Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Подарунки, що прямують на Донбас. Як «Олені Святого Миколая» втілюють мрії дітей з прифронтових сіл та містечок

Опубліковано

Вже шостий рік поспіль команда волонтерського проєкту «Олені Святого Миколая» втілює мрії дітей із найвіддаленіших населених пунктів Донбасу. Їхнє дитинство минає у прифронтовій зоні, за декілька кілометрів від війни. Ця малеча не мріє про коштовні чи  брендові подарунки. Серед «замовлень» – торт для всієї родини, нові олівці та улюблені цукерки. Мрії дітей втілюють волонтери, власноруч доставляючи подарунки. Інколи для цього доводиться їздити повз блокпости впродовж всієї зими.

Євгенія Левінштейн

волонтерка, координаторка проєкту «Олені Святого Миколая»

Звідки беруться листи?

Сьогодні (у день розмови, – авт.) довелося прокинутися о 5 ранку, адже ми в дорозі, їдемо в напрямку містечка Торецьк, а потім – до Авдіївки. Це наш останній заїзд за листами цього сезону. Ми їдемо до дітей, аби вони помріяли, подумали про власні бажання. І написали чи намалювали нам листи. Для цього ми веземо олівці, фломастери і все інше, що потрібно для малювання. А ще веземо з собою «майстер-клас» та шумовий оркестр. Настрій відмінний! 

Взагалі є два способи, як ми отримуємо листи. Перший варіант – ми їдемо і забираємо їх власноруч. Десь це відбувається у школі, десь – у місцевому клубі. Там збираються діти із кількох населених пунктів. Часом ми зустрічаємось з малечею у волонтерських центрах – це такий собі обладнаний будинок під різні формати зустрічей. Такі поїздки нам подобаються більше, адже тоді ми граємо з дітьми, допомагаємо їм розкритися.

Другий варіант – вчителі у школах самостійно збирають листи та надсилають нам поштою. Це також велика робота, і це можливо лише там, де є небайдужі та відповідальні люди. Усі листи вносимо до єдиної базу. Виходить приблизно порівну: половину збираємо власноруч, половину нам надсилають.

Діти просять показати їм європейську Україну

Найчастіше замовляють ляльку LOL та лего «Майнкрафт», а найменші – машинки на пультах. Зараз у нас новий тренд – акула для обіймів. А ще діти завжди просять домашніх тваринок – песиків, котиків, папуг, хомʼячків. Однак не всі бажання можна здійснити. Наприклад, на лінію розмежування не можна привозити квадрокоптери і собак. 

Є діти, які просять солодощі. Є дівчинка з багатодітної сімʼї, яка кілька років поспіль замовляла торт. Зараз вона у харківській лікарні з онкологією. Цього року ми плануємо поїхати привітати її до лікарні. 

Це все дітлахи до 12 років. Старшокласників ми зазвичай просимо написати колективне бажання. І ось підлітки з села Муратове, що на Луганщині, вразили нас у саме серце. У листі вони написали, що їм особисто нічого не потрібно, що вони все більш-менш мають. Та є одна бабуся у селі, яка невідомо, чи доживе до наступного року. Тому вони попросили подарувати їй апарат для вимірювання тиску. Ми коли прочитали – ледь стримали сльози. Діти справді дуже хороші.

А ще є старшокласники, які мріють про подорож. Діти з містечка Золоте написали у своєму листі: «Хочемо побачити Україну як європейську державу». Тоді ми влаштували їм десятиденний тур: Харків-Київ-Львів-Чернівці-Одеса-Запоріжжя. Звичайно, сьогодні з карантинними обмеженнями це складніше реалізувати, та немає нічого неможливого, все вдається. Торік ми їздили до Вінниці, Львова, возили дітей до Харкова. Цього року маємо вже дві такі заявки: одні замовили подорож до Одеси (і вже маємо людей, хто хоче це організувати). Думаю, влаштуємо це ближче до літа чи, може, посеред травня. Адже їхати до Одеси в холод – не так цікаво. 

Читайте також: Шукає добро на війні. Як радянський дисидент Анатолій Лютюк почав волонтерити на Донбасі, та до чого тут казки

Була б моя воля і були б мільйони – я б подарувала планшети чи смартфони всім дітям на лінії розмежування. Не обовʼязково нові. Адже інтернет – це звʼязок зі світом. Та це вибір тих, хто дарує. Ми навіть не записуємо такі подарунки у базу, бо це може бути занадто дорого та може «відлякати» благодійників. Хоча якось одна з ІТ-компаній відкрила базу і подивилась листи (база – це google-таблиця, де є інформація про те, хто і що бажає, а також посилання на відсканований лист дитини, – авт.). Вони були здивовані, що ми не показали ці бажанні. Сказали, що для них це не проблема, і подарували. І це справді диво!

Нас мало, та ми в тільниках

Наша команда Оленів – це 10-12 людей, зокрема й Олені, що залишаються в тилу: заповнюють базу, закуповують подарунки, яких бракує, ремонтують машини, сортують, складають подарунки. Тож нас дійсно небагато.

Команда Оленів Святого Миколая.

Кожен виїзд – це щонайменше шестеро людей. Якщо більше, десь 10-12, – це вже дві групи, які працюють з дітьми. Це задля того, аби була можливість чергуватись: одні втомилися і відпочивають, а інші можуть їх замінити.

Один виїзд – це 5-6 населених пунктів, тож рушаємо одразу кількома автівками, заповненими подарунками. Виходить наче оленяча упряжка! Як і у справжніх упряжках, кожне авто має власне імʼя: поки ми говоримо з вами телефоном – їдемо на «Течику», ще є «Френк», «Табуретка», «Дикобраз», «Птаха». Це все особисті автомобілі наших друзів, та інколи наші друзі-партнери з громадської організації «Харків з тобою» позичають нам транспортер – більш вантажне авто.

У перший рік роботи нам надіслали карнавальні костюми, і там був костюм Святого Миколая. Тому вирішили, що Святий Миколай також поїде із нами. Декілька років поспіль нашим Миколаєм був Антон Дудник – член організації, переселенець з Луганщини. Десь два роки тому він переїхав, тож тепер Святих Миколаїв у нас багато. 

«Ой, вибачте, зараз буде блокпост, передзвоніть через хвилин 10, будь ласка», – зв’язок з Євгенією зненацька обривається. За пів години повертаємось до розмови.

Це ті контрасти, у яких ми живемо

Ми проїжджаємо багато блокпостів, адже доїжджаємо до сіл біля самої лінії розмежування. Усі вони – на підконтрольній Україні території. Просто коротка зупинка, типова перевірка документів. Нас часто впізнають, адже ми, волонтери, постійні гості тут. Та й до поїздки ми подаємо заявку, попереджаємо про людей, маршрут, ціль – все, як і всі волонтери. 

Ми ж не перший день це робимо, а шостий рік. І почали ми їздити через те, що отримали запит від місцевих жителів та місцевих волонтерів. Спочатку ми збирали мобільні бригади для допомоги дітям. А от перша поїздка Оленів була ще в 2016-2017 роках.

Команда Оленів Святого Миколая.

Надриваємося, але без подарунків ніхто не залишається

Донеччина та Луганщина так урбаністично влаштовані, що населені пункти бувають настільки близько один до одного, що навіть місцеві жителі не знають, де закінчується одне селище і починається інше. Тож як люди називають, так ми і фіксуємо у базі.

Розвозити подарунки починаємо 18-19 грудня – на Святого Миколая. Потім матимемо декілька виїздів до Нового Року, а після цього – щодня, майже до Водохрещі. Узагалі сподіваємося до кінця січня розвести всі-всі подарунки, адже буває, що діти хворіють чи їх немає вдома. Тож ми повертаємось після свят знову, аби кожен отримав свій подарунок.

Читайте також: Десять українських фільмів про війну на Донбасі, які варто переглянути кожному

Торік ми розвезли 1200 адресних подарунків та організували 500 солодких пакунків без збору листів. Це був перший рік пандемії коронавірусу, ми хвилювалися, чи не стане вірус перешкодою для нас у зборі подарунків. Та ми все зібрали. І зараз нам вже нічого не страшно!

І так щороку: ми беремо від 1200 до 1500 побажань дітей. Один рік ми «розігналися» і взяли всі прифронтові села аж до Марʼянки. У нас було понад 40 населених пунктів та три з половиною тисячі дітей. Це для нашої невеликої команди було дійсно важко – ми катались ледь не до кінця лютого! Надірвалися, але все зібрали. Жодна дитина не залишилась без подарунка.

Ми не чарівники, хоча й може так здаватися

Ми були у відносно великих містах – Станиця Луганська, Марʼянка, Красногорівка, Щастя… Паралельно приїжджають інші благодійники (особливо в інтернати), і все перетворюється на міське свято. Тут багато людей, які допомагають. І це тішить.

Та ми відчули, що наш формат – інакший. Наші Олені доїжджають до села Водяне, де живе всього 10 дітей, а за останньою вулицею – вже фронт. І тут зрозуміліше, навіщо ми тут. 

У кожному селі, селищі та містечку, куди ми їздимо, є «ядро». Це або волонтери, або школа, або місцева влада, або всі разом. Це люди, яким не все одно. І ми можемо приїхати лише туди, де є зворотний звʼязок та підтримка місцевих жителів. Саме вони організовують залу, передають листи, збирають діток. Олені не їдуть туди, де нас не чекають. Ми не чарівники, хоча може й так здаватися.

Читайте також: «Військові теж бояться стоматологів». Як лікар з Одещини Анатолій Стодола рятує зуби українських бійців на передовій

Ми також намагаємось максимально підтримати такі «ядра» всім, чим можемо: книжками, гуманітаркою, інформацією про нові проєкти та можливості. Допомагаємо їм розвиватись. Бо вони тримають наші кордони. Не лише військові, які нас захищають. Кордони тримають ще й місцеві люди, які тримають українськість. Це важливо.

Тому ми більше орієнтуємось на маленькі села. Тут живуть люди, які працювали у Луганську, Горлівці, Первомайську, Стаханові, а жили у таких невеликих селах, часом навіть дачних поселеннях. Зараз все змінилося: немає ані інфраструктури, ані роботи. Якщо є шахта чи, як у Світловодську – електростанція, то це одразу помітно за дітьми. Банально за одягом і тим, що вони менш «загублені», ніж ті, чиї батьки у постійному пошуці, де і як жити. Як каже наш психолог, це вторинна травматизація – коли травмовані батьки травмують дітей. 

Першокласники не знають, що таке світ без війни

Ми з командою часто спілкуємось та їздимо на тренінги, що допомагають нам краще зрозуміти людей, з якими ми працюємо. Один із таких тренінгів був про соціальну та психосоціальну адаптацію дітей війни. Його проводили люди, які працюють з дітьми, котрі були солдатами в Африці. Це французькі, німецькі, швейцарські психологи та терапевти. І ми питали, що робити у нашій ситуації, коли дитина все ще перебуває в обставинах, що травмують. І це не посттравматичний досвід. Адже діти, які зараз у першому-другому класі, не знають світ без війни. Це постійний фон їхнього життя.

Для мене особисто залишається великим питанням, чому батьки, які не мають роботи, не виїжджають. Хоча б заради своїх дітей. У мене немає відповіді, принаймні я її не знаходжу. Хтось говорить, що це через страх; що Донецька та Луганська області були одними з найбільш традиційних областей, де жителі не виїжджали за межі регіону. 

Ми не можемо змінити цю обставини – забрати дітей чи зупинити війну, це не в наших волонтерських силах. Та ми можемо дати дітям опору, на яку вони можуть розраховувати та орієнтуватися. Вони критичного цього потребують.

Як і решта волонтерських та інших організацій, ми намагаємось показувати дітям світ, возити їх по країні. Щоб вони побачили інше життя, крім того, про яке вони чули вдома – школа, університет, шахта-завод. Ми говоримо, що світ набагато більший, що є багато різних людей, які роблять вам подарунки. Ось вони – в Дніпрі, Одесі, Івано-Франківську, Нью-Йорку, Тель-Авіві, Монако, Барселоні. Це одна з головних речей, що ми прагнемо донести до дітей.

Є, заради кого захищати нашу країну

Часом з нами їздять військові волонтери. У них багато своїх проєктів, та іноді вони приїжджають разом з Оленями. І от щоразу трапляється певне одкровення, коли вони бачать тих, кого захищають. Це діти, заради яких ми все це робимо. І це важливо. 

Інший важливий результат – це зміни ставлення з боку батьків. Вони помічають, що у подарунків є конкретні люди, хто їх подарував. Що це не якийсь фонд з неба, а реальні, живі люди. Батьки все частіше стали звертатись до нас і питати, як дізнатись, хто подарував? Щоб подякувати. Спосіб існує, і він простий: є онлайн-таблиця, де всі можуть подивитись імʼя дарувальника. 

Адже навіть коли долучаються цілі компанії, все одно дарують конкретні люди. Як це відбувається? До нас звертається або керівник, або людина, яка відповідає у фірмі за благодійність, або просто працівник. Дивиться нашу базу, обирає населений пункт та відправляє своїм колегам у компанії, які вже обирають дітей. Кожен співробітник особисто бере собі дитину, для якої створює щастя.


Як зробити подарунок?

Дитячі мрії все ще можна втілити в реальність, у Оленів їх ще багатенько! Найрізноманітніші бажання на будь-який смак: від білого пухнастого котика-іграшки до «маски раптора фурії чорно-білого кольору з м’якими вушками і лапками-перчатками». Як долучитися?

  1. Оберіть в цій таблиці дитину, для якої хочете придбати подарунок. Орієнтуйтеся лише на білі рядки – ці мрії ще не встигли втілити в реальність.
  2. Після цього напишіть Євгенії Левінштейн або Інні Ачкасовій та вкажіть, кого ви обрали. Організаторки позначать обраний вам рядок блакитним кольором.
  3. Придбайте подарунок. 
  4. Обов’язково підпишіть його, інакше Оленям доведеться витратити купу часу, аби зрозуміти, для кого ця посилка. 
  5. Принесіть чи відправте подарунок. Якщо мешкаєте у Харкові – можна прийти в гості до Оленів на вулицю Рижівська, 20. Утім попередньо краще зателефонувати за одним із номерів: +38 (063) 565-63-39 або +38 (066) 103-78-21. Якщо ви з іншого міста – записуйте адресу. Харків, відділення Нової пошти №2, на імʼя Ачкасова Інна Марківна, тел.+38 (066) 103-78-21.

Крім того, Оленям можна допомогти грошима, адже їм завжди потрібне пальне, гроші на ремонт автівок, а також – десь жити і щось їсти у відрядженнях.  Надіслати кошти можна через PayPal або на карту Monobank –5375 4141 2458 9465, Ачкасова Інна Марківна.

Коментарі

Суспільство

Укрзалізниця пришвидшить 38 рейсів та додасть вісім нових: які зміни чекати

Опубліковано

З 15 грудня українці зможуть їздити у гори п’ятьма новими маршрутами, а до Харкова створять три нових рейси. Укрзалізниця також зменшить час у дорозі для 38 потягів.

Про це повідомили в компанії.

Нові рейси до Карпат

Як повідомили у пресслужбі Укрзалізниці, до українських гір з’являться нові маршрути, серед яких:

  • поїзд № 33/34 Кривий Ріг — Ясіня: це нове додатково сполучення між Кривим Рогом, Львовом та популярними туристичними напрямками в Карпатах;
  • поїзд № 61/62 Дніпро — Рахів (через день): нове сполучення для людей, які подорожують із Придніпров’я до Львова та Карпат;
  • поїзд № 83/84 Київ — Солотвино (через день): на цьому напрямку збільшать кількість квитків на 50%;
  • поїзд № 125/126-129/130 Полтава, Кременчук — Ужгород (через день): рейс поєднає Полтавщину зі Славськом та Закарпаттям.
  • поїзд № 85/86 Запоріжжя — Львів — Рахів: маршрут продовжили до станції Рахів.
  • поїзд № 145/146 Харків — Чернівці (через день): це сполучення дозволить жителям Слобожанщини дістатися Буковини.

Читайте також: Прапор України в космосі: у перший туристичний вихід взяли синьо-жовтий стяг (ФОТО)

Потяги до Харкова

Компанія додасть потяг № 823/824 Харків – Дніпро: цей рейс стане новим способом доїзду між двома містами.

Поїзд № 165/166 Харків — Черкаси (через день): сполучення створили для пасажирів із Харкова, Дніпра, Черкас та низки інших станцій нового маршруту.

Маршрут поїзда № 105/106 (205/206) Одеса — Київ можуть продовжувати до Харкова у пікові періоди.

Читайте також: Урбаністичний трилер з Гордієнком та Вітовською-Ванца: вийшов трейлер «Дому за склом» (ВІДЕО)

Покращення маршрутів

Поїзд № 39/40 Запоріжжя — Солотвино відправлятиметься із Запоріжжя о 16:17, раніше він починав рух о 7:12.

«Це дозволить мешканцям міста проводити більше часу в дорозі вночі, вивільняючи день для інших важливих задач», — написали в Укрзалізниці.

Тепер потяг №113/114 Львів — Харків їздитиме щоденно. Також його продовжуватимуть у пікові періоди до Івано-Франківська.

Поїзд № 133/134 Київ — Рахів також курсуватиме щоденно.

Скорочення рейсів

Завдяки ремонтам залізниці, компанія пришвидшить такі потяги:

  • Поїзд №13/14 Київ — Солотвино на 1 годину 9 хвилин;
  • Поїзд №55/56 Київ — Рахів на 57 хвилин з Києва до Рахова;
  • Поїзд №45/46 Ужгород — Харків на 51 хвилин із Ужгородадо Харкова;
  • Поїзд №39/40 Запоріжжя — Солотвино на 45 хвилин із Запоріжжя до Солотвина та на 42 хвилин із Солотвина до Запоріжжя;
  • Поїзд № 3/4 Запоріжжя — Ужгород на 41 хвилин із Ужгорода до Запоріжжя.

Нагадаємо, що Укрзалізниця запускає пряме щоденне сполучення Київ — Будапешт: графік руху.

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Укрзалізниці

Коментарі

Читати далі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі