Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Шукає добро на війні. Як радянський дисидент Анатолій Лютюк почав волонтерити на Донбасі, та до чого тут казки

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Дисидент та художник Анатолій Лютюк переїхав до Естонії понад 40 років тому. Після боротьби з радянською системою він зміг побудувати «малу Україну» за сотні кілометрів від батьківщини та продовжив займатися мистецтвом у мирному Таллінні. Він творив і намагався дотримуватися старої обітниці – шукати добро у кожному дні. Так тривало, допоки на сході України не почалася війна.

Російська агресія змусила митця залишити естонську столицю та вирушити до прифронтового Донбасу. Він сам шукав людей, які потребували допомоги, а водночас – продовжував помічати світлі та добрі історії, перетворюючи їх на казки. Разом із друзями з онлайн-платформи Такфлікс розповідаємо історію художника, яка перетворилася на документальну стрічку «Казка про коника».

Анатолій Лютюк

Художник, волонтер, громадський та культурний діяч. Керівник ерівник Центру української культури в Таллінні (Естонія). Головний герой документальної стрічки «Казка про коника» режисерів Дениса Страшного та Уляни Осовської.

Антирадянський активізм та шлях до Естонії

У 1970-их роках під час навчання у Вижницькому училищі прикладного мистецтва я став одним із співзасновників організації українських націоналістів. Це було в ті роки, коли до Петербурзькій академії мистецтв напередодні Дня народження Тараса Шевченка збиралися люди з усього Радянського Союзу. Люди, мрією яких була незалежна Україна. Крім того, я служив у радянській армії, і навіть там мені вдалося організувати групу проукраїнськи налаштованої молоді. Згодом я з великою приємністю дізнався, що кожен із них взяв активну участь у відновленні незалежності України.

Пізніше, у 1974 році, я переїхав до Естонії. У радянські часи її вважали епіцентром внутрішньої міграції всіх, хто прагнув потрапити за кордон. Художники між собою часто подейкували, що саме Естонія – ідеальне місце для втечі з Радянського Союзу.

Читайте також: Десять українських фільмів про війну на Донбасі, які варто переглянути кожному

У ті часи я відчував якусь невдоволеність станом справ в Україні. Та попри переїзд під час навчання в Естонському художньому інституті мені вдалося організувати групу активних учасників боротьби за незалежність Естонії та України. Це були українці, які також навчалися в Таллінні. Де ж мій дім? Сьогодні я можу сказати однозначно: мій дім тепер в Естонії. Тут, у створеній власноруч маленькій Україні.

Фото: reporters.media

Казка стала невід’ємною частиною мого життя

Остаточно залишитися в Таллінні я вирішив у 90-х роках. Тоді більша частина мого життя вже була пов’язана саме зі збереженням української культури й духовності. Я усвідомлював попередній досвід української міграції, а тому розумів, що для збереження українства в Естонії потрібно створити виховні установи. І, звісно ж, однією з таких структур стала церква.

Інша важлива частина мого життя – це мистецтво та ремесло. Навіть більше, це моє життя. Це те, що я, сподіваюсь, вмію робити. Для мене творчість – найкращий спосіб висловити власні думки та передати інформацію наступним поколінням. 

Читайте також: Від «Кіборгів» до «Номерів». Чи зможеш ти вгадати фільми українських режисерів за одним кадром? (ТЕСТ)

Окрему увагу в мистецтві я приділяю казці. Казки для мене є способом комунікації зі світом та способом осмислити події навколо. Це потужний виховний інструмент і один з найдавніших засобів збереження та передачі інформації. Тому казка – також частина мого життя, хоча сам я не знаю, чому так склалося. Протягом багатьох років щосуботи я читаю перед сном саме казки. Звичайно ж, я пам’ятаю багато казок зі свого дитинства. Але найбільше мені завжди було шкода Івасика-Телесика, якого постійно дурили. 

Чому волонтерство? Відчув, що потрібен

Займатися волонтерством я вирішив, коли відчув, що це потрібно Україні. Під час Революції гідності, коли на Майдані з’явилися перші поранені, тодішній очільник МЗС Естонії Урмас Пает зателефонував моєму старшому сину Богдану Лютюку та голові Конгресу українців в Естонії пані Вірі Коник. Міністр запропонував організувати допомогу постраждалим. Того дня я був у норвезькому монастирі, але згодом також активно долучився до волонтерства.


У 2014 році Анатолій Лютюк перетнувся з подружжям українських режисерів Денисом Страшним та Уляною Осовською. Тоді Денис фіксував на камеру події Революції гідності та отримав серйозне кульове поранення в ногу. Після операції режисер опинився в Естонії – на програмі реабілітації, яку організував Лютюк. Згодом Анатолій запросив подружжя погостювати в Українському культурному центрі. Наступного разу режисери повернулися до Таллінна з камерою, аби розповісти про історію та життя Лютюка. Це перетворилося на стрічку «Казка про коника».


А потім почалася війна на Донбасі. Усе своє життя я був людиною з активною громадянською позицією, а тому відчував певну відповідальність. Для мене було вкрай важливо на власні очі побачити події на сході України, аби потім з абсолютною впевненістю повернутися та сказати естонцям: «Я там був, усе бачив, і гарантую, що ваша допомога дійде до тих, хто її потребує». Ось, чому я вирішив поїхати на Донбас.

У своїй волонтерській діяльності ми орієнтуємось на християнські чесноти, допомагаємо людям, коли вони мають таку потребу, а ми – можливість допомогти. Це базові принципи християнської культури. І це має робити кожен, без огляду на діяльність інших людей чи державних структур.

Пишаюся, що зміг налагодити контакт між естонцями та українцями

Для уряду Естонії наша сім’я – родина довіри. До лінії фронту їздив і я, і мої сини. Думаю, це обумовило більш вагому допомогу від жителів та уряду Естонії. Та своїм найбільшим досягненням я вважаю налагодження контактів між естонцями та українцями, яким ми допомагаємо. 

Це поранені, переселенці, працівники маленьких лікарень та шкіл прифронтової зони. Нам вдалося створити чималу команду однодумців та розпочати співпрацю із івано-франківським фондом «Чисті серця». Але маю зазначити, що під час поїздок у нас завжди складалися непрості взаємини з українським бюрократичним апаратом.

Мені запам’яталась фраза одного літнього естонця, який приніс в приміщення нашої церкви в Таллінні гуманітарну допомогу. Тоді її приймав мій син Богдан, після чого віз у місцевість поблизу Дебальцевого. Слова були наступні: «Богдане, бийте їх там, бо вони сюди прийдуть». Хоча, звичайно ж, уряду Естонії, як і урядам інших держав, складно допомагати країні, лідери якої трактують війну, як «конфлікт».


Ще підчас першого візиту Анатолій показав режисерам церкву Матері Божої Триручиці, яка третьою рукою допомагає всім невинно скривдженим. Церква має такий вигляд, наче їй щонайменше 200 років, хоча Анатолій разом із друзями побудував її наприкінці дев’яностих. А секрет у тому, що все дерево в церкві мало «попереднє життя» – лавки зроблені з перестінків колишнього архіву КГБ, що за радянської окупації був розташований в приміщенні церкви, ікони написані на дошках зі згорівшої церкви, а іконостас тримається на дерев’яних сваях зі зруйнованого млина. 

А вже через декілька років, відвідуючи Україну в межах чергової гуманітарної місії, Анатолій вирізав з дерева маленького дерев’яного коника. Разом із ним Анатолій та знімальна група відправилися в сіру зону. Тоді остаточно стало зрозуміло, що фільму – бути.


Якщо чесно, спочатку я навіть і не думав, що це буде фільм. Ми просто робили свою роботу, а режисери – свою. Найскладнішим, з огляду на мій вік та певні заслуги, було втримуватися та не давати режисерам порад щодо того, як працювати над фільмом. Чи змінив мене цей досвід? Так. Робота над стрічкою привчила мене бути більш уважним до деталей та навчила фіксувати, здавалося б, щось цілковито незначне, що насправді є вкрай важливим.

Суспільство

Норвегія передала Миколаївським волонтерам велосипеди

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Миколаївські волонтери отримали 28 велосипедів від благодійників із Норвегії у межах кампанії BikesForUkraine.

Про це повідомила на фейсбук-сторінці Агенція розвитку Миколаєва.

Зазначається, що велосипеди підвищать мобільність волонтерів і волонтерок та дозволять безпосередньо розвозити гуманітарну допомогу тим, хто найбільше цього потребує.

Велосипеди збирали норвежці Ніна і Том. Для цього вони залучили соцмережі та кілька місцевих газет, аби спонукати людей приносити велосипеди, щоб віддати їх українцям.

Читайте також: Роблю все, аби про Херсон не забули. Як активістка Оксана Глєбушкіна попри відстань допомагає рідному місту

«Війна показала, що велосипед – доступний та зручний транспортний засіб, який дозволяє дістатись до пункту призначення навіть тоді, коли немає ані транспорту, ані бензину», — каже комунікаційний менеджер проєкту Євген Гомонюк.

Загалом велосипеди для дорослих отримали представники 10-ти гуманітарних штабів та волонтерських центрів міста для своєї діяльності.

Читайте такожМільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

Нагадаємо, жителі Данії передали Львову 100 велосипедів, які можна брати напрокат безкоштовно.

Раніше ми повідомляли, як норвезька авіакомпанія переобладнала Boeing для українців.

Фото: facebook.com/MykolaivDevelopmentAgency.

Читати далі

Суспільство

«Ми повернемося у Чорнобаївку і відшиємо найкрутішу колекцію», — дизайнерка Олена Костюкова

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Чорнобаївці її чекають тканини для нової колекції. А вона відмовляється вивозити дорогий крам, бо вірить, що скоро приїде сама.

Дизайнерка з Херсона Олена Костюкова шиє українські «кімоно». У грудні 2021 року закупила в Італії тканини та привезла до своєї майстерні у Чорнобаївці.

Саме в ній створювалися дизайнерські кардигани від LeKo. Техніка та матеріали вціліли, але Олена вирішила нічого не вивозити.

«Я не змогла цього зробити, бо розуміла, що коли заберу сировину, мої дівчата залишаться без нічого там. І це буде дуже важливо морально для мене і для них. Це, знаєте, як такий гарант того, що ми повернемось і що все буде добре…», — розповідає дизайнерка Олена Костюкова.

«…І ми орієнтуємось на те, що ми побачимось і пошиємо колекцію кардиганів-оберегів з Чорнобаївки!», – додає Олена Костюкова.

Нині Олена живе у Франківську і мріє зробити його фешн-тилом країни. Так у місті з’явився простір «Вільна.Я», що об’єднав уже 15 дизайнерів.

А нова колекція LeKo, відшита у Франківську, уже підкорює Європу.

«Я теж знайшла тут ательє, яке мене прихистило, і ми відшили колекцію кардиганів, яку ми презентували на Frankfurt Fashion Week», — каже Олена Костюкова.

Саме ця поїздка за кордон надихнула Олену ще завзятіше працювати вдома.

«Я б хотіла, щоб якомога більше людей розуміли, що ми все одно отримаємо цю Перемогу, що ми все вирішимо. Але ми ще, окрім цього, не поступимося нашими мріями і нашими планами. Ми будемо йти далі. Це така місія: не зупинитися і не здати позиції. В усьому: в бізнесі, в моді, в економіці», – впевнена Олена Костюкова.

Дивіться відео: Харківська фабрика релокувалася, щоб шити текстильні аптечки для ЗСУ

Читати далі

Суспільство

На Львівщині створюють Центр протезування, амбасадором якого буде зірка Голлівуду Лієв Шрайбер

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Львовській області почали побудову нового центру протезування та реконструкції обличчя Superhumans Center.

Про це повідомила у фейсбуці СЕО майбутнього центру Ольга Руднєва.

У межах проєкту також відбуватиметься навчання лікарів.

«Ми хочемо дати людям, які втратили під час війни кінцівки, нові можливості», — написала Руднєва.

Вона наголосила, що до проєкту долучилися найкращі амбасадори:

  • голлівудський актор Лієв Шрайбер, якій зазвичай грає поганих хлопців, а в житті може бути найкращим героєм;
  • голова фонду родини Річарда Бренсона Джін Оелванг, яка вибудувала майже всі найкрутіші проєкти Бренсона;
  • один із найвідоміших у світі винахідників Мік Ебелінг, якій заснував Not Impossible labs, а тепер робитиме можливим доступ до новітних технологій для наших захисників;
  • найкраща пара Стінг та Труді Стайлери, які надихають на найромантичніші миті мільйони людей, а тепер надихатимуть світ підтримувати українців;
  • найвідоміший в світі нейрохірург Пітер Констаніно, операції якого були доступні лише найбагатшим людям, а тепер стануть доступні людям з Маріуполя та Луганська,
  • лікар Олексій Башкірцев — людина яка знає, як прожити 120 років, а тепер допоможе нашим захисникам та захисницям через 120 років розповідати історію боротьби за Україну.

За даними МОЗ, створення закладу відбудеться шляхом модернізації та переустаткування державної лікарні на Львівщині. Нині стартувала підготовка до реконструкції.

У клініці Superhumans робитимуть протезування дорослим і дітям, хірургічні операції з реконструкції та відновлення понівечених частин тіла або обличчя, а також лікуватимуть посттравматичний стресовий розлад.

Працюватиме і навчальний центр, де українських спеціалістів навчатимуть найкращі медичні фахівці з усього світу — понад 100 лікарів зі США та ЄС.

Дивіться відео: У Львові подружжя стоматологів безкоштовно лікує зуби захисникам

Superhumans керуватиметься незалежною Радою директорів та медичною радою.

Модернізація лікарні здійснюватиметься коштом благодійних внесків. Уже у вересні фандрейзингова кампанія на підтримку Superhumans розпочнеться у США. Засновники мають намір також презентувати проєкт у Великій Британії та згодом у країнах Європейського Союзу. Планують, що новий центр почне роботу навесні 2023 року.

Нагадаємо, Катар перерахував МОЗ $5 млн медичну допомогу Україні.

Раніше ми повідомляли, що у Львові побудували Центр матері і дитини для вагітних переселенок.

Фото: facebook.com/olga.rudneva.

Читати далі