Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Шукає добро на війні. Як радянський дисидент Анатолій Лютюк почав волонтерити на Донбасі, та до чого тут казки

Опубліковано

Дисидент та художник Анатолій Лютюк переїхав до Естонії понад 40 років тому. Після боротьби з радянською системою він зміг побудувати «малу Україну» за сотні кілометрів від батьківщини та продовжив займатися мистецтвом у мирному Таллінні. Він творив і намагався дотримуватися старої обітниці – шукати добро у кожному дні. Так тривало, допоки на сході України не почалася війна.

Російська агресія змусила митця залишити естонську столицю та вирушити до прифронтового Донбасу. Він сам шукав людей, які потребували допомоги, а водночас – продовжував помічати світлі та добрі історії, перетворюючи їх на казки. Разом із друзями з онлайн-платформи Такфлікс розповідаємо історію художника, яка перетворилася на документальну стрічку «Казка про коника».

Анатолій Лютюк

Художник, волонтер, громадський та культурний діяч. Керівник ерівник Центру української культури в Таллінні (Естонія). Головний герой документальної стрічки «Казка про коника» режисерів Дениса Страшного та Уляни Осовської.

Антирадянський активізм та шлях до Естонії

У 1970-их роках під час навчання у Вижницькому училищі прикладного мистецтва я став одним із співзасновників організації українських націоналістів. Це було в ті роки, коли до Петербурзькій академії мистецтв напередодні Дня народження Тараса Шевченка збиралися люди з усього Радянського Союзу. Люди, мрією яких була незалежна Україна. Крім того, я служив у радянській армії, і навіть там мені вдалося організувати групу проукраїнськи налаштованої молоді. Згодом я з великою приємністю дізнався, що кожен із них взяв активну участь у відновленні незалежності України.

Пізніше, у 1974 році, я переїхав до Естонії. У радянські часи її вважали епіцентром внутрішньої міграції всіх, хто прагнув потрапити за кордон. Художники між собою часто подейкували, що саме Естонія – ідеальне місце для втечі з Радянського Союзу.

Читайте також: Десять українських фільмів про війну на Донбасі, які варто переглянути кожному

У ті часи я відчував якусь невдоволеність станом справ в Україні. Та попри переїзд під час навчання в Естонському художньому інституті мені вдалося організувати групу активних учасників боротьби за незалежність Естонії та України. Це були українці, які також навчалися в Таллінні. Де ж мій дім? Сьогодні я можу сказати однозначно: мій дім тепер в Естонії. Тут, у створеній власноруч маленькій Україні.

Фото: reporters.media

Казка стала невід’ємною частиною мого життя

Остаточно залишитися в Таллінні я вирішив у 90-х роках. Тоді більша частина мого життя вже була пов’язана саме зі збереженням української культури й духовності. Я усвідомлював попередній досвід української міграції, а тому розумів, що для збереження українства в Естонії потрібно створити виховні установи. І, звісно ж, однією з таких структур стала церква.

Інша важлива частина мого життя – це мистецтво та ремесло. Навіть більше, це моє життя. Це те, що я, сподіваюсь, вмію робити. Для мене творчість – найкращий спосіб висловити власні думки та передати інформацію наступним поколінням. 

Читайте також: Від «Кіборгів» до «Номерів». Чи зможеш ти вгадати фільми українських режисерів за одним кадром? (ТЕСТ)

Окрему увагу в мистецтві я приділяю казці. Казки для мене є способом комунікації зі світом та способом осмислити події навколо. Це потужний виховний інструмент і один з найдавніших засобів збереження та передачі інформації. Тому казка – також частина мого життя, хоча сам я не знаю, чому так склалося. Протягом багатьох років щосуботи я читаю перед сном саме казки. Звичайно ж, я пам’ятаю багато казок зі свого дитинства. Але найбільше мені завжди було шкода Івасика-Телесика, якого постійно дурили. 

Чому волонтерство? Відчув, що потрібен

Займатися волонтерством я вирішив, коли відчув, що це потрібно Україні. Під час Революції гідності, коли на Майдані з’явилися перші поранені, тодішній очільник МЗС Естонії Урмас Пает зателефонував моєму старшому сину Богдану Лютюку та голові Конгресу українців в Естонії пані Вірі Коник. Міністр запропонував організувати допомогу постраждалим. Того дня я був у норвезькому монастирі, але згодом також активно долучився до волонтерства.


У 2014 році Анатолій Лютюк перетнувся з подружжям українських режисерів Денисом Страшним та Уляною Осовською. Тоді Денис фіксував на камеру події Революції гідності та отримав серйозне кульове поранення в ногу. Після операції режисер опинився в Естонії – на програмі реабілітації, яку організував Лютюк. Згодом Анатолій запросив подружжя погостювати в Українському культурному центрі. Наступного разу режисери повернулися до Таллінна з камерою, аби розповісти про історію та життя Лютюка. Це перетворилося на стрічку «Казка про коника».


А потім почалася війна на Донбасі. Усе своє життя я був людиною з активною громадянською позицією, а тому відчував певну відповідальність. Для мене було вкрай важливо на власні очі побачити події на сході України, аби потім з абсолютною впевненістю повернутися та сказати естонцям: «Я там був, усе бачив, і гарантую, що ваша допомога дійде до тих, хто її потребує». Ось, чому я вирішив поїхати на Донбас.

У своїй волонтерській діяльності ми орієнтуємось на християнські чесноти, допомагаємо людям, коли вони мають таку потребу, а ми – можливість допомогти. Це базові принципи християнської культури. І це має робити кожен, без огляду на діяльність інших людей чи державних структур.

Пишаюся, що зміг налагодити контакт між естонцями та українцями

Для уряду Естонії наша сім’я – родина довіри. До лінії фронту їздив і я, і мої сини. Думаю, це обумовило більш вагому допомогу від жителів та уряду Естонії. Та своїм найбільшим досягненням я вважаю налагодження контактів між естонцями та українцями, яким ми допомагаємо. 

Це поранені, переселенці, працівники маленьких лікарень та шкіл прифронтової зони. Нам вдалося створити чималу команду однодумців та розпочати співпрацю із івано-франківським фондом «Чисті серця». Але маю зазначити, що під час поїздок у нас завжди складалися непрості взаємини з українським бюрократичним апаратом.

Мені запам’яталась фраза одного літнього естонця, який приніс в приміщення нашої церкви в Таллінні гуманітарну допомогу. Тоді її приймав мій син Богдан, після чого віз у місцевість поблизу Дебальцевого. Слова були наступні: «Богдане, бийте їх там, бо вони сюди прийдуть». Хоча, звичайно ж, уряду Естонії, як і урядам інших держав, складно допомагати країні, лідери якої трактують війну, як «конфлікт».


Ще підчас першого візиту Анатолій показав режисерам церкву Матері Божої Триручиці, яка третьою рукою допомагає всім невинно скривдженим. Церква має такий вигляд, наче їй щонайменше 200 років, хоча Анатолій разом із друзями побудував її наприкінці дев’яностих. А секрет у тому, що все дерево в церкві мало «попереднє життя» – лавки зроблені з перестінків колишнього архіву КГБ, що за радянської окупації був розташований в приміщенні церкви, ікони написані на дошках зі згорівшої церкви, а іконостас тримається на дерев’яних сваях зі зруйнованого млина. 

А вже через декілька років, відвідуючи Україну в межах чергової гуманітарної місії, Анатолій вирізав з дерева маленького дерев’яного коника. Разом із ним Анатолій та знімальна група відправилися в сіру зону. Тоді остаточно стало зрозуміло, що фільму – бути.


Якщо чесно, спочатку я навіть і не думав, що це буде фільм. Ми просто робили свою роботу, а режисери – свою. Найскладнішим, з огляду на мій вік та певні заслуги, було втримуватися та не давати режисерам порад щодо того, як працювати над фільмом. Чи змінив мене цей досвід? Так. Робота над стрічкою привчила мене бути більш уважним до деталей та навчила фіксувати, здавалося б, щось цілковито незначне, що насправді є вкрай важливим.

Суспільство

В строї та з натруженими руками. Історик показав архівне фото українки разом з дочкою

Опубліковано

Український історик Микола Бандрівський показав архівну фотографію 1940-х років та поділився історією світлини зі своєю авдиторією. На знімку зображено дівчину, яка тримає за руку свою доньку. Одягнені вони в пишний стрій.

Про світлину історик розповів на своїй Facebook-сторінці з посиланням на Михайла Марковича.

фото: колекція Ніколая Піпаша

Історія світлини

Ця світлина була зроблена на початку 1940-их років в одному із сігетських фотоательє. А зображені на ній мама з донею, які мешкали у селі Нижня Апша поблизу Тячева, що в теперішньому Українському Закарпатті.

Нині це фото зберігається в музеї Марамуреша в Румунії як експонат із колекції Ніколае Піпаша.

Читайте також: “Крихкість існування”: Україна представить національний стенд на Лейпцизькому книжковому ярмарку

Акценти фотографії

“Жінка і її доня вбрані у дуже гарні строї: вона – у киптарику поверх білої вишитої на плечах сорочки, у темній хустці на голові, у спідниці з подолом нижче колін і у шкіряних чобітках. Натомість оте дитя, яке тримає мамцю за руцю, теж має пов’язану на голові хустку, але – білу. Обоє мають на своїх шиях разки делікатного намиста”, – зазначає археолог.

фото: колекція Ніколая Піпаша

Не все так просто з тією жінкою, що на світлині, наголошує далі пан Микола.

“Хоча вона і її доня парадно вбрані й, судячи по всьому, далеко не бідні, але придивіться до рук цієї молодої ґаздині: вони у неї натруджені і спухлі від тяжкої роботи. Можливо, через таку тяжку працю, сім’я цієї молодиці й стала більш-менш заможною”, – пише історик.

Нагадаємо, що нідерландський гурт Within Temptation зняв свій новий кліп у Києві.

Також ми повідомляли, що читати про минуле, щоб творити майбутнє. Сім книжок про історію України, які зрозуміє кожен.

Фото: колекція Ніколая Піпаша

Читати далі

Суспільство

Coca-cola інвестувала 3 млн доларів у реконструкцію дитячого садочка на Київщині

Опубліковано

У співпраці з Українським Червоним Хрестом Coca-Cola відбудовує дитячий садочок в селі Богданівка, що був підірваний російськими окупантами при відступі.

Про це повідомляє радіо NV.

Про допомогу від Coca-Cola

Відбудова в Богданівці розпочалася відразу, як ЗСУ звільнили села. Вже у травні відновив роботу завод компанії Coca-Cola, який працює на території Великодимерської громади понад 25 років.

Навіть після повномасштабного вторгнення на українському заводі Coca-Cola, де працювало 1,5 тисячі осіб, не було скорочено жодного працівника. 104 члени компанії нині служать в Збройних Силах України, їх робочі місця збережено та щомісяця виплачується середня заробітна плата.

Фото: Coca-Cola

“Відбудова дитячого садочка в Богданівці – це продовження проєктів Coca-Cola, спрямованих на підтримку українських громад”, – зазначив генеральний директор Coca-Cola HBC в Україні, Вірменії та Молдові Аднан Топіч.

Система Компаній Кока-Кола інвестувала у відбудову 3 млн дол. США, проєкт реалізовуватиме Український Червоний Хрест.

Читати також: Перетворили закинутий хутір на картинку з Pinterest: історія подружжя, яке зробило «дизайнерський ремонт» у сторічній хатині

Про дитячий садок

На території дитячого садочка “Півник” і в його околицях досі працюють вибухотехніки ДСНС. Оформити дозвіл на початок будівництва вдалося тільки на початку лютого. Завершення будівельних робіт та внутрішнього оздоблення садочка заплановано на 2025 рік.

Фото: Coca-Cola

Зараз жителі Богданівки возять дітей в садочки у сусідніх селах, місцева влада виділила для цього автобус.

Майбутній дитячий садок спроєктований професіоналами. В ньому будуть сучасні, просторі й світлі приміщеннями, які будуть побудовані з урахуванням всіх необхідних умов для дітей.

Український Червоний Хрест, виступає партнером проєкту. Сьогодні окрім гуманітарної діяльності, якою УЧХ продовжує займатися, чимало проєктів за його участі будуть пов’язані з відновленням України”, – розповідає генеральний директор Українського Червоного Хреста Максим Доценко.

Нагадаємо, що Укрзалізниця розпочала електронний продаж квитків на поїзди з Києва до Австрії.

Фото: Coca-Cola

Читати далі

Суспільство

Один постріл з “Джавеліну” зупинив ворожий штурм та знищив танк і 3 БМП

Опубліковано

Ворожий штурм було зупинено силами оборони завдяки точному пострілу з “Джавеліну”.

Про це повідомляють Сили оборони півдня України.

“Ворог пішов на штурм колоною з танку та трьох БМП, сподівався сховатися за рахунок задимлення, але від конкретних протитанкових комплексів це не рятує”, – наголошується в дописі.

Читати також: В Нацгвардії показали ліквідацію російського спостережного пункту “Муром” (ВІДЕО)

Склад Сил оборони України

До них входять: Збройні Сили України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державна спеціальна служба транспорту, інші утворені відповідно до законів України військові формування, а також правоохоронні та розвідувальні органи, в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави.

Нагадаємо, що в Україні збільшили пенсії для ветеранів та переглянули механізм нарахування виплат.

Також ми повідомляли, що ветеран, який втратив руку під час війни, виготовляє FPV-дрони вдома.

Фото: Вікіпедія

Читати далі