Звяжіться з нами
58374584 2397655720266789 4010953186163556352 o e1559737598342 58374584 2397655720266789 4010953186163556352 o e1559737598342

Суспільство

Онука на годину: як у Івано-Франківську рятують стареньких від самотності

10.05.2019

Чужа старість мені не байдужа. З такою ідеєю в Івано-Франківську заснували унікальний проект для самотніх мешканців геріатричного пансіонату. Вже більше 30-ти  бабусь та дідусів, які ще донедавна були нікому не потрібні та зневірені, знайшли собі названих родичів, які тепер відвідують своїх підопічних.

Що змушує волонтерів жертвувати своїм вільним часом заради чужих людей? А також – чому команді проекту так важливо поспішати? Намагаємось зрозуміти це, розглянувши один день з життя небайдужих.

Названі онуки

Вона сидить самотньо біля вікна. З сумом спостерігає за воротами геріатричного пансіонату. А може ось-ось вони відчиняться і до неї хтось прийде. Перший відвідувач – ні, то у сусідню кімнату, другий- ні, то знову не до неї. Вона з сумом опускає очі і над нею нависає тяга самотності. Їй 90 років, чоловік та діти померли. Вона любить спілкуватись… було б з ким.

Поки вона згадувала про своє життя, то й прогавила, хто зайшов до воріт. Раптово відкриваються двері. На порозі стоїть молода брюнетка з широкою посмішкою на вустах. “Я тебе чекала…”.

Читайте також: Жінка самотужки створила притулок для літніх людей під Кропивницьким

Вони довго розмовляють, тримаються за руки, розповідають як увесь цей час були одна без одної. Молода жінка не може покинути бабусю, треба вже бігти, а хочеться залишитись.

Залишатися. STAY. Саме так називається Івано-Франківський проект у якому для стареньких та самотніх мешканців геріатричного пансіонату шукають онуків. Ні, це не пошуки родичів світами, це названі онуки, які дарують свою турботу та тепло бабусям і дідусям.

Ідейною натхненницею проекту стала Ілона Мурзова. Це вона та брюнетка, яка вже має свою названу бабусю в пансіонаті – Наталію Ковень.

Святкування 90-ліття Наталії Ковель

“Я на початку і не думала ставати онукою. Але моя бабуся зачепила моє серце. Тепер я приходжу до неї кожного тижня, ми спілкуємось, говоримо та обмінюємось тим потрібним теплом. Між нами є зв’язок”, – розказує Ілона.

Геріатричний пансіонат дає своїм мешканцям все, що необхідне – прекрасне харчування, відремонтоване приміщення, належні умови у кімнатах. Єдине, чого немає – спілкування.. Тому мета проекту STAY – підтримувати стареньких, приходити до них кожного тижня – спілкуватись гуляти, читати. Волонтери стають для стареньких дуже близькими людьми. саме тому їх і називають онуками.

Пошук бабусі через Facebook

Ілона керує благодійною організацією «Платформа соціальних інновацій «Трансформація». Поза роботою – виховує п’ятьох дітей.

Організаторка проекту STAY зі своєю родиною

Ілона вже третій рік опікується геріатричним пансіонатом. Жінка ще раніше хотіла привернути увагу до стареньких. Вона разом з командою зняла соціальну рекламу, зробила фотовиставку портретів мешканців. Але це не дало очікуваного результату.

Свого часу Ілона з командою впроваджувала проект “Наставництво” для сиріт Прикарпаття. І виникла думка цей шаблон перенести на геріатричний пансіонат.

“Здається, що мені Всесвіт сказав, що я ще потрібна і дав таку роботу та життєву енергію. З тих пір я займаюсь проектом STAY”.

Проект почався з роботи професійних фотографів, які зробили чудові світлини мешканців пансіонату. Далі організатори написали невеликі історії життя бабусь та дідусів. Ці історії поламаних доль виставляють у соціальній мережі Facebook, де кожен може обрати собі свого бабусю чи дідуся і стати для них названою онукою чи онуком. Єдина вимога до них – навідувати стареньких раз на тиждень і проводити з ними хоча б годину.  

Минулого роки організатори проекту зробили таку фотовиставку мешканців геріатричного пансіонату

Зараз у геріатричному пансіонаті є 170 жителів. П’ятдесят чотири бабусі та дідусі задіяні у проекті. Десь половина з них вже знайшли своїх онуків.

Читайте також: У Чигирині жінка віддала власну квартиру під хаб для дітей

“Ми поступово додаємо історії інших бабусь і дідусів. Всіх одразу охопити неможливо. Але, на жаль, ми і втрачаємо учасників. За час проекту дві бабусі відійшли у кращий світ, до одної не встигла прийти онука. Я розумію, наскільки важливо не затримуватись, потрібно давати більше інформації, розповідати історії, бо старенькі можуть не встигнути зустрітись зі своїми, хоч і названими, але онуками”, – каже Ілона.

Для стареньких мешканців геріатричного пансіонату
проводять творчі заходи, фотосесії, покази “Краса немає віку”

Дві людини – дві тяжкі долі

Кожна історія мешканця геріатричного пансіонату вражає до сліз та торкається глибин кожного небайдужого серця. Саме ці історії пише ще одна з організаторок проекту Любов Загоровська і публікує на просторах Facebook, аби привернути увагу до чужої старості та самотності.

А це Любов Загоровська. Її називають ангелом проекту. Саме вона розпитує та пише історії бабусь та дідусів і публікує їх у соціальній мережі

Історія Михайла Леонідовича (ім’я змінено з етичних міркувань) потрясає людською жорстокістю по відношенню до рідної людини. У дідуся було двоє дітей і щоб хоч якось утримувати сім’ю він їздив на заробітки по Україні. Якось він приїхав додому, а на порозі його зустріли чужі люди. Діти продали квартиру і поїхали на у Португалію. Чоловік залишився на вулиці без нічого, лише з образою та розчаруванням у серці.

“Так він опинився у пансіонаті. Чоловік дуже позитивний, завжди веселий, але видно ту біль в очах. Йому хочеться спілкуватись і говорити з кимось.”, – переказує Любов Загоровська.

Читайте також: Буковинська волонтерка започаткувала рух допомоги людям похилого віку

Онука проекту STAY Наталія Герзанич поділились історією свого волонтерства, яке переросло у щось більше та розказала про свого названого дідуся Олексія Васильовича.  

Олексій Васильович

“Я спочатку ходила до сусіда Олексія Васильовича, але ми розговорились, знайшли спільну мову і я зрозуміла, що хочу бути його онукою. У свої 92 роки він при добрій пам’яті. Але за тою сивиною та не сміливою посмішкою на зморщених устах ховається трагічна доля”.

Як виявилось, Олексій Васильович колись був в УПА. Потім його вивезли товарняком з країни з дружиною, яка була на 9-му місяці вагітності. На щастя, у них народився хлопчик. Родина жила десь на поселенні, але у їх оселю прийшла біда. Сину було вже десь три роки, коли він біг по вулиці і на нього звалився паркан. Маленький хлопчик відійшов у кращий світ.

Читайте також: 90-річна пенсіонерка з Дніпра допомагає українській армії

Коли чоловік з дружиною повернувся сюди після виселення сталась просто фантастична історія. Їх родичі, які мають вже своїх двох дітей,  народили їм дитину. Родичка виносила, а з пологового будинку вже вони забрали свою донечку. Вони виростили дівчинку як рідну, але коли їй було 40 років,  вона вчинила самогубство.

«Питання – чому? – буде мене їсти доти, поки сам не піду за нею і не запитаю. Коли донька вмерла, жінка з тої розлуки зійшла з розуму. Ще два роки мучилася, поки не померла. А я попросився сюди. Сам попросився, аби з собою не зробити чогось», – каже дідусь і витирає сльози.

Наталія навідує Олексія Васильовича кожного тижня, читає йому в голос книжки.

“Дідусю подобається цитувати вірші, казав, що колись дуже любив читати, але зараз погано бачить”.

Нещодавно Олексію Васильовичу виповнилось 92 роки і організатори проекту зробили йому вечірку-сюрприз. Прийшло купа людей, спекли йому сирник, запалили свічки. Він був дуже вражений та щасливий.

А так Олексія Васильовича вітали з його 92 днем народженням

З приходом онуків старенькі починають відкриватись, у них посміхаються очі і це помітно. Вони відчувають, що не самотні і потрібні. Дуже особливо, що бабусі та дідусі пишаються своїми онуками і хваляться між собою, хто до них ходить.

“Вони мені кажуть: “ви знаєте, до всіх ходять гарні діти, але до мене – найкраща”. Хтось хвалиться, що онука здала сесію, чи поїхала за кордон, або в неї гарна робота чи мама лікар. Вони живуть новинами від своїх названих онуків, переживають за них та тримають кулачки”, – розказує Любов Загоровська.

Читайте також: Унікальна команда черлідерок у Харкові: найстаршій 72 роки

У геріатричному пансіонаті Івано-Франківська також живуть 40 молодих людей. Це діти, які народжуються з інвалідністю і від них відмовляються батьки. Організатори проекту STAY планують запустити паралельний проект для пошуку цим людям названих братів та сестер, адже вони також потребують уваги і хочуть просто потримати когось за руку.

Суспільство

Читачі “ШоТам?” подарували дідусеві, який висаджує дерева в Миколаєві, подорож до Карпат

Вадима Сердцев висадив у Миколаєві 20 000 дерев власним коштом. На озеленення міста пішло 20 років.

Команда “ШоТам?” випустила відео про нього, а вдячний читач Тарас Тустанівський запросив пана Вадима із його родиною до свого готелю “Стара Правда” в Карпатах, а наші підписники допомогли оплатити їм дорогу!

У свої 89 років пан Вадим вперше побачив гори! Дякуємо!

Читати далі

Суспільство

“Наново”: як у Франківську допомагають стати айтішниками тим, кому за сорок

В Івано-Франківську відкрили безкоштовні курси “Наново” для тих, кому за сорок та тих, хто хоче спробувати себе в сфері IT.

У “Наново” навчають робити сайти, мобільні додатки та тестувати їх. Після навчання IT-компанії міста братимуть студентів на стажування. До речі, вакансії вже чекають на випускників.

Найстаршому учаснику пану Володимиру 72 роки. Чоловік спеціально вчив англійську і зараз наполегливо опановує комп’ютерні знання.

А пані Оксана у 56 років планує самотужки зробити собі сайт. Вона займається бісероплетінням і хоче продавати в інтернеті на власній платформі.

“Знайти роботу після 40 дуже важко, але ми спробуємо подолати цю проблему разом”, – наголошує кураторка курсів Альона Каравай.

Читати далі

Суспільство

Одесити створили унікальний екохостел з хати-мазанки

Одесити вдихнули життя в старе приміщення і перетворили хату-мазанку на екохостел “Триповня”.

Хлопці зробили ремонт за декілька місяців та $200 удвох.

Уся хатина зроблена за старовинними технологіями, але з новітнім дизайном. Теперь тут є піч-ракета, неонова підсвітка та сучасне мистецтво.

Ніч у диво-хостелі на Одещині коштує 400 грн. Місцеві жителі в захваті від ініціативних хлопців, а самі власники активно запрошують у гості!

Читати далі

Суспільство

Українка зробила успішний бізнес на вишуканій жіночій білизні

Валерія Жильйова заробляє на приголомшливій жіночій білизні та продає комплекти за 3500 гривень в Італію, Австралію, Японію та Кувейт.

Zhilyova Lingerie запускались прямо під час Революції гідності, а нещодавно бренду виповнилось п’ять років. За увесь цей час вони не мали жодного інвестора, і Валерія налаштована, щоб так було і далі. Усіх своїх професіоналів бренд “виростив” сам.

Цьому передував величезний досвід Валерії у роботі з клієнтами, та напрацювання майстерності шити абсолютно все.

“Я професійно вмію шити все: від жіночої білизни до зимових пальт”, – розповідає Валерія.

Тепер білизну українського виробника купують – без перебільшень – в усьому світі.

Читайте також: Як спокусити француженок жіночою білизною з України. Історія від власниці Zhilyova Lingerie

Читати далі

Суспільство

Заробляти 2000 євро за кілограм: як на Вінниччині вирощують трюфелі

“Збирали трюфелі відрами та робили вареники з ними”. Саме так пройшло дитинство фермера Олександра Джиги. Чоловік разом з батьком полюбляли збирати гриби і навіть не підозрювали, що то трюфелі. А коли дізнався, що один кілограм такого делікатесу може коштувати до 2000 євро, то активно взявся за розвиток бізнесу. Зараз Олександр створив ферму у рідному селі, де займається вирощуванням овочів, фруктів, а також коштовних грибів.

Олександр Джига

Position

Закінчив Вінницький аграрний університет. Родом з села Василівка, що на Вінниччині. Зараз чоловік займається фермерством – вирощує трюфелі, овочі та фрукти. А також заснував Sunberry Ukraine — вінницьку компанію, що допомагає фермерам консультаціями та органічними добривами.

Збирали трюфелі відрами та ліпили з ними вареники

Трюфельний бізнес відкрився для нас досить несподівано та має давню історію. Всі мої предки були лісниками, а прапрадід єгерем у Суворова (російський полководець 18 ст., що прославився своєю жорстокістю до солдатів та цивільного населення – ред.). У ті часи сюди завезли дуби і сказали, що під землею будуть рости гриби “волове серце”, які трошки цінніші за звичайні білі. І мій прапрадід збирав їх для Суворова. 

Так воно передавалось з покоління в покоління. Мій батько навчив мене збирати гриби і ми часто разом ходили на пошуки. Якось під час збору батько каже: “От бачиш, там кабан порив. От у Франції, якщо у якомусь місці порив кабан, то там знайшли би трюфелі. А це дуже дорогі гриби, які ростуть під землею”. Але ні я, ні батько не здогадувались, як ті трюфелі виглядають. Ми просто відрами збирали “волове серце”.

Якось згодом товариш запитав, чи можна вирощувати у нас в Україні трюфелі. Ми прикинули, що клімат Франції подібний до нашого, тому, напевне, можна. І товариш показав, як виглядають трюфелі. Виявилось, що я з дитинства збирав саме ці гриби. Товариш мені не повірив, довелось навіть закластися на ящик шампанського. 

Олів’є з трюфелями

Коли я дізнався, що трюфелі буквально ростуть у мене під ногами, то почав досліджувати, що ж це за гриб такий. Піднімав архівні документи, знайшов книгу 1812 року, де було описано технологію вирощування та приготування трюфелів.

Дізнався багато цікавих фактів. От у Російській імперії були навіть закони стосовно трюфеля – заборонили збирати цей гриб разом з ведмежатами. Виявилось, що колись на пошуки гриба ходили з ведмежатами. Цією справою займались, переважно, жінки. Для безпеки тваринам виривали зуби, але залишали кігті. Було багато випадків, коли ведмеді задирали кігтями жінок. І після цього заборонили збір трюфеля таким способом. 

Взагалі, трюфель був досить популярним продуктом і жодна кулінарна книга не обходилась без страв з ним. Навіть всім відомий салат олів’є. Це зараз його готують з того, що залишилось у холодильнику. А раніше у нього входили трюфелі, ракові шийки, каперси, телячий язик. У радянські часи від салату залишилась тільки назва. 

Зараз в Україні страви з трюфелів лише набувають обертів і не кожному по кишені. Проте, у ресторанах можна скуштувати різні варіації від печінки фуа-гра до морозива з трюфелем.

До речі, є Трюфельна Асоціація в Іспанії та Італії — це наші колеги, з якими ми обмінюємось досвідом і співпрацюємо.

Тож, як в Україні почати вирощувати трюфелі?

Крок 1. Перевірити, чи підходить земля

Трюфель – це товариш дерева і поселяється на коренях. Це можуть бути дуби, грецький горіх, фундук, гірська роза і тд. Я почав експериментувати і вирішив закласти нову плантацію трюфелів. Бо ті місця, де ми збирали з батьком – це лісові угіддя, які приватизувати просто неможливо. Площа плантації 1 га. Чому так мало? Бо ми не такі великі фермери, у нас всього 20 соток землі. Крім трюфелів, ми ж займаємось ще овочами і фруктами, які експортуємо за кордон.

Французи називають трюфель “примхливий принц”. Все тому, що він не буде рости на захімічених землях, де використовують пестициди. Тому, потрібно вирощувати трюфелі на органічних землях, які багаті на залізо, кальцій, магній, цинк, кобальт. Це можуть бути як глинисті, так і карбонатні піщані. Але, на піщаних землях трюфель почуває себе трохи краще.

Коли я не ще знав італійців і як вирощувати трюфелі, то вирішили вчитись у природи. Я брав проби з місць, де збирав ці гриби і віддавав у лабораторії. Там робили розширений аналіз грунту. Це стало допомогою у налагодженні зв’язків з італійцями, бо багатьох закономірностей, які я дослідив, вони не знали.  

Існує певна методика посадження трюфеля. 

  1. Потрібно розуміти, на якій висоті над рівнем моря знаходиться ваша земля. Найкраще трюфель росте на висоті 250-1100 метрів. 
  2. Хімічний аналіз. Коли ви вибрали ділянку, де буде рости трюфель, то дивитесь, чого вашій землі не вистачає. Якщо мінералів, то вносите разом з органікою. Найкраще підходять свинячі, або коров’ячі добрива. Але, якщо у вас надлишок якихось елементів у землі, то краще там не вирощувати трюфелі. 
  3. Аналіз на мікроорганізми. У мікробному світі є різні шкідники, які можуть просто знищити трюфелі. Це також варто детально дослідити. 
  4. Хімічний аналіз води на мікроелементи, кислотність, засоленість, важкі метали. Якщо є проблеми з водою, то ставляться мембранні фільтри, які забирають шкідливі речовини. 

Крок 2. Насадження дерев 

Коли ваша земля буде пристосована до закладки трюфеля, тоді відбувається насадження дерев. Але, тут потрібно врахувати напрям по сторонам світу – найкраще висаджувати з півдня на північ. Це тому, щоб земля могла освітлюватись. Кількість дерев ви вибираєте залежно від інтенсивності плантації – приблизно 100 дерев на 1 га. Якщо плантація високої інтенсивності, то це десь 500 дерев на 1 га.

Від чого залежить інтенсивність плантації? Від схеми поливу та обрізки дерев. Трюфель буде плодоносити до тих пір, поки дерева не зімкнуть крони між собою і не утворюють тінь, куди не буде потрапляти сонце.

Сам трюфель – це корисний гриб, який в першу чергу допомагає рости іншим рослинам. Наприклад, якщо ви засадили трюфель на горіхових деревах, то урожай самих горіхів буде значно кращим.

Крок 3. Вкладення у плантації

Будьте готові до того, що трюфельна плантація потребує чимало капіталовкладень – 10 тисяч євро. У цю сумму враховуються огорожа, саджанці, система краплинного зрошення, витрати на викопування ям. Також, кожного року потрібно робити міжрядну культивацію.

Спочатку я не розумів, навіщо французи роблять цю культивацію. А потім вони пояснили, що це робиться для того, щоб трюфель ріс нижче. Чим глибше росте гриб, тим він крупніший. До того ж, його не дістануть білки, миші, олені чи косулі, які можуть пошкодити гриб. Такі догляди за плантацією понесуть за собою додаткові витрати – 300-350 євро на рік. 

Крок 4. Прибуток та збір урожаю

Перший урожай з’явиться у вас на 4-5 рік. Так, це довготривалий бізнес. Але коли трюфелі почнуть плодоносити, ви зможете вийти на високі показники урожаю і заробляти чималі кошти.

Я збираю урожай разом з собакою. Її дресерували кінологи так само як і готують тварин для пошуку наркотиків чи грошей. Цікаво, шо трюфелі не ростуть поодинці. У одному гнізді може бути близько шести грибів, тому потрібно копати глибше. 

Якщо брати плантацію 1 га, то на 5-й рік ви зможете зібрати 3-5 кілограмів трюфелю. А потім по наростаючій – на 15-й рік можна буде збирати більше 80 кг з 1 га. 

Стосовно ціни, то якщо брати чорний Перигорський трюфель (один з найдорожчих видів), то його оптова ціна – 800-1500 євро за кілограм. Крупні екземпляри такого гриба можна продати за 2000 євро. Чорний Бургундський трюфель трохи дешевший і його оптова ціна 150-450 євро за кілограм. Проте, будьте готові до того. що якщо ви підете в ресторан, то вам подадуть цей вид трюфелю по ціні 2000 євро за кілограм.Тому рестораторам і вигідніше купувати дешевші види, бо люди ще не дуже розбираються у тому, який це вид.  

В Україні трюфель занесений до Червоної книги. Але, це лише один вид, він дешевий, тому нецікавий для комерції. Ми з ним працюємо, щоб зберегти для нащадків.

Крок 4. Збут продукції

Ринок збуту допомогли знайти друзі. Вони порадили, що перед тим, як почати вкладати гроші у трюфельний бізнес, варто спілкуватися з провідними українськими рестораторами. Так з’явилось кілька ресторанів, які хочуть мати в меню українські трюфелі. Але я не можу задовольнити потреба всі ресторанів, тому все одно 95% трюфелів привозиться з-за кордону.

Також трюфелі замовляють і пересічні громадяни, які просто хочуть скуштувати, що ж то за делікатес такий. Замовляють студенти і я намагаюсь продавати їм за оптовими цінами. Також трюфель описаний в Корані, що це “подарунок бога, який лікує зір”. Цікаво, що дійсно мусульмани замовляють трюфелі і роблять краплі для очей. Кажуть, що дійсно допомагають. 

Трюфель взагалі має лікувальні властивості. Чому багаті люди готові викладати великі гроші за страви з цього гриба? Бо це допомагає як підтриманню сексуального здоров’я, так і сприяє довголіттю.

Та культура на трюфелі в Україні ще тільки розвивається. Раніше взагалі не знали і не розуміли, що це таке і навіщо витрачати за страви з цим грибом шалені гроші. В селі з мене спочатку сміялись і постійно підколювали, що ж це я таке роблю. А зараз, до мене з інших міст приїжджають, щоб почерпнути досвіду. Але ніхто з односельчан навіть не запитав, а як взагалі можна вирощувати трюфель. Я ж намагаюсь пропагувати трюфелі і робити все, щоб їх стало більше, тому ніколи не шкодую ділитися секретами та власним досвідом.

Читати далі

Суспільство

Ветеран-розвідник відкрив унікальне кафе

Понад десять різновидів «брауні» виготовляють у «Ветеранській браунарні» у Києві (Veterano Brownie), яку відкрили ветеран бойових дій Роман Набожняк і фотожурналіст, волонтер Юлія Кочетова-Набожняк. Про це розповідає Радіо Свобода.

16 видів брауні замість посттравматичного синдрому. На роботу тут беруть лише ветеранів та переселенців.

“Багато чули від переселенців про жахливе ставлення до них, тому у нас діє позитивна дискримінація”, – розповідає Юля Кочетова-Набожняк.

Роман Набожняк повернувся з АТО 2016-го року.

“Я просто сидів днями вдома, чекав Юлю з роботи і готував вечерю”, – пригадує Роман Набожняк.

Так навчився пекти і закохався у брауні: “Коли я готую, мені спокійно, воно смажиться, а ти стоїш, перемішуєш і медитуєш”, – каже Роман Набожняк.

Аби почати свою справу, отримали міні-грант та взяли кредит Тепер Рома і Юля мають свою затишну браунарню і купу прихильників.

“Брауні допомогли мені побороти ПТСР і знайти себе у мирному житті”, – говорить Роман Набожняк.

Читайте також: Дояр та квітникар: сім чоловіків, які руйнують стереотипи про “не чоловічі”професії

Читати далі

Тренди

Підтримати
ШоТам

Ти можеш підтримати нас, якщо тобі подобається те, що ми робимо для тебе.