вони закривають потреби армії, допомагають постраждалим від війни та підтримують тих, хто на межі. Їхня важлива робота часто залишається за лаштунками — директорка з управління репутацією та маркетингом Нової пошти Олена Плахова разом з представниками благодійних фондів і організацій в подкасті «Варті» обговорює, що насправді стоїть за незламністю українських жінок.

Марія Тодорчук
засновниця і керівниця фонду «Клуб Добродіїв», який допомагає дітям з 2011 року.
Плакала, а потім координувала команду
Коли я була студенткою, і ми почали їздити в дитячі будинки, я зрозуміла, що діти потребують не стільки розумного, скільки адекватного дорослого поруч, навіть якщо це просто людина, яка хоче тобі допомогти.
Якщо говорити вже про зараз, я бачу в допомозі дітям свою місію зокрема й для країни. Тому що за 5-7 років підлітки будуть тими, хто рухатиме цю країну вперед, — вони працюватимуть у бізнесах, у державних органах, робитимуть соціальні проєкти. Відповідно, ми маємо збільшувати кількість адекватних дорослих у майбутньому.
Насправді ніхто не планував масштабування «Клубу Добродіїв» до тих розмірів, які є зараз, — це сталося абсолютно органічно. Мені почали писати в перші години повномасштабної війни різні люди з посланням: «Марічко, ми точно знаємо, що ти і “Клуб Добродіїв” будете щось класне робити, важливе. Будь ласка, скажи, що нам робити».
Я, звичайно, була в прострації, як і всі, але мене це спонукало рухатися вперед. І, чесно кажучи, як я вивезла перші місяці війни з маленькою, півторарічною дитиною, з собакою, чоловіком, який мобілізувався в ЗСУ… Просто згадую і не уявляю, як можна було це все сумістити.
Але я плакала, клала дитину, витирала сльози та входила в зум: спілкувалася з партнерами, координувала команду. Це було абсолютно несвідомо якось, але ми рухались уперед.
Завдяки нашій взаємодії, співпраці з Новою поштою та швидкій реакції ми змогли бути там, де потрібні дітям. А в контексті того, що допомогу доставляли в маленькі міста, й інколи там була лише одна мама з дитиною, яка реально не могла нікуди дістатися в районний центр, то це була чи не єдина допомога.
Зараз «Клуб Добродіїв» — це понад 50 людей професійної команди зміноторців, понад 200-300 волонтерів. Ми вже відкрили «Місце Сили та підтримки» в Києві. Ми маємо велику довіру від бізнесу, від благодійників.
У мене є фантастичні історії, коли наші благоотримувачі (ті, хто отримував нашу допомогу) ставали волонтерами, наприклад. Або як діти донатять гривню, сім, десять. Це дуже круто!
Усі потребують ментальної підтримки
Ми уже багато в перший рік війни зробили саме в гуманітарній сфері й ухвалили рішення сфокусуватися саме на підлітках. Загалом за всі роки війни ми допомогли понад 200 тисячам дітей по всій Україні, на прифронтових територіях, ми були одними з перших у Херсоні, хто передавав допомогу.
Всі діти, які зараз перебувають в Україні, так чи інакше травмовані. Насправді я теж травмована, і я це дуже добре розумію.
Тому ми будемо більше фокусуватися саме на ментальній стабільності підлітків та дітей і робити так, щоб наше майбутнє було більш стійким і підготовленим до будь-яких викликів у сучасному світі — як вигрібати цю реальність, справлятися з собою, що відбувається з твоєю психікою, як ти можеш на це реагувати.
У нас є прості івенти: зустрічі з Псом Патроном, воркшопи або ще щось. А є, наприклад, терапевтичні групи на 2-3 місяці, де діти щотижня зустрічаються і пропрацьовують запити.
І в цьому я також бачу велику місію, яку можна потім масштабувати на суспільство. Я собі слухаю і думаю, що мені треба ще одна Марія, щоб відкрила «Клуб Добродіїв», але вже для дорослих.

Леся Литвинова
доброволиця, саперка, засновниця благодійного фонду «Свої», мати пʼятьох дітей.
Фонд може діяти швидше, ніж держава
У 2014-му ми були не фондом «Свої», а просто Фролівською. Фролівська (вулиця на Подолі в Києві) — це була волонтерська історія, яка починалася куточками в наших квартирах: у кожного був маленький складик і купа підопічних. Фонд «Свої» виник саме через те, що була необхідність юридичної особи.
Мені дуже подобається, що це не як у держави — ти можеш робити те, що потрібне зараз, а не проводити якісь довгі погодження й тендери. Тобто, умовно кажучи, у 2014 році першій партії треба були одяг, їжа та напрямок, куди рухатись далі. Наступній — вирішення медичних питань. Хвилі були різні.
У нас були і психологи, і хлопці й дівчата, які займалися працевлаштуванням, і медики. Ми зрозуміли, що медицина поки в найбільшій дупі, і допомогу з медициною ми продовжували. Вона якось так розвивалася, розвивалася… Звідти вийшов паліатив.
Паліативна допомога (допомога, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів зі смертельними захворюваннями) — це те, чим мені найбільше подобається займатись. Це дивно, і мало хто розуміє, чому саме цим, але це дійсно ще велика дірка в нашій державі — вже не така, як була років 10 тому, але все ще величезна.
У нас дуже багато відправок з Новою поштою в цьому напрямку — це функціональні ліжка, це ті ж самі концентратори. І якщо, наприклад, концентратор їде від відділення до відділення, то функціональні ліжка доводиться надсилати адресною доставкою, бо інакше взагалі ніяк. Є певна категорія людей, які не можуть самостійно доїхати до відділення — це теж адресна доставка. А ще є населені пункти, де немає Нової пошти як відділення, але, знову ж таки, доставкою це реально зробити.
Найживіша людина — та, яка має померти
Як це не дивно звучить, але найживіша людина — це людина, яка знає, що вона може або має померти. І якщо людині в цей момент допомогти не думати про базові речі — про те, що їй боляче, або про те, що вона задихається, — то в тебе лишається абсолютно така кристальована людина, яка все про себе знає і нарешті розуміє, чого вона хоче.
Найскладніше бажання, яке ми втілили — дівчина вже не могла ходити та самостійно дихати, їй дуже боліло, але вона хотіла потрапити на концерт. У нас немає транспорту спеціально обладнаного чи реанімобіля, тому ми все організували без цього.
На концерті вона була на функціональному ліжку з крапельницею, з киснем з собою і з якимось бухлішком. Вона танцювала всім тілом.
Не було на цьому концерті жодної людини, яка була такою щасливою, такою відданою музиці, повністю розчиненою в цьому всьому. Я такі речі дуже люблю.
Діти під окупацією — найстрашніше
У перший день повномасштабної війни в мене телефон розривався від дзвінків. Багато хто з наших підопічних намагався виїхати з Києва. Хтось залишався, але розумів, що будуть закриті аптеки, не будуть працювати магазини, і треба встигнути хоч щось у нас взяти, поки є можливість доїхати. Тому ми з чоловіком залишили п’ятьох дітей вдома у моїх батьків в Київській області й поїхали у фонд займатися паліативом і всім іншим.
І не змогли повернутися назад. На наступний ранок пішли у військкомат, бо діти під окупацією — це найстрашніше, що може статися з батьками. Але навіть з двору військкомату я писала у фейсбук, що фонд продовжує працювати, звертайтесь — контактні телефони змінилися, я не буду весь час відповідати. Коли я отримувала зброю, я тримала телефон біля вуха, тому що намагалася пояснити, як зафіксувати зламану шийку стегна, бо в підвал спустилася літня жінка, впала й зламала — «швидка» не їде, її неможливо витягти.
Ми добре знаємо, що таке окупація. Чоловік у мене донецький — виїхав у 2014-му. Спочатку у нас із дітьми був гарний зв’язок, потім буквально за кілька днів він зник і з’являвся раз на кілька діб. Під час оцих коротких зв’язків ми намагалися впхати максимум у ці розмови — розповідали новини, казали: «Чекайте. Чекайте, все не так погано». А потім знайшлась можливість вийти через зруйнований міст у Демидові. Росіяни лякали — розважалися, стріляли над головами.
У той же день я сказала, що вони їдуть далі — сідають у потяг і їдуть на захід України, а ми залишаємось. Не допомогли ніякі пояснення, що ми вже прийняли присягу, що ми звідси зараз не підемо. Вони абсолютно мали рацію у своїх криках про те, що «ти маєш право не служити, в тебе діти, ти маєш їхати з нами».
Коли нас поранили в Бахмуті, я зі стабпункту зателефонувала. Чоловіка вивезли першим, а потім пощастило, що вдалося і мене звідти витягти. Я боялася, що вони злякаються. А вони не злякалися — вони видихнули, тому що позиція — це більш небезпечно, ніж у шпиталі.

Ксенія Драганюк
співзасновниця ГО «Землячки».
«Землячки» щорічно закривають понад 20 тисяч індивідуальних запитів
Назва ГО «Землячки» пішла від мого цивільного проєкту, де я розповідала про жінок у цивільних професіях, нетипових для соціуму. Ми не звикли бачити, щоб жінка була ковалькою або пілотесою літака, а я брала інтерв’ю про такі професії у жінок.
Читайте також: Люди не вірять, що вони справді там працюють: це жінки у «чоловічих» професіях
З початком повномасштабної війни я захотіла розповідати про жінок у війську, про внутрішню мотивацію кожної. З 2022 року до війська добровільно долучилися понад 30 тисяч жінок — вони не отримували військового фаху, не мріяли стати військовослужбовцями, а просто стали на захист України.
Другий фактор, який вплинув на створення «Землячок», — рідна сестра мого чоловіка Андрія 24 лютого пішла у військкомат і стала до лав ЗСУ. Настя — молодша за мене й працювала email-маркетологинею. Вона розповідала про ситуацію по забезпеченню жінок, і ми як родина не могли бути байдужі та почали її підтримувати. Потім — її посестер, і воно як сарафане радіо почало розлітатися.
Спочатку в нас було 10 запитів — ми шукали на них гроші. Ну, як шукали — скидувалися родиною. Потім, коли запитів стало 100, до нас почали долучатися партнери, компанії, найбайдужі люди почали донатити.
Нині проєкт щорічно закриває понад 20 тисяч індивідуальних запитів. У нас десять людей у команді — та основа, яка тримає всю організацію. Кожна або кожен, хто є в команді, відповідає за три-чотири напрямки роботи. Це все наші друзі.
У 2022 році ми отримали відзнаку від Нової пошти за найбільшу кількість відправлень на підтримку жінкам-військовим на фронті, у 2024-му — в напрямку «Найбільша кількість відправлень на допомогу армії».
Щотижня ми надсилаємо десь 350 посилок. Нова пошта забезпечує безкоштовну логістику. 350 посилок — це великі кошти, і ми їх заощаджуємо. Ми зможемо за ці кошти потім придбати ще декілька шоломів або броніків, або пошити декілька форм.
Індивідуальна форма для жінок на фронті — не розкіш, а необхідність
Коли ми тільки починали, то відправляли бокси з жіночою гуманітаркою, бо цей запит дала сестра чоловіка. Бувають дійсно такі ситуації, коли дівчата не можуть виїжджати в магазин, або, наприклад, якщо вони дуже довго на бойовій точці перебувають, то в магазин їде хтось один з команди, і це делікатна ситуація. Я б не хотіла, щоб дівчата були в таких ситуаціях, тому ми почали складати ті бокси з прокладками, тампонами й іншим — підписували від руки, малювали обличчя дівчат. Бо коли ти отримуєш коробку, підписану від руки, ти розумієш, що про тебе хтось подбав.
Потім ми дізналися, що дівчатам на службі видавали чоловічу форму, але це ще пів питання. Друге — це розмір. Тобто, наприклад, якщо я ношу розмір S, то мені могли би видати розмір L.
Дівчина або жінка виконує свою бойову задачу, і вона не має думати про те, як їй підрізати ті штани, як їй вшити того кітеля або де знайти швачку, яка живе в тому селі, де пів села вже зруйновано. І ми почали досліджувати це питання.
Зрозуміли, що жіночої форми немає в Україні, але вона була за кордоном. Спочатку ми закупили всю форму, до якої могли дотягнутися — з Америки та з інших країн. Подивилися, як вона пошита, і створили лекала разом з фабрикою в Ужгороді. Директорка Мирослава погодилась безкоштовно допомогти.
Це все було під чітким наглядом захисниць, бо це для них, і нам треба було зробити ідеально. Дівчата були в захваті. Так ми почали відшивати форми. Один такий комплект коштує 8 тисяч гривень.
Якось ми поїхали з командою на Донеччину, щоб протестити це все на собі, одягнули речі, і мені дістався шолом L. Ми потрапили під мінометний обстріл, і тоді я зрозуміла, наскільки важливо, окрім форми, щоб бронік не тиснув, не важив 20 кг з рюкзаком, разом і з усією амуніцією. І щоб шолом не бовтався, бо він падав мені на очі, і я не бачила, куди біжу.
Тепер форма, бронік, шолом і взуття — це такі чотири основні пункти, які ми закриваємо найчастіше, і це в наших інтересах, щоб у захисниць воно було якісне.
Бо я не хочу, щоб мої діти народилися у війні і бачили те, що зараз відбувається.
Я мушу собі обирати: або я йду на фронт, або маю бути максимально ефективна тут. Головне — не зупинятися.
Більше історій — в подкасті «Варті». Дивіться і слухайте на зручній для вас платформі: YouTube, Spotify, Apple Podcasts, Megogo.
Суспільство

Американська співачка Леді Гага написала коментар та зробила репост відео викладачки вокалу Олени Українець у TikTok. У ньому її учениця співала пісню Леді Гаги під назвою Abracadabra.
Олена опублікувала відео на своїй сторінці в TikTok.
@elena_mysound #abracadabra #ladygaga ♬ оригінальний звук – My_sound
Під публікацією Леді Гага написала дівчинці: «Яка мила!». Пізніше репетиторка подякувала співачці за цей коментар. Також це відео можна знайти у розділі репостів на сторінці Леді Гаги.
Читайте також: На Місяць летить синьо-жовтий прапор та мапа України

У ролику дівчинка співає приспів нового треку американської артистки. На початку лютого Леді Гага випустила кліп, після чого користувачі соцмереж почали створювати різноманітні кавери на цю пісню. Abracadabra — це пісня, яка ввійде у новий альбом співачки під назвою Mayhem. Його реліз запланували на 7 березня.
Нагадаємо, що українська режисерка Таню Муіньо здобула японську премію MTV за кліп для Леді Гаги (ВІДЕО).
Фото обкладинки: TikTok Олени Українець
Суспільство

Пропагандистський пам’ятник демонтували на території школи №223 у Святошинському районі столиці. Об’єкт прибрали працівники Департаменту територіального контролю міста Київ та КП «Київблагоустрій».
Про це повідомили у проєкті «Деколонізація. Україна».
Рішення про демонтаж пам’ятника ухвалили 4 липня 2024 року. За інформацією представників проєкту, наразі у Києві проголосували за усунення 254 об’єктів у межах деколонізації. З них залишилося демонтувати 131.
Читайте також: 10 безкоштовних і благодійних подій у Києві цього тижня
«Такі однотипні пам’ятники не мають нічого спільного зі вшануванням пам’яті учасників Другої світової війни. Разом із баштами танків такі пам’ятники на територіях шкіл міста Київ мали на меті виключно пропаганду радянського мілітаризму серед дітей»‚ — написали в «Деколонізація. Україна».
В ініціативі також додали, що в Україні єдина область, що повністю очистили від таких об’єктів, лишається Львівщина.
Нагадаємо, що на станції київського метро демонтують панно з червоноармійцем.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка «Деколонізація. Україна»
Суспільство

Глибокі розмови про літературу, музика без меж, важливі документальні свідчення та практичні знання, що можуть врятувати життя — ШоТам зібрав 10 подій, серед яких ви точно знайдете те, що зацікавить саме вас.
Благодійні сінабони від Львівських дріжджів та кафе Sunshine
У лютому Львівські дріжджі разом із соціальним кафе Sunshine створюють особливі «валентинки» — сінабони, які стануть смачним способом висловити свої почуття. Купуючи ці смаколики, ви не лише даруєте тепло близьким, а й підтримуєте розвиток інклюзивного бізнесу та соціальної ініціативи Sunshine, у якому працюють кухарі, бариста та офіціанти з ментальною інвалідністю.
Кафе спеціалізується на приготуванні піци, хліба та печива. Частина випічки, яку готує команда, безкоштовно надають малозабезпеченим групам населення, а також передають Збройним силам України.
Коли: 10–28 лютого
Вхід: донат від 85 грн
Де: ТЦ «Метро» на пр. Петра Григоренка, 43 та пр. Степана Бандери, 26В
Презентація книги про Олександру Екстер та колекції byMe
Фото: надане організаторами
Projector Publishing запрошує на презентацію книги «Історії українських митців. Олександра Екстер» та колекції одягу від byMe, натхненної творчістю видатної художниці.
Цього вечора ви зможете:
- дізнатися більше про життя і творчість Олександри Екстер;
- познайомитися з авторкою книги Анною Лодигіною;
- розкрити залаштунки створення першої книги серії «Історії українських митців»;
- зазирнути в майбутні випуски серії;
- побачити нову колекцію byMe, що переосмислює творчість художниці;
- поспілкуватися у творчій атмосфері.
Ця подія є особливою для команди видавництва, тож організатори запрошують усіх охочих розділити цей вечір разом з ними.
Коли: 19 лютого о 18:30
Вхід: вільний
Де: книгарня «Сенс», вул. Хрещатик, 34
Вечір кримськотатарської та української музики
19 лютого в Будинку актора відбудеться благодійний вечір струнної кримськотатарської та української музики на підтримку ЗСУ.
Виконавці:
- Шевкет Аблялімов (скрипка);
- Андрій Тупчанець (альт);
- Андрій Васін (фортепіано);
- Тарас Яропуд (скрипка);
- Наталя Яропуд (скрипка).
Коли: 19 лютого
Вхід: донат. Зареєструватися треба тут
Де: Будинок кіно, вул. Саксаганського, 6
Київ воєнних зим: від Першої світової до сьогодення
Фото: КМЦ НаУКМА
У черговій зустрічі програми «Читаємо Київ» Владислава Осьмак говоритиме з письменницею Мілою Іванцовою про Київ у часи війни. Вони дослідять, як досвід виживання, єднання та взаємодопомоги зберігається в спогадах і художніх текстах від воєн минулого століття до сучасності.
Міла Іванцова — авторка восьми романів та кількох збірок оповідань, учасниця Революції гідності, упорядниця видань «Київ. Жінки. Війна» та «Київ. Люди. Зима». Її твори занурюють читачів у просторовий сюжет Києва, що навіть у найтяжчі часи залишається містом любові.
Зустріч відбудеться напередодні Дня Героїв Небесної Сотні, тож розмова стане не лише літературним, а й історичним осмисленням воєнних зим Києва.
Коли: 19 лютого о 18:00
Вхід: безкоштовний
Де: зала «Колізей» Культурно-мистецького центру НаУКМА, вул. Іллінська, 9
Презентація книги «Чистота моменту» Макса Чорного
21 лютого відбудеться презентація книги репортажів Макса Чорного «Чистота моменту» про життя української молоді в постійному русі. У виданні немає чіткого сюжету, лише безперервний потік подій та місць — від київських барів до фронтових шпиталів, від випадкових зустрічей до глибоких роздумів про сенс життя.
На презентації автор розповість про створення книги, особливості репортажного жанру та свої спостереження за поколінням, що змінює Україну тут і зараз.
Коли: 21 лютого о 18:00
Вхід: вільний
Де: вул. Золотоворітська, 2а
Спецпоказ польського фільму «Люди»
21 лютого, напередодні третьої річниці повномасштабного вторгнення, відбудеться особливий кінопоказ у культурному кластері «Краків».
Фільм «Люди» (Польща, 2024) — це зворушлива й безкомпромісна історія про посвяту, відвагу та силу людського духу. Заснована на реальних подіях стрічка розповідає про життя людей, змушених існувати в нелюдські часи. Вона жорстка у формі, документальна за манерою, але глибока за змістом.
Коли: 21 лютого о 18:00
Вхід: вільний
Де: Культурний кластер «Краків», Русанівська набережна, 12
Лекція «Перша психологічна допомога»
Фото: MILIT15
21 лютого відбудеться лекція «Перша психологічна допомога», яку проведе голова ГО «ГАРГУЛІЇ» та військова психологиня Олена Мороз. Вона розповість про протоколи надання психологічної допомоги в умовах гострого стресу, навчить розпізнавати основні негативні стани та реагувати на втрату, контузію чи суїцидальні стани.
Маючи значний досвід роботи як у зоні бойових дій, так і в цивільному житті, спікерка поділиться знаннями про подолання страху та панічних атак. Також учасники заходу дізнаються про практичні інструменти стабілізації емоційного стану та зможуть поставити психологині питання.
Коли: 21 лютого о 17:00
Вхід: вільний за умови реєстрації
Де: ПідWall, вул. Іллінська, 9
Перегляд документального фільму «Свідки. На північ від Києва»
Фото: Кіноклуби Docudays UA
Документальний фільм «Свідки. На північ від Києва» розповідає про жителів сіл Мощун, Горенка та Пуща-Водиця, які пережили російську окупацію, допомагали українським військовим і чинили спротив загарбникам. Стрічка створена на основі матеріалів «Архіву Війни» — ініціативи ГО «Докудейз» та Infoscope, що документує свідчення очевидців для збереження правди та майбутнього притягнення винних до відповідальності.
Після перегляду фільму відбудеться обговорення за участі режисерки та координаторки відділу інтерв’ювання проєкту «Архів Війни» Тетяни Симон. Модераторкою дискусії стане журналістка та комунікаційна менеджерка Мережі кіноклубів DOCU/CLUB Ольга Бабчук.
Коли: 21 лютого о 18:00
Вхід: вільний за попередньою реєстрацією
Де: Музей війни, вул. Лаврська, 27
Фікшн чи нонфікшн: відмінності художніх та нехудожніх текстів
У середу відбудеться лекція Ростислава Семківа, присвячена ключовим відмінностям між художньою літературою та нонфікшеном. Спікер розгляне шкалу складності текстів різного типу, а також обговорить їхню цільову аудиторію, вплив цих жанрів на читачів та різницю в попиті.
Ростислав Семків — літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри літературознавства НаУКМА, директор видавництва «Смолоскип», автор книжок про літературу та перекладач відомих творів.
Організатор події — освітня онлайн-платформа «Культурний Проєкт».
Коли: 21 лютого о 19:00
Вхід: безкоштовний за попередньою реєстрацією
Де: книгарня «Сенс», Хрещатик, 34
Офлайн-зустріч «Різниці Є» з Настею Зухвалою
Фото: «Книгарня “Є”»
Проєкт «Різниця Є», що допомагає наповнювати бібліотеки прифронтових і деокупованих територій новими книгами, запрошує на чергову офлайн-зустріч. Цього разу засновниця проєкту Емма Антонюк запросила до розмови Настю Зухвалу — стендап-комікесу клубу «Підпільний стендап», співавторку психологічно-розвантажувального шоу «Загони», радіошоу «Гомін Out» та подкасту «Кохані» про тих, хто чекає коханих з війни.
Захід має благодійну мету — зібрати книги для бібліотек, які залишилися без фондів. Усі зібрані примірники передадуть у публічні та шкільні книгозбірні, а також у хаб для ВПО.
Щоб потрапити на подію, потрібно перед зустріччю придбати в книгарні дві книги, які ви передасте на користь проєкту. Також його можна підтримати дистанційно, купивши видання на сайті «Книгарня ”Є”» та обравши опцію «Долучитись до проєкту «Різниця Є».
Коли: 23 лютого о 18:00
Вхід: замість квитка — купівля двох книжок для бібліотек
Де: «Книгарня “Є”», вул. Лисенка, 3
Читайте також: На Центральному вокзалі Києва відкрили «Книгарню “Є”» (ФОТО)
Фото: Unsplash