Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Десять українських фільмів про війну на Донбасі, які варто переглянути кожному

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Героїзм українських “кіборгів”, відвага “Черкас”, дружба та кохання та фронті, боротьба за свою землю – в Україні з’являється все більше фільмів про війну та бійців АТО. Мова кіно надзвичайно потужна. Саме тому фільми, які показують події на Сході є дуже важливим для українського суспільства.

До Дня захисників та захисниць України ми підібрали для вас фільми про війну на Донбасі, які варто побачити кожному.

1. Документальний фільм “Зошит війни” (2020)

“Зошит війни” – це особливий документальний фільм, який змонтований з відеозаписів з телефонів та камер українських військових та добровольців. Тут використані лише особисті кадри: про себе, друзів, людей, які й уявити не могли, що їх подвір’ї буде війна. Це сюрреалістична подорож на фронт війни з Росією, де панують закони, відмінні від звичайного світу. Герої прокидаються та засинають, радіють та плачуть, знімають відео, та завжди відчувають, що запис може закінчитись у будь-яку мить.

“Я відбирав матеріал, бо хотів показати побратимство як явище. Професійним документалістам потрібно було б провести місяці у компанії героїв, щоб здобути такий рівень довіри, такий рівень психологічного доступу. Цей матеріал минає цей громіздкий процес. Тож мені важливо було вихопити моменти, які показують стосунки між людьми, саме побратимство. Це явище, з яким ми познайомились нещодавно”,  – каже режисер Роман Любий. 

Читайте також: Від парамедика до бізнесвумен. Як ветеранка війни створила власну справу на сушениках

Фільм отримав приз глядацьких симпатій та дві спеціальні нагороди на кінофестивалі Docudays-UA 2020 року, а також здобув перемогу на Kharkiv Meet Docs. Документальна стрічка “Зошит війни” Романа Любого доступна на онлайн-платформі Takflix мовою оригіналу з субтитрами на території України. 10 гривень з кожного придбаного квитка творці фільму перерахують у Благодійний фонд допомоги армії “Повернись Живим” на закупівлю мобільних комплексів спостереження.

2. Фільм-антиутопія “Атлантида” (2019)

Фільм-антиутопія “Атлантида” Валентина Васяновича вийшов у світ у 2019 році. У цій стрічці немає жодного професійного актора. У зйомках брали участь колишній розвідник та волонтер благодійного фонду “Повернись живим” Андрій Римарук, парамедикиня Людмила Білека і доброволець Василь Антоняк. Фільм знімали в Києві та Маріуполі. 

Цей фільм розповідає про життя України після війни. За сюжетом, на вулиці 2025 рік – пройшов рівно рік після перемоги України у війні з Росією. Але країна стала непридатною для життя – все навколо зруйновано, а люди почувають себе спустошеними. Однак, позитивні зміни ще чекають країну попереду, а на фоні катастрофи зароджується справжнє кохання. 

Фільм був номінований на Оскар у 2021 році, а також отримав безліч міжнародних нагород.

3. Художнє кіно “Кіборги” (2017)

Про історію, про подвиг, про самопожертву, про батьківщину. Саме цьому присвячений художній фільм режисера Ахтема Сеіаблаєва, який вийшов в кінопрокат ще у 2017 році. У стрічці мова йде про добровольців та військових, які 242 дні захищали Донецький аеропорт у вересні 2014 року. Українських захисників самі окупанти прозвали “кіборгами” за їх відвагу та сміливість. Це слово і стало назвою фільму. Сценарій до фільму був написаний на основі свідчень українських військових, які обороняли Донецький аеропорт. 

Але найбільше зачіпає у цьому фільмі саме історії людей. Всі ці бійці різні, говорять різною мовою, мають різну мотивацію, але вони разом в одному місці з однією ціллю. Ось молодий хлопець подався на війну мститись за загиблого однокласника, ось син заможних батьків, який втік сюди, а не поїхав на міжнародний конкурс. А ще тут є комбат з позивним “Серпень”, він вчитель історії, має маленьку донечку і постійно наспівує мотив “Гуцулки Ксені”. У фільмі є багато філософських розмов про мотивацію, за що любити Україну,  а також чи можна назвати Гоголя українським письменником. 

Всього за два місяці прокату створений фільм зібрав рекордний для національних фільмів бокс-офіс розміром 22 млн. 

4. Драма “Погані дороги” (2020)

П’ять розбитих доріг. П’ять історій про любов, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на фоні порушення кордонів державних. “Погані дороги” – це фільм режисерки Наталії Ворожбит. До речі, саме Наталія є сценаристкою фільму “Кіборги”. Під час роботи над цим фільмом у неї з’явилась ідея написати п’єсу, яка стала втіленням її особистих міркувань про те, як воєнні дії змінюють людей. А у 2017 році вийшла у світ екранізація п’єси – драма “Погані дороги”. 

Фільм складається з п’яти новел. Події відбуваються на дорогах Сходу України протягом 2015 року. Кожна з новел розповідає про сильні стосунки між людьми, що виникають на фоні війни. Тут підіймається тема складних стосунків військових та цивільних, які вимушені співіснувати на одній території, часто не довіряючи одне одному. Наприклад, одна з історій розповідає про закохану в українського військового Віктора українську військову медсестру, яка після вбивства та обезголовлення Віктора російськими окупаційними військами, на пару з іншим військовим їде у машині та везе тіло до його дружини. 

Читайте також: Що подивитися? Дев’ять найкращих українських короткометражок

У 2020 році фільм “Погані дороги” отримав нагороду програми “Тиждень критики”, яка проходила в рамках Венеційського кінофестивалю. А також фільм Наталії Ворожбит висунуто на премію Оскар від України. 

5. “Черкаси” – перший художній фільм про Воєнно-морські сили України (2019)

“Черкаси” – це перший художній фільм про Воєнно-морські сили України. Ця стрічка заснована на реальних подіях і розповідає про команду українського тральника “Черкаси”, який у 2014 році став єдиним з 13 кораблів, що втримав український стяг на своїй щоглі на озері Донузлав під час анексії Криму. 

Головні герої фільму – звичайні сільські хлопці з села на Чернігівщині Мишко та Лев. Перший служить матросом на тральнику ВМС України U311 “Черкаси”, який базується на базі в кримському озері Донузлав. Влітку 2013 року Мишко, перебуваючи в рідному селі під час відпустки, пропонує своєму другу, який став сиротою, піти на службу. Лев не одразу, але погоджується. Після подій на Майдані Незалежності “Черкаси” виявились заблокованими через затоплені інші човни. Наші кораблі один за іншим переходять на сторону ворога, але тільки не “Черкаси”. Весь екіпаж стоїть на захисті своєї честі, на захисті своєї Батьківщини від ворога.

Консультантом фільму був реальний командир тральника “Черкаси” Юрій Федаш, а до акторського складу увійшли моряки, які тримали оборону на кораблі навесні 2014 року. Зйомки стрічки розпочалися у квітні 2017 року і проходили в Очакові, Одесі та у невеличкому селі Чернігівської області.

6. Військова драма “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас” (2019)

Іловайськ. Серпень 2014 року. Ще нещодавно частина мешканців України могла й не чути про це невелике містечко на Донеччині. Влітку тут почались запеклі бої між українськими силами та проросійськими бойовиками. Відтоді назва “Іловайськ” стала однією з найкривавіших плям на карті. 

У 2019 році у прокат вийшов фільм режисера Івана Тимченка “Іловайськ 2014. Батальйон Донбас”, який розповідає про бої за Іловайськ під час війни на Донбасі. 

Найдраматичніша сцена фільму – це відомий “зелений коридор”, який російські окупанти надали українським військовим для виходу з “котла” неушкодженими. Але окупанти не стримали свого слова і колону українських бійців розстріляли. 

Також глядачі можуть побачити, що відчуває головний герой – командир штурмової групи батальйону “Донбас” з позивним “Бішут”, коли опинився в захопленому місті. Його розшукує призначений комендантом Іловайська російський офіцер Рунков для якого ця війна перетворилася на особисту трагедію, і він жадає не справедливості, а помсти. Головний герой стрічки Тарас Костанчук зіграв у фільмі сам себе, а також виступив його продюсером. 

Бійці батальйону “Донбас”, про яких розповідають автори фільму загинули в реальному Іловайську у 2014 році. На тлі фінальних титрів один за одним показують їх фото: Шульц, Скіф, Самольот, Франко, Карат, Улибка (а далі — й інші бійці батальйону, які загинули пізніше, в різний час і за різних обставин).

7. Документальна анімація “Казка про коника” (2021)

Це історія про відомого українця в Естонії монаха Анатолія Лютюка, який живе у старовинній кам’яній вежі у самому серці Таллінна. Ще багато років тому він дав обітницю знаходити щось хороше у кожному дні. Початок війни на Донбасі змусив Анатолія покинути мирну естонську столицю і відправитись з волонтерською місією у прифронтові містечка. З 2014 року монах постійно їздить на схід України, передаючи допомогу від Естонії пораненим та постраждалим від бойових дій жителям “сірої зони”. 

Дотримуючись своєї обітниці, він намагається знайти історії добра в умовах війни. У цьому йому допомагає саморобний коник, зроблений з гілки карпатського дерева. Цей коник стає героями казок про тварин на війні, написаних по мотивах реальних подій. 

Режисери та продюсери фільму “Казка про Коника” – Денис Страшний та Уляна Осовська. Документальні кадри в картині чергуються з анімацією, яку виконали Ridni Animation: Родіон і Марія Шуб та Мара Забашта.

8. Драма “Іній” (2019)

“Іній” – це литовсько-французько-українсько-польська воєнна драма 2017 року про війну на Донбасі. Фільм зняв литовський режисер Шарунас Бартас за фінансової підтримки Державного агентства України з питань кіно.

В основі сюжету молодий литовець Рокас, якому випадає несподівана можливість побувати в Україні, щоб доставити гуманітарну допомогу з Литви. Чоловік зможе на власні очі побачити і зрозуміти справжню окупацію та війну. Але під час подорожі обставини змінюються і Рокас змушений їхати все далі і далі на Донбас, де доля зводить його з двома військовими журналістами. Одного з них зіграла відома французька актриса Ванесса Параді. Тріо змушене подолати свої психологічні межі та збудувати міцні відносини. Вони не погоджуються ні з чим, крім свого бажання бути там, де вони є, але кожний має для цього свої причини. І тут Рокас знаходить своє справжнє кохання. 

Читайте також: «Я піду в далекі гори». П’ять українських фільмів про Карпати

Зйомки картини проходили безпосередньо на лінії фронту, за участю місцевого населення і українських військових, які в цей час несли службу у зоні АТО. Фільм отримав на Стамбульському міжнародному кінофестивалі премію Human Rights in Cinema Award (“Права людини в кіно”), засновану Радою Європи та інші міжнародні нагороди. 

9. Сатирична комедія “Наші котики” (2020)

Ця українська неполіткоректна патріотична комедія режисера Володимира Тихого стала рекордною в українському кінопрокаті. Стрічку про війну на Донбасі показали у 219 кінотеатрах України, що для українського фільму стало найвищим показником переглядів. 

Події у фільмі розгортаються у 2014 році на початку війни. Це трагікомічна історія пригод бійців АТО, що трапляється з ними під час бойового чергування на “найглухішій” з усіх можливих позицій фронту. За основу взяли реальні розповіді бійців добробатів та ЗСУ.

Головними героями фільму є інженер, актор, футбольний тренер та продавець квітів, які йдуть добровольцями на війну. До них на позиції приєднується журналістка, яка виконує секретне завдання. Жоден з них не має бойового досвіду, не вміє орієнтуватись на місцевості та нічого не знає про наміри командування. Їм дали те, що було. А тоді було не багато, порівняно з озброєними до зубів “сусідами”. Нехай війна далеко не веселе заняття, але тоді було над чим посміятися – наприклад, над тим, як ці волонтери, які вперше взявши зброю в руки, стали причиною грандіозного фіаско масштабної операції ворога. 

10. Короткометражний фільм “Поза зоною” (2018)

Коли ми чуємо у слухавці “абонент поза зоною досяжності”, це завжди викликає тривогу. А що відчуває мама, чий син перебуває у зоні воєнних дій, якщо щоразу чує у слухавці цю фразу?

Саме про це українська короткометражна стрічка “Поза зоною” Нікона Романченко. Це історія жінки Люби, яка працює на кондитерській фабриці. Після того, як її син не виходить на зв’язок, вона вирішує сама податись на його пошуки на незнайому територію. 

Війна тут майже невидима. Але передається завдяки невідомому і цій самій фразі. Стрічка отримала спеціальну відзнаку журі на фестивалі “Молодість” 2018 року. Нікон Романченко цього року здобув нагороду за “найкращу режисерську роботу” з фільмом «Leopolis Night» на Одеському міжнародному кінофестивалі.

Підтримай ШоТам

Суспільство

Документальну стрічку “Вона та війна” франко-української режисерки виклали у вільний доступ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Документальна стрічка “Вона та війна” франко-української режисерки Марії Кондакової тепер доступний для безкоштовного перегляду онлайн, пише Нове українське кіно.

Картина розповідає історію трьох жінок, які стали до лав української армії.

Сюжет

Неоголошена війна на Сході України в одну мить зруйнувала мирне життя багатьох українців. Тисячі українських жінок взяли на себе обов’язок стати солдатками й ризикувати своїм життям заради миру та свободи у своїй країні. Цей повнометражний документальний фільм спостерігає за трьома такими жінками та за їхнім життям, якого вони ніколи для себе не очікували.

Головні ролі в картині зіграли: Валерія Бурлакова, Марія Кушнір та Ірина Іванюш. Доля кожної з героїнь фільму складалася по-різному, але кожна визначена війною.

Режисер – Марія Кондакова, автори сценарію – Яна Пономаренко, Маша Кондакова, оператор – Сергій Стеценко, художник-постановник – Павло Ярмусевич, композитор – Антон Байбаков, продюсери – Володимир Філіппов, Андрій Суярко, Алла Овсяннікова. Виробництво: ТОВ “ІнсайтМедіа”.

Читайте також«Червоні рюкзаки». Як створювали проєкт для підлітків, що розповідає про рідкісних тварин України

Кінопроєкт цього фільму з робочою назвою “Міцна та ніжна” став одним із переможців Восьмого конкурсного відбору Держкіно та отримав державну фінансову підтримку розміром 3,39 млн грн при загальній вартості виробництва в 3,6 млн грн.

Прем’єра фестивальної версії стрічки (під назвою “Моя війна”) відбулася в червні 2021 року на Київському міжнародному кінофестивалі “Молодість”.

Нагадаємо, у Генічеську знімають два фільми про російсько-українську війну.

Усі фото: cinema.in.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Презентували книгу воїна-кіборга «Життя після 16:30. Сім років потому»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Миколаєві презентували книгу кіборга, захисника Донецького аеропорту Олександра Терещенка «Життя після 16:30. Сім років потому».

Про це повідомив у фейсбуці Центральна міська бібліотека ім. Кропивницького.

У книзі автор пише про внутрішні проблеми людей, які пройшли горнило російсько-української війни, розмірковує про можливості подолати депресію і сприймати себе у реаліях часу.

Книга складається з перших 36 й доповнених новими 40 оповідями. Кожна з них – реальний епізод із життя захисника Донецького аеропорту.

Читайте також: «На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

«З того чи іншого епізоду я виніс для себе певну мораль. Вона може бути корисна читачеві. Може, тому що це мій досвід», – наголошує Терещенко.

За його словами, ніхто не здатен нас позбавити, ані наділити бажанням жити – все залежить виключно від нас. Внутрішню мотивацію необхідно знаходити у власних прагненнях та цілях.

Автор присвятив книгу покійному миколаївському поету Володимиру Пучкову.

«Той спосіб життя, який я веду, не є легким для оточення. Це постійне намагання довести собі, що я самостійний, що жодні обмеження мене не зупиняють і я незалежний. А це дуже важко. Тому я згадую свою дружину, сестер», – наголошує Терещенко.

Читайте також: Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

Олександр Терещенко дістав важке поранення під час війни на сході України – у нього в руках розірвалася граната, яку він намагався викинути з приміщення під час обстрілів. Лікарі довго боролися за його життя, довелося ампутувати обидві руки.

Нагадаємо, ВВС Україна оприлюднила претендентів за звання Книги року-2021.

Усі фото: facebook.com/KropyvnytskyiLibrary.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Це історія про бойових побратимів, які щодня на польових виходах мріяли про смак справжнього тушкованого м’яса. Повернувшись із зони АТО, вони об’єдналися довкола ідеї виробництва готового м’яса тривалого зберігання у надійному та зручному пакуванні. Зараз компанія «FuseFoods» виготовляє понад 20 видів готових страв: від м’ясних консервів до вегетаріанського плову. Такі повноцінні раціони в термопакуванні незамінні у подорожах та вилазках на природу, а також стають у нагоді людям, які бажають харчуватись здоровою їжею, однак мають замало часу на приготування.

Дмитро Загородній
Дмитро Загородній

Співзасновник компанії «FuseFoods», ветеран російсько-української війни.

Чому в Україні не роблять нормальну тушкованку?

Усе почалося на польових виходах в зоні АТО, де харчування було, м’яко кажучи, не дуже. Та інколи волонтери привозили західні сухпайки – вони сильно відрізнялись від українських як за якістю та смаком, так і за зручністю пакування. І ми з побратимами подумали: чому не можна створювати таке в Україні? 

Робота закипіла після демобілізації. Нас було п’ятеро, і разом ми «закривали» всі напрямки бізнесу: технологічна частина виробництва, логістика, маркетинг та продажі. Кожен взявся за те, що вмів та знав.

Спочатку ми вирішили виробляти лише м’ясні страви – за смаком знайомої дитинства тушонки. Першочерговою цінністю для нас стала якість, тож страву почали робити з чистого м’яса найвищого гатунку, без жилок, шкурок та жиру. Коли про це дізнались технологи заводу, де ми орендували обладнання, вони сказали: «Ви будете першими в Україні, хто зробить м’ясну консерву повністю з м’яса». Хоча 100% м’яса ми так і не досягли: маємо 97,5%, а решта – спеції.

Дмитро Загородній під час служби в АТО.

Курка з карі та телятина з розмарином

Ми дуже ретельно працювали над рецептами. Наприклад, м’ясо телятини навіть при довгому тушкуванні залишає в собі тяжкий аромат. Цей запах часто перебивають духмяним перцем та лавровим листом, однак справа в тому, що спеціями виробники також приховують неякісні інгредієнти. Тому у споживачів виникають асоціації, що насторожують.

Ми намагались знайти інші варіанти. Перепробували купу різних рецептів телятини і зупинили свій вибір на розмарині. Хоча цю приправу зазвичай використовують до овочів та картоплі, в поєднанні з телятиною вона надала м’ясу легку свіжість. До курки ми підібрали більш класичний варіант спецій – карі, а для свинини додали азіатські нотки за допомогою соєвого соусу. 

І на вуглях, і в мікрохвильовці

Першу продукцію ми випускали на орендованих потужностях. Та з цим часто виникають складнощі: треба вчасно стати у чергу на оренду приміщення, доорендувати обладнання, якого бракує, вчасно все завезти-вивезти… Тому не так швидко можна створювати нові позиції для розширення асортименту.

Коли ми вийшли на ринок і наша продукція почала з’являтись у різних магазинах, то залучили інвестиції для розширення виробництва. Завдяки фінансуванню від інвестиційного фонду, що підтримує багато ветеранських бізнесів, ми змогли побудувати власний завод і випустили нові лінійки страв – професійну та економну.

Продукція з першої лінійки компанії.

Професійна лінія (як і перша – ImReady) більш орієнтована на туристів та військових: фольговане пакування можна гріти на вуглях, а вага 200 грамів ідеально підходить для одного прийому їжі. В економ-лінії пакування таке, аби можна було підігрівати у мікрохвильовці. Внутрішні прозорі пакети лінійки мають  zip-застібку та  одноразові прибори. Так можна і зручно поїсти, і залишити у холодильнику чи покласти у рюкзак. 

«Зробіть для нас менші порції», – порадили туристи

Навесні 2017 ми презентували нашу лінійку ImReady на ярмарку ВДНГ, де були представлені малі бізнеси і стартапи. Далі, як і у всіх, напевно, купували знайомі та знайомі знайомих. І, звичайно, волонтери, які замовляли продукти на фронт. Водночас ми запустили сайт – так вийшли на аудиторію туристів. 

Перша лінійка ImReady була навіть дорожча за аналоги. Однак туристи казали, що раніше, коли купляли звичайні банки з консервами, доводилося викидати з неї третину – жир та всілякі обрізки. А ми мали лише м’ясо і соус з цього м’яса. 

Друга значна цінність, за словами туристів, – зручність пакування. Ми орієнтувались на західні зразки, які привозили нам волонтери на передову. На диво, сучасний світ використовує не лише залізні банки, а й фольговані пакування, де їжа може зберігатись до 2 років. Туристам це було до смаку, адже кожен грам вони несуть на своїх плечах.

І щодо грамів, за порадами туристів, ми зменшили вагу професійних наборів – раніше вони важили по 250г, і цього було забагато для однієї людини. Нам порадили створювати порції між 180 та 230, тож ми обрали «золоту середину» і тепер пакуємо страви для походів по 200 грамів.

10% прибутку – на благодійність

На великі проєкти нас не вистачало, тож вирішили діяти точково: ми допомагали через спілку ветеранів АТО. Там є внутрішні проєкти, тож  набагато легше відслідкувати результати. Ми направляли частину нашого прибутку конкретним людям, які потребували грошей на операцію або реабілітацію.

Зараз, коли ми розширили виробництво, ми будемо спрямовуємо кошти на підтримку дитячих таборів. Це як і звичайні табори, так і табори для дітей з соціально вразливих сімей.

Робота – найкраща реабілітація для ветеранів

У перші роки війни суспільство дещо боялося ветеранів. Коли я тільки повернувся з фронту, я дійсно шукав роботу. До війни я працював веб-дизайнером та займався просуванням сайтів, тож сподівався знайти себе у цій сфері. На деяких співбесідах досить «цікаво» було спостерігати за реакцією, коли підходило питання щодо паузи у резюме (а це майже рік). Я відповідав як є – був у зоні АТО. І помічав, як після цієї відповіді тон бесіди змінювався, питання ставали більш вимушені, і відчувалось, що на цю роботу мене не візьмуть. 

На щастя, ми з побратимами вирішили, що будемо працювати на себе.  Через зайнятість найлегше відновлюватись після досвіду бойових дій. Просто звичайна робота. До того ж ти працюєш у колективі, де всі тебе більш-менш розуміють. 

Нова лінійка компанії.

Мрію, аби всі, хто хоче відкрити власну справу, могли це зробити

Мої мрії пов’язані з допомогою іншим підприємцям-початківцям. Це важко назвати менторством – я ще не вважаю себе таким. Та коли у людини є питання чи проблеми, я просто беру за руку і говорю: «Сьогодні я твій інструктор, пішли». І показую їм свій досвід.

Наприклад, розповідаю, як відкрити ФОП та ділюсь контактами фондів й інвесторів, які адекватно оцінюють бізнес-плани та допомагають його покращити. А ще раджу безкоштовні курси та знайомлю з Асоціацією підприємців-ветеранів.

Я переконаний, що підприємці, наче кров, рухають великий організм держави. І чим більша конкуренція, чим краще працює економіка, тим краще всім і кожному живеться в нашій країні. Моя мрія – аби кожен міг розпочати власну справу і вивести її на гідний рівень.

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Підтримай ШоТам

Читати далі