Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

10 українських фільмів про війну на Донбасі, які варто переглянути кожному

Опубліковано

Героїзм українських “кіборгів”, відвага “Черкас”, дружба та кохання та фронті, боротьба за свою землю – в Україні з’являється все більше фільмів про війну та бійців АТО. Мова кіно надзвичайно потужна. Саме тому фільми, які показують події на Сході є дуже важливим для українського суспільства.

До Дня захисників та захисниць України ми підібрали для вас фільми про війну на Донбасі, які варто побачити кожному.

1. Документальний фільм “Зошит війни” (2020)

“Зошит війни” — це особливий документальний фільм, який змонтований з відеозаписів з телефонів та камер українських військових та добровольців. Тут використані лише особисті кадри: про себе, друзів, людей, які й уявити не могли, що їх подвір’ї буде війна. Це сюрреалістична подорож на фронт війни з Росією, де панують закони, відмінні від звичайного світу. Герої прокидаються та засинають, радіють та плачуть, знімають відео, та завжди відчувають, що запис може закінчитись у будь-яку мить.

“Я відбирав матеріал, бо хотів показати побратимство як явище. Професійним документалістам потрібно було б провести місяці у компанії героїв, щоб здобути такий рівень довіри, такий рівень психологічного доступу. Цей матеріал минає цей громіздкий процес. Тож мені важливо було вихопити моменти, які показують стосунки між людьми, саме побратимство. Це явище, з яким ми познайомились нещодавно”,  — каже режисер Роман Любий. 

Читайте також: Від парамедика до бізнесвумен. Як ветеранка війни створила власну справу на сушениках

Фільм отримав приз глядацьких симпатій та дві спеціальні нагороди на кінофестивалі Docudays-UA 2020 року, а також здобув перемогу на Kharkiv Meet Docs. Документальна стрічка “Зошит війни” Романа Любого доступна на онлайн-платформі Takflix мовою оригіналу з субтитрами на території України. 10 гривень з кожного придбаного квитка творці фільму перерахують у Благодійний фонд допомоги армії “Повернись Живим” на закупівлю мобільних комплексів спостереження.

2. Фільм-антиутопія “Атлантида” (2019)

Фільм-антиутопія “Атлантида” Валентина Васяновича вийшов у світ у 2019 році. У цій стрічці немає жодного професійного актора. У зйомках брали участь колишній розвідник та волонтер благодійного фонду “Повернись живим” Андрій Римарук, парамедикиня Людмила Білека і доброволець Василь Антоняк. Фільм знімали в Києві та Маріуполі. 

Цей фільм розповідає про життя України після війни. За сюжетом, на вулиці 2025 рік — пройшов рівно рік після перемоги України у війні з Росією. Але країна стала непридатною для життя – все навколо зруйновано, а люди почувають себе спустошеними. Однак, позитивні зміни ще чекають країну попереду, а на фоні катастрофи зароджується справжнє кохання. 

Фільм був номінований на Оскар у 2021 році, а також отримав безліч міжнародних нагород.

3. Художнє кіно “Кіборги” (2017)

Про історію, про подвиг, про самопожертву, про батьківщину. Саме цьому присвячений художній фільм режисера Ахтема Сеіаблаєва, який вийшов в кінопрокат ще у 2017 році. У стрічці мова йде про добровольців та військових, які 242 дні захищали Донецький аеропорт у вересні 2014 року. Українських захисників самі окупанти прозвали “кіборгами” за їх відвагу та сміливість. Це слово і стало назвою фільму. Сценарій до фільму був написаний на основі свідчень українських військових, які обороняли Донецький аеропорт. 

Але найбільше зачіпає у цьому фільмі саме історії людей. Всі ці бійці різні, говорять різною мовою, мають різну мотивацію, але вони разом в одному місці з однією ціллю. Ось молодий хлопець подався на війну мститись за загиблого однокласника, ось син заможних батьків, який втік сюди, а не поїхав на міжнародний конкурс. А ще тут є комбат з позивним “Серпень”, він вчитель історії, має маленьку донечку і постійно наспівує мотив “Гуцулки Ксені”. У фільмі є багато філософських розмов про мотивацію, за що любити Україну,  а також чи можна назвати Гоголя українським письменником. 

Всього за два місяці прокату створений фільм зібрав рекордний для національних фільмів бокс-офіс розміром 22 млн. 

4. Драма “Погані дороги” (2020)

П’ять розбитих доріг. П’ять історій про любов, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на фоні порушення кордонів державних. “Погані дороги” — це фільм режисерки Наталії Ворожбит. До речі, саме Наталія є сценаристкою фільму “Кіборги”. Під час роботи над цим фільмом у неї з’явилась ідея написати п’єсу, яка стала втіленням її особистих міркувань про те, як воєнні дії змінюють людей. А у 2017 році вийшла у світ екранізація п’єси – драма “Погані дороги”. 

Фільм складається з п’яти новел. Події відбуваються на дорогах Сходу України протягом 2015 року. Кожна з новел розповідає про сильні стосунки між людьми, що виникають на фоні війни. Тут підіймається тема складних стосунків військових та цивільних, які вимушені співіснувати на одній території, часто не довіряючи одне одному. Наприклад, одна з історій розповідає про закохану в українського військового Віктора українську військову медсестру, яка після вбивства та обезголовлення Віктора російськими окупаційними військами, на пару з іншим військовим їде у машині та везе тіло до його дружини. 

Читайте також: Що подивитися? Дев’ять найкращих українських короткометражок

У 2020 році фільм “Погані дороги” отримав нагороду програми “Тиждень критики”, яка проходила в рамках Венеційського кінофестивалю. А також фільм Наталії Ворожбит висунуто на премію Оскар від України. 

5. “Черкаси” — перший художній фільм про Воєнно-морські сили України (2019)

“Черкаси” — це перший художній фільм про Воєнно-морські сили України. Ця стрічка заснована на реальних подіях і розповідає про команду українського тральника “Черкаси”, який у 2014 році став єдиним з 13 кораблів, що втримав український стяг на своїй щоглі на озері Донузлав під час анексії Криму. 

Головні герої фільму – звичайні сільські хлопці з села на Чернігівщині Мишко та Лев. Перший служить матросом на тральнику ВМС України U311 “Черкаси”, який базується на базі в кримському озері Донузлав. Влітку 2013 року Мишко, перебуваючи в рідному селі під час відпустки, пропонує своєму другу, який став сиротою, піти на службу. Лев не одразу, але погоджується. Після подій на Майдані Незалежності “Черкаси” виявились заблокованими через затоплені інші човни. Наші кораблі один за іншим переходять на сторону ворога, але тільки не “Черкаси”. Весь екіпаж стоїть на захисті своєї честі, на захисті своєї Батьківщини від ворога.

Консультантом фільму про війну був реальний командир тральника “Черкаси” Юрій Федаш, а до акторського складу увійшли моряки, які тримали оборону на кораблі навесні 2014 року. Зйомки стрічки розпочалися у квітні 2017 року і проходили в Очакові, Одесі та у невеличкому селі Чернігівської області.

6. Військова драма “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас” (2019)

Іловайськ. Серпень 2014 року. Ще нещодавно частина мешканців України могла й не чути про це невелике містечко на Донеччині. Влітку тут почались запеклі бої між українськими силами та проросійськими бойовиками. Відтоді назва “Іловайськ” стала однією з найкривавіших плям на карті. 

У 2019 році у прокат вийшов фільм режисера Івана Тимченка “Іловайськ 2014. Батальйон Донбас”, який розповідає про бої за Іловайськ під час війни на Донбасі. 

Найдраматичніша сцена фільму — це відомий “зелений коридор”, який російські окупанти надали українським військовим для виходу з “котла” неушкодженими. Але окупанти не стримали свого слова і колону українських бійців розстріляли. 

Також глядачі можуть побачити, що відчуває головний герой – командир штурмової групи батальйону “Донбас” з позивним “Бішут”, коли опинився в захопленому місті. Його розшукує призначений комендантом Іловайська російський офіцер Рунков для якого ця війна перетворилася на особисту трагедію, і він жадає не справедливості, а помсти. Головний герой стрічки Тарас Костанчук зіграв у фільмі сам себе, а також виступив його продюсером. 

Бійці батальйону “Донбас”, про яких розповідають автори фільму, загинули в реальному Іловайську у 2014 році. На тлі фінальних титрів один за одним показують їх фото: Шульц, Скіф, Самольот, Франко, Карат, Улибка (а далі — й інші бійці батальйону, які загинули пізніше, в різний час і за різних обставин).

7. Документальна анімація “Казка про коника” (2021)

Це історія про відомого українця в Естонії монаха Анатолія Лютюка, який живе у старовинній кам’яній вежі у самому серці Таллінна. Ще багато років тому він дав обітницю знаходити щось хороше у кожному дні. Початок війни на Донбасі змусив Анатолія покинути мирну естонську столицю і відправитись з волонтерською місією у прифронтові містечка. З 2014 року монах постійно їздить на схід України, передаючи допомогу від Естонії пораненим та постраждалим від бойових дій жителям “сірої зони”. 

Дотримуючись своєї обітниці, він намагається знайти історії добра в умовах війни. У цьому йому допомагає саморобний коник, зроблений з гілки карпатського дерева. Цей коник стає героями казок про тварин на війні, написаних по мотивах реальних подій. 

Режисери та продюсери фільму “Казка про Коника” — Денис Страшний та Уляна Осовська. Документальні кадри в картині чергуються з анімацією, яку виконали Ridni Animation: Родіон і Марія Шуб та Мара Забашта.

8. Драма “Іній” (2019)

“Іній” — це литовсько-французько-українсько-польська воєнна драма 2017 року про події на Донбасі. Фільм про війну зняв литовський режисер Шарунас Бартас за фінансової підтримки Державного агентства України з питань кіно.

В основі сюжету молодий литовець Рокас, якому випадає несподівана можливість побувати в Україні, щоб доставити гуманітарну допомогу з Литви. Чоловік зможе на власні очі побачити і зрозуміти справжню окупацію та війну. Але під час подорожі обставини змінюються і Рокас змушений їхати все далі і далі на Донбас, де доля зводить його з двома військовими журналістами. Одного з них зіграла відома французька актриса Ванесса Параді. Тріо змушене подолати свої психологічні межі та збудувати міцні відносини. Вони не погоджуються ні з чим, крім свого бажання бути там, де вони є, але кожний має для цього свої причини. І тут Рокас знаходить своє справжнє кохання. 

Читайте також: «Я піду в далекі гори». П’ять українських фільмів про Карпати

Зйомки картини проходили безпосередньо на лінії фронту, за участю місцевого населення і українських військових, які в цей час несли службу у зоні АТО. Фільм отримав на Стамбульському міжнародному кінофестивалі премію Human Rights in Cinema Award (“Права людини в кіно”), засновану Радою Європи та інші міжнародні нагороди. 

9. Сатирична комедія “Наші котики” (2020)

Ця українська неполіткоректна патріотична комедія режисера Володимира Тихого стала рекордною в українському кінопрокаті. Стрічку про війну на Донбасі показали у 219 кінотеатрах України, що для українського фільму стало найвищим показником переглядів. 

Події у фільмі розгортаються у 2014 році на початку війни. Це трагікомічна історія пригод бійців АТО, що трапляється з ними під час бойового чергування на “найглухішій” з усіх можливих позицій фронту. За основу взяли реальні розповіді бійців добробатів та ЗСУ.

Головними героями фільму є інженер, актор, футбольний тренер та продавець квітів, які йдуть добровольцями на війну. До них на позиції приєднується журналістка, яка виконує секретне завдання. Жоден з них не має бойового досвіду, не вміє орієнтуватись на місцевості та нічого не знає про наміри командування. Їм дали те, що було. А тоді було не багато, порівняно з озброєними до зубів “сусідами”. Нехай війна далеко не веселе заняття, але тоді було над чим посміятися – наприклад, над тим, як ці волонтери, які вперше взявши зброю в руки, стали причиною грандіозного фіаско масштабної операції ворога. 

10. Короткометражний фільм “Поза зоною” (2018)

Коли ми чуємо у слухавці “абонент поза зоною досяжності”, це завжди викликає тривогу. А що відчуває мама, чий син перебуває у зоні воєнних дій, якщо щоразу чує у слухавці цю фразу?

Саме про це українська короткометражна стрічка “Поза зоною” Нікона Романченко. Це історія жінки Люби, яка працює на кондитерській фабриці. Після того, як її син не виходить на зв’язок, вона вирішує сама податись на його пошуки на незнайому територію. 

Війна тут майже невидима. Але передається завдяки невідомому і цій самій фразі. Стрічка отримала спеціальну відзнаку журі на фестивалі “Молодість” 2018 року. Нікон Романченко цього року здобув нагороду за “найкращу режисерську роботу” з фільмом “Leopolis Night” на Одеському міжнародному кінофестивалі.

Коментарі

Суспільство

«Листи до вільного Криму»: Фагот прочитав лист незаконно ув’язненого Богдана Зізи (ВІДЕО)

Опубліковано

У межах ініціативи «Листи до вільного Криму» Олег Михайлюта прочитав лист політвʼязня Богдана Зізи.

Про це повідомили у Представництві президента України в АР Крим.

Богдан — кримський художник та активіст з Євпаторії, незаконного засудженого росією до 15 років позбавлення волі у колонії загального режиму.

Фото: інстаграм-сторінка Богдана Зізи

Олег Михайлюта прочитав лист Богдана Зізи, щоби привернути увагу до усіх незаконно засуджених росією громадян України.

Наразі Богдан Зіза перебуває в ув’язненні на пересиланні у виправній колонії №29 міста перм.

Читайте також: Українцю пересадили серце, яке відправили гелікоптером: подолали 600 кілометрів

«Долучайтеся до ініціативи “Листи до вільного Криму”. Напишіть листа, розкажіть про акцію друзям та колегам, поділіться інформацією в соцмережах. Ці нескладні кроки допоможуть нашим співгромадянам відчути, що попри всі перешкоди — ми продовжуємо боротися за їхню свободу. Спротив триває!» — написали у представництві.

Нагадаємо, що на Київщині запрацювала «Мобільна служба підтримки» для ветеранів та їх близьких.

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Олега Михайлюти

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Рятувальники ДСНС пройшли навчання у Польщі за міжнародними стандартами (ФОТО)

Опубліковано

У Польщі завершився тренінг, у якому взяли участь українські рятувальники. Він проходив у місті Новий Сонч з 7 по 11 жовтня.

Про це повідомили у пресслужбі ДСНС.

Фото: фейсбук-сторінка ДСНС

Навчання об’єднало оперативні групи та логістичних спеціалістів задля переатестації фахівців за міжнародними стандартами INSARAG.

Читайте також: Шахістка з Київщини удванадцяте стала чемпіонкою світу з шахів

Фото: фейсбук-сторінка ДСНС

«Українські рятувальники продемонстрували високий рівень майстерності та готовність працювати за найсучаснішими світовими стандартами. Це ще один важливий крок до переатестації за INSARAG та досягнення більшої інтеграції українських служб порятунку у світову систему реагування на надзвичайні ситуації», — написали в пресслужбі.

Читайте також: Українцю пересадили серце, яке відправили гелікоптером: подолали 600 кілометрів

Фото: фейсбук-сторінка ДСНС

Тренінг став другою фазою спільного проєкту з Польщею, який спрямований на вдосконалення пошуково-рятувальної команди важкого класу MRC Ukraine. Під час занять учасники удосконалювали свої технічні навички, підвищували рівень командного управління та підготувалися до майбутніх викликів.

Нагадаємо, що Литва передає Україні ударні дрони на понад п’ять мільйонів євро.

Фото: фейсбук-сторінка ДСНС

Коментарі

Читати далі

Суспільство

«Починати працювати з пам’яттю потрібно вже зараз»: як українці вшановують загиблих і фіксують досвід війни

Опубліковано

Повномасштабне вторгнення висвітлило потребу формулювати нову мову пам’яті як відгук про трагічні події, фіксацію свого досвіду чи віддання шани полеглим героям.

ШоТам розповідає про три проєкти, в яких учасники шукають спосіб висловитися про переживання цієї війни та того, як ми будемо пам’ятати її в майбутньому.

Документальний театр як інструмент роботи з історіями

У 2018 році в Україні відкрили філіал міжнародного «Музею воєнного дитинства», що розпочав роботу зі збору свідчень дітей і підлітків, на життя яких вплинула тимчасова окупація Донбасу та Криму. Після повномасштабного вторгнення музей почав поповнюватися історіями дітей з усіх областей України. 

Ці свідчення та особисті речі стають основою виставок по всій країні. Окрім цього, інструментом роботи з пам’яттю став театр — у 2024 році в музеї створили експериментальну майстерню документального театру «Озимі», в якій 10 підлітків з різних регіонів України створили виставу на основі власних історій. Прем’єра відбулася в «Театрі юного глядача» у травні.  

«Мистецтво пропонує безліч форматів говоріння про складний досвід. Документальний театр — один з таких, що швидко реагує на зміни в суспільстві та здатен їх зафіксувати в моменті. До того ж, у театрі комунікація з глядачем відбувається напряму: ми бачимо на сцені людей, які самі про себе говорять, що створює для музею нові можливості репрезентації дитячого досвіду», — говорить куратор вистави Андрій Борутя.

Вистава на основі власних воєнних історій підлітків. Фото: «Музей воєнного дитинства»

Після проєкту учасники майстерні й далі спілкуються, зустрічаються на святкування днів народжень і спільні прогулянки.

Тим часом музей продовжує документувати дитячі історії війни. На сьогодні там зібрали вже понад 600 свідчень і 60 інтерв’ю.

Досліджувати пам’ять через мистецтво

З березня по липень 2024 року ГО «Культурні практики» разом з ГО «Музей сучасного мистецтва» проводили Лабораторію практик меморіалізації — проєкт пошуку візуальної мови для пам’яті подій та героїв російсько-української війни й розширення підходів до створення меморіальних проєктів.

«Для багатьох українців сьогодні важливо в той чи інший спосіб вшановувати загиблих, фіксувати події та свій досвід у публічному просторі. Ми переконані, що будувати національний меморіал можна лише після закінчення війни, але починати працювати з пам’яттю про трагічні події, особливо локальною, потрібно вже зараз», — пояснюють організатори проєкту.

Насамперед у межах Лабораторії провели освітній онлайн-курс від практиків, на який подали заявки понад 350 учасників.

Для практичної роботи над проєктами меморіалізації відібрали 38 учасників, яких кураторки поділили на чотири групи. Кожна з груп вирушила в дослідницьку експедицію — до Харкова, Мощуна, Чернігова й Одеси, де учасники зустрічалися з представниками громад та професійними спільнотами, збирали інформацію в архівах, відвідували виставки та меморіали. Наприкінці вони розробили та представили 25 проєктів меморіалізації для громад, з якими працювали.

Унікальний підхід громад до створення меморіалів

Хоч меморіали — вже звичний інструмент збереження історичної пам’яті, в Україні досі немає нормативів чи правил їхнього створення: відповідальність за те, як меморіали формуватимуть простір навколо себе та які сенси нестимуть, лежить на місцевих громадах. Звісно, є розроблені рекомендації для громад від Українського інституту національної пам’яті, однак як саме їх втілювати, залежить від потреб, розуміння та доступних ресурсів спільноти.

Наприклад, три громади Чернігівської області в межах діяльності ГО «Асоціація демократичного розвитку» створили незвичайні меморіали — алеї червоних кленів-рубренів. Активісти посадили ці клени під час толок, щоб вшанувати і втрати, і сміливість та взаємодопомогу людей.

Відкриття алеї в Колицівці. Фото: ГО «Асоціація демократичного розвитку»

«Ця алея, яка в майбутньому розростеться, назавжди залишиться в пам’яті як символ подій у 2022 році. Особлива подяка тим, хто згодився записати свої спогади та зробити їх публічними. Це дуже важливо, бо невблаганний час стирає спогади, змінює їх», — поділилася асистентка керівниці проєкту в ГО «Асоціація демократичного розвитку» Наталія Апанасько.

Створення меморіалів об’єднало громади. Наприклад, у Киїнці місцевий садовий центр подарував громаді додаткові саджанці дерев, кущів і квітів, аби алея стала сквером — першим відкритим публічним простором у селі. У Количівці ж поливати дерева приїхала пожежна команда. 

Разом з деревами громади встановили й уніфіковані пам’ятні знаки, а на них — таблички з QR-кодами, що ведуть на сайти громад, де зібрані історії з початку російського вторгнення.

Фото: Дмитро Пруткін

Коментарі

Читати далі