Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Позивний «Джампер». Як 26-річний блогер з «білим» квитком став кулеметником в бригаді Чорних Запорожців

Опубліковано

До війни Владислав Кривошеєв робив усе, аби не потрапити в армію. А ще захоплювався автівками, перегонами та займався блогерством. Так тривало до 24 лютого – допоки російські ракети не долетіли до рідного Франківська.

Відтоді життя Владислава докорінно змінилося. Хлопець, який радів непридатності до служби, став добровольцем та захищає країну пліч-о-пліч із вітчимом. 26-річний воїн пережив кілька контузій, врятував побратимів, вивівши їх із зони обстрілу, та прагне воювати й надалі – допоки Україна не позбудеться російської навали.

Владислав Кривошеєв («Джампер»)

26-річний військовослужбовець кулеметного взводу 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, звʼязківець. До повномасштабного вторгнення – блогер

Робив усе, щоб не потрапити в армію

Я родом з Івано-Франківська, там прожив все життя й просто обожнюю це місто. Можливо, це звучить кумедно, але в дитинстві я мріяв стати таксистом. У  майбутньому так і сталося: я два роки підпрацьовував у таксі.

До війни займався всім, що було повʼязано з автомобілями та автоспортом. Зокрема, не зовсім легальними перегонами, які ми дуже хотіли легалізувати. Керував великим і відомим автоклубом gp.club.if. А завдяки роботі в бізнес-перевезеннях об’їздив половину країни. У цьому й був мій напрям як блогера – знімав про автомобілі у перемішку з буденним життям та подорожами.

Коли розпочалися події на Майдані у 2013 році, я брав активну участь у локальних заходах. Тоді все моє оточення було дуже проукраїнським та проєвропейським. Ми з друзями вже тоді розуміли, що ЄС – це процвітання, розквіт для України, зростання економіки та гарне майбутнє. Тому ще першокурсником я багато пікетував, ходив до Білого дому в Івано-Франківську.

Та в 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, я не придав цьому належного значення. Напевно, через юний вік просто не усвідомлював всієї серйозності подій. 

А взагалі я б ніколи не подумав, що колись долучусь до лав Збройних сил України. Адже до великої війни робив усе, аби не потрапити до армії. Система армії була частково «совковою» – недосконалою та несучасною. Я був непридатним до служби, та й не хотів служити.

Перші ракети почув, заправляючи авто

Я до кінця не вірив, що почнеться повномасштабна війна. Не міг усвідомити, що Путін наважиться напасти на Україну – достатньо сильну державу, яка може дати йому потужну відсіч. Але, як бачимо, я помилився.

До вторгнення я жив звичайним життям, працював на роботі, планував втілити давню мрію – відкрити кавʼярню. До війни ніяк не готувався. Коли прилетіли перші ракети, я був на заправці перед виїздом з області. Стояв і пив каву, нічого не підозрюючи. Почув вибухи та зрозумів, що почалося.

Глибоко всередині я сподівався, що це не війна. І все ж у перші хвилини зателефонував мамі та сказав, аби вона не панікувала. Заправив повний бак і набрав керівника. Він скасував роботу на той день, а згодом – і на всі наступні.

Йти на фронт було страшно, та я наважився

У перші дні великої війни я взявся активно волонтерити. У цьому допомогла моя велика авдиторія в Instagram. Я почав збирати інформацію від своїх друзів, які у перші ж дні долучилися до лав ЗСУ та ТрО. Цікавився, що їм потрібно, складав списки необхідного та просив про допомогу підписників. Найнеобхіднішими тоді були спальні мішки, каремати й продукти. На власному авто я їздив містом та областю, збирав усе, пакував та відвозив до частин.

Український військовий Владислав Кривошеєв

До 2022 року жодного бойового досвіду у мене не було. І все ж, коли почалася війна, я зрозумів, що маю стати на захист батьківщини. Чесно кажучи, я не одразу наважився рватись у бій, адже було трохи страшно. Та й автомат у руках я не вмів тримати. Але згодом зрозумів: хочу докластися до нашої перемоги.

Усією компанією добровольців, які зібралися в Івано-Франківську, ми вирішили офіційно вступити до лав ЗСУ. Тоді у 72-й бригаді якраз формувався новий батальйон. Із нашого кістяка сформували кулеметний взвод. Ми пройшли бойове злагодження і згодом вирушили на фронт – у Донецьку область.

Став прикладом для вітчима

Родина була не в захваті від мого рішення, бо сильно хвилювалася. Але вони бачили моє прагнення захищати Україну і розуміли, що я не зможу сидіти, склавши руки й вдаючи, ніби нічого не відбувається.

Через моє рішення вступити до лав ЗСУ я розлучився з дівчиною. Між нами почалися сильні суперечки. Вона вмовляла мене не йти на фронт, не підтримувала моє рішення. Тому я вирішив розірвати з нею. Вже потім зрозумів, що вчинив дуже жорстоко, адже вона просто сильно хвилювалася за мене. Наразі ми час від часу запитуємо одне в одного, чи все гаразд. Але такого спілкування, як раніше, між нами, певно, вже не буде.

Український військовий Владислав Кривошеєв

Певною мірою мій вчинок щодо вступу до лав ЗСУ став прикладом для моєї сімʼї. Мама дуже мене підтримує зараз. А ось вітчим спочатку поставився до мого рішення негативно. Взагалі у нас із ним стосунки були не дуже. І все ж, певно, я став прикладом і для нього. Бо якоїсь миті він написав мені, чи можна мобілізуватися в нашу бригади. А ми якраз доукомплектовували свій взвод. Тепер ми служимо разом із вітчимом.

Працюю з кулеметом і відповідаю за звʼязок

Те, що я став кулеметником, – випадковість. Але я анітрохи про це не шкодую. З кулеметом відбувається дуже багато роботи під час бою – від знешкодження ворожої піхоти та легкоброньованої техніки до прикриття побратимів. Але в кулемета є один мінус – він дуже важкий.

Також я відповідаю за звʼязок та всіляку електроніку у нашому взводі. Дуже важливо під час виконання бойових завдань бути на звʼязку між кожною позицією. Це основа злагодженої й оперативної роботи всього підрозділу. Зарядити, прошити, розподілити рації – це все на мені. Також іноді відповідаю за тепловізори та інтернет.

Читайте також: «Хочеш жити у вільній державі – борись за неї». Як 19-річна студентка Оксана Рубаняк стала кулеметницею 72 ОМБр

Зараз у взводі ми всі – одна велика родина. Усі, в кого більше досвіду, завжди ним діляться та допомагають іншим. Серед нас лише одиниці мали бойовий досвід до великої війни. Тому ми всі вчимося разом, і часто доводиться робити це безпосередньо на полі бою.

Найбільше мені запамʼяталося перше бойове завдання. Це день, коли розумієш: навчання вже позаду й будь-якої миті ти можеш загинути. Відчуття були різні, було реально страшно. Але в нас дуже крутий колектив, і ми завжди одне одного підбадьорюємо й тримаємося на позитиві.

Контузія не завадила рятувати поранених

Перша моя контузія сталася ще 5 серпня. Враження, мʼяко кажучи, так собі. Я втрачав свідомість, але не припиняв евакуацію поранених побратимів, оскільки не міг на той момент їх залишити.

Вдруге це трапилося нещодавно. Ми з побратимами стояли на позиції, коли розпочався наступ окупантів. Тримали позицію до кінця, до останнього патрона. Використавши все, почали відходити до наших. Тримаючи оборону, ми змістилися, в цей момент у наші спини летіли кулі від автоматів, кулеметів, танків та мін, працювала «вертушка». Черговий снаряд прилетів у декількох метрах. Нас контузило.

Кулеметний взвод 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. Фото: Владислав Кришеєв

Ми добігли до своїх. Тоді я поставив собі за мету вивести нашу групу до точки евакуації. Я знав дорогу, і це була не перша моя контузія, а отже, я розумів, як тримати себе при тямі. На лінії оборони ми почали виводити «трьохсотих» на власний страх і ризик. Ніхто не був впевненим, що ми залишимося живими.

Не знаю, як так сталося, але я почав керувати нашим відходом, направляти групу. Розповідав, де краще сховатися, де спуститися в яму, де зупинитися тощо. Я постійно оглядався, перевіряв, чи всі в нормі. Намагався правильно спланувати наш відступ до точки евакуації. Від лінії фронту ми пройшли приблизно три кілометри. Там на нас чекав автомобіль. Я сів в авто й лише там зміг трохи видихнути та розслабитися. Пощастило, що все добре закінчилося.

Після перемоги відкрию омріяну кавʼярню

Воювати далі мене мотивують мої рідні, батьки та любов до своєї країни. Я хочу бачити Україну вільною, незалежною та квітучою. Країною з непереможною армією, яка будь-якої миті зможе втримати навалу загарбників. І за цим я хочу спостерігати на пляжі в Криму. Бачу також нашу державу однією з ключових у Європі. Потенціал в України дуже великий – залишилося тільки прогнати окупантів.

Головна моя ціль наразі – одужати та продовжувати вчитися, ставати міцнішим, звільняти кожен сантиметр української землі поруч зі своїми побратимами.

Український військовий Владислав Кривошеєв у госпіталі

Після перемоги я планую нарешті відкрити омріяну кавʼярню. На 100% упевнений, що зроблю це. Раніше багато вагався, але коли почалася війна, то цінності сильно змінилися. Я перестав відкладати щось на завтра, відмовляти собі у чомусь, бо жити потрібно прямо зараз.

Не буду казати, що перемога вже близько, але точно не за горами. Ми робимо все, що в наших силах, щоб цей день настав якнайшвидше. Любіть Україну, не забувайте кидати копійку на ЗСУ, тому що кожна гривня грає дуже важливу роль. Придбаний дрон може навести артилерію на ворожий танк, а куплений автомобіль – вивезти поранених.

Суспільство

“Дитяча залізниця” розпочинає новий сезон: у яких містах буде відкриття

Опубліковано

Українська дитяча залізниця готується до відкриття нового сезону у містах країни. Це особливе місце, де діти та їх батьки можуть насолодитися поїздкою вузькоколійкою, дізнатися більше про світ залізниці та спостерігати за роботою юних залізничників.

Про це повідомляє УЗ.

Дитяча залізниця – це не лише розважальна атракція, а й важливий аспект соціальної діяльності Укрзалізниці. Тут молоді залізничники навчаються професійним навичкам машиністів, колійників, провідників та чергових.

Перед початком нового сезону учні пройшли теоретичну підготовку, а працівники залізниці провели ремонти, щоб забезпечити безпеку пасажирів. Понад 2,5 тисячі юних спеціалістів готові розпочати роботу.

Читайте також: Глиняні стіни та сучасна техніка. У Мринській громаді волонтери та місцеві відновили сторічну школу-мазанку

Сезон почнеться у Києві, Львові, Рівному та Дніпрі.

Графік руху потягів

  • Київ: урочисте відкриття сезону — 27 квітня. Рух поїздів у травні, вересні та жовтні в суботу та неділю з 10:00 до 19:00. У червні-серпні — по четвергах та п’ятницях з 11:00 до 17:00, у вихідні дні з 10:00 до 19:00.
  • Дніпро: відкриття сезону — 4 травня. У травні, вересні та жовтні поїзди відправляються у вихідні дні з 10:00 до 18:00. Літній графік: щоп’ятниці з 12:00 до 18:00, у вихідні з 10:00 до 18:00.
  • Львів та Рівне: відкриття сезону 11 травня. У Львові рух поїздів по п’ятницях, суботах та неділях. На вихідних з 11:00 до 13:45 та з 15:00 до 17:45, по п’ятницях з 12:00 до 16:45. У Рівному: по п’ятницях з 11:00 до 16:30, щовихідних з 10:00 до 17:30, у травні, вересні та жовтні — лише по суботах та неділях.

Нагадаємо, у Чернівцях студенти проведуть благодійний ярмарок.

Фото: УЗ

Читати далі

Суспільство

7 книжок від українських військових та журналістів, які побували на передовій: про війну, любов та сімʼю

Опубліковано

За останні роки було опубліковано безліч книг про російсько-українську, яка почалася в 2014 році. З плином часу ця література розширюється, оскільки війну описують у репортажах, нарисах, оповіданнях, поезії, ба навіть у дитячій літературі. Автори воєнної літератури різні, як і кожний край України, але всіх їх об’єднує глибока любов до рідної землі. Вони доводять це, захищаючи її як словом, так і ділом.

Редакція ШоТам підготувала добірку з семи книжок від військових, які варто прочитати кожному українцю.

“Історії та війни”, Юрій Гудименко, 2023 рік

фото: видавництво “Folio”

Про автора:
Юрій Гудименко народився у 1987 році. Він є українським політичним діячем і лідером Руху “Демократична Сокира”. Попередньо працював блогером, телеведучим і публіцистом. Після вторгнення Росії в Україну приєднався до Збройних Сил України, працював сапером і отримав поранення.

Опис:
“Це не зовсім звичайна книга. Тут немає сюжету, немає персонажів, які затримуються надовго. Це – збірка текстів, промов, історичних нарисів, які я писав і пишу донині. Тут є смішні тексти і тексти несмішні, є слова, які я писав у доброму гуморі й ті, які я писав у шпиталі, не бувши певен, що колись встану на ноги. Є навіть тексти, за які мені соромно, але вони все одно будуть тут, у книзі, тому що я їх говорив і я їх написав”, – каже про свою книгу автор.

 “Хто ти такий?”, Артем Чех, 2021 рік

фото: видавництво “Meridian Czernowitz”

Про автора:
Артем Чех народився 13 червня 1985 року в Черкасах. Він автор 12 прозових та нон-фікшн книжок, а також головний редактор проектів “94 дні. Євромайдан очима ТСН” та “Війна очима ТСН”. Чех також служив у лавах Збройних Сил України з 2015 по 2016 рік. 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, повернувся до лав ЗСУ.

Опис:
У романі, автобіографічному для майже дорослого Тимофія, постійно звучить питання: “Хто я такий?”. Контужений війною Фелікс, мучитель і наставник малолітнього Тимофія, час від часу запитує його це. Шлях від цього першого питання до останнього є невід’ємною частиною процесу виховання будь-якого героя.

Для Артема Чеха, цей шлях виявляється особливим – він виростає в тіні чужої війни, яка навчає його несподіваним урокам, готуючи до власної боротьби, яку ми, прочитавши роман, не знайдемо, але можливо, розкриємо всі ті ініціації, які формували нас у доросле життя.

“Полон”, Валерія “Нава” Суботіна, 2024 рік

фото: видавництво “Folio”

Про авторку:
Валерія Андріївна Суботіна, позивний “Нава” – українська журналістка,  викладачка, поетка,  військовослужбовиця, майор Національної гвардії України, учасниця російсько-української війни.  Кандидат наук із соціальних комунікацій (2014).

Опис:
Українські військові тримали оборону в Маріуполі протягом 86 днів. З метою збереження життів та порятунку поранених, вони припинили оборону за наказом вищого військового командування і мали здатися в “почесний полон” з умовою обміну через 3-4 місяці.

Одна з учасниць, Валерія Суботіна, провела у полоні понад 11 місяців, описавши в книзі всі випробування, які вона пережила. Це включало постійне спостереження, контроль, нелюдські умови утримання, критичний дефіцит їжі та води, допити та катування, а також дезінформацію та пропаганду ворога. Незважаючи на це, Валерія залишилася міцною та стала свідком злочинів Російської Федерації.

“Сліди на дорозі”, Валерій Маркус (Ананьєв), 2018 рік

фото: самвидав Валерія Ананьєва

Про автора:
Валерій Маркус – український письменник, військовий, ветеран українсько-російської війни, мандрівник. В АТО хлопець вів власний блог про військову службу, війну й неприкриті та часом жорстокі армійські реалії, які він переживав у ті часи. Валерій почав писати свою книгу “Сліди на дорозі” ще у 2015 році, але через службу призупинив цю діяльність.

Опис:
Ця книга – унікальний досвід. Перший твір про війну на Сході України, який дозволяє читачеві пережити події на власній шкірі. Ви відчуєте кожний момент напруження, кожен вибух, кожен лист до коханої на фронті. За допомогою близько 100 QR-кодів, вбудованих у текст, ви зможете переглядати відео та фотоматеріали реальних подій, які стали основою для цієї книги. Весь матеріал був знятий на фронті в 2014 році, без жодної постановки.

“Бахмут”, Мирослав Лаюк, 2023 рік

фото: видавництво “Ukraїner”

Про автора:
Лаюк Мирослав – український письменник і поет, також військовий репортер. Він опублікував кілька збірок поезії та романів, які відзначені престижними літературними преміями. Працював фронтовим репортером під час повномасштабного збройного конфлікту в Україні, включаючи битву за Бахмут у березні 2023 року. Він також є ведучим на радіо “Old Fashioned Radio” і проживає в Києві.

Опис:
Під час найінтенсивніших боїв за Бахмут узимку та в березні 2023 року письменник Мирослав Лаюк і фотограф Данило Павлов перебували разом з українськими військовими та місцевим населенням у місті та його околицях. Вони спостерігали за артилерійськими обстрілами та вуличними боями, ділилися днями й ночами з піхотинцями, артилеристами, медиками, капеланами, рятувальниками та дітьми. Результатом їхніх поїздок стала книжка, що складається з репортажів та есеїв, які розповідають про дійсність війни.

“Тільки не пиши мені про війну” (поезія), Павло Вишебаба, 2023 рік

Про автора:
Павло Вишебаба – український екоактивіст, музикант та письменник. Співзасновник та голова ГО “Єдина планета”, посланець з питань толерантності ПРООН в Україні. 24 лютого 2022 року він пішов у військо і зараз є командиром відділення у 68 окремій єгерській бригаді ім. Олекси Довбуша.

Опис:
Поезія – це тендітний танок душі, де слова переплітаються з музикою. Вона піднімає нас над звичайними справами, відкриваючи двері до світу почуттів, спогадів, смутку та мрій. Поезія надає нам змогу знову відчути красу світу, нагадуючи про потужну силу слова, яке здатне змінити життя.

Вона – це кришталева нитка, яка об’єднує нас з усім світом та дарує безсмертя, зберігаючи миті у вічності й заставляючи наше серце зупинятися перед красою.

Поети відчувають та описують стани та почуття людей і суспільства, а військовий і поет Павло Вишебаба став одним з таких трансляторів. Його вірші, декламовані прямо з війни, торкнулися сердець сотень тисяч українців у всьому світі, а тепер ці рядки увійшли до його дебютної збірки поезій.

“Котик, Півник, Шафка”, Олександр Михед,

Про автора:
Олександр Михед – письменник, автор восьми книжок, член Українського ПЕН. Вибрані есеї та фрагменти творів перекладено десятьма мовами. Учасник літературних резиденцій у Фінляндії, Латвії, Ісландії, США та Франції. Зараз військовий у Збройних силах України. 

Опис:
Котик, Півник і Шафка, врятовані з руїн Бородянки під Києвом під час російських обстрілів, виглядають як персонажі казки, але вони дійсно існують. Вони готові боротися та попереджати про небезпеку, захищаючи родину Лізи, Андрія і їхніх онуків. Ця родина, що пережила багато поколінь історії, стає сильнішою, ніж будь-коли. Шафка, яку нагріли дідусеві руки, подарований Півник на свято, і врятований Котик втілюють силу та незламність, даруючи надію на майбутнє, коли рани затягнуться, але пам’ять про минуле зло залишиться. Очікування на перемогу завжди присутнє.


Читати далі

Суспільство

У Києві запускають групи психологічної підтримки у школах

Опубліковано

У Києві відбудеться запуск нового проєкту зі створення груп швидкої ментальної підтримки в закладах освіти «Ментальна Варта», що реалізується в межах проєкту «Bloomberg Philanthropies».

Про це повідомляє Київська міська рада.

У межах проєкту групи психологів приїжджатимуть до шкіл, де учні, їхні батьки, вчителі чи інший персонал потребуватимуть ментальної допомоги через надзвичайні ситуації (ракетні обстріли, суїциди, булінг). Окрім того, розроблять онлайн-сервіс для психологічної підтримки.

«Діти під час війни стають особливо вразливими до психологічних травм. Групи реагування допоможуть їм впоратися з травмою, отримати необхідну психологічну підтримку та відновити емоційний стан», – повідомила директорка Департаменту освіти і науки КМДА Олена Фіданян.

Читайте також: Анонсували проєкт, який буде вчити ветеранів писати та ставити п’єси в театрі

Наразі вже провели понад 50 тренінгів серед педагогів і психологів, під час яких обрали та підготували команди швидкого реагування. Тренінги проводяться для того, щоб навчити персонал надавати оперативну психологічну підтримку в разі виникнення кризових ситуацій у навчальних закладах.

Проєкт діятиме в межах унікального Київського психологічного протоколу, що враховує специфіку українських реалій та потреби всіх учасників освітнього процесу.

Нагадаємо, в Києві демонтують МАФи, замість яких облаштують тротуари та велодоріжки.

Фото: КМР

Читати далі