Онука на годину: як у Івано-Франківську рятують стареньких від самотності

Чужа старість мені не байдужа. З такою ідеєю в Івано-Франківську заснували унікальний проект для самотніх мешканців геріатричного пансіонату. Вже більше 30-ти  бабусь та дідусів, які ще донедавна були нікому не потрібні та зневірені, знайшли собі названих родичів, які тепер відвідують своїх підопічних.

Що змушує волонтерів жертвувати своїм вільним часом заради чужих людей? А також – чому команді проекту так важливо поспішати? Намагаємось зрозуміти це, розглянувши один день з життя небайдужих.

Названі онуки

Вона сидить самотньо біля вікна. З сумом спостерігає за воротами геріатричного пансіонату. А може ось-ось вони відчиняться і до неї хтось прийде. Перший відвідувач – ні, то у сусідню кімнату, другий- ні, то знову не до неї. Вона з сумом опускає очі і над нею нависає тяга самотності. Їй 90 років, чоловік та діти померли. Вона любить спілкуватись… було б з ким.

Поки вона згадувала про своє життя, то й прогавила, хто зайшов до воріт. Раптово відкриваються двері. На порозі стоїть молода брюнетка з широкою посмішкою на вустах. “Я тебе чекала…”.

Читайте також: Жінка самотужки створила притулок для літніх людей під Кропивницьким

Вони довго розмовляють, тримаються за руки, розповідають як увесь цей час були одна без одної. Молода жінка не може покинути бабусю, треба вже бігти, а хочеться залишитись.

Залишатися. STAY. Саме так називається Івано-Франківський проект у якому для стареньких та самотніх мешканців геріатричного пансіонату шукають онуків. Ні, це не пошуки родичів світами, це названі онуки, які дарують свою турботу та тепло бабусям і дідусям.

Ідейною натхненницею проекту стала Ілона Мурзова. Це вона та брюнетка, яка вже має свою названу бабусю в пансіонаті – Наталію Ковень.

“Я на початку і не думала ставати онукою. Але моя бабуся зачепила моє серце. Тепер я приходжу до неї кожного тижня, ми спілкуємось, говоримо та обмінюємось тим потрібним теплом. Між нами є зв’язок”, – розказує Ілона.

Геріатричний пансіонат дає своїм мешканцям все, що необхідне – прекрасне харчування, відремонтоване приміщення, належні умови у кімнатах. Єдине, чого немає – спілкування.. Тому мета проекту STAY – підтримувати стареньких, приходити до них кожного тижня – спілкуватись гуляти, читати. Волонтери стають для стареньких дуже близькими людьми. саме тому їх і називають онуками.

Пошук бабусі через Facebook

Ілона керує благодійною організацією «Платформа соціальних інновацій «Трансформація». Поза роботою – виховує п’ятьох дітей.

Ілона вже третій рік опікується геріатричним пансіонатом. Жінка ще раніше хотіла привернути увагу до стареньких. Вона разом з командою зняла соціальну рекламу, зробила фотовиставку портретів мешканців. Але це не дало очікуваного результату.

Свого часу Ілона з командою впроваджувала проект “Наставництво” для сиріт Прикарпаття. І виникла думка цей шаблон перенести на геріатричний пансіонат.

“Здається, що мені Всесвіт сказав, що я ще потрібна і дав таку роботу та життєву енергію. З тих пір я займаюсь проектом STAY”.

Проект почався з роботи професійних фотографів, які зробили чудові світлини мешканців пансіонату. Далі організатори написали невеликі історії життя бабусь та дідусів. Ці історії поламаних доль виставляють у соціальній мережі Facebook, де кожен може обрати собі свого бабусю чи дідуся і стати для них названою онукою чи онуком. Єдина вимога до них – навідувати стареньких раз на тиждень і проводити з ними хоча б годину.  

Зараз у геріатричному пансіонаті є 170 жителів. П’ятдесят чотири бабусі та дідусі задіяні у проекті. Десь половина з них вже знайшли своїх онуків.

Читайте також: У Чигирині жінка віддала власну квартиру під хаб для дітей

“Ми поступово додаємо історії інших бабусь і дідусів. Всіх одразу охопити неможливо. Але, на жаль, ми і втрачаємо учасників. За час проекту дві бабусі відійшли у кращий світ, до одної не встигла прийти онука. Я розумію, наскільки важливо не затримуватись, потрібно давати більше інформації, розповідати історії, бо старенькі можуть не встигнути зустрітись зі своїми, хоч і названими, але онуками”, – каже Ілона.

Дві людини – дві тяжкі долі

Кожна історія мешканця геріатричного пансіонату вражає до сліз та торкається глибин кожного небайдужого серця. Саме ці історії пише ще одна з організаторок проекту Любов Загоровська і публікує на просторах Facebook, аби привернути увагу до чужої старості та самотності.

Історія Михайла Леонідовича (ім’я змінено з етичних міркувань) потрясає людською жорстокістю по відношенню до рідної людини. У дідуся було двоє дітей і щоб хоч якось утримувати сім’ю він їздив на заробітки по Україні. Якось він приїхав додому, а на порозі його зустріли чужі люди. Діти продали квартиру і поїхали на у Португалію. Чоловік залишився на вулиці без нічого, лише з образою та розчаруванням у серці.

“Так він опинився у пансіонаті. Чоловік дуже позитивний, завжди веселий, але видно ту біль в очах. Йому хочеться спілкуватись і говорити з кимось.”, – переказує Любов Загоровська.

Читайте також: Буковинська волонтерка започаткувала рух допомоги людям похилого віку

Онука проекту STAY Наталія Герзанич поділились історією свого волонтерства, яке переросло у щось більше та розказала про свого названого дідуся Олексія Васильовича.  

“Я спочатку ходила до сусіда Олексія Васильовича, але ми розговорились, знайшли спільну мову і я зрозуміла, що хочу бути його онукою. У свої 92 роки він при добрій пам’яті. Але за тою сивиною та не сміливою посмішкою на зморщених устах ховається трагічна доля”.

Як виявилось, Олексій Васильович колись був в УПА. Потім його вивезли товарняком з країни з дружиною, яка була на 9-му місяці вагітності. На щастя, у них народився хлопчик. Родина жила десь на поселенні, але у їх оселю прийшла біда. Сину було вже десь три роки, коли він біг по вулиці і на нього звалився паркан. Маленький хлопчик відійшов у кращий світ.

Читайте також: 90-річна пенсіонерка з Дніпра допомагає українській армії

Коли чоловік з дружиною повернувся сюди після виселення сталась просто фантастична історія. Їх родичі, які мають вже своїх двох дітей,  народили їм дитину. Родичка виносила, а з пологового будинку вже вони забрали свою донечку. Вони виростили дівчинку як рідну, але коли їй було 40 років,  вона вчинила самогубство.

«Питання – чому? – буде мене їсти доти, поки сам не піду за нею і не запитаю. Коли донька вмерла, жінка з тої розлуки зійшла з розуму. Ще два роки мучилася, поки не померла. А я попросився сюди. Сам попросився, аби з собою не зробити чогось», – каже дідусь і витирає сльози.

Наталія навідує Олексія Васильовича кожного тижня, читає йому в голос книжки.

“Дідусю подобається цитувати вірші, казав, що колись дуже любив читати, але зараз погано бачить”.

Нещодавно Олексію Васильовичу виповнилось 92 роки і організатори проекту зробили йому вечірку-сюрприз. Прийшло купа людей, спекли йому сирник, запалили свічки. Він був дуже вражений та щасливий.

З приходом онуків старенькі починають відкриватись, у них посміхаються очі і це помітно. Вони відчувають, що не самотні і потрібні. Дуже особливо, що бабусі та дідусі пишаються своїми онуками і хваляться між собою, хто до них ходить.

“Вони мені кажуть: “ви знаєте, до всіх ходять гарні діти, але до мене – найкраща”. Хтось хвалиться, що онука здала сесію, чи поїхала за кордон, або в неї гарна робота чи мама лікар. Вони живуть новинами від своїх названих онуків, переживають за них та тримають кулачки”, – розказує Любов Загоровська.

Читайте також: Унікальна команда черлідерок у Харкові: найстаршій 72 роки

У геріатричному пансіонаті Івано-Франківська також живуть 40 молодих людей. Це діти, які народжуються з інвалідністю і від них відмовляються батьки. Організатори проекту STAY планують запустити паралельний проект для пошуку цим людям названих братів та сестер, адже вони також потребують уваги і хочуть просто потримати когось за руку.