Переселенці (не) у фокусі громад: як місцевій владі враховувати інтереси ВПО у своїй роботі

Ще буквально три-чотири роки тому тема внутрішнього переселення в Україні не була такою популярною. У цьому напрямі працювали окремі благодійні та громадські організації, а місцева влада звертала увагу лише на деякі проблеми нових членів громад у тих регіонах, де кількість переселенців була чималою. 

Разом із тим, коли починався процес переселення у 2014 році, люди переживали саме те, що наразі переживають люди з Харківщини, Запорізької області, Миколаївщини та Херсонщини: блокпости, злочини загарбників, танки й обстріли, окупація, приниження і втрати, а потім – обнулення життя та відтворення своєї історії наново. Але тоді про біль переселенців не говорили світом, а подекуди і в Україні ставилися з упередженнями, відокремлювали та підкреслювати приналежність людей до східної частини держави, яка нібито «сама винна, бо накликала на себе ворога».

За 2022 та 2023 роки через повномасштабне вторгнення ситуація змінилась так, що практично кожна українська родина дотична до переселення: люди або ж їхні рідні, друзі, колеги, знайомі були вимушені одного дня збирати своє життя в рюкзак та їхати світ за очі… Тож мені, як людині, що опікується проблемами переселенців з 2014 року (і є однією з переселенок «першої хвилі»), відчувається ця різниця у теперішньому ставленні до людей, які вимушено покинули свої домівки. Це помітно і за швидкістю прийняття нових нормативно-правових актів (або змін до вже існуючих), що мають забезпечувати захист прав переселенців, і за фокусом місцевої влади в громадах, що зміщується саме на людей безпосередньо в процесі очікування прийняття нових мешканців. 

Так, наприклад, за всі ці дев’ять років в Сумській області не було облаштовано жодного притулку для переселенців, а нині, зважаючи на постійні обстріли прикордоння та події в сусідніх регіонах, у громадах регіону виділяють та облаштовують місця для проживання, працюють над їх забезпеченням, звертаються до міжнародних організацій та обласної влади задля того, щоб зробити умови для людей більш комфортними. 

Трохи оговтавшись від стресу переселення, люди починають діяти. Шукати можливості реалізації своїх вмінь задля подальшого облаштування на новому місці. 

Отже, всі ці зміни – це добре, це нарешті відбувається, це гарна активізація донедавна повільної роботи з потенціалом внутрішніх переселенців на місцевому рівні. Так, саме з потенціалом, а не з тягарем – основна та головна теза під час роботи в будь-якій громаді, яку я намагаюсь донести всі ці роки. Адже серед тих, хто переселяється, не всі потребують повноцінного та постійного забезпечення чи опіки, натомість є активні й професійні лікарі, вчителі, економісти, юристи, архітектори, енергетики, будівельники, журналісти тощо. Люди, які готові працювати вдень і вночі задля відновлення повноцінного життя своїх родин.

Що відбувається з людиною на новому місці після переселення? Коли закриваються перші, базові потреби в безпеці, даху над головою та хоча б мінімальному забезпеченні продуктами та одягом? Трохи оговтавшись від стресу переселення, люди починають діяти. Шукати можливості реалізації своїх вмінь задля подальшого облаштування на новому місці. 

Більшість переселенців, з якими мені доводилось спілкуватися під час правозахисної діяльності, зазначають, що житло та робота – це основні питання, що відіграють найважливішу роль в забезпеченні повноцінної інтеграції в нове оточення. Тож що на цьому етапі можуть зробити органи місцевого самоврядування в громаді задля того, щоб активізувати процес інтеграції та скористатися потенціалом переселенців? 

1. Регулярно проводити оцінку потреб мешканців громади (щоб закривати питання вразливих категорії: вчасно і та ефективно допомагати тим, хто цього потребує).
2. Моніторити ситуацію зі змінами в потребах внутрішньо переміщених людей (маємо розуміти, що після розселення та оговтання від стресу переїзду на нас чекають психологічні проблеми, які важливо вчасно вирішити).
3. Внести зміни у вже існуючі цільові місцеві програми та прийняти нові, що охоплюватимуть нову категорію населення – переселенців – та включатимуть заходи щодо їх підтримки.

Чому це важливо? Місцеві цільові програми – це сукупність взаємопов’язаних завдань та заходів, що узгоджені між собою за строками виконання, певними ресурсами, виконавцями та спрямовані на вирішення найактуальніших проблем саме на місцевому рівні. 

Залучення переселенців до змін на місцевому рівні засвідчує, що програми пишуться та приймаються не для того «щоб було», а саме для людей.

Якщо говорити простими словами, то це документ, за допомогою якого планується вся діяльність на місцевому рівні. І надзвичайно важливо, коли місцева цільова програма створюється безпосередньо на оцінці потреб місцевої громади. Тобто вона створена не просто «для галочки», а направлена на розв’язання актуальної проблеми громади чи якоїсь окремої проблеми в окремій галузі економіки чи соціально культурної сфери. 

Прослідковується зв’язок: крім впровадження додаткових заходів, важливо точно з’ясувати можливість внутрішньо переміщених українців на рівні з мешканцями громади скористатись усіма наявними в громаді послугами. Наприклад, влаштувати дитину до садочка чи отримати житло (не обов’язково безоплатно, можливо, на умовах пільгового кредитування), скористатися заходами з працевлаштування, звернутися з ініціативою до місцевої влади тощо. 

Ба більше, дуже важливо залучати до цієї діяльності саме активних переселенців, адже під час створення програми або прийняття змін до неї слід запрошувати на обговорення представників відповідних категорій населення. 

Залучення переселенців до змін на місцевому рівні (фокус-групи, створення громадських рад переселенців, долучення до роботи існуючих місцевих координаційних рад тощо) передусім засвідчує, що програми пишуться та приймаються не для того «щоб було», а саме для людей. Це дозволяє якісно відобразити показники їх дієвості та ефективності, а отже, покращити рівень життя всіх мешканців громади.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Наталії Єсіної. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.