Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Переселенців не беруть на роботу? Це міф, але проблем вистачає. Ось що варто змінити

Опубліковано

Здавалося б, вже давно зрозумілі всі виклики й проблеми переселенців. Адже минуло дев’ять років, відколи ця тема з’явилася в нашому суспільстві. Дев’ять років, а ми все ще не готові. Чому так? Давайте розбиратися. У цій колонці розглянемо ключові проблеми, з якими стикаються переселенці під час пошуку роботи, а також варіанти їх вирішення.

Для початку пропоную подивитися на кількісний показник. За різними дослідженнями, кількість ВПО в Україні коливається від 5 до 7 млн людей. Зокрема, згідно звіту Міжнародної організації з міграції, станом на середину 2022 року 16% населення України (понад 6,97 млн) були переселенцями. Отже, майже 1/6 українців були змушені переїхати до інших регіонів. Уявили масштаб? А тепер погляньмо, як це вплинуло на процес працевлаштування.

Ринок праці: погляд роботодавців

Почнімо з роботодавців, у яких досі спрацьовує умовне «ППО від ВПО». На щастя, не так успішно, як ЗРК Patriot, але певний відсоток власників бізнесу все ж уникають співпраці з переселенцями. Чому так? Викоремлю кілька ключових факторів:

  • Тимчасовість перебування. Роботодавці налаштовані оптимістично й думають, що невдовзі Україна переможе, а отже, всі повернуться додому. Тобто кандидат-переселенець в їхній уяві здебільшого тимчасовий. Але на практиці це працює дещо інакше. Я сама переїхала з Донецька до Дніпра в липні 2014. Тоді здавалося, що «на 2-3 місяці». Але за наступні дев’ять років я так нікуди й не повернулася. І таких історій дійсно багато.

Насправді немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. А тому раджу роботодавцям жити «тут і зараз», звертати увагу на професійність кандидатів і не будувати прогнози щодо «швидкого повернення додому». Адже чи є взагалі той дім? Чи захоче людина втрачати роботу з гідними умовами праці? Або виїжджати з міста, в якому вже вдалося побудувати нове життя? Не всі, повірте. 

  • Проблеми з документами. Із приємних новин – в Україні триває п’ятирічний перехід до електронних трудових книжок. І вже майже два роки паперова трудова книжка не є обов’язковою для працевлаштування. А після повномасштабного вторгнення Україна зробила ще більш чіткі кроки назустріч ВПО, запровадивши механізми, що дозволяють звільнитися з попереднього місця роботи з допомогою Державної служби зайнятості.

Чому це важливо? Тепер переселенці можуть розірвати трудовий договір в  односторонньому порядку всього за два дні, а на третій – вийти на нове місце. Однак не всі роботодавці (а особливо – представники малого і середнього бізнесів) знають про це. Тому досі вважають, що переселенці – це «головний біль» в контексті офіційного працевлаштування.

  • Роботодавці не користуються фінансовою мотивацією від держави. Сьогодні бізнес може отримати компенсацію за витрати на оплату праці переселенців. Це 13400 гривень, що нараховуються за кожну працевлаштовану людину. Звернутися з таким запитом можуть і юридичні особи, і ФОПи. Тобто Україна водночас подбала і про роботодавців, і про переселенців.
  • Роботодавці вважають, що на ринку і так вдосталь кандидатів, а тому навіщо брати «ВПО», «мам», «45+», «осіб з інвалідністю», якщо є купа інших? Статистика платформи Work.ua демонструє, що середня кількість кандидатів на 1 вакансію – 15. Серед цих 15, на мою думку, є і молодь, і люди з інвалідністю, і переселенці, і мами з дітьми… Так кого ж вибрати? Усе просто: звертати увагу виключно на компетенції та пам’ятати про заборону дискримінації, закріплену Кодексом законів про працю.
  • Дискримінація. Просто тому що не подобаються. Роботодавці – це не хтось абстрактний, це конкретні люди. Які, можливо, мають певні стереотипи чи упередження. Із цим українському бізнес ще необхідно попрацювати. А ось переселенцям раджу оминати таких роботодавців. 

Ринок праці: погляд переселенців

Однак проблеми у працевлаштуванні виникають не лише з провини роботодавця. Чимало залежить і від самих переселенців. Серед факторів, які варто переглянути внутрішньо переміщеним українцям:

1. Ставлення до себе та роботодавця

Як правило, у контексті працевлаштування кожна людина має чотири варіанти внутрішньої позиції. Якщо ми говоримо про переселенців, то це:

Я – ОК, роботодавці – ні:

я класний, але немає гідних роботодавців;
я все вмію, а тому критикую інших, що вони цього не розуміють;
я відчуваю себе чужим, а тому маю право на зверхню позицію.
Я не ОК, роботодавці – також:

я переселенець, тому ніхто не візьме мене на роботу;
я не впевнений в собі навіть, якщо професіонал;
мені не дають зворотний зв’язок, бо я переселенець. .
Я не ОК, а роботодавці – класні:

я боюсь не виправдати очікувань і бути звільненим;
я боюсь раптово повернутися додому і підвести роботодавців;
востаннє я шукав роботу 10 років тому, тому мене ніхто не розглядатиме.
Я – ОК, роботодавці – також:

я знаю свої сильні сторони і акцентую увагу саме на них;
я знаю, якого роботодавця і які умови шукаю;
я приймаю право обрати іншого кандидата;
я вірю в себе, шукаю можливості, аналізую причини невдач і йду далі.

Для початку переселенцям слід чесно визначити, яка з цих позицій – їхня. А далі наближатися до останнього варіанту через саморозвиток, роботу з психологом чи кар’єрним консультантом.

2. Нерозвинена навичка працевлаштування

Значний відсоток українців не приділяє необхідної уваги розвитку навичок працевлаштування. А оскільки переселенці – це практично 1/6 всієї країни, то ця причина на доволі масштабному рівні заважає швидко і успішно знайти роботу. Людина думає, що її не кличуть на роботу через статус ВПО, забуваючи про неправильно складене резюме, відсутність мотиваційного листа та небажання відгукуватися на вакансії якісно. 

3. Мовне питання

Здебільшого мовні бар’єри – це ключова проблема людей, які виїхали до інших країн. Але в самій Україні цей фактор також може впливати на успішне працевлаштування. Адже незнання людиною української мови ускладнює не тільки спілкування з роботодавцями, а й ефективне функціонування на потенційному робочому місці. Єдине, що можна порекомендувати, – почати вивчати українську, записатись на безкоштовні курси, наголошувати, що ви вже на шляху опанування мови.

4. Швидке рішення про зміну професії

Трапляється, що люди з промислових регіонів переїжджають у міста із зовсім іншою економічною специфікою. Звісно, в такій ситуації може здаватися, що роботи немає, а тому необхідно швидко перекваліфікуватися й шукати вакансії в іншій сфері. Ключове тут – швидко. Якщо ви маєте великий досвід у певній сфері, подумайте, наскільки сильно «тримає» вас місто, до якого ви переїхали місяць чи два тому. Можливо, є сенс розглянути пропозиції в сусідніх регіонах та повернутися до роботи за фахом, а не починати все з нуля.

Замість висновків

Наостанок сформуємо вісім кроків, які допоможуть внутрішньо переміщеній особі стати вдало працевлаштованою особою.

  1. Дотримуватися позиції: Я – ОК, роботодавці – також. Поважаємо себе, поважаємо людей, із якими спілкуємося. І крапка.
  2. Вирішити проблем із документами до працевлаштування. Як швидко звільнитися – ви вже знаєте. Зробіть це до співбесіди
  3. Вдосконалити навичок із пошуку роботи. Ми не хизуємося тим, що 20 років не шукали роботу. Натомість вчимося правильно складати резюме, писати мотиваційні листи та готуватися до співбесід. 
  4. Приєднатися до спільнот переселенців. У колі людей, що мають подібні проблеми, завжди легше. А тому паралельно із адаптацією в новому місті намагайтеся підтримувати контакт із іншими переселенцями. Також не нехтуйте допомогою від громадських організацій, що опікуються допомогою ВПО.
  5. Вивчати українську мову
  6. Ознайомитися із законами, що регламентують працевлаштування і права ВПО.
  7. Звертатись до профільних фахівців. Важко впоратися зі стресом? Завітайте до психотерапевта. Юридичні складнощі? Запишіться на безкоштовну консультацію юриста. Не знаєте, як скласти резюме та де шукати роботу? Вам допоможуть кар’єрні консультанти.
  8. Перекваліфікація – не панацея. Перед тим, як змінювати сферу роботи чи відкривати ФОП, подумайте, наскільки ви до цього готові. І чи дійсно ви зробили все можливе, аби працевлаштуватися за попередньою спеціальністю. 

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Анни Канюченко. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Колонки

Торгівельна війна – це помилка

Опубліковано

Польські, угорські та словацькі чиновники ввели односторонню заборону на імпорт української аграрки. Наші почали погрожувати торговими бар’єрами у відповідь. Тепер з Польщі – нашого традиційного союзника – лунають заяви про можливе зниження загальної підтримки.

Питання, а навіщо це все?

Коли польські урядовці починають займатися протекціонізмом, то від цього в першу чергу страждає їхній народ. Адже що відбувається, коли вони обмежують імпорт агропродукції? Одиничні фермери виграють, але більшість поляків почнуть втрачати гроші, бо “захищений” від іноземної конкуренції бізнес завищить ціни. А ще цей бізнес стратить мотивацію розвиватися. Захист місцевих виробників від конкуренції завжди закінчується їхнім програшем, бо «тепла ванна» дестимулює розвиток продуктивності та зводить нанівець інновації.

Для нас ефект стане прямо протилежним. Так, для підприємців-експортерів це шкода, вирощували полякам зерно, кукурудзу або яблука, мали дохід, а тепер така халепа. Але підприємці – вони тому і підприємці, що вміють викручуватись в складних ситуаціях, пристосовуються та щось вигадують. Заробили менше, зробили висновки, відкоригували бізнес-процеси і поїхали далі! У перспективі наші агропідприємці вийдуть з цієї битви сильнішими. А що споживачі? Вони теж виграють, бо ціни стануть нижчими, а купівельна спроможність зросте.

На жаль, мало людей по обидва боки кордону розуміють як працює економіка. Через це політики обох країн керуються політичною доцільністю і тому втягуються в незрозумілу торгівельну війну з негативними наслідками для всіх сторін.

Які висновки та кроки маємо зробити ми?

По-перше, нам не можна воювати на всі фронти одночасно.

По-друге, від торгівельних воєн, які розв’язують чиновники, найбільшої шкоди зазнають громадяни їхньої власної країни. Тож не потрібно вестися на провокації та відповідати симетричними заборонами. Ба більше, нам потрібно знімати бар’єри на імпорт, знижувати мита та зменшувати навантаження на бізнес всередині країни, щоб компенсувати втрати, які понесла українська сторона від протекціонізму. Це одночасно зніме напругу у відносинах замість нікому не потрібної ескалації.

В жодному разі не можна повторювати хибні дії, через які страждатимуть українці. А зі шкодою для польських споживачів через дії їхніх політиків нехай розбираються вони самі.

Будь-яка перешкода торгівлі завдає шкоди всім учасникам вільного обміну. Проте більше страждає сторона, що “захищає” своїх підприємців від імпорту. Підприємців не треба захищати, їм головне не заваджати.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Чому Еритрея голосує «проти»? Ефіопське козацтво

Опубліковано

Після повномасштабного вторгнення московії українці неочікувано відкрили для себе невелику африканську країну — Еритрею. Вона разом із КНДР, Сирією та білоруссю голосувала в ООН проти резолюції, що визнає московію агресором і вимагає припинити війну. Якщо з іншими недокраїнами ситуація відносно зрозуміла, то до Еритреї постають питання. Тож, копнемо трошки історичного ґрунту, щоб розібратися у цих відносинах. 

Еритрея стала незалежною державою лише в 1993 році — унаслідок тривалої боротьби з Ефіопією.

Але до чого тут взагалі московія, і що вона робить в Африці? 

Річ у тім, що в московії та Ефіопії давні дипломатичні відносини, і почалися вони ще наприкінці ХІХ сторіччя, при чому доволі сумбурно. Жив колись московитський аферист-авантюрист Миколай Ашинов. Він постійно їздив імперією і просив гроші на казкові проєкти. Одним із них було проникнення до Ефіопії під виглядом православної місії і створення там московської колонії.

Зрештою він отримав добро від царя, й 10 грудня 1888 року з Одеси вийшов корабель, набитий попами й різного роду пройдисвітами, яких Ашинов видавав за «вільних козаків». 6 січня 1889 року вони висадилися на африканський берег у районі Таджурської затоки й на місці розваленої фортеці заснували колонію «Нова москва». Та вже через місяць французький флот знищив її, а переселенців відправили додому.

Такий фінал нікого не збентежив, навпаки, у тому ж 1889 році до Ефіопії прибуває нова експедиція. Цього разу вже зі справжніми кубанськими козаками на чолі з Віктором Машковим, якого прийняв ефіопський імператор Менелік II.

Тоді й було встановлено дипломатичні зв’язки між Ефіопією та московією

Водночас Італія офіційно визнає сусідню до Ефіопії Еритрею своєю колонією. Ця територія ще в 1869 році придбала італійська компанія «Rubattino» у місцевого султана, а в 1882 році передана у власність уряду Італії (наберіться трошки терпіння, скоро цей клаптик безплідної землі ще вистрілить).

Ефіопія приваблювала європейців насамперед своїми природними багатствами й вигідним географічним положенням, крім того, її населення сповідувало християнство. У 1889 році Італія підписує Уччальський договір про мир і співпрацю з Ефіопією в обмін на визнання за собою Еритреї. Проте одна обставина договору зробила його відомим і донині. Амхарською мовою стаття 17 звучала як: «Його Величність цар царів Ефіопії МОЖЕ вдаватися до послуг уряду Його Величності італійського короля у всіх справах з іншими державами та урядами». Але італійською мовою «може» перетворилося на «повинен».

Певний час ефіопський імператор намагався дипломатичним шляхом вирішити цю проблему, але йому це не вдалося, тому в 1893 році він розірвав Уччальський договір.

У 1895 році починається італо-ефіопська війна

Союзниця Ефіопії московія надсилає загони кубанських козаків під проводом осавула Миколая Леонтьева. Він проводять модернізацію армії і навчає її воювати за європейським зразком. Окрім цього Ефіопії допомагали Британія і Франція, які переслідували власні інтереси.

Уже в 1896 році Італія була вимушена підписати мирний договір, за яким визнала незалежність Ефіопії й виплатила їй контрибуції. Натомість обидві сторони погоджуються залишити Еритрею під владою Італії. Реваншистські настрої та самолюбство перемогли, і в 1935–1936 роках відбувається друга італо-ефіопська війна.

У результаті Ефіопія була повністю захоплена й об’єднана з Еритреєю та Сомалі в італійську колонію. У 1941 році Британія звільнила Ефіопію, але Еритрею залишила під своєю владою, доки в 50-тих роках на засіданнях ООН не підняла питання її майбутнього. Представники самої Еритреї просили надати їм незалежність, але Ефіопія наполягала на приєднанні цих територій до себе на правах автономії. Більшість учасників ООН підтримала другий варіант.

Так і з’явилася на світ Федерація Ефіопії та Еритреї

Однак уже в 1962 році автономія була скасована, після чого почалася громадянська війна. У період з 1975 по 1991 роки радянські війська відкрито допомагали Ефіопії.

Імовірно, коли ви прочитали це все, могли поставити запитання: навіщо це все Еритреї, та чому вона зараз підтримує колишнього ворога? Питання цілком влучне, адже за всіма законами логіки та здорового глузду Еритрея повинна була б, навпаки, підтримувати боротьбу України за свободу та незалежність, бо їм це до болю знайомо. 

На жаль, все доволі прозаїчно. Після проголошення незалежности влада в Еритреї опинилася в руках колишніх повстанців. Президентом став Ісаяс Афеверкі, який править і сьогодні (уже понад 40 років!), а організація «Народний фронт за демократію та справедливість» стала єдиною дозволеною партією.

Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі

У період своєї незалежності Еритрея в основному воювала зі своїми сусідами, а також підтримувала повстанців, які виступали проти урядів сусідніх країн. Дійшло до того, що в 2009 році Радбез ООН, ЄС та низка країн, у тому числі московія, наклали санкції на цю африканську країну за постачання зброї сомалійським повстанцям. І московія та Еритрея не довго були ворогами. Вони відновили свої відносини у 2018 році. Цьому сприяли санкції, накладені на московію після вторгнення в Україну в 2014 році, та підписання миру між Еритреєю та Ефіопією. Як ми бачимо, їхні відносини з того моменту лише теплішають.

Нині Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі. Так країна, котра поклала стільки сил та крові за свою незалежність, під проводом диктатора потрапила до справжньої економічної та соціальної прірви.

З 2004 року в Еритреї діє наказ уряду відкривати вогонь на ураження по всіх, хто намагається втекти з цього «раю на землі». Що ж, московія знайшла собі гідного союзника.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Прозорість під час війни та її важливість у відбудові

Опубліковано

Що таке прозорість?

Чітке та вичерпне розкриття терміну “прозорість” українське законодавство не містить. Різні нормативно-правові акти пояснюють його у своєму аспекті. Принцип прозорості та відкритості закладено у ЗУ «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про публічні закупівлі», «Про державну службу» та інших.

Загалом, національне законодавство визначає необхідність дотримання принципів прозорості та відкритості у різних сферах і лише в окремих випадках деталізує їх складові.

Стан прозорості під час війни

Варто зазначити, що до війни рівень прозорості в Україні можна було визначити як високий, що підтверджують міжнародні рейтинги:

Детальніше про інші рейтинги можна дізнатися у розділі 1.3.1 у аналітичній записці “Прозорість: базовий принцип успіху української відбудови”

З початку повномасштабного російського вторгнення, було призупинено доступ до Єдиного державного веб-порталу відкритих даних. та до реєстрів, які знаходяться у підпорядкуванні Мін’юсту та НАЗК (частково відкрили у серпня 2022 року). Окрім цього, Мін’юст видав Наказ, яким зупинило на час дії воєнного стану оприлюднення інформації у форматі відкритих даних.

Однак, попри вищезазначені обмеження чинною є постанова Кабміну №835 “Про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних” і ЗУ “Про доступ до публічної інформації”. Отже, їх виконання є обов’язковим, як це було до повномасштабного російського вторгнення.

Через те, що питання відкриття доступу до публічної інформації ніяк не обговорювалося у владі, то в березні 2023 р. оприлюднили заяву з вимогою відновити доступ до реєстрів та інформації, яка була закрита з 24 лютого 2022 р., яку підписали 60 представників ОГС. Основні тези заяви це повернення доступу до:

  • декларацій;
  • звітів партій;
  • діяльності парламентських комітетів;
  • Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та інших реєстрів Мін’юсту;
  • судового реєстру;
  • реєстру арештованих активів АРМА.

Також, змін зазнала сфера публічних закупівель. 28 лютого 2022 року Кабмін дозволив проводити закупівлі шляхом укладання прямих договорів, без проведення аукціонів на платформі Prozorro, а вже в червні 2022 р. уряд цю норму повернув. З жовтня 2022 р., якщо вартість закупівля менша ніж 100 тис. грн для товарів та послуг, 200 тис. грн. для поточного ремонту та 1,5 млн. грн. для робіт, то можна укласти прямий договір, якщо більше, то необхідно проводити тендер.

Важливість прозорості у повоєнній відбудові

Прозорість – один з головних принципів відбудови України. Тому, відновлення довоєнного рівня доступу до інформації (з урахування безпекових міркувань) повинно бути. Цю тезу заклали у Меморандумі між МВФ та Україною. Також, прозорість є одним з керівних принципів, який відображений у підсумковому документі “Декларація Лугано” під час Міжнародної конференції з питань відновлення України (URC 2022).

Відкритість і прозорість процесів відбудови важлива, бо вже можна стверджувати, що велику частку необхідних коштів будуть надавати міжнародні партнери. Кількість цих партнерів буде велика і кожен буде мати власні вимоги, щодо звітування, закупівель і т. п. Тому, важливо мати загальну відкритість всіх проєктів відбудови, для того, щоб громадяни та партнери, мали змогу моніторити весь процес.

Для відкритого процесу відбудови запустилась державна електронна екосистема DREAM, яка забезпечує єдиний цифровий маршрут для всіх проєктів відбудови. Ця платформа дозволить громадам створювати свої проєкти, залучати кошти не тільки з бюджету, а і від міжнародних партнерів та дасть змогу контролювати результативність і ефективність реалізації проєкту. Презентація публічного модуля цифрової екосистеми управління відновленням DREAM відбулася під час конференції Ukraine Recovery Conference (URC) в червні 2023 в Лондоні.

Висновок

Хоч повноцінна відбудова буде проходити після перемоги України, проте закласти головні засади та створити умови прозорості процесу необхідно зараз. 

Повернення довоєнного доступу до публічної інформації є важливим рішенням, яке необхідно ухвалити, для забезпечення прозорості влади перед громадянами та міжнародними партнерами. Відбудова України буде відбуватися більшою мірою коштами партнерів, тому відкритість процесу необхідна для подальшої підтримки та позитивної репутації України, як демократичної  та відкритої країни.

Як один з інструментів забезпечення прозорості процесу відбудови створено платформу DREAM, яка допоможе як у залученні коштів, так і у контролі їх використання.

Отже, принцип відкритості та прозорості є фундаментальним для відбудови, розвитку та демократизації України.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство11 години тому

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та...

Суспільство13 години тому

«Жалість і підтримка – це різні речі»: як поводитися з тими, хто постраждав від вибухонебезпечних предметів

Святкування дня народження Анни Котової з Луганщини обернулося травмою – в її будинок прилетіла ракета....

Суспільство5 днів тому

Як отримати психологічну допомогу в сімейного лікаря

Аби отримати психологічну допомогу, українці можуть звернутися до своїх сімейних лікарів, терапевтів або педіатрів. Так,...

Суспільство6 днів тому

Як у громаді організувати тренінги з домедичної допомоги

Територія прифронтових областей України все ще забруднена вибухонебезпечними предметами. Наприклад, згідно з даними ДСНС, близько...

РЕКЛАМА: