Про доброчесність, або Щоби що?

Мала вчора складний день. Отримала кілька повідомлень: «Кажуть, що в нового міністра плагіат, можеш глянути?». І от я дивлюсь на звіт перевірки, а в голові два голоси:

— Ти ж не можеш зробити вигляд, що цього не бачиш?
— Не можу. Але… Те, що він зробив з МАН, – справжнє диво. Інші кандидатури, що розглядались, це зміна шила на мило.
— Але якби такі порушення були в студента, він не отримав би диплом.
— Але ж він з тих, хто точно хоче і може хитнути цю систему.

…

І далі, і далі по колу… Розмови з друзями і знайомими… Небажання приймати очевидне … І розуміння, що це можливість почати говорити про незручні, непопулярні , але важливі речі. Сьогодні я зібралась з думками. Зразу попереджу, що цей текст відображає мою особисту думку і не є позицією жодної з організацій, де я працюю. Принаймні поки що.

Здавалося б так просто – є плагіат, немає про що далі розмовляти. У Могилянці це правило застосовується вже давно. Робота, де виявлено плагіат, не зараховується, і це відповідно впливає на академічний результат. Тобто якщо це есе – то 0 балів за роботу, а якщо дипломна робота – то неотримання диплому. Одразу звернусь до колег-могилянців: наша бульбашка набагато менша, ніж здається. Вона росте, але не так швидко, як хотілося б. І якщо читаючи текст нижче, вам захочеться сказати, що все не так, то мушу вас засмутити.

Отже, я цілком розумію, що в цьому конкретному кейсі можна і треба говорити про позбавлення ступеня. Але зважаючи на те, в якій системі його було отримано, і не шкода. Врешті-решт ми всі знаємо, що наявність ступеня не гарантує ні інтелектуальних, ні етичних якостей.

Сама розбиралась в статистичних методах? Тобі робити немає що? Взяла в якомусь дисері формулу, поміняла цифри – і все. Усі так роблять.

Утім, є ще одне. Орієнтуючись на кращі світові чи вітчизняні практики, ми часто бачимо лише верхівку айсбергу. Для того, щоб студенти не списували, наприклад, в Могилянці, робиться колосальна робота, аби НАВЧИТИ їх писати доброчесно. От вас у свій час навчали тому, що таке дослідження, як користуватися статистичними методами, як визначати надійність і релевантність джерела, як робити парафраз і посилання? Мене – ні.

Я не навчалась в Могилянці. Але я дуже добре пам‘ятаю ось такі уроки, отримані в інших місцях:

• «Та все рівно, яка тема і спеціальність. Головне, що без ступеня тебе навіть слухати не будуть».
• «Та візьми чийсь дисер, поміняй вибірку і все».
• «А де посилання на роботи членів комісії? Ну і що, що нерелевантні?».
• «Мало ви посилаєтесь на українських дослідників. Ну і що, що у вас більшість джерел англійською?».
• «Ой, ви цей текст не захистите. Він написаний занадто простою мовою. Що значить, не вмієте інакше? Треба вчитись мислити академічно».
• «Сама розбиралась в статистичних методах? Тобі робити немає що? Взяла в якомусь дисері формулу, поміняла цифри – і все. Усі так роблять».
• «Тобто як це, ваші висновки суперечать попереднім дослідженням? Це треба переписати».

Можна ще продовжувати. Та в якийсь момент мені ці танці з бубнами набридли, бо замість «дурної роботи» хотілось займатися тим, що надає сенс.  Зараз правила гри змінились (принаймні формально).

…

Поверхневий пошук в мережі показав, що перевіряти дисертації в Україні почали в 2015 році. І прекрасно, що правила змінились. Тепер у тих, хто пише, з‘явилась потреба шукати інформацію про те, як це робити доброчесно. З’явилася (не у всіх, звичайно) потреба НАВЧИТИСЬ. 

Є одна модель, яка ілюструє процес формування компетентності, процес навчання (Martin Broadwell). Згідно моделі, є чотири етапи формування компетентності:

1. НЕсвідома НЕкомпетентність, коли ми чогось не вміємо і навіть не підозрюємо, що не вміємо, і прекрасно собі живемо.
2. Свідома НЕкомпетентність, коли ми розуміємо, що чогось не вміємо і шукаємо можливості навчитись. 
3. Свідома компетентність – ми вміємо, свідомо виконуємо ті чи інші дії по-новому.
4. НЕсвідома компетентність – нова поведінка настільки інтегрувалась, що ми виконуємо її не задумуючись.

Так от. У 2015 році багато хто лише зробив крок з першої сходинки на другу. Поява обов’язкової перевірки дала розуміння, що можна писати інакше. А попит стимулював появу навчальних матеріалів з академічного письма українською.

Добре, що правила гри змінились. Шкода, що змінились занадто різко. Немає способу вийти з незручної делікатної ситуації. Наприклад, коли людина, яка колись писала так, як вміла, могла б – не знаю – підтвердити, переписати, відкликати свою статтю чи дисертацію. Якби така можливість була, можливо, й знайшлися б ті, хто хотів би нею скористатись тепер, володіючи кращими практиками академічного письма. А раз такої можливості немає, то і проблема замовчується. 

Я ходила на протести проти призначення Шкарлета не тільки і не стільки тому, що в його роботі плагіат. А тому що знала людей, які звільнились зі ЗВО, який він очолював. Розуміла, що станеться з реформами, які щойно почали розгортатись.

І це ми зараз говоримо лише про написання текстів. Я вже мовчу про математичні розрахунки при використанні статистичних методів, якість аналізу і аргументації чи взагалі про вміння сформулювати проблему.

Ну і не треба забувати про цілий ринок виконання оригінальних робіт на замовлення, який існує не лише в Україні, і де практично неможливо довести, хто саме писав роботу.

Формулювання правил і етичних норм – це завжди баланс між «покарати хороших» і «попустити поганим». Чи анулювати присвоєння ступеня, через наявність плагіату? Думаю, так. Чи відмовляти в посаді, не зважаючи на попередній досвід та потенційну користь для системи? Я ходила на протести проти призначення Шкарлета не тільки і не стільки тому, що в його роботі плагіат.

А тому що знала людей, які звільнились зі ЗВО, який він очолював. Розуміла, що станеться з реформами, які щойно почали розгортатись. Бо доброчесність – це не лише про плагіат. Я вірю, що правила насамперед мають створюватися для того, щоб запобігати порушенням, а не влаштовувати полювання на відьом.

Щодо Оксена Лісового, його робота в МАН говорить сама за себе. А відмова від ступеня, можливо, прискорить зміни в системі. У Шкарлета, між іншим, теж був шанс принести освіті користь…Як-то кажуть, прості рішення є, але, як правило, неправильні.

Авторка наголошує, що цей текст відображає лише її особисту думку і не є позицією жодної з організацій, де вона працює. Джерело – фейсбук Ольги Бершадської, текст передруковано з її дозволу.