Суспільство
Починати заново вчетверте? Досвід незламної жінки, яка на Херсонщині відкрила козину ферму
Через війну в Україні зникло багато бізнесів. Буває дуже важко змусити себе зробити крок назад і почати ще раз. Страшно, що нічого не вийде? Скажіть це Тетяні, яка вже вчетверте відновлює власну справу.
Жінка виїхала з Донецька через те, що туди прийшов «руський мир». Та коли він зайшов і на Херсонщину, де вона довго відновлювала власну справу, вирішила вдруге не тікати. Одягнула вишиванку і почала лякати окупантів козиними черепами.
Тетяна Страмнова
засновниця ферми «Коза Амальтея» у Музиківці Херсонської області.
Зайнялася власною справою заради малюка
За спеціальністю я художниця-дизайнерка. У Донецьку працювала на будівництві дизайнеркою, де і познайомилася з майбутнім чоловіком. Згодом у мене народилася дитина з інвалідністю. Вона постійно плакала, і я мусила весь час її тримати на руках. Свій стан я почала передавали у кольори в дизайні. Через це, звісно, від мене почали відмовлятися клієнти. Так я втратила роботу.
Дитині потрібне було особливе харчування, зокрема, якісне свіже мʼясо. Це наштовхнуло мене на думку, що можна спробувати зайнятися власною справою. І я вирішила зупинитися на птиці: завела спершу бройлерів, а потім і перепілок.
Багато людей дізналися про мене і приходили купляти. Клієнтами в основному були батьки діток з алергією, бо у мене ж було «чисте» м’ясо. Все стало налагоджуватися: у мене були вже реалізатори, свої «точки».
Але прийшов 2014 рік, а з ним і «руський мир». Нам довелося брати сумки, дітей під руку – і тікати. Два тижні перечекати ми вирішили у Херсоні. Але згодом, звісно, стало зрозуміло, що додому ми вже не повернемося. Яка доля моєї ферми, на жаль, не знаю.
Заведіть тваринку, в рік якої ви родилися
Ми знайшли тимчасове житло у Зеленівці на Херсонщині, почали облаштовуватися. Треба було щось робити. Я вирішила спробувати вдруге зайнятися пташиним бізнесом. Памʼятаю, це був 2016 рік, і я виграла грант від Великої Британії. Придбала інкубатори та клітки для бройлерів.
Спершу було важко. Потроху у Зеленівці люди дізнавалися про мене і приходили купляти птицю. Але господар будинку почав піднімати ціну за оренду та розповідати про плани продати будинок. Тому ми вирішили, що треба шукати власне житло. Так приїхали у Музиківку. Це неподалік від Херсона, а нам якраз так і треба було. Ми маємо двох діток з аутизмом, і нам необхідна була спеціалізована школа. Така якраз була в обласному центрі. Тож ми потрапили в це село, взяли будинок у кредит і, звісно, перевезли своїх птиць.
Ще рік знадобився, аби вже тут про мене дізналися покупці. Обʼєми тодішніх продажів птиці не дозволяли нам платити за кредитом та утримувати тварин. Тому я зробила оголошення, що готова їх обміняти на більших тварин: свиню, козу, корову… та хоч когось. Мені запропонували обмін 400 голів птиць на три кози та цапа. Отак у мене почався мій другий бізнес.
Догляд за козами для мене виявився посильним. Мої батьки з села, але все ж кіз там рідко тримали – в основному корів. Ну, принаймні з коровами на пасовищі я малою бувала, то знала, як це. Чули поговірку: «Якщо хочеш бути щасливим – заведи тварину, у рік якої ти народився»?. Я – коза за роком. І якраз із козами у мене все склалося.
Займатися козами Тетяна почала випадково – обміняла 400 голів птиць на три кози та цапа. Фото: ШоТам.
Сир з Музиківки полюбився киянам
Ми почали розвивати нашу ферму, зʼявлялися нові кози. Мʼясо з них було шкода робити, а молока виходило забагато. Та й у населення, знаєте, чомусь досі є думка, що молоко з кози обовʼязково повинне мати неприємний запах і смак (а це не так). Тому сильно з молоком не пішло.
Я захотіла навчитися варити бринзу. Дуже швидко, до речі, з’явилися перші клієнти: знайомі дегустували і сказали: «Давай ми купимо». Згодом я брала участь у навчанні, де познайомилася з жінкою, в якої теж були кози. І вона на той момент уже готувала сир. Я у неї скуштувала, думаю: «Ага, якщо вона може і вміє, то і я так хочу».
Першу сироварню я купила вживану, та ще й у борг. Уже потім я брала участь у грантових програмах, за кошти яких прибрала ще доїльний апарат і велику сироварню.
Почала шукали рецептуру. Ох, скільки молока я перевела, поки навчилася, ви не уявляєте. Ніхто ж не підкаже точно, як робити той сир. У кожного свій секретик. А ще (це вже зараз я знаю) з козиним молоком узагалі дуже важко працювати.
Потроху все розвивалося. Мене це так захопило, мені дуже подобалося робити сир. І я вже не обмежувалася легкими, а пробувала робити а-ля пармезан, гауду, маасдам. Не все виходить, бо є сир, який варити ніби й не складно, але треба врахувати дуже багато тонкощів під час його дозрівання, аби дірочки вийшли красиві. Але я берусь за все. Чим складніша технологія, ти мені цікавіше.
Сири я продавала в основному для клієнтів у Херсоні або відправляла поштою. Як не дивно, найбільше клієнтів було із Заходу України та з Київщини. Річ у тім, що цінову політику я тримала на рівні продажу у Херсонській області. А в Києві той сир, який я продаю, за 450-500 гривень за кілограм, реалізовують і до тисячі.
Кози – шлях до адаптації діток
Також у мене була соціальна ланка: я хотіла своєю справою допомагати в соціалізації дітей з інвалідністю. Цю ідею мені підказали в нашій спеціалізованій школі. Мені вчителі в якийсь момент почали казати, що мої діти краще адаптовуються і розвиваються відтоді, як у нас зʼявилися кози. Коли це почули інші батьки, то теж почали у мене питати: «А можна приїхати?».
До повномасштабної війни ми навіть встигли провести кілька пробних екскурсій для діток, щоб подивитися, чи їм сподобається. На одній із них сталася неочікувана ситуація. Як тільки одна з матусь привела до нас свою дитину, в неї почалася істерика. Виявилося, що хлопчик дико боявся тварин, а поруч з ним пройшла кішка. Дитину заспокоїли таблетками. Я запитую маму: «А чому ви не попередили?». А вона мені: «Побоялася. Нас з усіх зоопарків виганяють». Але, знаєте, під кінець екскурсії вже ледь не плакала та мама, тому що дитина підійшла до кіз (хоч і за два метри до клітки). Йому хотілося погладити, але ще боявся.
Діти Тетяни краще розвиваються відтоді як зʼявилися кози. Фото: ШоТам.
Багато хто каже, що тварини допомагають в соціалізації дітей. Але тут ще й інший аспект: це хороший варіант заробітку у майбутньому. Я розвиваю цю ферму для того, щоб у майбутньому мої діти могли нею займатися. Вони виростуть, навчаться доїти кіз і будуть на цьому заробляти. Те ж саме стосується й інших людей з інвалідністю. Я б хотіла наймати їх на роботу, аби всьому навчати: від догляду за тваринами і до виготовлення сирів. Ми під цей проєкт перед великою війною навіть отримали 1,5 гектара землі.
Відлякували окупантів козиними черепами
Торік наше село, здається, ледь не одразу ж опинилося в окупації. Для нас це був такий шок, що описати важко. Мені не вірилося, що я можу потрапити в таку ситуацію вдруге. Та я вирішила, що ферму не покину: стільки сил у це вклала.
Коли я побачила росіян, то спершу було лячно. Ми закривали сарай, ховали кіз. А потім мене якась злоба взяла. Я почала вмикати українську музику, пофарбувала клумби у кольори прапора, одягала вишиванку. Сусідів навколо «трусили», а до нас жодного разу не заходили. Може, забобонні? Бо я на заборі повісила козині черепи та шкіру.
Залишки сиру і молока я роздавала місцевим. Також у мене залишалося трішки ферменту, який розбиває лактозу. Це дуже рятувало родини, у яких дітки мають непереносність лактози, адже таке молоко було важко знайти.
Я сказала, що це моя земля, і я буду до останнього тут триматися. Тому ходила, рахувала колони, «зливала» українським бійцям інформацію. Коли в місто їздила, теж знімала – телефон ховала у спідню білизну. А після звільнення громади ми пригощали молоком і сиром наших військових – всім, що встигали зробити.
Спочатку «зливала» інформацію про росіян українським бійцям, а потім пригощала їх молоком і сиром. Фото надала Тетяна.
Війна вбиває не лише людей
Наразі у мене 45 кіз і 6 козлів. Війна, на жаль, відбилася і на тваринах. Коли вночі були сильні вибухи, я зранку боялася в сарай заходити, бо обов’язково когось виносила і закопувала. У деяких кіз не витримували серця, у деяких були інсульти, епілептичні напади. Звісно, це і на кількості молока відбилося, і на народжуваності. Дуже багато проблем виникло. Очікуємо, що наступного року ситуація стабілізується.
Поки що сироварня не функціонує. Але ми разом з місцевою владою працюємо над проєктом, у межах якого хочемо поставити цех з виробництва сирів на 300 літрів. І також будемо допомагати населенню: купувати у них молоко або ж брати його, а повертати сир, аби вони самі продавали.
Зараз ми працюємо над закупівлею кормів. Паралельно очікуємо на нову грантову програму. Взагалі нам би дуже не завадив тракторець, бо земля є, але треба щоразу платити за роботу зі збору, посіву тощо.
Попереду – відновлення соціальної складової та туристичного напрямку. Ми ще до війни почали ставити фотозони, проводити дегустації, організовувати для відвідувачів «спілкування» з тваринами. Щойно ми розширимося, то одразу повернемося до цієї сфери.
Клієнтів шукатимемо за кордоном
Я б хотіла зробити бізнес більш автоматизованим: найняти персонал і доручити йому всі процеси. Бо хочу вже нарешті поїхати кудись на відпочинок.
Аби розвивати соціальну складову, потрібно, щоб бізнес став більш прибутковим. Для цього я планую створити повноцінну велику сироварню, найняти фахівців, створити на території ветеринарний кабінет і лабораторію. У планах – офіційна реєстрація, аби піднімати економіку країни та поповняти бюджет громади.
Наразі найскладніше – знайти клієнта. В основному продукцію в мене купували жінки для своїх дітей, а велика частка таких виїхала. У наших планах відновити цих клієнтів: спробувати себе у продажах за кордон.
У мене вже кілька разів був досвід починати власну справу заново. Сподіваюся, ця буде найбільш вдалою, і більше я ніколи не почую про «руський мир».
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
