Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Позивний «Джампер». Як 26-річний блогер з «білим» квитком став кулеметником в бригаді Чорних Запорожців

Опубліковано

До війни Владислав Кривошеєв робив усе, аби не потрапити в армію. А ще захоплювався автівками, перегонами та займався блогерством. Так тривало до 24 лютого – допоки російські ракети не долетіли до рідного Франківська.

Відтоді життя Владислава докорінно змінилося. Хлопець, який радів непридатності до служби, став добровольцем та захищає країну пліч-о-пліч із вітчимом. 26-річний воїн пережив кілька контузій, врятував побратимів, вивівши їх із зони обстрілу, та прагне воювати й надалі – допоки Україна не позбудеться російської навали.

Владислав Кривошеєв («Джампер»)

26-річний військовослужбовець кулеметного взводу 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, звʼязківець. До повномасштабного вторгнення – блогер

Робив усе, щоб не потрапити в армію

Я родом з Івано-Франківська, там прожив все життя й просто обожнюю це місто. Можливо, це звучить кумедно, але в дитинстві я мріяв стати таксистом. У  майбутньому так і сталося: я два роки підпрацьовував у таксі.

До війни займався всім, що було повʼязано з автомобілями та автоспортом. Зокрема, не зовсім легальними перегонами, які ми дуже хотіли легалізувати. Керував великим і відомим автоклубом gp.club.if. А завдяки роботі в бізнес-перевезеннях об’їздив половину країни. У цьому й був мій напрям як блогера – знімав про автомобілі у перемішку з буденним життям та подорожами.

Коли розпочалися події на Майдані у 2013 році, я брав активну участь у локальних заходах. Тоді все моє оточення було дуже проукраїнським та проєвропейським. Ми з друзями вже тоді розуміли, що ЄС – це процвітання, розквіт для України, зростання економіки та гарне майбутнє. Тому ще першокурсником я багато пікетував, ходив до Білого дому в Івано-Франківську.

Та в 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, я не придав цьому належного значення. Напевно, через юний вік просто не усвідомлював всієї серйозності подій. 

А взагалі я б ніколи не подумав, що колись долучусь до лав Збройних сил України. Адже до великої війни робив усе, аби не потрапити до армії. Система армії була частково «совковою» – недосконалою та несучасною. Я був непридатним до служби, та й не хотів служити.

Перші ракети почув, заправляючи авто

Я до кінця не вірив, що почнеться повномасштабна війна. Не міг усвідомити, що Путін наважиться напасти на Україну – достатньо сильну державу, яка може дати йому потужну відсіч. Але, як бачимо, я помилився.

До вторгнення я жив звичайним життям, працював на роботі, планував втілити давню мрію – відкрити кавʼярню. До війни ніяк не готувався. Коли прилетіли перші ракети, я був на заправці перед виїздом з області. Стояв і пив каву, нічого не підозрюючи. Почув вибухи та зрозумів, що почалося.

Глибоко всередині я сподівався, що це не війна. І все ж у перші хвилини зателефонував мамі та сказав, аби вона не панікувала. Заправив повний бак і набрав керівника. Він скасував роботу на той день, а згодом – і на всі наступні.

Йти на фронт було страшно, та я наважився

У перші дні великої війни я взявся активно волонтерити. У цьому допомогла моя велика авдиторія в Instagram. Я почав збирати інформацію від своїх друзів, які у перші ж дні долучилися до лав ЗСУ та ТрО. Цікавився, що їм потрібно, складав списки необхідного та просив про допомогу підписників. Найнеобхіднішими тоді були спальні мішки, каремати й продукти. На власному авто я їздив містом та областю, збирав усе, пакував та відвозив до частин.

Український військовий Владислав Кривошеєв

До 2022 року жодного бойового досвіду у мене не було. І все ж, коли почалася війна, я зрозумів, що маю стати на захист батьківщини. Чесно кажучи, я не одразу наважився рватись у бій, адже було трохи страшно. Та й автомат у руках я не вмів тримати. Але згодом зрозумів: хочу докластися до нашої перемоги.

Усією компанією добровольців, які зібралися в Івано-Франківську, ми вирішили офіційно вступити до лав ЗСУ. Тоді у 72-й бригаді якраз формувався новий батальйон. Із нашого кістяка сформували кулеметний взвод. Ми пройшли бойове злагодження і згодом вирушили на фронт – у Донецьку область.

Став прикладом для вітчима

Родина була не в захваті від мого рішення, бо сильно хвилювалася. Але вони бачили моє прагнення захищати Україну і розуміли, що я не зможу сидіти, склавши руки й вдаючи, ніби нічого не відбувається.

Через моє рішення вступити до лав ЗСУ я розлучився з дівчиною. Між нами почалися сильні суперечки. Вона вмовляла мене не йти на фронт, не підтримувала моє рішення. Тому я вирішив розірвати з нею. Вже потім зрозумів, що вчинив дуже жорстоко, адже вона просто сильно хвилювалася за мене. Наразі ми час від часу запитуємо одне в одного, чи все гаразд. Але такого спілкування, як раніше, між нами, певно, вже не буде.

Український військовий Владислав Кривошеєв

Певною мірою мій вчинок щодо вступу до лав ЗСУ став прикладом для моєї сімʼї. Мама дуже мене підтримує зараз. А ось вітчим спочатку поставився до мого рішення негативно. Взагалі у нас із ним стосунки були не дуже. І все ж, певно, я став прикладом і для нього. Бо якоїсь миті він написав мені, чи можна мобілізуватися в нашу бригади. А ми якраз доукомплектовували свій взвод. Тепер ми служимо разом із вітчимом.

Працюю з кулеметом і відповідаю за звʼязок

Те, що я став кулеметником, – випадковість. Але я анітрохи про це не шкодую. З кулеметом відбувається дуже багато роботи під час бою – від знешкодження ворожої піхоти та легкоброньованої техніки до прикриття побратимів. Але в кулемета є один мінус – він дуже важкий.

Також я відповідаю за звʼязок та всіляку електроніку у нашому взводі. Дуже важливо під час виконання бойових завдань бути на звʼязку між кожною позицією. Це основа злагодженої й оперативної роботи всього підрозділу. Зарядити, прошити, розподілити рації – це все на мені. Також іноді відповідаю за тепловізори та інтернет.

Читайте також: «Хочеш жити у вільній державі – борись за неї». Як 19-річна студентка Оксана Рубаняк стала кулеметницею 72 ОМБр

Зараз у взводі ми всі – одна велика родина. Усі, в кого більше досвіду, завжди ним діляться та допомагають іншим. Серед нас лише одиниці мали бойовий досвід до великої війни. Тому ми всі вчимося разом, і часто доводиться робити це безпосередньо на полі бою.

Найбільше мені запамʼяталося перше бойове завдання. Це день, коли розумієш: навчання вже позаду й будь-якої миті ти можеш загинути. Відчуття були різні, було реально страшно. Але в нас дуже крутий колектив, і ми завжди одне одного підбадьорюємо й тримаємося на позитиві.

Контузія не завадила рятувати поранених

Перша моя контузія сталася ще 5 серпня. Враження, мʼяко кажучи, так собі. Я втрачав свідомість, але не припиняв евакуацію поранених побратимів, оскільки не міг на той момент їх залишити.

Вдруге це трапилося нещодавно. Ми з побратимами стояли на позиції, коли розпочався наступ окупантів. Тримали позицію до кінця, до останнього патрона. Використавши все, почали відходити до наших. Тримаючи оборону, ми змістилися, в цей момент у наші спини летіли кулі від автоматів, кулеметів, танків та мін, працювала «вертушка». Черговий снаряд прилетів у декількох метрах. Нас контузило.

Кулеметний взвод 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. Фото: Владислав Кришеєв

Ми добігли до своїх. Тоді я поставив собі за мету вивести нашу групу до точки евакуації. Я знав дорогу, і це була не перша моя контузія, а отже, я розумів, як тримати себе при тямі. На лінії оборони ми почали виводити «трьохсотих» на власний страх і ризик. Ніхто не був впевненим, що ми залишимося живими.

Не знаю, як так сталося, але я почав керувати нашим відходом, направляти групу. Розповідав, де краще сховатися, де спуститися в яму, де зупинитися тощо. Я постійно оглядався, перевіряв, чи всі в нормі. Намагався правильно спланувати наш відступ до точки евакуації. Від лінії фронту ми пройшли приблизно три кілометри. Там на нас чекав автомобіль. Я сів в авто й лише там зміг трохи видихнути та розслабитися. Пощастило, що все добре закінчилося.

Після перемоги відкрию омріяну кавʼярню

Воювати далі мене мотивують мої рідні, батьки та любов до своєї країни. Я хочу бачити Україну вільною, незалежною та квітучою. Країною з непереможною армією, яка будь-якої миті зможе втримати навалу загарбників. І за цим я хочу спостерігати на пляжі в Криму. Бачу також нашу державу однією з ключових у Європі. Потенціал в України дуже великий – залишилося тільки прогнати окупантів.

Головна моя ціль наразі – одужати та продовжувати вчитися, ставати міцнішим, звільняти кожен сантиметр української землі поруч зі своїми побратимами.

Український військовий Владислав Кривошеєв у госпіталі

Після перемоги я планую нарешті відкрити омріяну кавʼярню. На 100% упевнений, що зроблю це. Раніше багато вагався, але коли почалася війна, то цінності сильно змінилися. Я перестав відкладати щось на завтра, відмовляти собі у чомусь, бо жити потрібно прямо зараз.

Не буду казати, що перемога вже близько, але точно не за горами. Ми робимо все, що в наших силах, щоб цей день настав якнайшвидше. Любіть Україну, не забувайте кидати копійку на ЗСУ, тому що кожна гривня грає дуже важливу роль. Придбаний дрон може навести артилерію на ворожий танк, а куплений автомобіль – вивезти поранених.

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі